Тетяна Ільїна старший викладач, м. Київ

Періодом найбільш інтенсивного соціального формування особистості, яке суттєво впливає на все подальше життя, є студентський вік. Саме він характеризується пошуком самоствердження та самостійності, розвитком професійного мислення і стилем поведінки, формуванням соціальної зрілості й морального вдосконалення. Саме тому завданням викладача ВНЗ є створення умов для гармонійного формування зазначених вище якостей, тобто професійно значущих компетенцій майбутніх фахівців. Одним із чинників, що визначають ефективність виконання даних завдань, є готовність студента до спілкування, під якою ми розуміємо сформованість інтелектуальної, психічної та соціальної готовності до ефективної участі у процесі взаємодії з викладачами, іншими студентами та суб’єктами майбутньої професійної діяльності.

Аналіз наукових досліджень та особистий досвід дають підстави стверджувати, що студенти першого курсу мають низький рівень володіння культурою спілкування та мовлення, а це, у свою чергу, є підґрунтям для формування культури ділового спілкування та ділового мовлення.

Отже, тема даного дослідження обумовлена низкою суперечностей, а саме:

– між актуальністю підготовки студентів, які повинні мати європейський рівень ділової культури, та низьким рівнем сформованості інтелектуальної, психічної та соціальної готовності студентів до спілкування;

– між вимогами до якості навчання студентів у ВНЗ, організаційної структури навчального процесу, процесу формування культури ділового спілкування в період навчання, тобто до тих педагогічних умов, які мають активізувати цей процес, і консервативним (традиційним) підходом до організації навчальної діяльності студентів.

Проблеми, які виникають через ці суперечності, – це недостатність теоретичних знань, які розкривають сутність спілкування з обов’язковою орієнтацією на майбутню професійну діяльність, практичних знань і вмінь з підготовки та реалізації акту спілкування, тобто неусвідомлення студентом своїх індивідуально-особистісних особливостей, недоліків і переваг як людини, яка є суб’єктом спілкування; низький рівень розвитку певних особливостей мислення та мовлення; сформованості відповідних соціальних установок і комунікативних умінь (взаємодія з партнером по спілкуванню, толерантність у спілкуванні з ним; перевага діалогічної форми спілкування; уміння ефективно сприймати інформацію).

Метою вирішення цих проблем, на наш погляд, є створення умов для більш глибокого ознайомлення студентів із теорією спілкування, аналіз індивідуальних труднощів у спілкуванні, виявлення й усунення причин неефективного спілкування (на психологічно доступному рівні), формування у студентів не лише професійно-прикладних компетенцій, а й загальнопрофесійних, зокрема комунікативної.

Для розв’язання наведених суперечностей і вирішення поставлених проблем, пов’язаних із формуванням готовності студентів до спілкування, зокрема професійного, застосувуючи компетентнісний і контекстний підходи при створенні педагогічних умов (змістовних, організаційних, мотиваційних), необхідно врахувати наступне, а саме:

– завдання підготовки й навчання діалогічному спілкуванню мають розглядатися на міждисциплінарному рівні: української мови (за професійним спрямуванням), етики, психології, риторики, теорії управління, соціології, управління персоналом;