Термінів І понять (на допомогу працівнику сільської школи)



Сторінка6/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.77 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Ієрархія – система послідовно підпорядкованих елементів управління, розміщених в порядку від нижчого до вищого; “службова драбина”, ряд посад, звання і т.п. в порядку підпорядкування.

Ілюстрація - зображення, яке реалізує науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності.

Імідж – публічно зафіксований або підтримуваний вигляд, образ громадської особи, обличчя професії, діяльності, організації, способу життя.

Імпульсивність – риса характеру людини, що проявляється в її схильності до швидкоплинних, непродуманих дій під впливом першого спонукання.

Індивід – окремо взята людина зі всіма властивими їй рисами та якостями (біологічними, фізіологічними, соціальними, психологічними), що відрізняють її від інших людей.

Індивідуальний підхід – одна з головних форм оптимального використання людського фактору на виробництві. І.п. відіграє важливу роль в управлінні кадрами при розв’язанні наступних питань? А) підбір і розподіл кадрів; б) підготовка кадрів і адаптація нових працівників; в) визначення оптимального режиму праці і відпочинку; г) розподіл функцій між членами колективу; д) визначення форм і методів заохочення працівників.

Індивідуальне навчання в системі загальної середньої освіти є однією з форм організації навчально-виховного процесу і впроваджується для забезпечення права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Індивідуалізація навчання – 1) принцип врахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей; 2) педагогічна технологія навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації.

Індивідуалізм – риса людини, що виражається в абсолютизації позицій, інтересів окремого індивіда та в протиставленні їх інтересам суспільства, групі людей, колективу. В морально-психологічному плані індивідуалізм близький до егоїзму.

Індивідуаліст – людина, що навмисно відокремлюється від колективу, його інтересів, життя.

Індивідуалізоване навчання – вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів як в середині гомогенних груп, класів, так і гетерогенних.

Індивідуаліст – людина, що навмисно відокремлюється від колективу, його інтересів, життя.

Індивідуальність – сукупність індивідуально-психологічних неповторних властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших.

Індивідуальний підхід – підхід до людини з врахуванням конкретних її особливостей та індивідуальності в цілому.

Індивідуальний стиль діяльності – обумовлена типологічними особливостями стійка система способів діяльності, яка складається в людини, що прагне до найкращого здійснення даної діяльності;

- узагальнена характеристика індивідуально-психологічних особливостей людини, які формуються і проявляються в її діяльності. І.с.д. залежить від специфіки виховання, психологічних якостей суб'єкта, обумовлених властивостями його нервової системи, а також від особливостей його включення однотипні ситуації;

– стійка індивідуально-специфічна система стосовно однорідних прийомів, способів, методів, навичок виконання тієї чи іншої діяльності. Індивідуальний стиль діяльності стає можливим і необхідним в силу індивідуальних відмінностей людей і компенсування недостатньо розвинутих якостей особистості, детермінуючих дану діяльність іншими, більш розвинутими. Таким чином індивідуальний стиль діяльності дозволяє досягти однаково ефективної діяльності при різному рівні розвитку професійно важливих якостей.

Індиферентність – психологічний стан людини, що характеризується байдужим, нейтральним ставленням до когось або до чогось, відсутністю інтересу і потягу до чого-небудь, бездіяльністю.

Індуктивне мислення – це рух думки від одиничного до загального, від фактів до узагальнень, висновків, як у науковому дослідженні, так і при отриманні учнем нових знань.

Індуктивний метод навчання: спочатку повідомляють факти, демонструють досліди, наочні посібники, організується виконання вправ, поступово підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Індукція – вид узагальнення, пов’язаний з передбаченням результатів спостереження та експериментів на основі даних досліду;

– один з методів пізнання, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.



Інертність – властивість людини, що проявляється в пасивності, млявості, повільності.

Ініціативні групи – утворюються на час підготовки та проведення найзначніших методичних заходів (педагогічної ради, науково-педагогічної конференції, педагогічних читань тощо). У період підготовки педагогічної ради або здійснення інших організаційних або підсумкових заходів ініціативна група педагогів вивчає стан актуальних проблем навчально-виховної та методичної роботи, відвідує уроки й позакласні заходи, проводить бесіди з учителями, а також анкетування, узагальнює думки та побажання щодо удосконалення певної ділянки роботи. Під час педагогічної ради або інших організаційно-методичних заходів організовує дискусію, полеміку.

Інноватика – наука про оновлення освіти, теорії інноваційних процесів, учення про створення, сприйняття, оцінку, засвоєння і застосування педагогічних інновацій в їх органічній єдності.

Інновації – це зміни всередині системи. У педагогічній інтерпретації І. Означають нововведення в педагогічній системі, що поліпшують розвиток (перебіг) і результати навчально-виховного процесу.

- актуально значущі й системні утворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;

– створення, розповсюдження і застосування нововведення, що задовольняє потреби людини і суспільства, викликає, разом з тим, соціальні та інші зміни. Суть І. становить діяльність з пошуку і отримання нових результатів, способів їх створення, усунення, рутинних, неефективних умов праці, управлінських структур тощо.

Інноваційна діяльність – діяльність з розробки, пошуку, засвоєння і використання новинок, здійснення нововведень.

Інноваційне навчання” – процес і результат такої навчальної та освітньої діяльності, яка заохочує введення інноваційних змін в існуючу культуру, соціальне середовище. Такий тип навчання (і освіти). Крім підтримки існуючих традицій, стимулює активну участь і проблемних ситуаціях, які виникають як перед окремою людиною, так і перед цілим суспільством.



Інноваційний освітній процес – передбачає цілеспрямоване внесення змін у освітню практику, створення нових засобів забезпечення всебічного розвитку людини як суб’єкта власної життєтворчості, виховання гідних громадян Украйни, досягнення кращих результатів навчання і виховання.

Інноваційний потенціал педагога – сукупність соціокультурних і творчих характеристик його особистості, готовність до удосконалення власної педагогічної діяльності. Це є бажання і можливості розвивати свої інтереси, уявлення, здатність шукати і віднаходити власні нетрадиційні шляхи оптимізації навчально-виховного процесу.

Інноваційний процес – комплексно-системна діяльність щодо створення (розробки), освоєння, використання і розповсюдження нововведень.

Інноваційні процеси в системі освіти – керовані процеси створення, сприйняття, оцінки, засвоєння і використання педагогічних новинок.

Інноваційний процес школи – це сукупність окремих інновацій (нововведень), кожна з яких може також розглядатися як окремий інноваційний процес.

Інновація освіти – 1) Цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть або до модифікації цілей навчання, або до модифікації каналів навчання, що використовуються. Часто полягає в адаптації процесу навчання до змін, які як правило, мають місце всередині або поза системою навчання. 2) Цілеспрямована зміна, що полягає у появі нової технології або в зміні принципів, на яких ґрунтується функціонування якоїсь системи.

Інсайт – несподіване для самої людини, раптове знаходження шляхів вирішення проблеми, над розв’язанням якої вона довго і наполегливо думала, момент осяяння, здогаду, раптового зрозуміння.

Інстинкт – сукупність природжених складних реакцій (актів поведінки), що зумовлюють доцільність поведінки організму в навколишньому середовищі. Фізіологічною основою І. є ланцюг безумовних рефлексів, вироблених в процесі життя багатьох поколінь.

Інститут – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал.

Інструкція – нормативний акт, виданий органами державного управління, а також документи локального характеру (наприклад, посадові інструкції);

- керівництво, за допомогою якого учень самостійно може вивчати будову і дію якого-небудь об’єкта.



Інтелект – в широкому розумінні – сукупність всіх пізнавальних функцій індивіда: від відчуття і сприйняття до мислення і уяви; в більш вузькому – здібності мислення. І. – це основна форма пізнання людиною дійсності. До функцій І. відносять: 1) здатність до навчання; 2) оперування символами; 3) здатність до активного оволодіння закономірностями навколишньої дійсності. Індивідуальні відмінності проявляються в своєрідності інтелектуальних можливостей людини, зокрема, в переважанні теоретичного чи практичного мислення, в рівні розвитку здібностей розв’язувати задачі, наведені в вербальній (словесній) чи невербальній (наприклад, графічній) формі. На основі цього розрізняють І. вербальний і невербальний;

- відносно стійка структура розумових здібностей індивіда;

– відносно самостійна динамічна структура пізнавальних здібностей особистості, яка забезпечує їй гнучку адаптацію в мінливому середовищі та спрямоване перетворення його згідно з метою людини. Умовою розвитку і прояву І. є діяльність.

Інтелектуальне напруження – напруження, що викликається частим зверненням в діяльності до інтелектуальних процесів.

Інтелект соціальний – відносно стійка норма спільної розумової діяльності (задатків-здібностей) особистості, що проявляється в її загальній творчості, у виробленні та реалізації цінних ідей, розумінні фахівцем самого себе, інших людей та закономірностей розвитку реальної дійсності.

Інтелектуальне виховання – навчання різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур, не зважаючи на расове чи етнічне походження, сприймання взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського і національного компонентів культури в широкому значення.

Інтелектуальний коефіцієнт – показник рівня розумового розвитку по відношенню до віку; виводиться шляхом ділення розумового віку (визначається з допомогою тестів на загальний інтелектуальний розвиток) на хронологічний вік і множиться на 100.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці в процесі діяльності. І.п. вимірюється кількістю людської енергії, що витрачається за одиницю робочого часу (годину, день). Нормальна І.п. означає таку затрату м’язових і нервових сил працівника, при якій задовольняється природна потреба людини в порції праці, забезпечуються розвиток її здібностей, відновлення сил працюючого до початку нового трудового дня, ефективне використання робочого часу.

Інтенсифікація у педагогічній технології означає застосування найновіших форм, методів та прийомів навчально-виховної діяльності у середній школі, ліцеї, гімназії та основі наукових рекомендацій, узагальнення кращого педагогічного досвіду роботи та застосування комп’ютерної техніки. Основу інтенсифікації складає система вправ, які підбирає вчитель для кожного учня, зокрема, враховуючи його рівень інтелектуального розвитку та його фізичний стан.

Інтереси – сконцентрованість діяльності людини на тому предметі, який здатний задовольнити ту чи інше її потребу;

– вибіркова спрямованість людини на певний об’єкт чи діяльність, викликана позитивним, зацікавленим ставлення, емоційною привабливістю.



Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, розумові. При цьому вони підлягають специфічній трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і стають здатними для подальшого розвитку, який переходить межі зовнішньої діяльності. Поняття І. розкриває взаємозв’язок свідомості і діяльності людини, оволодіння нею досвідом. Завдяки І. зовнішні фактори людської поведінки трансформуються в установлені внутрішні якості особистості.

Інтернал – тип особистості, який у випадку невдачі звинувачує себе, а не інших та навколишні обставини. Для І. характерне вміння викликати довіру до себе, знаходити контакти з людьми, особлива чутливість в міжособових стосунках, в оцінці себе оточуючими. І. частіше досягають успіхів в творчій діяльності, вони менш агресивні ніж екстернали.

Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів людини на свій внутрішній світ (на відміну від екстраверсії). Людей, для яких характерна І., називають інтравертами. Типовий інтраверт розсудлива, скромна, усамітнена людина. Віддає перевагу книгам над спілкуванням з людьми, свої дії заздалегідь планує, не любить сильних вражень, серйозний, прагне спокійного упорядкованого життя. Стриманий, зближується тільки з деякими друзями, погано адаптується. Контролює свої емоції, неагресивний, дещо песимістичний, надає велике значення моральним та етичним нормам. І. притаманна наполегливість, пунктуальність.

Інтроекція – механізм психічного захисту, суть якого полягає в тому, що людина “вбудовує”, вбирає в себе цінності, погляди і норми іншої, приймаючи їх як свої особисті, і тим самим позбувається внутрішньо-особистісного конфлікту.

Інтроспекція – самоспостереження, безпосереднє спостереження за своєю власною психічною діяльністю. І. є одним з методів пізнання суб’єктивного аспекту психіки.

Інтуїція – специфічна здатність особистості осягати істину безпосереднього логічного обґрунтування, доказу; своєрідний тип мислення, при якому окремі ланки процесу мислення проходять несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється лише підсумок думки істини. І. буває досить для досягнення істини, але, щоб переконати в її істинності інших людей, необхідні докази.

Інформаційна потребаце форма ставлення спеціаліста до певної інформації, яка кваліфікується як “необхідна” для вирішення поставленої задачі.

Інформатизація освіти – в широкому розумінні – вивчення принципів роботи та різноманітних сфер застосування комп’ютерів, використання інформаційних технологій навчання, забезпечення вільного доступу до глобальних інформаційних ресурсів, сучасна організація управління системою освіти.

Інформатизація системи освіти як одна із ланок загального процесу розвитку суспільства, з одного боку, має на меті підвищення ефективності навчання завдяки розширенню обсягів інформації та вдосконалення методів її застосування, а з другого – спрямована на те, щоб користувачі могли застосовувати інформаційні технології в особистій професійній діяльності та навчально-виховному процесі. Основна мета – вдосконалення науково-дослідної та навчально-виховної діяльності навчальних закладів в результаті застосування автоматизованих комплексів і систем під час інформування, проектування, навчання та створення інформаційного середовища для розвитку інтелектуальних сил особистості.

Інформація – продукт праці суб’єкта управління в освітньому процесі;

- продукт праці вчителя і учнів на уроці; в загальному вигляді – продукт інтелектуальної діяльності людини, продукт спілкування людини з природою і суспільством;



- відомості про стан системи і оточуючого середовища, які сприймаються людиною чи спеціальним пристроєм.

Істина – все те, що об’єктивно існує. І. абсолютна і незмінна для всіх, вона не може бути відносною.

Кадри – основний (штатний) склад працівників закладу, підприємства, організації, галузі діяльності; всі постійні працівники.

Кадрова політика – розрахована на тривалу перспективу лінія вдосконалення кадрів, генеральний напрямок в роботі з персоналом, що визначається сукупністю найбільш важливих, принципових положень і установок, виражених в державних рішеннях.

Кадрова служба – структурний підрозділ підприємства, закладу, організації. Основні функції: організаційне і методичне забезпечення розвитку самоуправління, демократичних форм розгляду і висунення кандидатур на керівні посади, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад, вивчення громадської думки про діяльність керівників; прогнозування, визначення поточної і перспективної потреби в спеціалістах, їх підготовка і перепідготовка; розробка і реалізація заходів щодо поповнення трудового колективу; планування і регулювання цілеспрямованого просування кадрів, їх професійного і кваліфікаційного зростання, процесів вивільнення і перерозподілу працівників; організаційно-методичне забезпечення професійно-економічного навчання кадрів, їх неперервні освіта, розробка і реалізація заходів щодо зміцнення трудової дисципліни і скорочення плинності кадрів та ін.

Казуальний – причинно обумовлений.

Канцелярія – відділ закладу, що займається його службовим листуванням, оформленням поточної документації.

Картина світу – вища форма узагальнення, систематизації та інтеграції пізнавального досвіду.

Картотека – систематизоване зібрання карток з якими-небудь відомостями, матеріалами; ящики для зберігання таких карток.

Катарсис – ефект впливу різних форм мистецтва, що викликають переживання, почуття гніву, страху, радості, співчуття і приводять до емоційної розрядки, тобто перетворення негативних емоцій в позитивні. Явище К. використовується в психотерапії.

Категоріальне мислення – це уміння об’єднувати поняття в класи і групи на основі деяких найбільш суттєвих ознак подібності.

Категорії – найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання.

Кафедри – як нова форма організації науково-методичної роботи з педагогами – ведуть змістовну організаційно-методичну та науково-дослідну роботу з учителями відповідного предмета, виявляють піклування й організують роботу щодо підвищення їх науково-методичного рівня та професійної майстерності, залучають педагогів до створення й освоєння нових технологій навчання та виховання, удосконалення навчально-виховного процесу, вивчення та впровадження передового педагогічного досвіду.

Кваліфікаційна характеристика – документ, що визначає рівень підготовки, стандарт знань, умінь і навичок, які має отримати учень чи слухач після закінчення навчання. К.х. переважної більшості професій, визначених Державним класифікатором, наведені у тарифно-кваліфікаційних документах.

Кваліфікаційна характеристика випускника професійно-технічного навчального закладу – це сукупність вимог, що визначають його професійні знання, уміння та навички. Вона є описовою моделлю професії і визначає кінцеві цілі професійної підготовки. Розробляється на основі галузевої кваліфікаційної характеристики професії та визначає загальні, інтегровані вимоги до знань, умінь і навичок випускника з професії відповідного рівня кваліфікації (розряду, класу, категорії).

Кваліфікація – ступінь придатності людини до якого-небудь виду праці, рівень підготовленості.

Кваліфікований робітник – це освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної або базової загальної середньої освіти здобув спеціальні уміння та знання, має відповідний досвід їх застосування для вирішення професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Квантифікація – кількісна оцінка, “вимірювання” соціальних характеристик. К. у соціології передбачає розташування на шкалі конструйованих соціологом еталонів вимірювання. При вимірюванні застосовують також індекси – якісно-кількісні показники, які дають можливість врахувати баланс позитивних та негативних оцінок.

Квінтесенція – саме найголовніше, найважливіше і найбільш суттєве.

Керівник – працівник органу освіти, який володіє правом приймати рішення, впливаючи на функціонування і розвиток керованого об’єкту;

- особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом та організації його діяльності.



Керівництво – такий рівень соціального управління, коли розробляються найбільш загальні і принципові рішення, визначаються перспективні цілі, які необхідно досягнути тією чи іншою системою управління, виробляються засоби для досягнення поставленої мети і визначається послідовність виконання більш конкретних, часткових задач.

Класифікація – система підпорядкованих понять в якій-небудь галузі знання, складена на основі обліку, загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними;

- розподіл понять на взаємопов’язані класи за суттєвими ознаками.



Класифікація методів навчання – це групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв’язків. Варіанти класифікації методів навчання: 1) за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації: словесні, наочні, практичні; 2) за характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький; 3) в залежності від основних дидактичних цілей і завдань: методи оволодіння новими знаннями, методи формування вмінь і навичок, методи перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; методи усного викладу знань, методи закріплення навчального матеріалу, методи самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу, методи роботи щодо застосування знань на практиці і вироблення вмінь і навичок, методи перевірки й оцінювання знань, вмінь і навичок; 4) класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації навчання, контролю і самоконтролю в навчанні.

Класний керівник – педагогічний працівник, в посадові обов’язки якого входить сприяння створенню сприятливих для індивідуального розвитку і формування особистості дитини; внесення необхідних коректив у систему її виховання; допомога у вирішенні проблем, що виникають в дітей при спілкування між собою, з учителями, батьками.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Клімат соціально-психологічнийце сукупність соціально-психологічних умов, які склались в колективі і сприяють або перешкоджають спільній продуктивній діяльності та різносторонньому розвитку особистості в групі (колективі);

– психологічний настрій в групі людей чи колективі.



Клуб – це самодіяльне аматорське творче об’єднання, в якому його члени підвищують свою духовну культуру, формують уміння самостійно висловлювати власні думки, відстоювати свої принципи, інтереси та погляди.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка