Теоретико-методологічні засади



Сторінка2/25
Дата конвертації16.04.2016
Розмір6.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Аналіз положень СОТ в сфері регулювання ринку продукції легкої промисловості: можливості та загрози для нових країн-учасниць

  • Ретроспективний аналіз впливу вступу України до СОТ на ринок продукції легкої промисловості та моделювання подальшого розвитку ринку і галузі за наявних умов господарювання

  • Пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та його адаптації до вимог СОТ


    1.1. Аналіз положень СОТ в сфері

    регулювання ринку продукції легкої промисловості:

    можливості та загрози для нових країн-учасниць
    Із вступом України до Світової Організації Торгівлі 18 травня 2008 р. Відбулися принципові зміни щодо умов функціонування як окремих підприємств легкої промисловості, так і галузі в цілому. Інтеграція нашої країни до зазначеної вище організації потребує значних стратегічних змін у підходах до управління розвитком галузі. Суттєве пожвавлення й лібералізація міжнародної торгівлі, доступ світових ринків для вітчизняних товаровиробників, а також ще більша відкритість внутрішнього ринку України для імпорту продукції легкої промисловості – всі ці фактори ставлять вимоги щодо прискорення процесу прийняття управлінських рішень в галузі та виключають можливість адміністративного регулювання й прямої державної допомоги підприємствам і торгівельним компаніям.

    Як і в більшості інтеграційних процесів, що відбувалися в Україні (це і євроінтеграція, й пожвавлення співпраці з НАТО), у процесі входження нашої країни до СОТ та навіть після його завершення, тобто набуття повноправного членства в зазначеній організації, українське суспільство стикається із незмінною проблемою. Це хронічний брак інформації про структури, до яких відбувається інтеграція. Якщо у випадку із членством в ЄС або НАТО – це допустимо, адже все ще тривають дискусії щодо доцільності входження України до зазначених спільнот, та й процес інтеграції суттєво триваліший, то у ситуації із СОТ все набагато складніше. Процес вступу завершено і вже сьогодні всі суб’єкти господарювання працюють в рамках СОТ. Тому вітчизняні підприємства, їх об’єднання, асоціації, органи державної влади, що здійснюють управління розвитком галузі, та профільні науково-дослідні заклади повинні планувати свою роботу з урахуванням специфіки діяльності СОТ та їх вимог.

    Вважаємо, що детальному аналізу положень Генеральних угод СОТ має передувати ознайомлення із загальною історією виникнення організації, ходом та особливостями переговорів, які призвели до її виникнення, що дозволить повніше зрозуміти філософію організації, підходи до прийняття рішень а відповідно – і прийнятні методи стратегічного планування розвитку сфер економіки, у тому числі, й легкої промисловості України.

    Світова Організація Торгівлі розпочала свою діяльність 1 січня 1995 р. в результаті проведення Уругвайського раунду переговорів (1986-1993 рр.). Історія створення СОТ включає в себе 3 основоположних етапи, які проілюстровано у таблиці 1.1.

    Таким чином, протягом 47 років до 1995 р. була сформована організація, що нині налічує у своєму складі 152 країни. Головним її органом є Конференція на рівні міністрів країн (скликається раз на два роки). Власне на ній і приймаються основоположні рішення щодо функціонування самої організації та врегулювання торговельних відносин між країнами-учасницями. У перервах між Конференціями постійно діє Рада СОТ, що в безперервному режимі здійснює розв’язання суперечок між країнами, а також моніторинг їх торгової політики.
    Таблиця 1.1 – Етапи еволюції СОТ




    Період

    Проведені в рамках етапу конференції

    Напрямок переговорів

    Створення й розвиток ГАТТ (Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – General agreement on tariffs and trade)

    1947-1973

    Женева (Швейцарія) – 1947, 1956, 1960-1961, 1964-1967;

    Аннесі (Франція) – 1949,

    Торкі (Англія) – 1950


    - зниження тарифів;

    - розробка Антидемпінгового кодексу;

    - розробка угод за галузями і продуктами


    Токійський раунд переговорів – еволюція ГАТТ

    1973-1979

    Відкриття – Токіо (Японія),

    основна робота – Женева (Швейцарія)



    - домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок (процесуальне наповнення вже існуючих норм)

    Уругвайський раунд переговорів – трансформація ГАТТ у СОТ

    1986-1993

    Відкриття – Пунто-дель-Есте (Уругвай),

    основна робота – Женева (Швейцарія)



    - розробка угод по нетарифним бар’єрам у торгівлі;

    - угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності;

    - угода про торгівлю послугами

    У рамках організації діють ряд Комітетів:

    - з торгівлі й розвитку;

    - з обмежень (регулює питання, пов’язані зі станом платіжного балансу країн-учасниць СОТ);

    - з бюджетних питань;

    - з фінансових питань;

    - адміністративний.

    За низкою питань переговори між країнами-членами СОТ з різних причин не були завершені, відповідно вони не регулюються угодами і не підпадають під компетенцію організації, хоч робота над ними ведеться, це зокрема: ринок телекомунікаційних послуг, деякі аспекти фінансової діяльності компаній, морські перевезення. Частина угод – дійсна лише для країн, що безпосередньо їх підписали, а саме:

    - Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;

    - Угода про державні закупівлі;

    - Міжнародна угода по молочних продуктах;

    - Угода по яловичині.

    Розробка методичних основ управління розвитком легкої промисловості в умовах інтеграції України до СОТ є можливою виключно на базі детального аналізу й оволодіння основними положеннями генеральних угод СОТ, що регулюють торгівлю й можливості та порядок субсидування відповідної галузі. Виходячи із вищезазначеного, предметом розгляду даного підрозділу є наступні Угоди:

    1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року;

    2. Угода про застосування cт. 6 Генеральної угоди;

    3. Угода про застосування ст. 7 Генеральної угоди;

    4. Угода про сільське господарство;

    5. Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

    6. Угода про текстиль та одяг;

    7. Угода про технічні бар’єри у торгівлі;

    8. Угода про процедури ліцензування імпорту;

    9. Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

    10. Угода про захисні заходи;

    11. Угода про державні закупівлі;

    12. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності;

    13. Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок.

    Хоча й слід особливо наголосити на тому, що положення вищезазначених угод СОТ не несуть директивного характеру і, як показала практика, наповнюються реальним змістом у процесі їх реалізації, тобто діє прецедентне право. Напрацьовані моделі рішень приймаються надалі як трактування й правильне розуміння тих чи інших норм, що діють для членів організації. Це, на нашу думку, в значній мірі ускладнює планування розвитку вітчизняної економіки з урахуванням вимог СОТ (у т. ч. в легкій промисловості), так як в Україні не застосовується прецедентне право, а вітчизняний менеджмент звик користуватися чітко прописаними директивними (а не рекомендаційними) законодавчими актами.

    Визначимо, які зобов’язання слід прийняти на себе країні, що вступає до СОТ, та яка їх сутність. Приведемо аналіз основних домовленостей, прийнятих в рамках організації та їх коротку характеристику в таблиці 1.2.


    Таблиця 1.2 – Аналіз основних угод та домовленостей, досягнутих в рамках СОТ


    Сфера дії угод

    Сутність угоди або домовленості

    Торговельні бар’єри:

    - митні тарифи


    - нетарифні заходи



    З 1994 р., коли було утворено СОТ, країни учасниці домовилися протягом 5 років знизити середній рівень мита на промислові товари на 38 %. Проте це не означає повної відмови від тарифного протекціонізму, так як по деяким групам товарів навіть після цього митні ставки могли сягати рівня 70-120 %

    Вводяться нові правила імпортного ліцензування. Ефекти від всіх нетарифних заходів перераховуються і виражаються у так званому «тарифному коефіцієнті». СОТ рекомендує своїм учасникам відмовлятися від нетарифних заходів, по змозі компенсуючи введенням збільшених мит на величину «тарифного коефіцієнта»

    Продовження табл. 1.2



    Текстильні вироби та одяг

    В торгівлі текстильними товарами не повинні використовуватися імпортні квоти, щодо розмірів імпортного мита, та за окремими товарами зберігається право країн на застосування високих ставок

    Сільсько-господарська продукція

    Див. п. «нетарифні заходи»;

    від країн-учасниць вимагається суттєве скорочення й подальша відмова від прямої підтримки сільгоспвиробників, що втім не знімає можливостей для протекціонізму галузі шляхом підтримки її інфраструктури та людського потенціалу



    Субсидії та компенсаційні мита

    Субсидування умовно розподіляється на декілька категорій:

    - субсидії, які дозволені і не спотворюють ринку (у сільському господарстві – так званий «зелений кошик»);

    - субсидії, які дозволені, хоч і чинять вплив на ринок (у разі потреби скорочення виробництва й звільнення працівників –«синій кошик»);

    - заборонені субсидії, які спотворюють відносини на ринку, які слід скорочувати на прийняту в угодах величину («жовтий кошик»)



    Анти-демпінгові розслідування

    - встановлюється мінімальний обсяг шкоди для суб’єктів господарювання, починаючи з якого країна може здійснювати антидемпінгове розслідування;

    - визначається методологія розрахунку обсягів шкоди, заподіяної демпінгом з боку конкуруючої сторони;

    - встановлюється процедура здійснення антидемпінгового розслідування;

    - визначається перелік антидемпінгових заходів, що можуть бути застосованими до конкуруючої сторони



    Санітарні та фіто- санітарні заходи

    Країни-учасниці мають право проводити такі заходи, проте закладають основи гармонізації вимог до їх здійснення. Зазначені заходи мають здійснюватися виключно з метою захисту здоров’я споживача, а не дискримінації гравців на ринку

    Захисні заходи

    - визначають часові межі використання таких заходів за товарами (не більше 8 років);

    - дають 4-річний термін країнам-учасницям на відмову від захисних заходів, що не регулюються нормами СОТ



    Торгові аспекти прав інтелектуальної власності

    Окрім конкретних заходів щодо захисту об’єктів прав на інтелектуальну власність (ОПІВ), додатково для національних митних органів визначено інструменти попередження ввезення сфальсифікованих товарів та товарів із підробленими товарними знаками

    Інституційні механізми СОТ

    Філософія СОТ така, що організація не застосовує до країн-учасниць будь-яких дій чи санкцій в разі порушення діючих Угод СОТ, але може дозволяти постраждалим країнам не застосувати режим найбільшого сприяння до порушників Угод

    На практиці від країн-претендентів на вступ до СОТ вимагається знизити тарифні ставки за майже всіма видами продукції, що імпортується; приєднатися до секторальних ініціатив за певними напрямками; зменшити експортні субсидії сільгоспвиробникам до нуля або до вказаної величини (встановлюється також межа рівня державної підтримки сільського господарства, що визначається відсотком ВНП, виробленого галуззю).

    У таблиці 1.3 приведемо перелік умов та поступок, які поставили країни-учасниці СОТ, до деяких нових країн-претендентів на вступ до організації. З неї можна побачити, що вимоги СОТ та зобов’язання, що брали на себе країни-претенденти на вступ, є далеко не однорідними, а їх склад в значній мірі залежить від конкретного переговорного процесу. Так, наприклад, серед зазначених країн лише Болгарії вдалося зберегти право на субсидування експорту сільськогосподарської продукції (її необхідно протягом 6 років знизити на вказаний відсоток). У той же час, Хорватія, Албанія та Молдова (вступили в СОТ пізніше – у 2000-2001 рр.), для яких експорт такої продукції теж є критично важливим, такого права не домоглися. Це також справедливо і для України.

    Щодо тарифних поступок стосовно продукції промисловості – то й по цим позиціям прослідковується неоднорідність вимог: від 5-6 % для Хорватії, Грузії та Албанії (з перехідним періодом 5 та 9 років) до 20-25 % для Еквадору, Монголії та Йорданії (лише для останньої перехідний період 10 років). Це пояснюється розміром тарифних ставок і загальним рівнем лібералізації митного законодавства до вступу претендента в СОТ. Заявка країни з високим рівнем протекціонізму в ході інтеграції до СОТ не буде відхилена, проте слід очікувати мінімальних поступок з боку робочої групи із вступу до організації та суттєвого завищення вимог.

    Більшість нових країн-учасниць СОТ отримують зобов’язання за так званими секторальним ініціативам – спершу добровільними угодам, за якими встановлюються режими тарифних поступок за товарами, які раніше не регулювалися угодами СОТ. Зазначені ініціативи підписувалися країнами-учасниками СОТ у вільному багатосторонньому порядку, виходячи з обопільних економічних інтересів. Проте вони стали інструментом впливу на нових членів СОТ з боку розвинених країн. Так, зокрема Україна зобов’язалася за 2 роки по вступу до СОТ приєднатися до більшості секторальних ініціатив, серед яких є й так звані «нульові ініціативи», за якими імпорт відповідних зазначених в них товарів взагалі оподатковується за нульовою ставкою. Уникнути цього з вищезазначеного переліку вдалося країнам, що вступили до СОТ в перші роки з її створення: Еквадору, Болгарії, Монголії (втім, і розвиток їх промисловості не можна вважати достатньо високим). Грузія та Молдова у 2000-2001 рр. відповідно отримали найжорсткіші умови, приєднавшись до всіх «нульових ініціатив», крім алкогольних напоїв та меблів (Молдова).

    Досить стандартизованою є позиція країн-учасниць СОТ щодо міри підтримки сільського господарства претендентів на вступ до організації. У більшості випадків, це 5 або 10 % розміру ВНП, що виробляється у сільському господарстві країни. В окремих випадках (Болгарія, Молдова, Йорданія, Хорватія, Литва) – країнам вдалося домогтися права встановлення нефіксованого обсягу допомоги фермерським господарствам. Вони беруть на себе зобов’язання знижувати рівень допомоги на зазначений відсоток протягом певного періоду. Таким чином, СОТ дещо пом’якшує процес інтеграції для країн, економіка яких досить сильно залежить від експорту сільськогосподарської продукції.



    Таблиця 1.3 – Поступки та обов’язки країн, що приєднувалися до СОТ (за товарами)

    Країна

    Рік вступу до СОТ

    ВНП на душу населення на момент вступу до СОТ, дол. США

    Тарифні поступки по промисловим товарам (%, на який необхідно в середньому знизити тарифні ставки)

    Участь в секторальних ініціативах

    Ступінь підтримки сільського господарства

    Експортні субсидії для сільського господарства

    Еквадор

    1996

    1310

    20,1 % (в основному від 15 до 30 %) без перехідного періоду



    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Болгарія

    1996

    1380

    12,6 % (в основному від 5 до 25 %) з перехідним періодом до 15 років

    Лише деякі «нульові» ініціативи

    Знизити на 79 % протягом двох років

    За 6 років знизити на 35,8 % реальні виплати та на 22 % асигнування

    Монголія

    1997

    350

    20 % (в основному від 10 до 20 %) без перехідного періоду

    Хімічна гармонізація

    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Киргизстан

    1998

    300

    6,7 % (в основному нижче 10 %) з перехідним періодом 7 років

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    5 % ВНП по галузі

    заборонені

    Грузія

    2000

    620

    5,8 % (в основному від 0 до 12 %) з перехідним періодом 5 років

    Всі «нульові ініціативи» за виключенням алкогольних напоїв, хімічна гармонізація, ІТА

    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Албанія

    2000

    870

    6 % (в основному від 0 до 10 %) з перехідним періодом 9 років

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Молдова

    2001

    370

    В основному від 10 до 20 %, максимально до 40 % з перехідним періодом 4 роки

    Всі «нульові ініціативи» за виключенням алкогольних напоїв і меблів, хімічна гармонізація, ІТА

    Протягом 4 років знизити на 16 %

    заборонені

    Продовждення табл. 1.3

    Панама

    1997

    3070

    11,5 % (в основному від 5 до 30 %) перехідний період до 14 р.

    Хімічна гармонізація

    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Латвія

    1999

    2470

    9,3 % (в основному нижче 15 %) з перехідним періодом 9 років

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    5 % ВНП по галузі

    заборонені

    Естонія

    1999

    3480

    6,6 % (в основному нижче 15 %) з перехідним періодом 6 років

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    5 % ВНП по галузі

    заборонені


    Йорданія

    2000

    1500

    25 % (в основному від 20 до 30 %) з перехідним періодом 10 років

    Деякі «нульові ініціативи», хімічна гармонізація, ІТА

    Протягом 7 років знизити на 13 %

    заборонені

    Хорватія

    2000

    4580

    5 % (в основному від 0 до 10 %) з перехідним періодом 5 років

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    Знизити відносно базового періоду (1996-1998) на 20 % щорічно рівними частинами протягом 5 років

    заборонені

    Оман

    2000

    4940

    11 % (в основному від 5 до 15 %) з перехідним періодом 4 роки

    Деякі «нульові ініціативи», хімічна гармонізація, ІТА

    10 % ВНП по галузі

    заборонені

    Литва

    2001

    2620

    В основному від 10 до 20 %, максимально до 30 % з перехідним періодом 4 роки

    Більшість «нульових ініціатив», хімічна гармонізація, ІТА

    Знизити на 17 % протягом 5 років

    заборонені

    * Джерела: График уступок каждой страны; ВТО; WT/ACC/7 и его редакции; Секретариат ВТО Всемирный Банк, Обзор Всемирного банка за 1999 года, Расчеты ЮНКТАД [16].


    ІТА (Minsterial Declaration on Trade in Information Technology Products) – Угода по інформаційним технологіям, передбачає зниження до нуля всіх імпортних мит та інших торгових бар’єрів на продукцію в сфері інформаційних технологій, що вказана в Угоді.

    Секторальні ініціативи – юридично не обов’язкові для виконання ініціативи, проявлені окремими країнами-членами СОТ відносно окремих груп товарів. «Нульові» ініціативи: прийняті країною на себе обов’язки по зниженню до нуля імпортних тарифів на визначені види товарів.

    Аналіз наслідків вступу України до СОТ та вплив зазначеного процесу на розвиток галузей промисловості України (в т. ч. й легкої промисловості) вважаємо за доцільне розширити інформацією про розвиток країн нових учасниць СОТ (в основному – це країни СНД, що приєдналися до СОТ у період з 1998-2005 рр.) та порівнянням тенденцій розвитку із подібними в Україні після вступу до СОТ.

    Досвід зазначених країн є надзвичайно цінним для України, фактично на його основі можливо здійснювати за методом аналогії прогнозування розвитку окремих сфер економіки й України. Аналіз умов приєднання до СОТ таких країн, як Киргизстан, Грузія, Молдова, Вірменія засвідчує те, що зазначені гравці на світовому ринку зіткнулися із схожими проблемами розбудови національних економік – тяжкими проявами економічної кризи, інфляцією, руйнуванням усталених народногосподарських зв’язків, що мали місце в радянській адміністративно-командній економіці, втратою значної частини кадрового, а відповідно, й – виробничого потенціалу економік. Суттєве скорочення обсягів промислового й сільськогосподарського виробництва та низька конкурентоспроможність продукції, що виготовлялася – все це є спільними рисами економік зазначених вище держав та України. Тому з високою імовірністю можливо проводити аналогії та екстраполювати вплив вступу до СОТ цих країн на розвиток вітчизняної економіки в Україні після 18 травня 2008 р. Прорахунки, що були допущені керівництвом вказаних країн можуть служити застереженням для України в справі побудови моделі управління розвитком легкої промисловості та інших галузей національної економіки.

    Киргизстан – член СОТ з 1998 р. Слід відзначити, що процедура його вступу була здійснена за рекордно короткі строки – 2,5 роки. Цьому сприяла чітка позиція влади щодо курсу на інтеграцію в СОТ. Протягом 1992-1998 рр. було прийнято близько 150 законодавчих актів, що стосувалися зовнішньо-торгівельного регулювання, крім того «зв’язано» тарифи за усіма товарам, що перевищувало офіційні умови вступу до СОТ. Такі суттєві поступки можливо пояснити переважно сировинним характером експорту Киргизстану, низькою ефективністю роботи митної служби та слабкістю підтримки й субсидування сільського господарства на той момент. Фактично країні не було чого захищати у переговорних процесах, натомість – із вступом до СОТ їй була надана фінансова допомога від міжнародних організацій.

    Та, незважаючи на вищезазначене, Киргизстану не вдалося уникнути негативних наслідків вступу до СОТ. Протягом семи років – з 1998 р. по 2005 р. – обсяг експорту з країни зростав дуже повільно – з 514 до 672 млн. дол. США, те ж саме можна говорити й про обсяги прямих іноземних інвестицій: повільне зростання зі 136 до 210 млн. дол. США. Однією із найбільш постраждалих сфер економіки було визнане сільське господарство. Найбільш важливі для країни товари, що переважали у структурі експорту і мали найбільші продажі на Заході – метали та хімікати – не підпадали під дію угод СОТ, а отже, й не могли бути захищені від нетарифних обмежень на експорт. Нарешті, так і не були покриті значні витрати на транспортування киргизьких товарів до країн-членів СОТ, що було особливо відчутно у перші 2-3 роки по вступу до СОТ, коли країни-сусіди Киргизстану ще не вступили до організації. Таким чином, передчасний вступ до СОТ в комплексі із віддаленістю країни від європейських ринків спричинив те, що навіть за 7 років членства в організації Киргизстан так і не відчув у повній мірі переваг від цього.

    Процес приєднання Грузії до СОТ тривав майже 4 роки – з липня 1996 р. до червня 2000 р. Країна також зіткнулася із труднощами реалізації прийнятих на себе зобов’язань, частина із яких вчасно виконана не була. На ряд видів продукції так і не вдалося в перші роки переглянути митні тарифи, виникли проблеми із переходом на міжнародні стандарти ведення фінансової звітності та сертифікації продукції. Невчасно сформовані відповідні органи виявилися нездатними ефективно проводити антидемпінгові заходи.

    Проте суттєвою перевагою, що отримала Грузія із вступом до СОТ стало приєднання до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), що дозволило ефективніше захищати торгові марки вин та інших алкогольних напоїв, які складають одну з провідних статей експорту країни.

    Значно тривалішим був період приєднання до СОТ Молдови – 8 років. Країна стала членом СОТ у 2001 р., що було зумовлено складністю переговорів щодо бюджетної підтримки сільського господарства – основи молдавської економіки. Вже характерно, що в процесі інтеграції до СОТ Молдові довелося взяти на себе ряд необов’язкових зобов’язань з виконання секторальних угод СОТ. Натомість вдалося домогтися встановлення нульової ставки мита майже на всі товари, що експортувалися в країни ЄС.

    В цілому, наслідки вступу до СОТ для Молдови можна охарактеризувати як очікувані – деяке скорочення обсягів виробництва в перші 2 роки (до 14 % падіння виробництва у 2003 р.), з поступовою стабілізацією та зростанням у майбутні періоди (у 2004 вже було зафіксоване зростання 21 %). Це обумовлено тим, що із лібералізацією торгівлі у більшості випадків спочатку ринок насичується імпортною продукцією, а вже потім слідує приток прямих іноземних інвестицій в економіку країни. За 5 років по вступу в СОТ, тим не менше, експорт зріс у 2,5 рази – з 452 млн. дол. США в 2000 р. до 1091 млн. дол. США у 2005 р., в тому числі в цій структурі зростання експорту до країн ЄС було навіть дещо більшим. Можна констатувати, що тривалий процес інтеграції Молдови до СОТ був економічно виправданим, і країна переживши нетривалий складний період змогла отримати від цього переваги.

    Вірменія стала членом СОТ у 2003 р., переговори про це тривали більше 6 років – з 1996 р. Переговорний процес був суттєво спрощений тим, що у сфері міжнародної торгівлі та сільського господарства місцеве законодавство вже і без того відзначалося ліберальністю. Так, максимальний розмір імпортного мита складав 10 %, на сільськогосподарську продукцію не нараховувався ПДВ. Заздалегідь були проведені реформи, які стосувалися роботи митної та податкової служб, сфер стандартизації та захисту інтелектуальної власності. Найбільш проблемною сферою переговорів виявилися домовленості щодо ринку телекомунікаційних послуг (особливо – надання послуг мобільного зв’язку), так як на момент переговорів у Вірменії зазначений ринок був монополізований компанією «АрмеТел». Як і у випадках з іншими країнами, які нещодавно вступили в СОТ, за перші декілька років спостерігалося збільшення відмінного негативного сальдо зовнішньоторгівельного обороту: з 482 до 818 млн. дол. США. Компенсувати зазначену негативну тенденцію уряд Вірменії планує шляхом розвитку тих галузей, продукція яких не потребує значних витрат на транспортування (послуги, інформаційні технології, харчова та легка промисловість).

    Спільною рисою та одночасно загрозою для всіх вищезазначених країн, що характеризувала їх процес інтеграції до СОТ, було недостатнє представництво країн у ході переговорів. Всі невеликі країни зіткнулися із проблемою браку висококваліфікованих фахівців-переговорників, команда яких повинна залишатися незмінною, що було складно реалізувати в умовах політичної нестабільності. Це нерідко призводило до уповільнення переговорного процесу, невмотивованої зміни позицій сторін, і, у більшості випадків, до погіршення переговорного статусу саме країни-претендента на вступ до СОТ.

    Досліджуючи рівень впливу процесу інтеграції до СОТ на розвиток легкої промисловості, слід приділити окрему увагу розвиткові галузі таких країн, як Китай, Туреччина, Мексика за останні три десятиліття.

    В ході дослідження вже наголошувалося на високому рівні рентабельності виробництва в легкій промисловості, низькій його капіталоємності та термінах окупності інвестицій у виробничі технології, і, відповідно, здатності формувати значну частину надходжень до бюджету країни. Так, зокрема, у Німеччині, Франції та США легка промисловість забезпечує виробництво 6-8 % промислової продукції, в Італії – 12 %, і цим – до 20 % надходжень до бюджету, задовольняючи потреби населення в даних видах продукції на 75-85 % (в Радянському Союзі було взагалі досягнуто показника 27 % надходжень до бюджету).

    З поч. 90-х рр. ХХ ст. значно активізувався експорт продукції легкої промисловості із країн Південно-Східної Азії, Туреччини, Мексики (з останньої – на ринок США). За першим зазначеним напрямком експорт, наприклад в США зріс на 85 % по текстилю, на 60 % по готовому одягу лише протягом 6 років (за 1996-2002 рр.). В умовах дії Угод СОТ відбувається зміна експортних пріоритетів цих регіонів. Переглядаються пріоритети, коли виробники відмовляються від потокового виробництва максимально дешевої продукції. На сучасному етапі глобалізації та лібералізації зовнішньоторговельних відносин зменшується вплив цінових факторів конкурентоспроможності. Актуальним для галузі сьогодні є впровадження гнучких технологій масового виробництва, метою якого є мінімізація витрат часу на постійну зміну асортименту продукції, максимальна варіація розміру партій виготовлення продукції (від величезних – до індивідуальних замовлень дрібних партій).

    З урахуванням того, що більшість нових країн-експортерів продукції легкої промисловості (Китай, Туреччина, країни Південно-Східної Азії, Мексика та ін.) прогнозують лише збільшення обсягів експорту по галузі (напр., Китай закладає прогнозне зростання на рівні 6 % щороку), урядам країн з метою захисту економічної безпеки все важче діяти в рамках норм СОТ. Експортери стикаються зі спробами тарифного регулювання та квотування, які стають все більш витонченими і відповідають букві Угод, порушуючи їх дух (уряди використовують можливості захисту, які дозволені СОТ, напр., використання санітарних обмежень, або обмежень, обґрунтованих кризовим станом економік). Тому рекомендується в найближчій перспективі змістити акцент зовнішньоекономічної діяльності із експортно-імпортних операцій на здійснення прямого інвестування, тобто відкриття своїх підприємств на території тих країн, куди раніше направляли експортні потоки. Особливо це актуально для нових ринків, які активно зростають, і де вартість робочої сили невисока, серед яких можна виділити, насамперед, ринок України.

    Якщо шлях прямого інвестування в клієнтські ринки не є прийнятним (дорога робоча сила на ньому, брак ресурсів для здійснення інвестування), слід приймати стратегію переходу в модний та високотехнологічний сегмент, діяльність в якому характеризуватиметься внутрішніми інвестиціями в дизайнерські розробки, створення впізнаваних торгових марок (брендів), освоєння інноваційної продукції проміжного споживання для таких галузей, як аерокосмічна, будівельна, автомобілебудування, медицина і біотехнології тощо. Таку стратегію було успішно втілено Туреччиною в середині 90-х рр. ХХ ст. Серед найбільш ліберальних непрямих інструментів підтримки країн-експортерів можливо виділити такі, як часткова компенсація витрат на НДДКР в сфері підвищення якості виготовлюваної продукції, а також страхування експортних операцій. Як результат, відбулося якісне переозброєння підприємств галузі, що дозволило принципово покращити параметри продукції, привести її до європейських стандартів, успішно конкурувати з німецькою та італійською сировиною та продукцією. Об’єднання турецьких швейних, взуттєвих та текстильних підприємств у холдинги дозволило ще більше підсилити позиції країни шляхом здешевлення продукції і забезпечення повного виробничого циклу – від виготовлення волокон і ниток – до пошиття готових виробів. В результаті Туреччина сьогодні займає 5 місце з експорту текстилю та одягу в світі та 2-е в Європейському Союзі, мета – 3-є місце в світі – цілком може бути досягнутою в найближчій перспективі.

    Такому оптимістичному прогнозу сприяє розвиток Туреччиною ще одного шляху просування своєї продукції на експортних ринках – використання виставкових технологій (згодом перейнятий і країнами Балтії). Неприйнятність прямої підтримки виробників-експортерів змушує уряди Туреччини, Естонії, Литви, Латвії переорієнтовувати заходи підтримки в бік маркетингу і розкрутки національних брендів на потенційних споживчих ринках.

    Необхідність просування брендів та дизайнерської продукції диктує вимогу підтримки модельєрів та власників компаній в їх участі у міжнародних професійних виставках та показах мод, в тому числі спеціалізованих, які представляють виробників окремої країни на клієнтському ринку (напр., щорічні виставки у Москві «Турецкая мода» і «Домашний текстиль», на яких відповідно представлено турецьку продукцію, колекції турецьких модельєрів). Уряди, в свою чергу, стимулюють проведення таких виставок і відвідання їх національними виробниками шляхом відшкодування їх учасникам витрат на поїздку та сплату членських внесків. Це сприяє тому, що з виставок виробники повертаються вже з підписаними контрактами на експорт, суттєво знижуються ризики зовнішньоекономічної діяльності, підвищується впізнаваність торгових марок на цільових ринках.

    Ще однією країною, якій вдалося досягти конкурентних переваг для власних підприємств легкої промисловості від вступу до СОТ, є Китай. В країні було розроблено план регулювання, реструктуризації й підйому легкої й текстильної промисловості, а також виробництва обладнання для зазначених галузей. До ключових моментів указаного плану віднесено такі напрямки:

    1. Розширення міського та сільського споживання.

    2. Збільшення ефективного постачання всередині країни.

    3. Поліпшення зовнішньоторговельних послуг.

    4. Збереження частки на експортному ринку.

    5. Прискорення технічного прогресу. Просування енергозбереження та скорочення відходів, а також екологічної безпеки.

    6. Посилення політичного керівництва, просування індустріального переміщення, культивування й розвиток спеціальних зон і індустріальних блоків легкої промисловості.

    7. Посилення управління підприємствами, всебічне підвищення якості продукції легкої промисловості.

    План розвитку текстильної промисловості включає короткочасне втручання та довгострокову підтримку текстильних підприємств. Політика короткочасного втручання націлена на надання «екстренної допомоги» в разі можливого банкрутства всередині галузі, зокрема вживання заходів щодо скорочення навантаження й поліпшення кредитування підприємств. Ключові моменти плану розвитку текстильної промисловості Китаю є такими:

    1. Оптимізація внутрішнього й зовнішнього ринків у єдиному плані.

    2. Посилення технічної реконструкції та створення власних брендів.

    3. Прискорення відсіювання відсталих виробництв, надання пільг і підтримки сильним підприємствам у разі поглинання підприємств, що перебувають у скрутному становищі.

    4. Оптимізація регіонального розміщення.

    5. Посилення податкової та фінансової підтримки [20].

  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


    База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка