Том Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5



Сторінка22/34
Дата конвертації15.04.2016
Розмір6.6 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   34

К ВОПРОСУ О БЕЗОПАСНОСТИ В ТУРИЗМЕ
Развитие туризма в настоящее время осуществляется в определенной естественной и социальной среде, которая оказывает решающее влияние на его результаты. Это влияние не всегда бывает благоприятным. Опасности физического и социального характера должны приниматься в расчет субъектами индустрии туризма, которым следует минимизировать и предотвращать разнообразные угрозы безопасности туристской деятельности.

Само понятие безопасность определяется как состояние защищенности жизненно важных интересов личности, общества и государства от внутренних и внешних угроз. Под жизненно важными интересами понимается совокупность потребностей, удовлетворение которых, надежно обеспечивает существование и возможности прогрессивного развития личности, общества, государства.

Безопасность туристской поездки включает в себя личную безопасность туристов, сохранность их имущества, а также ненанесение ущерба природной среде во время путешествия.

Туроператоры и турагенты обязаны предоставить туристам всю исчерпывающую информацию, медико-санитарные правила. Эти требования должны в обязательном порядке доводиться до сведения клиентов до начала поездки. При оказании туристских услуг должен быть обеспечен приемлемый уровень риска для жизни и здоровья туристов, как в обычных условиях, так и в чрезвычайных ситуациях (стихийных бедствиях, пожарах и т. п.), возникающих в стране путешествий.

Контроль за выполнением требований безопасности туристов обеспечивают органы государственного управления, осуществляющие контроль за безопасностью в соответствии с их компетенцией (Федерация служб безопасности и охранных предприятий, Министерство внутренних дел).

Безопасность туризма должна быть основана на тщательно продуманной, целенаправленной и комплексной системе мер в целях создания таких условий, при которых любое происшествие с туристом заведомо не могло бы произойти. Безопасность туризма можно подразделить на ряд уровней, начиная с безопасности средств размещения и транспорта, гостиничных и рекреационных комплексов, туристских центров, а также страны в целом. При этом вводимые меры безопасности не должны наносить ущерб интересам, ущемлять права и свободы как самих туристов, так и местных жителей.

Безопасность туристов, их благополучие в местах туристского назначения нельзя рассматривать в отрыве от других общественных или национальных интересов принимающей страны и окружающей среды в целом. При разработке и проведении в жизнь норм безопасности для сферы туризма и защиты туристов интересы тех, кто посещает и принимает, должны быть взаимно гармонизированы. Обеспечение качества услуг и безопасности в туризме осуществляется на различных уровнях, включающих в себя: туристские предприятия; администрация туристских центров; местные власти; национальные органы по туризму и центральные власти государств; международные организации и межгосударственные органы. Каждый из этих уровней должен вносить свой вклад в туризм.

Яна Мельникова,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Г.В. Казачковська,

к.е.н., доцент (БДПУ)
УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ
Актуальність дослідження. Одним з основних напрямів формування стратегічних конкурентних переваг в готельному бізнесі є надання послуг вищої якості в порівнянні з конкуруючими аналогами [1, с. 131]. Вдосконалення якості готельних послуг в даний час є найголовнішим завданням, необхідним для успішного ведення бізнесу, тому дослідження проблеми якості готельних послуг є актуальним.

Ступінь досліджуваності проблеми. Аналіз наукових поглядів з окресленої проблеми свідчить, що питання управління якістю все частіше стають предметом сучасних наукових досліджень. Окремі аспекти управління якістю розкриваються у науково-практичних дослідженнях як вітчизняних науковців (С.Д.Ільєнкової Н.Д.Круглової, В.А.Лапідуса, Т.І.Ткаченко, так і зарубіжних учених (Р.А.Браймера, Е.Демінга, Дж.М.Джурана, Ф.Котлера) та ін.. Ними розроблено теоретичні аспекти управління якістю, обґрунтовано принципи побудови та функціонування систем якості, частково здійснено аналіз рівня якості та показників якості послуг. При цьому недостатньо розкрито механізм управління якістю послуг.

Метою дослідження є розробка рекомендацій по удосконаленню якості послуг готелю.

Методи дослідження: діалектичні, системного аналізу, економіко-статистичні.

В ході дослідження було визначено, що зміст управління якістю готельних послуг повинен спрямовуватись на вироблення управлінських рішень і здійснення комплексу управлінських дій, спрямованих на створення, надання та планування послуг високого рівня якості [2, с. 89].

Систему управління якістю готельних послуг розглядають як своєрідний механізм управлінських відносин, сформований із таких елементів:

законів управління якістю, тобто зі суттєвих, періодично повторюваних взаємозв'язків між елементами системи управління якістю, які забезпечують її діяльність та цілісність;

об'єкта управління якістю (структурних підрозділів у підприємствах готельного господарства, керівників середнього й низового рівнів управління та підпорядкованого їм персоналу);

предмета управління якістю — готельної послуги або з комплексу послуг, що надають у підприємствах готельного господарства;

чинників управління якістю (на що спрямована діяльність у сфері якості з метою досягнення визначених цілей);

функцій і методів управління якістю — конкретних форм, засобів цілеспрямованого впливу органів управління якістю на інтереси й умови життєдіяльності працівників готелю;

інформації — сукупності даних для прийняття управлінських рішень стосовно якості послуг;

методики — встановленого способу діяльності й інструментарію впливу суб'єкта управління якістю на об'єкт (планів, технологій, рішень, норм і нормативів, форм матеріального та морального стимулювання);

організаційної структури — обов'язків, повноважень і взаємовідносин, поданих у вигляді схеми, за якою готельне підприємство виконує функції, тобто з внутрішньої будови системи якості, яка відображає розподіл праці в готелі й специфіку виконання конкретних функцій і методів діяльності у сфері якості;

технічних засобів збору, обробки та збереження інформації, технології виконання робіт, які підвищують продуктивність і ефективність управлінської праці у сфері якості;

кадрів управління якістю – керівників, спеціалістів, допоміжного персоналу.

В результаті дослідження керівництву готелю рекомендовано:

чітко визначити функції, котрі повинен виконувати суб’єкт управління, задіяний у наданні готельних послуг;

визначити принципи управління якістю на основі впровадження системи якості у відповідності до стандартів ІСО 9000;

розробити стратегію реалізації якості готельних послуг;

забезпечити оперативне управління якістю готельного обслуговування.

Усе це сприятиме формуванню ефективної системи управляння якістю послуг в готелі.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Ткаченко Т.І. Управління якістю готельних послуг: монографія / Т.І. Ткаченко, Мельниченко С.В., Новак М.В. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 234 с.

  2. Лук'янова Л.Г., Дорошенко Т.Т., Мініч І.М. Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Лук'янова Л.Г. – К.: Вища школа, 2001. — 236 с.



Юлія Моргун,

студентка 3 курсу Інституту

соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук. Керівник: Юхно Ю.М.,

к.е.н., доцент (БДПУ)
МІЖНАРОДНИЙ МАРКЕТИНГ – ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
В сучасних умовах однією з найважливіших концепцій управління підприємствами є маркетинг, покликаний формувати раціональні виробничі програми, оперативно реагувати на ситуації, які складаються на ринках збуту продукції і, в кінцевому підсумку, перемагати в умовах конкурентної боротьби. Маркетинг зачіпаєжиття кожного з нас. Це – процес, в ході якого розробляються і надаються в розпорядження людей товари і послуги, що забезпечують певний рівень життя. У сучасній економічній літератур ібракує ґрунтовних теоретико-методологічних розробок, які б розглядали міжнародний маркетинг, як інструмент посилення ринкових позицій господарюючих суб’єктів у інтернаціоналізованому ринковому середовищі.

Фундаментальні проблеми розвитку управлінської системи міжнародного маркетингу висвітлені в працях зарубіжних вчених К. Бартлетта, С. Грошал, Дж. Даніелса, Ф. Катеори, М. Портера, Л. Раденбау, П. Ріволі. Серед вітчизняних авторів, які спеціалізуються на аналізі процесів інтернаціоналізації економічного розвитку і системи управління зовнішньоекономічною діяльністю економічних суб’єктів України, слід виділити праці О. Білоруса, В. Будкiна, І. Бураковського, А. Гальчинського. Функціональні прояви міжнародного маркетингу досліджувались у роботах О. Азарян, А. Войчака та ін. Особливості застосування інструментів міжнародної маркетингової діяльності в постсоціалістичних економічних системах висвітлюються в роботах російських фахівців Є. Авдокушина, Г. Багієва, С. Барсукової, І. Герчикової, Н. Моїсєєвої, І. Фомінського та ін.

Об'єктом дослідження є маркетинг на міжнародних ринках, предметом дослідження – процес і система міжнародного маркетингу в діяльності організацій.

Мета: з'ясувати і проаналізувати проблеми розвитку сучасного міжнародного маркетингу.

Постановка даної мети зумовила необхідність вирішення таких основних завдань:

- Розкрити поняття міжнародного маркетингу;

- Обгрунтувати принципи, методи і структуру міжнародного маркетингу.

Міжнародний маркетинг – це маркетингова діяльність компанії на ринках зарубіжних держав, стратегія міжнародного розвитку.

На даномуетапі, у зв'язку з мінливим характером світового ринку, перенасиченого високоякісними і різноманітними товарами, міжнародний маркетинг набуває дедалі більшого значення. Набирає темпи на перехід до принципово іншої концепції технологічних процесів. Розширюється робота на замовлення, так, як споживачі хочуть купувати товари, що відповідають їх індивідуальним потребам.

Найсильніший вплив на розвиток сучасного міжнародного маркетингу та всесвітнього господарства, їх підсистем та їх взаємодії надає ряд глобальних чинників – це: розпад світової соціалістичної системи, поява безлічі нових держав, які не до кінця визначилися в своїй політиці і своїх інтересах; криза світової фінансово-кредитної системи; технологічна революція; посилення взаємозалежності національних господарств, їх економічної політики.

Важливим елементом глобального розвитку сучасного міжнародного маркетингу є загострення конкуренції. Підприємства знаходяться в умовахтакоїконкуренції, яка представляє досить вигідні умови для споживачів.

Глобалізація сучасної світової економіки є вирішальним чинником розвитку міжнародного маркетингу. Одне з поширених думок фахівців полягає в тому, що зараз відбувається перехід від історичного періоду, для якого була характерна абсолютизація інтересів власної національно їекономіки ( з законодавчими та політичними рамками, властивими кожній окремій державі ), до іншого етапу – глобальній економіці, яка не має єдиного, жорсткого, регулюючого апарату. Отже, глобальна економіка кінця сторіччя, яка формуеться, не зможе забезпечити ефективну базу розвитку в світовому масштабі без чітких законодавчих і політичних рамок. Однакіснують і проблеми розвитку сучасного міжнародного маркетингу, якіпов'язані з тим, щоспробивидати маркетинг за універсальний засіб відважких недуг сучасної економіки залишаються безуспішними. Будучи, по суті, специфічним, монополістичним знаряддям конкурентної боротьби. Маркетинг призводить до жорсткої сутички монополістичних гігантів за економічне панування, яке веде до посилення нестабільності, до збільшення сукупних витрат на одиницю продукції, викликає зростання цін. Проблеми існують, але, не можна не визнати, що використання принципів маркетингу – це двигун прогресу, оскільки маркетинг є новим засобом конкурентної боротьби.

Наша держава на данному етапі вийшла на принципово інший рівень інтеграції у світовий ринок, і тепер проблема розвитку принципів сучасного міжнародного маркетингу стоїть перед тисячами українських фірм різних форм власності, що виходять на закордонні ринки.

На жаль, нестабільна економічна і політична ситуація в країні поки не дозволяє повною мірою реалізувати основні положення концепції маркетингу, адже маркетинг, насамперед, передбачає збір та аналіз даних про ринок і його середовище, складання на їх основі коротко -, середньо-і довгострокових прогнозів розвитку ринкової ситуації.

Визначивши основні проблеми міжнародного маркетингу та перспективи для впровадження його в основні принципи в національній системі розвитку цієї сфери, потрібно відзначити, що на сьогоднішній день в нашій країні існує ряд передумов для успішного переходу до міжнародних стандартів діяльності та функціонування в області маркетингу.

Підводячи підсумки вищесказаному, можна зробити висновки, що тенденції розвитку сучасного міжнародного маркетингу пов'язані з динамічним розвитком світового господарства, конкуренцією товаровиробників на світовому ринку, з інтернаціоналізацією та інтеграцією суспільства. Розуміння принципів міжнародного маркетингу та дотримання ним на практиці дозволить українським підприємствам плавно інтегрувати у світову економіку, що призведе до певних позитивних результатів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Багієв Г. Л. Маркетинг: Підручник. – 3-е изд . , Перераб . і доп. – СПб. та ін : ПИТЕР , 2006 . – 733 с.

2. Котлер Ф. Основи маркетингу. Короткий курс / Ф. Котлер. – М. та ін: ІД "Вільямс" , 2005 . – 646 с.

3. Менеджмент і маркетинг бізнесу в міжнароднихкомпаніях. Под ред. В.М.Попова, М. : Фінанси і статистика, 2001



Віктор Мухін,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Костенко Г.П.,

к.е.н., доцент
Суть та значення ЕКОНОМІЧНої БЕЗПЕКи ПІДПРИЄМСТВА
Економічна безпека являє собою універсальну категорію, що відбиває захищеність суб'єктів соціально-економічних відношень на всіх рівнях, починаючи з держави і закінчуючи кожним її громадянином. Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також спроможність швидко усунути різноманітні погрози або пристосуватися до існуючих умов, що не позначаються негативно на його діяльності. Зміст даного поняття містить у собі систему засобів, що забезпечують конкурентостійкість і економічну стабільність підприємства а також сприяють підвищенню рівня добробуту робітників. Саме тому, однією з найважливіших потреб сьогодні є розробка і наукове обґрунтування механізму створення системи економічної безпеки підприємницьких структур.

Метою статті є розкриття теоретичних аспектів сутності й характеристик ключових параметрів економічної безпеки підприємства, передумов і засад її створення на підприємстві.

Питання економічної безпеки підприємства, що досліджувалися вітчизняними і зарубіжними науковцями, потребують подальшого вивчення і систематизації, у зв’язку з великою кількістю невирішених проблем і необхідністю розробки ефективної системи управління безпекою підприємства та її вдосконалення в умовах вітчизняної економіки.

Серед зарубіжних учених проблему економічної безпеки підприємства досліджують П. Друкер, П. Бернс, Є. Олейников, Р. Качалов, Т. Клейнер, В.Тамбовцев, В. Сенчагов, А. Шаваєв, В. Шликов та ін. У працях зазначених науковців висвітлені економічні, правові та інституційні засади економічної безпеки підприємства, визначено ключові принципи і напрями вдосконалення системи управління економічною безпекою.[1, с. 63-65]

Вагомий внесок у дослідженні проблеми економічної безпеки держави і підприємства зробили вітчизняні вчені О. Ареф’єва, І. Бінько, В. Геєць, В. Духов, Т. Кузенко, О. Кузьмін, Б. Кравченко, Л. Мельник, С. Мочерний, С. Покропивний, А. Ревенко, В. Шлемко та ін. [4, с. 184]. На сьогодні немає єдиної думки з приводу термінів економічної безпеки підприємств.

На нашу думку, економічна безпека підприємства – це становище найбільш ефективного використання ресурсів для забезпечення стабільного функціонування підприємства.

Незважаючи на урахування зазначених припущень, загальний високий рівень збитковості промислових підприємств вимагає розробки ефективної системи економічної безпеки з метою передбачення та завчасної ліквідації фінансових загроз та економічних втрат.

Проаналізувавши доробки вітчизняних та зарубіжних науковців, запропонуємо наступні заходи щодо покращення економічної безпеки підприємства:

визначення бажаного рівня економічної безпеки;

формування бази даних щодо можливих небезпек та загроз із зовнішнього та внутрішнього середовища;

створення системи ефективного моніторингу

розробка програми щодо залучення іноземних інвестицій;

розробка програми дій щодо запобігання загроз підприємству;

розробка структури служби економічної безпеки;

призначення відповідального на підприємстві за економічною безпекою.

Отже, за результатами проведеного дослідження було висвітлено сутність та значення економічної безпеки підприємства, проведено статистичне дослідження щодо отриманих фінансових результатів промислових підприємств.; визначено основні заходи щодо покращення економічної безпеки.

Поряд із важливістю і необхідністю створення систем економічної безпеки на вітчизняних підприємствах як обов’язкового елементу розвитку і виживання в умовах ринкової економіки існує ряд проблем, які потребують подальшого дослідження: розробка ефективної методики оцінювання рівня безпеки, а також створення цілісної концепції управління економічною безпекою.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Раздина Е. Коммерческая информация и экономическая безпасность предприятия / Е. Раздина // Бизнес-информ. – 2009. – № 24. – С. 63 – 65.

  2. Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы / Н. Капустин // Бизнес-информ. – 2008. – № 11-12. – С. 45 – 47.

  3. Бендиков М. Экономическая безопасность промышленного предприятия (организационно-методический аспект) / М. Бендиков // Консультант директора. – 2010. – № 2. – С. 7 – 13.



Віктор Мухін,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: А.А. Жигірь,

к.е.н., доцент (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА
В умовах сьогодення процес управління капіталом підприємств та ефективність його використання дедалі більше набуває пріоритетного значення. Капітал, як джерело фінансування ресурсів діяльності (активів), стає однією з стратегічних цілей управління. Адже успішність діяльності підприємств значною мірою визначається ефективністю управління капіталом.

В цьому і полягає актуальність даної теми, адже підприємствам з різною формою власності для ефективного функціонування необхідно володіти, і вміти доцільно використовувати капітал. Саме тому необхідно дослідити зміст та особливості аналізу цієї категорії.

Основною метою роботи є вивчені суті капіталу підприємства, методів його формування, а також шляхів оптимізації структури капіталу і її вплив на ефективність діяльності підприємства.

Капітал — це власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи: майно і об’єкти (ресурси), які є на підприємстві [1, с. 136]. Пасивна сторона балансу містить інформацію про те, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства його власниками (власний капітал) і яку — кредиторами (позичковий). А активна сторона показує напрямки використання власного та залученого капіталу.

Аналіз ефективності формування та використання капіталу запропоновано здійснювати за такими напрямками.

аналіз та оцінка джерел формування капіталу та напрямків використання капіталу;

аналіз впливу структури капіталу на ефективність діяльності підприємства;

аналіз фінансової стійкості, рентабельності і платоспроможності, як результатів ефективного використання капіталу.

Наведений алгоритм аналізу капіталу підприємства сприятиме отриманню необхідної аналітичної інформації, що є основою для побудови економіко-математичних моделей управління, прогнозування та підвищення ефективності використання капіталу підприємства.

На першому етапі аналізу, використовуючи дані балансу підприємства, можна дати характеристику величини і динаміки капіталу, який розміщений в активах; структури капіталу за окремими елементами; складу і величини структурних змін власного капіталу і зобов’язань [2, с.258].

Оцінка співвідношення між окремими елементами фінансових ресурсів і формування їх в динаміці здійснюється шляхом вертикального і горизонтального аналізу статей балансу підприємства.

Капітал підприємства використовується для закупівля необоротних та оборотних коштів. Тобто, джерелом формування активів підприємства є капітал підприємства. Саме тому, наступним етапом є аналіз активів підприємства. Адже саме структура активів показує як використовується як власний, так і позиковий капітал. Показники динаміки і структури майна підприємства досліджують шляхом горизонтального і вертикального аналізу даних балансу.

Структура капіталу – співвідношення власних та позичених фінансових коштів, які використовуються підприємством.

Підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку та не використовує фінансові можливості приросту прибутку на інвестований капітал.

Підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок додаткового формування активів) та можливості приросту рентабельності підприємства (фінансовий ліверидж), однак в більшою мірою генерує фінансовий ризик та загрозу банкрутства [3].

Оптимізація структури капіталу – одне з важливих завдань, яке вирішується в рамках фінансового менеджменту. Механізмом оптимізації структури капіталу виступає фінансовий ліверидж.

Таким чином, структура капіталу, що є на підприємстві, визначає рівень багатьох кінцевих результатів його діяльності. Так, від неї залежать вартість капіталу і рівень фінансового ризику. Структура капіталу є чинником збільшення віддачі на вкладений власниками капітал, що виражається в перевищенні величини рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх використовуваних активів. Тому оптимізація структури капіталу є однією з найважливіших задач, що вирішуються у рамках діяльності підприємства, а вдосконалення методики формування структури капіталу є актуальним питанням.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сопко В. Бухгалтерський облік. / В. Сопко — К.: КНЕУ, 2000. — 185 с.

2. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. / Ю.С. Цал-Цалко – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 566 с.

3. Структура капіталу підприємства та її оптимізація [Електронний ресурс]. – Доступний з < http://allfinance. org.ua/FNansovij% 20Menedzhment/Struktura%20KapiiiiTalu%20PiiiiDpriMstva%20Ta%20Iiiiiiiiii%



Ольга Нестеренко,

студентка 3 курсу Інституту

соціально педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: ст. викл. Задворна О.В.
ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Важливою функцією грошей в наш час виступає функція передачі інформації між економічними суб’єктами про індивідуальні заборгованості суспільства в цілому і перед кожним із них. До цього варто додати, що всі функції грошей мають інформаційну складову. Наприклад, гроші як міра вартості. В основі даної функції покладено передачу інформації. Гроші як засіб обігу являє собою певний передавач інформації від одного суб’єкта товарних відносин до іншого. Гроші як засіб платежу – це перенесення інформації про заборгованості. Матеріальна складова грошей являє собою теж засіб передачі інформації.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років показав, що пострадянські економісти (А.С. Гальчинський, О.В. Дзюблюк, Е.Ф. Жуков , Б.С. Івасів, Ю.І. Кашин, А.М. Косой, Л.В. Кузнєцова, О.І. Лаврушин, С.В. Міщенко, А.М. Мороз, М.А. Портной, М.І. Савлук, А.А. Чухно та інші), як правило, бачать у сучасних грошах – товар, який виконує роль загального еквіваленту. Не зміг відійти від товарної природи сучасних грошей і відомий вітчизняний економіст д.е.н., проф. М.І. Савлук, який у підручнику «Гроші та кредит», з одного боку, зазначає, що «... гроші за походженням – це товар.» [1, с.17], хоча мають нагромаджувати цінність (а не вартість!).

Гроші в реаліях теперішнього часу не можна розглядати як товар. Вони, як такі, вже практично «нічого не вартують». Це наглядно видно на прикладі електронних грошей, які існують у вигляді потоку електронів. Ми згодні з А. Деміним, який зазначає: «гроші являють собою вторинну інформацію, яка циркулює в системі грошового обігу» [2, с. 212], яка виступає як «інформаційний канал управління економікою» [2, с. 212]. Таким чином, гроші – це вторинна кодова інформація, яка характеризується кількісною особливістю. Саме цим гроші як інформація відрізняється від іншої інформації, яка циркулює у суспільстві.

У грошах нас цікавить не сама інформація, як така, (інформація в якості грошей однорідна), а саме її матеріалізація. Гроші появилися за допомогою їхньої матеріалізації, яка виступила як засіб виміру інформації. За участю грошей людство завжди намагалося передати інформацію про те, що одна річ еквівалента іншій, і, по суті, із цього процесу виникли гроші у класичному їх розумінні. У подальшому матеріалізація стала все більше «не матеріальною»: золоті монети, банкноти, чеки, електронні карточки, електронні гроші. Але завжди залишалася основа грошей вимірювати інформацію у співвідношенні одних товарів з іншими.

Виникнення електронних грошей, в яких інформаційна складова максимально рафінована, дозволяє легко організувати приватні емісійні центри. Так як електронні гроші характеризуються значною оперативністю обігу, а відповідно їх емісії досить складно контролювати зі сторони держави, можливо в короткостроковій перспективі проблема упорядкування електронного грошового обігу стане державною проблемою.

Сьогоднішній етап зміни інформаційної природи грошей характеризується поширенням в Україні практики ведення бізнесу через глобальну мережу Інтернет, що передбачає здійснення розрахунків між учасниками ринку з використанням електронних грошей. Зважаючи на те, що сьогодні користувачів таких електронних систем постійно більшає, а правове регулювання не завжди встигає за стрімким розвитком відносин у цій сфері, питання, пов’язані із законністю обігу електронних платіжних засобів, набувають все більшої актуальності.

Проведений загальний аналіз окремих дискусійних аспектів інформаційної функції грошей дає підстави для висновку, що гроші в наш час мають дві складові: матеріальну, яка слугує носієм інформації та інформаційну, яка виконує функцію передачі інформації між суб’єктами господарювання про індивідуальні заборгованості в цілому і перед кожним зокрема. Поряд із значним прогресом, інформаційна складова грошей несе і певну загрозу. На наш погляд, ці проблеми мають бути розв’язані у першу чергу на рівні закону, що одночасно забезпечить уникнення зловживань та стимулюватиме розвиток відносин у цій сфері. На нашу думку розвиток теорій дослідження інформаційного аспекту грошей дозволить ефективніше проводити грошову політику в державі, особливо при сучасному розвитку електронного грошового обігу.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Гроші та кредит / за ред. М.І. Савлука – К.: КНЕУ, 2006. – 742 с.

  2. Демин А.И. Информационная теория экономики. Макромодель / А.И. Демин. – М. : СПб., 1996. – 384 с.

Скринник З.Е. Гроші як соціокультурний феномен у вимірах практичної філософії : автореф. дис... д-ра філос. наук: 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / З.Е. Скрипник. – Л., 2007. – 40 с.

Андрій Орлов,

студент 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: А.А. Жигірь,

к.е.н., доцент (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Фінансовий ризик-менеджмент є важливою складовою системи управління фінансами підприємств і є одним із способів збільшення фінансової стійкості, зниження непередбачуваних витрат, а також запобігання збитковості та банкрутства підприємства. Це зумовлено тим, що в сучасних ринкових умовах господарювання фінансова діяльність, яку здійснюють підприємства, схильна до впливів на неї, які важко спрогнозувати. Такими впливами і є різного роду фінансові ризики, які змінюються під збільшенням складності зовнішньої середи, конкуренції, динамічно змінною кон'юнктурою ринку [2, с. 193].

Таким чином, одним із шляхів покращення ефективності фінансово-економічної діяльності підприємств є формування та розвиток системи управління фінансовими ризиками, що й обумовлює актуальність цієї роботи.

Основною метою роботи є вивчені суті фінансових ризиків та етапів формування системи ризик-менеджменту на підприємстві.

Ризик – це діяльність, пов'язана з подоланням не визначеності умов реалізації проекту, ведення діяльності в умовах неминучості вибору чи необхідності прийняття управлінського рішення, у процесі якого (вибору) існує можливість кількісної оцінки ймовірності настання запланованого результату. Під фінансовим ризиком розуміють імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансово-господарської діяльності [1].

Політика формування ризик-менеджменту на підприємстві передбачає наступні етапи: постановка цілей;ідентифікація ризиків;оцінка і аналіз ризиків;розробка планів поводження з ризиком;рішення та моніторинг;оцінка та контроль [3].

На першому етапі здійснюється постановка цілей та прийняття рішення щодо напряму проведення політики управління ризиками вищим керівництвом. Для підприємства ризики не можуть буду об’єктом маніпулювання, йому необхідно знайти оптимальне поєднання «ризик-прибутковість». Саме тому політика повинна бути спрямована на зменшення ризиків

Оскільки політика управління ризиками має чітко визначати коло свідомих прийнятих компанією ризиків, є необхідність створення єдино для всієї організації класифікації ризиків. Саме це і є головним завдання другого етапу.

На третьому етапі дані с попередньої частини перетворюються на числову форму і розраховується імовірність ризику і його вплив. Проведення оцінки ризиків повинно включати в себе опис методів одержання оцінки, причини і фактори ризику, довірчі межі використання отриманих оцінок та ін.

Наступний етап передбачає складання плану дій поводження з ризиком. Основними пунктами є ідентифікатор ризику, формулювання ризику, стратегія поводження з ризиком, ціна ризику, список дій та ін.

На етапі впровадження рішення та моніторингу політика управління ризиком повинна включати розробку процедур відслідковування коректності та своєчасності дій, які проводяться згідно з планом.

Останнім та завершальним етапом у формуванні системи є оцінка та контроль. На цьому етапі необхідно створити процедуру внутрішнього контролю для кожного типу ризику. Це передбачає як оцінку ефективності управління ризиком, так і контроль дотримання процедур на різних етапах. Також розроблюються звітні форми для подання звітності та визначаються відповідальні за управління певним ризиком.

Таким чином, система ризик менеджменту на підприємстві повинна забезпечувати циклічність щодо управління ризиками. Так результатом діяльності системи ризик-менеджменту на підприємстві є знання про ризик, які дозволять у разі необхідності, відкоригувати раніше поставлені цілі. В цю ж систему управління ризиками входять і фінансові ризики, які перш за все впливають на прибуток підприємства, та фінансовий стан компанії. Така система дає нам змогу управління фінансовими та іншими ризиками компанії, тим самим зводячи ймовірність збитків та непередбачуваних ситуацій до мінімуму. Тому формування такої системи є одним з найбільш пріоритетним завдань на підприємстві.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Моисеев Р, Александров Д. Риск на весах // БОСС. — 2001. — №2. [Електронний ресурс]. – Доступний з <http://www.cfin.ru/press/boss/2001-02/11.shtml>

  2. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль / Пер. с англ. – М.: Дело, 2003. – 360с.

  3. Порох А. А. Корпоративный риск-менеджмент: интегрированное управление рисками / А. А. Порох [Електронний ресурс]. – Доступний з<http://www.bankclub.ru/seminar-article.htm?seminar_id=1&article_id=39>



Марина Петрова,

студентка 5 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Н.П. Кіркова,

к.е.н., доцент (БДПУ)
МОДЕЛЮВАННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ РІВНЯ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ

ВІД МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ
Розглянуто інвестиційний клімат України, його вплив на темп економічного зростання держави. Виявлені основні чинники, що визначають рівень інвестиційної привабливості країни та її регіонів окремо. Запропоновані моделі за допомогою яких можна визначати прогнозований рівень інвестування в економіку в залежності від зміни деяких факторів.

Метою роботи є моделювання інвестиційної діяльності та її динаміки в Україні за допомогою методів статистичного аналізу, що передбачає виявлення найважливіших чинників, які визначають ситуацію на інвестиційному ринку.

Аналіз динаміки інвестиційних попиту та пропозиції дозволяє виявити фактори, які обумовлюють їх мінливість, та механізми формування рівноваги на інвестиційному ринку.

В залежності від задач аналізу закордонними дослідниками отримані різноманітні інвестиційні функції. В узагальненому вигляді інвестиційні функції можуть бути представлені в наступному вигляді:


= ; (1)

= ; (2)

= ; (1)
У цих моделях враховані наступні чинники: – чисті інвестиції; – об’єм чистого прибутку з часовим шагом t-1; – об’єм валового прибутку; – накопичений основний капітал на кінець періоду t-1; – податки та трансферти державі в поточних цінах; – об’єм амортизаційних відрахувань; – індекс цін на інвестиційні товари; – показник біржового котирування курсу акцій; – інвестиції на відшкодування вибуття основного капіталу; – чисті інвестиції в періоді t-1; – показник біржової котирування в періоді t-1.

Для визначення доцільності використання моделі (1) її було тестовано на даних Держкомстату за допомогою пакету прикладних програм Statistica 5.0.


= – 64655,2 + 1,7 – 1,3 + (2)
В результаті регресійного аналізу отримано рівняння залежності чистих інвестицій від трьох факторів (4).

Аналіз статистичних даних свідчити про залежність між темпом росту обсягу інвестицій () і темпом росту ВВП (), зовнішньо-торгівельним сальдо () та індексом обсягу виконаних будівельних робіт (). Динаміка кількості організацій, що займаються науковими дослідженнями () не має чіткої тенденції. Обсяг державного боргу України () має чітку тенденцію до збільшення. Індекс-дефлятор () скорегує прогнозовану залежну перемінну та зменшить вплив інфляції на похибки моделі.

За допомогою регресійного аналізу отримана лінійну модель залежності темпів росту обсягу інвестицій від макроекономічних факторів (5).
= 0,797 – 0,126+0,001+0,843+

+0,016+0,202– 0,0003 (3)

Використання запропонованих інвестиційних моделей дає змогу прогнозувати обсяг та динаміку інвестування в економіку України в залежності від ряду чинників, деякі з котрих можуть корегуватися та призводити до збільшення або зменшення обсягу інвестування.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гріньов В.М. Інвестування. / В.М. Гріньов, В.О. Корда. – К.: Знання, 2010. – 452 с.


Карина Печєнева,

студентка 4 курсу факультету

економіки і управління

Науковий керівник: Костенко Г.П.,

к.е.н., доцент (БДПУ)
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІІ ПІДПРИЄМСТВ
На сьогоднішній день правильно розроблена інвестиційна стратегія відіграє вирішальну роль для будь якого підприємства (компанії чи організації).

Інвестиційна стратегія підприємств є системою довгострокових цілей інвестиційної діяльності і набором найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення.

Проблема формування інвестиційної стратегії є дуже важливою для будь якого підприємства.

Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві. Термін «політика» виражає сукупність цілей і задач стратегічного і тактичного характеру, а також механізму їх реалізації в будь-якій сфері діяльності. Інвестиційна політика підприємства — частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і способи реалізації найбільш раціональних шляхів оновлення та розширення його виробничого і науково-технічного потенціалу.

Дана політика спрямована на забезпечення виживання підприємства в складному ринковому середовищі, на досягнення ним фінансової стійкості і створення умов для майбутнього розвитку.

Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Вона формулює цілі та способи їхнього досягнення так, щоб вказати підприємству певний (такий, що об'єднує всі його підрозділи) напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом [4].

Зважаючи на загальну місію підприємства, формулюють його інші стратегічні цілі.

Наступним важливим кроком є вивчення внутрішнього середовища. Аналіз внутрішнього середовища є найважливішим для інвесторів, особливо у випадку придбання підприємства. Він проводиться у розрізі таких блоків, як продукція, виробничий апарат, система управління. Ще одним важливим кроком є вивчення зовнішнього середовища.

Інвестиційна стратегія — це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, обумовлених загальними задачами його розвитку й інвестиційною ідеологією, а також вибір найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення [3].

Отже, аналізуючи ці визначення, можемо відзначити, що інвестиційна стратегія — це системна концепція, яка визначає і спрямовує розвиток інвестиційної діяльності підприємства.

Розробка інвестиційної стратегії є творчим процесом, що включає постановку цілей інвестиційної діяльності, визначення її пріоритетних напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього розподілу, вироблення інвестиційної політики з урахуванням найбільш важливих аспектів інвестиційної діяльності, підтримка взаємин із зовнішнім інвестиційним середовищем.

Актуальність розробки інвестиційної стратегії підприємства визначається низкою умов.

Найважливішою умовою є інтенсивність зміни чинників зовнішнього інвестиційного середовища.

В цих умовах відсутність розробленої інвестиційної стратегії, адаптованої до можливих змін чинників зовнішнього інвестиційного середовища, може призвести до того, що суперечливі інвестиційні рішення окремих структурних підрозділів підприємства спричинять зниження ефективності інвестиційної діяльності в цілому.

Розробка інвестиційної стратегії відіграє значну роль у забезпеченні ефективного розвитку підприємства. Ця роль полягає в тому, що розроблена інвестиційна стратегія:

- забезпечує механізм реалізації довгострокових загальних та інвестиційних цілей майбутнього економічного та соціального розвитку підприємства в цілому й окремих його структурних одиниць;

- забезпечує можливість швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, які виникають у процесі динамічних змін чинників зов­нішнього інвестиційного середовища;

- є однією з передумов стратегічних змін загальної організаційної структури управління й організаційної культури підприємства.

В умовах ринкової економіки існують різноманітні можливості для інвестування. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому потрібно діяти, дотримуючись власної інвестиційної стратегії в цілому, а також враховувати позиції інвестиційної політики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії інвестицій: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2010, 160 с.

2. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент. – К.: МАУП, 2009. – 184 с.

3. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник: 2-ге вид., переробл. – К. МАУП, 2008. – 408 с.



Карина Печєнєва,

студентка 4 курсу факультету

економіки і управління

Наук. керівник: А. А. Жигірь,

к.е.н. доцент
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічних наук. В складних, ринкових умовах господарювання важливою умовою розвитку економіки України є ефективне ведення інвестиційно-інноваційної діяльність як на макро-, так і мікрорівні, що дозволить суттєво підвищити конкурентоспроможність продукції вітчизняних підприємств, підвищити ефективність використання ресурсів та покращити соціально-економічне становище суб’єктів господарювання.

Інвестиційні процеси кожної країни тісно пов'язані з її загальноекономічним розвитком . Активізація інвестиційної діяльності в періоди економічного спаду не тільки сприяє оновленню морально застарілого основного капіталу , а й є неодмінною умовою впровадження у виробничий процес новітніх науково -технічних досягнень.

Традиційні підходи до аналізу інвестиційної та інноваційної діяльності викладено в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: Винникова О. В. [1], Малютін О. К.[3], Азарової А. О. та Бершова Д. М., Бернса В. та інших, однак цілісних методик не існує до цього часу.

Метою даної статті є теоретико-методологічне обґрунтування концепції аналізу ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств, шляхи збільшення його інвестиційної привабливості.

Для досягнення прставленої мети було використано такі методи дослідження: графічний, методи спостереження та групування, а також метод збору та узагальнення інформації.

Сутність дослідження. Інвестиції відіграють суттєву роль у будь – якій країні, для України ж їх значення важко переоцінити. Одне із завдань, що стоїть перед Україною, полягає в створенні необхідних і сприятливих умов для інтенсифікації економічного зростання, підвищення якості життя населення.

За проведеною оцінкою інвестиційно-інноваційної діяльності в Україну, можна сказати, що якщо брати до уваги дані 2008 року, у цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо, за I півріччя 2008 року склав 6 918, 1 млн. дол., що у 2, 7 рази більше приросту за відповідний період попереднього року. Інвестиції надійшли з 124 країн світу.

До десятки основних країн – інвесторів входять : Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Сполучене Королівство, Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Швеція, Віргінські, Британські Острови та Франція. Як бачимо, ці країни є основними інвесторами і на сьогоднішній день.[1].

Найбільш інвестиційно привабливими в Україні є такі види економічної діяльності: оптова торгівля і посередництво в торгівлі, металургія та обробка металу, машинобудування, транспорт та зв’язок, фінансова діяльність, харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів [3].

Виділяються декілька умов , які забезпечують активізацію інвестиційної політики в наступних напрямках:


  • формування стратегічного курсу інвестиційної політики , яка забезпечить перехід від політики виживання до активної інвестиційної політики;

  • зменшення реального особистого споживання та збільшення накопичення ;

  • інвестиційний потенціал формується з багатьох джерел і концентрується все більше в регіонах. Їх підтримка та стимулювання стають найважливішим елементом державної економічної політики;

  • необхідні програми додаткових вкладень у галузі з важкими умовами праці для впровадження нових технологій і полегшення виробничого мікроклімату .

Основою для инвестицій і інновацій є це наявність джерел фінансування, раціональне їх використання та повернення коштів юридичним та фізичним особам. Для збільшення надходжень інвестицій в Україну уряду необхідно демонструвати надійність, виваженість рішень, послідовність дій, юридичну відкритість. Лише ефективне організаційне та законодавче регулювання інвестиційних процесів (зокрема щодо залучень іноземних інвестицій), сформована структура експорту, дозволить державі розвинути та реалізувати експортний потенціал України.
ЛІТЕРАТУРА

1. Винникова О. В. Причини та шляхи подолання інвестиційної кризи в Україні / О. В. Винникова // Управління розвитком. – 2009. – № 18. – С.10 – 11.

2. Державне агентство України з інвестицій та інновацій [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.in.gov.ua

3. Малютін О. К. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україні / О. К. Малютін // Фінанси України. – 2008. – № 11. – С.64 – 74 .


Анастасія Попова,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Кардашова Т.М.,

доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ФІНАНСОВОГО РИНКУ ЯК ФОРМИ РУХУ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ

Сучасні фінансові ринки є складною динамічною системою, яка постійно зазнає змін і трансформацій. Із кінця XX ст. на цих ринках спостерігаються численні інновації, спричинені інституційними трансформаціями як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах, що й визначає актуальність дослідження. До того ж, як слушно зауважує І. О. Лютий, інтеграція фінансового ринку, фінансової системи України в міжнародну фінансову систему визначається адекватністю національних фінансових інститутів та механізмів їх взаємодії світовим стандартам і тенденціям розвитку.

 Деякі питання аспекти теми запропонованої статті досліджують такі вчені, як: Л. Алексеєнко, А. Бузгалін,С. Глазьєва, А. Колганов, З. Луцишин, І. Лютий, Д. Михайлов, А. Чухно, Х. Бер, М. Енґ, Ф. Ліс, Л. Мауер, Р. Мертон та інші.

Метою даної статті є дослідження особливостей формування фінансового ринку як форми руху фінансового капіталу.

Сучасний фінансовий ринок являє собою сферу реалізації економічних відносин, що виражаються фінансовим капіталом, сферу прояву окремих сторін сутності фінансового капіталу. Іншими словами, це сфера реалізації функцій фінансового капіталу.

З практичної точки зору фінансовий ринок означає операції із цінними паперами. Оскільки операції із цінними паперами здійснюються конкретними економічними суб'єктами, які мають відповідне право на здійснення таких операцій, то існує інституціональна структура фінансового ринку, що являє собою сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.

Специфіка фінансового капіталу накладає відбиток на функціонування фінансового ринку. Фінансовий ринок як сукупність операцій з купівлі-продажу цінних паперів врівноважує фінансовий попит та пропозицію. Оскільки, завдяки властивостям фінансового капіталу, інвестиційна пропозиція на фінансових ринках (призначені для продажу цінних паперів) очищена від різноманітних матеріальних оболонок, то за рівнем однорідності вона уподібнюється інвестиційному попиту (позичковому капіталу). Звідси виникає, по-перше, можливість швидкого поєднання фінансового попиту та пропозиції на базі ціни рівноваги, що до речі, і визначає змінний характер загальної величини фінансового капіталу; і, по-друге, можливість взаємної конверсії цінних паперів (тобто широкого розвитку обмінних операцій), а також їхньої конверсії в позичковий капітал. Останнє ще більше підвищує двосторонню еластичність фінансового попиту та пропозиції.

Перспективним напрямком руху фінансового капіталу є поява так званих похідних переважних прав придбання акцій, варрантів, опціонів, ф'ючерсів тощо. Гнучкість зазначеної форми закріплення інвестиційних прав полягає в тому, що: по-перше, здобуваючи комплекс прав, тобто купуючи декілька похідних паперів з різними властивостями, інвестор за допомогою закріплення за собою досить широкого «поля» майбутніх станів фінансового ринку не лише забезпечує собі майбутню реалізацію найбільш ефективної стратегії, але й одночасно готує найбільш ефективний захист від можливих втрат; і, по-друге, у будь-якого інвестора, спекулянта або гравця виникає можливість диверсифікувати свій портфель прав шляхом купівлі-продажу похідних цінних паперів. Таким чином, стає реальним коректування набору майбутніх стратегій розміщення капіталу або гри. Виникнення нової категорії цінних паперів ще більшою мірою підвищує мобільність фінансового капіталу. Одночасно ще більше зростає швидкість вирівнювання, тобто усереднення, прибутковості всіх форм вкладення капіталу.

Рух позичкового капіталу в розвинених країн відбувається переважно на фінансовому ринку у формі обертання різноманітних боргових зобов'язань кредитної системи.

У перспективі ринок позичкових капіталів, що існує нині у двох частинах як грошовий ринок і як ринок капіталів перетвориться в єдиний фінансовий ринок з тісними взаємозв'язками всіх його елементів. Це обумовлює необхідність збалансованого єдиного управління всіма потоками капіталів на основі точної індикації ринкової кон'юнктури. У цьому зв'язку ще більше підвищиться роль фондової біржі як реєстратора і регулятора кон'юнктури. Одночасно ще більший розвиток отримають усілякі інвестиційні та фінансові інститути, що функціонують виходячи із принципу єдності всіх грошових потоків і тому надзвичайно широко диверсифікують свою діяльність не лише у сфері виробничих інвестицій.


ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеєнко Л. М. Актуальні проблеми мобілізації фінансового капіталу // Фінанси України. – 2004. – № 5. – С. 30–37.

2. Алексеєнко Л. М. Ринок фінансового капіталу: становлення, проблеми та перспективи розвитку: Монографія. – К.: Вид. буд-к «Максимум»; Тернопіль: Економічна думка, 2004. – 424 с.

3. Лютий І. О., Міщенко В. І. Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України // Фінанси України. 2006. №5. С. 21-31.


Ксенія Проценко,

студентка 4 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Кардашова Т.М.,

доцент (БДПУ)
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
 Функціонуючи в ринковій економіці як суб’єкт підприємницької ді­яльності, кожне підприємство має за­безпечувати такий стан своїх фінан­сових ресурсів, за якого воно стабіль­но зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобо­в’язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відпові­дальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов’язань, підприєм­ства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним се­ред яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства – в цьому і полягає актуальність даної теми

Аналіз останніх досліджень та питання оцінки ефективності діяльності досліджували багато науковців – Венгер, Датар, Друри, Магнус, Нильс-Горан, Ольве, Рой, Хорнген, Чеботарьов та інші. Зазвичай недосконалість традиційних показників спостерігається при розгляді нових моделей показників. Проте цілісно узагальнена система традиційних показників не цілком була сформована. Звичайно критика даних показників є об’єктивною, проте нові моделі аж ніяк не вимагають виключати застосування традиційних показників ефективності діяльності підприємства [1, с. 204].

Головною метою статті є розкриття сутності та методів забезпечення підвищення ефективності підприємства.

В сучасних умовах господарювання підприємств та виходу з економічної кризи в Україні на перший план виходить питання ефективності використання фінансових ресурсів підприємства. За умов економічної кризи фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди.

Ефективність фінансової діяльності підприємства забезпечується формуванням оптимального фінансового механізму підприємства.

Оскільки, головною проблемою ефективного управління є оптимальне розміщення капіталу підприємства, то від того, які асигнування вкладені в основні та обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу (в грошовій та матеріальній формі), значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства.

Фінансова робота на підприємстві здійснюють за такими основними напрямами:

- фінансове планування і прогнозування планів підприємства, бізнес – планів реалізації окремих підприємницьких проектів та угод;

- аналіз і контроль фінансово-господарської діяльності підприємства, з метою діагностики його фінансового стану.

На підприємстві прийняття рішень у галузі управління фінансами є компетенцією фінансового директора, якому підпорядковані всі фінансово-економічної служби підприємства.

. Підводячи підсумки для підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства необхідно:

1. забезпечити збалансоване управління ліквідністю, доходністю та ризиком, враховуючи, що чим вище частка високоліквідних активів в балансі, тим вища доходність суб’єкта господарювання і менший ризик втрати платоспроможності;

2. забезпечити розрахунок резервів підвищення рентабельності;

3. здійснювати комплекс заходів з поліпшення збуту продукції, підвищення конкурентоспроможності підприємства щодо асортименту, цін та якості пропонованої продукції;

4. забезпечити ефективне управління капіталом;

5. здійснювати управлінські рішення і дії, які повинні бути засновані на точних розрахунках, глибокому й всебічному економічному аналізі, бути науково обґрунтованими, мотивованими, оптимальними;

6. виробляти стратегію й тактику розвитку підприємства, улаштовувати плани й управлінські рішення, здійснювати контроль за їхнім виконанням;

7. оцінювати результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників.


ЛІТЕРАТУРА

1. Коупленд Т., Стоимость компании: оценка и управление [Текст] / Коупленд М., Коллер Т., Дж. Муррин; пер. с англ.; 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 2011. – 576 с.: ил. 27. Бухгалтерський облік, аналіз та аудит 204 с.

2. Мейер В. Оценка эффективности бизнеса [Текст] / В. Мейер Маршал; пер. с англ. А.О. Корсунский. – М.: ООО “Вершина”, 2009. – 272 с.

3. Ольве В., Оценка эффективности деятельности компании. Практическое руководство по использованию сбалансированной системы показателей [Текст]; пер. с англ. / Ольве, Нильс-Горан, Рой, Жан, Ветер, М. Магнус. – Издательский дом "Вильямс", 2010. – 304 с.



Кристина Раджабова,

студентка 3 курса финансово-

кономического факультета

Научный руководитель: В.А. Васюкова,

канд.экон.наук, доц.

(ГАОУ ВПО «Невинномысский государственный

гуманитарно-технический институт»)
РОЛЬ МЕХАНИЗМОВ РЫНКА ЖИЛЬЯ В РАЗВИТИИ

МУНИЦИПАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ Г.НЕВИННОМЫССКА
Обеспечение жильем традиционно является одной из наиболее значительных и трудно разрешимых проблем, стоящих перед российским обществом и, соответственно, перед властями всех уровней. Жилищная проблема является одной из самых острых социальных проблем города Невинномысска [2;3]. Например, 24% горожан до сих пор проживает в коммунальных квартирах, 27% в общежитиях, 20% жилого фонда составляют старые дома, большая часть которых нуждается в капитальном ремонте, рисунок 1.


Рисунок 1 – Жилищная проблема
Главная проблема жилищного фонда – это высокий уровень износа основных фондов, низкий коэффициент полезного действия и использования мощностей, большие потери коммунальной инфраструктуры и жилищного фонда. Степень благоустройства жилищного фонда остается невысокой, капитальный ремонт жилья проводится недостаточными темпами.

Решение проблемы требует проведения тщательно продуманной жилищной политики. Её основными способами регулирования должны стать:

- улучшение жилищных условий населения,

- повышение обеспеченности жильем,

- реализация принципа – каждой семье отдельную квартиру.

Важнейшими проблемами, сдерживающими формирование рынка доступного жилья, остаются:

- дефицит платежеспособного спроса населения;

- высокие кредитные ставки;

- качество жилищных и коммунальных услуг остается очень низким, а уровень износа коммунальной инфраструктуры – высоким;

- неразвитость институтов жилищного кредитования и накопительных схем, высокий уровень рисков и издержек;

- монополизация строительных рынков;

Для регулирования цен на рынке жилья необходимо введение централизованных механизмов управления: наличие государственных строительных компаний, госзаказ по фиксированным ценам, налоговая политика в отношении купли-продажи жилой недвижимости, в том числе и в отношении переуступки прав требования в долевом строительстве (опыт зарубежных стран) [3;5]. Государственное «вмешательство» необходимо также в реализации социальных программ: доступное жилье для молодежи, военнослужащих и.т.д. Здесь предлагается внедрять малозатратные механизмы: беспроцентные (льготные) ссуды, строительство служебного жилья и расширение перечня работников, имеющих право на служебные квартиры (например, научные работники), приоритетное выделение очередникам квартир при условии сдачи ими государству своих квартир меньшей площади.



ЛИТЕРАТУРА

1. Вестник Российской академии естественных наук. Серия экономическая, 2012. – №2.

2. NevinkaOnline.ru›index.php?page=1003&npb_modnpb.

3. Реформа жилищно-коммунального хозяйства: теория и практика // Аналитический вестник, 2013.



Михайло Ротарєв,

студент 3 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: ас. Буженіца В.В.



1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   34


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка