Теоретичні основи практики соціальної роботи



Сторінка7/27
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.72 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27

Кризове консультування консультування, спрямоване на по­легшення вираження афекту (сильної негативної емоції), налаго­дження спілкування, досягнення розуміння клієнтом його проблем і відчуттів, демонстрацію турботи й емпатії, підвищення самооцінки, підтримку поведінки, зорієнтованої на подолання його проблем.

Наприклад, усвідомлення факту зараження ВІЛ-ін-фекцією породжує різноманітні індивідуально-психоло­гічні і соціально-психологічні проблеми, депресивні реак­ції і дезадаптивні форми поведінки, радикально змінює спосіб життя людини. Тому консультування після отри­мання результатів тестування, які підтверджують захво­рювання, є фактично кризовим консультуванням, під час якого необхідно дати клієнтові час для адаптації після от­римання результату тестування, пояснити його значення (відмінність між ВІЛ-інфекцією і СНІДом) і ймовірний процес розвитку хвороби; довести до відома клієнта, що він є джерелом ВІЛ-інф'екції протягом життя, а тому пови­нен подбати, щоб не заразити інших людей; обговорити ко­ло осіб, яких слід інформувати про ВІЛ-інфекцію, можли­ву їх реакцію на це; повідомити, які служби можуть нада­ти йому психоемоційну підтримку і допомогу в критичних ситуаціях; налаштувати на регулярні медичні обстежен­ня; підтримувати позитивні тенденції його мислення.

Якщо соціальному працівникові доводиться втручати­ся у кризову ситуацію в сім'ї, то він має бути готовим до то­го, що консультування інколи розбурхує її, додатково травмує людей, посилює почуття їх невдоволення, загострює конфлікти. З перших кроків кризового консульту­вання сім'ї соціальний працівник повинен допомогти всім, хто до неї належить, усвідомити необхідність серйозної тривалої роботи, підвищення особистої відповідальності. Проблеми соціального працівника у цей період зумовлені його недостатнім знайомством із членами сім'ї, однак він не може з цієї причини відкладати розв'язання її проблем на пізніше. Тому, наскільки це можливо, ще до початку консультування і в його процесі слід зважати на особливос­ті сім'ї (історію сім'ї, сімейні міфи, цінності, правила, уяв­лення її членів про життя, їхнє ставлення до себе, інших людей, до світу, причини сімейного неблагополуччя). Знання історії сім'ї в кількох поколіннях допомагає зрозу­міти її традиції, форми і способи реагування на обставини, конфліктні і кризові ситуації. Такі реакції можуть прояв­лятися у підвищенні або зниженні загальної активності, у посиленні згуртованості або поглибленні розколу, у відчу­женні людей, поєднаних сімейними узами.

Соціальному працівникові під час кризового консуль­тування доцільно використовувати такі техніки психоло­гічної підтримки.

1. Методика вербалізації емоційних станів. Соціаль­­ний працівник просить розповісти про особисті, сімейні­проблеми, відносини із соціальним оточенням тощо. При­цьому він має на меті переконати клієнта в тому, що бага­­то людей, маючи подібні проблеми, змогли їх подолати,­змінити своє життя, життя сім'ї. Важливо, щоб в обгово­­ренні проблем брали участь клієнти.

Під час роботи з сім'єю необхідно подбати про те, щоб .усі члени сім'ї могли вербалізувати свої внутрішні емоцій­ні стани. Спілкування когось одного з них із соціальним працівником може порушити баланс сил у сім'ї, спричини­ти хвилювання або побоювання тих, хто обійдений увагою. Колективне обговорення сімейних проблем допомагає глибше зрозуміти їх суть, особливості їх сприйняття, пере-., живання різними її представниками. Завдяки йому соці- -альний працівник допомагає сім'ї розгорнути власну діаг­ностичну роботу.

2. Програвання взаємних ролей. Ця техніка покликана­допомогти клієнтові опанувати дії, необхідні для налаго­­дження стосунків. Суть її полягає у спонуканні клієнта­програти роль його партнера по взаємодії, обґрунтуванні­необхідності цих зусиль. У процесі програвання клієнтами­цих ролей консультант коментує їх дії. Особливо доцільною є ця методика в сімейному кон­сультуванні, коли необхідно підвищити рівень емпатії (співпереживання) одне до одного. Найчастіше рольові іг­ри застосовують у корекційній роботі з дітьми, адже гра є їх природною стихією.

3. Інструкція (порада). Соціальний працівник пропонує клієнтові перелік і зміст дій, які необхідно здійснити для­досягнення своїх цілей. За певних обставин соціальний пра­­цівник може запропонувати інший спосіб виконання тради­­ційних для клієнта дій. Інструкції можуть бути прямими і парадоксальними (такими, що мають на меті стимулювання поведінки, протилежної заявленій).

З метою підвищення ефективності таких порад кон­сультант повинен точно формулювати пропозиції; запро­шувати членів сім'ї до взаємоконтролю та взаємонагадувань; встановити систему винагород і заохочень, які б сприяли утриманню від небажаних дій.


  1. Методика опосередкованого спілкування. Суть її по­­лягає у запровадженні в усталені стосунки клієнта важли­­вих нововведень, які б скоригували ці стосунки у бажаному­руслі. Найчастіше цією методикою послуговуються фахів­­ці, які надають кризову допомогу сім'ї. Прийомами опосе­­редкованого спілкування є обмін клієнта записками зі сво­­їми партнерами (серед членів сім'ї), запровадження певних­правил поведінки і спілкування за принципом «конструк­­тивної боротьби», коли, наприклад, подружжя намагаєть­­ся проявити агресію один щодо одного. Для оволодіння ці­­єю методикою, яка послаблює страх перед конфліктами,­позбавляє страхів перед проявами агресії, необхідне спеці­­альне навчання (цикл занять).

  2. Сімейне обговорення. Завданням його є обговорення­членами сім'ї найгостріших проблем сімейного життя та­можливих шляхів їх розв'язання. Воно корисне на почат­­ку роботи з сім'єю і може стосуватися способів розв'язання­сімейних конфліктів, .планування й організації різнома­­нітних аспектів життя'сім'ї. Результатом його може стати­руйнування певних поглядів членів сім'ї, що змушує їх пе­­реглянути свою позицію, скоригувати свої погляди і дії,­навчитися неупереджено мислити і реагувати на поведінку­своїх родичів.

Парадоксальним психологічним феноменом сімейного обговорення є поляризація суджень його учасників. Якщо під час виокремленого спілкування члени сім'ї можуть висловлювати однакові погляди, то у процесі сімейного об­говорення вони нерідко займають протилежні позиції. По­ляризація відбувається відповідно до звичних інформаційних сімейних ролей «теоретика», «практика», «песиміс­та», «оптиміста».

Прийомами сімейних дискусій є ефективне викорис­тання мовчання, вміння слухати, повторення, резюмуван­ня, вияви емоційних станів, конфронтація з певними по­зиціями опонентів.

6. Техніка формування навичок і вмінь. Під час вив­чення клієнта, який перебуває у кризовому стані, інколи з'ясовується, що у нього відсутні необхідні для успішного функціонування навички й уміння. За такої ситуації соці­альний працівник інформує клієнта, які уміння та навич­ки йому слід сформувати, і критерії, за допомогою яких можна оцінити результативність його старань. Особливу увагу приділяють при цьому формуванню інверсійного мислення, тобто клієнту ставлять завдання висунути яко­мога більше версій, мотивів, що пояснюють вчинки людей. Про сформованість цієї навички свідчить здатність клієн­та без зусиль одразу запропонувати багато версій. Цю тех­ніку використовують під час корекції багатьох порушень.

Інтенсивний догляд (опіка). Нерідко клієнти соці­альної роботи (індивіди, сім'ї), котрі опинилися у кризовій ситуації, не можуть самотужки подолати свої проблеми, потребуючи на певний час інтенсивного догляду спеціаль-В них служб.

Інтенсивний догляд (опіка) — стратегія втручання, яка передба­чає перенесення відповідальності за стан клієнта на професіона­лів, які здійснюють догляд, організацію розв'язання його проблем, вилучення клієнта із стресогенного оточення, зниження рівня збудження і стресу, налагодження відповідних стосунків з ним, ви­яв турботи, теплого ставлення.

Такий метод догляду використовують, наприклад, со­ціальні служби для жінок, які зазнали насилля в сім'ї. У кризових центрах або притулках працівники застосовують одночасно методи індивідуальної та групової роботи. Нап­риклад, у групах самодопомоги жінки мають змогу при­йняти оптимальні для них рішення, спираючись на досвід інших учасниць.

Перед здійсненням інтенсивного догляду соціальний працівник повинен з'ясувати: якою мірою клієнт потерпає від несприятливих умов; силу його волі і зміст прагнень; характер небезпек, які загрожують клієнту, і можливі неприємні зміни в його житті, якщо не здійснити втручан­ня; наявність у клієнта можливості для самодопомоги; ймовірні наслідки втручання; прогнозовані шанси розв'я­зання проблеми у перспективі; оцінювання стану клієнта його найближчим оточенням, громадськістю.

Детальне вивчення цих питань допомагає розробити перспективну програму інтенсивного догляду, коригуван­ня її за потреби. Під час діагностичної роботи необхідно визначити орієнтири (бажані та можливі зміни), межі не­обхідної і достатньої підтримки.

Для успішного кризового втручання соціальний праців­ник має співпрацювати з іншими спеціалістами і службами, виявляти постійну активність, своєчасно й ефективно реа­гувати на зміну ситуації, зосереджуватися на головному напрямі розв'язання проблеми. Наприклад, втручання в сім'ю, що переживає кризу, не повинно обмежуватися мо­ральною, психологічною допомогою їй. Його необхідно здій­снювати в поєднанні з іншими формами соціальної роботи.

Нині в Україні функціонують служби, де жінки або ді­ти, що зазнали насильства, можуть отримати різноманітну кваліфіковану допомогу, здійснювану в режимі кризового втручання (рис. 1.4).





Рис. 1.4. Основні напрями допомоги, яку надають спеціалізовані соціальні служби молоді та жінкам, що зазнали насильств у сім'ї

Розвиток кризи залежить від сили і тривалості впливу психотравмуючої події, а також діяльності, спрямованої на його пом'якшення, нейтралізацію. Основне завдання соціальних працівників полягає передусім у відновленні зв'язків людини, яка перебуває в кризі, із соціальними системами. З цією метою слід детально роз'яснити клієн­тові його стан, розкрити захисні механізми, внутрішні і зовнішні (матеріальні, соціальні) ресурси, що допомагає йому осмислити свою проблему, прийняти оптимальні рішення щодо її подолання, особисто вжити необхідних за­ходів, не покладаючись на сторонню допомогу. Соціаль­ний працівник має допомогти клієнту зрозуміти необхід­ність неминучих у його життєвій ситуації дій, а не нав'язу­вати своє бачення ситуації. Залучення зовнішніх ресурсів передбачає інформування клієнта про наявні послуги, можливі пільги і матеріальні засоби, координацію дій за­лучених до допомоги спеціалістів, зв'язок із сім'єю тощо.

Іноді соціальним працівникам доводиться застосовува­ти кризове втручання у значних масштабах. Наприклад, після розстрілу школярів в одній із шкіл штату Колорадо або після зруйнування торговельного центру в Нью-Йорку американські соціальні працівники у своєму намаганні підтримати, вселити надію великій кількості людей вико­ристовували засоби масової інформації.

Задля подолання кризи у громаді соціальні працівники організовують збори, мітинги, жалобні процесії, учасники яких отримують змогу висловити свої болі, тривоги, що допомагає зарубцюванню їхніх життєвих ран.

Стратегія кризового втручання висуває певні вимоги до соціальних працівників. Передусім вони повинні мати високий кваліфікаційний рівень, бути готовими за потре­би вступити в конфронтацію з фахівцями, діяльність яких може пригнічувати клієнта.

Кризове втручання потребує особливої уваги до дотри­мання етичних норм і професійних цінностей соціальної роботи. Соціальні працівники, використовуючи владу від імені клієнта, відстоюючи його права (наприклад, для за­хисту дітей від насилля родини), не повинні перевищувати владних повноважень. Водночас вони мають дбати, щоб не було дискримінації клієнтів у соціальній службі або певної групи в громаді. Адже відомі випадки, коли під час кризо­вого втручання відбувалося нав'язування поглядів соці­ального працівника тим клієнтам, які належать до інших етнічних, соціально-економічних, вікових груп. Наприк­лад, їм буває непросто представляти права дитини з позицій самої дитини, а не з позиції сконструйованих доросли­ми потреб дітей. Вдаючись за необхідності до директивних дій, вони мають бути переконані, що клієнт визнає їх пра­во на такі відносини, хоч часто переконатися в цьому важ­ко. Не варто вдаватися до кризового втручання за відсут­ності відповідних ресурсів (кваліфікованого персоналу, належного приміщення для конфіденційного консульту­вання, альтернативних служб догляду за дітьми, кризових центрів, у яких можна розмістити потерпілих, тощо).

Неефективне кризове втручання за постійних криз, що послаблюють і підточують здоров'я, а також довготрива­лих психологічних проблем. У таких випадках потрібна довготривала допомога (надання відповідних послуг і ро­бота з розвитку).

Загалом кризове втручання є системою методів соці­альної роботи, спрямованої на підтримку клієнта, який пе­ребуває у кризовій ситуації, а також на допомогу клієнто­ві у подоланні певної проблеми. Головна мета його полягає у сприянні позитивному розвитку клієнта через усвідом­лення ним проблеми та її наслідків, активізацію особистіс-них ресурсів для задоволення нагальних потреб.



Зосереджена на завданні модель соціальної роботи

Формування зосередженої на завданні моделі соціаль­ної роботи пов'язане з діяльністю американських дослід­ників Вільяма Рейда, Енн Шайн, Лори Епштейн. Вони вивчали короткострокове сплановане втручання, спрямо­ване на розв'язання конкретного завдання, а також розро­били сфокусовану на завданні системну модель практики, метою якої є надання допомоги людям із життєвими нега­раздами. У реальній практиці американських соціальних служб ця модель утвердилася в 70-ті роки XX ст., а через два десятиліття вона прижилася у практиці британських фахівців соціальної роботи.

Попри те що прихильники зосередженої на завданні моделі стверджують про відсутність специфічної психоло­гічної або соціологічної бази для своїх методів роботи, у них усе-таки простежується зв'язок з біхевіористськими теоріями. Зосереджена на завданнсоціальна робота фоку­сується на конкретних проблемах, які клієнт визнає і які можуть бути розв'язаними завдяки діям, реалізованим по­за контактами соціального працівника і клієнта. Як правило, ці проблеми можуть бути точно встановлені самим клієнтом, який відчуває й усвідомлює незадоволеність сво­їх потреб, прагне конкретних змін у своєму житті.

Зосереджена на завданні модель соціальної роботи модель, що передбачає комплексний підхід у соціальній роботі, основою якого є чітка послідовність процедур діагностування проблеми, роботи над її подоланням.

Реалізації цієї моделі передує підготовчий період, про­тягом якого соціальний працівник з'ясовує необхідність, обґрунтовує мету і зміст своєї діяльності. Підставою для та­кої роботи може бути передбачене законом втручання або безпосереднє прохання особи, яка потребує допомоги.



Етапами діяльності відповідно до зосередженої на зав­данні моделі соціальної роботи є вивчення проблеми, уз­годження мети і часових меж роботи, виконання завдань.

Вивчення проблеми. Соціальний працівник на цьому етапі намагається зрозуміти характер і масштаб проблеми клієнта, допомогти йому розібратися в тому, що його тур­бує. Ця робота складається із сканування проблеми, дос­лідження подробиць і визначення пріоритетів.

Сканування проблеми. Воно допомагає зрозуміти труд­нощі клієнта без уточнення деталей і пропозицій щодо їх розв'язання. До уваги беруть усю інформацію, навіть як­що вона, на перший погляд, не стосується соціальної робо­ти. Спеціалісти, які займаються скануванням проблем, по­винні вміти добувати інформацію, допомагати клієнту вільно висловлювати свої думки. Найпоширенішими труд­нощами на цьому етапі є розгубленість, глибокий смуток клієнта, нездатність зрозуміло формулювати свої пробле­ми. У зв'язку з цим може виникнути необхідність у пов­торних контактах, під час яких клієнт докладно розпові­дає тільки про одну проблему, а відтак соціальний праців­ник ненав'язливо пропонує перейти до іншої. Відчуваючи, що клієнт замовчує якусь із своїх проблем, спеціаліст від--; верто висловлює свою точку зору іцодо неї, не наполягаю-. чи, щоб вона була беззаперечно прийнята. Якщо клієнт пов'язує свої труднощі з особливостями спілкування зі спеціалістом або з перебуванням у соціальній установі, не­обхідно це визнати і обговорити з ним.

Дослідження подробиць. Здійснюється за допомогою відкритих запитань і відповідей на них. Під час цієї робо­ти окремі проблеми можуть втратити свою значущість або розпастися на кілька інших. Крім того, клієнт може озна­чити своїми словами нові проблеми, з якими необхідно буде додатково розбиратися. У процесі розмови соціального працівника і клієнта може циркулювати багато інформа­ції, яку необхідно занотовувати. Головне на цьому етапі — неухильно дотримуватися обраного відповідно до мети на­пряму дослідження.

Визначення пріоритетів. Після докладного розгляду проблем необхідно їх ранжувати (визначити пріоритет­ність) і вибрати не більше трьох для конкретної роботи. Вибір пріоритетних проблем передбачає врахування їх не­відкладності, наслідків загострення, шансів на пом'як­шення, здатності спеціаліста й установи надати допомогу, мотивації клієнта для роботи над проблемою, можливості неформальної підтримки, конкретності його проблеми. За різного бачення спеціалістом і клієнтом пріоритетності проблем варто надати перевагу інтересам клієнта. Можли­ве також поєднання роботи з пріоритетними для обох сто­рін проблемами.

Узгодження мети і часових меж роботи. Метою цьо­го етапу є з'ясування прагнень клієнта і визначення необ­хідного для їх задоволення часу. Соціальний працівник передусім повинен брати до уваги бажаність для клієнта мети, яка посилює його мотивацію, її практичність, від­сутність загрози або шкоди для інших від її реалізації. Узгодження часових меж передбачає уточнення регуляр­ності контактів. Загальна їх тривалість має залежати від ступеня контролю клієнта над проблемою, зовнішніх фак­торів, конкретності мети.

На основі результатів перших двох стадій роботи клі­єнт і соціальний працівник укладають письмову угоду із зазначенням обраної для розв'язання проблеми, узгодже­ної мети і необхідного для її реалізації часу. Іноді на цьому етапі може виникнути необхідність залучення інших лю­дей, що може спричинити додаткові труднощі в роботі. Та й не завжди соціальний працівник вважає мету клієнта досягнутою. За таких обставин він змушений відверто ска­зати про неможливість передбачення однозначного пози­тивного результату. За відсутності успіху соціальний пра­цівник допомагає клієнту використати набутий досвід розв'язання проблеми.



Виконання завдання. З'ясувавши проблему, узгодив­ши мету і строки діяльності, соціальний працівник і клі­єнт об'єднують свої зусилля задля її досягнення. Завдан­ня на цьому етапі полягають в опануванні нових видів діяльності, у зміні стилю мислення та ін. Дбаючи про ви­користання сильних сторін клієнта, враховуючи відповідність завдань діяльності його можливостям, соціальний працівник може скоригувати зміст завдань і способи їх розв'язання. Під час кожної зустрічі вони обговорюють виконання попередніх завдань, визначають нові. Соціаль­ний працівник, маючи певність у досягненні успіху, пови­нен використовувати позитивне підкріплення. Не менш важливим є ретельний аналіз невдач, причин, що їх зумо­вили. Схематично цю стадію можна зобразити як послідов­ність повторюваних дій (рис. 1.5).
Узгодження завдань Розвиток попередніх завдань


Виконання завдань між консультаціями

Консультування

І


Перевірка позитивних результатів у розв'язанні проблеми Перевірка завдань соціального працівника і клієнта

Розроблення консультаційного завдання

Виконання консультаційного завдання

Розроблення наступних завдань для клієнта і соціального працівника та (або) повторення виконання ' попередніх завдань



Виконання завдань між консультаціями

Консультування

І


Перегляд виконуваного завдання

Виконання консультаційного завдання

Розроблення наступних завдань


Рис. 1.5. Загальна схема консультацій у процесі виконання завдань

Нерідко клієнти не мають навичок виконання потріб­них дій. Вони можуть опанувати їх у процесі роботи або внаслідок осмислення подібних ситуацій. Допомагає тако­му навчанню поступове виконання завдань. На це часто орієнтують клієнтів під час консультацій.

На цій стадії роботи виникають і певні труднощі. Най­частіше вони зумовлені зміною мотивації клієнта, що ви­магає уточнення причин такої зміни (тимчасове відхилен­ня від мети або цілковитий її перегляд). Трапляється, що мети вдається досягнути задовго до визначеного терміну, що може спричинити ототожнення кінцевої мети з окре­мими завданнями.

Робота є завершеною, якщо клієнт досягнув узгодженої мети. Саме тоді приступають до оцінювання спільної робо­ти, під час якого важливо наголосити на ролі клієнта у до­сягненні мети, спільно з ним від стежити всі стадії викона­ної роботи. Якщо соціальний працівник не впевнений у здатності клієнта самостійно долати життєві труднощі, це може викликати його стурбованість, небажання завершу­вати роботу. Маючи сумніви в успішному досягненні мети і будучи водночас упевненим у вірогідності її досягнення, со­ціальний працівник може ініціювати продовження роботи. Однак, як стверджує М. Пейн, зосереджена на завданні мо­дель соціальної роботи не передбачає тривалих відносин со­ціального працівника і клієнта, а увесь процес втручання не повинен перевищувати 8—12 зустрічей-консультацій.

Цю модель застосовують на індивідуальному і на гру­повому рівні для розв'язання емоційних і матеріальних проблем (міжособистісних конфліктів, незадоволеності соціальними відносинами, взаємодії із формальними орга­нізаціями, виконання ролей, реактивних емоційних стре­сів, неадекватності ресурсів, психологічних і поведінко-вих труднощів). Відповідно до її принципів повноваження­ми володіють клієнти і соціальні працівники, які діють за чіткою схемою, відповідаючи за свою діяльність і підтри­муючи між собою систематичний зворотний зв'язок. Як свідчить досвід, зосереджена на завданні соціальна робота ефективна за використання принципу імпаурменту (на­снаження) в антидискримінаційній практиці.

Елементи зосередженої на завданні моделі часто вико­ристовують соціальні служби підтримки сім'ї. Наприклад, під час роботи із сім'ями, в яких є загроза передачі дітей до інтернатних закладів, соціальні працівники узгоджують з ними мету і завдання короткострокового втручання, укла­дають контракт, в якому фіксують обов'язки обох сторін, терміни виконання й перегляду завдань, умови розірвання угоди тощо. Разом вони щомісяця переглядають угоду (завдання), перевіряючи один одного, доповнюючи або змі­нюючи взаємні зобов'язання.

Перевагами зосередженої на завданні моделі соціаль­ної роботи є сфокусованість її на результатах, прозорість і чітка цілеспрямованість, активне залучення клієнтів і налагодження партнерства соціальних працівників з ни­ми, можливість використання її під час відвідин клієнта вдома. Водночас цю модель критикують за неувагу до структурних чинників соціальних проблем, мимовільне сприяння у приховуванні неспроможності політичної влади адекватно реагувати на глибинні проблеми біднос­ті і соціальної несправедливості.

Обмеження у використанні зосередженої на завданні моделі пов'язані із: недостатньою здатністю людини від-стежувати свої дії та їх наслідки; постійними кризами і тривалими психологічними проблемами; відмовою від підтримки; запереченням права спеціалістів та установ надавати допомогу; функціональними обмеженнями і нездатністю до деяких видів діяльності осіб, які мають певні захворювання, відхилення або недоліки розвитку, нетиповий стан здоров'я; неадаптованістю зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда; негативними стереотипами, упередженнями, стигматизацією, що виок­ремлюють нетипових людей у соціокультурній системі.

Для ефективної реалізації цієї моделі соціальної робо­ти потрібно, щоб соціальна служба забезпечувала підтрим­ку короткостроковому інтенсивному втручанню, що перед­бачає регулярні зустрічі соціального працівника і клієнта, наявність достатнього часу для індивідуальної роботи. Ця модель набуває дедалі більшої популярності, оскільки пе­редбачає прагматичну й прозору схему стосунків соціаль­них працівників і клієнтів, вселяє клієнтам відчуття пар­тнерства і самоповаги.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка