Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації


«Проблеми підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації легкої атлетики»



Сторінка2/5
Дата конвертації26.04.2016
Розмір1.14 Mb.
#17404
ТипАвтореферат
1   2   3   4   5
«Проблеми підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації легкої атлетики» у результаті теоретичного аналізу й узагальнення науково-методичної літератури (С.І. Гуськов, В.М. Платонов, 2000; В.М. Платонов, 2004; М.Г. Озолін, 2006; Ф.П. Суслов, 2007) встановлено, що однією з основних тенденцій, яка визначає на сучасному етапі розвиток спорту вищих досягнень, є професіоналізація. Термін «професіоналізація» розглядається як процес опанування необхідних професійних знань, умінь і навичок, адаптацію до професійного середовища, а професіоналізм є його результатом, показником успішності здійснення (В.А. Цвик, 2006). Професіоналізації в олімпійському спорті сприяла політика Міжнародного олімпійського комітету (МОК), ІААФ. У жовтні
1985 р. на засіданні МОК з представниками міжнародних спортивних федерацій
і національних олімпійських комітетів було обговорено «Кодекс атлета», запропонований замість правила 26. Це означало, що будь-який спортсмен, який керується Хартією і Кодексом, може бути допущений до Ігор Олімпіад.

Легкоатлетичний спорт розвивається шляхом професіоналізації у двох напрямках.



Перший напрямок пов'язаний з формуванням професій. В Україні з 1992 р. введено професію спортсмена-інструктора. Основні його права і обов'язки встановлюються відповідно до чинного законодавства і Положення про штатну національну збірну команду України з видів спорту, що затверджено наказом Міністра України у справах молоді і спорту від 20.05.1992 р. № 16/5. Під впливом процесів професіоналізації у системі стосунків між спортсменами і тренерами з'явилися менеджери (представники спортсменів), послуг яких легкоатлети ще 20–30 років тому не потребували, що знайшло законодавче відображення у Правилах і Регламентах ІААФ. Їхній вплив на підготовку спортсменів має іноді складний і суперечливий характер. Неодноразово фахівцями підкреслювалося, що саме менеджери унеможливлювали планомірну підготовку до головних змагань найсильніших спортсменів світу, пропонуючи з комерційних міркувань виступити у змаганнях за персональними запрошеннями (А.І. Колесов, 2004; В.М. Платонов, 2004). Професіоналізація легкоатлетичного спорту сприяла тому, що в елітних спортсменів з'явилися агенти з фінансів, які вирішують питання вкладення і інвестування грошей; агенти, які займаються рекламою, пошуком спонсорів і контактами з ними. Вони користуються послугами юристів (податки, законодавча база), менеджерів, які відповідають за їхню діяльність: вибір змагань, засобів і якість переїздів, місце й умови проживання.

Другий напрямок – прояв у легкоатлетичному спорті характерних особливостей, властивих професійному спорту, мета якого – створювати спортивне видовище, а основна функція – приносити прибуток. У цьому напрямку легкоатлетичний спорт успішно розвивається за рахунок підвищення ефективності системи маркетингу, отримання прибутків від продажу прав спонсорської діяльності при укладанні контрактів з провідними світовими корпораціями; розвитку системи змагань і підвищення інтересу глядачів, телевізійного висвітлення турнірів і вкладення капіталу. У межах цього напрямку в легкій атлетиці відбувається:

  • формування легкоатлетичної еліти з видатних спортсменів. Для їх популяризації як і у професійному спорті використовують не лише показники спортивної майстерності, а і спосіб життя, захоплення, прибутки;

  • реформація змагань (йдеться про абсолютно новий продукт на спортивному ринку – змагання, що проводяться за сучасними правилами представлення видовищ для глядачів і телеглядачів, у яких беруть участь найсильніші легкоатлети світу);

  • орієнтація на ті види легкої атлетики, які найбільш популярні серед глядачів.

У нових соціально-економічних умовах багато положень, які стосуються легкоатлетичного спорту, увійшли у протиріччя з реаліями сьогодення, що спричинило внесення доповнень і поправок у Правила і Регламенти ІААФ. З'явилися правила, що відображають актуальні проблеми сьогодення (грошові виплати спортсменам, робота представників спортсменів, рекламних агентств тощо). Так, на підставі Правила 6 ІААФ «Виплати спортсменам» атлети можуть отримувати готівку або матеріальну винагороду за участь у будь-якому легкоатлетичному змаганні, або за зайнятість в іншому комерційному заході, що стосується легкої атлетики. Це сприяло тому, що легкоатлети за участь у змаганнях (чемпіонати світу, різні змагання за персональними запрошеннями) отримують грошові винагороди. Матеріальне стимулювання спортивної діяльності сприяло збільшенню змагальної практики провідних легкоатлетів світу, що призвело до зменшення тренувального часу, а відсутність методики підготовки до сучасних змагань до зниження спортивних результатів.

У нових соціально-економічних умовах з’явились проблеми і протиріччя, що не спостерігалися ще в 70-х роках. Проблема раціональної побудови підготовки легкоатлетів високої кваліфікації тісно пов'язана зі змінами у системі змагань. За останні десятиріччя розширився календар змагань ІААФ для всіх вікових категорій легкоатлетів. Спроби повторити тренувальні програми видатних спортсменів, характерні для 70–80-х років, на сьогодні не увінчалися успіхом. У зв'язку з професіоналізацією і комерціалізацією легкої атлетики сталося різке зміщення акценту на виступи спортсменів високої кваліфікації у високооплачуваних змаганнях за персональними запрошеннями. Знизилися якість і ефективність планомірної підготовки до Ігор Олімпіад. Досягати перемог у Іграх Олімпіад і чемпіонатах світу стає все складніше. Це пов'язане з появою на спортивних аренах великої кількості найсильніших легкоатлетів з країн Африканського континенту, в основному у бігу на середні і довгі дистанції, Центральної і Південної Америки і Карибського басейну – у стрибках, Азії – в метаннях. Якщо раніше така ситуація була характерною більшою мірою для чоловічих дисциплін, то в останні десятиріччя збільшилася кількість жінок із цих країн, які раніше з огляду на релігійні і національні перепони, не брали участі у змаганнях. Нині членами ІААФ є 213 країн (на п'ять країн більше, ніж у Міжнародній футбольній федерації, і на 20 представників більше, ніж в Організації Об’єднаних Націй). Майже такий самий склад мають збірні країн на Іграх Олімпіад, чемпіонатах світу. Переможці представляють понад 20 країн, призери – 40 країн, а до «вісімки» найсильніших входять спортсмени з понад 60 країн.

За останні десятиріччя розширилася програма Ігор Олімпіад і чемпіонатів світу за рахунок введення потрійного стрибка, стрибка з жердиною, метання молота і бігу на 3000 м з перешкодами у жінок.

Проблема раціональної підготовки спортсменів в умовах професіоналізації ускладнюється чинниками внутрішнього і зовнішнього характеру, серед яких значущості набуває травматизм спортсменів у зв'язку з розширенням змагальної практики, інтенсифікацією тренувального процесу, застосуванням стимулювальних препаратів, часто неналежним харчуванням і незадовільним станом спортивних споруд, обладнання.

Вочевидь виникла невідповідність побудови річної підготовки спортсменів реальним запитам спортивної практики, що свідчить про необхідність органічно пов'язати систему змагань з легкої атлетики з об'єктивно наявними закономірностями становлення спортивної майстерності, принципами спортивної підготовки.

Аналіз сучасної науково-методичної літератури (Л.П. Матвеєв, 2001;


Ф.П. Суслов, 2002; В.М. Платонов, 2004; М.Г. Озолін, 2006) і досвіду підготовки спортсменів Росії, Німеччини, Великої Британії, США дозволяє стверджувати, що нині у легкій атлетиці, з одного боку, застосовують широко апробовані у спортивній практиці моделі річної підготовки на підставі одного, двох, трьох макроциклів протягом року, а з іншого, виникає необхідність розробки модернізованих (багатоциклових) моделей що, сприяють комплексному підвищенню ефективності планомірної підготовки до головних змагань чотирирічного олімпійського циклу (Ігри Олімпіади), року (чемпіонати світу, Європи) зі змагальною діяльністю у престижних турнірах за персональними запрошеннями з урахуванням специфіки видів легкої атлетики. Йдеться про формування такої моделі річної підготовки, в якій планування кількох ізольованих макроциклів не порушувало б основних закономірностей становлення спортивної майстерності, що реалізуються у системі традиційної періодизації на підставі одно- або двоциклового планування з урахуванням сучасного календаря. Це вимагає створення принципово нових підходів до динаміки тренувальних і змагальних навантажень, співвідношення роботи різної переважної спрямованості, планування системи змагань протягом року, профілактики стомлення і перенапруження функціональних систем, що несуть основне навантаження.

У другому розділі дисертації «Методи й організація дослідження» визначено методологію, розкрито на наукові методи, що використовувались відповідно до об'єкта, предмета, мети і завдань дослідження, обґрунтовано доцільність їх застосування, представлено організацію досліджень.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури й інформації світової мережі Internet, законодавчих актів і програмних документів ІААФ, даних інформаційної бази легкої атлетики (All-Athletics), друкованих і електронних джерел Асоціації статистів з легкої атлетики (Association of Track & Field Statisticians – ATFS); Європейської асоціації легкої атлетики (European Athletics Association), континентальних легкоатлетичних Асоціацій та федерацій з легкої атлетики різних країн світу; аналіз і узагальнення календарів, протоколів, рейтингів змагань, змагальної діяльності легкоатлетів високої кваліфікації; передового практичного досвіду з підготовки збірних команд, найсильніших спортсменів світу, які спеціалізуються у різних дисциплінах і видах легкої атлетики (опитування тренерів і спортсменів); історичний метод; моделювання; методи математичної статистики.

Дослідження проводилися у три етапи протягом 2007–2012 рр. з послідовним і паралельним вирішенням завдань на кафедрі теорії і методики спортивної підготовки і резервних можливостей спортсменів та легкої атлетики НУФВСУ з трьох блоків проблем: система змагань з легкої атлетики і змагальна діяльність спортсменів високої кваліфікації у різних дисциплінах і видах; система спортивного тренування; чинники підвищення ефективності тренувальної та змагальної діяльності.

На першому етапі (2007–2008) за допомогою аналізу науково-методичної літератури, вивчення й узагальнення досвіду передової спортивної практики розглянуто стан проблеми підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації (на прикладі легкої атлетики), визначено мету, поставлено завдання дослідження і розроблено алгоритми їх вирішення.

На другому етапі (2009–2010) для визначення перспективних напрямків вирішення проблеми підготовки спортсменів високої кваліфікації здійснювалося вивчення сучасної системи змагань з легкої атлетики, проводився аналіз календарів змагань ІААФ, ЄАА, ФЛАУ у період 2000–2011 рр., рейтингів змагань (n = 7200) протягом 2001–2009 рр. у дванадцяти категоріях. Розглянуто питання щодо зміни в організації та проведенні змагань з легкої атлетики, системи заохочень спортсменів (грошові винагороди, очки за місце, яке посів спортсмен). Проводився аналіз і теоретичне узагальнення змагальної діяльності спортсменів високої кваліфікації з позицій системного підходу на трьох рівнях (цілісної змагальної вправи; протягом року та у процесі багаторічної підготовки), де системоутворювальним чинником є спортивне досягнення (результат, місце, яке посів у змаганнях). Узагальнено досвід участі у змаганнях спортивної еліти (чемпіони і призери Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу, перша десятка світового рейтингу) протягом року у бігу на короткі дистанції і бар'єрному бігу, у бігу на середні і довгі дистанції, у марафонському бігу, легкоатлетичних стрибках і метаннях (чоловіки – n = 94; жінки – n = 111) за критеріями: кількість змагань, стартів, серій змагань, їх розподіл протягом року, динаміка спортивних результатів, місце, яке посів спортсмен, кількість змагань на етапі безпосередньої підготовки. У процесі аналізу багаторічної змагальної діяльності враховували вік найсильніших спортсменів світу у різних дисциплінах і видах легкої атлетики (n = 1037 чоловіки; n = 940 жінки), динаміка спортивних результатів рекордсменів світу, кількість змагань у окремих елітних легкоатлетів протягом року у процесі багаторічної підготовки.



На третьому етапі (2011–2012) проводився теоретичний аналіз і систематизація даних, що стосуються спортивного тренування легкоатлетів високої кваліфікації на різних історичних етапах; чинників підвищення ефективності їх тренувальної та змагальної діяльності. Узагальнювали досвід підготовки збірних команд, окремих спортсменів. Паралельно вирішувались завдання другого етапу (участь у змаганнях найсильніших легкоатлетів світу). Обгрунтовано теоретико-методичні положення підготовки спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації (на прикладі легкої атлетики). Розроблено моделі річної підготовки спортсменів високої кваліфікації, що відповідають запитам спортивної практики, до головних змагань в умовах професіоналізації легкої атлетики. Для їх побудови спиралися на передовий світовий досвід збірних команд, які мають багаті традиції підготовки у конкретних дисциплінах і видах легкої атлетики, окремих видатних спортсменів сучасності, на рекомендації провідних тренерів світу. При цьому використовували фактичні дані, що стосуються побудови і змісту підготовки спортсменів високої кваліфікації протягом року, відображені у науково-методичній літературі. На підставі досвіду підготовки чемпіонів і призерів Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу, які спеціалізуються у циклічних і ациклічних дисциплінах легкої атлетики, у рамках моделей річної підготовки розроблено структуру і зміст мікроциклів за умови кількох змагань протягом тижня; систему використання засобів різної переважної спрямованості.

У третьому розділі «Система спортивних змагань і змагальна діяльність спортсменів високої кваліфікації в умовах професіоналізації легкої атлетики» розглянуто сучасну систему змагань і змагальну діяльність легкоатлетів високої кваліфікації в умовах професіоналізації. Подано загальну характеристику системи змагань (види, характер і рівні змагань з легкої атлетики), організаційно-керівні передумови перетворення системи змагань з легкої атлетики. На підставі аналізу й узагальнення великого масиву фактичного матеріалу систематизовано і ранжировано за ієрархічними рівнями змагання з легкої атлетики залежно від значення, масштабів, вирішуваних завдань, характеру організації, фінансових і рейтингових стимулів. Сучасна система змагань з легкої атлетики знаходиться у безперервному розвитку, має складну ієрархічну структуру, що об'єднує змагання форматів олімпійського і професійного спорту і функціонує на міжнародному, регіональному, національному та місцевому рівнях (рис. 1). Змагання найвищого (першого) рівня «багатоденні» за кількістю очок ( = 183 894; S = 7912 очок) майже удвічі більш значущі, ніж «одноденні» ( = 93 563; S = 893 очок), у чотири рази порівняно із змаганнями


«у приміщеннях» ( = 44 855; S = 292 очок) і майже у вісімнадцять разів – з «шосейними пробігами» ( = 10 525; S = 325 очок), з «видів» ( = 10 412; S = 166 очок), зі «спортивної ходьби» ( = 10 271; S = 90 очок) і «багатоборства» ( = 9887; S = 198 очок).




Рис. 1. Ієрархічна структура змагань з легкої атлетики


У результаті проведених досліджень виявлено тенденції, що впливають на побудову підготовки спортсменів високої кваліфікації, серед яких:

– розширення спортивних календарів (проводяться майже 500 змагань з легкої атлетики на рік різного рівня);

– формування ієрархічних рівнів змагань за персональними запрошеннями з урахуванням спортивних результатів, показаних легкоатлетами; рівня їх професійної майстерності (місце у світових рейтингах, титули: призери Ігор Олімпіад і чемпіонатів світу, світові рекордсмени), рекордів світу, установлених у конкретному змаганні з орієнтацією включення у програму тих легкоатлетичних видів, що можуть принести прибутки при розподілі їх на категорії «Вищий клас», «Класичні», «Популяристичні», фінансових і рейтингових стимулів участі спортсменів у них;

– внесення змін до правил змагань в окремих легкоатлетичних видах для підвищення динамічності легкоатлетичної програми (не допускається фальстарт у спринті, зміна послідовності виконання спроб у стрибках);

– інтеграція у єдину систему змагань форматів олімпійського спорту (досягнення найвищих індивідуальних і командних спортивних результатів у головних змаганнях) і професійного спорту (комерційний успіх);

– серійність проведення окремих змагань за персональними запрошеннями з короткими інтервалами 3–6 днів між ними. У наявній до 2010 р. Золотій лізі було три серії стартів з короткими інтервалами, на сьогодні у Діамантовій лізі – дві з такими короткими інтервалами. У цих престижних турнірах поширена безперервна участь спортсменів у вигляді системи заохочувальних очок за призове місце, грошових винагород і розіграшу джек-пота (у змаганнях Золотої ліги розігрувався джек-пот
у 1 млн дол. США, а сьогодні переможець Діамантової ліги, який набрав найбільшу кількість очок за сезон у конкретній дисципліні легкої атлетики з 32 видів змагань, отримує головний приз – 40 тис. дол. США і діамант від швейцарської компанії Beyer масою 4 карати, вартістю близько 80 тис. дол., при обов'язковій участі в усіх турнірах цих змагань, включаючи фінал).

Вивчено змагальну діяльність з позицій системного підходу на трьох рівнях (цілісної змагальної вправи; у процесі багаторічної підготовки і протягом року), де системоутворювальним чинником є спортивне досягнення. На рівні цілісної змагальної вправи доповнено уявлення про основні характеристики забезпечення і реалізації змагальної діяльності, що визначають досягнення високих спортивних результатів у бігу на короткі дистанції, бар'єрному бігу, бігу на середні дистанції, у легкоатлетичних стрибках і метаннях та у багатоборстві. На інших рівнях виявлено тенденції участі у змаганнях легкоатлетів високої кваліфікації у різних дисциплінах легкої атлетики (чоловіки і жінки) в умовах професіоналізації спорту:



– оптимізація змагальної практики у дисциплінах легкої атлетики протягом року, незважаючи на значне розширення спортивного календаря, з метою успішного виступу на Іграх Олімпіад, чемпіонатах світу, а також підвищення якісних характеристик змагальної діяльності у престижних турнірах за персональними запрошеннями для демонстрації високих спортивних результатів протягом сезону у межах 1–3 % особистого результату. Загальна кількість змагань у найсильніших легкоатлетів світу (переможці і призери Ігор ХХІХ Олімпіади, 2008, чемпіонатів світу, 2009, 2011 рр., перша десятка рейтингу за результатами 2011 р.) у різних дисциплінах легкої атлетики така: біг на короткі дистанції: чоловіки – = 17; = 1,8; жінки – = 18; = 1,5; біг на середні дистанції (800 м): чоловіки – = 12; = 1,3; жінки – = 13; = 1,6; біг на довгі дистанції: чоловіки – = 13; = 0,6; жінки – = 11; = 0,9; марафонський біг: чоловіки – = 5; = 0,6; жінки – = 4; = 0,6 (включно з різними пробігами); стрибок у висоту: чоловіки – = 18; = 0,8; жінки – = 22;
= 2,3; стрибок з жердиною: чоловіки – = 19; = 2,7; жінки – = 11; = 0,9; стрибок у довжину і потрійний стрибок: чоловіки – = 14; = 1,5; метання списа: чоловіки – = 12; = 0,9; жінки – = 13; = 1,6; метання диска: чоловіки –
= 16; = 1,3; жінки – = 13; = 0,9; метання молота: чоловіки і жінки – = 15; = 1,9; штовхання ядра: чоловіки – = 19; = 1,9; жінки – = 13; = 1,3.

– збільшення кількості основних змагань у циклічних і ациклічних дисциплінах легкої атлетики у чоловіків і жінок (спортивна еліта) до 50–60 % загальної кількості змагань протягом року;

– розширення у часі та розподіл виступів легкоатлетів у змаганнях протягом
4–5 місяців (весна–літо–осінь) з високими грошовими стимулами при зменшенні кількості виступів легкоатлетів усередині країни і різким збільшенням за кордоном на різних континентах;

– виступ спортсменів високої кваліфікації (спортивна еліта – чоловіки і жінки), які спеціалізуються у різних дисциплінах легкої атлетики, переважно у престижних одноденних змаганнях за персональними запрошеннями з високими призовими фондами (до 2010 р. у змаганнях Всесвітнього легкоатлетичного туру, а потім на етапах Діамантової ліги);

– серійний розподіл участі у змаганнях (легкоатлетична еліта – n = 31) протягом змагального періоду – від однієї до чотирьох серій з короткими інтервалами часу між стартами у серії (3–6 днів). Кількість стартів у конкретній серії розподіляється суто індивідуально і знаходиться в діапазоні від двох до п'яти разів;

– обмеження змагальної практики на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань. Установлено, що з 15 переможців і призерів Ігор ХХІХ Олімпіади у Пекіні (біг на короткі дистанції і бар'єрний біг – чоловіки) в останній тиждень перед головними змаганнями року не виступав ніхто, за два тижні – 15 % бігунів взяли участь у одному змаганні, за три тижні – 38 % спортсменів стартували один раз. За чотири тижні до Ігор ХХІХ Олімпіади у змаганнях (Золота ліга, Супер Гран-прі) взяли участь 54 % бігунів, за п'ять тижнів – 77 % спортсменів на етапах Золотої ліги і Гран-прі.

Аналіз змагальної практики легкоатлетів-стрибунів – олімпійських чемпіонів і призерів Ігор ХХІХ Олімпіади на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань – показав, що в останній тиждень і за два тижні до головних змагань не виступав ніхто. За три тижні до Ігор ХХІХ Олімпіади змагалися 44 % легкоатлетів, за чотири тижні – 55 % чоловіків. За п'ять тижнів до головних змагань виступали 78 % спортсменів. За шість тижнів до Ігор ХХІХ Олімпіади 55 % стрибунів виступили у змаганнях один раз, а 45 % легкоатлетів участі в них не брали.

Жінки за три тижні до Ігор ХХІХ Олімпіади не змагалися; за чотири тижні у змаганнях виступили усі спортсменки (стрибок у висоту і з жердиною). За п'ять тижнів до головних змагань виступали 57 % жінок, а за шість тижнів до Ігор ХХІХ Олімпіади участі в них не брали 43 % спортсменок;

– зменшення кількості змагань у найсильніших легкоатлетів світу, починаючи з 2000-го року, в різних дисциплінах від 4,20 до 21,53 % у чоловіків та від 4,47 до
15,07 % жінок порівняно з попереднім десятиріччями (p < 0,05), незважаючи на розширення спортивного календаря (рис. 2).

Установлено, що професіоналізація легкоатлетичного спорту значно вплинула на багаторічну змагальну діяльність спортсменів високої кваліфікації, що сприяло збереженню вищої спортивної майстерності, зростанню тривалості спортивної кар'єри. Так, з 1260 спортсменів, які спеціалізуються у різних дисциплінах легкої атлетики у зоні підтримки високих спортивних результатів знаходиться – 31,21 % чоловіків (n = 630) і 54,76 % жінок (n = 630). На світовій спортивній арені збільшилася кількість спортсменів, вік яких перевищує 30 років: чоловіки – 18,94 %; жінки – 21,43 %.

Найвищі вікові показники збереження досягнень у спортсменів, які спеціалізуються у таких видах: спортивна ходьба на 50 км (чоловіки) – 80 %; метання диска (жінки) – 76,7 %; марафонський біг (жінки) – 73,3 %; біг на 800 м (жінки) –
73,3 %; стрибок у довжину (жінки) – 66,7 %; стрибок із жердиною – 66,7 % (жінки); біг на 10 000 м – 66,7 % (жінки).



Рис. 2. Кількість змагань найсильніших легкоатлетів світу у різних дисциплінах легкої атлетики у 1970–2011 рр.:

– 2000-ні рр.; – 90-ті рр.;


Каталог: docs
docs -> Економічний факультет
docs -> Програма фахового випробування для вступників на навчання для здобуття ступеню
docs -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
docs -> Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
docs -> Методичні вказівки до вивчення курсів 2954 «Основи психології»
docs -> Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі Соціально-психологічний клімат
docs -> Державний вищий навчальний заклад


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка