Термінів І понять (на допомогу працівнику сільської школи)



Сторінка13/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.77 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Прийняття рішення – вольовий акт формування послідовності дій, які ведуть до досягнення мети на основі перетворення вихідної інформації в ситуації невизначеності.

Прийом виховання – це окремі кроки в реалізації виховної мети, складова частина методу;

- це своєрідна частина, деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної ситуації.



Прийом навчання – це окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу. В окремих методичних ситуаціях прийом може виступати як метод навчання і навпаки, метод може бути прийомом бо вони діалектично взаємозв’язані.

Прикладна соціологія – сфера соціально-практичного, управлінського прикладання теоретичного і емпіричного соціологічного знання, соціологічних методів, інформації та методів дослідження.

Примітивізм – спрощений підхід до складних питань.

Примітивний – простий, нескладний за будовою, недосконалий за технікою виконання, грубо зроблений.

Примушування – підпорядкування людини (групи, класу, народу) суб’єкту управління проти її волі з метою використання її сил для досягнення тих чи інших суспільних чи особистих цілей. П. пов’язане з насильством над особистістю і переслідується законом, моральними нормами.

Принцип – основні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду;

– першооснова, те, що лежить в основі певної теорії, вчення, науки, світогляду тощо;

- внутрішні переконання людини, практичні, моральні й теоретичні засади, якими вона керується в житті і діяльності.

Принцип діяльності – основна керівна ідея, основне правило поведінки суб’єкта цієї діяльності.

Принцип науковості навчання базується на використанні досягнень сучасної науки та техніки і реалізується у процесі навчання за такою системою: через навчальні програми, плани, підручники та посібники; через використання технічних засобів навчання та комп’ютерної техніки; через систему уроків у школі; через здійснення позашкільної роботи з учнями (станції юних техніків, музичні, спортивні школи, малі академії).

Принцип систематичності навчання передбачає використання певних правил: від простого до складного; від відомого до невідомого; від одиничного до загального і навпаки.

Принцип зв’язку навчання з життям виражає ставлення вчителя до реальної дійсності, яка випереджає часом розвиток теоретичних положень. Цей принцип базується на використанні конкретних прикладів у навчанні, взятих із життя, на основі яких робляться узагальнення, висновки, виводяться певні закономірності. Цей принцип передбачає, що наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей у навчанні виражає особисте ставлення вчителя до учня, при якому задатки та здібності школяра можуть розвиватися, а можуть і гальмуватися. Вікові особливості учня визначають кількість та якість матеріалу, який він може засвоїти в процесі одного уроку та певної системи уроків.

Принцип особистісного підходу – принцип психології, що вимагає розгляду окремих психічних функцій, явищ не ізольовано від їх суб’єкту, а під кутом впливу на них особистості як такої, її соціальних якостей.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Принципи кадрової роботи – 1) наступність кадрів на основі систематичного підбору енергійних, творчих працівників; 2) забезпечення умов для постійного підвищення кваліфікації персоналу; 3) чітке визначення прав, обов’язків і відповідальності кожного працівника; 4) поєднання досвідчених працівників з молодими кадрами; 5) забезпечення умов для професійного і посадового просування кадрів на основі об’єктивних критеріїв оцінки їх діяльності і особистих якостей; 6) поєднання довіри до кадрів з перевіркою виконання доручень.

Принципи навчання – вихідні, провідні положення освітньої діяльності людини;

- визначені провідні положення, які передбачають використання сучасних форм, методів та прийомів для здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів і основою яких є педагогічні закономірності;

- вихідні вимоги до процесу навчання, що випливають із закономірностей його ефективної організації.

Принципи спостереження і аналізу уроку – основні правила, яких повинен дотримуватися менеджер освітнього процесу під час спостереження, аналізу і оцінки ефективності діяльності вчителя та учнів на уроці.

Принципи управління – провідні ідеї щодо здійснення управлінських функцій.

Принциповість – морально-психологічна риса особистості, яка означає чіткість її соціальної позиції, вірність певній ідеї, переконанню, принциповість і послідовність їх обстоювання, проведення в життя. П. передбачає стійкість, мужність, рішучість особистості в боротьбі з антигуманними проявами, вияв таких якостей, як сміливість, витримка, хоробрість, витривалість у небезпечних і складних обставинах.

Пристрасть – стійке емоційне ставлення людини до певного об’єкту.

Прихильність – доброзичливе ставлення однієї людини до іншої з відповідним зовнішнім його виявом (у жестах, словах, виразних рухах). У соціальній групі прихильність між її членами є запорукою єдності й згуртованості.

Причина – це явище, яке породжує інше явище, взаємодіє з ним і передує йому в часі.

Проблема – це питання, на яке слід відповісти, але знань для відповіді бракує. Засадовим стосовно проблеми є протиріччя між фактами, фактами та способами їх пояснення, між потребами та можливостями їх задоволення тощо;

усвідомлена учнем суперечність, подолання якої вимагає від нього пошуків нових способів дій;

- питання чи комплекс питань, які об’єктивно виникають в ході розвитку пізнання і розв’язок яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес;

– це питання, на яке слід відповісти, але знань для відповіді бракує.



Проблема дослідження – проблемна ситуація, пов’язана із суперечністю між педагогічною дійсністю і її теоретичним уявленням, яка вимагає для свого пізнання і вирішення певних методів, процедур і прийомів дослідження.

Проблемна задачаце проблема з вказівкою певних параметрів її розв’язання; форма вираження навчальної проблеми.

Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислитель ні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення;

– ситуація, що виникає у людини, коли вона не знає як пояснити те чи інше явище, факт, процес діяльності, не може досягти мети відомими їй способами дії, що заставляє її шукати нові способи пояснення чи дії.



Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання. Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: створення проблемної ситуації; аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; висунення гіпотез; перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемний семінар – групове опрацювання однієї особливо важливої та складної проблеми; організаційна форма методичної роботи з кадрами, які об’єднані спільними інтересами до конкретних питань діяльності школи і прагненням до удосконалення існуючої практики відповідно до рекомендацій науки; забезпечує всебічне вивчення відповідної наукової проблеми і формує особисту позицію та практичну готовність учасників до використання результатів наукових досліджень.

Прогноз – припущення щодо майбутнього стану школи. Сутність П. полягає у виявленні перспективних проблем, які підлягають вирішенню засобом визначення шляхів досягнення заданих результатів.

Прогнозування – науково обґрунтоване дослідження перспектив будь-якого явища. В П. використовуються методи екстраполяції, моделювання, опитування експертів, історичної аналогії та ін. Розрізняють П. короткотермінове (від 1-2 до 5 років) і довгострокове (від 10-15 і більше років);

- різновидність наукового передбачення.



Прогностика – розробка, апробація і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку дитини та складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп, міжгрупових взаємин та освітньої ситуації у регіоні.

Програма – розрахований на планомірне здійснення, спрямований на досягнення єдиної мети і прив’язаний до певних строків комплекс заходів, забезпечених необхідними ресурсами. Це сукупність правил, процедур, цілей, установок.

Програма виховання – короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів за весь період їх навчання.

Програма дослідження – виклад його мети і загальної концепції, вихідних гіпотез спільно з логічною послідовністю операцій для їх перевірки.

Програмно-цільове управління – управління, яке орієнтується на досягнення конкретного кінцевого результату в розв’язанні певної проблеми, розвитку тієї чи іншої галузі чи регіону в наперед визначений термін. Основними етапами П.-ц.у. є: формулювання мети програми; поділ мети на окремі задачі – формування дерева цілей; обґрунтування альтернативних засобів досягнення мети; оптимізація розподілу ресурсів між окремими гілками дерева цілей; адаптація цільової частини програми до умов, що змінюються.

Продуктивне (творче) мислення пов’язане з самостійним розв’язанням людиною нових, раніше невідомих їй завдань, що вирішуються як на основі уже відомих знань, так і за допомогою нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення.

Продуктивні сили – знаряддя і засоби виробництва та самі люди, які приводять їх в рух і завдяки своїм знанням, досвіду і трудовим навичкам здійснюють виробництво.

Проект – запланована діяльність, що передбачає досягнення поставлених завдань протягом певного періоду часу і в межах певного бюджету;

- навчально-практична діяльність, що має певні освітні цілі; включає дослідження та вирішення проблем, використання різних матеріалів, планується та використовується студентами та викладачами за умов, близьких до реальних.



Проектування – науково обґрунтоване визначення системи параметрів майбутнього об’єкта або якісно нового стану існуючого проекту-прототипу, прообразу передбачуваного або можливого об’єкта, стану чи процесу в єдності із способами його досягнення. П. передбачає системне дослідження перспектив розвитку певного об’єкта або явища і включає з’ясування як передбачуваних проблем, так і засобів їх розв’язання;

- одна з форм випереджаючого відображення дійсності, створення прообразу (прототипу) передбачуваного об'єкта, явища чи процесу за допомогою специфічних методів. П. в конкретній формі виражає прогностичну функцію управління, коли мова йде про майбутню матеріальну чи ідеальну реальність. Його метою є таке перетворення об’єктивної дійсності, яке пов’язане з намаганням надати їй бажані якості та риси.

Проектування навчально-виховного процесу – визначення діяльності педагога і учнів у їхній взаємодії, тобто проектування особистісно- розвивальної взаємодії.

Проекція – приписування іншим людям власних намірів чи бажань; може бути усвідомленим чи неусвідомленим. Коли негативні риси не усвідомлюються суб’єктом, але приписуються іншим, - це класична проекція;

– психотерапевтичний захисний механізм, суть якого полягає в тому, що неприйнятні для індивіда його власні риси, переживання і стан він приписує іншим і таким чином захищає себе від їх усвідомлення, прийняття та перероблення.



Просторове мислення – здатність мислено моделювати об’єкти в просторі і динаміці.

Прострація – пригнічений стан людини, що характеризується занепадом сил, байдужим ставленням до оточуючого і надзвичайно низькою фізичною і нервово-психічною дієздатністю.

Професійна адаптація – адаптація робітників до умов професійного (соціального і фізичного) середовища. Її перший етап здійснюється в процесі професійного навчання, другий і наступні – під час роботи на виробництві;

- покликана сприяти входженню особи у трудову діяльність, практичній перевірці правильності професійного вибору, успішному професійному становленню працівника.

– комплексна система заходів, покликана сприяти процесу пристосування особистості до психологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності, успішному професійному становленню працівника, відповідності між його професійними намірами, інтересами, якостями і вимогами діяльності. П.а. здійснюється поступово, підпорядковується певній логіці і має певну послідовність. У структурі П.а. виділяють такі етапи: допрофесійна підготовка, професійне самовизначення, професійне навчання і самостійна професійна діяльність. П.а. виступає джерелом інформації, необхідної для вдосконалення форм і методів професійної орієнтації.



Професійна деформація особистості – зміна психічної структури, якостей особистості під впливом виконання професійних обов’язків.

Професійна діагностика – оцінка потенційних здібностей конкретних особистостей до певних видів професійної діяльності.

Професійна етика – норми поведінки, професійний кодекс моралі, характерні для людей конкретної професії. Особливого значення в суспільстві набули кодекси тих професій, об’єктом діяльності яких є безпосередньо людина чи взаємини між людьми. До представників цих професій, до яких відноситься і професія психолога, ставляться підвищені ділові і моральні вимоги. Психологи несуть відповідальність за свою роботу, постійно підвищують свою компетентність, щоб якісно виконувати свої обов’язки, працюють завжди в інтересах клієнта і обов’язково поважають конфіденційність всього, що стосується факту взаємин з клієнтом. Психологи зберігають професійну таємницю і не передають особам, що не мають повноважень здійснення психологічної діяльності, методичних матеріалів.

Професійна інформація забезпечує ознайомлення із змістом і перспективами розвитку професій, формами та умовами оволодіння ними, станом та потребами ринку праці в кадрах, вимогами професій до особистості, можливостями професійно-кваліфікаційного становлення;

– система організації і проведення роботи, спрямованої на засвоєння особистістю інформації про професії, їх вимоги, що пред’являються до працівника, про соціально-економічні, психолого-педагогічні умови правильного вибору професії.



Професійна компетентність – визначається рівнем власне професійної освіти, досвідом та індивідуальними здібностями людини, її мотивованими прагненнями до неперервної самоосвіти і самовдосконалення, творчим та відповідальним ставленням до праці;

– досконале володіння інструментарієм, засобами і продуктивними технологіями реалізації функціональних обов’язків.



Професійна консультація – науково організоване інформування про професії, призначені головним чином для молоді з метою практичної допомоги у виборі професії з врахуванням нахилів, інтересів і сформованих здібностей, а також потреб народного господарства. П.к. повинна надавати інформацію про роль і перспективи кожної професії, про потреби в кадрах, про зміст трудової діяльності, соціально-економічну і санітарно-гігієнічну характеристику професій, шляхи професійного навчання та вимоги, які ставить професія до людини, її психічних особливостей, про медичні і фізіологічні показники та протипоказання до професії. П.к. є однією з ланок професійної орієнтації;

- система психолого-педагогічних заходів, спрямованих на надання допомоги людям (молоді) у виборі професії, яка відповідає індивідуальним особливостям кожного конкретного претендента і потребам суспільства;

- система психолого-педагогічних і медичних заходів, що розкривають і оцінюють різносторонні здібності кожної молодої людини з метою допомогти більш обґрунтовано вибрати свою професію;

- психолого-педагогічна допомога учню в роботі над собою щодо розвитку професійно важливих якостей в процесі професійного самовизначення, підведення його до обґрунтованого рішення про вибір професії. Мета П.к. в школі – підвищення ефективності підготовки учнів до обґрунтованого вибору професії і шляху продовження освіти на кінець навчання в школі. Результатом проведення індивідуальної П.к. з учнями повинна бути сформована в них готовність до активної трудової діяльності;

- ґрунтується на науково організованій системі взаємодії психолога-профконсультанта та особи, що потребує допомоги у виборі або зміні професії чи виду діяльності на основі вивчення її індивідуально-психологічних характеристик, професійних інтересів, нахилів, стану здоров’я, особливостей життєвої ситуації та з урахуванням потреб ринку праці;

– цілеспрямований процес вивчення особистості з метою надання їй кваліфікованої допомоги у виборі чи зміні професії у відповідності з її інтересами, можливостями і потребами ринку праці в кадрах. На практиці, в залежності від конкретних умов, використовуються такі основні форми профконсультації: інформаційно-довідкова; первинна діагностична консультація; заключна діагностична консультація; корегуюча консультація.



Професійна культура спілкування вчителя (викладача) – це соціально значущий показник його здібностей, уміння здійснювати свої взаємовідносини зі студентами, іншими людьми, здатність та вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думки, почуттів, намагань у процесі вирішення передбачених педагогічною технологією конкретних завдань у навчанні учнів та підготовці фахівців.

Професійна мобільність – здатність людини змінювати вид праці, переключатися на інші види діяльності у зв’язку з прогресивними змінами техніки і технології виробництва. У змісті П.м. можна виділити такі моменти як вибір професії, підвищення кваліфікації, визначення умов зміни місця роботи чи професії, плинність кадрів тощо.

Професійна орієнтація – це комплексна науково-обґрунтована система форм, методів і засобів, спрямованих на забезпечення допомоги особистості в активному свідомому професійному самовизначенні та трудовому становленні;

- комплекс психолого-педагогічних та медичних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу працевлаштування молоді у відповідності з побажаннями, нахилами та сформованими здібностями і з врахуванням потреби суспільства;

– це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особистість з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування індивідуально-психологічних характеристик та потреб ринку праці. П.о. включає такі структурні елементи: професійна інформація, професійна консультація, професійний відбір (добір) та професійна адаптація.

Професійна освіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Професійна особистісна деформація – процес, який розпочинається з дисгармонізації системи особистісних цінностей під впливом особливостей професійно-посадової ролі на основі особистісних якостей, сприятливих до подібної дисгармонізації, а завершується відчуженням суб’єкта професійної діяльності від родової людської сутності і, як наслідок, соціальною деградацією або звуженням діапазону його адаптивних можливостей до варіацій соціального середовища через закріплення в якості риси характеру установки на використання інших людей як засобу досягнення суб’єктивно значимих цілей.

Професійна переорієнтація – тривалий і надзвичайно складний та суперечливий процес вибору особистістю нової професії на основі набутих професійних якостей, сформованої системи ціннісних орієнтацій, поглядів та стану ринку праці. В процесі П.п. можна виділити три основних етапи: а) завершення роботи на попередньому місці праці; б) безробіття і вибір нової професії; в) освоєння нової професії і процесу діяльності. На кожному з етапів людині доводиться долати кризові моменти. Кожен етап викликає певні психологічні стани, вимагає специфічної активності особистості та специфічних видів допомоги їй із зовні.

Професійна підготовка – система організаційних і педагогічних заходів, що забезпечує формування в особистості професійної направленості, знань, умінь, навичок і професійної готовності.

Професійна придатність – сукупність психологічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення нею, при наявності спеціальних знань, умінь і навичок, суспільно прийнятної ефективності праці. В дане поняття входить також задоволення, яке переживається людиною в процесі самої праці і при оцінці її результатів;

- сукупність і структура психологічних та психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення суспільно допустимої ефективності і професійній діяльності. П.п. формується в процесі праці при наявності позитивної професійної мотивації;

– відповідність індивідуально-психологічних особливостей людини вимогам, які висуває певна професійна діяльність до спеціаліста.

Професійна самосвідомість – вибіркова спрямованість діяльності свідомості на вирішення задач професійного самовизначення, тобто, усвідомлення особистістю себе суб’єктом майбутньої професійної діяльності.

Професійне самовизначення – система самооцінок, яка дозволяє з допомогою комплекту психологічних тестів виявити спрямованість професійних інтересів працівника, рівень розвитку управлінських здібностей, деякі особистісні характеристики. Результатом самовизначення є уточнення уявлень працівника про рівень відповідності своєї професійної підготовки і ділового потенціалу вимогам, які ставляться до особи, що претендує на ту чи іншу посаду;

- самопізнання та об’єктивна оцінка особою власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією;

– процес прийняття рішення особистістю щодо вибору майбутньої професійної діяльності, виходячи з її можливостей і потреб ринку праці.

Професійний відбір – спеціалізована процедура вивчення і вірогіднісної оцінки придатності людей до оволодіння тією чи іншою спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та успішного виконання професійних обов’язків в типових, або в специфічно складних умовах. Виділяють чотири аспекти П.в. : психологічний, фізіологічний, медичний і педагогічний;

- відбір людей для професійного навчання чи для виконання певної трудової діяльності. Здійснюється на основі вивчення життєвого шляху особистості, її направленості, стану здоров’я, рівня розвитку професійно важливих якостей і готовності, характеру особливостей (дані психологічного обстеження). Метою П.в. є досягнення найбільшої відповідності професії та індивідуально-психологічних якостей людини;

- проводиться з метою визначення ступеня придатності особи до окремих видів професійної діяльності згідно з нормативними вимогами;

– система психодіагностичного обстеження особистості, спрямована на визначення ступеня її придатності до окремих видів професій згідно з нормативними вимогами. В процесі П.в. виділяється декілька взаємозв’язаних етапів: 1) психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини; 2) вибір психодіагностичних методів обстеження претендентів на оволодіння професійною діяльністю; 3) проведення психодіагностичного обстеження претендентів, оцінка їх загального розвитку, спрямованості, рівня розвитку якостей, найбільш важливих для успіхів в оволодінні професією; 4) психологічний прогноз успішності навчання і подальшої діяльності на основі співставлення вимог професії і отриманих психологічних даних.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка