Теоретико-методологічні засади



Сторінка4/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
1.3. Пропозиції щодо вдосконалення

вітчизняного законодавства та його адаптації

до вимог СОТ
Вирішення проблем розвитку легкої промисловості України, що виникають у процесі інтеграції до СОТ, подолання загроз та негативних тенденцій, охарактеризованих у попередніх підрозділах монографії неможливе без вдосконалення нормативно-правової бази, адаптації законодавчих актів до норм і вимог СОТ. Концептуальні положення щодо вдосконалення нормативно-правової бази представлено в таблиці 1.13. Конкретизуючи зазначені в таблиці напрямки законодавчих змін, надаємо наступні пропозиції щодо адаптації вітчизняної нормативно-правової бази до умов ведення бізнесу в СОТ.

1. Митне законодавство:

1.1. Є необхідність створення механізму дооцінки імпортованої продукції шляхом створення спеціалізованих експертних груп з фахівців в галузі легкої промисловості для уникнення заниження митної вартості продукції, що перетинає кордон України. В той же сам проблема оцінки реальної вартості партії продукції, що ввозиться, залишається. Нині, Державна митна служба України здійснює оцінку вартості за кожним контрактом індивідуально. Даний процес ускладнюється тим фактом, що ще не налагоджена повноцінна співпраця з митними органами країн-експортерів продукції в Україну. Електронні копії експортних декларацій, за якими можливо швидко, зручно і достовірно підтвердити країну походження товару та митну вартість продукції, нині митні органи України можуть отримувати лише з Російської Федерації, Білорусі, Молдови (з цими країнами укладено відповідні двосторонні угоди). З такими країнами, як Китай, Туреччина та ін. країни ЄС, таких домовленостей не досягнуто, і вони посилаються на закритість такої інформації. Основною причиною цього є активне дотування експорту зазначеними країнами, тому вони не зацікавлені в розкритті реальної митної вартості партій товарів, що ввозяться. Тим не менше, задача активізації переговорів перед Міністерством закордонних справ та Державною митною службою України щодо зазначеного запитання залишається на порядку денному.

1.2. Суттєві недоліки містять також норми про пільгове ввезення нового промислового обладнання, аналоги якого не виробляються в Україні, а також такого, що забезпечує впровадження енергозберігаючих технологій. Зокрема, проект постанови Кабінету Міністрів України «Про ввезення на митну територію України обладнання та комплектуючих виробів до нього товарних груп 84, 85 та 90 УКТ ЗЕД, які не виробляються в Україні та ввозяться промисловими підприємствами без сплати ввізного мита» [11], розроблений на виконання статті 1 пункту 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості» [2] містить наступні недоліки.

По-перше, низка положень постанови, замість регулювання безпосередньо ввозу виробничого обладнання, стосується створення міжвідомчої комісії, на яку покладено досить багато зайвих та нелогічних функцій. Зокрема, такій комісії, яка і створюється із представників галузевих міністерств, підприємства, що імпортують обладнання, мають подавати висновок, що аналоги обладнання не виробляються в Україні, необхідно також подавати низку документів, які можуть бути доступні тільки після ввезення обладнання, які є частиною митного пакету документів. Тому бажаною є відмова від формування громіздких бюрократичних структур.

По-друге, закон не повністю враховує потреби у пільговому завезенні комплектуючих та запасних частин до обладнання. Враховуючи це, багато виробників відмовлятимуться навіть від пільгового ввозу устаткування, бо все одно матимуть надмірні витрати на його подальше обслуговування. Отже, даючи «зелене світло» на ввезення обладнання, слід також пропорційно полегшувати умови імпорту і всіх супутніх товарів.

По-третє, не враховується факт, що замовником цього обладнання в Україні часто стають не суб’єкти господарювання (у них просто може не вистачати наявних коштів), а їх материнські компанії або посередницькі структури. Тому в законі варто передбачити можливість оформлення пільгового ввозу обладнання материнськими компаніями для своїх дочірніх підприємств.

1.3. Постає необхідність спростити Порядок застосовування митних режимів переробки на митній території України та за межами митної території України [9], який на сьогодні внаслідок забюрократизованості прописаних в ньому процедур розмитнення ввезеної продукції, суттєво ускладнює ввезення давальницької сировини з-за кордону, затягує процес її оформлення і таким чином паралізує роботу вітчизняних підприємств легкої промисловості, що працюють по толінговим схемам. Зрозуміле бажання законотворців впорядковувати імпорт, проте у випадку із сировиною для легкої промисловості це суттєво подовжує процес впровадження моделей одягу у виробництво, продукція втрачає свою актуальність (виходить з моди).

1.4. Митній службі необхідно активізувати та покращити діяльність щодо оцінки контрабандної продукції, яка потрапляє на митну територію України. Заниження вартості такої продукції призводить до неможливості притягнути контрабандистів до кримінальної відповідальності (за ст. 201 Кримінального Кодексу України), що сприяє збільшенню обсягів контрабанди. Дану проблему не можливо вирішити ефективно без повернення Державній митній службі України права проведення оперативно-розшукової діяльності. Фактично, нині вони мають право лише оглядати та фіксувати правопорушення при ввезенні продукції, що сприяє збільшенню числа перевірок транспорту на кордоні, збільшує тривалість простоїв вантажів на митних пунктах пропуску, підвищує витрати на транспортування продукції, сприяє контрабанді. Можливість здійснення розслідування та профілактики правопорушень митною службою зробить її діяльність більш ефективною, і найголовніше, – напрямленою на суб’єктів правопорушень, а не на загальний товаропотік.

1.5. Принципи стягнення митних платежів не повинні бути однаковими для всієї номенклатури продукції. Там, де це можливо (щодо країн, з якими Україна не має режиму найбільшого сприяння), необхідно максимізувати ставки імпортного мита на готову продукцію, в той же час мінімізуючи ставки відносно сировини для підприємств легкої промисловості. Таким чином, підходи щодо розмитнення імпортованої продукції мають сприяти розвиткові вітчизняного виробництва.

2. В сфері оподаткування:

2.1. Відмова від практики стягнення податків «за першою подією», тобто, коли господарська операція була відображена у звітності суб’єкта господарювання», і перехід до європейської практики оподаткування, коли останнє здійснюється вже після отримання реальних грошових надходжень від здійснення господарської операції.

2.2. Внесення змін в Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» [4] та «Про податок на додану вартість» [5] щодо зменшення податкового тиску на підприємства – зниження ставок податку на прибуток (з 25 до 20 %) та ПДВ (з 20 до 17-18 %) (в контексті прийняття Податкового кодексу України було пропоновано врахувати це в його робочих проектах).

2.3. Введення мораторію на перевірки новостворених підприємств податковими службами в разі декларування ними збитків протягом першого року господарської діяльності (поки більшість введених в дію підприємств ще не отримують прибутків, а лише покривають збитки від налагодження виробництва).

3. У фінансовій сфері:

Потребується суттєве вдосконалення розподілу коштів, які надаються комерційним банкам України в рамках рефінансування, що нині регулюється постановою Правління Національного банку України «Про затвердження положення про механізм рефінансування комерційних банків» [10]. Постає необхідність перенаправлення цих коштів виключно на кредитування клієнтів-суб’єктів господарювання, і водночас недопущення спрямування цих коштів на споживання (виплата депозитів, надання споживчих кредитів, виплати заробітних плат персоналу банків тощо).

4. В соціальній сфері:

Прийняття нових соціальних стандартів, зокрема, такого, як Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати у 2010 році» від 9 жовтня 2009 р. [3], в кризових умовах призведе до суттєвого збільшення витрат на оплату праці та податкового навантаження на середні та великі підприємства легкої промисловості, що остаточно підірве їх цінову конкурентоспроможність порівняно з малими приватними підприємствами, що працюють за спрощеною системою оподаткування, та імпортерами китайської, турецької й іншої закордонної продукції.

5. В тарифній політиці:

Забезпечити участь представників об’єднань роботодавців у діяльності НКРЄ, Національної комісії з регулювання зв’язку, створити Національну комісію з регулювання тарифів на транспорті з метою забезпечення можливості участі промисловців в утворенні тарифів, щоб вони могли, як мінімум, надавати свої обґрунтовані рекомендації з цього приводу, які б обов’язково певним чином враховувалися (внести зміни до Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, п. 7, 8, 11-12 про склад і засідання комісії [8], та до Положення про Національну комісію з питань регулювання зв’язку України, п. 6 і 8 про склад і засідання комісії [7]).

6. В сфері галузевого управління (адміністрування):

6.1. Державному агентству України з інвестицій та розвитку (до 2010 р. – Міністерство промислової політики України) доцільно створити постійно діючий оперативний Реєстр вітчизняних виробників, що виконують державні замовлення, залучивши до його створення Асоціацію «Укрлегпром»; щорічно оновлювати Реєстр вітчизняних виробників та надавати його замовникам продукції для врахування при визначенні виконавців державних замовлень. Це б сприяло функціонуванню прозорої системи розподілу державних замовлень та вибору їх оптимальних виконавців.

6.2. Доцільним є також створення координаційного органу зі сприяння виставковій діяльності винахідників, конструкторів, модельєрів від промисловості, в т. ч. – легкої промисловості. Основним завданням подібної інституції повинна стати підтримка процесу промотування вітчизняної продукції на закордонних ринках шляхом участі у спеціалізованих виставках. Так, наприклад, країни Балтії, Туреччина здійснюють підтримку своїх промисловців шляхом повернення їм коштів, витрачених на участь у виставці (плата за участь, транспортні витрати), натомість виробники отримують необхідні замовлення й гарантують певні обсяги експорту на плановий період.

7. В сфері стандартизації:

7.1. Доцільно Міністерству охорони здоров’я України разом із Державною митною службою запровадити цільові контрольні пункти за промисловою продукцією (в тому числі, й легкою промисловістю), що надходить на митну територію України. Задля забезпечення юридичного підґрунтя зазначених заходів необхідно ввести в дію нову жорстку систему національних стандартів, яка відповідає міжнародним ISO 9000, сприяти ухваленню в Україні проекту Закону «Про відповідальність постачальників за випуск і реалізацію неякісної і небезпечної продукції». Це дало б змогу відсіяти потік низькоякісної (а часто – контрафактної) продукції, захистити тим самим вітчизняного виробника та здоров’я українських споживачів.

7.2. Особливої уваги потребує питання маркування продукції легкої промисловості при розмитненні. УКТ ЗЕД потребує доопрацювання і приведення його до європейських стандартів. Держспоживстандарту необхідно провести роботу щодо приєднання України до Європейського ЕКО-маркування згідно з відповідними Директивами ЄС щодо: загальних вимог, текстилю та одягу, взуття (№2002/231/ЕС), матраців (М2002/740/ЕС) тощо. Зрештою, діяльність Митної служби України потребує більшої автоматизації та розробки дієвих механізмів по контролю за її діяльністю. Неприпустимою є поточна ситуація, коли вказання завідомо неправильного коду при розмитненні продукції дозволяє імпортерам безкарно у кілька разів занижувати вартість ввезеного одягу.

7.3. Нагальною є потреба вдосконалення процесів здійснення санітарно-гігієнічного контролю імпортованої продукції легкої промисловості. Для цього необхідно розробити дієві механізми контролю за виконанням ДСТУ 4239:2003 «Матеріали та вироби побутового призначення текстильні і шкіряні. Основні гігієнічні вимоги» [1], в основі яких мають бути, по-перше, створення, принаймні, однієї галузевої або міжгалузевої (разом з МОЗ України) лабораторії для оцінки вказаних у названому документі показників; по-друге, сприяння проведенню акредитації випробувальної лабораторії, а також розробка національних стандартів на методи цих випробувань, гармонізованих з відповідними міжнародними і європейськими, на які є посилання у відповідних Директивах ЄС; по-третє, перегляд разом з Держспоживстандартом України номенклатури показників, за якими проводиться обов'язкова сертифікація певних виробів легкої промисловості, якщо таку буде визнано доцільною, та сприяння створенню і акредитації органу з оцінки відповідності за показниками безпеки (доцільно на базі вищевказаної лабораторії для більш скоординованої роботи).

8. В сфері захисту довкілля:

Лояльність європейських споживачів залежить не тільки від ціни та якості експортованої продукції. На сьогодні для того, щоб бути бажаним торговельним партнером, необхідно гарантувати не лише безпечність виробів для споживача, але й безпечність виробничих систем підприємств легкої промисловості для оточуючого середовища і здоров’я працівників та жителів прилеглих до підприємств територій. Таким чином, на перспективу доцільно оцінювати якість виробничих систем за наявністю на підприємствах легкої промисловості європейських систем управління навколишнім середовищем ISO 14000 [6].

Запропонована система заходів сприятиме приведенню українського законодавства до стандартів і правил СОТ і містить реальні захисні механізми та засоби підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств України в умовах вільної торгівлі, які виникли після вступу до СОТ. Система потребує подальшого наукового обґрунтування і вдосконалення, а, найголовніше, – дієвих механізмів втілення в практичну виробничу і торговельну діяльність. Головному законодавчому органу країни – Верховній Раді України (насамперед, профільним комітетам), Уряду необхідно об’єднати зусилля, залучивши науково-дослідні установи хімічної, легкої промисловості та фахівців метрології, стандартизації та сертифікації, Митної служби України, ДПА, санітарних служб, банкірів та фінансистів, управлінських консультантів.

Вище вже вказувалося на те, що у сфері оподаткування є бажаним і позитивним для розвитку підприємств легкої промисловості України та галузі в цілому ухвалення єдиного Податкового кодексу. Протягом 2010 р. Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, а також на суспільне обговорення вже були представлені ряд проектів Податкового Кодексу, в яких було враховано пропозиції вітчизняних науковців та представників галузі легкої промисловості, в тому числі Київського національного університету технологій та дизайну, а також Асоціації «Укрлегпром». Відмітимо, що в усіх проектах суттєву увагу приділено стимулюванню розвитку швейної галузі та обґрунтуванню шляхів виведення її з кризи.Таблиця 1.13 – Спрямування законодавчих змін під час їх адаптації до умов діяльності в рамках СОТ

Сфера впливу законодавчих змін

Спрямування законодавчих змін

1. Митне законодавство

1. Забезпечити збільшення грошових надходжень від розмитнення імпортованої продукції шляхом дооцінки її митної вартості

2. Реально спростити ввезення в Україну нового виробничого обладнання для промисловості (в перспективі – звільнення від оподаткування).

3. Прискорення оформлення ввозу в Україну сировини.

4. Посилення боротьби із контрабандою промислової продукції, повернення Державній митній службі України права здійснення оперативно-розшукової діяльності з метою профілактики (а не простого виявлення) порушників.

5. Слід розділяти підходи до розмитнення готової продукції та імпортованої сировини, яка потрібна вітчизняним виробникам


2. Сфера оподаткування

1. Подолання практики вирахування податків одразу після фіксації господарських операцій (а не отримання реальних грошових коштів).

2. Зменшення податкового тиску та кількості перевірок підприємств з боку ДПА та інших перевіряючих органів



3. Фінанси

1. Перенаправлення коштів, спрямованих на рефінансування банків, тільки в реальний сектор економіки.

2. Забезпечення пільгового кредитування роботи промисловості (аналогічні західноєвропейські програми забезпечують відшкодування до 75 % вартості кредиту, тобто процентної ставки)



4. Соціальна сфера

Недопущення зростання соціальних виплат в умовах спаду обсягів та зниження рентабельності виробництва

5. Тарифна політика

Забезпечення участі представників промисловості в процесах встановлення тарифів

6. Сфера галузевого управління

Створення прозорої системи розподілу державних замовлень, підтримка виставкової діяльності на пріоритетних експортних напрямках

7.Стандартизація

Розробка більш жорстких санітарно-гігієнічних нормативів та європейського зразка системи маркування і кодування продукції на митниці для обмеження низькоякісного імпорту та протидії заниженню ввізних цін імпортерами

8. Захист довкілля

Заохочення вітчизняних підприємств отримувати сертифікати ISO 14000 щодо безпечності виробництв для довкілля

Сьогодні підтримка легкої промисловості, безперечно, може бути проривним напрямком прискорення розвитку промисловості України в цілому. Галузь не потребує, порівняно з іншими, значних капіталовкладень, термін окупності яких досить малий, є можливості дуже швидкого розгортання нових виробничих потужностей та створення додаткових робочих місць, а на початку 90-х рр. ХХ ст. рентабельність її роботи становила до 50 %. Зрештою, посилення підтримки легкої промисловості на загальнодержавному рівні не загрожує відтоку капіталу до менш наукоємних та технологічно відсталіших виробництв. Легка промисловість сьогодні – високотехнологічне виробництво, у продукції якого можуть знайти застосування нанотехнології, а сучасні матеріали можуть використовуватися в медицині, будівництві, автомобілебудуванні.

Податковим кодексом України передбачається застосування нульової ставки податку на прибуток для підприємств легкої промисловості строком на 10 років, (на ранніх стадіях розробки також пропонувалося заборонити ввезення на територію України товарів «second-hand», крім того суттєвий вплив на розвиток галузі, зокрема на зміни конкурентного середовища на ринку, могла спричинити норма, що передбачала підвищення розміру єдиного податку для осіб, чия підприємницька діяльність за обсягами виручки підпадає під дію спрощеної системи оподаткування (орієнтовно – з 200 до 600 грн.). Таким чином, умовно можемо розділити запропоновані зміни на два напрямки – безпосередньо пряма підтримка вітчизняного виробника у вигляді податкових пільг і дії, спрямовані на змінення ринкового конкурентного середовища в галузі.

В таблиці 1.14 проаналізуємо зміни законодавчої бази, які мають місце у прийнятому Податковому кодексі України, а також розглянуто пропозиції, що були підготовані в проектних його варіантах.

Щодо заходів, зазначених і коротко охарактеризованих у табл. 1.14, то слід окремо детальніше вивчити їх вплив на розвиток легкої промисловості та ринку продукції галузі в умовах інтеграції України до СОТ.

Скасування податку на прибуток для підприємств легкої промисловості (введення нульової ставки податку на термін 10 років), на перший погляд, є очевидним і ефективним заходом підтримки галузі, що найбільше відчула наслідки світової економічної кризи. Тим не менше, є ряд факторів, які слід приймати до уваги.

1. Хоч внесок галузі легкої промисловості у надходження до бюджету від оподаткування і знизився за останні 20 років з 10 % до 0,8 %, тим не менше, в умовах дефіциту державного бюджету (за даними Міністерства фінансів України за 9 місяців 2010 р. дефіцит складав 52,8 млрд. грн.) і потреби якнайшвидшого його скорочення й відновлення платіжного балансу країни, такі заходи є неоднозначними.


Таблиця 1.14 – Основні напрямки підтримки легкої промисловості України, передбачені Податкового кодексом України та його робочими проектами





Скасування податку на прибуток

Заборона імпорту «second-hand»

Підвищення податкового навантаження на «спрощенців»

1. Сутність

Протягом 10-річного періоду для підприємств галузі діятиме ставка податку на прибуток в розмірі 0 % (норму прийнято)

Ввезення зазначеної групи товарів на митну територію України пропонувалося заборонити (група товарів за УКТ ЗЕД – 6309) (проектну норму вилучено в ході прийняття кодексу)

При річному обсязі виручки до 600 тис. грн. суб’єкти підприємницької діяльності сплачуватимутить єдиний податок в розмірі 20-600 грн. залежно від регіону. (Відповідний розділ був ветований Президентом України, у ході доопрацювання вилучений з остаточного варіанту кодексу)

2. Поточний стан проблеми

Діє ставка податку на прибуток в розмірі 25 %. Підприємства легкої промисловості забезпечують 0,8 % всіх надходжень від податків по промисловості (на початку 90-х рр. ХХ ст. – близько 10 %)

Дозволяється імпорт зазначеного товару, розмір митної ставки – 5,3 % від оціночної митної вартості. Обсяги імпорту див. у дод. Б. Дана продукція є затребуваною на ринку України, особливо серед найменш захищених верств населення – пенсіонерів (на 2010 р. 13,7 млн. осіб (29,9 % населення України) із середнім розміром пенсії – 999 грн./міс.), безробітного населення (на червень 2010 р. 9,2 % від всього працездатного населення, розраховано за методологією МОП, із середньою допомогою з безробіття – 691 грн./міс.), багатодітні сім’ї тощо (за інформацією Держкомстату)

Розмір єдиного податку складає 200 грн. В Україні близько 70 % підприємців, що займаються торгівлею продукцією легкої промисловості, користуються спрощеною системою оподаткування (за даними, наданими Всеукраїнським об’єднанням обласних організацій роботодавців легкої промисловості)

3. Аналоги законотворчих пропозицій та стан по іншим галузям

Аналогічні пільги встановлено для готельного бізнесу, для інших сфер діяльності діятимуть ставки податку на прибуток: 19 % з 2011 р., 18 % з 2012 р., 17 % з 2013 р., 16 % з 2014 р.

Існують вікові обмеження щодо ввезення вживаних товарів, наприклад автомобілів, проте цілком і повністю аналогів подібних заборон немає. Щодо імпорту «second-hand» то спроба заборонити її ввезення була в 2009 р. але виключно в якості сировини для підприємств.

Спрощена система не застосовується для тих, хто здійснює зовнішньоекономічну діяльність

Продовження. табл. 1.14

4. Мотивація ініціаторів законотворчої пропозиції

1. Зниження податкового тиску на галузь, що найбільш сильно відчуває на собі наслідки економічної кризи.

2. Мала частка внеску галузі в загальну сукупність податкових надходжень дозволяє запровадити зазначені пільги без значних втрат у бюджет.

3. Стимулювання до інвестицій в галузь, відкриття нових підприємств, створення нових робочих місць.

4. Створення умов для підвищення оплати праці в галузі.



1. Значна частина зазначеної продукції ввозиться контрабандно або за сірими схемами, тому її складно контролювати на кордоні.

2. Дешевизна даної продукції спотворює конкуренцію на ринку і негативно впливає на можливість реалізації вітчизняної продукції.

3. Під виглядом «second-hand» ввозиться нова брендові та стокова продукція, яка, знову-таки, чинить недобросовісну конкуренцію вітчизняній продукції.

4. Продукція не відповідає медико-санітарним нормам і в більшості випадків може нести загрозу здоров’ю споживачів.



1. Постає необхідність вирівнювання умов оподаткування працівників промислових підприємств, на зарплату яких здійснюють значні нарахування (до 60-84 % рівня податкового навантаження), та підприємців-спрощенців, які торгують імпортною продукцією легкої промисловості.

2. Стимулювати громадян до праці на промислових підприємствах за фахом, створювати реальну додану вартість.

3. Ефективніше наповнювати бюджет (ставка єдиного податку не переглядалася тривалий час і вже не відповідає рівню цін та доходів підприємців-спрощенців).


5. Очікувані наслідки

1. Зростання прибутку підприємств легкої промисловості.

2. Збільшення притоку інвестицій у галузь.

3. Збільшення зайнятості населення у галузі в декілька разів.


1. Зменшення обсягів контрабанди продукції легкої промисловості.

2. Розмитнення продукції за її реальною вартістю.

3. Якісна продукція легкої промисловості на споживчому ринку.


1. Вирівнювання умов оподаткування працівників промисловості та торговців, що сприяють ввезенню імпортної продукції легкої промисловості.

2. Збільшення зайнятості в промисловості




2. Вважаємо, що подібного роду підтримка окремих галузей, з одного боку, є доцільною, в тому разі, якщо уряд має комплексну програму розвитку промисловості країни, в якій визначено перспективні напрями прискореного розвитку за галузями, окремими групами товарів, регіонами тощо. З іншого боку, така підтримка не може бути доцільною в разі відсутності прийнятої й обґрунтованої стратегії розвитку промисловості, тоді неможливо об’єктивно здійснити вибір галузі, якій надаються преференції, можуть бути або порушені, або не встановлені міжгалузеві зв’язки, не досягнуто синергійного ефекту. На разі, подібної підтримки потребують також целюлозно-паперова, деревообробна галузі, хімічна й машинобудівна промисловість, виробники наукоємної продукції V та VI технологічного укладів.

3. Дія захисного механізму в галузі повинна забезпечувати максимальне охоплення суб’єктів господарювання. В противному випадку слід говорити не про галузеві пріоритети, а про підтримку певних груп виробників. В даному випадку, пільгове оподаткування прибутку стосуватиметься лише частини підприємств, наприклад, за 2009 р. лише 58,1 % суб’єктів господарювання в галузі отримали прибуток і, відповідно, – були платниками такого податку. Загалом же за 2009 р. по всім підприємствам легкої промисловості України фінансовий результат до оподаткування склав лише 66,2 млн. грн. (у 2008 р. – взагалі збитки в розмірі 526,9 млн. грн.). Прибуткові підприємства отримали загальну суму прибутку 317, 1 млн. грн. Таким чином база пільги не є значною в державному масштабі, навіть за ставки прибутку 25 % за рік держава субсидує підприємства галузі на 79,3 млн. грн., а це – 0,24 % від всіх податкових надходжень від податків на прибуток за 2009 р. (за даними Міністерства фінансів України склали 32659,8 млн. грн.). За такого ж розвитку подій протягом 10 років держава залишає підприємствам галузі 700-800 млн. грн. З урахуванням того, що ставка зазначеного податку поступово знижуватиметься, ця сума може ще скоротитися до 500 млн. грн. Тому така пропозиція не є проявом стратегічної підтримки галузі, а лише одним із її інструментів, який слід доповнити багатьма іншими.

4. Існує значний ризик того, що дана законотворча пропозиція може породжувати корупційні схеми уникнення від сплати податку на прибуток. Підприємство може здійснювати діяльність з виготовлення продукції легкої промисловості лише «номінально», а більшу частину прибутку отримувати за рахунок торгівлі, фінансових операцій (здачі майна в оренду, операцій з цінними паперами), іншої, в тому числі надзвичайної діяльності. Історія вітчизняної економіки вже знає приклади, коли у вільних економічних зонах суб’єкти, що користувалися податковими пільгами, і мали здійснювати наукові розробки та налагоджувати інноваційні виробництва, на практиці виявлялися, наприклад, імпортерами продуктів харчування.

Таким чином, з вищезазначеного напряму не випливає, що звільнення підприємств легкої промисловості України від податку на прибуток є справді економічно дієвим механізмом підтримки галузі, так як:

- масштабність запропонованої пільги зведена до мінімуму низькою прибутковістю підприємств,

- не підтверджується можливість отримання синергійного ефекту, адже подібні пільги надано лише готельному бізнесу, і більше жодній з галузей промисловості;


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка