Том Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка6/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.26 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

ЛІТЕРАТУРА

1. Лейбниц В. М. Психоанализ и философия неофредизма. – М.: Политиздат, 1977.– 246 с.

2. Немов Р. С. Психология. – М: ВЛАДОС, 2005.– 688 с.

3. Скрипченко О. В. Общая психология. – К., 2005.– 464 с.



Юлія Бакшеєва,

2 курс соціально-педагогічного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. Н.Г.Бузова
Філософські ідеї гуманістичного психоаналізу Е.Фромма
Свідомість та несвідоме як психологічна проблема вивчалася багатьма психологами та філософами, але головна увага зверталась на особистість в цілому. Погляди на психоаналіз Е.Фромма є актуальними тому, що він пов’язує вивчення свідомості та несвідомого з суспільством, що дає змогу краще зрозуміти поведінку людини, її погляди на життя, розуміння світу.

Проблема співвідношення особистості і суспільства, взаємодії психологічних і соціальних чинників стала центральною темою теоретичних робіт Е.Фромма, що сформулював концепцію так званого “гуманістичного психоаналізу”. Е.Фромм розглядає людину як соціальну істоту, що знаходиться в постійному контакті з природним і олюдненим світом.

Переосмислюючи ідеї класичного психоаналізу, Е.Фромм критикує З.Фрейда, перш за все, за те, що він відділив психологію від філософії і етики, залишивши осторонь питання про значення людського буття, про моральні і етичні норми, які мають стати організуючим початком життєдіяльності людини. Е.Фромм вірно уловив зовнішню тенденцію психоаналізу, направлену на усунення від якої-небудь філософської системи і на переклад абстрактних міркувань про несвідоме в русло конкретного дослідження механізмів функціонування внутрішньо психічних процесів. І хоча психоаналіз сприяв збагаченню знань про людину, навчання Е.Фрейда не збільшило знань про те, як людина повинна жити і що вона має робити. Звідси мета “гуманістичного психоаналізу” – сприяти саморозгортанню внутрішніх потенцій людини у напрямку життєвості і продуктивності, що припускає засвоєння цінностей гуманістичної етики, пізнання своєї власної внутрішньої природи і оволодіння “мистецтвом життя”. Досягти даної мети, за Фроммом, можна, тільки зосередивши увагу на проблемах існування людини, на розгляді філософсько-етичних і соціально-економічних аспектів життя особистості. А це означає, “що психологія не може бути відокремлена ні від філософії і етики, ні від соціології і економіки”.

У першій самостійній роботі “Втеча від свободи” Е.Фромм звертається до проблематики існування людини. Він розглядає типові життєві ситуації, що складаються в суспільстві, соціально-економічні чинники розвитку цивілізації, прагнучи виявити особливості формування характеру особи, що функціонує в даній соціальній системі. Е.Фромму вдається помітити, що розвиток цивілізації супроводжується виникненням низки суперечностей: 1) розширюючи сферу своєї свободи, людина в той же час підпадає під її тягар; 2) порвавши з релігією і поклонінням традиційним богам, людина раптом знаходить, що сама створила нові ідоли, яким почала не менш фанатично поклонятися; 3) подолавши деякі форми відчуження, властиві середньовічному суспільству в умовах соціальної організації, людина виявилася ще більш відчуженою як від продуктів своєї праці і інших людей, так і від самої себе, що породжує в неї індиферентність до життя, тугу по ілюзіях минулого, злиття з природою, втрату власної індивідуальності і своєї унікальності як людської істоти. Свобода людини трактується Е.Фроммом як складний двобічний процес, що має негативну “свободу від” і позитивну “свободу для”. Він вважає, що розвиток людства йде по шляху збільшення “свободи від”, але чим значніше стає рівень цієї свободи, тим в більшій залежності від неї виявляється Людина. Відчуження при цьому не тільки не знімається, але навпаки, стає ще більш чутливим і всеосяжним чинником людського існування, внаслідок чого сучасна людина “втрачає свою особистість”. Е.Фромм абсолютизував розрив між “свободою від” і “свободою для”, не побачив діалектичних зв’язків між двома аспектами свободи особи і, отже, не міг зрозуміти, що без “свободи від” соціального буття, індивіда, неможлива і “свобода для” становлення його справжньою людиною.

Більшість людей, на думку Фромма, розвивають не своє справжнє, а “уявне Я”, коли людина сприймає і усвідомлює самого себе тільки як засіб, коли її соціальна роль в суспільстві представляється у вигляді необхідного атрибута речової. Людина як би ототожнює себе з “уявним Я”, не помічаючи того, що вона підміняє своє справжнє єство помилковими цінностями уявного існування [2, с.141]. В уявленнях Е.Фромма людина має усвідомити неавтентичність свого існування в суспільстві, щоб потім реалізувати закладені в його істоті можливості.
ЛІТЕРАТУРА

1. Лейбин В.М. Психоанализ и философия неофрейдизма. – М.: Политиздат, 1977. – 246 с.

2. Немов Р. С. Психология. – М.: ВЛАДОС, 2005. – 688 с.

3. Скрипченко О.В. Общая психология. – К., 2005. – 464 с.



Радміла М’ясникова

5 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.наук., доц. В.М.Федорик
ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ МІФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ ФІНІКІЇ ТА УГАРИТУ В ІІ-І ТИСЯЧОЛІТТЯХ ДО НАШОЇ ЕРИ
Проблема дифузії культур не нова, факт взаємопроникнення культурних надбань визнається усіма, але оцінка значення взаємовпливів відрізняється неоднозначністю. Прибічники теорій лінійного та полілінійного розвитку цивілізацій мають протилежні думки щодо значення культурної взаємодії для розвитку конкретної культури. Так, творець теорії “осьового часу” К.Ясперс та основоположник концепції “суперсистем” П.Сорокін визнають позитивне значення культурної взаємодії і вважають його цілком природним. З іншого боку, О.Шпенглер та А.Тойнбі, як представники теорії “локальних культур”, вважають такі взаємовпливи мало суттєвими.

Об’єкт нашого дослідження – взаємодія середземноморських культур у ІІ-І тисячоліттях до нашої ери. Саме тут зароджувалися ідеї, які на століття вперед визначили напрямок руху багатьох народів. Предмет – взаємопроникнення міфологічних систем Фінікії та Угариту. Ці держави впливали як на культуру Греції, котру по праву вважають колискою європейської цивілізації, так і на єврейську, міфологія яких стала елементом священних писань, що визнаються сакральними і в Україні. Отже, вибір саме такого об’єкта і предмета дослідження дозволяє по іншому поглянути на єдність соціокультурної динаміки та місце України в єдиному загально цивілізаційному процесі.

Наше дослідження базується на гіпотезах: міфології Фінікії та Угариту не тільки самі впливали на релігію сусідніх народів, а й самі формувалися під впливом сусідніх культур; пантеон головних богів Фінікії та Угариту містить схожі божества, які свідчать про наявність запозичень; у релігійних культах двох народів містяться елементи взаємовпливу.

Пантеони фінікійських та угаритських божеств мають багато спільного. В обох міфологіях існували спільні “святі” місця, одні й ті ж гори, хребти, висоти ставали об’єктом релігійного поклоніння. Була велика кількість богів, функції та, навіть, назва яких є схожими. Деякі божества були загальними не тільки для аморейсько-ханаанейського культурного кола, але і для семітів взагалі, а для західних семітів особливо [1, с.630].

Мешканці Фінікії та Угариту шанували своїх богів у святилищах. В обох державах, головними місцями культу були святилища. У місті це були переважно храми. Поза містами місця релігійного культу часто розташовувалися на горах або інших височинах. Оскільки сам храм вважався, в першу чергу, житлом божества, то доступ в нього мали тільки жерці й інші храмові служителі. А релігійні церемонії за участю рядових віруючих розгорталися у дворі. І в Фінікії, і в Угариті з молитвами до богів зверталися жерці, але у разі важливих обставин з молитвою до покровителів звертався сам цар. В обох культурах головною релігійною дією було жертвоприношення. Жертви могли бути кривавими і безкровними. Практикувалося і жертвопринесення людей. Приносили в жертву первонароджених синів, дочок і робилося це звичайно при закладці якої-небудь дуже важливої будівлі або в разі надзвичайної небезпеки.

Важливою частиною релігійного культу в обох сусідніх державах були молитви. На честь богів в Угариті влаштовувалися різні святкування. Під час релігійних свят жерці читали релігійні тексти. Розспівувалися гімни на честь богів. Велику роль в житті угаритян та фінікійців мали закляття та інші магічні прийоми. Спеціальні очисні церемонії здійснювалися з метою забезпечення благополуччя всієї держави. У сім’ях особливо піклувалися про плодючість дружини. Народження дитини теж було обставлено відповідними церемоніями. Серед них важливим було обрізання, яке встановлювало магічний зв’язок між новою людиною і богом. [2, с.86]

Аналіз міфологічних систем Фінікії та Угариту свідчить про значний їх зв’язок з іншими релігіями Середземномор’я. З одного боку, країни Східного Середземномор’я формували пантеон своїх богів та особливості релігійних культів у нерозривній єдності з усіма народами західно-семітського кола взагалі, та ханаансько-аморейського зокрема. Особливого впливу ханаанейсько-аморейська міфологія зазнала з боку найпотужнішого сусіда, яким був Єгипет. З іншого боку, фінікійці та угаритяни й самі залишили помітний слід в релігіях Єгипту, Греції, Риму. Деякі їх міфологеми знайшли своє відображення і в текстах Біблії. [4, c.52]

У пантеоні головних богів Фінікії та Угариту міститься значна кількість схожих божеств. Велика кількість схожих за функціями божеств та наявність елементів майже ідентичних культів у двох сусідніх народів, у той час, коли такої схожості не відмічалося у відповідних елементах пантеонів та культів цих держав з іншими сусідами, не може бути випадковою. Логічне пояснення може бути лише одне: ми маємо справу із взаємозапозиченнями, взаємовпливом, дифузією двох культур. При цьому ми фіксуємо лише наявність запозичень, а доведення напрямку запозичень (з Угариту – до Фінікії, чи навпаки) – завдання інших досліджень. Скоріше за все, вплив був взаємним і у кожному конкретному випадку міг мати різну направленість.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Смирнова. Магия как она есть. – М.: ФАИР, 1999. – 512 с.

  2. Циркин Ю.Б. Мифы Финикии и Угарита. – М.: АСТ, 2000. – 485 с.

  3. Циркин Ю. Б. Мифы и легенды народов мира. – М.: Мир книги. – 2004.

Юлія Королевська,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В.М.Федорик
КУЛЬТУРА МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
У ІV ст. до н.е. у багатьох полісах Давньої Греції культивувався морально-етичний стандарт, який вимагав неабиякої стриманості, раціональності в поведінці. Неухильним йог дотриманням представники шляхетного походження відрізняли себе від демосу. Давні греки великого значення надавали культу досконалого тіла, військовій вправності, естетичному світогляду панівних класів, що знайшло своє відображення в концепції калокагатії.

Калокагатія – центральний принцип давньогрецької естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внутрішнього, фізичної сили, краси і добра як умову досконалості людини.

В “Евдемовій етиці” та “Великій Етиці” Аристотель сформулював систему морально-етичних приписів для представників аристократичних верств. Важливою чеснотою “істинного аристократа” є почуття гумору, бо така людина – завжди бажаний співрозмовник. Іронія та сарказм у спілкуванні неприпустимі.

Образ брутального нечеми, спілкування з яким нестерпне у будь-якому товаристві, змалював давньогрецький філософ сатирик Теофраст, який намагався розкрити зміст шляхетної поведінки через заперечення. Із цією метою у праці “Характери” з-під його пера постає іронічна, облеслива, балакуча, галаслива, безсовісна, безсоромна людина. Такий погляд на проблеми спілкування, нетактовну, імпульсивну поведінку свідчить про велике значення в давньогрецькій комунікативній культурі моральних чинників.

Культура застілля Давній Греції формувалася на симпозіумах, які влаштовували майже всі давньогрецькі мікрогрупи в аристократичних будинках (“андронах”). Правила проведення симпозіумів були різними. Зазвичай вони супроводжувалися веселощами та розвагами, інколи – політичними і філософськими диспутами. Високо цінувалися стосунки між друзями.

Культура сімейних стосунків у античну епоху ґрунтувалася на патріархальній моралі, яка вимагала від дружини і дітей цілковитої покори перед чоловіком. Родинне життя було майже цілком відокремлене від публічного. На елліністичний період припадає початок жіночої емансипації – звільнення від залежності, скасування певних обмежень. Наслідком цього були досягнення давньогрецьких жінок у поезії, малярстві, філософії. У Греції елліністичної доби дружина мала право сама вирішувати, жити їй зі своїм чоловіком чи ні. На перший план у родинному житті виходять подружньо-родинна любов і обопільна повага. Саме в елліністичний період сформувалася ідея любові як безумовної моральної цінності.

Виокремлення емоційно-душевної прихильності між членами родини свідчить про високий рівень культури міжособистісних стосунків у Давній Греції. У цей період розпочалося формування ідеалу жіночності, який включав красу і мудрість.

Важливим формальним атрибутом етикету вважалася манера одягатися, чим відрізнялися представники панівних страт від демосу. Зачіски та пояси давньогрецькі аристократки прикрашали дорогоцінним камінням, одягали коштовні сережки, діадеми та браслети.

Отже, на ранніх етапах історичного поступу культура стосунків була спрямована на стримування природних потягів, сваволі, агресії окремих індивідів, а на етапі формування аристократії розпочалось осмислення суті шляхетності та практичне впровадження її норм. На ту пору припадає початок домінування етики шляхетних чеснот, які ототожнювали з моральною вищістю. Морально-етичний ідеал людських взаємин у Давній Греції ґрунтувався на емоційній, духовно-інтелектуальній прихильності та етиці гідності.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Закович М.М., Зязюн І.А. Культурологія: українська та зарубіжна література: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 568 с.

  2. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: європейський аспект: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1995. – 224 с.

  3. Яртись А.В. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – К.: Світ, 2005 – 568 с.



Тетяна Каліберда,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В.М.Федорик
КУЛЬТУРА МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ДАВНЬОМУ КИТАЇ
Про розвиток культури міжособистісних стосунків у рабовласницькому Китаї свідчать історичні пам’ятки, які суттєво вплинули на формування традиційного китайського патерналізму (лат. Paternus – батьківський) – системи моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство і відповідні очікування щодо поведінки людей різного соціального стану, і консерватизму (лат. Conservare – зберігати) – прихильності до старого, віджилого, обстоювання певних традиційних засад суспільного розвитку і порядку [2, с.34-35].

Метою даного дослідження є спроба проаналізувати культуру міжособистісних стосунків у китайській родині, які вибудовуються на засадах субординації, покірності дітей батькам (закон “сяо”), дружини чоловікові тощо.

Конфуцій був послідовним апологетом патерналістської моделі стосунків, яка вимагала від молодших беззаперечно підкорятися старшим, а від старших – всіляко допомагати і підтримувати молодших. Чемний син і його дружина мають прокинутися на світанку, причепуритися і відразу піти до батьків, спитати про їхнє самопочуття, потреби, а потім допомогти їм підвестися, вмитись і піднести їм сніданок. Перед тим, як лягти спати, чемний син зігріє постіль для своїх батьків, а коли вони хворітимуть, не буде розважатися або вживати м’ясо. Будь-яке прохання, бажання батьків має неодмінно виконуватися. Навіть до батьківських речей молодші члени родини мають ставитися з особливою пошаною і пієтетом. Шанобливе ставлення сина до батьків полягало також у своєчасному придбанні для них, ще за їх життя, домовини.

Канони конфуціанської моралі, розуміння доброчесності викладено в трактаті “Лі цзи”. Доброчесна людина має завжди бути поміркованою, поважати інших людей, особливо старших, пристойно поводитися. У словах та вчинках вона повинна керуватися нормами “Лі цзи” [3, с.14]. Головна заповідь між людських взаємин згідно з “Лі” (китайською мовою означає норму, закон, церемоніал) полягає в зневазі до себе і повазі до інших. Жодна людина не має дозволяти собі непристойної поведінки, зухвалих поз і неохайного вигляду, оскільки цим вона демонструє свою зневагу до людей.

Навіть заможні люди мають виявляти вихованість, чемність та повагу до інших. За столом пристойна і вихована людина має поводитися чемно, виховано, стримано: споживати страви неспішно, не ковтати великих і не хапати найкращих шматків їжі, не гризти кісток тощо.

У присутності старших молодший має мовчати. Якщо до нього звертаються, він одразу має підвестися, підійти й уважно вислухати. Норми “Лі цзи” вимагали від дітей беззаперечної слухняності [1, с.109]. Якщо дітям не подобається їжа або одяг, вони не мають висловлювати своє невдоволення. Син має брати собі за дружину ту дівчину, яка подобається батькам, і поважати її. Якщо батьки не схвалюють дружини, слухняний син має неодмінно з нею розлучитися.

За статусом жінка у китайській сім'ї завжди була підлеглою. Одружена жінка мала в усьому коритися чоловікові, бути особливо чемною з його родичами. Вона не має права одружуватися вдруге, оскільки цілком належить родині чоловіка. У разі смерті дружини чоловік не повинен бути у жалобі до того, поки її не представлять у храмі його предкам відповідно до релігійного церемоніалу. Адже згідно з “Лі цзи” мета шлюбу полягає не у з'єднанні чоловіка і жінки, а в продовженні роду. Лише з народженням сина китайська жінка могла почуватися впевнено.

Таким чином, міжособистісні стосунки у давньому Китаї ґрунтувалися винятково на правах і обов'язках, без урахування емоційної прихильності батьків до дітей і дітей до батьків, чоловіка до дружини в усіх ситуаціях. Тут панував культ пошани до старших і чемності у стосунках з ними. Закон “Лі” поширювався переважно на представників вищих суспільних верств населення. І чим вище було соціальне становище китайця, тим суворіше він повинен був дотримуватися його норм.


ЛІТЕРАТУРА

1. Байбурин А.К. Этнические стериотипы мужского и женского поведения // АН СССР Ин-т этнографии им. Миклухо-Маклая – СПб.: Наука, 1991.

2. Оссовская М. Моральные нормы. Попутка систематизации. – М.: Прогресс, 1989.

3. Энциклопедия этикета. – М.: ООО “Издательство Астрель”, 2004.



Тетяна Крот,

3 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В.М.Федорик
КУЛЬТУРА МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ АРАВІЇ
Формування арабської культури міжособистісних стосунків датують приблизно VI-VII ст. до н. е. На цей час припадає релігійна діяльність засновника ісламу – пророка Мухаммеда (прибл. 570-632), морально-етичне вчення якого обумовило особливості арабської етики та етикету [1, 45с.]. Якщо середньовічна західноєвропейська культура міжособистісних стосунків базувалася на розмежуванні світської культури і християнської ідеології, то арабські етика та етикет являли собою монолітну систему морально-етичних принципів, наскрізь пронизану ісламським віровченням.

Метою даного дослідження є спроба проаналізувати важливість принципів ісламської моралі, сімейних стосунків. Принцип асабїі — відданості асабу (рідні по чоловічій лінії), що свідчить про патріархальність арабської моралі. Культ батьківського роду походить із доісламського родового права, яке араби називали “адата”. Закон адата вимагав кровної помсти, пам’яті, предповаги до минулого, і піклування про нащадків), демонструвати красу свого тіла [3, с.96-97]. Навіть свої прикраси жінка може показувати лише родичам – чоловічу, гину, батьку, брату або свекру, тобто чоловікам, які “мають бажання”. Більшість норм асабїі дотепер чинні у багатьох ісламських країнах. Характерними ознаками арабського етикету є гостинність, пошана до старших, скромність, розвинуте почуття обов’язку і дружби. Арабська моральна культура вибудовувалася за принципом мурувва, що в перекладі означає “мужність”. Арабський культ мужності розкривався через такі моральні чесноти, як щедрість, доблесть, гостинність, великодушність, терпіння, красномовність, відданість слову, гідність. Як стверджував Мухаммед, щедрість людини свідчить про її шляхетне походження (карана) і є не лише соціальним, а й релігійним обов'язком муравви.

Культурні та етносоціальні процеси середньовічної Аравії відображені в хадисах – висловлюваннях пророка Мухаммеда, розповідях про його життя і діяльність, які мали доповнити канонічний текст Корану.

Етикет вимагав упродовж трьох діб не запитувати гостя, хто він, звідки і скільки перебуватиме у господаря. Господар не мав завершувати трапезу раніше від гостя, а гість ні в якому разі не повинен був дякувати господарю за гостинність. Страви, які їв гість, особливо сіль, вважалися символом доброзичливих стосунків. Якщо гість випив тільки воду або молоко, то господар не зобов’язаний був надалі про нього піклуватися.

Особливе місце в застільному етикеті займало пиття кави, яку пропонували до бесіди. За необхідності покарати людину за якусь провину господар замість кави пропонував воду. Це був натяк на небажаність присутності цієї людини у домі господаря [2, с.14].

Значну роль у середньовічній арабській культурі міжособистісних стосунків відігравала символіка жестів. Наприклад, етикетне зняття шапки на знак особливої пошани перед привітанням для ісламської культури неприйнятне. У багатьох арабських країнах спрямована на людину рука з розчепіреними пальцями означала прокляття. Захистом від нього була “долоня Фатіми” – зображення відкритої руки з оком на долоні. Із середньовіччя в арабській культурі існує опозиція правої і лівої рук, за якою права асоціювалася зі всім світлим, добрим, чоловічим началом, а ліва – з нещастям, невдачами, жіночим началом. Тому згідно з арабським етикетом правою рукою можна вітати людину, брати їжу і торкатися всіх “чистих” частин тіла. Тільки нею дозволяється розпочинати гідну справу. Лівою рукою можна знімати одяг, взуття. Подібні погляди є і в Біблії: “нечистий” стоїть зліва від людини і навіює їй злі та гріховні думки. Звідси походить спосіб відлякування злої сили плюванням через ліве плече, відомий також і мусульманам.

Отже, європейська культура міжособистісних стосунків в епоху середньовіччя представлена культурою манер, зміст яких визначався середньовічним культом кохання та етикою пристойної поведінки, правилами застільного етикету. Куртуазний поведінковий стандарт виявився автономним щодо християнської етики. Натомість культура міжособистісних стосунків середньовічної Аравії була пов’язана з особливостями ісламського віровчення.
ЛІТЕРАТУРА

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К.: Знання, 2006.

2. Родионов М.А. Мурувва, асабийя, дин: к интерпретации ближневосточного єтикета // Этикет у народов Передней Азии / Под ред.. А.К.Бабурина – М.: Наука, 1988.

3. Этнические стереотипы поведения . – Л.: Наука, 1985.



Вадим Балута

5 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. І.І.Ліпич
ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
Стратегічною метою розвитку України визначено входження її до європейського простору, а в подальшому – повномасштабна інтеграція до Європейського Союзу. Шлях досягнення цієї мети пролягає через подальшу демократизацію українського суспільства, формування сучасної модерної конкурентноспроможної держави, дотримання європейських засад розвитку та утвердження адекватної ціннісно-нормативної бази стійкого консенсусу щодо норм функціонування демократичної системи. Для забезпечення незворотності демократичних процесів Українська держава потребує взаємного зміцнення і розвитку її інституціональних та політико-культурних параметрів, набуття всіма політичними інститутами ціннісного змісту.

Тому демократизація, яку проходить Україна, маэ не лише гармонійно поповнюватися економічними змінами, які мають вельми важливе значення в умовах перехідного стану суспільства, але й забезпечуватися відчутними соціально-правовими змінами. Останні передбачають наповнення конституційних положень реальним змістом, розвиток судової влади, реальний захист прав і свобод людини. Орієнтирами тут мають постати: визнання прав людини найвищою цінністю, формування основ соціальної, правової державності й громадянського суспільства; усвідомлення гуманістичної ролі права, значення легітимності та демократичності, моральності та справедливості, гласності, поєднання інтересів особи й держави, відповідності високим міжнародним європейським стандартам; підвищення ефективності державного управління, раціоналізація системи бюрократії; удосконалення правової системи через конституційні та інші правові норми; правове забезпечення демократизації суспільного життя, здійснюваних реформ, стабільності й правопорядку в країні; адекватне усвідомлення призначення і можливостей права відповідно до необхідності здійснення правової політики перехідного періоду; пошуки мирних, правових шляхів розв’язання різноманітних проблем і конфліктів суспільного розвитку [2, с. 11].

У XXI ст. потрібні політика, економіка, право принципово відмінні від попередніх, за яких рівною мірою поважатимуться прагнення до справедливості та спроби людини знайти своє місце в складному, суперечливому й почасти непередбачуваному світі [3, с.307].

Визначальним чинником демократизму держави є встановлення рівноваги в суспільстві та гармонійних відносин між державою і громадянами. Досягнення рівноваги в українському суспільстві потребує розв’язання на державному рівні проблеми відносин більшості і меншості. У недалекому минулому функціонування радянської політичної системи переконливо засвідчило недоліки орієнтації держави лише на інтереси більшості населення. Гармонізація співіснування більшості й меншості суспільства потребує надання меншості широких можливостей відкрито, у межах загальноприйнятих процедур і вимог захищати свої та суспільні інтереси засобами законодавства та політичним впливами. Якщо ж цього не відбудеться, може виникнути ситуація, за якої “демократія перетвориться у формальне виправдання диктатури” [3, с.52].

Підсумовуючи розгляд проблеми, особливо наголосимо, що сучасна об’єднана Європа – простір, де панує мир, демократія і влада закону. Це також простір процвітання з конкурентоспроможною економікою, міцною валютою, низьким рівнем інфляції і одним із найвищих рівнів життя в світі. Європейці мають дуже високий рівень соціального захисту, недорогу і високоякісну освіту, суворі стандарти охорони довкілля і чудову інфраструктуру. Більше того, Європа зберігає красу природи, вона відрізняється культурним різноманіттям, яке не має собі рівного. Усе це для більшості країн інших континентів і тих, які прагнуть приєднатися до Європейського Союзу, здається утопічною мрією.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка