Том Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка16/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.26 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23

ЛІТЕРАТУРА


  1. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела
    (ХІХ – перша половина ХХ ст.): Навч. посібник / За ред. Н.Залінської. – Л.: Світ, 2002. – 612 с.

  2. Животко А. П. Історія української преси. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с.

  3. Запаско Я. П. та ін. Початки українського друкарства. – Л.: Центр Європи, 2000. – 222 с.

  4. Ісаєвич Я. Д. Літературна спадщина Івана Федорова. – К., 1989. – 390 с.


Тетяна Колбасюк,


5 курс Інституту філології

Наук. керівник: ст. викл. О.Г.Дем’янчук



РОБОТА РЕДАКТОРА НАД ТЕМОЮ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ТВОРУ

Формування техніки, майстерності редагування – це складний навчальний процес, який передбачає спочатку оволодіння методами редагування, далі в цілому методикою редагування. Володіння технікою редагування – це вищий рівень редакторської майстерності, для якого потрібне опанування відповідною методикою, а значить методами праці. У цьому полягає актуальність дослідження.

У роботах із редагування аналіз авторської теми, її розробки і літературного опрацювання вважається одним із основних завдань редактора. Об’єктом редакторського аналізу стає тема рукопису з точки зору актуальності вибору, методологічної, наукової розробки, з точки зору відбору фактичного матеріалу, його якості, достовірності, логічної організації текстового змісту і його мовного вираження. Тому визначаємо таку мету дослідження: з’ясувати техніку аналізу тематичної структури твору та продемонструвати цей процес на прикладах.

Необхідність розмежовувати різні види тем викликана тим, що редактор найчастіше має справу з тематично неоднорідними системами творів, коли автор переходить від однієї теми до іншої, коли він не має навичок контролю за розгортанням однієї теми. Редактор завжди виділяє першу, початкову, тему. Всі інші теми є для нього похідними темами.

У свою чергу похідні теми поділяються на: категоріально-поняттєві і побічно-асоціативні. До категоріально-поняттєвих тем відносяться макротема і підтема (субтема). Серед побічно-асоціативних тем можна виділити такі: 1) ланцюгові теми, які виникають у результаті активізації другорядних членів речення попередньої фрази; 2) суміжна тема, що утворюється за суміжністю понять; 3) паралельні теми – теми, перехід до яких прихований, незрозумілий або й справді відсутній.

З погляду якісної оцінки теми поділяють на головну і мікротему (будь-яка тема фрагмента, яка не отримала ще достатнього, аргументованого редакторського визначення). Також теми можуть бути авторськими і читацькими. Тема, виділена читачем, називається читацькою. Читацька тема не завжди збігається з авторською.

До методів, або способів, тематичного аналізу належать метод фразового членування твору, метод пофразового визначення тематичної системи твору, метод тематичного прогнозування, метод рубрикації, метод тематичних зіставлень, метод моделювання тематичної структури.

Для визначення актуальної теми редактор може застосовувати такі методи: метод якісної оцінки теми; метод прогнозування читацьких реакцій. Метод якісної оцінки теми застосовують для з’ясування розбіжностей між основною і головною, головною і актуальною темами. Метод прогнозування читацьких реакцій полягає в осмисленні актуальності теми стосовно передбачення можливих реакцій сприймачів на журналістський матеріал. Як було зазначено вище, для аналізу тематичної структури твору використовують такі методи: метод фразового членування твору, метод пофразового визначення тематичної системи твору, метод тематичного прогнозування, метод рубрикації, метод тематичних зіставлень, метод моделювання тематичної структури. Наведемо приклад фразового членування тексту: 1) Шановні співвітчизники! 2) Ми знаємо, 3) що більшість із Вас втомилася від політичної демагогії. 4) Вважаємо, 5) що довіру здобувають не словами, а ділами. 6) Рух пропонує до нового парламенту послідовних, порядних і компетентних людей. 7) Вони зуміють співпрацювати з усіма, 8) хто прагне добра Україні та її громадянам. 9) Обстоювання Ваших інтересів – 10) справа їхньої честі.11) Обираючи людей Руху, 12) ви обираєте зміни на краще.

Фрази 1, 9, 11 – це напівпредикативні фрази, які тільки потенційно можуть бути предикативними і формувати окрему тему. Тема ж тримається на рівні повноправних структур, тому напівпредикативні структури є великою загрозою для автора щодо тематичних відхилень і утворення побічних тем. Отже, редагування як певним чином організований виробничий процес передбачає певну систему відпрацьованих, науково обґрунтованих операцій, необхідних для досягнення виробничих результатів. Кожна така відносно замкнута система операцій утворює спосіб аналізу. Володіти методикою аналізу означає володіти сукупністю і послідовністю застосування методів аналізу твору. Успішне ж володіння методикою лежить в основі техніки, майстерності редагування.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Антонова С. и др. Редакторская подготовка изданий: Учебник. – М., 2002.

  2. Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К., 1998.



Леся Момотюк,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Ю.О.Мельнікова
ОСОБЛИВОСТІ РЕДАГУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РАДІОТЕКСТІВ
Процес створення інформаційних текстів радіо – це творчість. Від етапу зародження задуму до втілення його у життя, тобто вихід новин в ефір, проходить багато стадій (етап збору матеріалу, процес написання автором рукопису). Актуальність теми зумовлена високим рівнем пропозиції продуктів засобів масової комунікації на інформаційному ринку. Він вимагає підвищення якості передач, а отже і дослідження у галузі теорії з даної теми. Питання редагування радіотекстів досліджували М.Зарва, І.Багмут, Т.Бровченко, І.Борисюк, І.Олійник, А.Капелюшний.

Мета наукової роботи: з’ясувати найпоширеніші жанри інформаційних текстів радіомовлення, прослідкувати як жанр залежить від композиції, з яких структурних частин складається кожен текст; показати значення процесу правки; з’ясувати користь і виявити проблемні аспекти програмного забезпечення редакційно-видавничого процесу; показати мову радіо в системі усних функціональних стилів масової комунікації.

Використані методи дослідження: систематизація літератури з обраної теми, аналіз та виявлення найпоширеніших недоліків в інформаційних текстах радіо.

Редагування текстів радіомовлення вимагає знання редактором жанрової палітри журналістики. На радіо поширеною є інформаційна група текстів. Найчастіше їх називають новинами.

“Новинна журналістика – це вид комунікативної діяльності, спрямований на оперативне надання масовій аудиторії інформації про останні новини. Продукція новинної журналістики практично не містить елементів персоніфікації, авторських оцінок і коментарів. Новинна журналістика існує у вигляді журналістики періодичних друкованих видань, радіожурналістики, тележурналістики, журналістики інформаційних агентств, Інтернет-журналістики, зображальної журналістики, мультиінформаційної та інтерактивної журналістики” [4, с.26].

За визначенням О.Чекмишева, радіожурналістика – це “масовокомунікативна діяльність у системі ЗМК, які надають аудиторії інформацію у формі аудіо вербальної продукції” [4, c.17].

Важливим аспектом редагування є мова радіо. Це – фінальна стадія роботи редактора, звукорежисера тощо. Її мовленнєва структура зумовлена основними принципами відбору мовленнєвих засобів, способами їхнього взаємоіснування, які в свою чергу, з одного боку специфічні за рахунок технічної передачі мовлення в радіомовленні, з іншого – це мовлення адресоване масовій аудиторії.

Переважна форма радіотекстів – монолог. Проте є багато жанрів, які відіграють роль діалогізації: інтерв’ю, бесіда, “круглі столи”, дискусії з актуальних проблем політиків, спеціалістів, ігри, що передбачають активну мовленнєву участь радіослухачів, репортажі (з героями, які “розмовляють”), свідчення очевидців, учасників подій.

Автор тексту, диктор, що говорить перед радіомікрофоном, намагається “наблизити” текст до слухача, зацікавити його, вплинути на його свідомість, емоції – оптимізувати організацію мовних засобів радіотексту. Це повністю відповідає функціональним завданням мови радіо. Для мови радіо особливо актуальні (в порівнянні з іншими функціональними різновидами) – питання орфоепії та інтонаційний бік фрази, текст в цілому з точки зору сприйняття мови, яка звучить, точність вимови слів, фразеологічних виразів, синтаксичних конструкцій. Усе це переконує в надзвичайній важливості звукової сторони радіотекстів, в необхідності оптимальної організації у них фонетичних одиниць, категорій при врахуванні закономірностей сприйняття мови, що звучить.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Андроников И.Л. Устное слово в эфире // Советская печать. –
    1961. – №4.– С. 37.

  2. Граут-Сміт Т. Бі-Бі-Сі, Політики та майбутнє // Телевізійна та радіожурналістика (Історія, теорія, практика: погляд у майбутнє). – Вип.2. – Львів: ЛДУ, 1999. – С. 285–292.

  3. Дмитровський З.Є. Аудіовізуальна журналістика. – Львів: ЛНУ, 2000.– 40 с.

  4. Чекмишев О.В. Основи професійної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики: Підручник-практикум. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. – 129 с.

Жанна Масло,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. З.І.Вовчок
ДВОМОВНІСТЬ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ В МОВЛЕННІ

СТУДЕНТІВ БЕРДЯНЩИНИ
Мовлення студентів Бердянщини характеризується засиллям різноманітних її елементів, насамперед інтерферем, просторічних елементів та діалектизмів, що виникли внаслідок активної тотальної двомовності мешканців Північного Надазов’я.

Двомовність чи білінгвізм – вільне володіння двома мовами, одна з яких є рідною для певного етносу, інша – чужа, однак вживається паралельно з першою. Білінгвізм є об’єктом лінгвістичних досліджень тоді, коли двомовним стає весь народ чи його значна частина. Як соціально-історичне та лінгвістичне явище двомовність досліджували В. Розенцвейг, Ю. Жлуктенко, С. Семчинський, Є. Верещагін, Н. Шумарова та інші.

Серед причин поширення української-російської двомовності в нашому регіоні виділяємо такі основні позамовні: формування Північного Надазов’я як етнічно гетерогенної території протягом двох століть з моменту залюднення цих земель; держану освітню політику, спрямовану на навчання виключно російською мовою; непрестижність української мови.

Наслідком двомовності є інтерференція, що являє собою відхилення від норм контактуючих мов, мовленнєву помилку (У. Вайнрайх, Ю. Шевельов, Л. Лазаренко, Г. Зимовець, О. Шинкаренко, О. Черемська, К. Ленець, Л. Ставицька, Л. Масенко, О. Зубарєв та інші). У трактуванні її сутності серед лінгвістів спостерігається певна неодностайність, що пов’язано з широким та вузьким тлумаченням її сутності.

Одне із завдань нашого дослідження полягає в укладанні типології інтерферем, яка здійснюється за різними критеріями, однак найчастіше – відповідно до мовних рівнів. Найбільшу кількість наслідків негативних білінгвізму в мовленні студентства Бердянщини зафіксовано на лексичному рівні (переважно повнозначні частини мови найрізноманітніших тематичних груп).

Найчастіше під інтерференцію підпадають іменники, прикметники, дієслова (дієприкметники) та прислівники. Різноманітною є семантика лексичних інтерферем: абстрактні та конкретні назви, професійна лексика; назви людей за соціальним статусом, сферою діяльності, місцем проживання, специфічними рисами; назви предметів та речовин, явищ оточуючого світу; терміни з різних галузей знань; власні та територіальні назви тощо.

Найбільше серед інтерферем абстрактних іменників: чуства, свіданіє, бумага, влажность, кража. Поширені також інтерфереми на позначення людей за професійними та характерними ознаками: музиковєд, мусорщик, хромоножка, женщіна, покупатєль. Інтерфереми-іменники – назви предметів і речовин – являють собою побутові назви: бакал, карандаш, кісточка, обложка, окурок; назви технічного облаштування: громкоговорітель, діск, посудомоєчна (машина), стіральна (машина,) оборудованіє: назви продуктів харчування: уксус, посне масло, канфети, сахарь, клюква: наукові терміни: мощность, ссилка, сустав, ток, убиток; назви природних явищ, станів: молнія, солнєчне затмєніє, голольод, водоворот, тьма. Чимало серед інтерферем власних назв, зокрема номенів людей: Альоша, Лєна, Валєра, Олєг, Колє(і)нька.

Серед прикметників найбільше запозичуються одиниці на позначення рис характеру людини: мужественний, мстітєльний, вніматєльний, ізбиточний, упрямий; професійної та загальновживаної лексики: мєчтатєльний, налічний, обаятєльний, обоснований.

Інтерфереми-дієслова належать до різноманітних шарів лесики: вичєканить, включать, дьоргать, заключать, макать. Надзвичайно поширені інтерфереми-дієприкметники: болєутоляющі, вющійся, слєдующій, ворующій, мстітєльний,.

Значною є у мовленні студентства кількість інтерферем-прислівників: харашо, напрасно, обратно, осторожно, обі(я)затэльно.

Активне використання ненормативного калькування російських лексем, що є основним різновидом інтерференції, призводить до масового проникнення в мовлення елементів, не властивих українській мові, і внаслідок цього – до руйнування української мови.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Зубарєв О.В. Інтерферентні явища в українському мовленні студентів Північної Донеччини: Автореф. дис… канд. філол. наук. – К.: Академія, 2006. – 23 с.

  2. Масенко Л.Т. Українська мова в соціолінгвістичному аспекті: Автореф. дис… докт. філол. наук. – К.: Академія, 2005. – 40 с.



Анна Охмуш,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. З.І.Вовчок
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СЛЕНГУ БЕРДЯНЩИНИ
У зарубіжній та українській лінгвістиці, культурології, психології та соціології, незважаючи на різноаспектне дослідження сленгу, досі відсутня єдність у його тлумаченні. Його розглядають то як вульгарну грубу мову, то як соціально-професійні жаргони й арго, то як особливу нелітературну мову, що має свій спеціальний словник.

Як зазначає Н. Шовгун [3], уперше термін сленг зафіксовано в 1756 році; з 1802 року він ототожнювався з жаргоном; у другій половині ХІХ ст. цим терміном позначали ненормативне розмовне мовлення; з 1918 року сленг – це тип розмовного мовлення, що належить до найнижчого рівня розмовної мови й складається з новоутворень або старих слів, уживаних в іншому, спеціальному значенні.

Сьогодні дослідники сленгу розуміють його як відкриту мовну підсистему ненормативних, стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, що виконують експресивну, оцінну та евфемістичну функції.

Сленг як соціально зумовлене мовне явище утворюється й функціонує на основі жаргонних одиниць декількох мовних груп чи угруповань. Сленгові одиниці є більш функціонально необмеженими порівняно з жаргонними, які побутують у межах певної соціальної групи. У результаті проведеного дослідження, метою якого було з’ясування особливостей виникнення й функціонування сленгу жителів Бердянська, нами виокремлено шість основних його тематичних груп: назви людей, частин людського тіла, предметів та явищ, дій, оцінні назви. Кожна з груп поділяється на кілька структурних компонентів.

Перехід лексичних одиниць із різноманітних джерел до сленгу може відбуватися без будь-яких семантичних і структурних змін або з такими змінами, що визначають чотири основні шляхи переходу одиниць до сленгу: без зміни значення й форми; змінене значення, але незмінена форма; незмінене значення, але змінена форма; змінене значення й форма певного слова.

До першої групи відносимо слова, засвоєні міським сленгом без змін. Цей процес, типовий при переході слів із загального сленгу (бакси – “гроші”, бочка – “Audi-80”, бенза – “бензин”); з мовлення школярів і студентів (писало – “ручка”); з інших мов (граціос – “дякую”).

До другої групи належать одиниці, які кардинально змінюють значення без порушення форми лексеми. Вони переходять до сленгу майже з усіх джерел: із загального сленгу (вишивать – швидко їхати, баш-на-баш – послуга за послугу); з української літературної мови (абрикос – хлопець при грошах); з жаргонного субстрату, власне, із загального молодіжного жаргону (рахіт – негарний хлопець); з інших мов (єловий – в’єтнамець); з мови реклами (бавунті – щось несмачне); з імен та прізвищ людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин (шаріков – нерозумна людина).

До третьої віднесені слова, які змінили форму при семантичній сталості. Джерелом лексем цієї групи сленгу стали: кримінальний жаргон (скопититься – померти); літературна мова (наркоша – наркоман, просьнуть – попросити); молодіжний жаргон (джинята – джинси); запозичення з інших мов (ліпсятка – англ. губи; ба-ашка – бабуся);

Четверту групу складають сленгізми, у яких змінилися і значення, і форма. Їх джерелом є: кримінальний жаргон (додік – мамин синок, якого зневажають); українська літературна мова (амора –повія), молодіжний жаргон (батареї гарячі – батьки вдома); запозичення з інших мов (краса-а-віца – некрасива дівчина; дрінканутий, надрінкований випивший; імена та прізвища людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин (гудіні – людина, яка свариться).

Таким чином, різні за походженням лексичні одиниці можуть набувати сленгового забарвлення.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Береговская Э.М. Молодежный сленг: формирование и функционирование // Вопросы языкознания. 1996. – №3. С.32-41.

  2. Друм Т. Сленг: погляд зсередини // Дивослово. 1998. №12. – С. 59–60.

  3. Шовгун Н.О. Формування українського сленгу в мовленнєвій діяльності малих соціальних груп: Автореф. Дис. ... канд. філол. Наук / Київський нац. Ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. 17 с.



Олена Ульянова,

6 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Г.Л.Вусик
Текст як об’єкт-продукт діяльності

перекладача-референта
Переклад сьогодні переживає бурхливий розвиток як у кількісному, так і в якісному плані. Велике теоретичне значення має вивчення самого процесу перекладу. У ньому всі аспекти тексту оригінала пов’язані між собою: одночасно обробляється граматична, лексична, стилістична і комунікативна інформація. Подібним чином лексика і граматика тісно пов’язані з жанрово-стилістичними проблемами, оскільки, наприклад, до стилістичних характеристик тексту відносяться і частотність вживання певних слів, і застосування певних граматичних форм та структур.

Метою нашої роботи є дослідження основних проблем перекладу та шляхів їх вирішення.

Актуальність роботи полягає в тому, що при розгляді проблем перекладу в навчальних, аналітичних та певною мірою евристичних цілях доцільним видається окремий розгляд різних аспектів і проблем перекладу, в даному випадку, лексичних, термінологічних і жанрово-стилістичних труднощів.

До цієї теми в своїх наукових працях зверталися: Т.Казакова [4], В.Карабан [5], Т.Журавльова [3] та ін.

Виокремлення лексичних, термінологічних і жанрово-стилістичних проблем перекладу в окрему перекладознавчу сферу є, з теоретичної точки зору, досить умовним, а можливо, й невиправданим. Звичайно, виокремлюють такі лексичні труднощі науково-технічного перекладу: багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанта перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів в науково-технічних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі “фальшиві друзі” перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етноціональна варіантність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду власні імена і назви (фірм, установ і організацій) тощо.

Серед жанрово-стилістичних труднощів перекладу англійських науково-технічних текстів на українську мову варто назвати переклад метафоричних термінів, образної і необразної фразеології, кліше і розмовні лексичні елементи, що вживаються в наукових і технічних текстах, особливості вживання в письмових текстах англійського особового займенника І, жанрові особливості науково-технічних текстів (інструкцій, технічних умов, патентів тощо).

Головними шляхами вирішення зазначених проблем перекладу є по-перше, належна ідентифікація таких проблем, по-друге, знання і вміння застосування адекватних способів і прийомів перекладу лексичних елементів, словосполучень і фразеологічних одиниць, по-третє, прагматична адаптація тексту оригіналу під час перекладу, і, по-четверте, формування сталих навичок подолання різного роду лексичних, термінологічних і стилістичних труднощів перекладу з урахуванням норм української мови та жанрових норм культури мови оригіналу.

Таким чином, можна зробити висновок, що основними проблемами перекладу тексту є багатозначність слів, переклад метафоричних термінів, абревіатур та іншомовних слів. Шляхом їх вирішення є подолання лексичних, термінологічних і стилістичних труднощів.


Література

  1. Виноградов В.С. Введение в переводоведение: общие и лексические вопросы. – М: ИОСО РАО, 2001. – 223 с.

  2. Гальперин И.Р. Перевод и стилистика // Теория и методика учебного перевода. – М., 1950. – Вып. 3 – С.17-23.

  3. Журавлева Т.А. Конспект лекцій по курсу “Основные проблемы теории и практики перевода”. – Донецк, 1998. – 256 с.

  4. Казакова Т.А. Практические основы перевода.English-Russian. – СПб.: “Издательство Союз”, 2000. – 320 с.

  5. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури: у 2-х ч. – Вінниця: Нова книга, 2001. – 376 с.

  6. Ролік А.В. Теорія перекладу в текстах і завданнях – Ніжин: НДПУ, 2002. – 210 с.



Анна Коваленко,

6 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. Г.Л.Вусик
Особливості мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок
Розгляд мовних засобів, що використовуються чоловіками та жінками в мовленнєвих актах оцінки, тісно пов'язаний із проблемою співвідношення понять “мова” і “культура”.

Актуальність роботи зумовлена тим, що проблема вивчення лінгвістичних механізмів прояву ґендера в мові й комунікації є мало дослідженою. В умовах переходу України від тоталітаризму до демократичного суспільства зріс інтерес лінгвістів до проблем диференціації суспільства за статевою ознакою, чим зумовлена поява численних розвідок дослідників щодо проблем відмінностей комунікації представників різних статей.

Мета роботи – дослідити особливості мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок. У роботі використано метод лінгвістичного спостереження.

Узагальнюючи дослідження специфіки мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок, які вже наявні, слід зазначити, що вони відзначаються певною еволюцією. Так, у дослідженнях 70-х років жіноча мова характеризується таким чином: словник жінок містить в основному слова, пов’язані з притаманною жінкам сферою інтересів та діяльності; жінки розмовляють підсолодженою, прикрашеною мовою, уникаючи кого-небудь образити й виявити грубість; жінки надають перевагу питальній інтонації вв розповідних і спонукальних реченнях; стиль жіночого мовлення невпевнений, бо жінки часто застосовують для підстрахування питання (Чи не правда? Так?), замість того, щоб чітко формулювати висловлювання; жінки часто вживають специфічні маркери, що обмежують поле дії висловленого (ти знаєш, мені здається, здається); жінки часто вживають емфатичні прислівники або інтенсифікатори (як мило, дійсно мило, так мило); жінки говорять більш правильно, ніж чоловіки. Їх вимова і синтаксис ближчі до норми (навіть гіперкоректні); жінки вживають надмірно ввічливі форми, менше лайок і вульгаризмів. Вони не розказують жартів [1, с.336]. Феміністи цього періоду вважають причиною такої мовленнєвої поведінки нерівну соціальну ситуацію, подолання якої можна побачити у прагненні наслідувати чоловічі взірці мовлення.

У 80-ті роки домінує думка про те, що чоловіча мова не повинна бути нормою, на яку орієнтується жіноча мова. Ряд дослідників зазначає, що мови жінок як константного утворення не існує. О.Бєссонова зауважує, що в жінок немає власної мови, яка б комплементарно співвідносилася би з мовою чоловіків, можемо говорити лише, що жінки надають перевагу певному мовному чи мовленнєвому стилю [1, с.336].

У 90-ті роки представники ґендерної лінгвістики доходять висновку. що “особливостей у коді (наборі одиниць) між жінками й чоловіками, мабуть, не існує”; йдеться лише про “типові риси чоловічого й жіночого мовлення, що виявляють тенденції вживання мови чоловіками й жінками” [4, с.92]. Варіативність вживання мови, а також мовленнєвої поведінки може бути стратифікаційною, що відбиває соціальну структуру суспільства, а ситуативною, що відбиває параметри комунікативного акту.

Аналіз основних концепцій мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок показав, що необхідно виділити два шари інформації: специфічний та універсальний. Кожний із цих шарів пов'язаний із впливом на формування мовленнєвого висловлення таких характеристик індивідів, як: нейрофізіологічні, психічні та біологічні, а також із впливом соціальних та економічних факторів. Універсальним є однаковий ступінь функціональної залежності оформлення “чоловічого” і “жіночого” висловлення від таких аргументів, як: вік, освіта, виховання, соціальний статус, професія, економічне положення.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка