Термінів І понять (на допомогу працівнику сільської школи)



Сторінка10/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.77 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Настрій – психічний стан, що визначається комплексом почуттів, об’єднаних цілісністю і стійкістю їх переживання. Визначальними для настрою є домінуючі модальності почуттів (позитивні або негативні). Негативні настрої, почуття і емоції впливають не лише на здоров’я людини, але й на настрої інших людей, на психологічний клімат і відносини в колективі, на продуктивність і якість праці;

- порівняно тривалий, стійкий психічний стан помірної чи слабкої інтенсивності, що проявляється в якості позитивного чи негативного емоційного фону психічного життя індивіда;

– відносно тривалий емоційний стан (радісний, бадьорий, сумний тощо), який надає певного забарвлення діяльності та поведінки людини.

Натуральні засоби навчання – предмети реальної дійсності, знайомство з якими передбачено навчальною програмою.

Натхнення – психічний стан особистості, пов’язаний з її підвищеною дієздатністю, продуктивністю діяльності, високим рівнем підйому творчих сил, емоційним збудженням, переживаннями, що призводить до активізації психічних процесів, виникненню нового, творчого результату в матеріальній чи духовній сфері життя.

Наукова ідея – форма відображення в думці нового розуміння об’єктивної реальності.

Наукова картина світу – це система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин.

Наукова розробка програми розвитку в освіті – свідомий, що ґрунтується на точному знанні систематичний вплив суб’єкта управління (орган управління освітою, освітній заклад і т.п.) на соціальний об’єкт (систему освіти, шкільний колектив, класний колектив і т.п.) з метою забезпечення його ефективного функціонування і розвитку на основі компонентів державного освітнього стандарту, пов’язаних змістовно і органічно з соціальним оточенням.

Наукове дослідження – цілеспрямоване вивчення об’єкта, предмета чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта, формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства;

- це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.



Наукове знання – вірогідне, “неупереджене” знання, яке досягається за допомоги специфічних способів, засобів, які забезпечують нейтралізацію суб’єктивності та упередженості. Сукупність цих засобів і критеріїв науковості змінюються у результаті еволюції науки та суспільства.

Наукове об’єднання учнів – добровільне об’єднання школярів, які прагнуть удосконалити свої знання в певній галузі наук, набувати вмінь та навичок творчої науково-дослідної діяльності в позаурочний час під керівництвом учителів та інших спеціалістів.

Науковий світогляд – це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Наукове педагогічне дослідження – процес формування нових педагогічних знань, один з видів пізнавальної діяльності, спрямованої на розкриття об’єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку.

Науково-методична рада школи – колективний професійний орган, який об’єднує людей, що прагнуть здійснювати перетворення в школі на науковій основі, керуючись певними науковими положеннями, підходами, ідеями.

Науково-методична робота – 1) цілісна, заснована на досягненнях педагогічної науки і передового педагогічного досвіду система взаємопов’язаних дій і заходів, спрямованих на підвищення професійної майстерності педагогічних працівників, які можуть забезпечувати за певних умов досягнення оптимальних позитивних результатів освітнього процесу; 2) важлива ланка неперервної освіти, засіб управління навчально-виховним процесом, що забезпечує доведення до педагогів інформації про результати наукових досліджень і передового педагогічного досвіду в галузі педагогіки, психології, теорії викладання предметів, ознайомлення із застосуванням методів навчально-виховної роботи; надання дієвої допомоги в удосконаленні професійної майстерності.

Науково-методичне забезпечення системи загальної середньої освіти – діяльність, спрямована на координацію діяльності інститутів післядипломної освіти, методичних кабінетів та методичних об’єднань педагогічних працівників; розроблення і видання навчальних програм, навчально-методичних та навчально-наочних посібників; організацію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, в тому числі керівних кадрів, системи загальної середньої освіти; вивчення рівня знань, умінь і навичок учнів загальноосвітніх навчальних закладів, вироблення відповідних рекомендацій; організацію співпраці з вищими навчальними закладами всіх рівнів акредитації для підвищення ефективності навчально-методичного забезпечення; висвітлення в засобах масової інформації досягнень педагогічної науки та педагогічного досвіду.

Науково-практична конференція – виступає своєрідним підбиттям результатів роботи педагогічного колективу школи над актуальними науково-методичними проблемами, виступає як форма виявлення й узагальнення найкращого педагогічного досвіду.

Науково-технічна діяльність забезпечує формування в дітей, учнівської та студентської молоді техніко-технологічних умінь, розширення їх політехнічного світогляду, підготовку до активної науково-дослідної роботи.

Нахил – вибіркова спрямованість індивіда на визначену діяльність, що спонукає займатися нею.

Національна ідентифікація – усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею.

Національна ідея – це усвідомлена нацією найбільш актуальна й перспективна мета, на шляху до досягнення якої нація спроможна якнайповніше розкрити й реалізувати свої потенційні можливості, зробити помітний внесок у розвиток людської цивілізації та посісти гідне місце серед інших національних спільнот світу.

Національна свідомість та самосвідомість особистості – це усвідомлення себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися в процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності.

Національна система виховання – це історично зумовлена і створена народом система поглядів, переконань, ідеалів, а також традицій, звичаїв, обрядів, практичних дій, спрямованих на виховання підростаючого покоління в дусі культурно-історичної спадщини, духовності нації. Вона охоплює ідейне багатство народознавства, принципи організації навчально-виховної роботи, а також наукову педагогіку, має під собою ґрунт духовності рідного народу, постійну і систематичну діяльність родини, державних, громадських виховних закладів, установ і організацій.

Національне виховання – це історично зумовлена і створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практик, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь;



– формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливість, підприємливістю й ініціативою.

Національний світогляд – це історично зумовлена система поглядів, переконань, ідеалів, які становлять основу народної духовності і відображені в ідейно-моральній спадщині, культурно-історичних традиціях українського народу. Н.с. найяскравіше відображений у міфології, фольклорі, прикметах, віруваннях, у пам’яті про історичні події і здобутки культури народу, що їх засвоює учень у процесі навчання й виховання.

Невротизм – психічний стан людини, що характеризується емоційною нестійкістю, хвилюванням, низьким рівнем самоповаги.

Негативізм – немотивована поведінка людини, що проявляється в діях, навмисно протилежних вимогам і очікуваннях інших людей, соціальних груп.

Нейродинаміка – сукупність специфічних властивостей нервової системи (сила, слабкість, рухливість, врівноваженість), що визначають особливості професійної діяльності.

Неперервне навчання керівних працівників і спеціалістів – включає в себе підвищення їх кваліфікації і перепідготовку. Можливі такі основні види навчання: систематичне самостійне навчання працівників (самоосвіта); короткотермінове навчання; довготривале періодичне навчання; стажування на передових підприємствах, в провідних організаціях і у вищих навчальних закладах; навчання в цільовій аспірантурі, докторантурі; перепідготовка – одержання нової спеціальності. Навчання керівних працівників проводиться при любих посадових переміщеннях: перепідготовка – при переміщенні чи зарахуванні в резерв більш високої групи посад, підвищення кваліфікації – при переміщенні всередині даної групи посад.

Неперервне навчання робітників – організується через наступні види: підготовка нових робітників (початкове професійне і економічне навчання осіб, прийнятих на підприємство і які раніше не мали професії); перепідготовка (перенавчання) робітників (організується з метою засвоєння нових професій вивільнюваних робітників, а також особами, що виявили бажання змінити професію з врахуванням потреби виробництва); навчання робітників іншим (суміжним) професіям; підвищення кваліфікації робітників (здійснюється на виробничо-економічних курсах, в школах господарювання, на курсах цільового призначення, в школах передових прийомів і методів праці, на курсах бригадирів тощо). Періодичність і послідовність проходження робітниками різних видів і форм навчання встановлюється підприємством з врахуванням особистих інтересів робітників і виробничою необхідністю. При цьому повинно бути забезпечено обов’язкове щорічне навчання кожного робітника в тих чи інших видах і формах професійного і економічного навчання.

Несумісність – це нездатність людей в критичній ситуації зрозуміти один одного, асинхронність психомоторних реакцій, відмінність в увазі, мисленні, характері та інших природжених і набутих властивостях особистості, які перешкоджають сумісній діяльності.

Неформальна освіта – громадське навчання6 ситуація навчання, в якій учень навчається не у класі, а користуючись культурними, адміністративними, діловими, індустріальними /промисловими/ та іншими громадськими ресурсами як мотивами та засобами для навчання, навчальним середовищем /на противагу шкільному навчанню/.

Неформальні організації – групи людей, які виникли спонтанно і регулярно вступають у взаємодію для досягнення певної мети. Н.о. дестабілізуючого типу розбалансовують соціальний простір, порушують соціалізацію, знищують рівень національної та індивідуальної безпеки. Творчі Н.о. поліпшують соціальне поле, стимулюють творче зростання особистості. Взаємовідносини між членами Н.о. будуються на основі переважно суб’єктивних оцінок і переваг (як правило, за шкалою симпатія-антипатія).

Новаторство - вияв творчої ініціативи, результатом якої є вихід за межі існуючого погляду на розвиток педагогічних явищ.

Новаторський досвід – вид передового педагогічного досвіду – досвід, який відбиває нові шляхи у розв’язанні часткових і загальних педагогічних завдань, нові форми, методи, прийоми, систему діяльності, раніше невідомі педагогічній науці, або суттєво модифікує вже відомі (стосовно вирішення завдань)

Новаторський підхід – це досвід, який відбиває нові шляхи у розв’язанні часткових і загальних педагогічних проблем, нові форми, методи, прийоми, систему діяльності, раніше невідомі педагогічній науці, шкільній практиці, або суттєво модифікує вже відомі (стосовно вирішення сучасних завдань).

Нові інформаційні технології – це системи цілісних взаємопов’язаних прийомів, методів і засобів аналізу та обробки інформації, здійснення комунікації.

Нововведення (інновація) – це процес введення в систему внутрішньо шкільного управління нових постійних елементів, змін в певну ділянку, зону, середовище. Таким чином, Н. можна розглядати як процес пошуку (розробки), поширення, впровадження і реалізації новинки. Н. є носієм новинки, засобом “донесення” її в потрібну точку поновлюваної системи.

Номенклатура – 1) сукупність або перелік назв, термінів, понять, що використовуються в будь якій галузі науки, техніки і т.п.; 2) коло посадових осіб, призначення чи затвердження яких відноситься до компетенції якого-небудь вищого органу.

Номенклатура посад – сукупність вимог до робочого місця керівника і спеціаліста, а також до їх професійно-кваліфікаційного рівня. В якості основних показників посад виступають: функціональний опис робіт і видів діяльності на робочому місці; визначення рівня освіти працівника, необхідного для виконання функцій з даної посади; спеціальність чи ряд спеціальностей, необхідних для успішного виконання функціональних обов’язків; стає роботи чи досвід професійної діяльності, необхідний для виконання даних робіт.

Номенклатура – коло посадових осіб, призначення чи затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящого органу.

Номенклатура справ – затверджений у встановленому порядку систематизований список назв справ, що заводиться в діловодстві кадрової служби з визначенням термінів зберігання. До створення номенклатури справ у відділі кадрів проводиться наступна робота: визначаються документи для включення в номенклатуру і визначається назва справ; визначається порядок розміщення справ і визначається система їх індексації; оформляється, узгоджується і затверджується номенклатура справ відділу.

Нонконформізм – риса особистості, яка полягає у відкиданні чужих порад, незгоді з думкою інших, протидії будь-якому втручанню. Н. – антонім конформізму.

Нормативні методи (в управлінні і плануванні) – методи регулювання діяльності виробничої і невиробничої ланок з допомогою норм і нормативів, які відображають суспільні вимоги до витрат і результатів діяльності, їх розподілу і використання. В діючій системі норм і нормативів вони групуються наступним чином: нормативи ефективності суспільного виробництва; норми і нормативи витрат праці і заробітної плати; норми і нормативи витрат і запасів сировини, матеріалів, палива і енергії; норми і нормативи використання виробничих потужностей; нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва; норми і нормативи потреб і запасів обладнання тощо.

Норми – це стандарт найбільш типових способів поведінки, дій, мислення, які склалися історично. Вони стандартизують психологію людей як на рівні внутрішньої суб’єктивності, так і зовнішньої форми і способів поведінки і мислення.

Норми оцінювання – абстрактна модель взаємодії елементів: вимоги, різномасштабні плани, орієнтири функціонування і розвитку школи.

Норми соціальні – сукупність неформальних вимог, що ставляться тією чи іншою соціальною групою (чи всім суспільством) до своїх членів. В широкому розумінні до Н.с. можна віднести звичаї, ритуали та інші традиційні форми регулювання поведінки людей.



Обдарованість - індивідуальний когнітивний, мотиваційний і соціально-особистісний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній (або більше) сфер діяльності;

- загальні здібності, які обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності;

– природно високий рівень розвитку здібностей людини до певного виду діяльності.

Обережність – психологічна риса людини, що виявляється в її вибірковому втручанні в хід подій.

Об’єкт виховання – індивід або група людей, на розум, емоції і волю яких здійснюється цілеспрямований виховний вплив.

Об’єкт дослідження – реальні педагогічні процеси чи явища, а також відносини, які містять суперечності і породжують проблемну ситуацію;

- це частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб’єкта).



Об’єкти соціальної роботи – це окремі категорії населення, що потребують соціальної допомоги: сім’ї (багатодітні і неповні); діти, особливо діти-інваліди, сироти, випускники інтернатних установ; дорослі інваліди, люди похилого віку; підлітки з девіантною поведінкою; люди, хворі на алкоголізм, наркоманію; безробітні; бездомні; біженці; мігранти тощо.

Об’єм уваги – це максимальна кількість об’єктів, які людина може сприймати одночасно в процесі виконання якої-небудь діяльності.

Обов’язок – те, що входить в коло обов’язкових дій, вчинків кого-небудь, відповідно до громадянських норм, постанов, рішень якого-небудь громадянського органу чи керівника, або в результаті внутрішнього побудження. О. може трактуватися і як сукупність справ, доручень, покладених на кого-небудь і обов’язкових для виконання;

- усвідомлена система громадських і моральних вимог суспільства особистістю, що диктуються соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку.



Обмеження – фактори, які примушують школу чи керівника діяти певним чином, а не так, як хотілось би. О. бувають зовнішніми (ті, що знаходяться поза школою і не підлягають її впливу) і внутрішньошкільними (кількісний та якісний склад вчителів, рівень їх підготовки, підбір учнів тощо).

Образ життя – сукупність способів і форм життєдіяльності, присутня тій чи іншій особистості, групі, суспільству;

- форми людської (індивідуальної і групової) життєдіяльності, типові для історично конкретних соціальних відносин.



Образ “Я” – це відносно стійка, усвідомлена система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує взаємини з іншими. Образ “Я” включає три компоненти: когнітивний (уявлення про свої здібності, зовнішній вигляд, соціальну значимість тощо); емоційно-оцінний (самоповага, самокритичність, себелюбство тощо); поведінковий чи вольовий (прагнення бути зрозумілим, завоювати повагу, підвищити свій статус, приховати свої недоліки тощо).

Образне мислення – вид мислення, пов’язаний з оперуванням образами, який об’єднує в собі чуттєві та логічні компоненти. О.м. нерідко буває пов’язане з інтуїцією, з уявою.

Обсяг (повнота) знань визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт, які передбачає навчальна програма.

Обумовленість навчання суспільними потребами – закономірність навчання, яка виражає стан розвитку державності, економіки та побуту, кількість національного доходу, який відводиться на забезпечення розвитку освіти.

Оздоровча діяльність позашкільної освіти та виховання забезпечує необхідні умови для повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей, учнівської та студентської молоді, розвитку їх творчих здібностей, занять фізичною культурою і спортом, туризмом, природоохоронною і краєзнавчою роботою.

Окомір – здатність людини з різною точністю оцінювати та порівнювати величини об’єктів, що сприймаються на зір, і відстані до них. О. В багатьох професіях є професійно значимою якістю.

Онтогенез – індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя.

Оперативна пам’ять – тип пам’яті, який включає в себе процес запам’ятовування, збереження і відтворення інформації, що перероблюється в ході виконання певної діяльності.

Оперативність знань – передбачає вміння учня використовувати знання у стандартних однотипних умовах.

Опитування – методи збирання первинної інформації засобом звертання з запитаннями до певної групи людей. З допомогою О. одержують як фактичну інформацію, так і відомості про думки, оцінки і перевагах опитуваних. О. повинні взаємно перепровірятися, а також доповнюватися контент-аналізом документів та ін. Соціальної інформації.

Опорний сигнал – засіб наочності (схема, малюнок, креслення, криптограма), що містить необхідну для довготривалого запам’ятовування навчальну інформацію, оформлену згідно певних правил.

Опорні школи – визначаються управлінням освіти з метою впровадження у педагогічну практику досягнень педагогічної науки та передового педагогічного досвіду, проведення роботи з підвищення рівня методичної кваліфікації педагогічних кадрів, а також з метою проведення педагогічного експерименту з найактуальніших питань діяльності педагогічних колективів.

Опосередкування – визначення понять, явищ, речей і розкриття їх сутності через відношення до інших понять, явищ і речей.

Оптимальність – основний принцип НОП в структурі і змісті педагогічного менеджменту, умова необхідності і достатності кількості вимог (вказівок), які висуваються суб’єктом менеджменту до виконавців.

Органи колективу – це виборні або уповноважені особи, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координувати і об’єднувати роботу всіх первинних осередків.

Організаторські здібності – здібності до організаторської діяльності. В структуру О.з. входять комунікативні здібності, практичний розум, здатність активізувати інших, критичність, ініціативність, тактовність, вимогливість до себе та інших, самовладання, наполегливість;

– вміння виділяти і чітко формулювати як перспективні, так і найбільш важливі в кожній конкретній ситуації задачі, своєчасно приймати аргументовані рішення і забезпечувати їх виконання, узгоджувати свої задумки з умовами дійсності, організовувати, координувати, направляти і контролювати діяльність. О.з. передбачають наявність у людини певної спрямованості , комунікабельності, ділової компетентності, ініціативності, самостійності, емоційної врівноваженості, психологічного такту тощо.



Організаційна діяльність – процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених цілей.

Організаційна культура це специфічні для даної установи освіти цінності, відносини, норми поведінки. О.к. визначає типовий для цього закладу підхід до вирішення проблем навчання, виховання та розвитку дітей, влаштування колективу педагогів, організацію управління.

Організаційна структура управління – сукупність управлінських ланок, розміщених в логічній підпорядкованості і які забезпечують взаємозв’язок між керуючою та керованою системою.

Організаційно-педагогічні нововведення – створення нормативно-правової бази (складання угоди між науковою установою та навчально-виховним закладом, положення про школу-лабораторію як експериментальний майданчик наукової установи та концепції, де визначена дослідницька проблема та її строки, план проведення експерименту); готовність адміністрації та педагогічного колективу до проведення експерименту (визначення класів, повідомлення батьків про початок експерименту та їх роль у цьому процесі; розробка експериментальних планів та програм; зміна в структурі управління; зміна в штатному розкладі; удосконалення режиму функціонування навчального закладу).

Організаційно-розпорядча документація – включає три групи документів: 1) організаційні (положення, інструкції, правила, статути); 2) розпорядчі (накази, розпорядження, постанови, рішення, вказівки); 3) довідково-інформаційні (листи, звіти, акти, протоколи, оглядові і доповідні записки, переліки, довідки, списки).
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка