Том Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка20/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.26 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов. – М.: Языки славянской культуры, 2001. – С. 9.

  2. Пименова М.В. Предисловие. Введение в когнитивную лингвистику. – Кемерово: ИППК “Графика”, 2004. – С. 8.

  3. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. – М., 1997. – С. 40.

  4. Carré I. Le vоcabulaire français. – Paris: Librairie Armand Colin, 1894. – 234 p.

Євгеній Власов,

4 курсу Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. І.В.Шиманович
ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У ДІЄСЛІВНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯХ ЯК ОСОБОВА ФОРМА СЛОВОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ
Актуальність роботи полягає у багатосторонньому розкритті ролі прийменників у сучасній англійській мові.

Метою нашого дослідження є полегшення вивчення особливостей англійської мови на прикладі фразових дієслів за спрощеною схемою розуміння граматичної категорії прийменника. Головним методом, який ми використовували при проведенні дослідження був аналіз функціонування прийменника поряд з дієсловом в дієслівних словосполученнях.

У сучасній англійській мові 130 простих прийменників (at, in, on), складних (inside, upon), похідних прийменників (across, along); складених (by means of, in spite of, due to) – у декілька разів більше, близько 280.

Основою сучасної системи необхідно вважати 89 прийменників, тому що деякі прийменники з числа 130 виходять з уживання повністю (anigh, anent, unto), інші мають характер спеціальних термінів і не є елементами розмовної мови (bar, barring), треті вживаються дуже рідко (pro, from before).

Роль прийменників не обмежується лише їхніми граматичними функціями. Важливе значення мають прийменники і в лексичному відношенні.

Вступають в контакт прийменники і з іншими частинами мови, утворюючи нові граматичні структури. Поєднання двох граматичних категорії: дієслова та прийменника дає появу особливої форми словотворення – фразове дієслово, коли після дієслова окремим словом додається прийменникова частинка (післялог): let – дозволяти; let out – слабнути.

Сьогодні відомо понад 2 500 фразових дієслів. Основною проблемою з нашого погляду є не така велика кількість фразових дієслів, а їх класифікація. Якщо проаналізувати прийменники англійської мови, які приймають участь в утворенні фразових дієслів, то ми побачимо, що таких невелика кількість – усього лише 22. Кожен прийменник (післялог), який стоїть після дієслова має якесь певне лексичне навантаження (післялог місця, часу, дії). Саме післялог надає дієслову особливу граматичну форму, що в результаті викликає найбільше труднощів при перекладі. Так дієслово let – “дозволяти” при утворенні фразового дієслова з післялогом out може дати наступний фразовий глагол let out – “слабнути”. Проаналізувавши прийменники, можна прийти до висновку, що окрім лексичного навантаження післялоги мають ще й змістовні відтінки. Так прийменник up при різних дієсловах буде позначати збільшення у розмірі (кількості, якості та ін), наприклад: brush up – удосконалюватись. Ми пропонуємо поділити всі існуючі післялоги на 3 групи за лексичним значенням та його збереженням в фразовому дієслові. Таким чином можна побачити, що в фразових дієсловах є прийменники, які повністю зберігають своє первинне значення вступаючи в контакт з дієсловом (аround, аbout), інші можуть частково зберігати своє початкове значення (aside, by, ahead, forward, back, behind), або взагалі змінювати своє значення (together, up, down, out, away, etc.).

В результаті аналізу прийменників можна відзначити наступні характерні для цих післялогів явища: 1) наявність лексичного навантаження, що характерне для кожного прийменника окремо; 2) змістовні відтінки, що дають змогу більш точніше перекласти те чи інше фразове дієслово; 3) рівень збереження свого первинного значення прийменника. На основі даних показників, можна стверджувати, що перекладати фразові дієслова можна не обов’язково за допомогою спеціалізованих словників.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Блох М.Я. Теоретическая грамматика английского языка: Учебник. для студентов филолог. фак. ун-тов и фак англ. яз. педвузов. – М.: Высшая школа, 1983. – 383 с.

  2. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая граматика современного английского языка: Учебник. – М.: Высш. школа, 1981. – 285 с.

  3. Зайковскі С.А., Адамовська Л.М. Англійський прийменник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 128 с.

  4. Литвинов П.П. Учим английский по-новому. Изучение английского языка с помощью глагольных словосочетаний. – М., 2005. – 557 с.

  5. Учбовий словник фразових дієслів англійської мови/ В.А.Грязнов, Д.В.Бобков. – М.: ТОВ “Видавництво АСТ”: ТОВ “Видавництво Астрель”: ВАТ “Люкс”: ТОВ “Видавництво “Русские словари”, 2004. – 288 с.



Тетяна Виноградова,

2 курс Інституту філології .

Наук. керівник: к.філол.н., доц. А.М.Сердюк
ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ІЗ СИМВОЛІЧНИМ ЗНАЧЕННЯМ КОЛЬОРУ
Актуальність роботи полягає у багатосторонньому розкритті основних властивостей компонентного складу фразеологічних одиниць, до складу яких входять фразеологізми із символічним значенням кольору.

Ступінь досліджуваності проблеми полягає в тому, що дана праця є внеском в дослідження мовних одиниць різного рівня, у визначенні типологічних особливостей англійської та української мов на лексичному рівні.

Мета дослідження: проаналізувати, наскільки природа фразеологізмів співвідноситься із їх компонентним складом, зокрема з іменниками, що позначають назви кольорів.

Основні методи дослідження: метод типологічного зіставлення, статистичний, описовий, дистрибутивний аналіз.

Фразеологізми мови, як і граматичні закони, є продуктом тривалого оброблення їх у свідомості носіїв мови і, переважно, у масовій мовній практиці.

Питання про фразеологію мови, зокрема, мови художньої літератури, висвітлене в мовознавчих і літературознавчих працях ще недостатньо. Все ж працями Ш.Баллі, В.Виноградова, Л.Булаховського та ін., наукова розробка цієї галузі мовознавства значно просунулась вперед.

Серед сучасних наукових досліджень розглянемо наступні класифікації фразеологізмів.

П.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією на фразеологічні одиниці (далі – ФО) з ідіоматичним смислом, проміжні ФО, ФО з нормативним смислом та ілюстративні [2, с.8-13].

Розподіл фразем у О.В.Куніна знаходимо у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеологізми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених [4, с.26].

Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.Мокієнка фразем на дві групи – природні та умовні. Перша група – фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу [5, с.163].

“Дослідженням мови поетичних творів… встановлено, що основу палітри фарб складають живописні означення чорний – червоний – білий” [3, с.66]. Дослідження фразеологізмів, до складу яких входять кольороніми, також підтверджує думку про те, що лексеми на позначення червоного та білого кольорів зустрічаються якнайчастіше.

Ахроматичні кольори, чорний, як і білий, не входять до кольорів спектру, тому деякі психологи (зокрема М.Люшер) ними іґнорують. Однак Й.Ґете надає їм особливої ваги, ототожнює їх зі світлом і мороком. Вони є першоосновою утворення всіх інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [1, с.133].

Дослідивши деякі фразеологізми в двох різних мовах, ми виявили тенденцію до переважання певних кольорів в кожній мові, які мають свій прихований, повчальний зміст. В результаті проведеного дослідження ми робимо наступні висновки: фундаментальними компонентами в англійських та українських фраземах є іменники, що позначають ахроматичні кольори.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Ґете И.В. Избранные философские произведения. – М., 1964.

  2. Єрченко П.Г. Класифікація фразеологічних одиниць // Іноземна філологія. – 1994. – Вип. 4 – С. 8-12.

  3. Іванова Т.В. Символіка трьох кольорів у романі “Маруся Чурай” Ліни Костенко // Українське мовознавство. Міжвідомчий науковий збірник. – К., 1992. – Вип. 19. – С. 65-71.

  4. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка. – М., 1986.

  5. Мокиенко В.М. Славянская фразеология. – М., 1989.



Валерія Кидалова,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. І.В.Шиманович
ҐЕНДЕРНИЙ ЧИННИК СТИЛЕТВОРЕННЯ В АНГЛІЙСЬКОМУ

ТА УКРАЇНСЬКОМУ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ
Проблема стосунків чоловіка і жінки як двох типів світовідчування здавна привертала увагу не тільки майстрів слова, а й мовознавців. Своєрідність способу мовленнєвої діяльності визначається гендерною належністю учасників комунікативного акту. Питання дослідження гендерних аспектів мовлення є актуальним на сьогодні, адже в даний час в лінгвістичній науці відсутнє послідовне вживання терміна гендер, і робляться лише перші кроки в висвітленні основних розбіжностей крос- та моно гендерної комунікації.

Мета роботи – зробити спробу концептуального аналізу відмінностей жіночого і чоловічого мовлення в англійському та українському лінгвокультурному просторі. У цілому риси чоловічої та жіночої мовленнєвої поведінки в англійському та українському лінгвокультурному просторі здебільшого збігаються, адже вони зумовлені загальними особливостями чоловічої й жіночої психології.

Скажімо, до спільних характеристик англійського та українського жіночого мовлення належить використання багатої палітри колірних позначень, яскравих епітетів. Речення побудовані жінкою є більш емоційно забарвленими, стосуються в основному вираження почуттів, емоцій. Чоловіки ж надають перевагу обговоренню конкретних речей, подій, фактів, тому їхні речення характеризуються лаконічністю.

Яскравим прикладом розрізнення чоловічої та жіночої лексики як в українській так і в англійській мовах може слугувати використання вигуків. Роблячи опору на розмовний та художній стилі, можна зробити висновок, що чоловіки більш конкретніше виявляють свої емоції, їхні вигуки мають персоналізований характер.

Жіноча ж лексика в таких випадках відзначається більшою експресивністю. На перший план виступають почуття, тому жінці не вистачає часу, щоб довго вмовляти довгі слова в момент небезпеки. Вони використовую короткі, емоційно забарвлені, звуконаслідувальні вигуки. Дуже цікавим з лінгвокультурного погляду є кросгендерне спілкування. Спостереження довели, що жінки досить вільно і невимушено спілкуються з чоловіками, беручи інтерв’ю, дуже часто самі проявляють ініціативу. Чоловіки ж переважно прагнуть до моногендерного спілкування під час інтерв’ю, в чоловічому оточенні вони почувають себе більш впевнено. Чоловіки намагаються домінувати в комунікативному акті, кількість їхніх реплік переважає над кількістю жіночих. Вони також схильні частіше починати бесіду та обирати тему. Помітною ознакою жіночого мовлення в англійському та українському мовному просторі є деяка невпевненість, підкреслена обмеженість жінок у висловленні власної думки.

Дуже цікавим явищем в англійській мові є іменник man, який має загальне значення “людина” і так само рівноцінне йому “чоловік”. Дане слово може слугувати прикладом для пояснення так званої “феміністичної лінгвістики”, тобто дискримінації образу жінки в мовній картині світу.

Наведені факти говорять про те, що між чоловічою і жіночою мовою, як письмовою, так і усною, існують певні розбіжності, що дозволяють говорити про цілу систему факторів, що впливають на ці розбіжності чи зумовлюють їх.

Отже, у своїй роботі ми зробили спробу концептуального аналізу відмінностей чоловічого та жіночого мовлення. Можемо з упевненістю сказати, що саме гендерний чинник стилетворення обґрунтовує розбіжності комунікативного акту чоловіків та жінок українського й англійського соціуму.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Англо-русский словарь / под ред. В.К.Мюллера. – М: Оникс; СПб.: Золотой век, 2006. – 976 с.

  2. Дубенко О.Ю. Порівняльна стилістика англійської та української мов. Посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. – Вінниця: Нова Книга, 2005. – 224 с.

  3. Каушанская В.Л. Грамматика английского языка. Пособие для студентов педагогических институтов и университетов. – М., 2006. – 319 с.

  4. Миронова Н.В. Гендер у лінгвістиці. Чоловіча і жіноча мова // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: В.О. Соболь (відп.ред.) та ін. – К.: Знання України,1999. – Вип.9: Лінгвістика і літературознавство. – 2004. – С. 347-354.

  5. Назаренко Н.И., Дикая Е.А. Гендерная проблематика в языкознании // Актуальні проблеми іноземної філології: лінгвістика та літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А.Зарва. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. – Вип. I. – С. 88-94.

  6. Швачко С.О., Кобякова І.К. Вступ до мовознавства (курс лекцій). – Вінниця: Нова Книга, 2006. – 224 с.



Тетяна Колоянова,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.пед.наук., доц. Н.В.Володіна
Прагматика фоносемантичних властивостей
мовних одиниць німецької мови

Цю статтю присвячено дослідженню деяких питань прагматики фоносемантичних властивостей мовних одиниць німецької мови.

Сучасна лінгвістична література відрізняється посиленим дослідницьким інтересом до прагматики дискурсу, його функціонування, до тих складових, які визначають комунікативний акт. Серед складових подібного роду важливою є іллокутивна, яка помітно впливає не лише на структуру тексту, а й на структуру його елементів.

Одним із аспектів прагматичної характеристики тексту є вивчення мовної компетенції комунікантів, оскільки її дослідження не може ігнорувати факт вибору мовного засобу для досягнення того чи іншого прагматичного впливу. Без нього не може бути досягнуто прагматично-стилістичного ефекту, бо мовний засіб значною мірою визначає перлокуцію, яка є експліцитним індикатором у конкретній комунікації (вплив іллокутивного акту на конкретного адресата в конкретній сфері комунікації). У теоретичному плані прагматичний підхід до інтерпретації фоносемантичних властивостей лексичних одиниць у художньому тексті стосується, насамперед, прагматики стилістично забарвлених звуконаслідувальних дієслів.

Учення про звук, звукову систему мови та про зв’язок “зміст – звук”, тобто розвиток учення про існування значущого звука, взаємозв’язку між звучанням слова і значенням його, про символіку звуків мови і методи їх дослідження є надзвичайно багатогранним, складним, іноді суперечливим, але завжди ствердним. У звукозображальному процесі, що включає звуконаслідування, звукосимволізм та синестезію, номінант спрямовує свою інтенцію на адресата, висловлюючи її за допомогою стилістичних засобів.

Відомо, що звуконаслідувальні одиниці будуються на підставі фонетичної системи кожної даної мови, із складу фонем, притаманній їй. Більшість звуконаслідувальних лексичних одиниць є фіктивними показниками звуків реального світу. Однак, засвоюючи морфологічні ознаки вони починають виражати деякі поняття, входять до системи мови та стають повносемантичними словами. Звуконаслідувальні лексичні одиниці можуть належати до різних частин мови: іменник – Kuckuck (m), Uhu (m); вигук – Ach! Bum!; дієслово – dudeln, quacken тощо. Найчастіше в художньому дискурсі зустрічаються звуконаслідувальні дієслова.

Прагматичний потенціал фоносемонтичних властивостей мовних одиниць, зокрема, звуконаслідувальних дієслів можна аналізувати у двох аспектах: із позицій мовця (адресанта) у процесі мовлення та з позицій слухача у процесі сприйняття мовлення. Такий напрямок дослідження припускає розгляд можливостей творчого використання комунікативного та комунікативно-стилістичного потенціалу в процесі комунікації. Залежно від інтенції можна вибирати оптимальну мовленнєву форму (опис, міркування, повідомлення, діалог тощо). Серед цих форм провідна роль належить описам.

Значного поширення у дискурсі німецької художньої літератури набувають такі фоносемантичні комплекси, де крім зорової, здатні створювати й звукову образність. Сприйняття тональних параметрів людиною є дуже високим. За допомогою тональних маніфестацій передаються навіть дії: позитивна або негативна оцінка явища або факту, вирази співчуття та занепокоєння, іронії тощо.

Посилене емоційне забарвлення мають і метафоричні структури з звуконаслідувальними дієсловами. Своєрідна експресивність фонолексичних одиниць набуває додаткових інтонацій і підтексту: відтворює різні почуття людини.

Таким чином, фоносемантичні властивості мовних одиниць підсилюють експресію, динаміку зображення та впливають на комунікативний акт. Подальший розвиток досліджуваної проблеми вбачається у визначенні прагматики звукосимволізму.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Аврасин В.М. Некоторые закономерности речи в зависимости от ситуации общения // Культура. Общение. Текст. – М.: Наука, 1988. – С. 94-100.

  2. Азнаурова Э.С. Прагматика художественного слова. – Ташкент: Фан, 1988. – 121 с.

  3. Аршавская Е.А. Национально-культурная форма существования коммуникативной компетенции // Культура. Общение. Текст. – М.: Наука, 1988. – С. 26-40.

  4. Дейк Т.А. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике: Лингистика текста. – М.: Прогресс, 1978. – С. 259-336.

  5. Сусов И.П. Личность как субъект языкового общения // Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1989. – С. 9-16.



Марія Кобізь,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Т.Ю.Шевчінська,
ІДІОЕТНІЧНА СПЕЦИФІКА ВЖИВАННЯ ХУДОЖНІХ ПОРІВНЯНЬ
ІЗ ЗООНІМІЧНИМ КОМПОНЕНТОМ

Тварини з самого початку історії людства зустрічалися людині та супроводжували її по життєвому шляху – тому виступають об’єктами порівнянь частіше, ніж інші групи. З часів перших роздумів про мову художнє порівняння викликало особливу зацікавленість, і інтерес до нього постійно зростає, про що свідчить велика кількість праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів: В.Виноградова [2], В.Телії [5], Е.Алефіренко [1], Д.Ужченко, О.Куніна, А.Архангельської та ін. Ці факти обумовлюють актуальність теми. Мета роботи полягає у встановленні та обґрунтуванні особливостей вживання зоонімічних художніх порівнянь української, англійської та російської мов.

Дана праця виконана в руслі системно-функціонального підходу до мови та присвячена дослідженню стилістичних характеристик зоонімічних художніх порівнянь. У дослідженні застосовувались принципи й прийоми дескриптивно-емпіричного методу, а також порівняльного та порівняльно-типологічного методів.

Сам термін “порівняння” означає загальний семантичний мовний феномен, а саме: відношення подібності або неподібності між певними мовними величинами або їх денотатами. Всебічне та глибоке вивчення національної специфіки зоонімічних художніх порівнянь має відбуватись в рамках нової лінгвістичної парадигми “діалогу культур” і сприяти підвищенню ефективності між культурної комунікації, а також формуванню комунікативної компетенції.

Національно-культурна специфіка формується поза мовою – в системі звичаїв, традицій конкретної лінгвокультурної спільності [4, с.74]. Внаслідок відмінності культурологічних факторів, етнічних особливостей, різних мовних картин світу та різних літературних джерел велика кількість фразеологічних одиниць вміщає певний елемент значення, який є зрозумілим лише для носіїв даної культури, яку обслуговує ця мова. Наприклад, в англійській мові зустрічаються такі мовні кліше, як “it rains cats and dogs” (про сильний дощ), “a rat race” (про конкуренцію), “to suck the monkey” (про манеру пити з пляшки) та ін. У російській мові також зустрічаються схожі кліше: “закусить удила” (про нерозважливість), “коту по вуха” (низький), “отставной козы барабанщик” (про людину, яка не варта уваги), “барашек в бумажке” (про хабар), “пришей кобыле хвост” (про щось непотрібне).

Метафоричність зоонімів, суб’єктивно-оціночна конотація, що їм притаманна, специфіка їх семантичних параметрів та синтаксичної структури багато в чому обумовлена їх референціальною сферою, основу якої складає виражений антропоцентризм як вияв древньої фольклорної традиції приписування тваринам певних рис людського характеру. Залежно від типу зооморфних характеристик, на яких ґрунтується порівняння особи з даною твариною, компоненти значення зоонімів подаються в наступному порядку: 1) зовнішні фактори; 2) поведінка та фізіологічні особливості; 3) риси характеру [4, с.78-79]. В інтерпретації фразеологічних одиниць виділяються, зазвичай, негативний, позитивний, нейтральний компоненти фразеологічного значення, в основі яких – судження, схвалення чи відсутність яскраво вираженого схвалення або засудження як констатація оцінки будь-якого явища, що є соціально сталим.

Порівняння – один із вагомих засобів відтворення в мовній формі нових емоційних знань про світ як їх узагальнення. Засобом вираження емоційного стану людини та її поведінки є також порівняння з представниками тваринного світу. Вони представлені ширше, ніж інші групи, і тому є обґрунтування: у рамках певної культури в людей формуються диференційовані уявлення про тварин, тобто можна говорити про культурну міфологію тварини, в якій відтворюється специфіка сприйняття людиною позамовної діяльності. Не викликає сумніву той факт, що найістотніші ознаки предметів та явищ відображені в стійких порівняннях, а саме в компаративних фразеологізмах.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків: Вища школа, 1987. – 133 с.

  2. Виноградов В. В. Основные типы лексических значений слова // Вопр. языкознания. – 1953. – №5.

  3. Доброльожа Г. Ідеографічний словник поліських народних порівнянь з компаративними об’єктами – назвами тварин. – К.: Волинь, 1997. – 52 с.

  4. Олексишина Л.Г. Лексико-семантичні та стилістичні особливості зоонімічних художніх порівнянь німецької мови: Дис. …канд. філол. наук. Чернівці, 2004.

  5. Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М., 1986.



Юлія Чепуренко,

2 курс Інституту філології.

Науковий керівник: к.філол.н., доц. А.М.Сердюк
Проблема транслітерації УКРАЇНСЬКИХ ТОпонімів засобами АНГЛІЙСЬКОЇ графічної системи
Інтеграція України до загальноєвропейських структур підсилює роль іноземних мов. Таким чином, виникає потреба у поглибленому вивченні взаємодії мов на їхніх різних структурних рівнях. Фонетичні процесі у мові знаходяться у постійному розвитку. Ця нестабільність, на нашу думку, є одним із головних чинників появи різних варіантів написання, читання та вимови іншомовних слів. Найяскравіше ця проблема виражається у транслітерації власних імен, зокрема, топонімів. Мета даної роботи полягає в аналізі способів транслітерації українських топонімів графічними засобами англійської мови. Методи дослідження – описовий та зіставний. Предметом нашої розвідки стали українські топоніми англійською мовою.

Топоніми утворюють особливу, надзвичайно важливу та цікаву систему власних імен. Це викликано тим, що роль англійської мови у світі постійно зростає. Для цього потрібно вести дипломатичні переговори англійською мовою. Джерелом нашого дослідження є карта України, де зазначено всі назви великих міст та обласних центрів засобами англійської графічної системи. Нами досліджено назви лише тих міст та обласних центрів, які являють собою цікаві випадки транслітерації з лінгвістичної точки зору. Для остаточних висновків про правильну транслітерацію нами було використано офіціальну українсько-англійську транслітераційну систему. Така система транслітерації була взята за правильну й основну, і саме, використовуючи її, нами було проведено лінгвістичний аналіз.

Поза нашої уваги не пройшла стаття Я.Михайлишина “Транслітерація чи латинська абетка для української мови” [2]. Автор пропонує свої варіанти транслітерації. Користуючись вищеназваними принципами, розглянемо транслітераційні прийоми, що були використані на карті України на прикладах українських топонімів докладніше. Голосний и зустрічається дуже часто в топонімах. Ярослав Михайлишин та затверджена українська система транслітерації пропонують писати у: Symy – Суми. Але цікавими є два випадки. Написання топонімів Вінниця: уживання в ньому голосної и є історичним, а от, виходячи з правил голосних українським правописом, уживання саме літери и не підлягає жодному правилу[2]. Отже, виходить що тут є пряме звуконаслідування. З точки зору зазначених вище джерел транслітерація виконана правильно.

Інший випадок – назва столиці нашої держави – Київ. Неодноразово нами помічалося, що написання топоніму могло здійснюватися кількома варіантами. Але, якщо українську літеру и замінити англійською у, як пропонують українська транслітераційна система та нова розроблена система Я. Михайлишина, то транслітерація виконана правильно: Kyiv. Та знову звернувшись до українського правопису, який зазначає, що літера и пишеться у географічних назвах перед або після ряду приголосних, у числі яких немає літери к, - перед голосним пишеться і[4]. Топонім Київ має транслітератуватися як Kiіv, а не Kyiv. Дуже цікавим та дискусійним є випадок із транслітерацією української голосної літери я. Літера я транслітерується сполученням уа, якщо вона займає препозицію у слові. Є топонім на карті України, що відповідає цій умові. Це місто – Yalta – Ялта. Літера я може транслітеруватися сполученням літер іа в усіх інших позиціях у слові: Zaporizhzhia – Запоріжжя. До речі, український правопис зазначає дещо інше правило транслітерації: щоб транслітератувати українське закінчення ія, потрібно використовувати дві латинські літери іа. На нашу думку, залишилося ще невирішене питання. Його не торкається жодне з використаних нами джерел. Це питання транслітерації подвоєних приголосних літер. Із цим ми зіштовхнулися при аналізі транслітерації таких топонімів як Zaporizhzhia – Запоріжжя та Vinnytsia – Вінниця. Висновок можна зробити, що тут чітко видно знову ж таки сувору транслітерацію. Найцікавішими випадками транслітерації є транслітерація м’якого знака ь та позначення апострофу.

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка