Термінів І понять (на допомогу працівнику сільської школи)



Сторінка15/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.77 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Психотренінг – комплекс вправ, спрямованих на розвиток психічних процесів і індивідуально-психологічних якостей особистості.

Пугнічні емоції – емоції, що виникають на основі потреби в подоланні небезпеки, інтересу до боротьби, почуття спортивного азарту, сильного вольового і емоційного напруження, граничної мобілізації своїх фізичних і розумових здібностей, захоплення небезпекою, ризиком.

Ранжування – розклад зібраних даних у певній послідовності (спад чи зростання зафіксованих показників), визначення місця в цьому ряду об’єктів.

Раціоналізаторський досвід – вид передового педагогічного досвіду – досвід, створений у межах відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності. Він відрізняється новим, оригінальним підходом до його використання і забезпечує в результаті цього підвищення кості навчання, виховання й управління.

Раціоналізація – помилкове “розумне” пояснення власних ірраціональних та несвідомих дій. Індивід пояснює собі поведінку й почуття таким чином, щоб зберегти самооцінку;

– захисний психічний механізм приховання особистістю від своєї свідомості (шляхом виправдання, придумування удаваних виправдних причин) істинних мотивів, причин своїх дій, вчинків з метою забезпечення стану психічного комфорту, релаксації, збереження почуття власної гідності, цілісного свого "Я” запобігання небажаних психічних станів (почуття вини, стиду тощо).



Реабілітаційно-творчий напрям позашкільної освіти та виховання забезпечує розвиток інтересів, здібностей, нахилів, потреб у творчій самореалізації осіб з психофізичними вадами розвитку, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності.

Реабілітація – надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.

Реактивність – психічний стан особистості, який викликається емоційним реагуванням навіть на незначні зовнішні чи внутрішні впливи.

Реакція моторна – реакція, при якій основна увага зосереджена на руках.

Реакція сенсомоторна – реакція людини на дію, в якій здійснений зв’язок сприйняття і відповідного руху.

Реакція сенсорна – реакція, при якій увага направлена в основному на сприйняття сигналу.

Реаліст – людина, яка правильно враховує у своїй діяльності умови реальної дійсності.

Реальна група – члени групи перебувають в більш чи менш тісному контакті і взаємодії.

Регресія – повернення під впливом стресу до ранніх ступенів психічного розвитку, що спостерігається у формах ригідної, “дитячої” поведінки.

Режим – правила виконання чого-небудь в певних умовах, послідовність дій, що визначають стабільність і ефективність протікання яких-небудь процесів, спосіб реалізації установки, а також порядок використання календарного часу.

Рекреація – система заходів, спрямована на відпочинок, відновлення сил людини, витрачених в процесі праці.

Релаксація – приведення людини в стан спокою, розслаблення після сильних переживань чи фізичних навантажень шляхом зняття нервово-психологічної напруги (уатогенне тренування), психогігієнічного очищення.

Релевантні характеристики ситуації психологічного тестування – характеристики ситуації тестування, від яких безпосередньо залежать його результати; включають в себе сприйняття досліджуваним ситуації, мети і завдань тестування, особистості експериментатора та його поведінки тощо.

Репрезентативність – представництво – властивість вибіркової сукупності, яка свідчить про відповідність останньої сукупність генеральній. Р. Означає, що вибірка здійснена правильно, відповідно до наявних статистичних процедур;

– ступінь відображення цілого його частиною, що дає можливість поширювати уявлення про частину на ціле. Р. використовується в дослідженнях в рамках так званого вибіркового методу як властивість вибіркової сукупності представляти (репрезентувати) генеральну сукупність (ціле) за деякими ознаками чи характеристиками. Р. означає, що вибірка здійснена правильно, відповідно до наявних статистичних процедур.



Репродуктивна уява – уява, у якої образ створюється на основі особистого досвіду.

Репродуктивне мислення характеризує розумову діяльність, зв’язану з актуалізацією засвоєних знань для вирішення завдань відомого типу або виконання дій в знайомих умовах.

Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і запам’ятовування навчального матеріалу, який повідомляється вчителем та іншими джерелами інформації.

Репутація – загальна думка про окрему особу, групу або колектив;

– сформована громадська думка про гідність чи недоліки людини, групи людей, організації.



Респондент – особа, яка виступає в якості джерела первинної інформації в процесі опитування чи в результаті спостереження певного явища;

– учасник дослідження в ролі опитуваного. В залежності від характеру дослідження Р. виступає в різних ролях, а саме: досліджуваного, клієнта, пацієнта, співбесідника тощо.



Рестрикція (обмеження) – один із захисних механізмів психіки, суть якого полягає в обмеженні діяльності особистістю, коли вона усвідомлює, що її досягнення менш значущі у порівнянні з іншими.

Ресурси – все те, що може бути використано для забезпечення функціонування і розвитку школи. Основним Ресурсом школи є педагогічні кадри. Науково-методичні Р. – вдосконалення методики навчально-виховної роботи, запровадження нових методів навчання. Організаційні Р. – підвищення ефективності роботи школи та її підрозділів за рахунок формування раціональної структури, доцільного розподілу функціональних обов’язків, використання передових форм організації педагогічної та навчальної праці.

Ретроспективний – звернутий до минулого, присвячений розгляду минулого.

Ретроспекція – погляд у минуле, спосіб розгляду, осмислення подій сучасності під кутом зору минулого, звернення до минулого для виявлення в ньому зародків тенденцій, властивих сучасності.

Реферат – короткий виклад змісту документу чи його частини, що включає основні фактичні відомості і висновки, необхідні для першочергового ознайомлення з документом і визначення доцільності звертання до нього.

Референтна (еталонна) група – термін вживається для позначення групи, з якою людина вважає себе пов’язаною найтісніше і авторитет якої вважає для себе обов’язковим;

- це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої постають як взірець для особистості і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки;

– це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми якої служать зразком для особистості чи колективу.

Референтність – залежність суб’єкта від інших людей, яка виступає як вибіркове ставлення до них в умовах, коли необхідно зрозуміти, оцінити об’єкт, визначити своє ставлення до нього.

Рефлекс – реакція організму, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів агентами внутрішнього чи зовнішнього середовища.

Рефлексія – спрямованість пізнання людини на саму себе, на свою діяльність та поведінку, на свій внутрішній світ, психічні якості і стани;

– осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів власної діяльності, соціального та індивідуального способу існування; самоаналіз.



Рецензія – критичний аналіз і оцінка якого-небудь наукового чи художнього твору.

Реципієнт – суб’єкт, що сприймає адресовані йому повідомлення.

Ризик – характеристика діяльності, яка полягає у невизначеності її завершення та можливих несприятливих наслідків у разі невдачі;

– ситуативна характеристика діяльності, що полягає в невизначеності її результатів і можливості негативних наслідків у випадку невдачі.



Ригідність – нездатність особистості до швидкої зміни наміченої програми діяльності в умовах, коли об’єктивно вимагається її перебудова. Ригідна людина завжди відчуває труднощі при переключенні з одного виду діяльності на інший, при виникненні перешкод в програмі її діяльності чи поведінки. Для таких людей характерна нестерпність до невизначеності, стереотипів в мисленні і діяльності, абсолютизація авторитетів і опір будь-яким змінам.

Ригідність афективна – нездатність особистості змінити структуру афективних проявів, фіксація на одноманітних об’єктах, незмінність емоційної значимості об’єктів.

Ригідність когнітивна – нездатність особистості змінювати уявлення про оточуюче середовище згідно з дійсними змінами цього середовища.

Ригідність мотиваційна – негнучкість мотиваційних особливостей потреб людини, неможливість змінити звичні способи задоволення потреб зі зміною умов життя.

Ригідність перцептивна – порушення здатності особистості сприймати об’єкт в ситуації, що змінюється.

Ринкова економіка – тип господарства, головним регулятором і рушійною силою якого є ринок. Характеризується повною самостійністю і незалежністю господарських агентів, їх повною відповідальністю за результатами своєї фінансової діяльності; вільним ціноутворенням на переважну більшість товарів; відсутністю дефіциту на товарному ринку та конкуренцією виробників; стабільною фінансовою і грошовою системою, відкритістю економіки щодо світового ринку; державним впливом на ринок передусім економічними методами; підтриманням умов для нормальної конкуренції виробників; забезпеченням функціонування систем соціальних гарантій.

Ринок праці – ринок вільних (незайнятих) трудових ресурсів. Р.п. породжується ринковою економікою, перехід до якої супроводжується вивільненням робочої сили. Держава створює відповідну систему служб зайнятості, які отримують інформацію від підприємств і організацій про вивільнення робочої сили і здійснюють працевлаштування. Особам, що втратили роботу і не можуть працевлаштуватись, виплачується грошова допомога.

Риси особистості – стійкі, що повторюються в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда.

Риси характеру – індивідуальні типові форми поведінки людини, в яких реалізується її ставлення до дійсності.

Ритуал – система дій психічного захисту, покликана допомогти людині подолати страх чи інші негативні переживання. Ритуальні дії, що мають надмірний та ірраціональний характер, призначені відмінити, виправити небажані дії. Уся система релігій побудована на таких компенсаторних, символічних ритуальних діях, призначених для морального виправдання чи спокутування того, що визнано небажаним.

Ритуалізація – підкреслено прихильне, “ритуальне” ставлення до подій. При цьому ритуал має високу цінність. У вузькому значенні Р. – це комплекс прийнятих у певній культурі символічних дій, які супроводжують народження, шлюб, смерть.

Рівень домагань – оцінка людиною своїх можливостей в діяльності та поведінці. Р.д. може бути адекватним можливостям і неадекватним (завищеним чи заниженим);

– бажаний рівень самооцінки педагога, учня; прагнення педагога посісти певне місце у загальноприйнятій шкалі оцінювання та контролю. Р.д. залежить від стандартів особистих і професійних успіхів, рівня самоповаги, минулого досвіду, соціальної ролі, від ставлення до невдач та успіхів, від індивідуальних особливостей.



Рівень життя – ступінь задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб людей, забезпечення їх споживчими благами.

Рівень суб’єктивного контролю – здатність людини контролювати себе і свою поведінку, керувати всім цим, брати на себе відповідальність за те, що діється з нею і навколо неї.

Рішучість – якість особистості керівника, яка передбачає активні дії і готовність до ризику, коли це потрібно; прийняття важких рішень в складних ситуаціях.

– якість особистості, що проявляється в здатності не боятися труднощів, перешкод в роботі, приймати самостійні рішення і відстоювати їх.



Робоча поза – розташування кінематичних частин тіла в просторі робочого місця в процесі професійної діяльності.

Робоча сила – здатність людей до праці, сукупність фізичних і розумових здібностей людей, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. Р.с. характеризується рівнем професійної підготовки працюючих. Суспільство організовує професійну підготовку Р.с., визначає потребу в ній і розподіляє по сферах зайнятості.

Робоче місце – первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника чи групи робітників (якщо робоче місце колективне), обладнана необхідними засобами для виконання виробничого завдання.

Робочий план дослідження – документально зафіксована послідовність та об’єм всіх ресурсних витрат, необхідних для виконання програми дослідження.

Родинна педагогіка – складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких)

Розвиток – спрямована, закономірна зміна дійсності, її універсальна властивість, в результаті якої виникають якісні стани.

- це складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють формувати творчі здібності школяра, його активну громадянську позицію;



- закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, яка характеризується як необхідна і цілеспрямована.

Розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Розвиток особистості характеризує послідовність і поступовість змін, що відбуваються у свідомості та поведінці особистості.

Розвиток особистості учня – це рух від незнання до знання учня, збільшення його фізичних та моральних сил, набуття певного життєвого досвіду, відмирання старих якостей і зародження нових.

Розвиток психіки – закономірні зміни психічних процесів у часі, які проявляються в їх кількісних, якісних та структурних перетвореннях.

Розповідь – словесний метод навчання – послідовне розкриття змісту нового матеріалу. Вимоги до Р.: достовірність змісту, логічна послідовність, чіткість і доказовість, образність і емоційність викладу, мова вчителя (чітка, доступна, правильна).

Розрізнення – показник ступеня навченості, при якому учень виділяє, вирізняє предмети дійсності чи їх символічні зображення завдяки спостереженню їх явних ознак. Не ідентифіковані ним предмети та символи стають об’єктами його пізнавальної діяльності. )

Розробленість проблеми – показує існуючий рівень (глибину і широту) розробленої проблеми в педагогіці і суміжних науках.

Розподіл уваги – властивість, що обумовлює успішне виконання двох (чи більше) видів діяльності (чи кількох дій в процесі однієї діяльності). Високий рівень Р.у. – одна з важливих умов успішності майже кожного сучасного виду праці;

– здатність людини концентрувати увагу не на одному, а на двох чи більшій кількості об’єктів. Р.у. дозволяє людині одночасно виконувати декілька дій чи слідкувати за кількома процесами, не втрачаючи при цьому ні одного з них з поля зору. Р.у. має велике значення для професій операторського профілю.



Розуміння – процес мислення, спрямований на виявлення, з’ясування істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

Розумовий розвиток – сукупність знань, умінь і сформованих під час їх засвоєння розумових дій, а також довільне оперування ними в процесах мислення і пошуку, яке забезпечує оволодіння новими знаннями і вміннями в повному обсязі.

Розумові сили особистості – рівень розвитку розуму, який робить людину здатною до накопичення знань, здійснення основних розумових операцій, оволодіння певними інтелектуальними уміннями, зв’язаними з різними сторонами мислення та характеристикою розумової діяльності.

Розширена освіта – діяльність, що здійснюється органами системи освіти та просвіти, культурно-освітніми закладами та громадськими організаціями поза систематичними програмами навчальних закладів і яка охоплює широкий контингент осіб, що бажають заповнити прогалини у знаннях (мовні курси, народні університети, університети культури і т.п.).

Рухливість нервової системи – швидкість переходу нервових клітин із стану збудження до стану гальмування.

Самовдосконалення – постійна робота над розвитком своєї особистості, підвищенням знань, майстерності, вдосконалення характеру.

Самовизначення особистості – усвідомлення людиною свого місця в житті, в суспільстві;

– свідомий вибір і утвердження особистістю своєї позиції в різноманітних проблемних ситуаціях.



Самовираження – прагнення індивіда проявити в діяльності, творчості чи іншій формі соціально-корисної поведінки закладений в ньому психологічний потенціал індивідуальної неповторності.

Самовиховання – усвідомлювана діяльність людини. спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей, звичок і подолання негативних;

- діяльність, спрямована на зміну своєї особистості у відповідності до свідомо поставленої мети, сформованих ідеалів та переконань. С. передбачає певний рівень розвитку особистості, її самосвідомості, здатності до аналізу при свідомому співставленні своїх вчинків з вчинками інших людей, а також наявність стійкої установки на постійне самовдосконалення. Ставлення індивіда до своїх потенційних можливостей, адекватна самооцінка, вміння бачити свої недоліки характеризують його зрілість і виступають передумовами організації С;

– цілеспрямована, усвідомлена діяльність людини, спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення позитивних якостей, звичок і подолання негативних.

Самовідданість – готовність жертвувати особистісними інтересами заради досягнення спільної мети.

Самовизначення – наявність визначеної життєвої і професійної позиції, а також уміння чітко і зрозуміло сформулювати і викласти її для інших.

Самовладання – якість особистості, що проявляється в здатності зберегти внутрішній спокій, контролювати свої почуття, діяти розумно та виважено в складних життєвих ситуаціях.

Самоврядування – процес організації життєдіяльності учнівського колективу, спрямований на формування в учнів основних форм суспільного життя, розкриття в процесі активної соціальної діяльності їхніх творчих можливостей для реалізації виховного потенціалу, закладеного суспільством;

- громадянська цінність, метою якої є виховання соціально активної, гуманістично спрямованої особистості з високими патріотичними почуттями і національною самосвідомістю.



Самоврядування учнів – в широкому розумінні цього поняття – це здійснення самими школярами управління справами своїх колективів;

- форма демократичної побудови життя учнівського колективу, яке передбачає: широку участь учнівських самодіяльних організацій та їхніх виборних органів в управлінні найважливішими питаннями своєї життєдіяльності з урахуванням інтересів учнів різних вікових груп; формування високих моральних якостей, інтелектуальних і організаторських здібностей; удосконалення практичних умінь та навичок у процесі колективного визначення важливих цілей із подальшою їхньою реалізацією.



Самозайнятість – різновид зайнятості населення. Самозайнятими працівниками вважаються ті, хто на основі приватної власності на засоби виробництва самостійно організовують працю, відповідають за виробництво і реалізації товарів, послуг.

Самоконтроль – раціональна оцінка суб’єктом власних дій на основі особистісно значимих мотивів та установок; полягає в порівнянні, аналізі та корекції співвідношення між цілями, засобами та наслідками дій. Здатність особистості до систематичного С. Є одним із показників розвину тості її вольової сфери;

– здатність людини до усвідомленої регуляції власної поведінки і діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред’явленим вимогам, нормам, правилам.



Самокритичність – риса характеру, що проявляється в здатності бачити і визнавати власні недоліки, помилки.

Самолюбство – почуття власної гідності, поєднане з особливою чутливістю до думки про себе оточуючих людей.

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у їх співвідношенні з певним еталоном, зразком;

- оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. За допомогою С. Здійснюється саморегуляція поведінки особистості.



Самореалізація особистості – найбільш повне виявлення особистістю своїх індивідуальних і професійних можливостей.

Саморегуляція – доцільне функціонування живих систем різних рівнів організації та складності. Психічна С. є одним із рівнів регуляції активності цих систем і здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних та змістовних аспектів. С. має таку структуру: прийнята суб’єктом мета його довільної активності, модель значимих умов діяльності, програма власне виконавських дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекції діяльності;

– спрямованість уваги, свідомості, волі індивіда на досягнення максимальної ефективності своєї власної діяльності, уміння і досвід контролю за своїм станом і діяльністю.



Самосвідомість – усвідомлення людиною себе самої як особистості, своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис характеру, здібностей, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, моральних, фізичних властивостей тощо.

Самосвідомість особистості – єдність самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе і саморегулювання своєї поведінки і внутрішнього світу.

Самоствердження – спосіб бути самим собою, знати своє місце в житті, свою професійну, ділову і соціокультурну нішу.

Самостійність – незалежність особистості в прийнятті рішень, уміння самому знаходити шляхи виконання задач, брати на себе відповідальність.

Самостійність мислення – уміння людини висувати нові ідеї, пропонувати власні шляхи їх реалізації. С.м. необхідне спеціалістам різних сфер господарства (вченим, робітникам для розробки раціоналізаторських пропозицій, новаторських ідей тощо).

Самоуправління – реалістична оцінка власних переваг, недоліків і впливу на інших; забезпечення зворотного зв’язку; постійна робота для досягнення мети; впевненість у своїх силах; саморозвиток, ефективне управління власним часом.

Сангвінік – тип темпераменту. Людина С. темпераменту комунікабельна, жвава, рухлива, незлоблива, в будь-якій ситуації почуває себе “як вдома”, має багато друзів. С. характеризується високою психічною активністю, працездатністю, енергійністю, багатством міміки, швидким темпом рухів і мови. Прагне до частої зміни вражень, швидко відкликається на навколишні події, легко пристосовується до нових умов життя, здатна до діяльності при подразниках, що швидко змінюються, С. продуктивний працівник, але лише тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження. Крім того С. притаманні вразливість, легка збудливість почуттів, але почуття його не дуже стійкі. Вони швидко виникають і швидко зникають, змінюються протилежними, безпосередньо і яскраво виражені в зовнішній поведінці.

Санкція – частина юридичної норми, яка вказує на ті заходи примусу, що можуть використовуватися при порушенні даної норми.

Свідома дисципліна проявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки.

Свідомість – властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів та явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю;

- вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в процесі її трудової діяльності, пізнання і спілкування;



– найвищий рівень розвитку психіки і відображення об’єктивної дійсності, властивостей предметів і явищ світу, процесів, що відбуваються в ньому. С. властива тільки людині. Як форма психічного відображення С. проявляється в усвідомленні людиною навколишнього світу і самої себе.

Світогляд – це система поглядів людини на природу і суспільство. В С. людини входять політичні, моральні, естетичні, економічні, природничі та інші погляди, які в своїй сукупності свідчать про той чи інший ступінь усвідомлення особистістю реальної дійсності, про глибоке чи поверхове її розуміння. С. є надбанням особистості і становить основу її спрямованості.

Селективність – здатність особистості відбирати з великої кількості подразнень і інформації необхідне, що відповідає її спрямованості, потребам, установкам, настрою.

Сензитивність особистості – характерологічна особливість, що проявляється в підвищеній чутливості до найменшого за силою подразника. Сензитивним людям властиві боязкість, соромливість, боязливість нового. Вона відіграє важливу роль у формуванні професійних здібностей, сприйманні іншої людини, в соціальних стосунках.

Сенс життя – передає найбільш узагальнену життєву мету, головний принцип життя, спосіб самореалізації особистості.

Сенсомоторика – прояв сенсорних (чуттєвих) і моторних (рухових) компонентів психічної діяльності. Завдяки такій взаємодії здійснюється запуск, регуляція, контроль і корекція рухів. Індивідуальні відмінності проявляються в точності і швидкості рухів, а також у формуванні адекватного образу дії.

Сенсорика – чуттєве пізнання об’єктивної дійсності за допомогою відчуттів і сприймань.

Сенсорна депрівація – недостатність подразників для органів чуття.

Сенсорна ізоляція – ситуація, в якій особистість позбавляється більшості зовнішніх стимулів.

Сенсорна напруженість – напруженість, що викликається неоптимальними умовами діяльності сенсорних, перцептивних систем і виникає у випадку великих труднощів у сприйманні необхідної інформації.

Сенсорне перевантаження – максимальне навантаження інформацією з боку середовища, яку тільки може витримати людина.

Сенсорний – чуттєвий, пов’язаний з відображенням дійсності за допомогою відчуттів та сприйняття.

Сенсорно-перцептивна сфера – це сукупність особливостей діяльності аналізаторів людини. в залежності від виду чуттєвості розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, тактильний, руховий аналізатори.

Середовище – все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

Середовище зовнішнє – сукупність соціальних і фізичних умов, в яких розвивається особистість, соціальна спільність.

Сила нервової системи – властивість нервової системи витримувати довготривалі і великі навантаження.

Сильний тип вищої нервової діяльності – тип нервової системи, що характеризується сильними процесами збудження і гальмування.

Симпатія – позитивна емоційна оцінка особистісних, “людських” якостей, привабливості, приємності себе чи іншого. Симпатична людина характеризується високими моральними якостями, які проявляються в сфері міжособистісних відносин: доброта, порядність, чесність, справедливість, відвертість, товариськість, готовність в любий момент прийти на допомогу, зрозуміти і поспівчувати;

– стійке позитивне емоційне сприйняття людини людиною, схвальне ставлення людини до інших людей, що проявляється в приязні, привітності, доброзичливості, захопленні, прагненні допомогти, виявленні уваги, підвищеного інтересу.



Симптом – характерний вияв, ознака певного захворювання, явища.

Синдром – сукупність, поєднання ознак, симптомів, характерних для якого-небудь явища, процесу, хвороби тощо.

Синтез (з’єднання, складання, сполучення) – це мислене поєднання тих частин цілого, які були відокремлені й вивчені в процесі аналізу, встановлення їх взаємодії й взаємозв’язку та дослідження предмета як єдиного цілого;

- процедура поєднання різних елементів, сторін, що складають об’єкт чи предмет як єдине ціле;

– об’єднання частин, ознак, властивостей предметів, явищ в єдине ціле.

Система – стійка сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле з властивостями, відсутніми у складових його елементів;

- ціле, яке складається з об’єктів, взаємозв’язок і взаємодія яких породжує нові системні якості, не присутні ні даному об’єкту окремо, ні їх арифметичній сумі.



Система внутрішньошкільного управління – у найбільш загальному вигляді – це сукупність елементів, взаємопов’язаних між собою таким чином, що за рахунок їх взаємодії стає можливим здійснення управлінських функцій і відповідних їм впливів на керований об’єкт.

Система індивідуально призначеного навчання – створена в 60-х роках у Центрі досліджень і розробок у галузі навчання Пітсбургського університету (США). Система призначена для учнів початкової школи і охоплює читання, письмо, чистописання, математику і природознавство. Навчальний матеріал включає сотні конкретних цілей, які згруповані у блоки, що відповідають розділу матеріалу з предмета і поділені за рівнями. Навчальні цілі розташовані в жорсткій послідовності. Матеріал і види навчальної діяльності не вибираються, а призначаються програмою навчання. Переважає індивідуальна робота, але в деяких випадках і робота в невеликих групах. Просування дитини за програмою відбувається у власному темпі.

Система освіти – сукупність взаємодіючих, взаємопов’язаних освітніх програм і державних освітніх стандартів, сітки освітніх закладів і органів управління освітою.

Система перспективних ліній – це ряд послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких викликає перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов’язку.

Система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів – упорядковане поєднання закладів і організацій (інститути удосконалення вчителів, інститути післядипломної педагогічної освіти, факультети підвищення кваліфікації організаторів освіти, рай(міськ) методкабінети, районні, міжшкільні і шкільні методичні об’єднання та ін.), метою яких є неперервне вдосконалення теоретичної підготовки, професійної майстерності, розширення культурного кругозору вчителя, керівників шкіл, працівників освіти, використання і впровадження досягнень педагогічної науки, передового досвіду згідно із завданнями, поставленими перед школою.

Система роботи вчителя – комплекс його діяльності в урочний і позаурочний час, послідовність педагогічно осмислених заходів, спрямованих на розв’язання навчально-виховних завдань.

Система управління кадрами – комплекс цілей, задач і основних напрямів діяльності, а також різних видів, форм, методів і відповідного механізму управління, спрямованих на забезпечення постійного зростання ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці і якості роботи.

Систематизація – мислитель на діяльність щодо встановлення віддалених зв’язків між поняттями, реченнями і т.п., в процесі якої вони організовуються в певну систему.

Системне мислення виявляється в здібностях людини бачити зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, що лежать в основі їх розвитку, вміти узагальнювати уяву про закономірності розвитку природи та суспільства, що зв’язано з формуванням наукового та релігійного світоглядів.

Системний метод – сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на реалізацію системного підходу при дослідженні складних об’єктів чи явищ, що мають складну природу, і прийняття рішень в умовах невизначеності.

Системний підхід – методологічна орієнтація для вивчення і перетворення реальної дійсності, а також для практики управління складними системами;

– спосіб теоретичного та практичного дослідження, при якому кожний суб’єкт розглядається як система.



Системно-цільова диференціаціясистема навчання, що інтегрує зовнішню і внутрішню диференціацію на основі цілеспрямованого вибору цілей, змісту, форм і методів навчання, результатом якого є творча особистість, здатна до самореалізації.

Сім’я – це соціальна спільність, яка формується на основі шлюбу й зумовленої ним правової та моральної відповідальності подружжя за здоров’я дітей та їх виховання.

Скептик – недовірлива людина, яка в усьому сумнівається, не вірить в досягнення будь-якої мети чи в істинність чого-небудь.

Службово-професійне просування – запропонована організацією послідовність різних ланок (посад, робочих місць, становищ у колективі), які працівник потенційно може пройти.

Совість – емоційно-оціночне ставлення особистості до своїх вчинків, моральне почуття, в якому виявляється самооцінка особистістю відповідності своїх дій прийнятим у суспільстві і перетворення їх у внутрішні переконання. С. – це найважливіший особистісний моральний регулятор суспільної поведінки людини.

Соматограма – схематичне зображення людського тіла сумісне із засобами і знаряддями праці у вигляді проекцій робочого простору на ортогональній площині (вид зверху, збоку, ззаду).

Соматографія – техніко-антропологічний аналіз статики, динаміки робочих поз працівника, що полягає в сумісному зображенні людського тіла і елементів технічного обладнання в ортогональних (вид зверху, збоку, ззаду) площинах методами технічного креслення.

Соромливість – якість особистості, яка проявляється в тривожності, нерішучості, надмірній обережності в спілкуванні з оточуючими, наявності вираженого психологічного бар’єру, що знижує її комунікабельність.

Соціалізація – процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя як активної та дійової сили;

– процес входження особистості в соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння, в тому числі і творче, соціальних ролей і функцій.



Соціальна адаптація – обумовлений змінами соціальної реальності процес специфічної адаптивної діяльності людини щодо оптимізації у відповідь на ці зміни взаємодії індивіда з навколишнім соціальним середовищем;

- завершальний, підсумковий етап адаптації людини в цілому, що ґрунтується і містить у собі в діалектично знятому вигляді попередні етапи біологічної і соціальної адаптації;

– процес активного пристосування індивіда до середовища, що змінюється, за допомогою різних соціальних засобів. С.а. має дві форми: активну, коли індивід прагне впливати на середовище з тим, щоб змінити його, і пасивну, коли він не прагне до такого впливу і зміни. Показниками успішної С.а. є високий статус індивіда в даному середовищі, а також його психологічна задоволеність цим середовищем в цілому і його найбільш важливими для нього елементами.

Соціальна депрівація – переживання ізоляції від середовища, людського суспільства, групи, сім’ї, родичів, друзів.

Соціальна активність – внутрішня готовність і практична здатність вихованців брати участь в соціальному творенні в різних людських спільностях.

Соціальна група – сукупність індивідів (особистостей), яка є одиницею структури суспільства і фіксує об’єктивний факт об’єднання людей на основі матеріальних інтересів, прагнень, уподобань тощо.

Соціальна допомога – система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання чи пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.

Соціальна напруженість – суспільне явище, що виникає внаслідок неузгодженості потреб та інтересів, ціннісних орієнтацій і установок, норм і традицій суб’єктів соціальної взаємодії (індивідів, інститутів, організацій), яке проявляється в різних формах.

Соціальна педагогіка – комплексна науково-практична дисципліна про соціальне виховання поколінь, яка виникає на перехресті педагогіки, соціології, культурології та психології. С.п. розглядає людину в її середовищі як відкриту систему, що постійно змінюється, а процес її формування здійснюється в єдності соціалізації виховання та розвитку.

Соціальна підтримка – система заходів щодо надання допомоги деяким категоріям населення, які тимчасово опинилися в тяжкому економічному становищі (частково чи повністю безробітні, молодь, що навчається тощо) шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових засобів, кредитів, навчання і введення інших пільг.

Соціальна роль – нормативний зразок поведінки особистості, яка займає певну соціальну позицію в суспільстві, групі, колективі і виконує відповідні їй функції.

Соціальна психологія – наука, яка вивчає причини, механізми та закономірності спільної діяльності людей, їх поведінки в групах і спільностях, емоційні переживання, особливості взаємного спілкування, а також виникнення психічних станів індивіда в групі, колективі;

- вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.



Соціальна роль – нормативно схвальний стиль поведінки, очікуваний від кожного, хто займає дане соціальне становище.

Соціальна служба – сукупність державних та недержавних органів управління, структур та спеціалізованих установ, що здійснюють соціальну роботу щодо обслуговування населення, надання людям соціальної допомоги і послуг, що дозволяє їм подолати складні життєві ситуації.

Соціальна технологія – науково обґрунтовані способи реалізації соціального проекту, досягнення проектованого стану соціального об’єкта. Характерними рисами С.т. є: масовість, простота, гнучкість, канонізація принципів, стандартизація рекомендацій.

Соціальне дистанціювання – сприйняття індивідом, членами групи відмінностей між ними в соціальному статусі. Реальну основу С.д. складають об’єктивні (соціальні, економічні, політичні тощо) відмінності між різними соціальними групами.

Соціальне забезпечення – система заходів, пов’язаних із задоволенням специфічних потреб людей похилого віку та інвалідів, спрямованих на відновлення і збереження їх соціальних зв’язків, активне сприяння у здійсненні, захисті і охороні прав цієї категорії населення.

Соціальне проектування – ґрунтована на соціально-науковому (зокрема соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього стану соціального об’єкта;

- це специфічна діяльність, пов’язана з науково обґрунтованим визначенням варіантів розвитку нових соціальних процесів і явищ і з цілеспрямованою докорінною зміною конкретних соціальних інститутів.



Соціальне середовище – сукупність всіх тих суспільних умов діяльності і відносин, які оточують особистість і активно (прямо чи опосередковано, стихійно чи свідомо) впливають на її свідомість і поведінку.

Соціальний запит підтверджує продиктовану зміною соціальних умов необхідність розв’язку більш загальної проблеми педагогіки, складовою частиною якої є запропонована проблема дослідження.

Соціальний захист – система пріоритетів і механізмів із реалізації законодавчо закріплених соціальних, правових і економічних прав та свобод, соціальних гарантій громадян і органів управління всіх рівнів, інститутів, а також соціальних служб, що забезпечують певний рівень соціального захисту від дестабілізуючих чинників життя (інфляція, безробіття, падіння виробництва тощо), досягнення соціально-припустимого рівня життя населення.

Соціальний контроль – регулятивні процеси в соціальній системі (групі, колективі, організації, суспільстві), які забезпечують її нормальне функціонування і керування поведінкою її членів.

Соціальний моніторинг – необхідний захід оцінки якості технологізації соціального простору, дієвості соціальних технологій. С.м. дозволяє своєчасно вносити корекцію в соціальні технології, знімати застарілі і вводити найновіші, що дозволяє розширити межі технологізації і забезпечувати ефективність.

Соціальний педагог – педагогічний працівник, в задачі якого входить: організація виховної роботи в класі, групі, гуртожитку, на курсі, потоці навчальних закладів, спрямованої на формування загальної культури особистості, адаптацію особистості до життя в суспільстві, виховання громадянської позиції і любові до Вітчизни, повагу до її історії, бережливого ставлення до природи;

– працівник соціальної сфери, який покликаний забезпечити соціально-психологічну підтримку процесу соціалізації дітей і молоді, надавати психологічну допомогу сім’ї, різним виховним установам, виконувати роль посередника, сполучної ланки між дітьми і дорослим населенням, школою і сім’єю, особистістю і державою, надавати допомогу підліткам та молоді в період їх соціального та професійного становлення, захищати їх права.



Соціальний показник – якісно-кількісна характеристика об’єкта, яка свідчить про міру наближення його стану до належного, нормального.

Соціальний працівник – людина, яка силу своїх посадових і професійних обов’язків надає всі види соціальної допомоги в подоланні людиною, сім’єю чи групою проблем, що у них виникли.

Соціальний статус – співвідносне з іншими становище (позиція) індивіда в соціальній структурі суспільства;

- це місце, котре займає особа в складній мережі соціальних відносин. С.с. відображає економічне і правове становище, освітній та культурний рівень людини;



– інтегративний показник становища соціальної групи та її представників в суспільстві, в системі соціальної ієрархії і соціальних відносин.

Соціальні гарантії – система соціально-економічних і правових засобів, що забезпечують життєдіяльність членів суспільства, соціальних груп, окремих громадян, реалізації їх інтересів, різноманітних зв’язків і відносин. До основних С.г. відносяться – право на вибір професії та працю, отримання загальної і професійної освіти, медичну допомогу, відпочинок тощо.

Соціальні інститути – стійкі форми організації спільної діяльності людей, що сформувалися історично. Суспільство являє собою систему соціальних інститутів як складну сукупність економічних, політичних, правових та інших відносин. Найбільш фундаментальні С.і. – держава, сім’я, партії, суд, армія, банки, громадські організації, освіта, наука тощо.

Соціальні норми – засоби соціальної регуляції поведінки індивідів груп. За допомогою С.н. суспільство і соціальні групи пред’являють своїм представникам вимоги, яким повинна задовольняти їхня поведінка, направляють, контролюють, регулюють і оцінюють цю поведінку.

Соціальні технології – спеціально організована сфера знань про способи і процедуру оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і оновлення суспільних процесів; спосіб здійснення діяльності на основі її розподілу на процедури і операції з подальшою координацією, синхронізацією і вибором оптимальних засобів та методів їх виконання; метод управління соціальними процесами, що забезпечує системи їх відтворення у певних параметрах – якості, властивості, об’єму, цілісності діяльності тощо. С.т. виступають як проект, що містить процедури і операції і як сама діяльність, побудована згідно з цим проектом.

Соціальні цінності – цілі високого рівня узагальнення; життєві, моральні та естетичні імперативи (вимоги), які вироблені людською культурою і визнаються у суспільстві як загальнозначущі.

Соціально-психологічна адаптація – процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дії, вчинки, діяльність); компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним порівняно стабільними умовами і обставинами свого буття; складову осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних задач і проблем завдяки соціально прийнятним чи ситуативно можливим способам поведінки особистості. Це конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань.

Соціально-психологічна компетентність – здатність особистості ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин, правильно визначати індивідуальні особливості та емоційні стани інших людей, вибирати адекватні засоби в процесі взаємодії.

Соціально-психологічна підготовка кадрів – цілеспрямований процес навчання кадрів основам соціально-психологічної науки, а також формування умінь і навичок оптимальної взаємодії людей між собою, в групах і колективах.

Соціально-психологічна реабілітація – надання соціальної і психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді, що знаходиться у кризовій життєвій ситуації, постраждали від соціальних, природних, технічних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення тощо, з метою адаптації до нових умов життєдіяльності, навчання, розвитку.

Соціально-психологічний клімат колективу – це притаманний певному колективу стійкий психічний настрій, який справляє значний вплив на взаємини людей, їхнє ставлення до праці та навколишнього середовища. Він породжує взаємини людей;

- це результат співпраці людей, їх міжособистісна взаємодія, яка відбивається на психологічному самопочутті особистості.



Соціологія – наука про закони становлення, функціонування, розвитку суспільства в цілому, соціальних відносин і соціальних спільностей. С. як наука характеризується використанням наукових засобів фіксування соціальних фактів та їх поясненням. Займаючись систематичним вивченням явищ суспільного життя, соціологія, подібно до інших наукових дисциплін, намагається досягти вірогідного, логічно несуперечливого, “неупередженого” знання, спираючись на вже апробовані, загальнонаукові методи дослідження.

Соціологія знання – напрямок у соціології, який досліджує соціологічними методами залежність різних видів знань від багатоманітних суспільних чинників. Різновид С.з. – соціологія науки, яка вивчає залежність наукового знання від суспільства.

Соціометрія – вивчення структури і стилю взаємовідносин у колективі;

– метод оцінки міжособових взаємовідносин в групі, колективі. За допомогою цього методу можна встановити популярність (непопулярність) членів групи, вивчити типологію поведінки людей в умовах колективної діяльності, розкрити неформальну структуру групи, виявити соціально-психологічну сумісність (несумісність) її членів. Графічним відображенням результатів С. є соціограма.



Соціоніка – наука про типи особистості людини. їх конкретних проявах в соціальному середовищі і взаємовідносинах, які складаються об’єктивно. С. дозволяє: дати детальний аналіз особистості і скласти на цій основі ділову характеристику людини; підібрати ефективний вид діяльності кожному, найбільш ефективний для його типу особистості; раціоналізувати міжособистісні відносини на основі психологічної сумісності; формувати працездатні колективи, спираючись на закони переробки інформації психікою людини; уникати конфліктів, вирішувати виникаючі суперечності; знаходити підхід до людини; виробляти оптимальну інформаційну стратегію організації; правильно підбирати і розставляти кадри.

Соціопсихотерапія – поняття, обсяг та зміст якого містить у собі широкий комплекс послуг, допомоги, спрямованої на особистісну адаптацію індивіду в соціумі.

Соціум – це велика стійка соціальна спільність, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось суттєвих відносинах і внаслідок цього спільністю культури. Найвища форма С. – суспільство як цілісна соціальна система. Інші різновидності , - соціально-класові, національно-етнічні, сімейно-родинні спільності тощо.

Спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Спеціаліст соціальної роботи – людина, яка володіє високим загальнокультурним, інтелектуальним і моральним потенціалом, професійною підготовкою та необхідними особистісними якостями, що дозволяють ефективно виконувати професійні функції щодо вивчення соціально-економічних та соціально-психологічних умов життя соціальних груп і окремої людини з метою застосування адекватних методів соціального захисту, підтримки, реабілітації та інших видів соціальної роботи, застосування різноманітних соціальних технологій.

Спеціальна (часткова) методологія – сукупність методологічних принципів, які використовуються в конкретній галузі знання.

Спеціальна психологічна готовність до управління передбачає відповідні психологічні характеристики для успішного здійснення керівником окремих складових управління (наприклад, гуманізація управління, управлінське спілкування, запобігання та розв’язання конфліктів, психічне здоров’я особистості).

Спеціальність – необхідна для суспільства і обмежена внаслідок розподілу праці область прикладання фізичних і духовних сил людини, що дозволяє отримувати засоби існування і можливості розвитку;

- певна ступінь поділу праці в рамках професії;

– конкретний, історично усталений вид трудової діяльності, що систематично виконується спеціалістом в межах певної професії.

Спілкування – процес встановлення та розвитку контактів (зв’язків) між людьми, що породжується потребами спільної діяльності і передбачає: взаєморозуміння, взаємосприймання, взаємний обмін інформацією, розроблення єдиної стратегії взаємодії;

- складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини;

- необхідний процес групової діяльності людей, їх взаємовідносини між собою. У С. виокремлюють такі взаємопов’язані сторони: комунікативну (полягає в обміні інформацією), інтерактивну (полягає в обміні діями), перцептивну (передбачає взаєморозуміння партнерів);

– зв’язок між людьми, в процесі якого виникає психологічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємопереживанні, взаєморозумінні, взаємному впливі.



Спільна діяльність – означає спільні цілеспрямовані дії людей. Соціальна психологія вивчає об’єктивні закономірності С.д., її мету і мотивацію;

- організована система активності взаємодіючих індивідів, спрямована на виробництво (відтворення) об’єктів матеріальної і духовної культури.



Споживацька психологія – особливий різновид індивідуальної психології, коли діяльність людини обмежується сферою особистого споживання, а суспільно корисна праця втрачає свій соціальний престиж.

Спокуса – зовнішній привід або внутрішній потяг до порушення людиною обіцянки, клятви, заповіді, норм поведінки, принципів.

Спонтанність – характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій, причин, а внаслідок саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами.

Спосіб життя – це форми людської (індивідуальної чи групової) життєдіяльності, типові для історично конкретних відносин.

Спостереження – 1) метод психолого-педагогічних досліджень, що полягає в активному сприйнятті і фіксації з певною метою поведінки людей з наступною кількісно-якісною обробкою одержаних даних. Розрізняють включене (коли дослідник – спостерігач сам є учасником певної ситуації і невключене спостереження. С. можна подати як систему, в якій основними елементами є: суб’єкт (спостерігач), об’єкт (індивід, група, маса), ситуація (місце, час, умови), методика (схема, протоколи, технічні засоби і т.д.); 2) метод дослідження предметів та явищ об’єктивної дійсності, який полягає в їх цілеспрямованому сприйманні; 3) науково-цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкту.

Спостереження уроку – спеціально організоване цілеспрямоване сприйняття діяльності, поведінки вчителя та учнів.

Справедливість – людські стосунки, дії, вчинки, що відповідають морально-етичним і правовим нормам. С. передбачає визнання єдиних моральних вимог, які є обов’язковими для всіх, загальноприйнятих норм поведінки і відповідної поваги до інших людей. С. вимагає від особистості діяти рішуче, виявляти особисту ініціативу у боротьбі з антигуманними проявами в поведінці оточуючих. Справедлива людина поважає людську гідність іншої людини, вірить у її щирість;

– об’єктивність у вчинках, відношеннях до людей.



Сприйняття – відображення в свідомості людини предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття. С. характеризується індивідуальною своєрідністю, яка проявляється в його точності, емоційності, різним співвідношенням в ньому аналізу та синтезу, образів і слова. В залежності від аналізаторів, які відіграють провідну роль у сприйнятті, виділяють такі його види: зорове, слухове, кінестатичне, смакове і т.п. В окремих професіях один з видів С. може виступати як професійно важлива якість;

- цілісне відображення предметів, ситуацій та подій, яке виникає під час безпосереднього впливу фізичних подразників на органи чуття.



Сприйняття міжособистісне – сприйняття, розуміння і оцінка людини людиною. Важливими механізмами С.м. виступають : 1) ідентифікація – розуміння і інтерпретація іншої людини шляхом ототожнення себе з нею; 2) рефлексія – розуміння іншого шляхом роздумів за нього; 3) емпатія – розуміння іншого шляхом відчуття його переживань; 4) стереотипізація - сприйняття і оцінка іншої людини шляхом розповсюдження на неї характеристик якої-небудь соціальної групи.

Спрямованість особистості – сукупність усвідомлених потреб, мотивів і цінностей, що визначають головні напрямки поведінки особистості.

Ставлення до праці – соціально-обумовлений, відносно стійкий стан пізнавальної, емоційної і поведінкової готовності особистості реагувати на всю сукупність елементів процесу праці. Розглядається як суттєва риса особистості, що є результатом соціального досвіду. На підприємствах і в організаціях існують три типи С. до п.: позитивне, невизначене і негативне. С. до п. – результат впливу на особистість всіх елементів трудового процесу.

Стан психологічної готовності – складна динамічна структура, сукупність інтелектуальних, емоційних, мотиваційних та вольових сторін психіки людини в їх співвідношенні з зовнішніми умовами і майбутніми задачами.

Стандарт освіти – система основних параметрів, прийнятих за державні норми здобуття освіти, які відбивають потреби суспільства, забезпечують соціально необхідний для кожної людини рівень фундаментальних знань про природу, суспільство, техніку, надбання національної культури, враховують вікові можливості учнів.



Стандартизація тесту – уніфікація, реґламентація, приведення до єдиних норм проведення і оцінок виконання тесту. В тестовій ситуації єдиною незалежною перемінною є особистість, яка проходить тестування.

Стандартизоване спостереження – спостереження за поведінкою людей, що проводиться в наукових цілях і припускає наявність визначеної схеми спостереження, в якій відображено те, що потрібно спостерігати, яким чином вести спостереження і подавати його результати.

Стандартність – риса характеру, що проявляється у сумлінному, ретельному виконанні певного виду діяльності.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Статус – сукупність прав, обов’язків громадянина, юридичної особи, державного органу, що характеризує їх правове положення.

Статус особистості – соціально-психологічна характеристика становища, яке займає індивід в структурі як функціонально-рольових, так і міжособистісних стосунках в колективі.

Статус соціальний – соціальне становище індивіда або групи в суспільстві, що визначається насамперед соціальними (економічне становище, професія, освіта, кваліфікація тощо), а також природними (стать, вік, етнічне походження) ознаками.

Статус соціально-психологічний – становище, яке посідає індивід або група серед інших людей чи груп; відбиває ступінь відповідності якостей та рольової поведінки індивіда груповим нормам і вимогам суспільства.

Створення виховних ситуацій – дозволяє вчителеві запропонувати учневі такі умови, які обов’язково допоможуть йому виявити позитивні або негативні риси характеру школяра.

Стереотипи мислення – стандартизовані судження, прийняті в певній суспільній групі.

Стиль взаємодії – система вербальних (словесних) та невербальних засобів спілкування суб’єкта управління (вчителя) з керованими суб’єктами (учнями).

Стиль життя – це усталена єдність, цілісність, а в найбільш розвинених формах навіть гармонія певних елементів системи життєдіяльності особистості, що виявляється в особистих кількісних і якісних характеристиках цієї життєдіяльності з боку її інтенсивності, ритму, темпу, розподілу бюджету часу, домінуючих “наскрізних” орієнтацій, міри і рівня засвоєння (інтеріоризації) різних способів життєдіяльності.



Стиль керівництва – сукупність неформалізованих прийомів та методів впливу керівника на підлеглих людей і колективу в цілому.

Стимул – засіб, що спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної вагомості;

– спонукання, причина, поштовх до дії, активної діяльності (наприклад, моральний С., матеріальний С. до трудової, організаторської, учбової діяльності).



Стійкість уваги – здатність особистості тривалий час спрямовувати увагу на певний об’єкт.

Стратегія – генеральна програма дій як розподіл пріоритетів і ресурсів для досягнення мети;

- визначення перспективних цілей розвитку закладу освіти, методів їх досягнення, часу, а також системи оцінки показників реалізації цих цілей; загальний план та напрямок дій школи на визначений період.



Стратегія життя – цілісне уявлення людини про основні шляхи і методи досягнення своєї стратегічної мети в житті. С.ж. включає в себе уявлення людини про послідовність здійснення життєвих планів, завдань у різних сферах суспільного буття і щодо самої себе;

- це ідеальна, динамічна модель свідомої побудови і здійснення особистістю свого життя з урахуванням життєвої перспективи, в якій знаходять відображення ключові цілі особистості, суперечності між її суспільними і життєвими цілями, а також між цілями і реальними можливостями їх досягнення; фіксується життєва позиція і головна життєва лінія; визначається проекція наступного життєвого шляху особистості.



Стратегія дослідження вказує на основні принципи і моменти зміни існуючого чи розробки нового теоретичного знання.

Стратегія супроводження – узагальнене уявлення про мету, форми і зміст психолого-педагогічної роботи з конкретною дитиною, які виробляються і реалізуються групою дорослих – педагогами, психологом, батьками.

Стратегія управління – мистецтво планувати управління, яке ґрунтується на правильних і далекоглядних прогнозах.

Страх – емоційна реакція людини на справжню чи уявну небезпеку; характеризується депресивними психічними станами, неспокоєм, нервуванням, прагненням вийти з неприємної ситуації.

Стрес – стан максимального психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності або поведінки під впливом несприятливих, значних по силі і довготривалості зовнішніх і внутрішніх неспецифічних дій, умов середовища. Розрізняють С. емоційний (ситуація психічної напруги) і фізичний (сильна втома, переохолодження, перегрівання, підвищений шум тощо), гострий (екстремальна ситуація) і хронічний (затяжний конфлікт, втрата близьких тощо).

Стресовий стан – емоційний стан напруги, що виникає при загрозі, перевантаженнях, при необхідності приймати швидкі і відповідальні рішення.

Стресогенні фактори – несприятливі фактори (стресори), які викликають в організмі людини стан стресу – напруження. Розрізняють фізіологічні С.ф. – надмірне навантаження, висока і низька температура, больові стимули, забруднення дихання тощо; психологічні С.ф., що діють сигнальним значенням – погрозою, небезпекою, образою, інформативним перевантаженням тощо. С.ф. можуть мати як позитивний, мобілізуючий, так і негативний вплив, дезорганізуючий.

Структура сім’ї – сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та інше.

Структурна психологія – напрям, який вважає предметом психології елементи свідомості і структурні відношення між ними, що виявляються засобом спеціально тренованої інтроспекції (самоспостереження).

Структурне безробіття – безробіття, що викликається змінами структури споживчого попиту і технології, які змінюють структуру загального попиту на робочу силу. С.б. виникає через те, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і їх вимогам до працівників.

Структурування – мислитель на діяльність щодо встановлення найближчих зв’язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т.п., в процесі якої виділяється структура знань.

Студія – особлива форма навчальних занять, під час яких вихованці поряд з теоретичними знаннями оволодівають практичними навичками – професійними, художньо-творчими, естетичними, психологічними тощо.

Суб’єкт – конкретний носій предметно-практичної діяльності і пізнання, носій активного.

Суб’єкт виховання – індивід або група людей, які здійснюють цілеспрямований виховний вплив на особу або колектив з метою формування в них певних якостей.

Суб’єкт праці – людина, що виконує професійну діяльність, розуміється як сплав властивостей особистості і індивіда; працююча людина.

Суб’єкти інноваційного освітнього процесу – автор освітніх інновацій, працівники установ, організацій, державних органів управління освітою, які продукують інновації, беруть участь у їх апробації та впровадженні в освітню практику, обслуговують і забезпечують інноваційний освітній процес.

Суб’єкти соціальної роботи – держава, громадські та соціально-політичні об’єднання, фонди, органи місцевого самоврядування, професіонали соціальної роботи, тобто соціальні суб’єкти, що беруть участь в реалізації соціальної політики, надають соціальну підтримку та допомогу людині, яка опинилась в складній життєвій ситуації.

Суб’єктивне – те, що властиве суб’єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб’єкта, за допомогою якої об’єктивна реальність відображається в свідомості людини.

Суб’єктивність – ставлення до когось або до чогось, яке зумовлюється, визначається особистими поглядами, інтересами, смаками, уподобаннями суб’єкта.

Суб’єктність – якість особистості, що означає здібність людини звітувати про власні дії, бути стратегом діяльності, ставити мету, усвідомлювати мотиви, самостійно скеровувати дії та оцінювати їх відповідність задуманому, коригувати мету, планувати життя.



Сублімація – переведення енергії інстинктивного, сексуального чи агресивного імпульсу в емоційно прийнятне річище;

– один з механізмів психічного захисту, що знімає напругу в ситуації конфлікту шляхом трансформації його в форми, що більш прийнятні для індивіда.



Судження – розумовий акт, що реалізує ставлення суб’єкта до змісту висловленої думки і пов’язаний з переконанням чи сумнівом в її істинності чи хибності.

Суміжні стани – слабо виражені нервово-психічні розлади, стани на грані норми і психічного відхилення.

Сумісність психологічна – ефекти взаємодії людей, що характеризується максимально можливою задоволеністю їх один одним. Особливість С.п. полягає в тому, що контакт між людьми опосередкований їх діями і вчинками, поглядами і оцінками.

Суміщення професій – це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, поряд з роботами по основній професії, робіт з другої чи кількох професіях.

Сумлінність – риса особистості, старанність, зібраність у виконанні будь-якого виду діяльності. Сумлінна людина виконує доручене вчасно, на високому якісному рівні, прагне добитися найбільшого трудового ефекту. Проявом С. є добросовісне виконання поставлених завдань, чіткість в організації трудової діяльності, успішне її завершення;

Суспільні відносини – відносини, що складаються між людьми в процесі економічного, соціального, політичного життя і діяльності.

Сутнісний зміст проблеми – відображає головні найбільш гострі суперечності між існуючими теоретичними знаннями і практичним станом питання дослідження.

Схематизм – спрощеність, трафаретність у мисленні, зображенні, написанні тощо.

Схильність – вибіркова направленість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. Її основою є глибока стійка потреба індивіда в тій чи іншій діяльності, прагнення вдосконалювати вміння і навички, пов’язані з даною діяльністю. Виникнення С. є передумовою розвитку відповідних здібностей;

– стійка орієнтованість людини на щось, бажання займатися певною професійною діяльністю.



Такт – почуття міри, що підказує людині найбільш делікатну лінію поведінки у ставленні до когось, чогось, уміння особистості вести себе належним чином, виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності. Тактовність має бути нормою у стосунках між людьми в їхньому повсякденному житті.

Тактика дослідження визначає головні відомі в науці теоретичні і методологічні положення, виходячи з яких слід розробляти теоретичні передумови дослідження як засіб підвищення практичної ефективності педагогічних процесів чи явищ.

Талант – поєднання здібностей, яке дає людині можливість успішно, самостійно і оригінально виконувати яку-небудь складну трудову діяльність;

- високий рівень розвитку здібностей, перш за все спеціальних;

– високий рівень обдарованості, природний хист людини до певного виду діяльності.

Творче мислення – характеристика компетентності керівника, яка полягає в розвинутій інтуїції і вмінні вирішувати проблеми; стимулювання інноваційної активності в підлеглих.

– мислення, що характеризується оригінальністю і винахідливістю рішень.



Творче ставлення до праці – прагнення людини до створення нових, більш досконалих, оригінальних методів втілення задуму, до оволодіння новими методами роботи.

Творчий потенціал – інтегруюча якість особистості що характеризує міру її можливостей ставити і вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності, яка має суспільне значення.

Творчі групи – це організовані невеликі колективи передових, найбільш досвідчених працівників освіти, які поглиблено вивчають розв’язувану педагогічною наукою проблему і забезпечують творче впровадження в практиці шкіл одержаних висновків і положень.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка