Том Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка15/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір4.26 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23

Анна Волкова,


6 курс факультета русской филологии и культуры

Научн. руководитель: д.филол.н., доц.



Е.М. Болдырева

(Ярославский государственный педагогический университет им. К.Д. Ушинского)


ПРОЗА Д. ХАРМСА В СВЕТЕ КОНЦЕПЦИИ М.М. БАХТИНА

О ЗАВЕРШАЮЩЕЙ РОЛИ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ ФОРМЫ
Критикуя “экспрессивную эстетику” (и в том числе воззрения А.Бергсона), М.Бахтин утверждает, что невозможно породить эстетическую форму, оставаясь внутри объекта. Такой подход коррелирует с идеей Хармса о “пятом значении предмета”. В творчестве Хармса можно выделить ряд художественных произведений, по своему характеру выходящих за рамки творческих экспериментов и являющих собой подлинное совершенство художественной формы. Однако в каждом из них ощущается нехватка чего-то, без чего, казалось бы, немыслимо полноценное художественное произведение. В них явно присутствует результат определённого сдвига, смещения в традиционном механизме художественного творчества, описанного М.Бахтиным. Наша задача – выяснить, в чём заключается этот “сдвиг”.

Нам представляется, что в произведениях Хармса отсутствует проявление завершающего действия автора-созерцателя. Они представляют собой как раз тот случай, который, по М.Бахтину, невозможен. В произведениях Хармса содержание эстетически не оправдано, не завершено. В них форма по отношению к содержанию выполняет другую функцию: она не завершает, а только подчёркивает содержание. При этом нельзя сказать, что мы имеем дело с дискретностью формы, с неоформленным содержанием. Как уже было сказано, в ряде произведений писателя явлено подлинное совершенство формы.

В знаменитом “рассказе” “Голубая тетрадь №10”, открывающем цикл “Случаи”, смысловым ядром является семантический парадокс: рыжий и одновременно безволосый (лысый) человек. В пространстве восприятия человек, лишённый волос, перестаёт быть рыжим, хотя по своей сути он таким и остаётся. Однако для того, чтобы овладеть этой информацией, нам необходимо из пространства непосредственного восприятия перейти в сферу познания – объективировать другого. Знание другого о том, что безволосый человек рыжий, в художественном произведении должно быть эстетически значимым. Отчасти это и происходит в произведении: предложение “так что рыжим его называли условно” содержит в себе иронию. Учитывая семантический ореол эпитета “рыжий”, можно сказать, что в этом отрывке текста выражен максимум эстетической формы. Однако это единственное место в тексте, где мы имеем дело с проявлением завершающего влияния авторской (авторитетной) позиции. Всё остальное, то есть весь сюжет является развитием темы. Под темой мы подразумеваем предметность, или референт, – материальную, имманентную сторону искусства. Тема не является проявлением завершающей роли художественной формы, потому что она есть то, что подлежит завершению. Работа над темой соответствует моменту “вживания” в схеме творчества, изложенной М.Бахтиным. Хармс выстраивает свой текст так, что тема в нём развивается и исчерпывается как бы сама по себе. Возникает иллюзия “отсутствия автора” в тексте. Произведение заканчивается потому, что “не о чем больше говорить”. Экспликация факта исчерпания темы завершает “рассказ”. Благодаря этому последнему штриху форма не распадается, содержание воспринимается законченно.

Если последовательно применять в анализе произведений Хармса основные категории традиционного литературоведения, то можно заметить, что все они в принципе применимы, но только с приставкой квази-. Это объясняется тем, что характеристики художественной формы отражают выполняемую ею функцию эстетического завершения, а у Хармса эта функция не выражена. Герой анализируемой миниатюры также является квазигероем, это некое фантомное образование, “душа без места” (Бахтин), “недообличённые”. И в этом их отличие от обезличенных героев абсурдистских пьес.

Итак, человек является субъектом своего бытия. Его представление о себе принципиально отличается от его представления о другом. Он сам как другой (как предмет) может быть увиден только как эстетический объект, а для этого необходима трансцендентная его сознанию извне осмысляющая его эмоционально-волевая позиция автора. Она должна проявляться в объекте. Но, становясь эстетическим объектом, человек перестаёт быть субъектом своей собственной жизни. Его жизнь воспринимается сквозь призму авторского видения. Хармс истончает эту призму, так что бытие эстетического объекта воспринимается как его свободная воля. Таким образом, в произведениях Хармса воплощена его концепция о “пятом значении предмета”: предметы (в широком смысле этого слова) в его текстах проявляют своё сущее значение, они “отстраняются” от взирающего на них автора-созерцателя, “теряя отца, дом и почву” и начинают “реять”.
ЛИТЕРАТУРА

1. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности. // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979. – С. 22-88.

2. Хармс Д. Век Даниила Хармса. – М., 2006.

3. Хармс Д. И. [Трактаты] / Публ. и прим. А.Г.Герасимовой // Логос. – 1993. – №3. – С. 102-124.



Виталий Моржухин,

4 курс факультета русской филологии и культуры

Научн. руководитель: к.филол.н., доц. Т.Г.Кучина

(Ярославский государственный

педагогический университет им. К.Д.Ушинского)
СТРУКТУРА ВИДЕОКЛИПА И ПОВЕСТВОВАТЕЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ РАССКАЗОВ В.ЕРОФЕЕВА
В рассказах Виктора Владимировича Ерофеева клиповое сознание с его методом монтажа, коллажностью, преобразованием времени и пространства проявляет себя особенно сильно. В своем исследовании мы используем рассказы из сборников “Жизнь с идиотом (рассказы молодого человека)” (М., 2002) (“Белый кастрированный кот с глазами красавицы”, “Как мы зарезали француза”, “Девушка и смерть”, “Попугайчик”, “Письмо к матери”, “Ватка”, “Мать”) и “Пупок (рассказы красного червяка)” (М., 2002), (“Дядя Слава”, “Еще”, “Роман”, “Третий лишний”, “Комплект”, “Галоши”) включающих в себя произведения 1980-х и 1990-х годов.

Актуальным оказывается рассмотрение рассказов Виктора Ерофеева с точки зрения наличия в них элементов и приемов, позволяющих интерпретировать их как видеоклипы. Накладывая парадигму видеоклипа на художественное произведение, мы будем обращать внимание на такие “пересекающиеся” с клиповым миром составляющие текста, как время и пространство. Именно время и пространство подвергаются в клипе наибольшему изменению и в максимальной степени определяют его природу.

Вследствие неустойчивой пространственно-временной и динамической структуры, нелинейного повествования, ассоциативного течения образов ерофеевский рассказ-видеоклип формирует виртуальную реальность, отличительными признаками которой становятся: 1) декоративность, 2) фиктивность; 3) сегментированность, 4) стремление к хаотичному монтажному типу визуального мышления.

Повествование в рассказах Виктора Ерофеева строится как клиповое нагромождение картинок-случаев, каждая из которых существует в своей собственной пространственно-временной плоскости.

Герой Виктора Ерофеева существует в клиповом мире и живет по клиповым законам. Его жизнь – совокупность монтажных “склеек”, в которой невозможно определить причинно-следственную связь событий, выстроить последовательную цепочку “прошлое-настоящее-будущее”, найти смысловое ядро.

Наблюдая за спецификой времени в рассказах Виктора Ерофеева, мы выявили в нем следующие клиповые признаки: 1) клиповое совмещение в одной плоскости различных временных эпох; 2) отсутствие единых временных координат при раздробленности повествования на автономные элементы, существующие каждый в своей собственной временной плоскости; 3) резкие временные смещения; 4) эффект “всевидения”, когда прошлое-настоящее-будущее сливаются в одной точке; 5) эффект “нулевого” времени; 4) эффект замедления-ускорения времени; 5) выделение клиповых уровней исполнителя и исполняющего, каждый из которых существует в собственной временной плоскости; 6) размытая граница между реальным и ирреальным временем.

Наблюдая за спецификой пространства в рассказах Виктора Ерофеева, мы выявили в нем следующие клиповые признаки: 1) клиповое совмещение в одном пространстве объектов, относящихся к разному историческому времени; 2) хаотичный клиповый монтаж, разбивающий пространственную перспективу на совокупность отдельных кадров и свободно играющий ими; 3) ориентация на клиповую всеохватность явлений и событий вследствие резкой смены пространственной перспективы; 4) эффект видеоряда, тяготение к использованию различных ракурсов и планов изображения (с преобладанием крупного плана); 4) клиповое использование визуальных рифм, повторяющихся предметов, скрепляющих разнородные уровни пространства; 5) эффект смены фона при статичном сохранении предмета изображения; 6) эффект дезориентации читателя-зрителя – постепенное открытие пространства, при котором первоначальные предметы-события предстают перед нами в неожиданном, отличном от первоначального видении; 7) размытая граница между реальным и ирреальным пространством.

Время и пространство, трансформируемые по законам видеоклипа, оказываются виртуальными и формируют особую, специфическую виртуально-клиповую реальность рассказов Виктора Ерофеева.




Ольга Олійник,

1 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ас. В.О.Коркішко
СВОЄРІДНІСТЬ РАННЬОЇ ТВОРЧОСТІ Р.ОЛДІНГТОНА В КОНТЕКСТІ ЕСТЕТИКИ ІМАЖИЗМУ
Актуальність. У сучасному літературознавстві важливе місце займає дослідження особливостей естетики та поетики модернізму, що має великий вплив на світову літературу та культуру ХХ століття. Актуальним також залишається дослідження особливих рис кожної течії модернізму, що дає змогу складати цілісну картину естетики всієї епохи. Творчість Р. Олдінгтона як поета-імажиста займає важливу ланку в літературі модернізму

Метою нашого дослідження вбачається дослідження особливих рис поетики імажизму у творчості Р. Олдінгтона.

У роботі інтегровані такі методи дослідження, як культурно-історичний, текстологічний, біографічний та описовий.

Об’єкт дослідження – рання поетична творчість Р. Олдінгтона, предмет – особливі риси естетики імажизму в творчості Р. Олдінгтона.

Методологічна основа роботи – наукові розвідки В. Урнова та Ч. Сноу про життя і творчість Р. Олдінгтона, дослідження історії англійської літератури ХХ століття Г. Анікіна, Н. Михальської, В. Івашевої та ін., а також окреслення кола теоретико-літературних питань щодо естетики та поетики імажизму А. Кудрявицького та І. Кашкіна.

Імажизм (англ. imagism, від image — образ) – модерністська течія в англійській та американській поезії початку 1910–1920 років. Теоретиками імажизму виступали англійській філософ Т. Хьюм та американський поет Е.Паунд. У своїй історії імажизм нараховує три етапи розвитку. Рання творчість Р. Олдінгтона належить до другого етапу, якому характерні звернення до античної літератури та культури, звеличення “звільненого образу”, що існує в асоціативному просторі.

Свій творчий шлях Р. Олдінгтон почав із перекладів давньогрецької поезії, захоплення якою вплинуло на всю подальшу творчість поета. Р. Олдінгтон у своїх творах створював образи античної краси, захоплювався багатогранністю людини епохи Відродження. З античної міфології він черпає сюжети та образи своїх ранніх поезій (“Хорікос”, “Лесбія”, “Ерос та Психея”).

Значну частину першої збірки “Образи 1912–1915” складають “елліністичні вірші”. Поет звертається до далекої античності в пошуках зникаючої краси, гармонії та людяності. Звертаючись до античності Р. Олдінгтон описує не лише давно минуле, але й перш за все сучасність. Це проявляється при дослідженні “елліністичних” віршів у контексті всієї збірки, де вони сполучаються з урбаністичними мотивами. Урбанія також стає однією з провідних тем у ранній творчості Р. Олдінгтона та інноваційною в естетиці імажизму.

Урбаністичні мотиви привносять ще більший драматизм в поезію Р. Олдінгтона. Нариси, в яких підкреслена дисгармонія, приниження традиційних образів та безсонячні пейзажі міського буття стоять поряд з монотонністю, людською отупленістю та покірністю долі.

Для Р. Олдінгтона образ – це не просто декорація, а сама суть інтуїтивної мови, а призначенням автора поет вважає пошук “несподіваного ракурсу” Р. Олдінгтон надавав важливе значення виключно “чистому образу”, що фіксує враження. Його поезія подібна до скульптури та звернена більш до зору, ніж до слуху.

Р. Олдінгтон є тим поетом-імажистом, який зробив в сучасну англійську культуру внесок, що потребує світового визнання та високої оцінки. Він чудово проявив себе як імажист, який звертався до різних аспектів життя. Талант, відвертість та художня чесність роблять його творчість не лише цікавою, але й хвилюючою.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. – М.: Высшая школа, 1985. – 456 с.

  2. Ивашева В.В. Английская литература Хх в. (1917-1945). – М.: Просвещение, 1967. – 134 с.

  3. Сноу Ч. Ричард Олдингтон (пер. Ю. Палиевской) // Сноу Ч. Портреты и размышления: Художественная публицистика. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985. – С.24-36.

  4. Урнов М. Ричард Олдингтон. – М.: Высшая школа, 1968. – 60 с.

  5. Кудрявицкий А. Антология имажизма. – М.: Прогресс, 2001. – 541 с.



Юлія Василенко,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл.Т.Е.Ларіна
РОМАНИ С.ПРОЦЮКА “ТОТЕМ” ТА “ІНФЕКЦІЯ” ЯК ЛІТЕРАТУРНА СПРОБА “ПСИХОАНАЛІТИЧНОГО РОЗТИНУ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ”
Актуальність дослідження полягає у тому, що творчість Степана Процюка на сьогодні є об’єктом ще маловивченим. На шпальтах українських газет та журналів з`явилася зовсім незначна кількість критичних статей, присвячених аналізу творчості даного автора. Надзвичайно глибокий психологізм, складна алегорично–метафорична мова написання, проблематика, співзвучна із сучасною соціально-політичною дійсністю України – це лише одна десята, що вирізняє твори Степана Процюка із ряду подібних.

Мета дослідження ґрунтується на прагненні з’ясувати особливості творчої манери незвичайного митця, фахівця з “людського душознавства”, в творах якого майстерно відтворено як духовне, так і суспільне життя українського суспільства; автора, який засобами художнього слова прагне знищити застиглість та байдужість у людських стосунках та звільнити людство від тотального ідолопоклонства та тотемізації. У процесі даного дослідження було використано такі методи, як: вивчення та аналіз теоретико-літературних статей періодичних видань, наукових праць з психології та психоаналізу з проблеми дослідження, а також метод зіставлення та порівняння. Дана тема розглянута в психоаналітичному та літературно-критичному аспектах.

Романи “Тотем” та “Інфекція” у сучасному літературному процесі вирізняються своєю нестандартністю. Твори наповнені відвертими, шокуючими сценами із позашлюбного життя суспільства, натомість як сімейні стосунки характеризуються повним відчуженням чоловіків та плазуючоподібним самозреченням жінок. Шлюб між чоловіком та жінкою як найвищий ступінь прояву великого та солодкого почуття втратив своїх шанувальників через свою меншовартість, хаотичність, через втрату цнотливості, тієї зернини віри у можливість святості, небесного благословення сімейних стосунків.

“А що таке інститут сім`ї, як не квола химерична уява правильних міщан?” [2, с.5].

“Адже чоловіки ототожнили жалість і кохання, а ми (жінки) через це стали послушницями монастирів: шлюбів, напівшлюбів, інтимних стосунків і утворень відчаю випадкових зв`язків. Ми (жінки) – чорниці чоловічої хтивості, в`язкої й липучої, як смола” [3, с.27].

А якою величезною кількістю жертв може похвалитися пані Зрада, скільки “невинних” потрапило до її тенет? Сьогодні подружня зрада сприймається як нормальне, в окремих випадках “необхідне” явище, яке наче б то необхідне для відновлення втраченої пристрасті у сімейних стосунках. Тепер це як випити “двісті грамів якісного алкоголю” [2, с.8]. “Уся наша культура базується на бажанні купувати, на ідеї взаємовигідного обміну. Для чоловіка вродлива жінка, для жінки мужній чоловік – це трофеї, якими вони є один для одного. Зазвичай, під привабливістю людини розуміють яскраву обгортку найпопулярніших якостей, які є найбільш бажаними для кожної особистості. Отож навряд чи варто дивуватися тому, що в культурі, де привалює ринкова орієнтація, і матеріальний успіх є найвизначнішою цінністю, відносини між чоловіком та жінкою розвиваються по одним і тим же схемам, які керують розвитком ринку” |4, с.10|. І живимо ми у такому суспільстві, де “цінність кожної людини вимірюється лише тим, скільки доларів проростає з її серця та руки, скільки доларів ще зможе виробити її печінка чи мозок, скільки доларів спроможний переварити її шлунок і скільки доларів здатні вдихнути і видихнути її легені” [2, с.34].

У невпинних пошуках грошей, слави, солодких втіх та задоволень, люди не помітили як втратили самих себе, і тепер страждають від того, що не здатні змінити соціальну дійсність та великі накреслення долі. І єдине, що їм залишається – це “віддатися театру пристрастей, бо наше існування є рольовою грою, де нам відведена другорядна місія в оперетковому лицедійстві” [2, с.31].

Сила Процюка – в умілому зриванні соціальних масок. Недолік Процюка – у тому ж самому. Процюк – актуальний, він гостро реагує на всі соціальні і психологічні зміни. Його вірі й переконанням можна щиро заздрити, бо попри всі крайнощі змалювання проза Процюка “неймовірно сумна і неймовірно прекрасна музика”.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Процюк С. Інфекція // Кур`єр Кривбасу. – №149-150. – 2002. – С. 3-68, 3-65.

  2. Процюк С. Тотем // Кур`єр Кривбасу. – №178-181. – 2004. – С. 3-67, 34-95.

  3. Тубальцева Н. Визига по-тьмутороканськи // Кур`єр Кривбасу.– №130-131. – 2000. – С. 12-47, 11-46.

  1. Фромм Еріх. Мистецтво кохати. – К.: Азбука-класика, 2007. – 224 с.



Ірина Белера,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.філол.н., доц. С.О.Філоненко
ПРОБЛЕМА ЖІНОЧОГО ЧИТАННЯ У ТВОРЧОСТІ ДЖЕЙН ОСТІН (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “НОРТЕНГЕРСЬКЕ АБАТСТВО”)
Однією з головних проблем, порушених Джейн Остін у “Нортенгерському абатстві”, є жіноче читання: йдеться про некритичне сприйняття літературної моди, надмірне захоплення панночок сентиментальною готикою, внаслідок чого літературний текст починає підміняти собою реальне життя. Дискусії про читання жінок, про популярне письменство того часу переймають всю структуру роману, відіграючи в ньому істотну композиційну роль.

Розглядаючи проблему жіночого читання у вищезгаданому романі, логічно звернутися до набутків феміністичної критики – праць Т.Мой, М.Якобус, Ш.Фельман, Т.Гундорової, М.Шимчишин, І.Жеребкіної з питань жіночого читання, проте розкриттю цієї проблеми у прозі Джейн Остін наразі не присвячено спеціальних студій.

Мета роботи – дослідити художнє осмислення проблеми жіночого читання у творчості Джейн Остін, зокрема в романі “Нортенгерське абатство”. Завдання: проаналізувати провідні літературознавчі концепції жіночого читання, розроблені представниками феміністичної критики; визначити структурну роль дискусій про жіноче читання в тексті роману Джейн Остін “Нортенгерське абатство”.

Об’єктом дослідження є роман Джейн Остін “Нортенгерське абатство”. Предмет дослідження – інтерпретація проблеми жіночого читання в означеному романі.

У романі Джейн Остін “Нортенгерське абатство” намагається за допомогою пародії розкрити позитивні та негативні риси літературної моди. Пародійність насамперед можемо побачити в образі головної героїні та інших дійових осіб, з акцентом на їх ставленні до читання романів. Предметом іронізування для письменниці є літературна освіта Кетрін Морланд: Джейн Остін висміює як жалюгідно малий обсяг прочитаного, так і мету, задля якої здійснюється читання.

Перший етап навчання героїні “Нортенгерського абатства” – це, по суті, засвоєння набору банальних, затертих цитат на всі випадки з життя. Другим етапом “літературної освіти” Кетрін Морланд розпочався після зустрічі на курорті Бат з новою подругою – Ізабеллою Торп, захопленою модними новинками готичної прози. Джейн Остін у гумористичному дусі змальовує афектовані, розчулені розмови дівчат, які стосуються, наприклад, відомого готичного роману “Удольфські таємниці” Анни Редкліф.

Тема художнього смаку та літературної освіченості знаходить подальший розвиток у двох діалогах, які провадить героїня. Перший із них – із Джоном Торпом. За контрастом Джейн Остін відображає прихильне ставлення до сентиментально-готичних романів Генрі Тілні. Книги для нього – це не спосіб похизуватися матеріальним становищем, книги – це знання, необхідні кожному.

Джейн Остін натякає, що Кетрін ще не здатна відстояти власні погляди в літературній дискусії, що вона некритично сприймає чоловічі погляди щодо жіночої літератури, по суті, погоджується з її меншовартістю, погоджується з тим неписаним каноном, який їй нав’язує патріархальне суспільство (несерйозне жіноче читання – серйозні книги для джентльменів).

Дискусії про жіноче читання відіграють значну роль у структурі роману “Нортегерське абатство”, характеризують не тільки персонажів, але й тогочасний літературний канон, у якому популярним серед жінок творам відводилося другорядне місце, а самі ці твори та їх захоплені читачки сприймалися як меншовартісні.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Гундорова Т.І. “Марлітівський стиль”: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей / Редкол.: В.О.Соболь (відп. ред.) та ін.. – К.: Знання України, 2004. – Вип. 9: Лінгвістика і літературознавство. – С.47-57.

  2. Жеребкина И. Феминистическая литературная критика // Введение в гендерные исследования. – Ч.1. Учебное пособие / Под ред. И.А.Жеребкиной. – Харьков: ХУГИ, 2001; СПб: Алетейя, 2001. – С.543-561.

  3. Матвієнко О. Лабіринт, що веде до кімнати сміху (Готичні пародії Дж. Остен, Т.Л. Пікока, О. Вайльда) // Вікно в світ. Література Великої Британії та Ірландії. – 2001. – №3. – С.30–45.

  4. Остен Д. Гордость и предубеждение. Нортенгерское аббатство: Романы / Пер. с англ. И Маршака. Предисл. М.Тугушевой. Примеч. Н.Демуровой, Н.Михальской. – М.: Изд-во Эксмо, 2006. – 608 с.

  5. Шимчишин М. Американська феміністична теорія читацького
    відгуку // Слово і час. – 2005. – №1. – С.42-49.



Ксенія Задворна,

1 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Г.О.Александрова
ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ

В.ПІДМОГИЛЬНОГО ТА В.ГОЛДІНГА
Екзистенціалізм (від лат. еxistentia – існування) – філософський напрямок середини ХХ століття, що висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття. Письменники прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. На першому місці – категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. Для них трагічне начало – це ірраціональне, всеохопне ставлення людини до життя, універсальний спосіб буття людини в суспільстві, бо світ – абсурдний, ніщо, а існування, екзистенція людини – це “буття для смерті” як єдиної мети та підсумку існування. Письменники-екзистенціалісти у своїх творах виражають тільки себе, а не об’єктивну реальність. Створена ними дійсність стоїть над часом і суспільством, бо розкриває таємницю буття взагалі. Джерела даної течії містилися в працях німецького письменника ХІХ століття С. К’єргегора. а також у роботах М. Гайдеггера, К. Ясперса, А. Камю, Ж.-П. Сартра.

Подолання розколотості суб’єкта та об’єкта у філософії ХХ століття передусім ґрунтується на новому освоєнні філософсько-категоріального апарату як виразу певного світовідчуття. Увага до необмеженості проявів людського життя, проблема духовної кризи, у якій опиняється людина, і того шляху, який вона долає, щоб вийти з нього були надзвичайно актуальними протягом століття, лишаються злободенними й сьогодні.

Проблема вибору людської особистості між добром і злом, проблема жорстокості, відчаю, самотності й страждання не нова в літературі. Однак у дослідженні вперше зроблено порівняльний аналіз екзистенційних мотивів у творах В.Підмогильного та В.Голдінга.

Мета роботи – дослідити екзистенційні мотиви зневіри, відчуження, страху, самотності в оповіданні В.Підмогильного “Ваня” та романі В.Голдінга “Володар мух”.

Методологія: метод дослідження літературознавчих матеріалів; метод порівняльного аналізу; метод спостереження, узагальнення набутого досвіду.

Екзистенціалізм – це теорія, яка не перетворює особистість на об’єкт. Людина завжди суб’єктивна, вона індивідуальна, не є предметом, а значить її не можна розглядати як об’єкт. Ще більше вражають риси екзистенціалізму в дітях. Адже відлюдниками можуть бути не тільки дорослі. На прикладі роману-притчі Вільяма Голдінга “Володар мух” можна простежити за життям “маленьких дорослих”, які опинилися далеко від звичного для них оточення, соціуму. Дивують їхні характери, думки, і в решті решт, “перетворення” у низьких, лицемірних та егоїстичних людей. Голдінг випробовує людину, ставить перед вибором, на грань прірви, відкіля немає повернення, пильно досліджує поводження, людини, в останню мить, вибір нею волі чи неволі. У романі автор вирішує проблему суперечливості людської натури, проблему зла, що може прокинутися в людині, а також доводить, що людина може приборкати зло, яке прокидається.

Філософія екзистенціалізму вимагає кожної хвилини заглиблюватися в почуття й переживання героїв, яких відторгнуло суспільство, які стали жертвами своїх переконань.

В.Підмогильний у своєму оповіданні “Ваня” відтворив усі переживання маленького хлопчика, який став відлюдником і “ворогом” для інших, і, перш за все, для самого себе. Хлопець, за невеликий проміжок часу, змінив свій світогляд і своє життя загалом. Герой твору деградує від дитини-творця до жорстокого й нещадного руйнівника. Страх, зневіра, бажання володарювати, потяг до життя без табу, давні інстинкти мисливця-вбивці – усе це перетворює дитину на хижака. Ваня змінився: став жорстокішим, егоїстичнішим, погіршився його психологічний стан. Хлопець став некерованим відлюдником, який із кожним переживанням все більше заглиблювався в себе.

Таким чином, у творах В.Підмогильного й В.Голдінга головною силою, що стає на перепоні морального прогресу, виступає незнання людиною себе. Небажання бачити в собі добро й зло веде до деградації, нівелювання моральних критеріїв. Відсутність внутрішнього морального закону людини призводить до знищення табу, невміння бачити зло там, де воно причаїлось насправді – всередині самої людини.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1993.

  2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: Академія, 2007. – 752 с.

  3. Пулина Г.А. Система символов в романе Уильяма Голдинга “Повелитель мух” // Зарубіжна література. – 2004. – №4. – С. 40-43.

  4. Сартр Ж. Экзистенциализм – это гуманизм. – М., 1991.



ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОГО МОВОЗНАВСТВА
Анна Ревякіна,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. О.Г.Дем’янчук
РЕДАКТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА (ФЕДОРОВА) В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО РЕДАГУВАННЯ
ЯК НАУКИ І ПРАКТИКИ

Літературне редагування газетно-журнальних і аудіовізуальних матеріалів має в журналістиці свою історію і виявляє загальні тенденції розвитку редагування як інформаційно-комунікативного й суспільно культурного явища. Актуальність дослідження обумовлена тим, що в питанні про розвиток літературного редагування необхідно йти від субстанції, природи цього явища інформаційно-комунікативної сфери, яке бере початок у книгодрукуванні і знайшло подальший розвиток у сфері виробництва книги. Метою дослідження є вивчення редакторської діяльності І.Федорова в контексті розвитку літературного редагування як науки і практики. Без аналізу діяльності першого українського друкаря, видавця, письменника Івана Федоровича (Федорова) неможливий серйозний екскурс в історію цієї професії. По-перше, редакторська праця І. Федорова була настільки зримою, явною, що обійти її і не визнати впливу на розвиток подальшої роботи не маємо права. По-друге, редакторська праця Федорова, завдяки збереженню першодруків, добре описана в українській історіографії.

Перед першодрукарями-редакторами було завдання: обрати рукописи для текстологічної роботи, визначити обов’язкові для друкування додаткові статті, якими часто супроводжувались рукописні книги, уточнити текст, уніфікувати правопис. Важливим редакторським завданням було й композиційно-архітектонічне оформлення тексту, що йшло ще від традицій рукописної книги. Поділ твору на фрагменти, рубрикація текстових блоків, графічно-шрифтові виділення композиційних блоків – ці способи обробки тексту були фактично праобразом технічного та художнього редагування.

Серед архітектонічних засобів вираження теми, композиції твору Іван Федоров застосовував кольорові виділення, шрифти, ініціали, заставки, кінцівки, орнаментальні рамки тощо. Ці елементи оформлення книги використовуються і зараз. Так, у львівському “Апостолі” (1574) на берегах сторінок широко використано довідковий матеріал – різні покажчики розділів, підрозділів, начал частин тексту. Використано також колонтитули, які проставлені вгорі на звороті аркушів. Для виділень у тексті першодрукарі вживали переважно червону фарбу. Іван Федоров користувався трьома гарнітурами шрифтів шести розмірів, які він використовував з різною архітектонічною метою: московський кириличний для набору переважно основного тексту, острозький кириличний – для титулів, колонтитулів, а також основного тексту, острозький кириличний (висота 10 рядків 135 мм) – для заголовка тощо.

Найбільш заслужено відоме у світі старокириличне видання – це видання острозької Біблії (1581), у підготовці якого не останню роль відіграв і першодрукар – людина ерудована, добре знайома з рукописними текстами того часу, методиками їх редагування, виправлення. Мовна правка спрямовувалась на відтворення церковнослов’янського тексту, що мав би створити враження автентичного стародавнього перекладу. Латинізми редактори заміняли грецизмами, живі слов’янські слова – південнослов’янізмами. Редактори, які добре знали українську мову, послідовно усували українізми: так зване “просторічне” “хв” заміняли на “ф” (волхвы на волфы тощо).

В окремих частинах Біблії помітна різниця у правописі, що пояснюється не тільки використанням рукописів різних редакцій, але й участю в опрацюванні тексту людей, які дотримувалися відмінних правописних засад. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога чистішої, в їх розумінні, церковнослов’янської мови.

Редакторська робота Івана Федорова була не тільки оригінальною на той час працею, що проявилася у сфері книгодрукування, вона також відбивала й загальні тенденції літературної праці, уявлення про текст, його композиційно-структурну організацію, особливості вираження теми. Засади редакторської праці, закладені першодрукарем й ученими-просвітителями того часу, безперечно, лягли пізніше й в основу газетно-журнального редагування.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка