Теоретико-методологічні засади



Сторінка8/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25

Прийняття рішення про участь у виставково-ярмарковому заході

Аналіз результатів

участі у минулому заході

Рисунок 2.7 – Алгоритм прийняття рішення про участь компанії у ВЯЗОднак, результат виставково-ярмаркової діяльності є різностороннім (за всіма етапами процесу) і відповідає як кінцевим, так і проміжним цілям здійснення виставково-ярмаркової діяльності. Для кожного із зазначених етапів розробляється план конкретних заходів, реалізація яких і є здійсненням виставково-ярмаркової діяльності.

Динаміка кількості виставково-ярмаркових заходів в Україні за тематикою легкої промисловості до загалу наведена на рис. 2.8.

Рисунок 2.8 – Динаміка кількості виставково-ярмаркових заходів за тематикою легкої промисловості до загалу у період 2006-2010 рр. (%) [25]


Частка експонентів виставок та ярмарків товарів легкої промисловості в 2010 р. зросла порівняно з 2006 р. на 8 %. Такі зміни вказують на динаміку розвитку галузі легкої промисловості. Однак, за складних умов існування вітчизняним підприємствам дуже складно збільшувати свою ринкову частку, тому необхідно використовувати всі шляхи просування своєї продукції, пріоритетними серед яких є участь у виставках та ярмарках.

Подальший розвиток виставково-ярмаркового ринку для товарів легкої промисловості в Україні, доцільно спрямувати на:

- поліпшення технічних умов проведення виставково-ярмаркових заходів;

- підвищення якості та розширення виставково-ярмаркових послуг;

- розширення та активізацію участі представників нашої країни в зарубіжних виставках та ярмарках з метою розширення присутності вітчизняних товаровиробників на найбільш значних зовнішніх ринках та виходу на нові перспективні ринки збуту українських товарів і послуг;

- подальшу державну підтримку національних організаторів виставок-ярмарків щодо проведення виставок за тематикою та термінами;

- залучення іноземних компаній та організацій до активної участі в українських виставкових заходах з метою ознайомлення з новою технікою і передовими технологіями;

- залучення інвестицій у вітчизняну економіку;

- усунення дубляжу тем і термінів проведення виставок та інші напрями.

Управління виставковою діяльністю підприємств легкої промисловості необхідно розглядати як систему управління виставковими комунікаціями та виставковим комплексом в цілому. Крім того, управління виставковою діяльністю, являє собою управління за допомогою організації оптимальної взаємодії (комунікаційного процесу) між експонентом та відвідувачем виставки. Саме тому необхідно важливу роль відводити місцю виставок-ярмарків у комунікаційній діяльності підприємств.

Як свідчить світова практика, роль і значимість виставково-ярмаркової діяльності у світі постійно зростає. Міжнародна спілка ярмарок (UFI), членом якої є Виставкова Федерація України (ВФУ), прогнозує подальший динамічний розвиток виставково-ярмаркового бізнесу. Це підтверджується розвитком світового виставково-ярмаркового ринку: розбудовується сучасна інфраструктура виставок-ярмарків, збільшується кількість виставково-ярмаркових заходів, кількість учасників виставок-ярмарків, кількість відвідувачів і т. ін. Такі ж процеси відбуваються і на виставково-ярмарковому ринку України. Ця тенденція є однозначно позитивною та свідчить про зростання потенціалу підприємств легкої промисловості щодо просування своєї продукції.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що для підвищення ефективності своєї діяльності та зміцнення конкурентоспроможності підприємств легкої промисловості важливого значення набуває виставково-ярмаркова діяльність підприємства, яка одночасно є ефективним та потужним засобом формування маркетингових комунікацій. У кризових умовах сучасного ринку важливими є всі ринкові елементи, а в кожному з цих елементів слід ураховувати надзвичайно суттєве інноваційно-практичне значення виставок та ярмарок. Саме вони сприяють здійсненню маркетингово-комерційної діяльності на ринку у формі організатора-посередника з надання послуг господарюючим суб’єктам.

Недостатність фінансових ресурсів в Україні означає, що без створення інституційного середовища для іноземних та вітчизняних інвесторів для виставкової діяльності, не варто розраховувати на економічний розвиток та економічне зростання України. Тому ми вважаємо, що створення сприятливих умов в Україні для розвитку виставково-ярмаркової діяльності забезпечить стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку економіки. Необхідно визнати виставкову діяльність пріоритетною і активно сприяти підвищенню ефективності виставкового бізнесу, як важливого важеля нарощування експортного потенціалу, залучення передових зарубіжних фірм до участі в розвитку економіки та підвищенні ефективності функціонування економіки України.

Подальша активізація виставково-ярмаркової діяльності як на вітчизняному, так і міжнародному рівні залишається одним із найперспективніших напрямів роботи з реструктуризації роботи підприємств легкої промисловості, які працюють за толінговими схемами. На сьогодні лише збільшення інвестування у виставково-ярмаркову діяльність є дієвим способом ознайомлення споживача із перспективною інноваційною продукцією, без чого неможливо успішно функціонувати в умовах інтеграції України до СОТ. Описані вище підходи до управління виставково-ярмарковою діяльністю сприятимуть перебудові роботи вітчизняних підприємств галузі: освоєнню інноваційних виробів; впровадженню гнучких організаційно-виробничих структур; реанімації роботи маркетингових служб тощо.



Перелік посилань
1. Аакер Д. Стратегическое рыночное управление. 7-е изд. / Пер. с англ. под ред. С. Г. Божук. – СПб.: Питер, 2007. – 496 с.

2. Александрова Н., Сорокина Е., Филоненко И. Выставочный менеджмент. Технология организации и рекламно-информационного сопровождения выставок и конференций / Под ред. И. Филоненко. – Ростов-на-Дону: Экспертное бюро, 2001. – 212 с.

3. Бернет Дж., Мориарти С. Маркетинговые коммуникации: интегрированный подход / Пер. с анг. Под ред. Божук С. Г. – Спб.: Питер, 2001. – 864 с.

4. Грищенко І. М. Формування механізму управління комерційним посередництвом: Монографія.– К.: Грамота, 2007. – 368 с.

5. Гусев Э. Б., Прокудин В. А., Салащенко А. Г. Выставочная деятельность в России и за рубежом: Учебно-методическое пособие / Под ред. акад. РАН Н. П. Лаверова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2005. – 516 с.

6. Захаренко Г. П. Выставка: техника и технология успеха. – М.: Вершина, 2006. – 232 с.

7. Критсотакис Я. Г. Торговые выставки и ярмарки. Техника участия и коммуникации. – М.: Изд- во «Ось-89», 1997. – 334 с.

8. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело ЛТД», 1994 – 702 с.

9. Миллер С. Как использовать торговые выставки с максимальным эффектом / Пер. С англ. – М.: Издательский дом «Довгань», 1998. – 126 с.

10. Петелин В. Г. Основы менеджмента выставочной деятельности: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальностям экономики и управления, специальностям «Комерция» и «Реклама» / – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 447 с.

11. Стровский Л. Е., Фролова Е. Д., Стровский Д. Л. и др. Основы выставочно-ярмарочной деятельности: Учебное пособие для вузов /Под ред. Л.Е. Стровского. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 288 с.

12. Томпсон А. А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разраьотки и реализации стратеги: Ученик для вузов / Пер. с англ. под ред. Зайцева Л. Г., Соколовой М. И. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

13. Хайек Ф. А. Пагубная самонадеяность: Ошибки социализма / Пер. с англ. – М.: Новости, 1992. – 304 с.

14. Шарков Ф. И. Выставочный коммуникационный менеджмент (управление выставочными коммуникациями). – М: Издательство «Альфа-Пресс», 2006. – 256 с.

15. Шелдрейк Дж. Теория менеджмента: от тейлоризима до японизации / Пер. с англ. под ред. В. А. Спивака. – СПб: Питер, 2001. –
352 с.

16. Горшков В., Маркова В. Стратегия диверсификации завода // Проблеми теории и практики управления. – 2001. – №5. – с. 108-112.

17. Дискусійний клуб керівників. О. М.Барсук // Легка промисловість – №2(214), 2008 р. – с. 30.

18. Дискусійний клуб керівників. О. М.Барсук, О. М.Буряк // Легка промисловість – №4(216), 2008 р. – с. 34.

19. Как начать свій бізнес: Тренинг-курс // Урожай знаний. Проект TAСIS по распостранению технической информации. – 2004.

20. Левченко О. М. Системний підхід як методологічний напрям дослідження / Стратегія розвитку україни. – 2007. - №1-2. – с. 403-410.

21. Мельник А., Мочерний С. Державне замовлення // Економічна енциклопедія. – К.: Академія, 2000. – Т. 1. – с. 319.

22. Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua.

23. Інформаційні матеріали // www.bizpro.org.ua

24. Інформаційні матеріали // www.euroindex.ua.

25. Інформаційні матеріали ВФУ // www.expo.org.ua.

Розділ 3
Формування методик управління

економічним розвитком підприємств

легкої промисловості в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності



    1. Теоретичні основи та суть економічного розвитку, стратегія управління економічним розвитком підприємств легкої промисловості

    1. Методологічні основи управління економічним потенціалом підприємства в контексті сталого розвитку

    1. Впровадження моделей бюджетування як один із дієвих механізмів пожвавлення економічного розвитку підприємств легкої промисловості України



3.1. Теоретичні основи та суть економічного розвитку,

стратегія управління економічним розвитком

підприємств легкої промисловості
Функціонування підприємств легкої промисловості в умовах дії Угод та секторальних ініціатив СОТ суттєво звужує можливості галузевого управління, уповільнює прийняття управлінських рішень, ставить вимогу їх узгодження із значною кількість регулюючих актів та положень. Фактично стратегічне планування економічного розвитку підприємств, яке і до того було переважною мірою справою самих суб’єктів господарювання, тепер повністю стає задачею виключно менеджменту підприємств та їх об’єднань. Сьогодні в умовах вільних лібералізованих торговельно-економічних відносин неможливо здійснювати бізнес без обґрунтування стратегії та визначення системи цілей та цінностей компанії. Керівникам на місцях потрібні сучасні методики управління економічним розвитком підприємств, їх вироблення дозволить отримати прозорий механізм ефективного функціонування підприємств на ринку з мінливою кон’юнктурою.

Основні закони, закономірності та особливості розвитку різних систем, підходи до управління ними розглядаються в роботах таких вчених як: М. В. Афанасьєва, І. І. Валової, В. А. Василенка, А. В. Вовк, В. Г. Герасимчука, В. М. Гончарова, В. А. Долятовського, Т. С. Клебанової, І. В. Кононенка, М. Комарницького, І. О. Коробейнікової, І. М. Ляшенка, В. В. Малого, Л. Г. Мельника, А. С. Музиченка, О. Г. Осауленка, В. С. Пономаренка, О. І. Пушкаря, О. В. Раєвнєвої, В. Регена, Н. П. Резніка, В. Д. Рогожина, В. І. Рудики, О. М. Тридіда, А. В. Чупіса, О. Л. Яременка та ін. Новітні наукові дослідження визначають появу окремих наукових напрямів, таких як «універсологія» [46], «економіка розвитку» [35]; вводяться поняття «еволюційної», «синергетичної економіки» [13].

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити наступні основні напрями забезпечення розвитку підприємства:

- управління інвестиційно-інноваційною політикою підприємства, яке проводиться в межах реалізації його загальної стратегії діяльності [11; 42];

- управління розвитком на основі забезпечення ефективної роботи персоналу підприємства [14; 50; 59];

- забезпечення розвитку підприємства на основі впровадження системи попереджуючих заходів [13; 21; 28; 35] – економічна безпека та антикризове управління;

- визначення основних важелів управлінського впливу на розвиток соціально-економічних систем (підприємств) [5; 13; 35, 54].

Досить широкий спектр наукових досліджень пояснюється комплексністю розвитку, так як він визначає зрушення в усіх підсистемах підприємства, незалежно від першопричини виникнення змін. Постає необхідність систематизації набутих знань та розробки науково-методичних підходів до управління розвитком підприємства в сучасних умовах господарювання в рамках СОТ.

З посиленням конкурентного тиску із управлінням розвитком підприємства нерозривно пов’язане його ефективне та стале функціонування. Однак варто зазначити, що процес функціонування передбачає, перш за все, забезпечення виживання підприємства на ринку з метою відтворення виробничого процесу. При цьому розрізняють просте і розширене відтворення. Останнє визначає поняття зростання, під яким, згідно Р. Акоффа [2], розуміють збільшення масштабу, розширення за тими чи іншими показниками діяльності. Зростання характеризує досягнення середньострокових цілей [58] і може виступати передумовою розвитку підприємства (згідно закону переходу кількості у якість). Поряд з цим, як зазначає О. М. Тридід [58], зростання може відбуватися як разом із розвитком, так і при його відсутності. Тому розвиток не обов’язково характеризується кількісними змінами яких-небудь показників, а визначається формуванням нових якостей системи.

У широкому розумінні під розвитком визначають безповоротні, направлені та закономірні зміни матеріальних та ідеальних об’єктів у просторі й часі [27; 35; 37; 38; 49; 102]. З такої точки зору дослідження розвитку підприємства лише за якісними характеристиками є неповним, оскільки появу нових якостей визначають, або можуть визначати, поряд з кількісними й структурні зміни.

Досить широко представлені в науковій літературі [5; 10; 30; 33; 58; 62] основні види розвитку. При цьому варто зазначити, що питання виділення класифікаційних ознак розвитку підприємства залишається відкритим [96], зважаючи на відсутність їх єдиної системи.

На основі узагальнення та критичного аналізу [4; 7; 13; 23; 24; 49; 58; 85] пропонується класифікація видів розвитку підприємства, представлена в табл. 3.1. Наведена класифікація не є абсолютною і може змінюватись в залежності від напрямів дослідження. Наприклад, види розвитку за стадіями життєвого циклу можуть доповнюватися залежно від кількості виділених стадій.

Згідно представленої класифікації видів розвитку (див. табл. 3.1) нами визначено, що узагальнюючим, тобто таким, який досягається завдяки запровадженню заходів різної природи (соціальних, організаційних, техніко-технологічних та інших) можна вважати економічний розвиток, під яким пропонується розуміти конструктивні зміни технологічного способу виробництва, спричинені структурними та якісними перетвореннями елементів системи, за необов’язковості умов збільшення масштабів споживання ресурсів.
Таблиця 3.1 – Основні види розвитку підприємства, узагальнено на основі [4; 13; 17; 24; 42; 49; 58]

Класифікаційна ознака

Розвиток

Пояснення

1

2

3

За природою виникнення змін

Техніко-технологічний, соціальний, організаційний, економічний

Зміни у техніко-технологічній, соціальній та організаційній підсистемах впливають на можливості підприємства до розвитку в цілому, що визначається його економічним потенціалом

За напрямом змін

Масштабу, структури, якості

Розвиток масштабу – зміни, які відбуваються при збільшенні (зменшенні) обсягів виробництва.

Під розвитком структури розуміємо зміни в організаційній системі управління підприємством, структура якої визначається залежно від видів діяльності (функціональні зони) та виділених рівнів управління (ієрархією).

Розвиток якості характеризує зміну сутності елементів та (або) їх взаємозв’язків


За масштабом змін

Локальний, глобальний (системний)

Залежно від масштабу змін, які відбуваються на підприємстві (охоплення одного виробничого елементу, процесу, підсистеми чи підприємства в цілому) розвиток є локальним чи глобальним. Накопичення локальних змін веде до системних змін у майбутньому

За поступовістю (швидкістю настання) змін

Еволюційний та революційний

При еволюційному розвитку зміни на підприємстві відбуваються поступово, формуючи нові якості системи та створюючи основу для інших. Революційний розвиток часто характеризується стрибкоподібним переходом (системи) на якісно новий рівень, коли поєднання елементів системи дозволяє отримати більший синергетичний ефект

За впливом на стан системи

Прогресивний і регресивний


Зміни, які визначають підвищення ефективності функціонування підприємства (покращення елементів системи) характеризують його прогресивний розвиток.

Зміни, які визначають погіршення стану елементів, їх взаємозв’язків (попри можливе покращення окремих показників ефективності) на фоні загального спаду діяльності підприємства характеризують його регресивний розвиток



Продовження табл. 3.1

За типом тренду

Лінійний, нелінійний

Визначається залежно від можливості апроксимації напряму змін у лінійну чи нелінійну функцію, яка, в свою чергу, характеризує швидкість настання змін

За рівнем передбачуваності змін

Визначений (прогнозний) і невизначений (випадковий)

Випадковий розвиток, на відміну від прогнозного, розглядається як зміни, які не передбачені керівництвом. Такий розвиток є результатом неосмислених дій менеджерів, виникає випадковим чином

Залежно від можливостей управління змінами

Керований і некерований

Можливості управління змінами визначають ступінь неконтрольованості процесів на підприємстві, що врешті-решт ведуть не до його розвитку, а до хаосу [13], настання кризи. Така ситуація може виникнути як внаслідок неефективної роботи інформаційної системи підприємства, так і настання форс-мажорних обставин (стихійне лихо, світова криза тощо)

За роллю управлінського персоналу

Управління, делегування,

координації, співробітництва



Розглядають ступінь залучення персоналу до участі в управлінні, надання самостійності при прийнятті рішень тощо залежно від рівня розвитку підприємства згідно стадій життєвого циклу. Тобто розвиток розглядається через призму активності, відповідальності трудового колективу підприємства як основної його складової

За стадіями життєвого циклу підприємства

Створення, становлення, піднесення, насичення, реорганізації

Розвиток виражається через усі трансформаційні процеси, які відбуваються на підприємстві. Зміни елементів системи та їх взаємозв’язків розглядаються за кожною стадією життєвого циклу підприємства. В залежності від ступеня деталізації визначають різні етапи життєвого циклу, основними з яких є створення (становлення, освоєння), зростання, зрілість (насичення) та спад (стагнація). Також виділяють стадію припинення діяльності підприємства [17]

З позицій еволюційного менеджменту розвиток розглядається через послідовність повторюваних циклів [58; 75; 101]. Такий підхід надає можливості розробки загальних рекомендацій, виходячи із особливостей кожного етапу життєвого циклу підприємства. Зважаючи на наведені закони та закономірності, розглянемо основні етапи розвитку. Основні етапи розвитку системи повторюються, що представлено на рис. 3.1. Наведений цикл не є замкненим, оскільки крива розвитку спіралеподібна.



Рисунок 3.1 – Основні етапи розвитку системи, визначено автором на основі [35; 49]
Перехід з одного етапу циклу розвитку на інший починається з виведення системи із рівноважного стану. Порушення рівноваги переводить її у фазу дисгармонії [9], при якій значний вплив на подальший розвиток мають випадкові коливання параметрів елементів системи (флуктуації) [35]. В такому разі говорять, що система знаходиться у точках біфуркації [49], коли під дією різноманітних впливів і внутрішніх потенційних можливостей може змінюватися напрям її розвитку. При цьому напрям розвитку визначається виходячи із минулого або майбутнього.

Відповідно до вище наведеного, можна сказати, що на кожному етапі життєвого циклу напрям розвитку підприємства визначається переважним впливом внутрішніх факторів чи зовнішніх. Тобто вплив одних факторів є мотивуючим, а інших – стримуючим для прогресивного розвитку системи. Досягнення рівноваги факторів стимулюючої та стримуючої дії є одним з напрямів управління розвитком системи.

Виділення ключових характеристик, які забезпечують економічний розвиток підприємства, можливе на основі аналізу основних етапів розвитку системи. Відновлення рівноваги системи (див. рис. 3.1) є основою досягнення нової її якості, подальшого розвитку. Відповідно, час відновлення рівноваги є вихідним параметром забезпечення стійкого періодичного стану підприємства, як системи, під яким ми розуміємо [91; 97] тривалість подолання дисбалансу між її бажаним станом та фактичним.

Зі збільшенням часу відновлення рівноваги підвищується ризик втрати контролю над змінами, що відбуваються у системі, які є причиною поширення хаотичних процесів, криз, настання катастроф, що веде до загибелі підприємства.

Різноманітність поглядів, напрямів досліджень, зумовила наявність в літературі різних підходів до виділення характеристик можливостей системи до розвитку. На основі узагальнення та критичного аналізу нами виділено наступні основні характеристики системи, які визначають її можливості до розвитку:

- еластичність, яка включає адаптацію та гнучкість;

- стійкість системи.

Під адаптацією розуміємо здатність системи відповідати вимогам зовнішнього середовища на визначений момент часу. Адаптованість (рівень адаптації) підприємства можна визначити через затребуваність його продукції споживачами, визнання торгової марки.

Рівень адаптації системи визначається її гнучкістю. Гнучкість, як здатність реагування на зміни з мінімальними витратами, можна встановити на основі витратного підходу, тобто маються на увазі:

- витрати, пов’язані із плануванням змін на підприємстві – організаційне, ресурсне та інше забезпечення впровадження запланованих заходів;

- витрати, пов’язані із проведенням змін на підприємстві – в тому числі, включається ресурсне забезпечення на подолання опору змінам;

- величина недоотриманого доходу (в результаті збільшення часу впровадження змін).

Зважаючи на взаємообумовленість адаптації та гнучкості розглядаємо їх як параметри еластичності підприємства [35]. При цьому під еластичністю пропонується розуміти здатність підприємства відповідати вимогам ринку при мінімізації часу реакції на зміну вихідного вектору та відповідних витрат.

Стійкість, як здатність протистояння руйнуючим впливам зовнішнього та внутрішнього середовищ, характеризується можливістю збереження основних відмінно-унікальних характеристик системи, її цілісності.

Можна визначити основні рушійні та стримуючі фактори, що впливають на еластичність (адаптацію, гнучкість) та стійкість системи, а, відповідно, на її розвиток в цілому. Позитивний вплив факторів стимулює як розвиток масштабу (тобто збільшення обсягів споживання), так і розвиток якості (якісні зміни характеристик товару, процесу виробництва продукції, управління підприємством в цілому тощо).

Вплив зовнішнього середовища на розвиток підприємства в цілому та зворотній зв’язок розглянуто у моделі Є. Сергієнка [49], відповідно до якої розвиток залежить від наявних можливостей підприємства. Таким чином, основним фактором внутрішнього впливу визначено потенціал підприємства. Визначення потенціалу підприємства, як основного фактору його розвитку, відслідковується у наукових працях багатьох вчених. При цьому процес розвитку з точки зору потенціалу системи розглядається через наступний взаємозв’язок [4; 85]:
, (3.1)

де Ri – потенціал та ресурси підприємства в і-й області (виробництво, фінанси, управління тощо), які сприяють її розвитку; V1k – потенціал та ресурси зовнішньої руйнівної дії; V2k – потенціал та ресурси внутрішнього дестабілізуючого впливу.

Для забезпечення розвитку підприємства, його потенціал Ri має бути більшим за силу дестабілізуючих факторів (формула 3.1). Управління розвитком направлене на підвищення потенціалу підприємства як основи його самозбереження та стабільності діяльності. В свою чергу, зменшення потенціалу веде до його інерції, яка може бути підсилена внаслідок опору негативним змінам і виявляється через спізнення реакції потенціалу [84], що може бути згубним у умовах жорсткої конкуренції. Відповідно закон розвитку [4] передбачає спрямованість до накопичення максимального потенціалу підприємства на кожному етапі його життєвого циклу. Аналітично це має вигляд [84]:

, (3.2)
де Rj – потенціал підприємства на j-му етапі його життєвого циклу; Rij – потенціал та ресурси підприємства в і-й області на j-му етапі його життєвого циклу; K – поправочний коефіцієнт, який враховує вплив накопиченого потенціалу підприємства.

Нами пропонується в якості основного фактору економічного розвитку підприємства виділити його економічний потенціал. Як і економічний розвиток, такий потенціал є узагальнюючим і залежить від виробничого, трудового, інформаційного та фінансового. Наведений структурний поділ відповідає представленим (див. табл. 3.1) видам розвитку за природою змін.

Визначення та врахування сили впливу факторів розвитку підприємства є однією з ключових умов здійснення ефективного управління його економічним розвитком, як основи забезпечення його стійкої довгострокової діяльності на ринку. З цієї точки зору особливого значення набувають питання формування ефективної стратегії управління економічним розвитком підприємства. Згідно наведеного вище зазначимо, що визначення сутності, основних рушійних сил та закономірностей розвитку, факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, які визначають стан системи та її можливості до економічного розвиту, є важливим з точки зору управління підприємством щодо забезпечення його довгострокової ефективної діяльності.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка