Том Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка18/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.26 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Литература

  1. Гловинская М.Я. Активные процессы в грамматике (на материале инноваций и массовых языковых ошибок) // Русский язык столетия / Под ред. Е.А. Земской. – М., 1996. – С. 25-29.

  2. Русский язык конца XX в. (1985-1995) / Под ред. Е.А. Земской. – М., 1996. – 348 с.



Юлія Терехова,

1 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Л.О.Алєксєєва
ЕМОТИВНІСТЬ ЯК ЗАСІБ УВИРАЗНЕННЯ МОВЛЕННЯ
Використання емотивних засобів має великі можливості як в художніх творах, ораторській мові, так і в побутовому та усному літературному мовленні. Тому теоретичні засади емотивності та її практичне застосування продовжують цікавити мовознавців, і останнім часом з’являється література, в якій розширюється і вдосконалюється поняття емотивності – це такі праці, як “Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні” Н.Бойко [2003 р.], “Енантіосемія як спосіб номінації в сучасній українській мові” І.Муромцев [2002 р.], “Стилістика експресивних засобів української мови” В.Чабаненко [1999 р.] та ін. Із сказаного постає актуальність теми нашого дослідження.

Мета роботи – дослідити явище емотивності та стилістичну роль емотивів, експресивів.

Методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, метод стилістичного та контекстуального аналізу.

В останні десятиріччя спостерігається значна увага представників різних наук і, перш за все, філософії, фізіології, психології, педагогіки та лінгвістики до емоційної сфери людини.

Загальновідомо, що мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення в усній і писемній формах, у мовленнєвій діяльності. Широке дослідження мовленнєвої діяльності передбачає вивчення окремих чинників, що її визначають. До їх числа відносять і емоційно-експресивну сторону мовленнєвої діяльності. Мотиваційні моменти та тісно пов’язаний з ними емоційний стан мовця накладають відбиток на організацію його мовлення, що практично реалізується добором певних емоційно-експресивних засобів мови на всіх її рівнях.

Філософи підкреслюють необхідність врахування психологічного компоненту в логіко-методологічному аналізі, визнаючи при цьому, що теоретичне пізнання навіть найвищого рівня не може проходити без емоцій, що свідчить про їх важливу роль у пізнавальній діяльності. Психологи відзначають, що афективне і когнітивне життя людини є нероздільне, незважаючи на наявні відмінності [1, с.64]; мислення як реальний психічний процес являє собою єдність інтелектуального і емоційного [2, с.97-98], і починати процес мислення потрібно “з мотиваційної сфери нашої свідомості, яка охоплює наші зацікавлення і потреби, наші інтереси та спонукання, наші афекти та емоції” [3, с.357]. Сучасна лінгвістика виходить з того, що мова у своїй комунікативній функції служить не тільки для обміну думками, а й для вираження емоцій інформанта і впливу на емоційну сферу реципієнта (В.Виноградов, Г.Колшанський, О.Леонтьєв, О.Реформатський, А.Уфімцева, Д.Шмельов та ін.).

В останні десятиріччя значного поширення набув термін “емотивність”, що означає мовленнєве (мовне) вираження емоцій і який досить часто зустрічається у роботах В.Болотова, Л.Васильєва, В.Звягінцева, Н.Лук’янової, Є.М’ягкова, Н.Разинкіної, Ю.Сорокина, І.Стерніна, В.Шаховського.

Незважаючи на глибоку взаємодію між інтелектуальною та емоційною сторонами мови, проблема емоційності у мові належить до числа найменш вивчених та розроблених як у галузі лексикології, так і в галузі стилістики. Про це свідчить виняткове різноманіття застосовуваних термінів, які використовуються при описі емоційних характеристик слова. Г.Крушельницька розглядає це явище як “експресивно-оцінний компонент мовного значення”. Є.Мєднікова веде мову про емоційність і експресивність як “про додаткове значення слова, яке накладає на його основне значення семантичні та стилістичні відтінки, що служать для вираження різного роду емоційно-експресивно-оцінних обертонів”.

Експресивна лексика у творах Є.Гуцала – засіб індивідуально-авторського сприймання національної картини світу, засіб передачі суб’єктивного ставлення автора до описуваних осіб, предметів, явищ, дій, процесів та ін. Мовна картина світу окремого письменника виявляється як через системність організації художніх текстів, так і через їх лексико-семантичну організацію, яка неможлива без активного використання різноманітних за семантичними типами та формальними показниками експресивних лексичних одиниць, об’єднаних на основі експресивної функції забезпечення художнього моделювання емотивно-оцінної діяльності людини.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Выготский Л.С. Собрание сочинений в шести томах. – М.: Наука, 1982-1984. – Т.2. – 502 с.

  2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.

  3. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: “за” и “против”. – М.: Прогресс, 1975. – С. 193-230.



Марія Кобізь,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ас. О.Б.Червенко
ЯТОВИЯ ПРЕГЛАС В ЕЗИКА НА ТАВРИЙСКИТЕ БЪЛГАРИ
Интересът към българските говори в пределите на днешна Украйна не е нов. Цяла плеяда руски и български учени [1-5], като се започне от Н.Державин до днес, проявяват интерес към тях и продължават техните изследвания. Значително количество трудове в тази област вече са налице. И въпреки това само малка част от тях са цялостно изследвани. Затова нашата тема е актуална

Целта на това изследвание е да отрази съвременното състояние на българските говори в селата с преобладаващо българско население на територията на днешна Украйна. Тези, макар и много общи сведения и твърдения за същността, значението и ролята на основните форми на българския език – книжовната и диалектната – смятаме за достатъчни, за да преминем към основната част от съдържанието на работа.

Методите на изследването са описателният и компаративният.

Диалектите на даден език, за разлика от книжовния му вариант, съществуват предимно в устна форма и служат като средство за общуване между членовете на определени групи от народа, ограничени териториално или социално. Териториалните диалекти заемат отделни части от езиковата територия и се характеризират с особености, които засягат преди всичко звуковия (фонетичния) cъстав и речника (лексическия състав) на езика, а след това и граматичния му строеж (морфологията и синтаксиса).

В книжовния език са възприети правилата, извлечени от североизточните говори. От школските граматики са известни двете условия (непременно двете заедно), когато се произнася Я: 1) следващата сричка да съдържа твърда гласна (а, ъ, о, у) или ятовата гласна да се намира в крайна сричка (бяла и бели); 2) ударението да пада върху ятовата гласна (място и места, грях и грехове).

След това правило веднага следват изключенията [2, с.43]: 1) на думи, дошли от руски; 2) на думи, дошли от западните говори; 3) на думи, в които ятовата гласна е последвана от Ж, Ч, Ш (снежна, пречка, смешка ); 4) на сложни думи (водомер); 5) на глаголни форми (бяхме, бяхте).

В Таврийските говори се появяват думи като нящо и нема, които противоречат на възприетите в културния език нещо и няма [3, с.61]. Освен това в тези говори заменят Я с Е и там, където не е имало ятова гласна, а обикновено Я (поляна – полени, ядене – едене). Те или си “екат”, макар да съзнават, че това не е много престижно, или от престараване “якат” и там, където не трябва (бяли, цяли, тяхни).

Екавският навик е трудно преодолим. И хората с тоя навик са много на брой. Това е специфично на Таврийските българи и отклоненията им от нормите на книжовния език са големи и чести. По-културни хора от таврийските територии смятат, че това не е престижно и се придържат към нормите на книжовния език. Вече доста дълго време се внедряват тези норми в училище и в цялата писмена практика. Екането си остава признак за некултурен говор [2, с.44]. Това е показател, че правилата за променливо Я ще оцелеят.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Кръстев Б. Граматика за всички: Популярно описание на българския език. – София: Наука и изкуство, 1994. – 346 с.

  2. Кръстев Б. Учебен наръчник за българска културна реч. – Пловдив: Летера, 1999. – 237 с.

  3. Българите извън България. Сборник с материали от Международния симпозиум, състоял се на 20 и 21 юни 1997 г. в Бургас. – Велико Търново, 1997. – 141 с.

  4. Граматика на съвременния български книжовен език. Том 1. Фонетика. – София: Издателство на Българската академия на науките, 1982 г. – 458 с.



Ірина Белера,

3 курс Інституту філології

Наук. керівник: ас. О.Б.Червенко
ЧИЧОВЦИ” НА ВАЗОВ – АСПЕКТИ НА ЕСТЕТИЧЕСКОТО ОТНОШЕНИЕ КЪМ ИСТОРИЧЕСКАТА РЕАЛНОСТ
Иван Минчев Вазов (09.07.1850-22.09.1921) – един от най-извесните български поет. Началото на литературната деялност му се отнася към епохата на национално-освободителнато движение през 70-те години на ХІХ в.

Цел на работа – да се откроят аспектите на естетическо отношение към историческата реалност.

Повестта “Чичовци” е създадена през 1884 г. “Чичовци” е хумористичен образ на битието на малкия български възрожденски град. В творбата няма главни герои, но сюжетът, който създаден наоколо една вражда между Иван Селямсъза и Варлаам Копринарката по повод един капчук.

Несъответствието между дребната причина за конфликта и силата на страстите, с които той се разгръща, е главен принцип на повествованието, което създава пародийната му специфика.

Разминаването представи за реалността – самата реалност и съвместяването на разнородни характеристики структурират художествените портрети на героите.

Безспорно героите българи на Вазовата повест изразяват една, индивидуална у всеки, но обща като модел, психологическа двойственост. Тази двойственост е извор на комизма на повествованието.

Чрез травестията (снизяването на високото посредством поместването му в контекста на ниското) “чичовците” представят един художествен образ на последните десетина-петнадесет години на турското робство. Травестията като пародиен принцип на отношение в “Чичовци” се отнася не до конкретен адресат, а до цял един културен модел.

Пародийността е естетическата стихия на произведението и нейните въплъщения са впечатляващи като поетика и проблемност.

Повестта пародира и един от най-значимите възрожденски сюжети – борбата за установяване на общ национален книжовен език. Чрез спора за “правописанието” и статуквото на йотата езиковата ситуация е превърната във втора допълнителна интрига на “Чичовци” (след враждата между Селямсъза и Копринарката).

Самата реч на героите е пародийно отношение към определен момент от историята на езика – времето, когато едностилната реч на патриархата е разрушена от навлизащите неологизми, църковнославянизми, русизми, гърцизми и дори френски думи.

Освен като езикова ситуация културата на последните възрожденски десетилетия пародийно е визирана в творбата и чрез другите си съставки – поезията, музиката, фолклора, облеклото и т.н.

В зависимост от пристрастията си към едни или други песни героите са естетически категоризирани. Така текстът постига едно персоналистично обобщение на художествените вкусове през изобразяваното историческо време.

Разглеждането на “Чичовци” като пародийно изображение на предосвобожденската действителност задължително изисква едно уточнение. Във Вазовата интерпретация консерватизмът на чичовците и тяхната неуморима страст към безплодно философстване и спор заради самия спор са колкото комични, толкова и необходими. Същото може да се каже и за чичовската двойственост. За да оцелее през османското робство, българинът е трябвало да развива напълно противоположни качества – практицизъм, търпимост, хамелеонство и същевременно – смелост, идеализъм, жертвоготовност.

Разминаването мужду познанията за света на чичовците и обективната стойност на тези познания също заслужава по-специално внимание. Любознателен и енергичен, българинът преди Освобождението е трябвало да се задоволява с оскъдните познания за света, които е можел да получава в затворената система на османската държава.

С многостранното изображение на възрожденското време през призмата на пародийното “Чичовци” е важна съставка на палитрата от Вазови творби, които художествено пресъздават величието на една изключителна историческа епоха.
ЛИТЕРАТУРА


  1. Вазов И.М. Немили недраги. – София: Захарий Стоянов, 2002. – 366 с.

  2. Янев С.И. Пародийното в българската литература. – София: Булвест, 2000. – 380 с.



Екатерина Грядунова,

3 курс Института филологии.

Научн. руководитель: к.филол.н., доц. О.А.Сеничева
ИМПЛИЦИТНАЯ ИНФОРМЦИЯ В ДИСКУРСЕ РЕКЛАМНЫХ СЛОГАНОВ
Бессознательные, эмоциональные реакции, вызываемые рекламным сообщением, являются отображением мыслительной и коммуникативной деятельности человека. Многие специалисты сходятся во мнении, что реклама – это двигатель, стимул любой деятельности, она является значительным катализатором информации, вмешивается в наш образ мышления и действия. Это обуславливает актуальность данного исследования. Проблемами изучения рекламных дискурсов занимались такие лингвисты: А.Олянич, Л.Кочетова, С.Никитина и другие. Однако в современной когнитивной науке на сегодняшний день не предпринималось должного количества попыток собственно лингвистического анализа слоганов как формы дискурса. Связано это, на наш взгляд, со стремлением исследователей описать прежде всего прагматические, лингвострановедческие и структурные особенности рекламного текста в целом, что видно на примере трудов Е.Медведевой [3, с.15-68], Л.Мельниковой [4, с.5-15] и др. Потому новизна данной работы состоит в осуществлении непосредственного коммуникативно-лингвистического анализа имплицитных значений слоганов, широко воспроизводимых в рекламных текстах. В качестве анализируемого материала были использованы рекламные тексты биг-бордов г. Бердянска. Цель статьи заключается в том, чтобы продемонстрировать имплицитное выражение неявной информации в рекламном дискурсе. В исследовании использована методика дискурсивного анализа рекламных слоганов.

Успешность рекламной информации определяется правильным выбором стратегий коммуникативного воздействия в конкретных прагматических условиях. Cловесные элементы (слоган, основной текст) традиционно выполняют информирующую функцию. Информация в коммуникации может передаваться двумя способами: эксплицитным или имплицитным. Например, имплицитный смысл слогана “Олком” в каждый дом” может быть следующим. В каждом без исключения доме должен быть “Олком”, следовательно, в вашем доме в том числе. Даже если вы не знаете, что мы производим, вы должны понимать, что это не личное, индивидуальное, а нечто связанное с благоустройством дома, с ведением домашнего хозяйства. Приобретая нашу продукцию, вы делаете что-то для своего дома, и, значит для его обитателей. Купите “Олком”, позаботьтесь о близких. В выведении имплицитного содержания важную роль играют контекст и ситуация общения. Имплицитная информация связана прежде всего с пресупозицией (презумпцией). Лингвисты выделяют три разновидности имплицитного содержания: текстовое, подтекстовое и притекстовое. Например, слоган “Взойди на свой Олимп” кафе “Олимп” выражает следующее текстовое имплицитное содержание: Олимп – гора, где обитают боги. Посетив наше кафе, вы почувствуете себя богом. Подтекстовое имплицитное содержание: только мы можем предложить такие условия, в которых вы получите наибольшее удовольствие. Здесь вам предоставят наилучшее. “Свой”   в нашем кафе каждый получает то, что нравиться именно ему. У нас – индивидуальный подход к клиентам. Приходите к нам. Притекстовое имплицитное содержание: мы считаем своих посетителей низкими, лишенными духовности, непритязательными существами, которым достаточно получить еду и комфорт, чтобы почувствовать себя равными богам. Таким образом, с точки зрения коммуникативной лингвистики, реклама – это специфическая форма коммуникации, словесное воздействие в широком смысле, понимаемое как речевое общение, взятое в аспекте его целенаправленности и обусловленности. Одним из словесных элементов рекламы является слоган – фраза, в общем виде излагающая основное рекламное предложение. Он выполняет все функции рекламного текста, в том числе оказывает имплицитное (неявное) коммуникативное воздействие на потребителя.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Зірка В.В. “Красиво жить не запретишь”: язык рекламы в контексте стремления к обладанию // Дискурс у комунікаційних системах: Зб. наук. статей. – К.: КиМУ, 2004. – С. 24-32.

  2. Коваленко Н.Л. Слоган как рекламная константа // Дискурс у комунікаційних системах: Зб. наук. статей. – К.: КиМУ, 2004. – С. 126-134.

  3. Медведева Е.В. Рекламная коммуникация. – М.: УРСС, 2003. – 278 с.

  4. Мельникова Л.В. Технические средства предъявления информации в пропаганде и рекламе. – М.: ИПКИР, 1992. – 120 с.



Оксана Матвеєва,

3 курс Інституту філології.

Науковий керівник: к.пед.наук., доц. Н.В.Володіна
Комп’ютерний дискурс

як компонент сучасної соціальної комунікації
Актуальність роботи позначена змінами у світі, який створює нові соціосеміотичні середовища для функціонування мови.

У пропонованій статті поставлено завдання розглянути шляхи оптимізації мовних прийомів відносно процесів передачі інформації, які розкривають специфіку текстів, що породжуються в комп’ютерному середовищі.

Характерною ознакою глобалізації є “інформаційна відкритість”, а отже й інформаційна присутність чужоземних учасників комунікативного процесу. За своє природу вона наднаціональна, навіть космополітична. Тому однією з характерних рис комп’ютерного дискурсу є американізація багатьох мов світу про що свідчать такі новоутворення німецької мови, як: Germanish, Franklaise, Swedlish тощо. Запозичення лексики англо-американського походження в європейські мови детермінується такими чинниками як значний політичний та економічний авторитет США на міжнародній арені, та особливим статусом англійської мови як мови міжнародного спілкування. Особливо активно використовуються слова англо-американського походження в комп’ютерному дискурсі, якщо мова йдеться про технічне забезпечення та засоби масової інформації, реклами, моди, торгівлі.

У комп’ютерному дискурсі як особливому середовищі функціонування мови спостерігаються “мовні еволюції”. До них належать певні різновиди звукової компресії – пришвидшене мовлення, алегрове мовлення, явище коартикуляції в межах складу і слова, модифікація ненаголошених складів; суперсегментація у вигляді формування стягнення фразового контуру. Особливістю комп'ютерного дискурсу є також синтезування коду усного мовлення і коду писемного мовлення, що випливає з умов реалізації комунікації. Умови формування повідомлення і здійснення комунікативного акту у темпоральному відношенні наближається тут до безпосереднього мовлення. Сама сутність електронної комунікації полягає в забезпеченні найшвидшого обміну інформацією. Разом з тим комп’ютерне спілкування реалізується завдяки писемному мовленню, яке є різновидом писемної або текстової комунікації і акцентує увагу на візуальне сприйняття повідомлення.

Ознаками комп’ютерного дискурсу стають також графічні спрощення під час написання слів, вставні конструкції, скорочення створені завдяки абревіатурам цілих висловів, індивідуальні авторські скорочення.

Ознакою сучасної мовної практики, особливо в рекламному і масмедійному дискурсах, стала “екстраполяція” стилю мовної поведінки, власного комп’ютерного дискурсу, і разом з нею – перенесення механізмів компресії і суперсегментації в процесі формування висловлення.

Таким чином, комп’ютерний дискурс набуває більш вагомого статусу в соціальній комунікації і передбачає реальну можливість подальшої модифікації багатьох зрушень (комунікативних, психологічних, культурно-семантичних), пов’язаних з створення нового інформаційного режиму.

Предметом подальших досліджень могла б стати, наприклад, тема впливу глобалізаційних процесів на розвиток комп’ютерного дискурсу.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. – 2001. – №3. – С. 48-54.

  2. Данилюк С.С. Особливості структури текстів персональних Інтернат-сторінок сучасних лінгвістів // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць . – К.: КНУ, 2002. – Вип.7. – С. 97-99.

  3. Дьяконова І.Л. Лексичні характеристики електронного листування // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: КНУ, 2002. – Вип.7. – С. 118-122.

  4. Коломієць Н.В. Особливості комунікації в Інтернеті // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. – К., 2002. – Вип.8. – С. 157-160.

  5. Сляднева Н.А. Информационно-семантическая деятельность: проблемы и перспективы// Аналітика, експертиза, пронозування. – К., 2003. – С. 569.

  6. Яхонтова Т.В. Електронна звукова дискусія як жанр міжнародного наукового спілкування// Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць . – К.: КНУ, 2004. – Вип. 10. – С. 711-718.

Татьяна Чепижко,

3 курс Института филологии.

Научн. руководитель: к.филол.н., доц. О.А.Сеничева
Способы выражения феминативной лексики в художественном тексте

(на материале произведений Л. Улицкой)
Современная лингвистическая наука, отличаясь антропоцентричностью своей парадигмы, в последние десятилетия занимается человеком и всем тем, что с ним связано, изучая его через язык и посредством языка. Несмотря на большую популярность гендерологии, ученые указывают на то, что на сегодняшний день не произошло окончательного становления исследовательского аппарата этой науки. Существует большое разнообразие терминологических вариантов и вариантов научного объекта гендерной лингвистики. Для гендерных исследований данное утверждение считают правомерным лингвисты-гендерологи (Л.Аусландер, Е.Горошко, О.Воронина).

Проблема изображения в повседневной разговорной речи гендерных стереотипов актуальна и требует всестороннего исследования с учетом многих факторов (социальных, философских, лингвистических, исторических, когнитивных и т.д.).

Цель работы – установить способы выражения имен существительных со значением “женскости” в русском языке.

В исследовании использована методика психолингвистического, стилистического и контекстуального анализов.

Гендерные стереотипы представляют собой культурно и социально обусловленные мнения о качествах, атрибутах и нормах поведения представителей обоих полов и их отражение в языке. Социокультурная обусловленность пола, его ритуализация и институционализация делают правомерным изучение гендерных стереотипов и их отражения в языке. В языке фиксируется весь инвентарь гендерных стереотипов, однако частота употребления их в речи неодинакова.

Анализ художественных текстов позволяет выяснить, какие гендерные стереотипы встречаются наиболее часто на данном историческом отрезке и как меняется их динамика в диахронии.

Под феминативом мы понимаем лексемы, которые выражены суффиксальными именами существительными со значением женскости.

Феминативные слова характеризуются особым способом употребления. Их репрезентация в современной русской литературе является формой художественного выражения гендерных субкультур.

По нашим наблюдениям, они характеризуются особым способом употребления. Анализ русских художественных текстов Л. Улицкой показал, что способами выражения феминативной лексики со значением женскости являются: 1) употребление словообразовательных формантов: -к(а), -иц(а) (учительница, руководительница, преподавательница, уборщица, училка и д.р.); 2) сложение начальных частей нескольких слов в одно (завуч, парторг); 3) лексико-синтаксический способ неморфологического типа (домработница); 4) лексико-семантический способ (барабанщик, профессор, председатель).

Результаты исследования показывают, что суффиксальные существительные с мутационным значением женскости представляют собой небольшую, но перспективную для дальнейших исследований группу производных.

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка