Теоретико-методологічні засади



Сторінка21/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Букович У. Управление знаниями [Текст]: руководство к действию / У. Букович, Р. Уильямс / [пер. с англ.]. – М.: ИНФРА-М, 2002. – ХУI. – 504 с.

2. Валдайцев С. В. Оценка бизнеса и управление стоимостью предприятия [Текст] / С. В. Валдайцев / [учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по экон. спец.] / [ред. Л. Н. Вылегжанина]. – М.: Юнити, 2001. – 719 с.

3. Гречан А. П. Теоретико-методологічні основи розвитку підприємств легкої промисловості на інноваційних засадах [Текст] / А. П. Гречан. – К.: КНУТД, 2005. – 207 с.

4. Друкер П. Посткапиталистическое общество [Текст] / П. Друкер // Новая постиндустриальная волна на Западе. – М.: Academia, 1999. – С. 70-100.

5. Економіка й організація інноваційної діяльності [Текст]: підручник / О. І. Волков, М. П. Денисенко, А. П. Гречан [та ін.]; [під ред. проф. О. І. Волкова, проф. М. П. Денисенка]. – К., 2005. – 424 с.

6. Каплан Р. С. Организация, ориентированная на стратегию. Как в новой бизнес-среде преуспевают организации, применяющие сбалансированную систему показателей [Текст] / Р. С. Каплан, Д. П. Нортон [пер. с англ.]. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2004. – 416 с.

7. Лоранж П. Новый взгляд на управленческое образование: задачи руководителей [Текст] / П. Лоранж [пер. с англ.]. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2004. – 400 с.

8. Лукичева Л. И. Внутрифирменное управление интеллектуальными активами [Текст] / Л. И. Лукичева, Д. Н. Егорычев. – М.: ООО «Омега-Л», 2004. – 192 с.

9. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции [Текст] / А. И. Ракитов. – М.: Политиздат, 1991. – 287 с.

10. Стюарт Дж. Тренінг організаційних змін [Текст] / Дж. Стюарт. – СПб «Питер», 2001. – 256 с.

11. Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях [Електронний ресурс] / М. Згуровський // Дзеркало тижня. – 2006. – № 2 (581). – Режим доступу: http://www.zn.ua/3000/3300/52340/

12. Зябриков В. В. Организационные системы: теория и практика управления [Електронний ресурс] / В. В. Зябриков // Проблемы современной экономики. – 2007. – № 3 (23). Режим доступу: http://www.m-economy.ru/art.php3?artid=22639

13. Информатизазия и моделирование в развитии Украины [Текст] / В. Я. Рубан, Г. И. Калитич, В. А. Широков, А. А. Рось, Г. Я. Майданюк, Н. И. Горбаток // Информатизация процессов экономического развития Украины: [сб. науч. тр.] / Редкол.: М. Т. Матвеев, В. Я. Рубан (науч. ред.) [и др.]. – К.: ГНИИМЭ Минэкономики Укр., 1994. – С. 5-29.

14. Покровский Н. Е. Трансформация университетов в условиях глобального рынка [Текст] / Н. Е. Покровский // Журнал социологии и социальной антропологии, 2004. – т. 7. – № 4. – С. 152-161.

15. Ямненко Г. Є., Когутяк Ю. І. Інтернет – сучасний інструмент реклами [Текст] / Г. Є. Ямненко, Ю. І. Когутяк // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених та студентів «Наукові розробки молоді на сучасному етапі», 26-28 квітня 2006 р. – К.: КНУТД, 2006. – Т. ІІ. – С. 275.

16. Ямненко Г. Є. Проблеми освітнього потенціалу в інноваційному розвитку суспільства [Текст] / Г. Є. Ямненко // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору», 22-25 листопада 2007 року. – К., 2007. – Т.1. – С.324-330.

17. Коротков Э. М. Концепция обучающейся организации [Електронний ресурс] / Э. М. Коротков. – Режим доступу:

http://www.elitarium.ru/2004/05/20/koncepcija_obuchajushhejjsja_organizacii.html

18. Нікітін В. Якісна освіта. Проблеми рівного доступу [Електронний ресурс] / В. Нікітін. – Режим доступу: http://www.icps.com.ua/doc/school_director_nikitin2.pdf.

19. Поплавська Ж. Економіко-філософські аспекти людського капіталу [Електронний ресурс] / Ж. Поплавська, В. Поплавський. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/articles/vis-nanu/2002-2/3.htm

Розділ 6
Екологізація підприємств легкої промисловості як шлях до досягнення стандартів і вимог СОТ

до продукції галузі



  1. Сутність і передумови екологізації промислового виробництва

  1. Проблеми екологізації виробництва в легкій промисловості України

  1. Методологічні положення економіко-екологічної оцінки сучасних технологій виробництва в легкій промисловості



6.1. Сутність і передумови екологізації

промислового виробництва
Екологізація промислового виробництва є одним із найбільш актуальних завдань сучасності, оскільки без стабілізації екологічної ситуації в Україні неможливо забезпечити сталий довгостроковий економічний розвиток. Екологізація виробництва та підвищення стандартів якості та безпечності продукції сьогодні є одним з найбільш дієвих механізмів захисту експортноорієнтованої продукції на зовнішніх ринках в рамках Угод ГАТТ/СОТ. Відповідність виробничих технологій та продукції найжорсткішим екологічним стандартам убезпечує вітчизняних виробників-експортерів від будь-яких торговельних обмежень та фактично дозволяє використовувати всі переваги від лібералізації міжнародної торгівлі, яка забезпечується Угодами СОТ. В той же час недотримання зазначених стандартів та вимог – відповідно нівелює умови вільної торгівлі і відкриває шлях до застосування квот, підвищення митних зборів та інших обмежень з боку приймаючих країн, що може негативно відобразитися на експортному потенціалі підприємств легкої промисловості України. Крім того, програми збереження довкілля входять до основних пріоритетів політики і директив Євросоюзу, що підвищує їх актуальність для країн-кандидатів, утримуючи у складі першочергових [55]. Одним із основних напрямів вирішення проблем, які мають місце в еколого-економічній сфері, є формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті.

Вибір екологічного напрямку розвитку української економіки, як показав аналіз праць [6; 16; 20; 21; 26; 27; 47; 56; 57; 60], об’єктивно обумовлений низкою причин, серед яких першочерговими є:

- наявність екологічних проблем в країнах різного рівня розвитку,

- транскордонний характер більшості екологічних проблем України та можливість для України зайняти провідні позиції в міжнародних екологічних програмах;

- тенденція до збільшення потреби в екологічних товарах і послугах;

- екологічно орієнтоване удосконалення виробничих систем, особливо за рахунок зменшення енергоємності та матеріалоємності одиниці продукції;

- наявність досвіду проведення наукових досліджень та наявний науковий потенціал України;

- міжнародне визнання необхідності екологізації виробництва як підґрунтя для сталого розвитку в глобальному масштабі.

Дослідження показали, що обставинами, які поглиблюють національні екологічні проблеми, зокрема в легкій промисловості, є [6; 11; 16; 19-22; 25; 39; 61]:

- недостатній рівень інноваційної активності підприємств, зокрема в галузі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих та безвідходних технологічних процесів;

- незадовільний технічний стан очисних споруд, їх перевантаження, зношеність обладнання;

- відсутність належної підтримки з боку держави оновлення технологій і розвитку наукових досліджень в напрямку розробки чистих технологій;

- переваги вузьковідомчих інтересів над загальногосподарськими;

- ігнорування елементарних правил захисту навколишнього середовища та відсутність знань властивостей хімічних матеріалів, які використовуються у виробництві;

- неефективний контроль за діяльністю екологонебезпечних підприємств, низька технологічна дисципліна, гострий дефіцит коштів для забезпечення нормальної експлуатації очисного устаткування і споруд;

- недостатній рівень кваліфікації робітників та низький рівень свідомості інженерно-технічних працівників підприємств.

Вперше поставлена у 70-х рр. ХХ ст. проблема про глобальні екологічні виклики, яку визначили члени Римського клубу, одержала подальший розвиток в працях науковців всіх країн світу, знайшла відображення в екологічній політиці урядів багатьох держав, в тому числі й України. Дослідження цих та інших питань знайшли відображення в працях таких вітчизняних та зарубіжних фахівців як В. Барейша, О. Веклича, В. Весніна, В. Воловича, Н. Газизулліна, С. Глазьєва, М. Кабацького, О. Карінцева, Г. Клименко, Кофі Аннана, Л. Купинця, В. Ліщук, Р. Луцика, Л. Мельника, В. Мойсеєнко, О. Нєсвєтова, Р. Перелет, Ю. Стадницького, В. Степанкова, І. Синякевича, С. Харичкова, О. Царенко, А. Циганкова, Г. Шматкова, В. Щербини та ін. Проте існує необхідність вдосконалення методичних підходів щодо еколого-економічної оцінки технологій виробництва та обґрунтування екологічних стратегій.

Зважаючи на комплексність проблем в екологічній сфері, потрібно визнати те, що без розробки виваженої стратегії сталого розвитку країни в цілому, а також розвитку окремих галузей та територій, подолати наслідки екодеструктивної діяльності неможливо. Науковці звертають особливу увагу на необхідність розробки «принципово нової ресурсо-екологічної стратегії соціально-економічного розвитку держави» [24], основою якої повинні бути:

- пріоритет екології над економікою, ресурсо-екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними;

- раціональне поєднання ринкових та державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурсоекологічних відносин;

- оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням й охороною навколишнього середовища;

- інтеграція ресурсо-екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у господарській діяльності еколого-економічних нормативів, показників, стандартів та вимог;

- чітке визначення національних, регіональних та місцевих ресурсоекологічних пріоритетів у сфері прогнозування соціально-економічного розвитку.

З огляду на розглянуте можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку перед українською державою постало завдання забезпечення інтегрованого підходу до сталого розвитку довкілля, коли вирішення екологічних проблем є, з одного боку, завданням, а з іншого – інструментом більш справедливого розподілу суспільного багатства, який згодом буде впливати на технологічну перебудову економіки та забезпечення сталого розвитку країни в цілому [26].

Принциповими екологічними, економічними та соціальними результатами якісних змін в економіці, як зазначається в праці [24, с. 263], повинні стати:

- поступове завоювання Україною ринків товарів та послуг, актуальність в яких зростатиме в найближчі десятиріччя (серед таких на провідному місці – товари легкої промисловості);

- підвищення експортного потенціалу країни в цілому та легкої промисловості зокрема;

- зменшення деструктивного тиску на екосистеми країни та оздоровлення середовища, де проживають люди;

- створення нових робочих місць для використання інтелектуального потенціалу України.

Питання природокористування та екологізації суспільного виробництва досить широко висвітлено в працях вітчизняних та зарубіжних науковців [15-17; 21; 30; 36; 46; 54; 59 та ін.], проте не існує єдиного визначення поняття, яке б однозначно характеризувало процес якісних перетворень у суспільному виробництві, метою яких є ощадне використання природних ресурсів та збереження довкілля.

Так, під екологізацією виробництва більшість авторів розуміє комплекс заходів, який включає в себе передусім раціональне використання природних ресурсів на всіх стадіях їх переробки та відтворення, зменшення кількості відходів та оптимізацію їх якості, раціональне розташування виробничих сил, а також раціоналізацію мислення технічних робітників [28, с. 23]; систему управління, що забезпечує постійне зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище [54]; систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва і споживання, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, що реалізується як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях [15]; процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях [9, с. 374]; безперервний процес впровадження нових технічних, технологічних, економічних, управлінських та правових рішень, які в сукупності забезпечують еколого-економічну збалансованість [35]; процес забезпечення відповідності усіх елементів виробництва (засобів і предметів праці) вимогам раціонального природокористування та ресурсозбереження, а також здатність гарантувати екологічну безпеку [13, с. 8].

Зазначимо, що, відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», одним з найважливіших принципів визначено екологізацію матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій [5]. В «Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року» [7] зазначається, що екологізація промисловості передбачає:

- розроблення методології визначення ступеня екологічного ризику для навколишнього природного середовища, обумовленого виробничою діяльністю екологічно небезпечних об’єктів;

- впровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів;

- удосконалення еколого-економічного механізму з метою стимулювання впровадження екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем, широке застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництва;

- налагодження ефективного екологічного контролю з метою управління техногенним навантаженням, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;

- впровадження екологічно ефективних методів організації виробництва, принципів корпоративної соціальної відповідальності, більш чистого виробництва з метою зменшення обсягів викидів і скидів, мінімізації утворення відходів та комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів, у тому числі вторинних;

- удосконалення системи обліку відходів та статистичної звітності щодо їх утворення, накопичення та утилізації;

- розвиток державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.

Крім поняття екологізації матеріального виробництва в науковій літературі використовуються також поняття «екологізація економіки» та «охорона навколишнього середовища», різницю між якими науковці обґрунтовують тим, що останнє потребує значних засобів на компенсацію недоліків екологічно недосконалої технології, а екологізація економіки трактується як «спеціалізація на виробництві товарів екологічного призначення», та є процесом, що ліквідує не наслідки, а причини екологічної деструкції [16, с. 265]. Під екологізацією економіки (виробництва та споживання) науковці розуміють «цілеспрямований процес перетворення економіки, направлений на зниження інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів і послуг в розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту», який пропонується здійснювати через розробку перспективних видів продукції екологічного призначення та систему заходів щодо екологічної трансформації народного господарського комплексу країни [15; 16, с. 269-273;].

Для характеристики діяльності суспільства щодо використання та споживання природних ресурсів з метою задоволення існуючих потреб використовується поняття «природокористування», під яким розуміють «раціональне, засноване на комплексному підході використання природних ресурсів, цілеспрямована і планомірна соціально-економічна діяльність суспільства, орієнтована на використання предметів і явищ природи для задоволення суспільних потреб; безпосередній та опосередкований вплив людини на природне середовище, внаслідок якого відбуваються незворотні зміни в природі» [10, с. 84]. Розглядаючи економічний механізм природокористування, виділяють три його типи:

1) м’який або наздоганяючий – ліберальний в екологічному відношенні механізм, який встановлює найзагальніші екологічні рамки економічного розвитку галузей і секторів, практично його не гальмуючи;

2) стимулюючий або розвиваючий – сприяє екологічному піднесенню екологічно збалансованих і спеціалізованих природоохоронних виробництв та видів діяльності;

3) жорсткий – використовує ринкові та адміністративні інструменти і через жорстку податкову, кредитну та інші види політики стримує розвиток певних галузей і комплексів з метою обмеження їх природного базису, сприяє економії використання природних ресурсів [10, с. 84-85].

Досить поширеним останнім часом також стало поняття «чисте виробництво», яке було введено в 1989 році Екологічною програмою ООН [59] та основним завданням якого визначалася економічно ефективна організація процесу виробництва, що досягається протягом 3-5 років, і одночасне покращення показників роботи підприємства. Програми чистого виробництва являють собою комплекс конкретних заходів, націлених на підвищення рентабельності виробництва шляхом оптимізації використання технологічного обладнання, зниження споживання сировини та енергії, зменшення скидів, викидів та утворюваних відходів з одночасним покращенням якості продукції та безпеки умов праці. Застосування підходу ґрунтується на попередженні та зниженні забруднення від виробничого процесу, перш за все, шляхом виконання організаційних заходів, пов’язаних з незначними витратами: аудит мінімізації впливу, навчання та інформування персоналу, проведення моніторингу екологічних та економічних показників та визначення ефективності капітальних інвестицій із врахуванням впливу на навколишнє середовище. Як російський, так і український досвід реалізації зазначених проектів показав, що впровадження чистого виробництва супроводжується серйозними змінами в сумлінні інженерно-технічних спеціалістів, які починають активно використовувати всі наявні можливості для удосконаленні технологічних процесів, не очікуючи на вказівки «згори».

Підводячи підсумок проведеному аналізу змісту понять екологізації виробництва (економіки), природокористування та «чистого виробництва» необхідно підкреслити відмінність між ними за сутністю процесів, які характеризують дані категорії. Зупинимося детальніше на найголовніших з них. Так, спираючись на визначення, що надається в «Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року» [7], під екологізацією будемо розуміти керований процес якісних перетворень, що відбуваються на рівні окремих галузей та суспільного виробництва в цілому. Зазначимо, що для здійснення екологізації суспільного виробництва потребується розробка відповідної методології, механізмів впровадження новітніх наукових досягнень задля забезпечення раціонального природокористуванням, а також розвиток державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, контролю за виконанням програм енергоефективності та ресурсозбереження, вдосконалення системи статистичної звітності та інформування. Кінцевою метою таких перетворень в контексті сталого розвитку повинно бути досягнення збалансованого розвитку екологічної, соціальної та економічної сфер усіх рівнів.



Природокористування – це суспільно-економічна діяльність щодо використання та споживання природних ресурсів, характер якої залежить від застосовуваного економічного механізму природокористування.

«Чисте виробництво» – це комплекс конкретних цільових програм, які виконуються на підприємстві або групі підприємств однієї галузі, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок впровадження ресурсозберігаючих та природоохоронних заходів.

Для характеристики діяльності промислового підприємства вважаємо доцільним ввести поняття екологоорієнтованого розвитку, під яким будемо розуміти безперервний системний процес якісних перетворень у виробництві на основі послідовного втілення взаємоузгоджених природоохоронних проектів (програм) в рамках реалізації стратегії сталого розвитку підприємства з метою досягнення економічної, екологічної та соціальної результативності і ефективності.

В останні два десятиріччя в Україні було прийнято ряд законів, таких як:

- Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.);

- Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.);

- Закон України «Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття» (1994 р.);

- Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.);

- Закон України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів» (1998 р.);

- Закон України «Про ратифiкацiю Угоди про грант Всесвiтнього екологiчного траст-фонду (Проект вилучення речовин, що руйнують озоновий шар) мiж Україною та Мiжнародним банком реконструкцiї та розвитку, що виступає як впроваджувальна установа зазначеного фонду» (1999 р.);

- Закон України «Про ратифiкацiю Конвенцiї про оцiнку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контекстi» (1999 р.);

- Закон України «Про зону надзвичайної екологiчної ситуації» (2000 р.);

- Закон України «Про Загальнодержавну програму формування нацiональної екологiчної мережi України на 2000-2015 роки» (2000 р.).

Важливим результатом діяльності Кабінету Міністрів України в екологічній сфері стало прийняття у 2007 р. «Концепції національної екологічної політики на період до 2020 року» [58], основною метою якої є стабілізація і поліпшення екологічного стану території держави шляхом утвердження національної екологічної політики як інтегрованого фактора соціально-економічного розвитку України для забезпечення переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

Підводячи підсумок розглянутому необхідно визнати, що в сучасних умовах перед кожним підприємством повинна стояти задача – перетворити весь комплекс технологічних процесів таким чином, щоб повністю виключити або звести до мінімуму негативний вплив виробничої діяльності на навколишнє середовище. Розглядаючи питання сталого екологоорієнтованого розвитку підприємства, доцільно акцентувати увагу на тому, що зміна пріоритетів розвитку сприятиме досягненню підприємством таких додаткових цілей:

- оптимізація операційних процесів та скорочення операційних витрат завдяки скороченню відходів виробництва та (або) їх переробки, збільшенню ефективності використання всіх видів ресурсів;

- покращення іміджу та ділової репутації, прогрес при проходженні міжнародної сертифікації на відповідність стандартам якості та екологічного менеджменту;

- підвищення лояльності персоналу, клієнтів, місцевих громад та інвесторів;

- скорочення претензій з боку регулюючих органів (включаючи виплати штрафних санкцій за порушення);

- покращення управління підприємством, в тому числі завдяки запобіганню екологічним та іншим ризикам, підвищення стабільності та стійкості розвитку підприємства в довгостроковій перспективі;

- поліпшення фінансових та економічних показників діяльності тощо, в тому числі за рахунок досягнення економії витрат на сировину, енергію, споживання ресурсів, на зменшення шкоди навколишньому середовищу; уникнення окремих видів витрат.

В той же час, більшість виробників орієнтацію виробництва на використання екологічно чистих технологій часто сприймають як таку, що суперечить їх поточним економічним інтересам. В. Трегобчук та О. Веклич [45] зазначають, що потребується зміна системи цінностей як на особистісному, так і на корпоративному рівні, коли крім економічних цілей підприємство ставить та реалізує екологічні та соціальні цілі. Зазначимо, що за таких умов однією з основних можливостей радикального вирішення екологічної проблеми є перетворення екологічних виробів та послуг у вигідний для національної економіки товар, що є також і однією з пріоритетних задач Світової Організації Торгівлі.



6.2. Проблеми екологізації виробництва

в легкій промисловості України
Дослідження тенденцій розвитку та екологічної ситуації в легкій промисловості дозволяють констатувати, що виробництво екологічних товарів повинно стати пріоритетним для галузі, зважаючи на існуючий потенціал та зростання попиту населення на екологічно чисті товари власного виробництва з натуральної сировини.

Розглянемо детальніше екологічну ситуацію в легкій промисловості України. Враховуючи характер виробництва, обсяги та характеристики шкідливих викидів підприємства різних підгалузей легкої промисловості впорядковують за зменшенням їх впливу на природне середовище так:

1) текстильна;

2) шкіряно-хутряна;

3) взуттєва;

4) трикотажна;

5) швейна;

6) інші підгалузі [21].

Текстильна та шкіряно-хутряна підгалузі характеризуються підвищеними ресурсоємністю, водоємністю та енергоємністю, пов’язаними з використанням хімічних технологій переробки сировини. Особливістю підприємств вказаних підгалузей легкої та текстильної промисловості є багатоплановість технологічних процесів, використання десятків різних хімічних реагентів, потрапляння основної маси виробничих відходів у стічні води, велике значення питомих норм водопостачання і водовідведення [21]. Скиди підприємств цих підгалузей складають 85 % від загального об’єму. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення становлять [51]: підприємствами текстильної промисловості та пошиття одягу 4,4 тис. т/рік (в середньому на одне підприємство припадає 13,3 т); виробництво шкіри та шкіряного взуття 1,1 тис. т/рік (в середньому на одне підприємство припадає 12,7 т).

У легкій промисловості широко використовуються штучні та синтетичні матеріали, які є токсичними та погано розкладаються в природних умовах, що робить проблему виникнення та знешкодження стічних вод особливо актуальною. Серед основних забруднюючих, небезпечних речовин, які протягом року потрапляють у водний басейн, зокрема р. Дніпро, такі: сухий залишок, хлориди, сульфати, нітрати, азот, амонійний, жири, фосфати, хром3, СПАР, нафтопродукти.

В шкіряно-хутровій підгалузі в процесі виробництва також виникають тверді відходи, які є вторинними ресурсами, що утворюються в результаті фізико-хімічних процесів та механічних операцій обробки шкіряно-хутрової сировини і можуть використовуватися для виготовлення різноманітної продукції безпосередньо на шкіряно-хутрових підприємствах або в інших виробництвах. Умовно їх поділяють на «товарні», тобто ті, на які є стандарти, технічні умови і може бути визначена ціна, та «нетоварні», які не є метою виробничого процесу, але можуть використовуватися у виробництві готової продукції [21, с. 26]. До перших відносяться вовна, щетина, спилок, сало-сирець, клей міздряний та інші, виробництво яких планується, а збільшення їх випуску позитивно впливає на ефективність виробництва. До других належать обрізки від контурування сировини, обрізки голини та спилку, міздря, хромова стружка, клапті, обрізки готової шкіри, шкіряний пил. Збільшення виходу таких відходів пов’язано зі зменшенням об’єму випуску основної продукції, але це вимушені втрати, які обумовлені специфікою виробництва та можуть бути компенсовані раціональним та повним використанням вищеназваних відходів. З економічної точки зору перший вид відходів належать до зворотніх, вартість яких відшкодовується шляхом включення до собівартості відповідного виду побічної продукції при їх переробці, другий вид – так звані незворотні відходи, які відшкодовуються включенням до собівартості основної продукції підприємства.

Фактичний вихід твердих відходів у виробництві значно перевищує планові норми, відходи використовуються не повністю і в деяких випадках нераціонально [21, с. 28]. Невикористані відходи створюють звалища, забруднюючи навколишнє середовище токсичними речовинами, що містяться в них, або утворюються при їх загниванні. Необхідно також визнати, що проблема з відходами ускладнюється тим, що значна їх кількість не використовується і підприємства платять великі штрафи за викиди токсичних відходів, росте платня за утримання звалищ.

Результатами проведених науковцями КНУТД досліджень стали такі висновки щодо стану екологічної проблеми в шкіряній підгалузі легкої промисловості [21, с. 20]:

- за кількістю відходів, які можуть забруднювати навколишнє середовище, шкіряна галузь займає одне з перших місць (після будівництва, виробництва виробів із пластмас для побутової життєдіяльності);

- на переробку 1 тони сировини галузь витрачає від 20 до 40 м3 води, стільки ж забруднених стоків потрапляє в каналізацію шкір заводів;

- в процесі виробництва тільки близько 50 % маси сировини переходить безпосередньо в шкіру, решта – побічні продукти та відходи.

Тому переробка та раціональне використання рідких та твердих відходів шкіряно-хутрового виробництва є актуальним завданням як з економічної, так і з екологічної точок зору. З розвитком виробництв шкіряно-хутрової підгалузі, інтенсифікації та хімізації процесів, зменшилася загальна кількість стічних вод, проте значно збільшився ступінь їх забруднення після проведення технологічних процесів (у шкіряно-хутровому виробництві кількість стічних вод різна в залежності від прийнятої технології).

Традиційно проблема знешкодження забруднень вирішувалася на підприємствах легкої промисловості шляхом встановлення очисних споруд. Проте, досвід не лише зарубіжних, а й вітчизняних підприємств показує, що головними напрямами зниження негативного впливу на природне середовище виробничої діяльності повинні бути зміни в технологіях, створення новітнього моніторингового обладнання, перехід на сучасні методи обліку газу, пари, води, електроенергії, які призведуть до зменшення споживання як матеріальних, так і енергетичних ресурсів [16; 21; 46; 51].

В результаті аналізу особливостей технологічного процесу в шкіряній підгалузі легкої промисловості встановлено, що процес екологізації виробництва на більшості підприємств необхідно розпочинати з таких заходів [19; 21; 53]:

1. Модернізація та заміна виробничих та природоохоронних основних засобів, в т.ч. розроблення та впровадження у виробництво сучасного обладнання по вилученню солей хрому для їх подальшого використання.

2. Впровадження в масштабах підприємства системи стоків із своїми установками для очистки і зворотної системи водокористування.

3. Технологічне забезпечення виробничого процесу шляхом розробки (придбання) та впровадження технологій дублення з таким вмістом солей хрому в стічних водах, який не буде перевищувати граничного рівня.

4. Оптимізація технології відмочувально-зольних процесів з метою очищення стічних вод та мінімізації витрат сульфіду натрію і гідроксиду кальцію в процесі зневолошування-зоління.

5. Впровадження переробки тільки парних/малосолених шкур, що вирішить проблему консервування і відмочування шкур, а також зменшить вміст солей в стічній воді.

6. Технологічне забезпечення природоохоронної діяльності, зокрема впровадження на всіх підприємствах способів повторного використання зольних розчинів та промивної води, а також регенерації солей хрому, що значно зменшить вміст хімматеріалів у стічних водах та ін.

7. Створення централізованого підприємства по збуту відпрацьованих хромових стоків, а також хромовміщуючих відходів інших підприємств з метою організації виробництва хромового дубителя.

Дослідження показали, що однією з причин складної екологічної ситуації на підприємствах легкої промисловості науковці вважають низьку ефективність використовуваних механізмів екологічного контролю і управління, переважно заснованих на адміністративних методах та примусі [19, с. 28]. З огляду на це зростає актуальність пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем на підприємствах, основним з яких є запровадження системи екологічного менеджменту. Необхідно зазначити, що екологічний менеджмент буде ефективним тоді, коли відповідним інституціям вдасться мінімізувати комплекс конфліктів інтересів, які виникають всередині підприємства, між підприємством і контролюючими органами, між підприємством і зацікавленими сторонами, та нейтралізувати зумовлені цим наслідки. Для цього слід використати всі інституційні та функціональні можливості.

Визначаючи основні функціональні та методологічні особливості екологічного менеджменту, які можуть скласти основу концепції екологічного управління на підприємствах легкої промисловості, потрібно враховувати, що окремі функції за своїм змістом здебільшого збігаються з основними фазами управлінського циклу. До них, перш за все, необхідно віднести такі: діагностика наявних проблем; формування цілей та розробка стратегії; планування, прийняття рішень та реалізація планів; внутрішній контроль і зовнішній аудит; аналіз результатів, висновки та розробка рекомендацій щодо вдосконалення (коригування планів та уточнення програми заходів).

Структурно-логічну схему екологічного менеджменту, розроблену на основі опрацювання [19], представлено на рис. 6.1.

Рисунок 6.1 – Структурно-логічна схема екологічного менеджменту підприємства легкої промисловості [19]

Основними функціями та завданнями, які повинні виконуватися в системі екологічного менеджменту на підприємствах легкої промисловості, визначено наступні.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка