Терещенко Л. В., старший викладач кафедри української філології Хмельницький національний університет



Дата конвертації16.04.2016
Розмір91.1 Kb.
Терещенко Л. В.,

старший викладач кафедри української філології

Хмельницький національний університет
СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА ОНІМІВ

У БАЙКАХ ЄВГЕНА ГРЕБІНКИ
Оніми в художньому тексті – це особлива лінгвістична одиниця, оскільки власне ім’я в літературному тексті функціонує і як елемент стилістичної системи, і має конотативні образні семи, емоційно-оцінний компонент, набуває різноманітних асоціацій, смислових зв’язків, трансформується відповідно до тематики, стилю, умов своєї реалізації. Незважаючи на велику кількість досліджень сфери вживання та функціонування пропріальних одиниць у літературних творах різних жанрів, доводиться констатувати, що кількісне та якісне розмаїття літературно-художнього ономастикону охоплює далеко не всі жанри літератури. Так, наприклад, не дослідженою поки що залишається пропріальна лексика української байки. Саме цим продиктована актуальність нашого дослідження, оскільки онімний простір байки – це особлива лінгвостилістична проблема, спричинена самим жанром.

Безпосередньо метою нашого дослідження стали оніми байок Євгена Гребінки, спроба дати семантичну й структурну характеристику власним іменам, які методом суцільної вибірки були вилучені з текстів та заголовків байок, виявити специфічні ознаки пропріальних одиниць у названих творах.

Є. П. Гребінка написав 27 байок, в яких зустрічаємо різних персонажів, які перегукуються з народною творчістю, з реальним життям того часу, що робило ці твори зрозумілими для народу й виконувало свою моралізаторську та повчальну роль. Для мовного аналізу нами було взято всі байки Євгена Гребінки з найповнішого на сьогодні видання [Гребінка 1980, 43–65].

Оніми в байках є як частиною заголовкових комплексів – бібліонімів, так і стилетворчими й текстотвірними елементами у текстах творів – поетонімами.

Заголовок у художньому тексті завжди є першим сегментом, який має найбільше навантаження і впливає на увесь текст [Кухаренко 1990, 125], передає семантичний та естетичний досвід, на основі якого відбувається декодування поетичного твору [Мойсієнко 2002]. Простеживши за назвами байок Є. Гребінки, зауважимо, що більшість з них мають у своєму складі зоо- та флоролексеми, що взагалі для цього жанру літератури є характерною ознакою.

Зоофорні бібліоніми у байках Є. Гребінки є найбільш продуктивними: 8 найменувань із 27 (29,6 %) утворено саме від загальних назв тварин і птахів: як свійських („Цап”, „Віл”, „Злий Кінь”), так і диких: („Ведмежий суд, „Зозуля та Снігир”, „Соловей”); фіксуються і комбіновані найменування („Ворона і Ягня”, „Лебедь і Гуси”). За структурою такі бібліоніми є або одиничними лексемами, або простими сурядними чи підрядними словосполученнями, які переважно вказують на головних персонажів творів.

Фітофорні бібліоніми – це заголовки 5 байок (18,5 %): „Будяк да Коноплиночка”, „Рожа да Хміль”, „Ячмінь”, „Пшениця”, „Маківка”. Структурні та функціональні особливості таких власних назв, як і наступних груп бібліонімів, аналогічні до попередніх.

Власне відапелятивні бібліоніми засвідчені п’ять разів (18,5 %). Такі власні назви створені на основі персоніфікації загальних назв явищ природи (Вітер, Сонце, Хмара), речей (Верша, Сокири), природних об’єктів (Гай, Болото, Могила, Огонь), а також особових назв (6; 22,2 %) – антропонімів та персоноапелятивонімів. Перший тип (у поєднанні з наступним) фігурує тільки в одному заголовку – маскулінонім Денис („Школяр Денис”). Пропріальні одиниці другого типу в основному характеризують професійну чи господарську діяльність людини або вказують на вік, спорідненість тощо (окремі з них можна вважати прізвиськами, які досить часто мотивуються саме такими атрибутами денотата): „Рибалка”, „Мірошник”, „Грішник”, „Дядько на дзвониці”, „Хлопці”).

Три бібліоніми є комбінованими конструкціями, які складаються із двох різнопланових за семантикою слів: „Вовк і Огонь”, „Горобці да Вишня”, „Утята да Степ” (перший компонент – зоофорний, другий – апелятивонім).

Відібраний онімний матеріал дає підстави стверджувати, що найбільш часто в байках функціонують ті самі оніми, які заявлені автором у заголовках, що підтверджує думку, що заголовок певним чином сигналізує про свою співвіднесеність з інформацією всього тексту, в заголовкові водночас може формулюватися проблема, що згодом розгортатиметься в тексті, та розв’язання цієї проблеми, саме це робить заголовок виразником головного або глибинного у творі [Магазаник 1968, 79]. Однак у багатьох творах засвідчене розширення тематичних, семантичних, структурних меж поетонімів, і це природно, оскільки текст – значно ширша функціональна одиниця, а текстові пропріальні одиниці мають більш об’ємне функціональне призначення, певну стилістичну мету, різнопланові жанрові особливості та прагматичні настанови тощо.

Всього з текстів байок виокремлено 84 власні назви, серед яких найбільше апелятивонімів (загальна їх кількість, без заголовків, – 48, що становить 57,14%). Передусім це оніми відзоолексемного походження (11 одиниць, 22,9 %): Цап, Орел, Лисичка, Віл, Ведмідь, Вовк, Кінь, Ягня. Чимало поетонімів – це найменування птахів: Соловей, Синиця Іволга, Зозуля, Вороненя, Гуси, Гусак, Лебедь, Горобці, Утята, і такі орнітолексеми, як бачимо, часто побутують у байках у плюральній формі.

Стилістичне вживання апелятивонімів виправдане жанром байки, де за образами тварин, рослин, птахів, речей криються людські риси, вади, особливості поведінки. Так, Орел символізує силу, могутність серед птахів: „Піднявсь угору птичий цар” [Гребінка 1980, 54], Лебідь – чистоту: „А Лебедь плись на дно – і випурнув як сніг” [там само, 44], Горобці – пустощі, галас, гармидер, невдячність: „Цвірінькають, джеркочуть, знай, на Вишні” [там само, 47], Лисиця – хитрість, підступність („Лисичка подала у суд таку бумагу”[ там само, 46] ), Цап – недалекий, дурний („Так навіжений Цап на все село гукав” [там само, 43] ), Віл – трудяга, немудрий („Весь мій вік я все за двох робив” [там само, 53] ), Зозуля – тупа й хвальковита (прибідняється перед Снігирем, аби прославитися своєю ліберальністю [там само, 45] ) тощо. Таким чином, персонажі байок із зоофорними найменуваннями перегукуються з усталеними фольклорними традиціями сприйняття того чи іншого звіра або птаха.

Майже така сама за кількістю одиниць і фітофорна підгрупа апелятивонімів (10 імен, або 20,8 %): Червона Рожа, Хміль, Вишенька, Маківка, Будяк, Коноплиночка. За семантикою контекстуального оточення вважаємо за потрібне віднести до таких апелятивонімів й окремі лексеми, які в байках Є. Гребінки написані з малої літери, хоча контекст вказує на їхнє онімне вживання: „Дуби задумались, осики затремтіли, і клен гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь… І дуб найстарший усміхнувсь: „Не бійтесь!” – він гукнув…” („Гай да Сокири”). В авторському варіанті ці слова не виступають власними назвами, проте їх можна зарахувати до пропріальної лексики, оскільки Осика, Клен, В’яз, Дуб тут персоніфікуються.

Апелятивонімами є й такі пропріальні одиниці, що утворилися: а) від загальних назв предметів чи об’єктів людського побуту: Огонь, Сокири, Топори (Топорища), Верша; б) від назв природних об’єктів: Гай, Болото, Степ, Могила; в) від назв природних явищ: Вітер, Сонце (Сонечко), Хмара (Хмари). Всього таких онімів 14, що становить 29,2 %.

Стилістичне вживання таких поетонімів, знову ж таки, продиктоване жанром байки: персоніфіковані Сокири, Топори (Топорища) хочуть „сплюндрувать Гай” [Гребінка 1980, 52], але Сокири з Топорищами у стані війни, тому Гаєві Сокири не зашкодять. Зрозумівши це, мудрий найстаріший Дуб заспокоює своїх родичів (Осику, Клен, В’яз) у Гаю, які злякалися й засумували. Болото – „бридке, мерзенне, поржавіло, від жабуру зелене” [там само, 48], Верша – уособлення язикатої особи („Язик жіночий є, да нічого робити” [там само, 48] ), Могила – символ того, що не все велике за розміром є величним за суттю. Такий висновок напрошується, коли читаєш, як всі чекали чогось великого й могутнього від Могили – „лева”, „козацького коня”, „цвітка папороті” або хоч „полубіса”, бо ж ревла і стогнала вона на увесь степ, а зрештою „привела руденьке мишеня” [там само, 50-51]. Поетонім Сонце у двох байках („Сонце да Вітер” і „Сонце да Хмари”) є втіленням джерела тепла: „Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє” [там само, 46] і водночас символізує силу світла, якій не страшні ніякі хмари: „Хмарами півнеба замостило, на Сонечко мов ніччю налягло, а Сонце вище підплило і Хмари ті позолотило” [там само, 53]. Хмара (Хмари) – уособлення чогось темного, пихатого, самовпевненого: „Хмара надулась і річ таку гуде: „Я здужаю його собою затемнить” [там само, 46–47].

Серед пропріативів, засвідчених у байках, виділено всього 1 зоонім (кличку собаки Муцик з байки „Цап”), що становить 1,2 % від усіх онімів.

Натомість антропоніми та персоноапелятивоніми фіксуються досить часто. Передусім це особові імена: Василь, Іван (Йван), Микола, Кіндрат, Семен, Грицько, Денис, Опанас (Панько), Охрім; прізвища: Охріменко, Глива та антропоформули „ім’я + прізвище”: Грицько Підсака, Петро Деркач, Онисько Харчовитий, а також прізвиська, утворені від назв професій чи роду занять: Мірошник, Рибалка (Рибалонька), Грішник. Усі особові імена, прізвища, прізвиська у Гребінки мають яскраво виражений національний колорит, окремі з них не позбавлені конотацій, і навіть у контексті автор підкреслює якусь певну рису персонажа чи окремим словом, чи семантичні конотації стають зрозумілими з контекстного оточення, на кшталт: „дурний школяр Денис” [Гребінка 1980, 50] (за змістом – надає імені Денис конотацій узагальнювального характеру зі значенням ’дурний, бо бідний’); або „панства чортів тиск Василь, Іван, Микола” [там само, 59]тут зазначені імена набувають конотацій, характерних для прислів’я ’не дай Бог з Івана пана’.

Серед персоноапелятивонімів зустрічаються й такі, що виникли на внаслідок онімізації й узагальнення певних рис характеру або поведінки референта загальної назви („Той Грішник сам себе повісив на воротях” [Гребінка 1980, 54] ) або його роду занять („Стояв собі млинок і в нім Мірошник жив” [там само, 56] ).

Із-поміж власних назв, які функціонують у текстах, виокремлюються і антропопоетоніми [Торчинський 2008, 226]. У Гребінки маємо один такий онім „Про Лазаря старці під кобзу голосили” („Могилині родини”) [Гребінка 1980, 50]. Тут йдеться про біблійний антропонім Лазар, який увійшов до складу фразеологізму співати Лазаря у зв’язку з тим, що притчу про бідного Лазаря „співали старці в супроводі ліри, кобзи, бандури або й без музичного супроводу – на базарах та на ярмарках, викликаючи співчуття, а то й сльози у слухачів” [Коваль 2001, 249]. Загалом у байках Є. Гребінки нами вибрано 20 антропонімів і 1 антропопоетонім, що становить 23,8 % від загальної кількості текстових власних назв.

Із-поміж восьми (9,5 %) топонімів, вилучених у досліджуваному матеріалі, можемо назвати три (37,5 %) хороніми Німещина, Китай та Литва. Усі вони вжиті у значенні ’далекі, недосяжні, маловідомі чи невідомі території’, про що засвідчує контекст: „В далекій стороні, в якій, про те не знаю, мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї…” („Грішник”) [Гребінка 1980, 53]; „На тебе десь туман у Литві навели” („Мірошник”) [там само, 57]. І ойконім Ромни, і гідроніми Десна, Сула, Сейм, Оржиця – все це власні географічні назви, які мають безпосереднє відношення до життєвого шляху Є. П. Гребінки.

Розряд хрононімів представлений трьома геортонімами: Меланки, Різдвяні свята („Школяр Денис”) та Іллі („Могилині родини”). Пропріатив Різдвяні свята може позначати як саме Різдво – 7 січня, так і цілий цикл свят від Різдва до Водохреща. Свято Меланки (Маланки, Миланки) відзначають 14 січня в зимовому циклі (друге свято після Різдва напередодні Щедрого вечора). З таким значенням ці геортоніми вжито у байці „Школяр Денис”: „От сих Різдвяних свят, на самої Маланки, дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки…” [Гребінка 1980, 51]. На день святого пророка Іллі 2 серпня в Ромнах відбувався великий осінній ярмарок, куди з’їжджалося дуже багато людей. Тому для опису скупчення народу в байці „Могилині родини” Є. Гребінка використовує таке порівняння: „Народу якого там зібралось, як об Іллі в Ромні” [там само, 52].

Епізодично у байках Є. Гребінки використовуються теоніми (3 оніми, або 3,6 %). Власне, це один пропріатив Бог, який функціонує у фразеологізмі, який має значення застереження від чогось лихого, недоброго: „Крий Боже, народу якого там зібралось!” („Могилині родини”), „А Вітер по землі, крий Боже, заревів” („Сонце да Вітер”), та у виразі ’Бог з тобою’: „Земляче, Бог з тобою!” („Мірошник”), де фраза означає (за контекстом) ’отямся’, ’схаменися’. Варто зауважити, що видання творів було здійснене у 1980 році, тому тут слова Бог, Боже, Різдвяні свята написані з малої літери. Але ми, відповідно до чинного правопису, передаємо їх великою літерою і вважаємо, що це поетоніми в текстах байок, оскільки вони є власними назвами і мають усі ознаки, характерні для цього лексико-граматичного розряду слів.



Аналіз онімного простору байок Є. П. Гребінки засвідчив, що жанрова природа художнього твору (зокрема байки) сприяє онімізації апелятивів, які стають найбільш продуктивним класом для творення власних імен. Це наочно підтверджено кількістю апелятивонімів як у заголовках, так і в текстах творів. Антропонімікон байкарської спадщини Є. Гребінки менший кількісно, але стилістично і жанрово вмотивований, що засвідчує національний характер пропріативів, які роблять байку доступною і зрозумілою для будь-якого читача. В цілому ономастикон байок Є. Гребінки відображає структурно-типологічний склад літературної ономастики як науки про типологію і стилістично-виражальні можливості власних назв, засвідчених у художньому мовленні.

Література

1. Є. П. Гребінка. Твори у трьох томах. Том перший. К.: Наукова думка. 1980. - С.43-65. 2. Коваль, А.П.: Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-популярне видання.- К.: Либідь, 2001. 304 с. 3. Кухаренко В.А. О системном характере антропонимии в национальной художественной литературе // Шоста респ. ономастична конф. - Одеса, 1990. - С. 124-125. 4. Магазаник Э.Б. Название // Краткая литературная энциклопедия / Ред. А.А. Сурков. – М.: Советская энциклопедия, 1968. – Т. 5. – С. 79. 5. Мойсієнко А.К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша: Дис. … д-ра філол. наук: 10.02.01. – К., 1997. – 384 с. 6. Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови: Монографія. – Хмельницький: Авіст, 2008. – 548 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка