Теоретичні основи практики соціальної роботи



Сторінка5/27
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.72 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Екологічна модель соціальної роботи

Формування й утвердження екологічного підходу в ін­дивідуальній соціальній роботі зумовлені виокремленням у 60-ті роки XX ст. у самостійну галузь знань з екології лю­дини (соціальної екології) — науки, предметом якої є вив­чення законів і закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища (природи), розвитку системи «суспільство — природа», проблем збереження і охорони людини. Зародження покладених в основу соціальної еко­логії ідей почалось ще на початку XX ст. у США з виходом у світ праць «Місто» та «Екологія людини», які присвя­чувались соціальному конструюванню міста, описували його соціально-культурну інфраструктуру в період стрім­кої індустріалізації та урбанізації, їх авторами були амери­канські соціологи Роберт Езра Парк (1864—1944), Ернест Берджесс (1986—1966) та Родерік Маккензі (1985—1940), представники так званої Чиказької школи соціології. Ди­намічний розвиток соціальної екології у 60-ті роки засвід­чили Всесвітній конгрес соціологів (1966), а також засну­вання у 1970 р. Дослідницького комітету Всесвітнього об'єд­нання соціологів з проблем соціальної екології. Цим актом було підтверджено існування соціальної екології як само­стійної галузі наукового знання.

У соціальній роботі екологічна модель найяскравіше представлена життєвою моделлю , яку в 1972 р. почали розвивати американські вчені Карел Гермейн (1916—1995) і Алекс Гіттерман (нар. 1936), які її основні положення згодом виклали в книзі «Життєва модель та практика соціальної роботи» (1980).

Екологічна модель соціальної роботи — модель, зміст якої поля­гає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієн­та задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би й вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на со­ціальне і фізичне середовище для того, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Звернення соціальних працівників до екологічної тео­рії було продиктоване життєвою необхідністю врахування особливостей, проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Якщо більшість теорій соціальної роботи зо­середжувалася лише на особистості, вважаючи навколиш­нє середовище фоном її життєдіяльності, то екологічна теорія наголошує на цінності не лише довкілля у всіх його вимірах, а й усіх взаємозв'язків, взаємообмінів. При цьому людина своєю діяльністю змінює оточення, а довкілля своїми впливами змінює людей, що є свідченням їх взаємо пристосування. У цих теоретичних координатах і викристалізувалася екологічна модель соціальної роботи, спеціалісти, які вдаються до неї, намагаються методами адаптації і соціалізації клієнта стимулювати його особистісні зміни задля досягнення відповідності його стану ви­могам навколишнього середовища, їх старання можуть спрямовуватися і на зміну соціального і фізичного середо­вища, щоб воно якомога більше відповідало правам, пот­ребам і життєвим цілям особистості.

Отже, теоретичним стрижнем екологічної моделі соці­альної роботи є ідея, відповідно до якої у роботі з клієнтом, особливо на етапі втручання, необхідно зважати на впливи середовища, оскільки фізичні і соціальні умови можуть бу­ти джерелом стресу (відсутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця проживання), інструмен­тами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тва­рини). Взаємний обмін у системі «особистість — довкілля» є безперервним процесом, у якому кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). У їх взаємодії вини­кає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, на які переважно спрямована соціальна робота.

Екологічний підхід у соціальній роботі спирається на теорію систем, збагачує її розумінням того, як впливає на функціонування людини її взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, громадами, суспільством. Оцінювання - становища клієнта за критеріями екологічного підходу враховує співвідношення стресових і підтримуючих чин­ників, ризики і захисні фактори. Дуже важливо з'ясувати :;:. особливості суб'єктивного осмислення людиною власного життя, оскільки її індивідуальна інтерпретація своєї ситу­ації залежить і від думок інших членів суспільства.



Залежно від реальних умов буття клієнта, мети прак­тичне здійснення роботи може ґрунтуватися на концепції життєвого стресу, концепції протистояння, концепції ніші та ареалу, концепції родинності, концепції життєвих на­вичок та ін.

Концепція життєвого стресу. Прихильники її ствер­джують, що співвідношення «людина — довкілля» може мати позитивне або негативне значення для людини. Пози­тивним це співвідношення буває, якщо людина сприймає події як виклик, який відповідає рівню її самооцінки і можливостей. За негативного співвідношення існуючі або усвідомлювані вимоги довкілля (втрати, конфлікти) або їхня ймовірність перевищують здатність людини проти­стояти їм. Прикладами такого стресу можуть бути сексуаль­не насилля, втрата житла, отримання діагнозу ВІЛ/СНІД, смерть близької людини, гомосексуальні стосунки подруж­нього партнера тощо. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції (неспокій, прови­ну, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену само­оцінку).

Концепція протистояння. Акцентує вона на здатнос­ті людини долати негативні наслідки змін чи стресів або протистояти їм. Пізнавальна і методологічна цінність цієї концепції полягає у витлумаченні суті, проблем і механіз­мів соціальної адаптації. Як свідчать дослідження, при ви­никненні внутрішнього стресу протистояння сприяє розв'язанню проблем та управлінню емоціями, що потре­бує використання клієнтом своїх внутрішніх і зовнішніх ресурсів. За належної їх розвинутості протистояння є ус­пішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подола­ти його. Низький рівень сформованості внутрішніх і зов­нішніх ресурсів є передумовою недостатнього протистоян­ня стресам, унаслідок чого можуть виникнути порушення фізичного здоров'я, емоційні розлади, неадекватна сус­пільна поведінка. Все це посилює стрес, якого стає все важче позбутися. Багатьом клієнтам соціальної роботи властива низька самооцінка, яка асоціюється з тривогою та стражданнями особи щодо її можливості подобатися ін­шим людям, налагоджувати з ними стосунки, бути успіш­ною у професійній діяльності тощо. Такій особі значно важче протистояти стресам і долати їх. Тому соціальному працівнику у такому випадку слід працювати над підви­щенням самооцінки клієнта, що позитивно вплине на його здатність справлятися із стресовими ситуаціями. Корисне у такій ситуації і навчання різним технікам запобігання стресу та його зменшення, з яких доцільним є оволодіння навичками фізичної релаксації, планування часу та робо­чого навантаження, вміння відпочивати та переключатися на інші види діяльності тощо.

Концепції життєвої ніші та ареалу. Згідно з ними людині, як і будь-якому живому організму, для виживан­ня, розвитку і самореалізації потрібні певні фізичні і соці­альні умови — облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут, які підтримують здо­ров'я і соціальну діяльність. Однак мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені зай­мати життєві ніші, які не відповідають їхнім потребам. Це призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації. Особливо важливими є положення цих концепцій для роботи у гро­мадах, багато з яких потерпають від наявності таких мар­гінальних, деструктивних і стигматизуючих ніш, як «без­домний», «хворий на ВІЛ/СНІД», «наркоман», «стара лю­дина», «зек», «голубий», «розумово відсталий», «псих», «алкаш» тощо.

Концепція родинності. Кожній людині для нормаль­ної життєдіяльності необхідна певна підтримуюча систе­ма, яку утворюють родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі, навіть домашні, свійські тварини, хатні квіти. Людина, яка має таку систему соціальної підтримки, не так страж­дає від фізичних, емоційних і соціальних порушень, тобто значно легше переносить стрес. Тому для соціальних пра­цівників у роботі, наприклад з бездомними, більшість з яких під час життя на вулиці втрачають родинні стосунки, надзвичайно важливим є налагодження та відновлення цих стосунків, що, в свою чергу, передбачає таку діяль­ність, як знаходження родичів, з'ясування їх життєвої си­туації (наприклад, навряд потепілому зможе допомогти його брат, який страждає на алкогольну залежність), ін­формування їх та переговори з ними, організація зустрічі

тощо.


Концепція навичок. Суть її полягає у тому, що для пов­ноцінного функціонування людини в суспільстві необхідні відповідні вміння і навички, що є передумовою її самодос­татності. Живучи у динамічному, постійно змінюваному світі, ритм якого весь час прискорюється, а вимоги усклад­нюються, вона повинна упродовж усього життя розвивати набуті навички й опановувати нові. Самовдосконалення людини відбувається за такими напрямами, як духовна і фізична сила, особистісна культура, професіоналізм, ста­новище в суспільстві тощо. Наприклад, більшість людей похилого віку не вміють користуватися комп'ютером, але якщо допомогти їм набути певних навичок, це дасть їм змогу значно краще використовувати ресурси та можли­вості навколишнього середовища — отримувати необхідну інформацію, покращити комунікації, урізноманітнити дозвілля та підвищити свою самооцінку, знайти нові сфе­ри для самовираження.

Завдання соціальних працівників, які використовують у своїй діяльності екологічну теорію, полягає в аналізі від­повідності потреб і можливостей, цілей і прав клієнта якостям і властивостям його соціального та фізичного до­вкілля. Якщо людина здатна протистояти тиску зовніш­нього середовища, це є свідченням балансу і позитивного співвідношення між нею і довкіллям, а також відсутності підстав для втручання в її життя соціального працівника. Якщо в людини немає або не вистачає ресурсів для проти­стояння зовнішньому тиску чи змінам, виникає негативне співвідношення між нею і довкіллям, що часто провокує життєвий стрес, для подолання якого потрібне втручання соціальних працівників.

Для оцінювання і планування роботи в межах еколо­гічного підходу необхідно передусім з'ясувати, наскільки ресурси довкілля відповідають потребам сім'ї» а також встановити джерело стресу і сферу, якій воно належать. Це передбачає пошук відповідей на такі питання:


  1. Чи достатніми є прибутки сім'ї для задоволення ба­­зових потреб?

  2. Чи забезпечена сім'я нормальним харчуванням і­ житлом ?

  3. Чи безпечним є сусідство?

  4. Чи має сім'я доступ до профілактичних засобів охо­­рони здоров'я і достатньо медичних ресурсів?

  5. Чи можуть члени сім'ї отримати ресурси, яких вони­ потребують? Чим спричинений дефіцит ресурсів для задово­­лення потреб сім'ї (місцем проживання, відсутністю теле­­фону, громадського чи приватного транспорту, закладів ­для догляду за дитиною)?

  6. Чи має сім'я стабільні соціальні зв'язки із сусідами,­ друзями, громадськими організаціями? Чи є вона части­­ною широкої мережі родичів?

  7. Чи належать члени сім'ї до певної соціальної групи і­ чи беруть участь у певній груповій діяльності?

  8. Чи поділяє сім'я культурні, етнічні та інші цінності­ свого найближчого оточення?

  9. Чи є позитивним для дітей досвід навчання? Чи ма­­ють вони та інші члени сім'ї можливості для професійного, ­культурного розвитку?




  1. Чи працюють члени сім'ї? Чи задоволені вони сво­­єю роботою?

  2. Як розподілена влада в сім'ї (стосунки у ній підтри­­муючі чи хтось один має владу і контроль)?

У межах екологічного підходу окреслилися кілька ме­тодів (підходів).

1. Метод сімейного центру. Суть його полягає в роботі з сім'ями на основі вивчення їх оточення. Одним з основних є поняття «сусідство», що називає такі види діяльності батьків разом з дітьми, які б покращували як їх життя, так ; і життя громади. Така діяльність може бути організована як персоналом центру, так і /чи волонтерами і в приміщен­ні центру, і поза його межами. Особливість роботи центрів полягає в їх орієнтації на попередження та намаганні ви­користовувати ефект синергії для зміцнення сім'ї та інтег­рації її в життя громади.



  1. Метод навичок. Особливістю його є відпрацювання­ моделей продуктивних взаємин особистості з оточенням,­ розвиток відповідних навичок і умінь.

  2. Метод життєвої моделі. Відповідно до цієї моделі ­життєвий простір людини охоплює такі незалежні сфери:




  • життєві переходи: дитинство, дорослість, старість,­ зміни статусів і ролей, втрати, кризи (хвороба, смерть од­­ного з членів сім'ї, розлучення, втрата роботи, переїзд на ­нове місце проживання, втрата житла);

  • міжособистісні стосунки у парах, сім'ях, групах, ор­­ганізаціях, між сусідами (експлуатація, примус, невідпо­­відність цінностей чи очікувань);

  • соціальні й фізичні особливості середовища (нерівні­ можливості для чоловіків і жінок; нерозвинутість інфра­­структури, що виявляється у неможливості влаштувати дитину в дитячий садок, відсутності транспортного сполу­­чення з місцями, де розташовані школа, лікарня, соціаль­­ні служби; зміни на ринку праці).

Проблеми можуть виникати у будь-якій сфері, поєдну­ватися або розвиватися одночасно у кожній із них. Клієнта­ми соціальної роботи часто стають люди, стресові наванта­ження яких пов'язані з кількома або всіма сферами, що суттєво знижує їх здатність протистояти проблемам. Тому при оцінюванні ситуації необхідно з'ясувати сферу, в якій виникли проблеми, встановити джерело стресу. Не взявши до уваги всіх сфер, соціальні працівники можуть службові проблеми помилково зараховувати до сімейних тощо;

4. Модель екосистем. Вона зосереджена на оцінюванні мереж сім'ї та її підтримці з боку навколишнього середо­вища. Соціальні працівники, які дотримуються цієї моде­лі, використовують як візуальні засоби екологічні мапи (екомапи) та генеалогічне дерево (генограму).



Екомапа — графічна схема (діаграма) стосунків у ро­дині, яка відображає взаємовпливи між клієнтом і людь­ми, з якими він пов'язаний, соціальними інституціями, оточенням. Інформація екомапи характеризує стать і вік, композицію сім'ї (біологічні діти, пасинки, усиновлені ді­ти, батьки), сімейний статус (розлучений/на, вдівець, вдо­ва), структуру сім'ї (взаємозв'язки по лінії: дитина —

батько, мати), склад домогосподарства (хто живе в будин­ку, квартирі), ситуацію з роботою (безробіття), викорис­тання ресурсів громади (економічна підтримка, медична допомога, школа, соціальні служби), неформальні ресурси і «природних помічників» (розширена сім'я, родичі, друзі, сусіди, групи самодопомоги), соціальну активність та інте­реси (хобі, рекреаційна активність), формальні асоціації (належність до церковної громади, профспілок, клубів, ор­ганізацій тощо), джерела підтримки і стресу в соціальних взаємодіях між людьми, а також між людьми і системами громади.

Екомапа (рис. 1.1) є корисним і простим засобом фіксу­вання базисної соціальної інформації про клієнта, а генограма (рис. 1.2) може бути її частиною або використовува­тися самостійно. Автором ідеї використання екомапи в соціальній роботі є американська професорка соціальної роботи Ен Гартман, яка представила її в книзі «Набуття сім'ї: Екологічний підхід до оцінювання сім'ї при усинов­ленні» (1979).

У наведеному прикладі зображено стосунки в родині, що складається з жінки (Ольга, 42 роки), чоловіка (Ігор, 45 років) і трьох дітей (Тарас, Денис, Аня). Дружина має інвалідність, часто перебуває у лікарні і є членом громад­ської організації «Гармонія» для людей з інвалідністю. Чоловік має залежність від алкоголю і періодично ліку­ється в наркологічній лікарні. Коли в родині відсутні обоє батьків, їй допомагають сусіди та рідні, хоча з бать­ками Ігоря у родини напружені стосунки. У 21-річного Тараса є дівчина, Інна, з якою він планує невдовзі побра­тися й переїхати жити до неї. Двоє молодших дітей хо­дять до школи. Вони також перебувають під соціальним супроводом соціальної служби для молоді, оскільки ро­дина малозабезпечена.

Завдяки використанню таких графічних зображень со­ціальним працівникам значно легше розібратися в стосун­ках членів сімей, у яких батьки одружені вдруге чи втретє, найстарші діти вже мають власних дітей тощо, що є важ­ливим на початковому етапі роботи, а особливо на етапі оцінювання. Для зручності складати їх можна разом з клі­єнтом на одному великому аркуші паперу. Існує також комп'ютерна програма, яка дає змогу професіоналам спростити роботу зі складення екомапи (ознайомитися з нею можна на веб-сторінці



Рис. 1.1. Приклад екомапи

Для зображення генограми та екомапи використову­ють спеціальні символи (рис 1.3), але можна додавати та­кож свої з поясненням їх значення.

Екологічна модель соціальної роботи передбачає дос­лідження меж сім'ї як соціальної системи. Важливість ці­єї роботи обумовлена тим, що сім'ї з непроникними межа Ми (такими, що перешкоджають стосункам з іншими людьми, друзями, сусідами чи організаціями, створюють бар'єри для доступу нового) закриті для нових джерел енергії, що суттєво знижує їх адаптивність. Досліджуючи межі сім'ї, слід зосереджуватися на таких питаннях:

1. Відкритість сім'ї для нового досвіду. З яких причин, наскільки і завдяки яким механізмам сім'я є закритою для нового досвіду системою?

,, 2. Чи проникними є межі сім'ї? Чи мають змогу члени сім'ї вільно налагоджувати стосунки з іншими людьми й ор­ганізаціями? Чи дозволяє сім'я родичам вільно входити до неї фізично й емоційно, чи залишає їх поза своїми межами?


  1. Наскільки гнучкими є межі сім'ї (їх здатність розши­­рюватися, звужуватися, адаптуючись до зовнішнього се­­редовища)? Чи захищає сім'я своїх членів, чи дає дітям са­­мим обирати друзів, стиль життя тощо), якщо це необхідно?

  2. Які чинники зумовили звуження меж сім'ї (переїзд­ до іншого міста, вступ одного з членів сім'ї до релігійної­ секти, відсутність коштів, внутрісімейні, суспільні)?

Дотримуючись принципів екологічної роботи, соціаль­ні працівники неминуче стають дослідниками проблем своїх клієнтів, обмірковуючи разом з ними їхні проблеми, моделюючи та обґрунтовуючи зміст, пріоритети і способи втручання, обов'язки обох сторін у їх взаємодії. Як прави­ло, ця робота припадає на етап обговорення й укладання контракту.

Основними функціями соціальних працівників, які ді­ють у межах екологічної моделі, є:



  • створення можливостей (допомога у влаштуванні­ дитини в дитячий садок, догляд вдома, що дасть змогу ма­­тері, яка сама виховує дитину, працювати; підтримка клі­­єнтів у формуванні групи самодопомоги);

  • навчання (проведення тренінгу з управління стре­­сом чи формування навичок розв'язання конфліктів);

  • полегшення (зменшення навантаження на матір,­ яка змушена доглядати за дітьми і чоловіком з інвалідніс­­тю, через влаштування чоловіка в санаторій);

  • посередництво (втручання в суперечки між різними­ групами чи особами, наприклад допомога подружжю, що­ розлучається, у встановленні правил і досягненні компро­­місів щодо догляду та виховання дитини після розлучен­­ня; допомога місцевій владі у досягненні компромісів з ­бездомними людьми, які поселилися на окраїні міста);

  • представництво (дія від імені клієнта, спрямована ­на зміну умов, які спричиняють проблеми клієнта, нап­­риклад, відсутність законодавства щодо підтримки без­­домним);

  • організація (навчання та впровадження проекту­ денного центру для дітей з особливими потребами чи орга­­нізація групи самодопомоги для матерів, що самі вихову­­ють дітей).

Особлива роль належить посередництву й організації, оскільки завдання соціальних працівників полягає у по­шуку можливостей для клієнта використання ресурсів, створенні, розвитку мережі підтримки і взаємодії. Зусил­ля спрямовуються передусім на те, щоб клієнт став части­ною мережі взаємообмінів і взаємодії. Після припинення роботи з конкретною сім'єю вона залишається в мережі, а соціальний працівник, знаючи про її можливості та ресур­си, може залучати її для допомоги чи навчання інших сво­їх клієнтів.

Екологічна теорія придатна для застосування у бага­тьох сферах соціальної роботи, насамперед у роботі із сім'єю та дітьми, людьми похилого віку, термінальне (безнадійно) хворими, деякими групами людей, які ма­ють психічні розлади, з бездомними, безробітними. На­приклад, у лоні екологічної теорії визріла ідея створення Центру роботи з сім'єю, організація роботи соціальної служби підтримки сім'ї. У межах цієї моделі американ­ські вчені досліджували залежність виявлення фактів жорстокого ставлення до дітей від наявності чи відсут­ності підтримуючих соціальних мереж у громаді. Зага­лом важливість екологічної моделі соціальної роботи обу­мовлена її здатністю виявляти складну сукупність соці­альної взаємодії, яка позначається на індивідуальній поведінці і яку потрібно брати до уваги при плануванні профілактичного і терапевтичного втручання. Потіснив­ши свого часу психоаналітичну модель, вона тепер суттє­во впливає на зміст практичної діяльності соціальних працівників. Привабливість екологічної моделі визнача­ється і тим, що вона вимагає від соціального працівника не застосування спеціальних технік, а сфокусованості на адаптивних здатностях клієнта і його оточенні, взяття до уваги їх постійної взаємодії. Однак ця модель надто абс­трактна, наслідком чого є слабкий її зв'язок з безпосеред­ньою практичною роботою з клієнтами. Водночас вона є інформаційною основою більшості моделей загальної практики, які використовують у навчанні соціальних працівників. Попри те що екосистемний підхід не пропо­нує жодних рекомендацій можливого втручання, він є своєрідною метатеорією (теорією, яку використовують для дослідження, опису інших теорій), яка відображає комплексність певних явищ. А її основна ідея (зв'язок людини з її оточенням) втілена у сучасному міжнародно­му тлумаченні соціальної роботи.


Використання у соціальній роботі теорії ролей

Теорія ролей належить до структурно-функціональних Теорій у соціології, що розглядали суспільство як систему і взаємопов'язаних змінних, орієнтували на аналіз суспіль­них явищ, процесів як частин певної системи з чітко окресленими й усталеними межами. Відповідно до цієї теорії суспільство є системою усталених, взаємопов'язаних дій, а потреби особистості — змінними соціальної системи. Від­повідно витлумачувалися і їх ролі. Та якщо для соціології роль є одиницею соціальної структури, то соціальна психо­логія розглядає її як форму поведінки, логічно обумовлену розумінням людиною того, як мислять інші люди, з якими вона взаємодіє. Становлення і розвиток теорії ролей пов'язані з науковою діяльністю американських соціоло­гів Толкота Парсонса (1902—1979) і Роберта Мертона (1910—2003), соціального психолога Джекоба Морено (1892—1974) та ін. Вона виходить з припущення, що люди І займають певні позиції в соціальних структурах, викону­ючи у них певні ролі.

Рол/ _ типові очікування або поведінка, асоційовані з позиціями особистості в соціальних структурах.

Ролі формують ідентичність людини, обумовлюють сприйняття її іншими людьми.

Опанування людиною соціальних ролей відбувається у процесі спостереження і набуття досвіду, що є складовою процесу соціалізації. Ролі відображають сприйняття і ро­зуміння людиною більшості прийнятних для неї варіантів поведінки в певних ситуаціях. Соціальні ролі потрібно розглядати в контексті відносин особистості, оскільки во­ни можуть бути ідентифіковані лише у відносинах. Завдя­ки реакціям партнерів по взаємодії на ролі, поведінку, ста­тус особистості вибудовується концепція її ідентичності. Загалом рольова теорія має багато спільного із системним підходом, оскільки ролі засвоюються у певних ситуаціях", контекстах, на них відчутно впливає зворотний зв'язок. •

Ролі класифікують за різними критеріями. З огляду на Спосіб їх набуття виокремлюють приписані (пов'язані зі статтю, расою, вродженою чи набутою інвалідністю тощо); досягнуті (пов'язані з діяльністю та досягненнями: керів­ник організації, голова наглядової ради, консультант); біо­логічні (мати, батько, онука); свідомо обрані ролі (студент, волонтер, викладач, соціальний працівник, подруга, дру­жина). Послуговуючись критерієм функціональності, ведуть мову про формальні (батько, діти, дідусь, тітка) і не­формальні ролі (цап-відбувайло, контролер, послідовник, доглядач, той, хто приймає рішення).

Як продукт взаємодії між людьми роль складається із взаємопов'язаних компонентів, які утворюють концепцію ролі:


  1. рольові уявлення (як особа в конкретній соціальній ­ситуації уявляє свою належну поведінку);

  2. рольові очікування (чого очікують від поведінки осо­­би, яка перебуває на певній позиції);

  3. виконання ролі (якою насправді є реальна поведінка­ особи ).

Наприклад, невідповідна поведінка батька може бути наслідком різних його уявлень про цю роль, а також уяв­лень дружини і дітей. Проте він може бути достатньо ус­пішним у таких ролях, як бізнесмен, лідер у громаді, член клубу.

Знання про цінність ролі допомагає соціальним праців­никам рухатися від глобального бачення поведінки до селективного оцінювання окремих її аспектів, переваг і дисфункцій. Теорія соціальних ролей допомагає визначити ста­тус клієнта, його взаємини з оточенням і з соціальними пра­цівниками, зрозуміти причини і зміст поведінки клієнта, який переживає конфлікт ролей чи неоднозначність ролі.

Соціальні ролі можуть бути зрозумілими лише в соці­альних ситуаціях і в певному культурному контексті. Цю обставину обов'язково слід враховувати в роботі із сім'ями та клієнтами-біженцями, мігрантами. Йдеться про необ­хідність вивчення соціальними працівниками національ­них культурних традицій сімей, з якими вони працюють, остерігатися визначення їх ролей на основі власного досві­ду та цінностей. Адже поширене, наприклад, в європей­ській культурній традиції уявлення про рівність ролей чо­ловіка і дружини в сім'ї може створювати професійну ди­лему для соціального працівника, котрий має справу із сім'ями, в яких ролі сконструйовані за іншим принципом.

Кожній людині притаманний набір ролей — сукупність ролей, які вона опановує з набуттям певної соціальної по­зиції чи статусу. Якщо її ролі, поведінка узгоджуються з очікуваннями людей, які її оточують, це є свідченням доповнюваності (комплементарності)ролей. Наприклад, у сім'ях традиційної патріархальної орієнтації чоловік є «добувачем», «захисником», а дружина є особою, яку за­безпечують і захищають. Водночас вона турбується про по­бут чоловіка, доглядає дітей, і саме цього очікує чоловік.

Необхідність людини балансувати між різними обо­в'язками породжує напруженість між ролями. Приміром, керівникові інколи доводиться бути на роботі другом і на­чальником, жінці — працювати на підприємстві, в устано­ві чи організації, бути матір'ю, дружиною, домогосподар­кою, доглядачем престарілих батьків, подругою, сестрою та ін. Виконувати всі ці ролі відповідно до існуючих очіку­вань непросто, оскільки багато з них конфліктуватимуть між собою.

Якщо одній людині доводиться виконувати несумісні ролі, виникає міжрольовий конфлікт. Наприклад, перед­бачаючи можливий конфлікт ролей, багато амбітних жі­нок і чоловіків, які прагнуть кар'єри, свідомо відкладають створення сім'ї на пізніше.

Послабленню рольових конфліктів сприяє ізолювання (відокремлення) однієї ролі від іншої. Обравши цю страте­гію, людина намагається виконувати кожну зі своїх ролей ; лише в ситуації, яка її потребує (у певному місці і в певний час). Іноді доводиться відмовлятися від якоїсь із ролей, наприклад залишати роботу, присвятивши себе сім'ї.

Недостатнє усвідомлення людиною обов'язків, які їй доводиться виконувати, перебравши на себе певну роль, або подібність ролей породжують ефект неоднозначності ролі. Наприклад, багатьом жінкам нелегко дається розмежуван­ня ролі дружини і матері. А намір чоловіка розірвати шлюб дружина може витлумачити як намагання покинути її і ді­тей, хоч насправді він не збирається відмовлятися від ролі батька. У такій ситуації важливо допомогти жінці зрозумі­ти особливості її ролей як дружини і матері. Перед подібними проблемами можуть опинитися і соціальні працівники, особливо недосвідчені, якщо їм доводиться виконувати різ­нопланові і суперечливі завдання або для них недостатньо зрозумілою є місія організації-роботодавця чи не вистачає часу для опанування нових знань і навичок.

Фахова соціальна робота здебільшого потребує дотримання відповідних рольових дистанцій — відмежування соціальними працівниками особистісних ставлень і пове­дінки від ставлень і поведінки, обумовлених їхньою профе­сійною роллю. Витримувати їх необхідно тактовно, оскіль­ки рольова дистанція може бути сприйнята клієнтом, ін­шими людьми як неприязнь соціального працівника до своєї фахової ролі.

Зміна чи втрата соціальної ролі, необхідність перегля­нути набір ролей чи засвоїти нові часто породжує стрес. Наприклад, виходячи на пенсію, індивід втрачає важливу роль працівника, яка асоціюється з належністю до певної організації, потрібністю та визнанням, участю в груповій активності. Смерть когось із подружжя пов'язана з втра­тою іншим ролі чоловіка чи дружини, необхідністю набут­тя нової ролі — вдівця чи вдови. Одружені вдруге набува­ють ролі мачухи чи вітчима. Тому одним із завдань соці­альних працівників є допомога клієнтам у підготовці до нових ролей, засвоєнні їх нових вимірів, конструюванні їх відповідно до особистісних цінностей і цілей. Однак досить часто втрата і набуття ролей є неочікуваними.

Для з'ясування значущості певної ролі в житті клієнта соціальні працівники повинні отримати таку інформацію:


  1. Чи була зміна ролі клієнта добровільною?

  2. Наскільки втрата ролі була підконтрольною клієн­­тові?

  3. Яке місце посідала ця роль в житті клієнта?

  4. Як довго людина виконувала цю роль?

  5. Які соціальні переваги давала ця роль?

6. Як формувалася попередня роль і як виникла нова? ­Загалом теорія соціальних ролей є фундаментальною

основою у соціальній роботі з клієнтами, які опинилися перед необхідністю полегшення процесів соціалізації й адаптації (люди з обмеженими фізичними і психічними можливостями; діти, яких виховують в інтернатах та опі­кунських сім'ях; правопорушники та ін.). Використовую­чи її потенціал, соціальні працівники допомагають клієн­там опановувати і виконувати різні соціальні ролі (члена сім'ї, учня, службовця, покупця, пасажира у транспорті, учасника спортивних ігор, програм дозвілля тощо).

Не менш важлива теорія ролей і в роботі з сім'ями. Вивчаючи, наприклад, рівень згоди в сім'ї щодо розподілу та виконання ролей, відповідність і взаємозв'язок різнома­нітних ролей у межах сім'ї, слід зосереджуватися на таких параметрах:


  1. Якість визначення ролей у сім'ї (чіткість, зрозумі­­лість).

  2. Наскільки комплементарними (доповнюваними) і ­симетричними є ролі?

  3. Чи володіють члени сім'ї необхідними для виконан­­ня сімейних і соціальних ролей знаннями та навичками?

  4. Наскільки ролі є гнучкими чи ригідними (негнучки­­ми)? Чи наявний рольовий конфлікт?

  5. Чи впливають на розподіл ролей сімейні соціокультурні традиції?

6. Чи впливає рольова структура сім'ї на виникнення проблем, дисфункцій?

7. Чи створюють рішення щодо розподілу ролей у сім'ї або додаткові проблеми?

8. Якою є роль дідуся, бабусі, інших членів розширеної сім'ї?

На підставі аналізу, осмислення цієї інформації соці­альні працівники мають змогу отримати об'єктивну кар­тину того, як члени сім'ї бачать і оцінюють свої обов'язки, якими є очікування щодо цього інших членів сім'ї.

Взявши на озброєння теорію ролей, соціальні праців­ники послуговуються техніками, які виявилися ефектив­ними і за психологічної моделі соціальної роботи. Такими /техніками є:

—групова дискусія (керована дискусія, предметом !якої можуть бути біографія клієнта, міжособистісні сто­сунки в групі та ін.);



  • ігрова терапія (вільна чи керована гра, яка справляє­ терапевтичний вплив на клієнта);

  • психодрама (ігрова методика, що передбачає ство­­рення умов, за яких індивіди, виконуючи ролі, можуть­ творчо працювати над подоланням особистісних проблем і­конфліктів);

  • арттерапія (використання творчих експресивних за­­собів — скульптури, малюнка тощо — для стимулювання­ активності корекції поведінки людей із емоційними проб­­лемами);

  • групова поведінкова психотерапія (психотерапев­­тичні процедури, які сприяють засвоєнню нових ролей у­ групі і за допомогою групи, корекції поведінки, опануван­­ню соціальних навичок та ін.);

  • спеціальні тренінги, ситуативно-рольові ігри, зміни­ ролей тощо.

Цінність теорії ролей полягає у тлумаченні поведінки клієнта через конфлікт або неоднозначність його ролей. Як правило, таке пояснення не містить критики особистос­ті клієнта, тому сприймається без його внутрішнього супротиву, що створює умови для результативних стратегій .втручання. Однак, вказуючи на конфлікти ролей, ця тео­рія недостатньо уваги приділяє розкриттю всіх їх перед­умов і глибинної суті, моделюванню технік оптимізації емоційних, особистісних реакцій, поведінки клієнта, який переживає цей складний період свого життя.

Суттєвою цінністю теорії соціальних ролей є її сприян­ня всебічному аналізу відносин «соціальний працівник — клієнт». Адже їх взаємодія залежить не тільки від ролей, які виконує на певний момент клієнт соціальної роботи, а й від репертуару ролей. Соціальний працівник повинен знати, як клієнт бачить його роль, якими є його очікуван­ня щодо неї. Корисною для нього стане й інформація про очікування інших людей щодо його ролі і ролі клієнта.

З'ясовуючи зміст рольових очікувань, соціальні пра­цівники найчастіше звертають увагу на такі питання:


  • якими є суб'єкти очікування (клієнти, родичі клієн­­тів, керівники, колеги, спеціалісти з інших соціальних­ агенцій, представники влади, політики) і зміст їх очіку­­вань від соціального працівника;

  • аспекти, за якими ці очікування узгоджуються між­ собою чи суперечать одне одному;

  • за рахунок чого соціальний працівник може справи­­тися з очікуваннями, які конфліктують між собою.

У практиці соціальної роботи в Україні, наприклад, по­ширеними є такі ролі соціального працівника:

а) «професіонал» — професійно надає соціальні послу­­ги, керується цінностями соціальної роботи, володіє спеці­­альними знаннями і навичками, вміє вибудовувати межі у­ взаємодії; з іншими соціальними працівниками його­ об'єднують спільні інтереси і проблеми;

б) «особлива людина», якій властиві чуйність, терпля­­чість, людяність, милосердність, співчутливість, добро­­зичливість, гуманність, альтруїзм, здатність відчувати,­ що потрібно клієнту, доброта тощо;

в) «служитель» — готовий за необхідності подати руку ­допомоги, завжди налаштований на взаємодію, здатний­ працювати з будь-якою людиною, яка звернулася за допо­­могою, навіть якщо вона викликає негативні емоції.

Неувага до рольової схильності соціального працівни­ка і рольових очікувань від нього клієнта може спричи­нити конфлікт між особливостями адресованих клієнтові соціальних послуг і суб'єктивною його налаштованістю. Тому на початку роботи соціальний працівник має з'ясу­вати очікування клієнтів щодо ролей у їх стосунках, про­аналізувати власні схильності і відповідно організувати свою роботу. Такий підхід дасть змогу уникнути ситуації, коли, наприклад, клієнт очікує, що соціальний праців­ник надасть йому пораду чи допоможе представити його інтереси, а соціальний працівник бачить свою роль на­самперед в наснаженні клієнта.

Для соціальної роботи також важливе бачення ролі з по­зицій символічного інтеракціонізму (англ, іпіегасїіоп — взаємодія) — теоретико-методологічного напряму в соціо-I логії та соціальній психології, що бере за основу аналізу соціокультурної реальності соціальні взаємодії, наголошу­ючи на їх міжіндивідуальному аспекті, та фокусується на їх вираженні, насамперед мовному. Відповідно до цієї тео­рії формування соціальних ролей відбувається під впли­вом соціальних очікувань й ефекту стигматизації.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка