Теоретико-методологічні засади



Сторінка6/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Додаток В

Таблиця В.1 – Аналіз переваг і загроз імпорту вживаного одягу на територію України та перспектив заборони зазначеного виду діяльності




Фактор

Підтвердження

Спростування

Фактори шкідливості імпорту продукції «second-hand»

Шкідливість продукції для здоров’я споживачів

Дезінфекція продукції проводиться за допомогою токсичних хімічних речовин, зокрема формальдегіду та гіпохлориду натрію (токсичні, негативно впливають на генетичний матеріал, репродуктивні органи, дихальні шляхи, очі, шкірний покрив, центральну нервову систему, є канцерогенами). Проте навіть така дезінфекція, за даними Інституту мікробіології та вірусології НАНУ й Інституту екогігієни і токсикології, не може повністю знищити всіх мікроорганізмів у продукції, а лише суттєво зменшує їх кількість

1. Після дезінфекції продукції проводиться нейтралізація формальдегіду за допомогою 10-25 % розчину нашатирного спирту протягом 10-15 хв., після чого провітрюється і просушується протягом 15 хв. Нині санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться шляхом дослідження зразків однорідної партії, є економічно невигідною із-за необхідності розпаковувати партію товару.

2. Для аналізу вмісту в продукції залишків формальдегіду та ін. шкідливих речовин на митних пунктах пропуску можливо застосовувати мобільні газоаналізатори (напр., ГАНК-4 виробництва ОО «БиоТест», м. Донецьк), які не потребують особливої підготовки персоналу, розпаковування продукції, забезпечують швидкість процесу аналізу продукції, придатні для експертизи багатьох ін. товарів і є багатофункціональними, тому економічно вигідними.

3. Рівень розвитку нових вітчизняних нанопрепаратів і процесів дезінфекційної обробки великих поверхонь дозволяє в стислі терміни розробити і виготовити мобільні пункти дезінфекційної обробки продукції без її розпаковування. Масовість обробки продукції та низька собівартість процесу дозволяють включити вартість такої обробки у митний тариф.

4. Некоректно стверджувати, що інфекційне забруднення продукції відбувається до ввезення на територію України, так як всередині країни не забезпечуються належні умови зберігання, торгівля відбувається на відкритих площах, товар приміряється багатьма покупцями



Продовженя. табл. В.1

Дешевизна продукції, створює дуже жорстку конкуренцію з вітчизняною продукцією

За більшістю товарних позицій різниця в цінах між новою продукцією значна – до 5-10 разів і більше. Наприклад, середня ціна вживаної куртки – 50 грн., тоді як нової – 300-350 грн. (інформація М. Вайнберга – директора київської трикотажної фабрики «Роза»)

Така різниця в цінах вже формує ринкову нішу, подібного резерву зниження цін не мають ні вітчизняні, ні китайські виробники, тому очевидно, що за більшою частиною товарів «second-hand» не є прямим конкурентом продавців нової продукції

Завезення нової стокової та брендової продукції під виглядом «second-hand»

За рядом асортиментних позиція ставка ввізного мита вища, ніж для продукції «second-hand» (5,3 %), але для країн, що користуються режимом найбільшого сприяння (учасники СОТ) не перевищує 12 %. Проте найголовніша загроза полягає в іншому – суттєво занижується митна вартість продукції, що ввозиться, тому фактичний розмір відрахувань до бюджету знижується в рази.

Наприклад, для курток (товарна група 6101) діє митна ставка 12 % пільгова і 40 % повна. Якщо митна вартість нової становитиме 30 дол. США, то відрахування з одиниці продукції становитимуть 3,6 або 12 дол. США – відповідно збільшується і ціна продажу такої продукції. Аналогічна куртка під виглядом вживаної може бути оцінена в 1-2 дол. США (середня вартість 1 кг «second-hand» за даними асоціації Укрлегпром становить 0,79 дол. США). В такому випадку з одиниці продукції доведеться заплатити 0,05-0,1 дол. США, тобто в десятки разів менше. Завезення навіть однієї партії продукції в декілька тон ваги дозволяє приховати податків на суму до 10 тис. дол. США



За словами С. Сьомки (заступника голови Державної митної служби України) з початку 2010 р. було зафіксовано 12 одиничних випадків завезення нової продукції під виглядом вживаної, з урахуванням масштабів імпорту «second-hand», не можна говорити про системність подібних порушень

Продовження. табл. В.1

Заниження оціночної вартості продукції на кордоні, уникнення розмитнення продукції як гуманітарної

За інформацією С. Сьомки (заступника голови Державної митної служби України) з початку 2010 р. по товарам легкої промисловості було порушено 16 кримінальних справ, складено більше 1000 протоколів про порушення митних правил на загальну суму 150 млн. грн. Протягом лише 2010 р. з одного контейнера продукції легкої промисловості виплати до бюджету внаслідок активізації діяльності Державної митної служби зросли в середньому з 40-45 тис. грн. до 200 тис. грн.

Так, за даними Асоціації «Укрлегпром», середня митна вартість окремих товарів за 1 півріччя 2010 року склала:

- костюми або трійки, піджаки, штани для чоловіків (6203) – 3,27 дол. США за од.;

- костюми дамські англійські, комплекти, жакети для жінок (6204) – 3,17 дол. США за комплект;

- костюми спортивні (6211) – 6,97 дол. США за шт.;

- панчішно-шкарпеткові вироби з бавовни (6115920000) – 0,16 дол. США за пару;

- взуття з натуральної шкіри (6403) – 8,35 дол. США за пару.

За даними асоціації Укрлегпром до 80 % продукції «second-hand» завозиться як гуманітарна допомога (більша частина якої в результаті все одно реалізується як товар). Тобто, 24,2 млн. грн. сплаченого до бюджету мита – це лише 20-25 % того, що мало б надійти в разі належного дотримання імпортерами вживаного одягу митного законодавства України



В разі посилення контролю за дотриманням законодавства, надходження до бюджету суттєво зростуть, і державний бюджет отримуватиме від митних надходжень близько 50 млн. грн. Посилення митного контролю може вирішити цю проблему

Продовження. табл. В.1

Погіршення зовнішньоторгове-льного балансу країни за рахунок значних обсягів імпорту вживаного одягу

Обсяги імпорту зазначеної групи товарів зростають постійно, незважаючи на економічну ситуацію та конкурентні умови на ринку: 46 млн. дол. США – у 2007 р., 58 млн. дол. США – у 2008 р., 62 млн. дол. США – у кризовому 2009 р. Фактично, обсяг імпорту вживаного одягу зростає як у кризовій, так і в зростаючій економіці, що не відповідає пріоритетам інноваційного і сталого розвитку суспільства

За даними додатку Б обсяги імпорту вживаного одягу в Україну протягом 2007-2009 рр. становили від 46 до 62 млн. дол. США (офіційні дані Державної митної служби України), що складало від 2,1 до 3,5 % сукупного імпорту продукції легкої промисловості.

За той самий період нового одягу було імпортовано суттєво більше: одягу трикотажного – від 130 до 270 млн. дол. США; одягу текстильного – від 170 до 450 млн. дол. США. Самі ці позиції є прямими конкурентами вітчизняних підприємств легкої промисловості за ціною продукції, а не «second-hand»



Імпорт подібної продукції – свідчення низького розвитку економіки

Значне нарощення обсягів імпорту вживаного одягу не сприяє підвищенню репутації України на міжнародній арені як індустріально розвиненої країни, особливо з позицій євроінтерграційних процесів

Нині є лише 2 країни, де офіційно заборонено імпорт «second-hand»: Китай та Гондурас. Навіть в найбагатших країнах Європи цей бізнес – легальний. Зрештою, завжди існує можливість налагодити збирання й продаж вживаної продукції в межах України через відкриття мереж комісійних магазинів, таким чином підвищити цивілізованість і відповідальність в даній сфері бізнесу

Фактори доцільності імпорту продукції «second-hand»

Низька купівельна спроможність громадян України

У 2009 р. за даними Держкомстату середньомісячний доход у розрахунку на 1 особу по Україні становив 1217,2 грн., реальний доход за рік порівняно з 2008 р. скоротився на 8,5 %. За даними опитування (матеріали ток-шоу Шустер-Live ТРК «Україна») 48 % опитаних іноді купляють товари «second-hand», 12 % – купують лише такі товари, 40 % – ніколи не купують такої продукції. Тобто 60 % респондентів в тій чи іншій мірі користуються зазначеними товарами. Вибірка є репрезентативною і представляє всі регіони, вікові групи, різні професії, обидві статі

1. Прожитковий мінімум з 1 листопада 2009 р. встановлено в розмірі 701 грн., таким чином реальні доходи населення на 70-80 % перевищують цей показник.

2. Необхідно збільшити кількість стокових магазинів, де відбувається розпродаж колекцій нового одягу минулого сезону із суттєвими знижками, як це прийнято в розвинутих країнах



Продовження. табл. В.1

Недостатній обсяг власного виробництва для задоволення потреб населення

Обсяги власного виробництва продукції не задовольняють навіть мінімальні потреби населення (45,8 млн. чол., чоловіки – 21,1 млн., жінки 24,7 млн. чол.), за даними додатку А в Україні у 2008-2009 рр. виготовлено:

- пальта, напівпальта, накидки, плащі, куртки теплі жіночі – 2,5 млн. од. в 2008 р. та 1,8 млн. од. в 2009 р. (за 2 роки одиниця продукції припадає на кожну п’яту жінку);

- пальта, напівпальта, накидки, плащі, куртки теплі чоловічі – 376 тис. од. в 2008 р. та 399 тис. од. в 2009 р. (775 тис. од. продукції на 21,1 млн. чол. за 2 роки!);

- костюми чоловічі – до 1 млн. од.;

- костюми жіночі – в межах 300-500 тис. од.;

- вироби панчішно-шкарпеткові, млн. пар – 61,7 в 2008 р. та 59,5 в 2009 р. – тобто 1,2 пари виробів на рік на 1 людину (!);

- брюки чоловічі – 5,5 млн. од. в 2008 р. та 4,7 млн. од. в 2009 р. (за 2 роки лише кожному другому вдасться придбати вітчизняні брюки);

- брюки жіночі – 5,2 млн. од. в 2008 р. та 3,3 млн. од. в 2009 р. (за 2 роки вироблено продукції лише для задоволення 1/3 жіночого населення України);

- трикотаж спідній, млн. шт. – 22,7 в 2008 р. та 16,8 в 2009 р. (за 2 роки менше одиниці продукції на одну особу);

- взуття, млн. пар – 22,2 в 2008 р. та 20,4 в 2009 р. (за 2 роки менше 1 пари взуття на одну особу).

По всім товарним позиціям потреби населення вітчизняним виробником не задовольняються навіть на половину


Обсяги власного виробництва продукції легкої промисловості не відповідають виробничому потенціалу галузі в цілому та виробничим потужностям підприємств зокрема, які використовуються в неповній мірі. За останні роки більша частина діючих підприємств завантажені роботою на 50 % від їх виробничої потужності і менше, таким чином є суттєвий резерв нарощення власного виробництва продукції та задоволення потреб ринку. За багатьма товарними позиціями є можливість збільшити вітчизняне виробництво в декілька разів. Так, наприклад, потенціал з виробництва взуття оцінюється фахівцями асоціації «Укрлегпром» у 150 млн. пар на рік.

Слід зауважити, що вітчизняна продукція легкої промисловості викликає у споживачів достатньо високий інтерес. За даними опитування (матеріали ток-шоу Шустер-Live ТРК «Україна») 49 % опитаних навіть за нинішніх умов розвитку галузі в тій чи іншій мірі споживають вітчизняну продукцію, 51 % – ні. Вибірка є репрезентативною і представляє всі регіони, вікові групи, різні професії, обидві статі



Продовження. табл. В.1

Можливість придбати брендові якісні речі за невисокою ціною

Ціна на брендовий якісний одяг досить висока, таким чином новий якісний модний одяг є недоступним для значної частини громадян, в тому числі і насамперед – молоді як основного споживача. Тоді як серед продукції «second-hand» такі речі зустрічаються досить часто, а асортимент – дуже різноманітний

Група «Одяг-Люкс» серед імпортованого одягу «second-hand» складає лише незначну частину, натомість значна частина одяг 1, 2, 3-ї категорій зношеності, таким чином брендові речі в даній товарній групі в переважній своїй частині вже втратили свої високі споживчі якості.

Імпортери «second-hand» створюють робочі місця

В сфері торгівлі товарами «second-hand» задіяно близько 300 тис. осіб. (інформація Асоціації дилерів одягу «second-hand»).

Такому становищу сприяє і те, що праця в легкій промисловості – найменш оплачувана серед всіх галузей промисловості України: у 2009 р. 1035 грн./міс. проти 2117 грн./міс. в цілому по промисловості; у 2008 р. 1011 грн./міс. проти 2017 грн./міс. в цілому по промисловості (дані Держкомстату)



Дефіцит робочої сили в легкій промисловості навіть без розширення виробничих потужностей оцінюється в 30 тис. осіб (номінальна кількість робочих місця сягає 120 тис. при реальній зайнятості 93 тис. осіб). Крім того, загалом по промисловості потреба у кадрах у 2009 р. становила 65,9 тис. осіб, в тому числі – близько 40 тис. робочих місць – не потребують високої кваліфікації. Значна частина цих громадян (до третини навіть за наявних кризових умов), особливо молоді, є кадровим резервом розвитку промисловості, насамперед легкої, та можуть забезпечити створення більшої доданої вартості. Особливо це актуально для великих міст, де є ринки збуту продукції і, відповідно, заробітна плата може бути вищою, так, за даними асоціації «Укрлегпром», за серпень 2010 р. середня заробітна плата швеї в Києві складає 306 дол. США на місяць (близько 2400 грн. на місяць).



В разі заборони є ризик збільшення контрабанди, позбавлення бюджету взагалі навіть тих податкових надходжень, що є нині

За 2009 р. було ввезено вживаної продукції на суму 57 млн. дол. США та сплачено до бюджету мита на 24,168 млн. грн. Заборона імпорту «second-hand» позбавляє бюджет цих надходжень



Розділ 2
Напрями реструктуризації підприємств легкої промисловості України



    1. Проблеми та перспективи структурної перебудови роботи підприємств легкої промисловості, що працюють за толінговими схемами

    1. Маркетингові підходи до управління виставково-ярмарковою діяльністю підприємств легкої промисловості


2.1. Проблеми та перспективи структурної перебудови

роботи підприємств легкої промисловості,

що працюють за толінговими схемами
В умовах посилення міжнародної конкуренції та поглиблення процесів глобалізації міжнародної торгівлі, які мають місце із вступом України до СОТ, першочерговим завданням щодо посилення позицій вітчизняної легкої промисловості як на вітчизняному, так і на світовому ринках є повномасштабна структурна перебудова галузі.

Розрізнені підприємства, кожне з яких нині є самостійним гравцем на ринку, в рамках СОТ позбавляються будь-якої прямої державної підтримки (обсяги якої і без того сьогодні прямують до нуля), але не це є основною загрозою для галузі. Самостійність та ризикованість здійснення господарської діяльності – невід’ємні складові ведення бізнесу в ринкових умовах. Проте слід прийняти до уваги глибокі деформаційні процеси, що мали місце в галузі протягом останніх 18-20 років.

Переважна більшість підприємств легкої промисловості України – це представники так званого «середнього бізнесу», навіть якщо формально їх певну частину можливо віднести до великих підприємств із середньообліковою чисельністю персоналу понад 1000 осіб та обсягом валового доходу від реалізації продукції, що за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні (за визначенням Господарського Кодексу України). Тим не менше, слід констатувати глибоку структурну кризу, в якій опинилися підприємства. Таке становище характеризується наступними ознаками:

- нерівність конкурентних умов на ринку, коли доводиться змагатися з реалізаторами імпортної продукції та «секонд-хенду», які працюють за спрощеною системою оподаткування та зазнають суттєво меншого податкового тиску;

- неможливість використання засобів зниження податкового тиску, доступних великому бізнесу (зокрема, інвестування шляхом здійснення зовнішньоекономічних операцій із країн, де діють пільгові умови оподаткування, або так звані офшорні операції);

- майже повне руйнування сировинної бази виробництва товарів легкої промисловості;

- ускладнено доступ до обігових коштів через недосконалість кредитної політики в Україні;

- частково втрачено значну частину кадрового потенціалу, особливо щодо технологів, конструкторів, дизайнерів одягу та взуття;

- втрачено значну частину потенціалу споживчого ринку в Україні внаслідок величезного падіння рівня життя населення (навіть сьогодні за різними оцінками тільки на харчування всередньому по Україні домогосподарства витрачають 55-60 % сукупного доходу);

- має місце значне посилення соціальної напруги, що ускладнює вивільнення працівників на підприємствах, керівництво змушене будь-яким чином забезпечувати планові обсяги виробництва.

В численних наукових дослідженнях, присвячених проблемам розвитку легкої промисловості України, вже було визначено основну причину, яка призвела до всіх вищезазначених проблем. З'ясовано, що до 70-80 % продукції легкої промисловості України сьогодні виробляється за толінговими схемами, тобто здійснюють операції з переробки давальницької сировини з наступним поверненням готової продукції іноземному замовнику, який оплачує послуги з переробки [22]. Крім вищезазначених причин, розвиткові таких схем господарювання в легкій промисловості сприяла нерозвиненість збутових мереж та відсутність сучасних маркетингових служб на підприємствах легкої промисловості України, а також небажання керівників підприємств працювати в умовах підвищеного ризику ринкового середовища та бажання його розділити (в результаті – із закордонним замовником продукції, який надає сировину). Неготовність менеджменту відмовитися від толінгових схем виробництва сприяла їх використанню і після 2000-2001 рр., коли в інших галузях народного господарства намітилися тенденції до зростання та покращення результатів діяльності [17; 18].

У іноземного замовника переробки давальницької сировини є два основних мотиви для здійснення таких операцій:

1) прагнення підприємств економічно розвинутих країн знайти можливість знизити собівартість продукції за рахунок здійснення частини або всього виробничого процесу в країнах з нижчими витратами на заробітну плату;

2) відсутність в країни-замовника технології або необхідних виробничих потужностей для отримання необхідної продукції, що супроводжується нестачею вільноконвертованої валюти для її закупівлі за кордоном.

Зазвичай для іноземних підприємств, що співпрацюють з українськими, діє саме перший мотив, так як відносно невисока оплата праці в Україні є основним чинником, що впливає на вибір ними контрагента для переробки давальницької сировини. За рахунок практично лише цього фактора іноземним замовникам вдається перекривати транспортні витрати на поставку сировини та вивезення продукції, а також отримувати значні прибутки, які навіть після розподілу між замовником та посередником становлять досить велику суму, щоб приваблювати таку кількість інофірм до використання послуг українських партнерів з місцевою робочою силою.

До того ж, у 80-х рр. ХХ ст. було проведено повну модернізацію підприємств легкої промисловості УРСР, тобто часи перебудови та подальшої економічної скрути галузь зустріла з сучасним, на той період, обладнанням. Це робило її привабливою для іноземних компаній за рахунок здатності виробляти якісну продукцію в стислі терміни. Як вже зазначалося в цей період вітчизняні товаровиробники, опинившись в нових соціально-економічних умовах не спромоглися, у переважній своїй більшості, пристосувати свою роботу до них. Тому співпраця українських компаній із зарубіжними партнерами на умовах толінгу за тих умов була вигідною для обох сторін.

Проблематика толінгу розглядається в працях таких зарубіжних та вітчизняних вчених як: І. Балабанов, Д. Бєлкін, Н. Іванов, Б. Кліяненко, О. Лабурцева, А. Любин, В. Мамутов, А. Онуфрієв, А. Сисоєв, Д. Сіваков, Н. Тарнавська, О. Чаленко. У роботах даних вчених висвітлюються питання методологічного забезпечення здійснення операцій з давальницькою сировиною, дається оцінка впливу толінгу на підприємство замовника та виконавця.

Толінг, або операції з давальницькою сировиною є однією з форм міжнародної кооперації підприємств. У науковій літературі його відносять до різних видів зовнішньоекономічної діяльності розглядаючи як: виробничу послугу [24]; різновид зустрічної торгівлі; форму підряду [http://buh.ru/document.jsp]. COT визнає його як самостійну форму міжнародного розподілу праці [www.id-mebel.ru/tolling.html]. Розглянемо найбільш поширені трактування цього поняття в економічній літературі (табл. 2.1).


Таблиця 2.1 – Визначення поняття «толінг» (операція з давальницькою сировиною)




Автор, джерело

Визначення толінгу /операцій з давальницькою сировиною

1.

Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»

Операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах – операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу із зміною коду по ТН ЗЕД (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату

2.

Белова И. А. Толлинг как экономическое явлениеБелова И. А. Толлинг как экономическое явление // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. - №3. – с. 129-137

Толінг (від англ. "tall"– мито) – переробка наданої інофірмами сировини, що безмитно ввозиться для цього на територію Росії під митним режимом переробки

3.

Мамутов В., Кліяненко Б., Чаленко О. Толінгові схеми: плюси і мінуси // Економіка України. – 2002. – №1

Толінг – проведення зовнішньоекономічних операцій з безмитним ввезенням та вивезенням сировини і ресурсів (давальницької сировини)

4.

Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи

Толінг або толінгові операції – це послуги з переробки імпортної давальницької сировини, що ввозиться на митну територію держави, для наступної переробки її вітчизняними підприємствами в готову продукцію, яка вивозиться за межі держави. Іншими словами, толінг – це спосіб організації виробництва, що ґрунтується на розподілі товарно-сировинних поставок і переробці давальницької сировини

5.

Макаревич Е. Толлинг: экономические и правовые аспекты

Толінгові операції – це порядок організації виробництва з переробки давальницької сировини, умови і форми розрахунків за роботи з переробки, способи реалізації готової продукції, виготовленої з давальницької сировини

До операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менше 20 % загальної вартості готової продукції. Винятком з цього правила є конкретний перелік видів давальницької сировини, що врегульований окремими постановами Кабінету Міністрів України. Крім цього, Уряд має право регулювати розміри питомої ваги сировини у продукті переробки. Так, сьогодні встановлено обмеження питомого вмісту сировини у готовій продукції тільки щодо сировини українського походження, що направляється на переробку за кордон. До сировини іноземного замовника застосовується загальна норма у 20 %. Таким чином, у нормативно-правовій базі закріплена нерівноправність щодо сировини українського та іноземного замовника, з чим не можна погодитись, так як це суперечить принципу рівноправності при здійсненні ЗЕД.

Таким чином, узагальнюючи усі вище наведені визначення, толінг можна охарактеризувати як здійснення зовнішньоекономічних операцій з переробки давальницької сировини вітчизняним підприємством з наступним поверненням готової продукції іноземному замовнику, який оплачує послуги з переробки. При цьому важливою умовою віднесення тієї чи іншої операції до толінгу є те, що сировину, яка ввозиться або купується на території країни переробки, підприємство переміщає під безмитний режим.

Розрізняють два види толінгу – зовнішній і внутрішній. Зовнішній толінг передбачає закупівлю сировини за кордоном, а внутрішній – її закупівлю в країні переробки. За кордоном такі операції називають активною та пасивною переробкою, де під активною мають на увазі переробку наданих іноземним замовником матеріальних ресурсів в країні переробки, для іноземного замовника ця переробка вважається пасивною.

Внутрішній толінг не вимагає митного оформлення сировини. Для зовнішнього толінгу, який характерний для більшості підприємств України, що працюють на давальницькій сировині, існує два митних режими – на митній території і під митним контролем. Відрізняються ці режими тим, що в першому випадку вносяться заставні платежі в розмірі мита і податків, які потім повертаються переробному підприємству за умови вивезення готової продукції, в другому випадку – мито, податок на додану вартість та спеціальний податок не стягуються.Мамутов В., Кліяненко Б., Чаленко 0. Толінгові схеми: плюси і мінуси // Економіка України. - 200

Слід розглянути принципову схему здійснення операцій з переробки давальницької сировини (рис. 2.1). Її можна представити у вигляді ланцюга «власник сировини – переробник – власник готової продукції», де замовник має можливість контролювати всі етапи виготовлення продукції, не маючи необхідності при цьому організовувати весь виробничий процес.

Рисунок 2.1 – Схема роботи за договором толінгуwww.id-mebel.ru/toll
Схема роботи за договором толінгу включає такі основні етапи:

1. Укладення контракту та перерахування грошових коштів у іноземній валюті постачальникам у рахунок оплати за матеріали.

2. Поставка матеріалів та комплектуючих виконавцю відповідно до умов контракту. виконавець – це фірма-посередник між іноземним замовником та вітчизняним підприємством-переробником давальницької сировини.

3. Передача матеріалів на переробку на основі договору, укладеного між виконавцем (посередником) і переробником.

4. Оплата переробки давальницької сировини переробнику.

5. Повернення з переробки готової продукції.

6. Оплата комісійних за договором доручення, укладеного між виконавцем та замовником.

7. Відправка готової продукції замовнику за договором доручення.

У багатьох випадках при здійсненні толінгових операцій посередник відсутній тоді схема включає лише три сторони, а всі розрахунки за послуги з переробки давальницької сировини проводяться безпосередньо між іноземним замовником та підприємством, що виконує переробку. Іноді такі операції проводяться лише між двома контрагентами (замовником і переробником), коли замовник є виробником сировини.

В результаті в 90-ті рр. ХХ ст. підприємства легкої промисловості України змогли зберегти свій виробничий та кадровий потенціал і відносну стабільність роботи. Проте робота за давальницькими схемами завжди повинна носити тимчасовий характер, тривале використання подібної схеми організації бізнесу «виснажує» основні фонди підприємств. Досвід засвідчує: як тільки національна економіка починає зростати (що відбулося в Україні після 2000 р.), підприємства легкої промисловості відмовляються від толінгу. Але до теперішнього часу в державі це не було реалізовано. Таким чином, робота переважно з давальницькою сировиною чинила неоднозначний вплив на розвиток галузі, наслідки цього проілюстровано в таблиці 2.2.


Таблиця 2.2 – Аналіз позитивних та негативних наслідків роботи підприємств легкої промисловості за толінговими схемами


Негативні наслідки роботи за толінговими схемами

Позитивні наслідки роботи за толінговими схемами

1. Нестача обігових коштів, яку намагалися замінити прямими поставками сировини

1. Розв’язання проблем, пов’язаних із браком якісної сировини, її поставками

2. Низький рівень рентабельності виробництва за іноземними замовленнями (у розрахунках з якими, як правило, враховували тільки вартість обробки виробу, ігноруючи значні постійні затрати підприємств)

2. Можливість залучення фінансових ресурсів від постійних іноземних партнерів (актуально в умовах кризи, згортання банками кредитних програм для промислових підприємств)

3. Прискорений знос виробничого устаткування підприємств (спричинений його інтенсивною експлуатацією, низькою рентабельністю виробництва, що унеможливлює вчасне оновлення обладнання)

3. Завантаження виробничих потужностей підприємств (особливо в умовах падіння платоспроможного попиту на внутрішньому ринку)

4. Втрата іміджу вітчизняних підприємств

4. Отримання підприємствами актуальної технічної інформації від іноземних партнерів, а також інформації про модні тенденції на ринку одягу

5. Зниженння чисельності висококваліфікованого інженерно-технічного персоналу (виявилися непотрібними значна частина технологів, конструкторів, дизайнерів)

5. Гарантована реалізація продукції, що виробляється, зменшення витрат на збутову діяльність в цілому

6. Інтенсифікація та погіршення умов праці основних робітників підприємств

6. Зменшення рівня безробіття та забезпечення повної зайнятості персоналу підприємств

7. Втрата незалежності та самостійності підприємств, особливо у збутовій діяльності



З представленого у табл. 2.2 можна зробити висновок, що діяльність підприємств легкої промисловості України за толінговими схемами може розглядатися лише як тимчасова політика збереження виробничого та кадрового потенціалу галузі в умовах тяжкої економічної кризи (це було актуально лише для перших десяти років незалежності України). Проте поступово робота за таким підходом знижує конкурентоспроможність підприємств, вони втрачають навіть іноземні замовлення.

З огляду на вищезазначене, вважаємо що майбутній розвиток легкої промисловості України повинен базуватися на реструктуризації підприємств галузі, які працюють за толінговими схемами, метою якої має стати суттєве зниження частки такої продукції у випуску підприємств.

Диверсифікація діяльності підприємств легкої промисловості можлива за кількома напрямками, зокрема:

1. Розширення виробництва продукції для внутрішнього ринку:

- підвищення обсягів виробництва продукції для внутрішнього ринку і активізація збуту в Україні;

- виробництво продукції за державним замовленням.

2. Розширення обсягів виробництва продукції для закордонних ринків:

- експорт продукції за кордон (можливо за умов координації діяльності підприємств галузі при посередництві професійних галузевих об’єднань, наприклад, «Укрлегпром», або створення спеціалізованої торгово-експортної асоціації) [12, с. 384-387];

- активне використання інших форм міжнародної кооперації.

Основними критеріями оцінки перелічених напрямків реструктуризації діяльності підприємств можна вважати такі індикатори, як потрібний обсяг інвестування; термін його окупності; ступінь залежності від партнерів по бізнесу; можливість отримання прибутку та видатки, які нестиме підприємство у випадку обрання того чи іншого варіанту. Виходячи з цього, можливо визначити переваги та недоліки кожного із варіантів реструктуризації. Представимо їх у табл. 2.3 [16, с. 111].

За даними таблиці проаналізуємо особливості та ризики різних варіантів реалізації реструктуризації підприємств, що працюють за толінговими схемами, на основі проведеного аналізу запропонуємо систему заходів, які мають супроводжувати реструктуризацію.


Таблиця 2.3 – Особливості різних способів диверсифікації діяльності підприємств легкої промисловості, що працюють за толінговими схемами


Фактори

Способи диверсифікації

Розширення виробництва на внутрішній ринок (розвиток товару)

Виробництво за держзамовленнями

Експорт

Кооперація

Обсяг необхідних інвестицій

високий

невисокий

високий

варіюється

Швидкість реалізації

низька

висока

низька

варіюється

Залежність від партнерів

відсутня

відсутня

значна за умов посередництва

велика

Можливість отримання прибутку

велика

велика

велика

середня

Видатки

великі

великі

великі

незначні

Розвиток товару та розширення реалізації продукції на внутрішньому ринку потребує значних інвестицій і витрат у процесі подальшої діяльності, тому термін окупності подібних проектів є тривалим (зважаючи на об’єм вітчизняного ринку та падіння купівельної спроможності громадян), проте в разі успіху проектів реструктуризації є висока вірогідність суттєвого приросту прибутку та позбавлення економічної залежності вітчизняних підприємств від іноземних замовників. Даний напрямок перебудови роботи підприємства потребує наступних заходів:

- впровадження механізмів пільгового кредитування підприємств галузі для забезпечення їх оборотними коштами на придбання достатньої кількості сировини, а також оновлення технологічної бази;

- прискореного гармонійного розвитку суб’єктів економіки, що забезпечують сировиною швейні підприємства (тваринництво, вирощування технічних культур: льону, технічних сортів конопель, бавовни, шовкопрядіння, текстильні підприємства, хімічна промисловість, виробники фурнітури та ін.);

- створення кластерних об’єднань, що забезпечить відновлення коопераційних зв’язків між вітчизняними постачальниками сировини та підприємствами легкої промисловості, вдосконалення їх логістичних систем;

- розробки принципово нових конкурентних маркетингових стратегій підприємств легкої промисловості;

- створення в Україні гуртового ринку швейних виробів;

- сприяння розвитку міжнародної виставкової діяльності в галузі (з підключенням Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України та через створення спеціалізованих торговельно-економічних місій);

- активізація професійно-освітньої підготовки інженерно-технологічного персоналу для підприємств легкої промисловості, брак якого може бути відчутним в найближчі роки і з розвитком власного виробництва.

Зазначений шлях є найперспективнішим напрямком реструктуризації галузі, проте пов’язаний із найбільшими ризиками і витратами, не може бути реалізований ізольовано від соціальних програм Уряду, спрямованих на розбудову в Україні суспільства середнього класу (як найбільш активного та вимогливого споживача продукції).

Виробництво за держзамовленнями є специфічним видом діяльності, зокрема для забезпечення потреб армії, закритих установ, казенних підприємств, лікарень тощо. Особливо цей спосіб ефективний при підтримці підприємств у «міжсезоння», коли знижується попит на продукцію. Цей напрям реструктуризації більше підходить вітчизняним підприємствам, через те, що потребує суттєво менше інвестицій з їх боку, відповідно, і швидкість реалізації таких проектів – висока. Перевагою є також відсутність залежності від партнерів чи посередників (крім держави). Це дозволяє забезпечити високу прибутковість підприємств, але вимагає надзвичайно високих витрат з державного бюджету, що неможливо забезпечити в умовах економічної кризи [21, с. 319], до того ж є ризик суттєвого розширення державного сектору в галузі, що, в свою чергу, несе вже відомі дослідникам загрози погіршення якості менеджменту підприємств, зниження рівня відповідальності керівників за прийняті рішення. Тим не менше, ряд підприємств, особливо тих, які знаходяться на порозі банкрутства, можливо врятувати, використовуючи подібні моделі реструктуризації (з поверненням частки їх акцій державі та подальшим перепродажем її новим власникам після оздоровлення). Перебудова в такому напрямку потребує наступних заходів:

- значних бюджетних витрат або витрат державних банків (під урядові гарантії) на реструктуризацію галузі;

- активного залучення інвестицій у підприємства галузі (особливо представників крупного вітчизняного капіталу);

- вдосконалення тендерних процедур, забезпечення прозорості їх проведення;

- створення системи моніторингу за формуванням бюджетів та витратами підприємств-переможців державних тендерів.

В умовах значного дефіциту державного бюджету даний напрямок реструктуризації доцільно використовувати лише як додатковий (для підтримки підприємств із яскраво вираженим сезонним характером збуту продукції та тих, що перебувають в особливо тяжкому економічному становищі, але виконують в регіоні важливу соціальну роль). Ще однією проблемою на шляху реалізації цього напрямку реструктуризації діяльності підприємств легкої промисловості є дія Угод та секторальних ініціатив СОТ. На сьогодні фактично подібні дії можуть бути реалізовані лише стосовно підприємств, що працюють на обслуговування потреб державних органів та установ, тобто такі підприємства не можуть бути гравцями на споживчому ринку.

Самостійний експорт продукції легкої промисловості є одним із найпривабливіших способів розвитку галузі, особливо враховуючи позитивний досвід таких країн, як Китай, Туреччина, Польща. Значний приріст прибутку підприємств у разі вдалої реструктуризації компенсує значні інвестиції та поточні затрати, проте термін окупності є довготривалим, а залежність від торгових посередників зростає прямопропорційно розвитку закордонної збутової мережі. Потребує наступних заходів:

- аналізу аналогічної продукції конкурентів на іноземних ринках за ціновими параметрами та показниками якості та безпечності продукції як для споживача, так і для навколишнього середовища;

- визначення географічних пріоритетів спрямування експорту (найбільш перспективних ринків збуту);

- отримання сертифікатів якості продукції ISO-9001 та якості й безпеки виробничих систем ISO-14000;

- організації національних посередницьких служб, які б могли ефективно здійснювати консалтинг та сприяння виставковій і збутовій діяльності за кордоном.

Слід зазначити, що даний напрямок хоч і є дуже витратним та ризиковим, проте вітчизняні підприємства протягом останніх 18 років, працюючи за толінговими схемами, накопичили значну кількість інформації про вподобання, модні тенденції, вимоги до якості продукції на різних ринках (особливо Західної Європи), що може полегшити вихід на них. В той же час, за такого розвитку подій суттєво посилиться залежність вітчизняних підприємств від зарубіжних партнерів та посередників. Зміни ринкової кон’юнктури будуть відігравати ще більшу роль в процесах планування, тобто фактор невизначеності в роботі підприємств зростатиме, тим не менше якісна підготовка роботи маркетингових та економічних служб може вирішити дану проблему, як свідчить позитивний іноземний досвід.

Міжнародна виробнича кооперація у формі спільних підприємств, двосторонньої кооперації або реалізації спільних проектів прийнятна лише у випадку рівноправного партнерства суб’єктів господарювання (якою не є робота за толінговими схемами). Ця форма ведення бізнесу була особливо популярною в Україні на початку 90-х рр. ХХ ст., коли статутні капітали підприємств формувалися на паритетній основі: фінансові ресурси, марка, об’єкти прав інтелектуальної власності надавалися іноземними партнерами, тоді як з боку вітчизняних гравців надавалися – земельні ділянки, виробничі приміщення й устаткування, в деяких випадках – запаси сировини та матеріалів. Її головною перевагою є розділення витрат, інвестицій та ризиків між кількома партнерами, хоча і прибуток також підлягає розподілу між ними. Конкурентної переваги в такий спосіб можна досягти за наступних умов:

- обидві сторони є однаково компетентними, що дасть змогу створити синергійний ефект від об’єднання їх зусиль;

- партнери повинні мати унікальний продукт або технологію, які доповнюватимуть спільний бізнес;

- доцільно об’єднувати сильнішого ринкового гравця та компетентнішого технологічно виробника [19].

Даний напрямок реструктуризації підприємств вважаємо пріоритетним з огляду на те, що він не потребує значних бюджетних асигнувань, дозволяє рівномірно розподіляти ризики інвестування та ведення бізнесу, створює синергійний ефект. Тим не менше, розповсюдженість даної схеми реструктуризації поступово знижується. Цьому є ряд причин: значний фізичний і моральний знос основних фондів вітчизняних підприємств (їх знецінення), падіння рівня підготовки інженерно-технічних працівників підприємств і, відповідно, – рівня складності проектів, які можливо спільно реалізувати. В той же час подібні конкурентні переваги з’являються в країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

Крім традиційних, доцільним є також закордонний досвід використання альтернативних структур побудови бізнесу в промисловості. Це можуть бути наступні інноваційні структури та способи організації бізнесу:

- кластеризація;

- введення в дію критичної кількості нових виробництв методом «бізнес під ключ»;

- інтрапренерство (внутрішньофірмове підприємництво).

Саме на основі перелічених вище способів побудови (архітектури) бізнесу доцільно здійснювати реструктуризацію діяльності підприємств, що працюють за толінговими схемами, а також створення нових підприємств в легкій промисловості, що здійснюватимуть свою діяльність на інноваційній основі. В легкій промисловості, окрім інноваційної складової, слід виділити вплив таких факторів, як мода або відповідності продукції сучасним тенденціям.

Таким чином, в галузі працюють тисячі фахівців, у праці яких яскраво виражена творча складова, поєднана із високим рівнем вимог до професійної підготовки, технічних знань, унікальних навичок та вмінь. Перевага роботі за давальницькими схемами, низька орієнтованість на споживача, засилля імпортної продукції на вітчизняному ринку, недостатній рівень гнучкості менеджменту на підприємствах легкої промисловості України стали причинами втрати значної частини кадрового потенціалу серед конструкторів, технологів, дизайнерів (модельєрів) та представників інших творчих професій. За останні роки фактично було зруйновано систему інтелектуальної власності в галузі, втрачено зв’язок між носіями ідей і сферою виробництва.

В умовах інтеграції України до СОТ, коли все більш нагальною стає потреба диверсифікації діяльності підприємств галузі, необхідною є розробка стратегії відходу від використання толінгових схем виробництва. Поступово актуалізуються наступні галузеві виробничі функції:

- дизайн одягу та взуття, ін. товарів легкої промисловості, їх художнє оздоблення;

- конструювання виробів народного споживання;

- створення нових матеріалів із заданими властивостями;

- розробка індивідуального програмного забезпечення на всіх стадіях виробничого процесу;

- створення та впровадження нових технологій обробки сировини та виробництва продукції, складування та передпродажної підготовки виробів;

- раціоналізації роботи логістичних та збутових систем суб’єктів господарювання;

- органічного влиття виставкових технологій до бізнес-процесів представників легкої промисловості України.

Вирішення поставлених задач суттєво ускладнюється в сучасних умовах, які відзначаються високою мобільністю ринку високоосвічених фахівців творчих професій. Ефективне використання професіоналів, які можуть вільно розпоряджатися результатами власної інтелектуальної праці та творчої активності, а також відзначаються значним рівнем економічної незалежності, стає неможливо здійснювати, спираючись на традиційні організаційні структури ведення бізнесу та системи мотивування до праці. Роль факторів матеріального стимулювання перестає бути визначальною, представники творчих професій прагнуть отримати гарантії та максимальне сприяння реалізації власних проектів, приймаючи активну управлінську участь в ході цих процесів. Діючи за традиційними схемами (створення конструкторських, дизайнерських відділів, залучення провідних фахівців з різних технологій на функціональній, а не проектній основі), вже неможливо забезпечити достатній рівень мотивації, а, відповідно, – і належну якість та високий рівень творчої активності висококваліфікованих співробітників.

В той же час творчий потенціал та наявність сучасних яскравих ідей дизайнерів, модельєрів, конструкторів, технологів, інженерів неможливо реалізувати поза значними виробничими, людськими та фінансовими ресурсами великих промислових підприємств та їх об’єднань (промислово-фінансових груп, кластерів). Таким чином, постає проблема якісної інтеграції високого творчого потенціалу і незалежності сучасних професіоналів із жорстко регламентованими промисловими виробничими структурами, інтересом перших до розкриття своїх унікальних здібностей та реалізації творчих задумів та спрямованістю других на фінансовий результат, оптимізацію виробничих процесів та, відповідно, – витрат.

Фактично, на сьогодні представники інженерно-технічних спеціальностей та творчих професій у більшій мірі тяжіють до створення і управління власним бізнесом, ніж до регламентованої роботи за наймом на промислових підприємствах. В таких випадках ефективність здійснення такої діяльності визначається, окрім володіння конкурентними перевагами у вигляді інтелектуального та творчого потенціалу, ще й традиційними сильними сторонами малих підприємницьких структур, зокрема:

- організаційно-технологічною мобільністю;

- активною конкурентною політикою;

- гнучкістю менеджменту;

- високою адаптивністю до вимог ринку.

Разом з тим, слід зазначити, що в Україні залишаються і навіть загострюються традиційні проблеми ведення малого та середнього бізнесу, а труднощі і значні ризики, які виникають на стадії започаткування власної справи, – взагалі є невідворотними та характерними навіть для достатньо лібералізованих ринкових економік. Серед таких факторів негативного впливу на розвиток підприємництва найбільш актуальними сьогодні є наступні:

- відсутність, важкодоступність стартового капіталу;

- бюрократичні перепони на шляху будівництва, високі ціни на оренду приміщень;

- відсутність і складність підбору команди;

- недосконала податкова політика держави відносно малого бізнесу та тих, хто тільки запроваджує власну справу;

- ускладнений доступ до сировини та техніки;

- неможливість формування повноцінних маркетингових служб на ранніх етапах реалізації бізнес-проекту;

- відсутність управлінського досвіду та знань.

Таким чином, аналізуючи вищезазначене, приходимо до висновку, що бажання висококваліфікованих фахівців посилити контроль за реалізацією власних інтелектуальних надбань шляхом організації бізнес-проектів в сучасних умовах господарювання є надзвичайно ризиковим. Тим не менше, просто повернення їх до праці на промислові підприємства, в тому числі легкої промисловості, на традиційних засадах стикається із наступними проблемами:

- недостатня участь розробників у доведенні своїх проектів до остаточної реалізації;

- відсутність систем участі розробників у розподілі фактично отриманих прибутків від реалізації проекту;

- недостатнє розуміння спеціалістами економічних вимог та параметрів продукції, яку їм доручено розробляти;

- низька фінансова дисципліна інженерно-технічних підрозділів, роздування їх бюджетів;

- низька мотивація до творчої активності, використання інноваційних підходів та новаторських рішень;

- підвищена конфліктність всередині інженерно-технічних, конструкторських, дизайнерських відділів внаслідок директивного підходу до їх формування;

- значні терміни розробки нової продукції;

- деперсоніфікована і невизначена в часових межах відповідальність інженерно-технічних, конструкторських, дизайнерських та ін. відділів.

З огляду на вищезазначені позиції, вважаємо доцільним вивчення досвіду формування та запровадження у діяльність підприємств легкої промисловості таких гнучких інноваційних структур, як інтрапренерські (внутрішньофірмове підприємництво), які органічно поєднують в собі переваги гнучкості малих підприємницьких організацій та потужних фінансово, кадрово і технічно традиційних промислових виробництв.

Інтрапренерство – це відносини, які виникають на підставі створення на «старих» великих підприємствах малих підприємницьких структур (інколи їх називають малими творчими підприємницькими центрами) з метою подолання консерватизму великих компаній і вирішення інноваційних довгострокових завдань.

Інтрапренер – особа, що ініціює і веде свою підприємницьку діяльність в рамках існуючого діючого підприємства.

Переваги інтрапренерства над індивідуальним підприємництвом:

1) наявність у більших компаній потужної технологічної, лабораторної й дослідницької бази;

2) можливість одержати кваліфіковану допомогу з боку маркетингових підрозділів фірм;

3) потужна фінансова підтримка вищого керівництва;

4) підтримка кращих розумів, зосереджених у великій компанії;

5) можливість використати інформаційні ресурси й комп'ютерні системи компаній.

Як можемо бачити з даних у рис. 2.2, на промислових підприємствах потрібно сформувати ряд передумов, які б могли сприяти утворенню на них підприємницьких інноваційних структур.

Аналізуючи такі на підприємствах легкої промисловості, приходимо до висновку, що вітчизняна галузь в цілому підготовлена до запровадження внутрішньофірмового підприємництва, зокрема з наступних причин:

- збережено достатній кадровий потенціал підприємств;

- спостерігається критично низький рівень зацікавленості у праці серед висококваліфікованих фахівців в рамках традиційних організаційних структур та підходів до роботи;

- значні виробничі потужності підприємств та наявність високотехнологічного обладнання, які не використовуються в повному обсязі.

Рисунок 2.2 – Умови, необхідні для виникнення інтрапренерства на підприємстві


В загальному вигляді впровадження та подальша робота інтрапренерських структур залежать від стадії життєвого циклу «старого» підприємства. Більш детально специфіка їх взаємодії представлена у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 – Особливості інтрапренерства на різних стадіях життєвого циклу підприємства


Стадії циклу

Взаємовідносини підприємства і засновника підприємницької структури

1. Зародження підприємницької ідеї

Підприємницька ідея (ініціатива) зароджується всередині підприємства (у одного зі співробітників-спеціалістів) або ззовні (у спеціаліста, наприклад дизайнера) і підхоплюється підприємством з урахуванням свого потенціалу

2. Реалізація підприємницької ідеї, створення підприємницьких господарських структур

Підприємство й автор підприємницької ініціативи стають партнерами, що об’єднують свої можливості для її реалізації. Використовуються ресурси підприємства і засновника підприємницьких господарських структур

Продовження табл. 2.4

3. Стійка робота, прибутковість

Підприємство зберігає контроль над підприємницькою структурою й отримує певні дивіденди

4. Занепад

Підприємство або бере участь в диверсифікації бізнесу, або ліквідує інтрапренерську структуру

В той же час слід зауважити, що наявні умови підготовленості підприємств галузі до роботи з використанням інтрапренерських структур на сьогодні зводяться лише до організаційно-технічних, як то розміри підприємств, їх технологічна оснащеність, людський потенціал (даний фактор вичерпується стрімкими темпами внаслідок високої плинності кадрів, старіння персоналу, зниження якості професійно-технічної освіти та галузевої науки).

Проте існує і численний ряд проблем, які заважають створенню інноваційних структур на основі внутрішньофірмового підприємства. Серед них слід виділити такі:

- керівництво надає перевагу авторитарному та ліберальному стилю управління, відсутня або малорозвинена система заохочення раціоналізаторства та генерації ідей на найнижчих рівнях виробничої ієрархії;

- недостатній рівень захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- брак механізмів комерціалізації ідей та винаходів (що знецінює їх ринкову вартість й ускладнює внесення подібних активів до статутних капіталів інтрапренерських одиниць);

- низька прибутковість підприємств легкої промисловості, відсутність вільних фінансових ресурсів (фактично це позбавляє великі підприємства їх основної конкурентної переваги «сильного гравця»).

З огляду на це, слід детальніше розглянути різноманіття організаційних форм інтрапренерства, які представимо на рис. 2.3-2.5. Серед таких сьогодні виділяють внутрішньофірмове підприємництво в рамках базового підприємства, в рамках договірних відносин, а також в рамках об’єднань підприємств (концернів).

1. Взаємодія (інтрапренерство) в рамках базового підприємства – одна з найпростіших організаційних форм побудови інтрапренерських відносин, представлена на рис. 2.3.


Рисунок 2.3 – Організація інтрапренерства в рамках одного підприємства (всередині)
В даному випадку модель реалізується на одному підприємстві, яке, в свою чергу, не є складовою об’єднань підприємств. Підприємницькі підрозділи (інтрапренерські одиниці) утворюються поряд з традиційними підрозділами організації, і відрізняються від останніх наступними рисами:

- права на продукт, що виробляється підрозділом, належать тільки цьому підрозділу або його керівнику, а не всьому підприємству;

- керівник підрозділу є підприємцем-інтрапренером, співзасновником підрозділу, йому належить ідея виготовлення продукту, який виробляється;

- фінансування підрозділу здійснюється виключно на конкурентних засадах, тобто підприємство формує бюджет підрозділу виключно з урахуванням прибутків, які останній забезпечує.

Дана схема реалізації інтраперенерства є найбільш типовою та традиційною, дозволяє суттєво підвищити відповідальність менеджерів структурних підрозділів підприємства, мотивувати співробітників творчих професій (дизайнерів, конструкторів, частково інженерів-технологів та менеджерів), подолати бюрократію, яка притаманна великим підприємствам, скоротити терміни реалізації перспективних проектів, забезпечити принцип змагальності в роботі підрозділів підприємства.

В той же час подібна організаційна структура має свої недоліки:

- актуальна лише для потужних підприємств, діяльність яких відзначаються відмінними фінансовими результатами;

- в рамках одного підприємства діють як інтрапренерські, так і традиційні структури, що може стати причиною конфліктів та непорозумінь (особливо щодо питань розподілу ресурсів).

2. Взаємодія (інтрапренерство) в рамках договірних відносин – це форма, що означає співпрацю інтрапренера та базового підприємства, за якої обидва зберігають юридичну самостійність, є цілком незалежними господарськими одиницями юридично (рис.2.4). Проте сутність співпраці залишається. Інтрапренерська бізнес-одиниця отримує кошти, виробничі приміщення, устаткування, здійснює лізинг персоналу від базового «старого» підприємства, несе відповідальність за реалізацію спільного проекту, володіє правами на об’єкти інтелектуальної власності (ідею, винаходи, корисні моделі, креслення тощо). Велике підприємство виступає свого роду замовником специфічної послуги чи товару, а інтрапренер допомагає такі послуги чи товари виробляти.

Рисунок 2.4 – Організація інтрапренерства із зовнішньою підприємницькою одиницею

В разі використання даної форми організації інтрапренерства з’являється можливість надання ще більшої творчої незалежності підприємницькій одиниці. В той же час не порушується організаційна цілісність базового великого підприємства. Основним недоліком даного способу організації інтрапренерства є зменшення можливостей контролю за діяльністю інтрапренера, а також ускладнення процесу фінансування підприємницької структури (постає необхідність створення або використання сторонніх фінансових установ).

3. Взаємодія в рамках об’єднання підприємств (концерну) – найбільш характерна для України форма внутрішньофірмового підприємництва, за якої підприємницькі одиниці діють поряд з підприємствами, що працюють на традиційній основі, у складі об’єднання концерну (рис. 2.5).

Рисунок 2.5 – Організація інтрапренерства великих об’єднань


Вважаємо, що на сьогодні дана форма організації інтрапренерства є найбільш прийнятною та дієвою. Основною перевагою є те, що замість базового підприємства, лідером бізнес-утворення є концерн – у вітчизняних реаліях значно сильніший ринковий гравець із потужними фінансовими можливостями (що найголовніше). Зазвичай концерн володіє значною кількістю підприємств, що представляють різні галузі, що дозволяє ефективно розподіляти ризики та оптимізувати витрати. Ще однією позитивною характеристикою даної схеми є те, що до складу концернів входять фінансові інститути (банки, інвестиційні фонди, кредитні спілки тощо), які виконують функцію фінансування інтрапренера на кредитній основі. За такої схеми концерн не фінансує, а саме кредитує підприємця. Головною перевагою кредитування над фінансуванням є те, що воно є конкурентним, тобто, щоб отримати кредит, слід надати гарантії успішності проекту, по-друге, платність кредиту дозволяє зменшити фінансові ризики концерну та є стимулом для підприємницької одиниці ефективніше шукати шляхи збільшення прибутку.

Обираючи одну з моделей, можливо суттєво підвищити ефективність діяльності підприємств легкої промисловості України, наблизити один до одного виробника продукції та дизайнерів, модельєрів, конструкторів, які сьогодні не зацікавлені працювати в штаті підприємств. Це дозволить освоїти виробництво якісного брендового одягу та взуття, адже тільки така продукція сьогодні є конкурентоспроможною на західноєвропейських ринках, які стали більш відкритими із вступом України до СОТ.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка