Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації



Сторінка3/5
Дата конвертації26.04.2016
Розмір1.14 Mb.
#17404
ТипАвтореферат
1   2   3   4   5
  – 70–80-ті рр.; а – чоловіки; б – жінки

Порівняно з 1980-ми роками межа найвищих досягнень збільшилася на 1,68–4,93 роки у бар'єрному бігу, у бігу на короткі та середні дистанції, у стрибку у висоту, у довжину, у штовханні ядра (p < 0,05); на 0,72–0,81 роки у бігу на 1500 м, метанні диска і у десятиборстві (p > 0,05); на 3,43–4,93 роки у бігу на 100 м, 100 м з бар'єрами,


у стрибку у довжину (p < 0,05) і на 1,2–2,03 роки у бігу на 800 м, марафонському бігу, стрибку у висоту, штовханні ядра, семиборстві при p > 0,05 і знизилася у бігу на довгі дистанції у чоловіків на 4,35 року (p < 0,05).

У легкоатлетичної еліти встановлено тісний взаємозв'язок збереження досягнень з оптимальною кількістю стартів протягом року у процесі багаторічного вдосконалення.

У четвертому розділі «Тенденції у спортивній підготовці у легкій атлетиці в історичному аспекті» розглянуто виділені етапи: 30-ті–40-ві роки (формування);
50–60-ті роки; 70–80-ті роки (вдосконалення); кінець 80-х років і до сьогодні (професіоналізація легкої атлетики). Початок професіоналізації ознаменувався наявністю нормативно-правої бази і появою у 1985 році перших комерційних турнірів серії Гран-прі ІААФ.

Установлено наступні тенденції у побудові тренувального процесу на різних етапах розвитку легкоатлетичного спорту:



30-ті–40-ві роки. Підвищення рівня підготовленості легкоатлетів за допомогою арсеналу різноманітних вправ, запозичених із різних видів спорту: катання на ковзанах, лижах та кроси; опанування раціональної техніки. Сезонне проведення змагань.

50–60-ті роки. Формування в організмі спортсмена міцного фундаменту, що спирається на комплексний розвиток фізичних якостей, спортивну техніку і моральну підготовленість. Вдосконалення в обраній дисципліні легкої атлетики на тлі значної роботи, спрямованої на різносторонню фізичну підготовку за рахунок підвищення обсягів тренувального навантаження. Обмеження спеціальної підготовки легкоатлетів умовами закритих приміщень і низькою якістю спортивного обладнання.

70–80-ті роки. Формування ефективних систем підготовки, передусім у країнах соціалістичного табору – СРСР і НДР. Побудова підготовки легкоатлетів відповідно до загальної концепції у чотирирічному олімпійському циклі. Підвищення ефективності процесу підготовки спортсменів за рахунок збільшення обсягів та інтенсивності тренувальних навантажень, обґрунтованого відбору тренувальних засобів і раціональних умов їх використання, відповідно до вимог, що висуваються руховою специфікою конкретної легкоатлетичної дисципліни.

Кінець 80-х – початок 90-х років (професіоналізація легкоатлетичного спорту). Інтенсифікація тренувального процесу, збільшення частки спеціально-підготовчих вправ у процесі спортивного тренування; моделювання змагальної діяльності в умовах тренувального процесу; підвищення спеціальної підготовленості за рахунок збільшення змагальної практики; широке використання у процесі підготовки сучасних технічних засобів.

2000-і роки. Зменшення вдвічі порівняно з 80-ми роками кількості тренувальних занять, частки засобів загальнофізичної підготовки у системі річної підготовки, тренувальних засобів у режимах, що не відповідають вимогам змагальної діяльності у конкретній легкоатлетичній дисципліні; підвищення вимог до вдосконалення техніко-тактичної майстерності; формування сукупності найважливіших компонентів спеціальної підготовленості легкоатлетів високої кваліфікації на засадах раціонального співвідношення вправ різної переважної спрямованості, поєднане з технологіями профілактики травматизму, раціональної витрати фізичного, функціонального і психологічного потенціалу.

Щодо специфіки легкоатлетичних дисциплін виділені такі тенденції.



Циклічні дисципліни легкої атлетики. Біг на короткі дистанції: зниження майже утричі частки кросового бігу, засобів загальнофізичної підготовки (спортивні ігри), бігу у режимах, що не відповідають вимогам змагальної діяльності на різних відрізках при збільшенні частки засобів спеціальної підготовки, які сприяють прояву максимальних швидкісних можливостей на коротких відрізках 20–50 м (90–100 %), і засобів спеціальної силової підготовки, у тому числі з різними технічними пристосуваннями; досягнення максимальної швидкості бігу на 10 %, що перевершує максимальні швидкісні можливості на певний момент часу; широке використання пліометричних вправ, вправ із зовнішнім опором (партнер, парашут, пружний амортизатор) для розвитку потужності.

Біг на середні та довгі дистанції: стабілізація обсягів навантажень при концентрації лактату у крові 8–10 ммоль·л–1 за незначного збільшення обсягів тренувальної роботи при концентрації лактату у крові 5–8 ммоль·л–1; виконання основної тренувальної роботи з високою інтенсивністю (понад 85 % від максимальної); підвищення значення засобів силової і швидкісно-силової підготовки, кругового методу, використання різних тренажерів, бігу і стрибків угору і під нахил з високою інтенсивністю; виконання тренувальної роботи у групах із пейсмейкерами; підвищення вимог до вдосконалення техніко-тактичної майстерності спортсменів високої кваліфікації.

Ациклічні дисципліни легкої атлетики (легкоатлетичні стрибки, легкоатлетичні метання): зменшення обсягів загальнопідготовчих вправ протягом року, підбір специфічних засобів, які мають позитивний вплив на основну змагальну вправу, використання засобів спеціальної фізичної підготовки у режимах, близьких до змагальних; застосування вправ і їхніх комбінацій у режимах, що дозволяють реалізувати задані показники потужності відштовхування, швидкості розбігу, середньої енергії відштовхування (легкоатлетичні стрибки); застосування вправ, адекватних за кінематико-динамічними характеристиками до змагальної за принципом поєднаної дії для вдосконалення техніки і рухових здатностей спортсмена з урахуванням специфіки змагальної діяльності у легкоатлетичних стрибках і метаннях; підвищення ролі формування високого рівня функціонального стану вестибуломоторної системи при застосуванні вправ, структурно схожих з елементами техніки змагальних вправ, при індивідуалізації дозування вестибулярного навантаження і його адекватності рівню функціональної стійкості вестибулярного аналізатора; підвищення ролі швидкісної підготовки для зростання спортивних результатів.

У п'ятому розділі «Чинники підвищення ефективності тренувальної і змагальної діяльності легкоатлетів високої кваліфікації у системі підготовки» акцентується увага на інтеграції світового досвіду, знань загальнотеоретичного характеру у сфері спорту. Ефективність тренувальної і змагальної діяльності визначається системою чинників соціально-економічного, організаційного, медико-біологічного, психологічного, профілактичного, матеріально-технічного характеру. Підвищення ефективності підготовки значною мірою залежить від формування специфічного способу життя спортсменів, який 24 год. на добу пов'язаний зі спортом і задоволенням життєвих потреб. У добовому режимі фахівці різних країн почали приділяти підвищену увагу сну, розглядаючи його як потужний процес відновлення організму після фізичних і психічних навантажень сучасної екстремальної діяльності; чинник підвищення синтезу білка, активності гормону росту; раціональному харчуванню з урахуванням специфіки виду спорту, дисципліни.

Досвід підготовки підтверджує необхідність розробки законодавчих актів, які захищають права спортсмена, підвищення оплати праці за екстремальну багаторічну діяльність і високі досягнення на світовій спортивній арені, пошук заходів, спрямованих на просування спортсмена за кваліфікаційними рівнями і збереження досягнень, впровадження заохочень за особистий внесок у розвиток держави. Професіоналізація висуває низку вимог до спортсмена у його діяльності: відповідальність за результати особистого успіху або невдачі; дисципліна, самодисципліна, самовіддана праця; формування необхідних особистих якостей для успішної тренувальної, змагальної і позазмагальної діяльності.

У світі відбувається формування відповідної інфраструктури матеріально-технічної бази. Створено міжнародну систему акредитованих тренувальних центрів з легкої атлетики, яких налічується 13, два з них знаходяться в Європі (Німеччина – Кельн, Італія – Формія). У системі підготовки спортсменів ІААФ існують 9 центрів, розташованих на усіх континентах, окрім Європи, де втілюються у практику передові досягнення науки. Відбувається широке впровадження у процес підготовки інноваційних технологій (сучасне програмне забезпечення, новітнє обладнання й інвентар, різноманітні тренувальні пристрої, в яких знаходять своє втілення ідеї прикладної кібернетики і кінезіології, різні тренажери, оснащені апаратурою, що швидко діє, реєструє, програмує та інформує). Узагальнення практичного досвіду підготовки окремих спортсменів (США, Росія, Китай, Норвегія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Україна), роботи тренерів, провідних спортивних шкіл, клубів дозволило вважати, що на сучасному етапі у процесі спортивної підготовки легкоатлетів цих країн застосовуються технології НАСА (AlterG М 300); гіпергравітаційні костюми (масою 3, 6 кг), бігові водні доріжки, попереднє охолодження (спеціальні жилети, що охолоджують, масою від 800 г до 3 кг).

Ефективність системи підготовки легкоатлетів високої кваліфікації забезпечується рівнем професійної кваліфікації кадрів, впровадженням сучасних систем підвищення їхньої кваліфікації. Нині діє п'ятирівнева система навчання і сертифікації тренерів (CECS). Виділяють такі посади тренерів: особистий (легкоатлетична еліта), головний тренер для підготовки початкових груп (школа, клуб, район), тренер-експерт команди (клуб – національна ліга); головний або провідний тренер (клуб – національна ліга); спортивний консультант (спортивний фахівець у відповідній галузі).

Зросла роль менеджерів у світовій спільноті, їхній вплив на розробку загальної концепції участі провідних легкоатлетів на найбільших змаганнях з організаторами престижних турнірів (Діамантова ліга) і відомих фірм виробників. У той самий час з боку ІААФ посилюються вимоги до менеджерів. Кожен менеджер, який представляє спортсмена світового класу, повинен пройти ліцензування, йому необхідно виконати певні фінансові вимоги (професійне страхування цивільної відповідальності або банківська гарантія мінімум на 30 000 дол. США). Найсильніші спортсмени світу (30 за версією ІААФ у окремій дисципліні легкої атлетики) після закінчення календарного року і протягом наступного року не повинні підписувати або подовжувати угоду з неакредитованим представником спортсменів.

У шостому розділі «Обґрунтування підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації легкої атлетики» висвітлено підготовку спортсменів високої кваліфікації, що знаходиться в тісному взаємозв'язку з професією, системою змагань, спортивним тренуванням і чинниками підвищення ефективності тренувальної і змагальної діяльності і підпорядкована головній (генеральній) меті – досягнення високих спортивних результатів і призових місць у конкретному виді спорту, у легкоатлетичній дисципліні.

Раціональна побудова процесу підготовки спортсменів високої кваліфікації базується на загальних закономірностях, принципах теорії спорту, виявлених тенденціях і спрямована на формування специфічного способу життя спортсменів при збалансованості усіх складових протягом 24 год. на добу. Збалансованість усіх складових протягом доби є найважливішим чинником високих спортивних досягнень (спортивне тренування – 4 год.; сон, включно з денним відпочинком – 12 год.; раціональне харчування – 2 год.; освіта – 2,5 год.; використання позатренувальних і позазмагальних чинників – 3,5 год.). Підготовка спортсменів високої кваліфікації включає комплекс основних засобів і методів, інноваційних технологій і здійснюється в комплексній єдності трьох самостійних напрямків (системи змагань, спортивного тренування, чинників підвищення ефективності тренувальної та змагальної діяльності) за системним принципом на цільовій основі.



Перший напрямок передбачає раціональну побудову системи змагань, яка на сучасному етапі принципово змінилася у легкоатлетичному спорті. Його реалізація здійснюється на підставі виявлених сучасних тенденцій розвитку системи змагань, що зумовлюють побудову підготовки спортсменів високої кваліфікації. Перспективи підвищення ефективності змагальної діяльності пов'язані з реалізацією низки основних наукових положень, що сприяють переходу кількісних характеристик у якісні.

Результати у змаганнях повинні знаходитися впродовж спортивного сезону на рівні 1–3 % особистого результату при демонстрації найвищих особистих спортивних досягнень на Іграх Олімпіади, чемпіонатах світу, що можна розглядати як високий рівень професіоналізму.

Оптимальною є участь у 12–14 змаганнях з високими призовими фондами у циклічних і ациклічних дисциплінах легкої атлетики. Кількість змагань у марафонському бігу, спортивній ходьбі на 20, 50 км, десятиборстві, семиборстві не повинна перевищувати трьох разів.

Підґрунтям раціонального планування змагальної практики повинен стати загальновідомий принцип індивідуалізації, який відповідає адаптаційним можливостям організму спортсмена (кількість змагань різного рангу, тривалість відновлення після попередніх стартів) з урахуванням стратегії багаторічного удосконалення.

У роки проведення чемпіонатів світу, Європи при боротьбі за джек-пот кількість основних змагань з урахуванням виступів у головних змаганнях не повинна перевищувати 8–9 разів для збереження адаптаційного резерву. Усі інші змагання повинні носити контрольний або підвідний характер. Можливе збільшення загальної кількості стартів відносно середніх величин (12–14) до 16–18 разів. Важливо планувати участь спортсмена у «багатоденних» змаганнях (2–3 рази протягом спортивного сезону), кількість яких у зв'язку з організацією і проведенням комерційних турнірів у спортивної еліти значно скоротилася.

В олімпійський рік доцільно ввести скорочення кількості основних змагань – біг на короткі дистанції, бар'єрний біг, легкоатлетичні стрибки і метання – до 30–40 %, біг на середні і довгі дистанції – до 20–30 %. У ході підготовки до Ігор Олімпіад змагання мають бути суворо ранжировані та ґрунтуватися на підпорядкуванні нижніх рівнів (одноденні за персональними запрошеннями, у приміщеннях, з видів) верхнім (головним змаганням) без порушення традиційної ієрархії (підготовчі, контрольні, підвідні). У системі річної підготовки можливо оптимальне збільшення кількості змагань, що безпосередньо моделюють умови і регламент головних «багатоденних» змагань. Норматив ІААФ доцільно виконувати за рік до головних змагань чотириріччя і не підписувати контракти на участь у змаганнях, терміни яких заважають планомірній підготовці. Важливим є припинення участі у змаганнях за 2–3 тижні до Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу.

Слід дотримуватися раціонального використання серій змагань з короткими проміжками часу 3–6 днів. Цей підхід може бути використаний за необхідності стимуляції адаптаційного скачка до моменту основних стартів і забезпечення інтегральної підготовки, але в той самий час вимагає підвищеної уваги до застосування комплексу педагогічних, медико-біологічних засобів відновлення організму і профілактики травматизму та не дозволяє вирішувати серйозних тренувальних завдань, хоча змушує підпорядковувати зміст мікроциклу безпосередній підготовці до наступного змагання. З метою збереження адаптаційного резерву спортсменів високої кваліфікації доцільно оптимізувати їх участь у змаганнях з короткими інтервалами між ними (3–6 днів) не більше двох серій до головних змагань, що дозволить раціонально витрачати фізичний, функціональний і психологічний потенціал конкретного спортсмена про що свідчить світовий досвід.

Другий напрямок. Перспективи удосконалення спортивного тренування пов'язані з використанням раціонального співвідношення вправ різної переважної спрямованості у комплексній єдності з реалізаційними, профілактичними (профілактика травматизму), енергозберігальними (доцільна витрата фізичного, функціонального і психологічного потенціалу) технологіями з урахуванням специфіки легкоатлетичної дисципліни. Це зумовлює раціональне використання засобів, методів і умов для реалізації у змагальній діяльності компонентів підготовленості і методичних підходів збереження адаптаційного резерву кожного конкретного спортсмена.

Реалізаційні технології пов’язані з раціональним використанням у тренувальному процесі змагального методу, вправ, адекватних за кінематико-динамічними характеристиками специфіці змагальної діяльності у зоні інтенсивності 95–100 % максимального особистого результату; з формуванням функціонального стану вестибуломоторної системи, створенням необхідних умов за допомогою технічних засобів, що дозволяють вийти спортсменові на рівень заданих характеристик змагальної діяльності, вдосконаленням технічної майстерності (збільшення часу у загальному обсязі на 10 % на цей розділ підготовки).

Зміст профілактичної і «енергозберігальної» частини спортивного тренування можна забезпечити різними шляхами за творчого підходу до спортивного удосконалення як самого спортсмена, так і підвищення якості послуг фахівців різного профілю, ефективності їхніх взаємовідносин при раціональному поєднанні з основними засобами спортивної підготовки різних фізичних і психічних практик (йога, цигун, візуалізація, медитація тощо), технологій, які знижують негативний вплив на суглоби і м'язи, технологій інтегрального вдосконалення техніки і рухових якостей, нетрадиційних засобів відновлення організму спортсмена (попереднє охолодження).

Третій напрямок пов'язаний з раціональним застосуванням комплексу педагогічних, психологічних, медико-біологічних засобів відновлення і стимуляції працездатності. Особливу увагу слід звернути на життєво необхідний психофізіологічний стан людини (сон), що охоплює приблизно третину життя, відпочинок, раціональне збалансоване харчування. Підвищення ефективності підготовки легкоатлетів високої кваліфікації в умовах професіоналізації має здійснюватися на підставі комплексного забезпечення усього спектру якісних послуг соціального, медико-біологічного, психологічного характеру з боку фахівців різного профілю і створення сприятливих умов для підвищення якості життя, ефективної тренувальної і змагальної діяльності.

У системі підготовки запропоновано два варіанти моделей річної підготовки з урахуванням сучасного етапу розвитку легкоатлетичного спорту – професіоналізації, що базуються на теорії періодизації, біологічних знаннях, які визначають структуру і зміст побудови макроциклів, мезоциклов, мікроциклів і тренувальних занять, на змінах у системі змагань, тенденціях побудови тренувального процесу, досвіду і традиціях підготовки найсильніших спортсменів світу, термінів виконання відбіркових нормативів ІААФ для участі в Іграх Олімпіад, чемпіонатах світу, специфіки дисципліни легкої атлетики.

Перший варіант моделей річної підготовки складається з трьох самостійних структурних утворень, усі елементи яких об'єднані загальним педагогічним завданням – досягненням стану найвищої готовності до стартів Ігор Олімпіад.

Ациклічні дисципліни легкої атлетики (на прикладі легкоатлетичних стрибків).
У структурі річної підготовки виділяють три самостійні макроцикли. Тривалість першого у середньому 23 тижні, другого – 14–18 тижнів, третього – 8–9 тижнів (рис. 3). Кількість тренувальних днів протягом року: стрибок в довжину – 270–280 (чоловіки), 260–270 (жінки); стрибок у висоту – 260–270 (чоловіки), 255–265 (жінки); кількість тижнів – 48–49; кількість днів змагань – 12–18. У системі річної підготовки можна рекомендувати застосування гіпергравітаційного костюма масою 3 і 6 кг, що дозволяє інтегрально вдосконалювати фізичні якості і техніку рухових дій протягом трьох тижнів у жовтні та листопаді, у січні (3 кг) і 2–3 тижні наприкінці квітня – початку травня (3 кг); засобів педагогічної дії профілактики травматизму (розвиток сили м'язів, що визначають характер постави). Частка засобів цієї спрямованості збільшується у підготовчих періодах у базових мезоциклах, а у змагальних зростає специфічність дій (динамічний характер виконання вправ), координаційна складність, зменшується кількість повторень на 30–50 %.

Основними методичними підходами до індивідуалізації тренувального процесу легкоатлетів-стрибунів протягом року з урахуванням особливостей техніки виконання змагальної вправи є такі: підтримання сильних індивідуальних сторін спеціальної підготовленості, за рахунок яких спортсмен досягає високих спортивних результатів,


а саме, домінування швидкісного, швидкісно-силового або силового компонента


Макроцикл

Перший

П

Другий

Третій

Період

Підготовчий

Змагальний

Підготовчий

Змагальний

ЕБП

Змагальний




Місяць

жовтень

жовтень-

листопад


листопад-

грудень


січень

лютий-

березень


П

березень-квітень

квітень-травень

травень-червень

П

липень-серпень

серпень- вересень

вересень

Мезоцикл

В

Б (І)

Б (ІІ)

КП

ПЗ

З

П

Б

КП

ПЗ

З

П

Б

КП

ПЗ

З

П

Тиждень

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

Наван-таження,

%


100





























































































































































80







































































































70
























































































60





















































































40












































































30




















































20
















Кількість

тижнів


3

5–6

3–4

3–4

2–3

2–3

1

4–5

3–4

3–4

3–4

1

2

2–3

2

4–5

2–3

Кількість

змагань








1–2

1–3

2–4





1–2

1–3

2–5





1–2



3–6



ГГК







































































































































































Маса ГГК

3 кг

6 кг

3 кг

3 кг

Рис. 3. Структура річної підготовки спортсменів високої кваліфікації, які спеціалізуються у швидкісно-силових дисциплінах легкої атлетики (на прикладі легкоатлетичних стрибків):

В – втягувальний мезоцикл; Б – базовий мезоцикл; Б (І) – перший базовий мезоцикл; Б (ІІ) – другий базовий мезоцикл; КП – контрольно-підготовчий мезоцикл; ПЗ – передзмагальний мезоцикл; З – змагальний мезоцикл;
П – перехідний період; ЕБП – етап безпосередньої підготовки; ГГК – гіпергравітаційний костюм
виконання змагальної вправи. Для легкоатлетів-стрибунів, у яких домінує швидкісний компонент біомеханічної структури змагальної вправи, обсяг засобів швидкісної спрямованості можна збільшити від 8 до 24 % (від оптимальних обсягів 18–20 км) порівняно зі спортсменами з домінуванням швидкісно-силового і силового стилів.
У спортсменів із домінуванням силового компонента обсяг засобів силової спрямованості повинен бути приблизно 173 тони у стрибунів у довжину і потрійним і 134 тони – у стрибунів висоту. Ці значення вищі порівняно зі спортсменами із домінуванням швидкісного і швидкісно-силового компонентів відповідно на 14 і 6 % у стрибках у довжину і потрійним і на 13 і 6 % у стрибках у висоту. У спортсменів з домінуванням швидкісно-силового компонента обсяг засобів швидкісно-силової спрямованості найвищий – 23,25 тис. відштовхувань (S = 0,35) у стрибках у довжину і потрійним – 26,25 тис. відштовхувань (S = 0,35) у стрибках у висоту, що на 16 % та 18 і 22 % відповідно більше порівняно зі спортсменами із домінуванням швидкісного і силового компонентів.

У спортсменів з домінуванням швидкісно-силового компонента обсяг засобів швидкісно-силової спрямованості найвищий – 23,25 тис. відштовхувань (S = 0,35) у стрибках у довжину та потрійним та 26,25 тис. відштовхувань (S = 0,35) у стрибках у висоту. У стрибунів у довжину та потрійним він на 16 % більше порівняно зі

спортсменами зі швидкісним та силовим компонентами, а у стрибунів у висоту – відповідно на 18 і 22 %. Реалізація рівня підготовленості пов'язана зі збільшенням частки засобів, які адекватні за кінематико-динамічними характеристиками змагальній діяльності і спрямовані на формування функціонального стану вестибуломоторної системи в системі річної підготовки.

Циклічні дисципліни легкої атлетики (біг на середні дистанції). У структурі річної підготовки виділяють три відносно самостійних макроцикли. Тривалість першого макроциклу – 21–25 тижнів, другого – 14–18 тижнів, третього – 12–15 тижнів. У цьому варіанті планується оптимальна кількість змагань (у середньому 12–14). Змагання за персональними запрошеннями розглядаються як контрольні, підвідні, модельні без порушення традиційної ієрархії.

Перший варіант побудови річної підготовки доцільно застосовувати спортсменам, які за досягнутими спортивними результатами можуть претендувати на завоювання призових місць у головних змаганнях. Їхній рівень фізичної, технічної, тактичної і психологічної підготовленості за основними критеріями у різних легкоатлетичних дисциплінах відповідає досягненню найвищих спортивних результатів (перша десятка світу за підсумками минулого сезону).

Для вирішення завдань планомірної підготовки до головних змагань року і одночасного підвищення ефективності змагальної діяльності у престижних турнірах за персональними запрошеннями розроблено багатоциклову модель річної підготовки (другий варіант) у ациклічних дисциплінах легкої атлетики, що складається
з 4 макроциклів. У цій моделі участь у головних стартах чемпіонату світу планується на останньому тижні серпня і першому тижні вересня. Змагання Діамантової ліги та інші за персональними запрошеннями починаються на початку травня і закінчуються у вересні.

У структурі річної підготовки виділяють чотири відносно самостійні макроцикли (рис. 4). Перший починається у жовтні, його тривалість – 18–23 тижні. Другий –



Макроцикли

Перший

Д

ругий


Третій

Четвертий

Пп

Змагання















Періоди

ПП

ЗП

ПП

ЗП

ПП

ЗП

ПП

ЗП

Пп

Мезоцикли

В

Б

Б

КП

ПЗ

З

Б

КП

ПЗ

З

КП

З

Б

КП

ПЗ

З

Пп

Тиждень

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

Величина

навантаження,

%


100

80

75



70

40

30



20





































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































































Кількість тижнів

3

5–6

3–4

3–4

2–3

2–3

5–6

2–3

2–3

2–3

2–3

2–3

2

2

2

2–3

2


максимально виражене підвищення спеціальних компонентів підготовленості за рахунок участі у змаганнях

Мета


підвищення базових

компонентів підготовленості



підвищення спеціальних

компонентів

підготовленості

виведення спортсменів на високий рівень готовності

у головних змаганнях






10


18

10


6

8

8

8

12

8




8


7

8

12


10

12

6

9


12

12

11


12

8

7

6

16


11

10

6

8

7


14


7

3

16

18

14

12

14


12

4

Рис. 4. Чотирициклова структура і зміст річної підготовки спортсменів високої кваліфікації, які спеціалізуються у швидкісно-силових дисциплінах легкої атлетики (на прикладі легкоатлетичних стрибків):

П

П – підготовчий період, ЗП – змагальний період; Пп – перехідний період; В – втягуючий мезоцикл; Б – базовий мезоцикл; КП – контрольно-підготовчий мезоцикл; ПЗ – передзмагальний мезоцикл; З – змагальний мезоцикл; співвідношення засобів різної переважної спрямованості, % – – силова підготовка; – розвиток гнучкості; – спеціальна швидкісно-силова підготовка; – спеціальна швидкісна підготовка; – спеціальна технічна підготовка (основна змагальна вправа); – розвиток координаційних здібностей; – розвиток спеціальної стрибкової витривалості;



– інтегральна підготовка; – рекреаційно-відновлювальні засоби; – профілактика травматизму, компенсаторно-відновлювальна робота

у березні – 9–14 тижнів, третій – у червні – 4–6 тижні; четвертий – наприкінці липня – 8–9 тижнів. Кількість тренувальних днів упродовж року: стрибок в довжину – 270–280 (чоловіки), 260–270 (жінки); стрибок у висоту – 260–270 (чоловіки), 255–265 (жінки); потрійний стрибок – 290–300 (чоловіки), 280–290 (жінки); кількість тижнів – 48–50, кількість днів змагань – 18–23. Співвідношення засобів різної переважної спрямованості наведено на рис. 4.

У межах моделі розроблено мікроцикли для участі у стартах серії змагань, зокрема Діамантової ліги, з короткими інтервалами між ними у 3–4 дні, роль яких зводиться до забезпечення оптимальних умов для протікання відновлювальних і адаптаційних процесів у організмі спортсмена (рис. 5). Після змагань планується відновлювальний триденний мікроцикл з метою забезпечення оптимальних умов для протікання відновлювальних і адаптаційних процесів у організмі спортсмена з невисоким сумарним навантаженням у тренувальних заняттях, широким застосуванням засобів активного відпочинку.

Величина

навантаження, %

100

50


0

Дні мікроциклуу





1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Варіанти


а

б

в

г


Рис. 5. Основні варіанти побудови мікроциклу з інтервалом між змаганнями в три дні:

– активний відпочинок; – відновлювальне тренувальне заняття; – тренувальне заняття з малим навантаженням; – переліт, тренувальне заняття з малим навантаженням; – змагання; а, б, в, г – варіанти побудови мікроциклу

Перший день після змагання присвячується фізичному і психічному відновленню. Плануються активний відпочинок і різні гігієнічні, медико-біологічні, психогігієнічні і психорегуляторні засоби відновлення, апробовані раніше конкретним спортсменом. Психологічна підготовка цього дня спрямована на прогресивну м'язову релаксацію з метою довільного розслаблення основних м'язів, що беруть участь у змагальній вправі.

Другий день після змагань передбачає планування заняття з малими або середніми навантаженнями (25–40 %) з урахуванням специфіки легкоатлетичної дисципліни: біг на середні дистанції – біг на відрізках від 4 до 6 км (30–50 % O2 max), біг на короткі дистанції – 0,8–2 км; легкоатлетичні стрибки – 0,8–1,2 км, потім виконується комплекс вправ на гнучкість і рухливість у суглобах і вправи з подоланням власної маси тіла для м'язів черевного пресу, спини і рук.

Третій день (величина навантаження мала – 30 %) присвячений відновлювальним заходам, психологічній підготовці до майбутнього змагання. Доцільним є виконання короткого ідеомоторного тренування для підкріплення образів відповідними руховими діями, властивими конкретному виду легкої атлетики. Можливі варіанти наведені на рис. 5 (б, в, г). Зміст мікроциклу при інтервалі між змаганнями у чотири дні схожий з описаними раніше варіантами, відмінність полягає у тому, що у різні дні (як правило на другий або третій день після змагання) проводиться тренувальне заняття комплексної спрямованості з навантаженням 40–60 % для підтримання досягнутого рівня фізичної, технічної і психологічної підготовленості, відповідно до специфіки легкоатлетичної дисципліни.




Каталог: docs
docs -> Економічний факультет
docs -> Програма фахового випробування для вступників на навчання для здобуття ступеню
docs -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
docs -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
docs -> Методичні вказівки до вивчення курсів 2954 «Основи психології»
docs -> Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі Соціально-психологічний клімат
docs -> Державний вищий навчальний заклад


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка