Типи девіантної поведінки. Що таке девіантна поведінка? Обдарованість і девіації



Скачати 78.27 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір78.27 Kb.
#41787
Типи девіантної поведінки.

Що таке девіантна поведінка?

Обдарованість і девіації.

Підготувала методист

відділу освіти Шишацької

райдержадміністрації : Луценко С.Г.

Девіантна поведінка* — здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки у тому або іншому середовищі. До основних видів девіантної поведінки відносяться насамперед злочинність, алкоголізм і наркоманія, а також самогубства, проституція.

Девіантна поведінка - це стійка поведінка особистості, яка характеризується відхиленнями від найбільш важливих соціальних норм, завдає реальної шкоди суспільству або самій особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією . (За О. В. Змановською)

Соціалізація (від лат. socialis – суспільний) — процес присвоєння людиною соціального виробленого досвіду, насамперед системи соціальних ролей. Цей процес здійснюється в родині, дошкільних установах, школі, трудових і інших колективах. У процесі соціалізації відбувається формування таких індивідуальних утворень як особистість і самосвідомість. У рамках цього процесу здійснюється засвоєння соціальних норм, умінь, стереотипів, соціальних установок, прийнятих у суспільстві форм поведінки і спілкування, варіантів життєвого стилю.

Девіантна (соціально дезадаптована) поведінка – це система вчинків, або окремі вчинки, які входять у протиріччя з існуючими у суспільстві нормами. Виділяють такі типи девіантної поведінки:

  • делінквентна – здійснення дрібних правопорушень, за які підлітків досить рідко притягають до відповідальності;

  • адиктивна – поведінка людини, яка обтяжена хімічною залежністю (від алкоголю, наркотиків, або інших хімічних речовин);

  • патохарактереологічна – обумовлена наявністю психічного захворювання;

  • обумовлена гіперздібностями людини – обдарованість в одній сфері часто супроводжується девіантною поведінкою у звичайних життєвих обставинах

Явище “важковиховуваності” виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Це явище є основним проявом девіантної поведінки. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду. При подальшому поглибленні соціальної дезадаптації відбувається перехід до делінквентних, а згодом, і до кримінальних форм поведінки. Зазначимо, що з психологічної точки зору між цими поняттями не існує принципової різниці. Обидва вони є лише послідовними етапами поглиблення процесу соціальної дезадаптації особистості.


Феномен схильності до адиктивної поведінки включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характереологічні особливості тощо). З психологічної точки зору немає суттєвої відмінності між характером споживаних речовин. Принциповим для даного типу поведінки є намагання людини змінити свій психічний стан з метою уникнути зіткнення з реальністю.
Існують два типи девіантної поведінки

До патохарактерологічного та психопатичного типів девіантної поведінки призводить порушення психічного розвитку підлітка, пов’язане із наявністю у нього ( при патохарактереологічному типі) акцентуацій характеру, психопатій, невротичних розладів та порушення потягів; та наявності ознак початкових проявів психічних захворювань (при психопатологічному типі поведінки).

Слід зазначити, що наявність порушень у психічному розвитку дитини, не обов’язково призводить до формування девіантної поведінки.

Нагадаємо, що акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені. Кожен тип акцентуації характеру має властиві тільки йому, на відміну від інших типів “слабкі місця”.

Акцентуацію від психопатії можна вирізнити за такими ознаками:


  1. акцентуації виявляються здебільшого у підлітковому віці, а психопатії – протягом усього життя;

  2. прояви особливостей характеру при акцентуаціях бувають у певних ситуаціях; при психопатії – незалежно від ситуацій;

  3. при акцентуації рідко виникає соціальна дезадаптація й можливе повернення до норми; при психопатії соціальна дезадаптація буває значно частіше;

  4. при акцентуації порушення поведінки, виникають як відповідь на чітко визначений тип психотравмуючої ситуації; при психопатії – при будь-яких психотравмах, а іноді й без видимих причин.


Відхилення в психічному розвитку дитини — неадекватне формування психологічного досвіду, викликане сенсорними порушеннями (глухота, приглухуватість, сліпота, слабозорість) або порушеннями центральної нервової системи (розумова відсталість, затримки психічного розвитку, рухові порушення, порушення мовлення) у результаті перенесених дитиною шкідливих впливів (родова травма, важка інфекція).

Розрізняють первинні порушення (зниження слуху, зору, інтелекту), які мають органічний характер і потребують медичної корекції, і вторинні, засновані на первинних, котрі носять, як правило, системний, характер і піддаються педагогічної корекції. При первинному порушенні відбувається відставання в термінах формування психічних функцій і якісні відхилення в розвитку. Порушується розвиток усіх пізнавальних процесів (сприйняття, наочного і словесно-логічного мислення), процесів спілкування і формування самоконтролю, загальмовується процес зміни ведучої діяльності. Зокрема, предметна діяльність стає ведучою у глухих і слабочуючих дітей лише до 5 років, у розумово відсталих — узагалі до кінця дошкільного віку. У всіх аномальних дітей спостерігаються дефекти мовного розвитку. При цьому відхилення в психічному розвитку можуть обумовлюватися і незначними первинними порушеннями. Наприклад, при зниженні слуху в діапазоні мови пошепки вже можливі істотні порушення в мовному розвитку. При своєчасному впливі може бути досягнуто повне відновлення або заміщення порушеної вторинної функції, але спонтанна компенсація дефекту, як правило, не відбувається.

* Використано матеріали міжнародної конференції «Впровадження відновного правосуддя в україні: висновки і перспективи» (Київ, 20-21квітня2006р.) Гусєв А.І. //Психологія соціально дезадаптованої поведінки.

Обдарованість *


1)якісно своєрідне сполучення здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності;

2) загальні здібності, що обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності;

3) розумовий потенціал, цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;

4) сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

5) талановитість.

Обдарованість загальна

Рівень розвитку здібностей, що визначає діапазон діяльності, у якій людина може досягти великих успіхів. Обдарованість загальна є основою розвитку спеціальних здібностей, але сама являє собою незалежний від них фактор.


Підлітки з яскраво вираженими здібностями в разі несприятливих умов для розвитку їх таланту можуть потрапити до категорії девіантних.

Поради Девіда Льюїса

щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. Не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.

3. Відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.

7. Показуйте дитині цікаві місця.

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.

9. Ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.

10. Ніколи не карайте дитину приниженням.

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.

12. Привчайте дитину самостійно мислити.

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.

15. Уважно ставтеся до потреб дитини.

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.

23. Допомагайте дитині бути особистістю.

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.
ВИКОРИСТАНІ ТА РЕКОМЕНДОВАНІ

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

  1. Вахромов Е. Побег подростка из дома: психологическая коррекция аномального поведения / Е. Вахрамов. – М. : Чистые пруды, 2006. – 32 с.

  2. Вивчення проблеми насильства та його превенції як один із аспектів безпечної життєдіяльності [електронний ресурс] / [Іванова І. В., Гвоздій С. П., Майданюк Є. С.] – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/24_SVMN_2008/Pedagogica/26978.doc.htm

  3. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. – СПб : Издательство «Питер», 2000.

  4. Іванова І. В. Вивчення проблеми насильства та його превенції як один із аспектів безпечної життєдіяльності : [Електрониий ресурс] / [І. В. Іванова, С. П. Гвоздій, Є. С. Майданюк.] – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/24_SVMN_2008/Pedagogica/26978.doc.htm.

  5. Караман О. Л. Захист дитинства як соціально-педагогічна категорія, її сутність і зміст // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2004. – № 1. – С. 10–18.

  6. Маслоу А. Мотивация и личности / маслоу А. – СПб, 1999.

  7. Моргун В. Ф. Делинквентный підросток : [Учебное пособие по психопрофилактике, диагностике, коррекции отклоняющегося поведения подростка для социальных педагогов, студентов педагогических, психологических, юридических специальностей, интернов-психиатров] / [Моргун В. Ф., Седых К. В.]. – Полтава, 1995. – 161 с.

  8. Мушинський В. Неблагополучна сім’я як фактор дисгармонійного розвитку дитини // Психолог. – 2005. – №34 (178).

  9. Науково-методичні засади діяльності психологічно служби : [Навчальна-методичний посібник: В 2 т.] / За ред. В. Г. Панка. І. І. Цушка. – К. : Ніка-Центр, 2005. – Т.2 – 284 с.

  10. Науково-методичні засади діяльності психологічної служби : [Навчально-методичний посібник; В 2 т.] / За ред. В. Г. Панка, І. І. Цушка. – К. : Ніка-Центр, 2005. – Т.1. – 328 с.

  11. Никольская И. М. Психологическая защита у детей / [Никольская И. М. , Грановская Р. М.] – СПб. : Речь, 2000. – С. 507.

  12. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога / Овчарова Р. В. – 2-е изд., дораб. – М. : «Просвещение», «Учебная литература», 1996. – 352с.

  13. Основи практичної психологи / [В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.] : Підручник / Панок В.  – Вид. 3. – К. : Либідь, 2006. – 536 с.

  14. Росс А. Наши дети – наши проблемы / Росс А. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002.

  15. Рудницька І. Етапи шкільного життя дитини // Психолог. – 2003. – №7(55).

  16. Солдатова И. У. Жить в мире с собой и другими : [Тренинг толерантности для подростков] / [Солдатова И. У., Шайгерова Л. А., Шарова О. Д.] – М : Генезис, 2000.

Скачати 78.27 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка