Термінів І понять (на допомогу працівнику сільської школи)



Сторінка5/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.77 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Життєва позиція – розкриває спосіб самореалізації особистості у суспільстві; психологічні, моральні і вольові координати особистості в системі міжособистісних стосунків, суспільних відносин.

Життєва позиція особистості – це багатомірний конструкт, функціонально-динамічна якість особистості, котра інтегрує в динаміці всю особистісну структуру й забезпечує особі певний рівень включеності в життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення в якості суб’єкта свого життєвого шляху та способу життя;

- соціальна чи соціально-технічна індивідуальність особистості, стала схильність індивідів до певної поведінки в багатоманітних конкретних соціальних умовах.

Життєва програма особистості – цілісна картина наміченого нею життєвого шляху, ідеальний образ основних цілей та результатів життєдіяльності. Програма фіксує фундаментальні життєві цілі суб’єкта і може бути орієнтована на перспективу без точного визначення термінів її виконання. Конкретизується в життєвих планах. Ж.п.о., забезпечуючи послідовність та впорядкованість системи цілей та планів на різних відтинках життєвого шляху, виражає активний творчий компонент у ставленні особистості до свого майбутнього.

Життєве кредо – стисло визначений смисл життя особистості, коротко сформульований принцип її життя.

Життєве самовизначення – специфічна форма суб’єктно-об’єктної взаємодії, в якій особистість виступає справжнім суб’єктом життєвого процесу, тобто свідомо включається у хід подій, опосередковуючи його творчим ставленням до життя і беручи на себе відповідальність за свої вчинки і дії як їх автор.

Життєвий вибір – ухвалення і практична реалізація рішення щодо важливих проблем власного життя.

Життєві плани – система попередніх наміток людини на майбутнє, які існують у вигляді прийнятих рішень та психологічних установок і в подальшому підлягають здійсненню.

Життєві цілі та плани – визначають спрямованість життєвого шляху, “магістральну лінію” життя, на якій особистість вважає за необхідне сконцентрувати свою енергію та зусилля.

Життєдіяльність особистості – це організація процесу життя на основі соціальних форм і способів діяльності, спілкування, поведінки, що склалася історично; це відтворення особою свого життя включенням його у соціальні процеси. Дане поняття охоплює у часі весь план життя особистості: її становлення, розвиток, зміни;

- це організація процесу життя на основі соціальних форм і способів діяльності, спілкування, поведінки, що склалися історично; це відтворення особою свого життя включенням його у соціальні процеси.

Жорстокість – морально-психологічна риса особистості, що є протилежною душевності, доброті, людяності. Жорстока людина надто сувора, безжалісна, безсердечна, не співчуває іншим, а, навпаки, свідомо принижує їхню гідність, завдає болю і навіть може вбити.

Завдання – предмет вирішення, те, що треба зробити для досягнення цілей. Повсякденні завдання – пов’язані з оперативною діяльністю (рутина). Проблемні завдання – пов’язані переважно з розвитком школи і вимагають спеціально підготовлених дій для прийняття управлінського рішення.

Завдання дослідження – конкретизована його мета;

– випливають з аналізу рівня розробки (вивчення) об’єкта під кутом зору поставленої мети і є тим мінімумом запитань, розв’язок яких необхідний для досягнення мети.



Завдання уроку – комплекс теоретичних і практичних труднощів, які долаються учнями самостійно чи при допомозі вчителя в організованому навчально-виховному процесі і які сприяють їх цілеспрямованому навчанню, вихованню та розвитку.

Завдання уроку освітні – забезпечення в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формування) загально навчальні уміння і навички сформувати спеціальні вміння з даного предмета.

Завдання уроку виховні – сприяти в ході уроку формування основних світоглядних ідей; забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів тощо; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель продумує відповідні ситуації, моменти і т.п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів – етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні і житті і т.п.; сприяти вихованню в школярів естетичних поглядів, умінь; сприяти вихованню в школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання уроку розвивальні – розвиток мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Загальна методологія – деякий загальний філософський підхід, загальний спосіб пізнання.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільства, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальновиробнича підготовка дає відомості про науково-технічний прогрес, основні галузі виробництва, основи економіки і організації праці, охорону природи і оточуючого середовища.

Загальноосвітні програми – програми, спрямовані на вирішення задач формування загальної культури особистості, адаптації особистості до життя в суспільстві, створення основи для усвідомленого вибору і освоєння професійних освітніх програм.

Загально технічна підготовка будується з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний учнями профіль трудової підготовки.

Загальнотрудова підготовка передбачає оволодіння єдиними для всіх профілів знаннями, уміннями і навичками з планування, організації і самоконтролю своєї праці.

Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, які складають природну основу розвитку здібностей;

– деякі природжені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, аналізаторів, які зумовлюють природні індивідуальні відмінності між людьми. З. є передумовою розвитку, формування здібностей.



Задатки здібностей – деякі генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості індивіда, що обумовлені структурою мозку, нервової системи. Основою задатків загальних і специфічних здібностей виступають: а) типологічні властивості нервової системи; б) співвідношення першої і другої сигнальної систем; в) індивідуальні особливості побудови аналізаторів, окремих ділянок головного мозку. Задатки самі собою не визначають здібностей, бо їх формування залежить від умов життя і діяльності людини.

Задоволеність – емоційний стан, що наступає при насиченні якихось людських потреб. З. прямо залежить від характеру потреб, їх глибини. Але З. залежить також і від реальних можливостей реалізувати ці потреби а практиці.

Задоволення – емоція, що супроводжує досягнення людиною мети.

Заздрість – психічне переживання особистості, що виникає при активізації потреб, мотивації досягнення, коли чиїсь реальні чи уявні переваги сприймаються як загроза цінності “Я” і супроводжуються негативними емоціями.

Зайнятість населення – ступінь участі працездатного населення в різних формах народного господарства. Все працездатне населення країни, що проживає в конкретних соціально-економічних, культурних та інших суспільних умовах, розподіляється на дві нерівні групи: зайнятих в суспільному виробництві і незайнятих в ньому через відсутність вакантних робочих місць. Перехід до ринкових відносин супроводжується неминучим спадом виробництва, скороченням зайнятості, появою безробіття. Законодавством передбачені захисні заходи, що пом’якшують негативні наслідки безробіття.

Закон – необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об’єктивної дійсності.

Закономірність – об’єктивно існуючий, суттєвий зв’язок між явищами або процесами, що повторюються і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного, стійкого зв’язку між явищами і властивостями об’єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших;

- це впорядкованість подій, відносна постійність детермінованих факторів, регулярність зв’язку між певними речами.



Закономірності педагогічні – об’єктивні, стійкі зв’язки між цілями, можливостями, змістом, умовами, способами, засобами, результатами педагогічної дії (діяльності).

Закономірності виховання – стійкі і суттєві зв’язки між елементами виховного процесу, що забезпечують його ефективність. Загальні закономірності виховання: 1) виховання особистості відбувається лише в процесі включення в різносторонню діяльність у позиції її учасника та організатора; 2) дієве виховання – таке виховання, що стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності; 3) процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього;4) процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй радості успіху від діяльності та досягнутого результату; 5) процес виховання виявляє і опирається на позитивні якості дитини; 6) ефективність виховання залежить від врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; 7) виховання особистості найбільш ефективне в колективі і через колектив; 8) процес виховання залежить від єдності і погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім’ї і громадськості. Успіх виховання вимагає реалізації всієї сукупності педагогічних закономірностей.

Закономірності навчання (дидактичні) – об’єктивні, стійкі і суттєві зв’язки у навчальному процесі, що обумовлюють його ефективність: 1) спрямованість навчання на розв’язання завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня; 2) зміст освіти закономірно залежить від його завдань, що відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості і зовнішні умови навчання; 3) залежність процесу навчання від навчальних можливостей учнів (зовнішніх і внутрішніх), які відображають рівень розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер особистості, рівень знань і вмінь, навичок навчальної праці, ставлення до навчання, фізичний стан і працездатність; 4) активно-діяльнісний характер навчання; 5) взаємозалежність навчально-пізнавальної активності учня і рівня розвитку його мотиваційної сфери; 6) забезпечення успіхів і досягнень учнів у процесі навчання; 7) методи, форми і засоби навчання закономірно залежать від його завдань та змісту; 8) взаємозв’язок всіх компонентів процесу навчання закономірно забезпечує міцні, усвідомлені і дієві результати навчання, розвитку і виховання;

- це стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.



Законослухняність – здатність людини поважно ставитися до існуючих у суспільстві норм, правил суспільного життя, настанов та імператив влади, додержувати їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати покладені на неї громадою обов’язки.

Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається – закономірність навчання, яка виражає навчально-технічну базу, наявність особистостей у вчительському колективі, які по-справжньому на високому рівні, що відповідає світовим стандартам, можуть здійснювати навчальний процес у школі.

Заміщення – захисний психічних механізм, призначений для того, щоб уникнути боязні, страху, виливши накопичену енергію на доступний чи безпечний об’єкт, коли на справжній об’єкт розрядити її неможливо.

Заохочення – метод виховання, який забезпечує стимулювання суспільно корисної діяльності і поведінки вихованців шляхом внесення змін в окремі права і обов’язки, а також моральної оцінки їх діяльності і поведінки;

- це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.



Запам’ятовування - показник ступеня навченості учнів, при якому учень ідентифікує, опираючись на пам’ять, і відтворює відомі йому “базові” уявлення й знаки, оперування якими дозволить йому пізнати новий для нього предмет чи символ.

Заперечення – форма психологічного захисту – недостатнє усвідомлення певних випадків, переживань та почуттів, які б завдали людині болю при їх визнанні. Людина поводиться так, ніби нічого не сталося, не змінюючи поведінки, не помічаючи незвичайних обставин.

Запити науки – відображають необхідність дослідження для розвитку самої науки (теоретичної і емпіричної); визначають місце проблеми дослідження в загальному науковому знанні; вказують наукову наступність розроблюваної теми (проблеми).

Запити практики – містять узагальнені дослідником вказівки на конкретні труднощі в розв’язку педагогічних задач, помилки і недоліки в роботі, пов’язані з відсутністю відповідних наукових положень та рекомендацій, чи прогресивних явищ, що вимагають узагальнення, аналізу і подальшої наукової роботи.

Заповзятість – сукупність ділових і моральних рис особистості, що характеризують її здатність знаходити оптимальні нестандартні рішення, доводити їх до кінця, допускаючи при цьому обґрунтований ризик. Якості заповзятливості особистості виражають її уміння подолати складні ситуації шляхом нових, інноваційних способів активізації своєї діяльності, господарської ощадливості в рамках законності, моральних і соціальних цінностей, поєднання своїх інтересів, колективу і суспільства в цілому.

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи розв’язання виховних завдань. Це можуть бути предмети, що використовуються у вихованні (наочні посібники, книги, радіо, телебачення) і види діяльності (засоби мистецтва, живе слово вчителя, ігри, громадська робота, фізкультурно-спортивна робота, самодіяльність).

Засоби навчання – спеціально створені об’єкти, які формують навчальне середовище та приймають участь у навчальній діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. Як знаряддя праці вчителя і учнів, З.н. сприяють оптимальному поєднанню теоретичних і практичних компонентів знань, приведенню змісту шкільної освіти у відповідність з рівнем розвитку науки і техніки та суспільства в цілому. З.н. є невід’ємною складовою шкільного навчального процесу і дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці всіх учасників навчального процесу;

- предмети навчального обладнання, які педагог використовує для передачі інформації, а також для організації самостійної роботи і контролю за процесом засвоєння навчального матеріалу при використанні різних форм навчальної діяльності учнів;

- це підручники, посібники, комп’ютери, навчаючі контролюючі машини, відповідні спортивні знаряддя, при допомозі яких учні одержують знання та удосконалюють навички.

Застосування стандартних вмінь - показник ступеня навченості, при якому учень переходить на теоретичний рівень осмислення пізнаваного предмета, виявляє окремі його сутнісні зв’язки, діючи за відомим, отриманим у готовому вигляді алгоритмом.

Затримка психічного розвитку – це уповільнення темпів розвитку людини, яке виражається в недостатності загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкій пересичуваності в інтелектуальній діяльності. З.п.р. є пограничним станом між нормою та дебільністю.

Захисні механізми – сукупність несвідомих прийомів, за допомогою яких людина як особистість, оберігає себе від психологічних травм.

Звичка – закріплений у житті людини спосіб дії і поведінки, здійснення якого у певних ситуаціях набирає сили потреби. З. властиве сильне внутрішнє спонукання, схильність до певної дії, вчинку. Розрізняють З. добрі і погані, корисні та шкідливі. Позитивні, корисні З. сприяють духовному зростанню особи. Негативні, шкідливі З. слід викорінювати в процесі виховання і перевиховання людини. З. належить до автоматизованих компонентів поведінки і виробляється внаслідок багаторазового повторення певних способів діяння.

Згуртованість – ступінь міцності соціально-психологічних зв’язків у групі. Згуртованість свідчить, що група є певне ціле у межах даної організації або соціальної спільності.

Здібності – такі психологічні особливості людини. Від яких залежить успішність отримання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться. З. проявляються лише в діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. З. виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, як таких, а в динаміці їх отримання (наскільки швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями та вміннями, суттєво важливими для даної діяльності);

– сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які є умовою успішного виконання певної діяльності. Виділяють загальні З., які проявляються у всіх видах діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага тощо), і спеціальні, що відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух – для музиканта, технічне мислення – для інженера тощо).



Здібності потенційні – це можливості розвитку індивіда, які виявляються тоді, коли перед ним виникають нові завдання для розв’язку. Проте, оскільки розвиток особистості залежить не лише від її психологічних особливостей, а й від соціальних умов, у яких можуть бути реалізовані (або не реалізовані) ці потенції, то говорять про актуальні здібності, які реалізуються і розвиваються залежно від вимог конкретного виду діяльності. Об’єктивні умови життєдіяльності індивіда бувають не завжди сприятливими, отож не кожен індивід може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи. Тому актуальні здібності охоплюють лише частину потенційних.

Здоровий глузд – сукупність загальноприйнятих, часто неусвідомлених способів пояснення та оцінки стадій, явищ розвитку оточуючого світу.

Зміст навчання (в системі професійної підготовки) – це науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.



Зміст освіти – випливає з основних її функцій – прилучити молодь до загальнолюдських і національних цінностей;

- система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень в процесі навчання. Фактори, що впливають на З.о.: 1) об’єктивні: потреба суспільства у розвитку робочої сили; розвиток науки і техніки, що супроводжується появою нових ідей, теорій і докорінними змінами у техніці і технології; 2) суб’єктивні: політика керівних сил суспільства, методологічні позиції вчених;

- це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці;

- (в системі професійної підготовки)це обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури. З.о. встановлюється в освітньо-кваліфікаційних характеристиках та інших актах органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства;

– це чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якою повинен оволодіти учень на протязі всіх років навчання у школі.



Змістові нововведення – апробація навчальних планів, підручників, які повинні сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу, ефективності всебічного розвитку особистості.

Знання – сукупність ідей людини, в яких відображено теоретичне оволодіння нею предметом пізнання;

- це перевірений практикою результат пізнання оточуючої дійсності, вірне відображення її в мисленні людини;



- предмет пізнання. В цьому розумінні З. Включають три взаємопов’язані аспекти: 1) теоретичний – знання як факти, теоретичні ідеї, поняття; 2) практичний – знання як вміння і навички практичного застосування теоретичних знань; 3) світоглядно-моральний – знання як сукупність ідей світоглядного та морального характеру;

- продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Види знань: поняття і терміни; знання фактів; знання законів; знання методів пізнання і способів діяльності. Якість знань оцінюється за такими категоріями: 1) системність, науковість, узагальненість, усвідомленість, згуртованість, фундаментальність; 2) гнучкість, мобільність, оперативність; 3) дієвість, спрямованість на практичне використання; 4) повнота, об’єм, точність, міцність.

Знання учня – це систематизовані наукові та загальнолюдські факти, які засвоюються на основі свідомості і підтверджуються реальною практичною діяльністю школяра.

Зовнішня диференціація – така організація навчального процесу, за якої для врахування індивідуальних особливостей учнів останні об’єднуються в спеціальні диференційовані групи. Зовнішня диференціація може здійснюватись шляхом створення гомогенних груп на різних рівнях: на регіональному (типи шкіл); внутрішньо шкільному (профільні, спеціалізовані класи); міжкласному (факультативи, зведені різновікові групи); в межах вільного вибору навчальних предметів на базі інваріантного ядра освіти.

Сутністю зовнішньої диференціації є спрямована спеціалізація освіти за інтересами, нахилами і здібностями учнів з метою їх максимального розвитку.

Зібраність – здатність підтримувати свою психіку в стані готовності до вирішення будь-яких завдань.

Ідеал – моральний – уявлення про зразок людської поведінки і відносин між людьми, що відображає конкретно історичне розуміння сенсу і мети життя. Виховний ідеал – це мета виховання, образ ідеальної людини, на який має організовуватися педагог, виховуючи учнів. Національний виховний ідеал базується на загальнолюдських цінностях і включає в себе ті риси, які відповідають духовності чи звичаям даного народі. Конкретний зміст Н.в.і. залежить від державного устрою, світогляду, релігії і моралі, від рівня розвитку культури, від національних властивостей народу;

- уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя;

– це образ бажаного, взірець досконалості, який служить прикладом для особистості в діях і вчинках, у поведінці і діяльності.

Ідеалізація – процес конструювання понять про об’єкт, що не існує в дійсності, але має прообрази в реальній дійсності.

Ідеомоторика – мимовільні, реальні рухи різних частин тіла (рук, очей, голови, тулуба), що виникають при мисленному уявленні цих рухів або при виникненні думки про них. Ці рухи непомітні і приховані від свідомості самої людини, що їх здійснює.

Ідея – це вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення.

– чітко усвідомлена думка як основа подальшого процесу мислення чи діяльності. Сукупність І. створюють ідеальну сторону діяльності.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка