Теоретико-методологічні засади



Сторінка22/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Діагностика проблем, оцінка потенціалу підприємства в контексті сталого розвитку. Основною метою реалізації екологічної стратегії підприємства й відповідних програм є забезпечення можливостей сталого розвитку підприємства і досягнення екологічної результативності й ефективності відповідно до концепції та стратегії сталого розвитку. Досягнення цієї мети значною мірою залежить від своєчасного виявлення кола основних проблем та оцінки можливостей підприємства реалізувати екологічну стратегію. Це забезпечується завдяки застосуванню методичного підходу щодо оцінки економічного потенціалу підприємства в контексті сталого розвитку [29; 40; 43], зокрема за системою екологічних показників. Важливе значення при цьому слід приділяти причинно-наслідковому аналізу факторів та встановленню взаємозв’язків між бізнес-процесами, які визначають можливості екологоорієнтованого розвитку підприємства.

Постановка цілей, розробка екологічної стратегії підприємства. Концепція сталого розвитку підприємства встановлює основні цільові орієнтири, на досягнення яких спрямована стратегія сталого розвитку та яким повинна підпорядковуватися і екологічна стратегія. Необхідно відзначити, що систему екологічного менеджменту науковці визначають як «частину загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження і оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики» [19, с. 28].

Розробляючи екологічну стратегію, вважаємо необхідним враховувати такі фактори: рівень економічного потенціалу підприємства в контексті сталого розвитку, а також досвід підприємства щодо реалізації екологічних програм та ефективність діючої системи екологічного менеджменту, від яких будуть залежати і конкретні цілі підприємства в екологічній сфері, і відповідна стратегія. Крім того, важливими умовами досягнення екологічної результативності є мотивація керівництва підприємства, кваліфікація та мотивація персоналу, а також фінансові можливості щодо реалізації екологічних програм. При розробці екологічної стратегії підприємства важливо також враховувати очікування зацікавлених сторін, що є однією з умов соціальної відповідальності бізнесу та індикатором сталого розвитку підприємства.



Планування екологічної діяльності. Планування вважається головною функцією менеджменту загалом і екологічного менеджменту зокрема. Основні види робіт щодо планування екологічної діяльності, які розглядаються в праці [19, с. 28-29], нами доповнено та пропонується поділити на два етапи: підготовчий та етап власне планування. До підготовчого етапу доцільно віднести такі види робіт:

- визначення пріоритетних екологічних аспектів діяльності;

- встановлення законодавчих та інших вимог;

- формування бази даних про об’єкти екологічного управління;

- визначення критеріїв і показників оцінки екологічної результативності та ефективності.

Другим етапом є розробка комплексу екологічних програм та заходів, затвердження бюджетів, встановлення термінів виконання та призначення відповідальних осіб. Розробка робочого варіанту екологічних цілей та завдань, а також їх узгодження з керівництвом повинні вирішуватися на етапі постановки цілей (на відміну від запропонованого в [19]).



Організація екологічної діяльності. Виходячи із розроблених методологічних положень сталого розвитку підприємств легкої промисловості та враховуючи наведені в праці [19] рекомендації щодо змісту функції «Організація екологічної діяльності», автором визначено такі основні напрями організаційної діяльності підприємства в екологічній сфері:

- управління виробничим процесом та використанням ресурсів;

- управління впливом на навколишнє природне середовище;

- управління персоналом;

- взаємодії із зацікавленими сторонами;

- сертифікація екологічної діяльності на відповідність міжнародним стандартам ISO 14000, BS 7750 (за умови готовності підприємства до цієї процедури).

Погоджуючись в цілому з переліком завдань, які включає функція «Організація екологічної діяльності» згідно [19, с. 30-31], пропонуємо доповнити їх та представити у такому складі:

- визначення структури системи екологічного управління (суб’єкти, об’єкти, канали комунікацій);

- розподіл обов’язків, повноважень та відповідальності, розробка посадових інструкцій;

- розробка процедур;

- забезпечення ресурсами (матеріально-технічними, інтелектуальними, трудовими, фінансовими, маркетинговими);

- розробка методичного інструментарію (показників, методик, документації);

- розробка програм навчання (тренінгів, підвищення кваліфікації) персоналу;

- удосконалення (розробка) системи стимулювання, орієнтованої на виконання екологічних програм.



Внутрішній екологічний моніторинг та екологічний контроль. Аналіз та оцінювання результатів екологічної діяльності. Внутрішній екологічний контроль є дієвим інструментом підвищення відповідальності та результативності діяльності як окремих працівників, структурних підрозділів, центрів прибутковості, так і підприємства в цілому. Важливими складовими внутрішнього екологічного контролю є оперативний та стратегічний контроль. На основі рекомендацій щодо основних завдань контролю як фази екологічного менеджменту, наданих в праці [19, с. 31], та із врахуванням цільових орієнтирів, сформовано такий перелік основних завдань внутрішнього екологічного контролю:

- організація системи оперативного та стратегічного моніторингу досягнутого рівня екологічної результативності та ефективності відповідно до намічених екологічних цілей, завдань та стратегії розвитку;

- перевірка відповідності здійснюваної екологічної діяльності підприємства прийнятій стратегії та затвердженим бюджетам;

- аналіз виконання планів як за обсягами, так і за термінами;

- моніторинг та аналіз відхилень з визначенням причин та розробкою пропозицій щодо їх ліквідації;

- розробка плану попереджувальних заходів на основі передбачення можливих відхилень та з метою їх впровадження в разі недотримання встановлених законодавством або підприємством екологічних норм та нормативів;

- оцінка розроблених заходів та ініціювання рішень щодо корекції планів (дій);

- контроль за дотриманням скоригованих планів;

- оцінка відповідності екологічної діяльності підприємства очікуванням зацікавлених сторін.

Результати внутрішнього екологічного контролю і аудиту доцільно представляти у вигляді звіту про виконання планів (заходів) за кожною з екологічних програм. Це сприятиме забезпеченню зворотного зв’язку у системі екологічного управління, а саме тому, що звітні аналітичні матеріали слугуватимуть для корегування екологічних програм, планів і бюджетів, а також для стимулювання (преміювання чи депреміювання) персоналу залежно від кінцевих результатів роботи. Якщо підприємством буде прийнято рішення щодо сертифікації своєї діяльності на відповідність міжнародним екологічним стандартам (ISO 14000, BS 7750), з метою періодичної перевірки відповідності системи екологічного менеджменту встановленим критеріям необхідною процедурою буде проведення екологічного аудиту. Важливим аспектом екологічної діяльності підприємства в контексті сталого розвитку повинно бути складання нефінансової звітності з соціальної відповідальності бізнесу, яка є характеристикою діяльності за показниками умов праці та впливу на довкілля із врахуванням очікувань зацікавлених сторін.

Таким чином, з розглянутого можна зробити висновок, що екологоорієнтований розвиток підприємства є цілеспрямованим процесом, який потребує розробки та реалізації не лише технічних, але й заходів організаційного характеру, зміни системи цінностей як на рівні підприємства, так і на рівні свідомості кожного працівника, а, отже, і відповідних змін в системі управління галуззю та підприємством, зокрема в системі екологічного менеджменту.


6.3. Методологічні положення

економіко-екологічної оцінки

сучасних технологій виробництва

в легкій промисловості
На сучасному етапі для попередження екологічних наслідків людської діяльності потрібні нові підходи до стратегії розвитку промислових підприємств, методологія формування яких ґрунтувалася б на одному з головних принципів сталого розвитку – принципі еколого-економічної збалансованості. Вдосконалення використання і відтворення природного потенціалу реалізується через процес екологізації суспільного виробництва, який виступає як комплексна система заходів організаційно-правового, економічного, технологічного характеру, спрямована на забезпечення природоохоронних властивостей економічних процесів.

Аналіз теоретичних підходів до вирішення питань еколого-економічної оцінки технологій виробництва показав, що дослідження в цій галузі присвячені питанням економічної ефективності інноваційних проектів екологічної спрямованості [37; 48], формуванню системи показників-індикаторів для діагностики економіко-екологічної безпеки господарських систем [49], показників комплексного впливу як окремо взятих підприємств, так і їх сукупності на екологічний стан певної території [34], еколого-економічного рівня технологій (операцій, процесів) [12], вдосконаленню методів аналізу проектів з точки зору їх впливу на довкілля [8] та ін.

Складний процес технологічних змін є однією з характерних рис розвитку світової економіки, що пояснюється вичерпанням можливостей вдосконалення і подальшого прогресу старих технологій та початком активного зростання новітніх технологій, які здатні внести зміни в економіку і суспільство в цілому [27, с. 173]. З огляду на це, автором зроблено висновок, що в умовах переходу до сталого розвитку у зв’язку із існуванням технологій виробництва, які спричиняють негативний вплив на довкілля та характеризуються високим рівнем ресурсоємності, потребується розробка методичного підходу до оцінки застосовуваних та перспективних технологій виробництва, формування системи показників, а також вдосконалення методик оцінки національного та регіонального екологічного стану, пов’язаного з процесами реструктуризації легкої промисловості України.

Потреба оцінки впливу на навколишнє природне середовище (далі – НПС) виникає при проектуванні, будівництві, реконструкції, розміщенні, введенні в дію, експлуатації підприємств, споруд та об’єктів, аналізі діючих та обґрунтуванні нових технологій виробництва. З огляду на це, виникає питання формування системи показників, за якими буде проводитися оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище. Аналіз показав, що поряд із стандартними показниками інвестиційного аналізу, а також показниками, які оцінюють пов’язані із реалізацією проектів екологічні ризики, вигоди та витрати [12; 48], зберігає свою актуальність задача пошуку параметрів, що більш повно враховують специфіку технологій виробництва в різних галузях промисловості та природоохоронних інвестиційних проектів.

У світовій практиці для оцінки системи заходів з охорони навколишнього природного середовища використовуються такі показники:

- абсолютні (кількість викидів, скидів, відходів, витрати на охорону НПС);

- відносні (зміна кількості викидів, скидів, відходів в порівнянні з минулими роками або за умови використання альтернативних технологій);

- середньозважені (значення гранично-допустимих концентрацій тощо);

- одиничні, групові та інтегральні показники чистоти та замкнутості.

До індикаторів економіко-екологічної безпеки [8; 37; 49], що характеризують ступінь захищеності від негативного екологічного впливу з урахуванням досягнення цілей соціально-економічної системи, відносять такі:

- «зелений» ВВП;

- обсяги викидів шкідливих речовин;

- частка потенційно небезпечних виробництв у структурі промисловості;

- питома вага обробної промисловості в загальному обсязі промислового виробництва;

- матеріалоємність та енергоємність продукції;

- категорія небезпечності підприємства в залежності від маси, виду та складу забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу;

- санітарний стан водойм;

- показники використання водних ресурсів у виробництві;

- збори за забруднення навколишнього природного середовища;

- рівень збитків від надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

- витрати на збереження і знищення вторинної сировини;

- площа, займана відходами;

- капітальні інвестиції та поточні витрати підприємств, організацій, установ на охорону та раціональне використання природних ресурсів за джерелами фінансування (за видами економічної діяльності та за регіонами), а також екологічні платежі за забруднення навколишнього середовища та ін.

При оцінці еколого-інноваційних проектів до показників, яким слід приділяти першочергову увагу, відносять: рівень прогресивності екологічної інновації за рівнем забруднення навколишнього середовища, за масою та ступенем пригнічених шкідливих викидів, за показником екологоємності, ресурсоємності, енергоємності, за ступенем замкнутості технологічного циклу, за ступенем рециклювання ресурсів та відходів та ін. [48].

Дослідження, проведені на підприємствах шкіряної підгалузі легкої промисловості дозволили виділити такі групи показників, що визначають екологічний рівень відмочувально-зольних технологій:

І. Показники, що характеризують екологічність процесу виробництва (вміст хімічних речовин у робочих розчинах; шкідливість хімічних речовин, використаних у робочих розчинах, за класами небезпеки; витрати води для виконання процесу виробництва; витрати енергії; шкідливість умов праці).

ІІ. Показники, що характеризують екологічний вплив технології на навколишнє середовище (обсяги відпрацьованих розчинів; вміст хімічних речовин у відпрацьованих розчинах; можливість знешкодження відпрацьованих розчинів; шкідливість хімічних речовин (за класами небезпеки); можливість повторного використання відпрацьованих розчинів).

ІІІ. Показники екологічної чистоти продукції (екологічність (користність/шкідливість) продукції для користувача; шкідливість продукції для навколишнього середовища на етапі її утилізації).

ІV. Показники небезпечності підприємства (виробництва) в залежності від маси, виду та складу забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу.

Оцінка впливу на навколишнє природне середовище (НПС) – це процес визначення характеру і ступеня всіх потенційних видів впливу від запроектованої господарської діяльності та очікуваних еколого-економічних наслідків можливої реалізації проектів [23, с. 134-135]. Головною метою такої оцінки є сприяння екологічній безпеці, відновленню та відтворенню ресурсів. Можна виділити такі види оцінки впливу на НПС:

1. Оцінка впливу на НПС нового проекту з метою прийняття рішення щодо його реалізації.

2. Оцінка впливу на НПС діючих підприємств (застосовуваних технологій) з метою зниження негативного впливу на НПС шляхом реконструкції підприємств, впровадження нових еколого-орієнтованих технологій виробництва.

3. Оцінка рівня природоохоронних заходів з метою підвищення їх ефективності (модернізація та введення в дію нових очисних та інших споруд, застосування сучасної системи природоохоронних заходів, технологій очистки води та повітря).

В табл. 6.1 представлено узагальнену систему оціночних заходів (показників, процедур) та їх результатів за видами оцінки впливу на НПС.

Таблиця 6.1 – Система оціночних заходів та результатів за видами оцінки впливу на НПС [ 21; 23, с. 135]

Система оціночних заходів (показників, процедур)

Кінцеві результати

Нові проекти

- підготовка інформації про стан біосфери та її компонентів до початку запланованої діяльності;

- прогнозування й оцінка можливого впливу на НПС за варіантами проекту;

- розробка оцінного документа і розгляд його спеціалістами за участю громадськості;

- підготовка висновків для прийняття відповідних рішень;

- оцінка можливості скорочення витрат забруднення


- суспільна необхідність діяльності, що планується;

- характеристика сучасного стану НПС у районі діяльності;

- способи реалізації запроектованої діяльності;

- реальні альтернативи існуючому проекту, в т. ч. «нульовий варіант»;

- рівень впливу на НПС за передбачуваними і альтернативними варіантами у звичних умовах і у разі гіпотетичних ситуацій;

- зміни параметрів стану НПС в разі здійснення альтернативних варіантів і можливі соціально-економічні наслідки;

- заходи по зменшенню негативного впливу, вірогідності екологічного ризику, аварій;

- дані про методи і засоби контролю НПС



Діючі підприємства (застосовувані технології)

- комплексна оцінка організаційно-технічного рівня виробництва, його відповідності сучасному рівню виробництва в галузі;

- опис технології виробництва;

- нормування показників, які характеризують вплив діяльності на НПС, згідно сучасних вимог природоохоронного законодавства;

- оцінка рівня застосовуваних технологій за показниками їх матеріало-, енергомісткості та можливостей щодо вдосконалення діючих технологій на більш ресурсоощадні, інноваційні;

- моніторинг стану НПС під час здійснення діяльності тощо;

- витрати на збереження і знищення вторинної сировини, площа, займана відходами;

- аналіз динаміки платежів за забруднення НПС;

- оцінка рівня очисних споруд та ін. природоохоронних об’єктів;

- оцінка способів очистки, що застосовуються, на відповідність діючим нормам;

- оцінка ефективності спеціальних природоохоронних заходів, що пропонуються (заходів щодо захисту населення і територій від небезпечних ситуацій; щодо використання і вилучення відходів виробництва, забезпечення екологічної безпеки; оцінка витрат на капітальний ремонт природоохоронних об’єктів).



- розробка комплексу заходів щодо забезпечення відповідності фактичного рівня впливу застосовуваних технологій на НПС встановленим нормативним значенням;

- розробка екологічно чистих технологічних процесів, освоєння виробництва екологічно чистої продукції;

- забезпечення дотримання норм забруднення за встановленими для підприємства показниками;

- обґрунтування резервів скорочення платежів за забруднення НПС;

- заходи по утилізації та переробці відходів, вторинних ресурсів тощо;

- висновки щодо відповідності рівня очисних споруд та ін. природоохоронних об’єктів сучасним вимогам та розробка заходів щодо його підвищення;

- дослідження і розробки в області створення природоохоронного устаткування, проектування і встановлення очисного устаткування, засобів контролю і моніторингу технологічних процесів;

- вдосконалення та впровадження більш ефективних способів очистки стічних вод, атмосферного повітря у відповідності до діючих норм;

- підвищення рівня захисту довкілля, населення та територій шляхом розробки комплексу відповідних природоохоронних заходів;

- розробка способів повторного використання відходів виробництва, забезпечення екологічної безпеки та ін.



Сьогодні в науковій літературі пропонуються різні підходи до оцінки впливу промислової діяльності на НПС, в т. ч. такі, які передбачають врахування галузевих особливостей [34; 37; 48; 50; 62].

Аналіз показав, що процес структурних змін та економічний розвиток підгалузей легкої промисловості повинні регулюватися та контролюватися державою з позицій еколого-економічної оцінки технологій виробництва та відшкодування витрат на охорону довкілля. Це пов’язано як з необхідністю розробки й адаптації відповідних методик оцінки до специфіки виробничого процесу в легкій промисловості, так і з розробкою комплексного механізму відшкодування таких збитків, формуванням системи управління підприємством з позицій сталого розвитку. Особливо важливого значення при цьому набуває ресурсозбереження, яке виступає як фактор раціоналізації природокористування, що дозволяє також отримати максимальний кінцевий народногосподарський результат при мінімальному втягненні в виробничий процес ресурсів.

Ресурсозбереження має подвійну направленість: з одного боку, формування сучасної економічної системи вимагає повного та дбайливого використання всіх видів ресурсів, а з іншого – є необхідною умовою раціоналізації природокористування. Центральною ланкою ресурсозбереження є ліквідація втрат та нераціональних витрат сировинних ресурсів.

Ефективність технологій, зазвичай, оцінюють через систему факторів, що характеризують її трудомісткість, енергомісткість, ступінь механізації та автоматизації виробничих процесів, санітарно-гігєнічні умови праці та екологічну чистоту. Враховуючи систему пріоритетів, які виносяться на перший план вимогами сучасності, та багатофакторність технологічного процесу виробництва шкіри, питання об’єктивної оцінки якості технологічних інновацій, формування комплексу критеріїв та розробки методики послідовної оцінки науково-технічних розробок є актуальними для підприємств-виробників шкіри. Тому автором зроблено висновок, що важливим завданням, яке повинно вирішуватися кожним підприємством на етапі вибору технологій виробництва, є також визначення якості продукції залежно від варіантів застосовуваних технологічних інновацій.

Результатом теоретичного пошуку та практичних досліджень автора, які викладено в працях [42] та засвідчено патентами [52; 53], став методичний підхід щодо економіко-екологічної оцінки технологій виробництва, який включає такі етапи:

І етап. Аналіз відносного рівня ресурсоємності досліджуваних технологій

На даному етапі на основі інформації про витрати матеріальних та енергетичних ресурсів на одиницю сировини (в шкіряному виробництві – на 1 т сировини, що завантажується в барабани), а у виробництві хутра, крім того, на основі даних про питомі витрати матеріальних ресурсів в розрахунку на 1дм2 обробленої продукції при застосуванні різних технологій, пропонується розраховувати одиничні та групові показники відносного рівня їх ресурсоємності.

Одиничні показники відносного рівня ресурсоємності технологій, які є стимуляторами та дестимуляторами, визначаються шляхом стандартизації відносно еталонного значення відповідно за формулами 6.1 та 6.2:
(6.1)

та


(6.2)
де – витрати і-го виду ресурсу на 1 т сировини при застосуванні еталонної технології (натуральні одиниці); – витрати і-го виду ресурсу на 1 т сировини при застосуванні j-тої технології (натуральні одиниці).

В даному випадку одиничні показники відносного рівня ресурсоємності показують перевагу j-тої технології над еталонною та згідно цілі – мінімізації витрат – розглядаються як дестимулятори.

Групові показники відносного рівня ресурсоємності технологій визначаються способом адитивної згортки одиничних:
(6.3)
де – вагомість і-го виду ресурсу.

Зазначимо, що кращим є більше значення показника , що свідчить про перевагу досліджуваної технології над еталонною за рівнем ресурсоємності.

Вагомість одиничних показників , які характеризують відносний рівень ресурсоємності технології за різними складовими, пропонується визначати як частку затрат і-го виду ресурсу в загальній сумі затрат на всі спожиті ресурси:
(6.4)
де – затрати і-го виду ресурсів на 1 т сировини, тис. грн. (розраховуються як добуток ціни за одиницю ресурсу (Ці) та норми витрат даного ресурсу на 1 т сировини (Нв).

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка