Теоретичні основи практики соціальної роботи

1. 
   У чому полягає відмінність роботи в громаді від інших методів­соціальної роботи?
   
2. 
   Спробуйте визначити, до скількох громад Ви належите.
   
3. 
   За якими ознаками спільність людей вважають громадою?
   

1. 
   У чому полягають відмінності між організацією і громадою?
   
2. 
   Проаналізуйте структуру і ресурси відомої Вам громади (насе­­леного пункту, навчального закладу тощо).
   
3. 
   Які методологічні підходи використовують для роботи в гро­­маді?
   
4. 
   У чому полягає відмінність між директивними і недирективни-­ми методами роботи в громаді?
   
5. 
   Яка модель роботи в громаді є найбільш неоднозначною?
   
6. 
   З яких міркувань повинен виходити соціальний працівник при­виборі стратегії роботи в громаді?
   

10. 
    У чому полягає відмінність між різними тактиками роботи в­громаді?
    
11. 
    Якби Вам як працівникові у громаді довелося вибирати стра­­тегію діяльності, з яких міркувань Ви б виходили?
    

1. 
   Історичне і сучасне розуміння громади.
   
2. 
   Ресурси громади і соціальний капітал.
   
3. 
   Робота в громаді: український контекст.
   
4. 
   Соціальні працівники у громаді: моделі роботи.
   

4.2. Робота з розвитку громади

Громада є динамічним утворенням, що виникає і роз­вивається за певних умов, основою яких є взаємовідноси­ни, взаємодія, соціальні зв'язки. Пройшовши процес пе­ретворення сукупності громадян на спільноту, громада примножує зусилля кожного члена, має сформоване від­чуття «нашого» і відповідальність за спільну справу. Час­то для започаткування цього руху потрібен каталізатор, тобто агент змін, родь якого може відігравати соціальний працівник, котрий може зініціювати зміни в громаді та знайти охочих підтримати його, залучити інших до проце­су самоорганізації і самоврядування, сприяти виникненню кооперації та довіри членів громади один до одного.

Особливості розвитку громади

Розвиток громади є логічним і послідовним процесом запровадження позитивних змін у ній. Від інших методів розв'язання проблем вразливих груп у громаді він відрізняється зосередженістю їх на активній участі в усіх громадських справах.

Включення людей у внутрігромадські процеси є не­простою справою, а за відсутності у них почуття належнос­ті до громади — справою неможливою. Тому соціальним працівникам, крім знання конкретної ситуації у громаді (проблем, ресурсів), ініціювання впровадження конкрет­них соціальних програм, організації роботи груп і коалі­цій, доводиться докладати чимало зусиль для прищеплен­ня її учасникам почуття причетності до неї.

Ця проблема особливо актуальна в сучасному україн­ському суспільстві, якому властиві недостатнє відчуття людьми своєї належності до громади, а також недостатній розвиток соціального капіталу — недержавних і некомер-ційних суб'єктів соціального життя, їх цінностей, норм, видів діяльності і мережі взаємозв'язків. Перешкоджає справі й усталена традиція, за якої планування і здійснен­ня соціальних програм вважається завданням органів вла­ди, а не місцевих громад.

Процес розвитку громади не може бути успішним без належного планування її справ, максимального залучен­ня в усі процеси її учасників, постійного інформування про досягнуті результати. Іноді доводиться залучати до цього процесу волонтерів, спеціалістів із різних галузей знань і діяльності, представників органів влади або інших громад.

На посилення ролі громадськості в управлінні відпо­відною територією (власною громадою) спрямовані чис­ленні проекти міжнародних організацій. В Україні най-масштабнішими серед них є проект Світового банку «Голос громадськості», програми ПРООН з відродження Чорно­бильської території, проект «Толока» фонду «Каунтер-парт», проекти, підтримані Інститутом сталих спільнот (США).

Розвитку громад сприяють впроваджувані Україн­ським фондом соціальних інвестицій (УФСІ), Світовим банком за сприяння Міністерства праці та соціальної полі­тики України ініціативи щодо з'ясування потреб громад (особливо соціальне вразливих груп), заохочення, під­тримки їх діяльності, спрямованої на розв'язання власних проблем. Упроваджуваний при цьому механізм соціальної роботи ґрунтується на принципах конкурентоспроможності, що створює реальні передумови для отримання соціаль­них послуг найвищої якості за найнижчу ціну. Стимулю­ванням ініціатив населення щодо управління територією, на якій воно живе, зайняте Агентство регіонального роз­витку «Донбас». Його зусилля спрямовані на з'ясування проблем, інтересів, потреб населення, пошуку лідерів, встановлення діалогу з місцевими органами влади, реєс­трацію громадських ініціатив, сприяння у їх реалізації.

Розвиток громади може також бути зорієнтованим на обстоювання інтересів соціально вразливої групи в ній. Са­ме на таких засадах вибудовувалася розпочата у 2000 р. ре­алізація проекту «Громадські ініціативи у подоланні до­машнього насильства та торгівлі людьми» за сприяння міжнародної організації Вінрок Інтернешнл. Учасники ре­алізації проекту мали на меті активізувати дії місцевої громади щодо запобігання домашньому насильству, тор­гівлі жінками; щодо захисту потерпілих і притягнення до відповідальності винних. Цій меті підпорядковані семінари-тренінги, інформаційні кампанії, круглі столи; підго­товка і розповсюдження спрямованих на подолання до­машнього насильства і торгівлі жінками інформаційних матеріалів; організація зустрічей для обміну досвідом з іноземними колегами представників правоохоронних ор­ганів і громадських організацій, різноманітні форми спів­праці з правоохоронними органами й органами державної влади.

Особливого творчого підходу, здатності моделювати процес і вміння реалізовувати задумане потребує розвиток громади за інтересами. Наприклад, робота з організації віртуальної громади передбачає не тільки створення тех­нічної бази (веб-сторінки з можливостями для інтерактив­ного спілкування), а й встановлення відповідних правил, ритуалів, меж, спільного контексту спілкування. Як ствер­джують фахівці і свідчить практика, зібрання людей в ре­жимі он-лайн (інтерактивне спілкування з використанням апаратних і програмних можливостей Інтернет) утворює громаду тільки за умови, що його учасники вірять у мож­ливості такої громади. Організаторам віртуальної громади доводиться залучати людей до участі в ній, вести базу да­них учасників, статистичний аналіз відвідувань, зміст спілкування і залишених відгуків. Нерідко вони перей­маються забезпеченням доступу людей із соціально враз­ливих груп до Інтернету. Та головним їх завданням є фор­мування і розвиток почуття причетності громади за допо­могою комп'ютерного спілкування, адже Інтернет тільки полегшує комунікацію, але сам по собі не організовує лю­дей. Тому організація віртуальної громади є сферою докла­дання людських зусиль.

Отже, сутність розвитку громади полягає у розбудові мережі підтримуючих взаємовідносин її членів, осмислен­ні ними ідей та інтересів, спрямованих на поліпшення якості життя, а також необхідності власного, згуртованого впливу на здійснення змін. Люди, об'єднані ситуацією чи цінностями, проблемами, корінням, становлять громаду тільки тоді, коли вони прагнуть загального добробуту і за­доволення інтересів, спільних для всіх. Тобто розвиток громади полягає як у згуртуванні людей, так і в усвідом­ленні ними потреби у колективних діях на користь своєї громади.

Процес розвитку громади

Робота в громаді є постійним інноваційним процесом: по­шук нових ідей, способів розв'язання проблем. До її етапів належать встановлення контактів із членами громади, вив­чення її профілю, планування та ініціювання програм, реалі­зація програм, аналіз і поширення результатів діяльності.

1. 
   Встановлення контактів із членами громади. Ця робо­­та полягає як у налагодженні нових, так і в поновленні ко­­лишніх контактів, її результати багато в чому залежать від­особистісних якостей соціального працівника і його комуні­­кативних умінь. Передусім він повинен бути носієм цінних­для учасників і конструктивних пропозицій, уміти чітко,­доступно і яскраво представити їх, аргументувати їх доціль­­ність і реалістичність. Маючи на першому плані раціональ­­ний аспект спілкування, соціальний працівник не повинен­бути байдужим до невербальних засобів комунікації,­пам'ятаючи про ефект першого враження (запам'ятовуєть­­ся надовго). Інформуючи і переконуючи, він повинен буде­дати змогу висловитися всім бажаючим учасникам зустрічі,­поводячись так, щоб вони були'переконані в увазі до їх слів.­Вслуховуючись і фіксуючи пропозиції, він має шукати в­цих висловлюваннях раціональні елементи, не приймаючи­все на віру, пам'ятаючи, що учасники розмови можуть ке­­руватися різними інтересами. Добре, якщо на цьому етапі­вдається зав'язати особисті стосунки з членами громади,­особливо з авторитетними і впливовими в ній.
   
2. 
   Вивчення профілю громади, тобто сукупності голов­­них типових ознак. На цьому етапі здійснюється збір інформації про потреби місцевої громади, її ділового потен­ціалу, формуються основи для аналізу можливих альтер­нативних дій. Для цього може бути використано як «твер­ду» (якісні, кількісні дані офіційної статистики), так і «м'яку» (суб'єктивну, засновану на особистих враженнях, міркуваннях) інформацію.
   

1) аналіз наявної у соціальній службі інформації.­Йдеться про вивчення нагромаджених документів (статис­­тики), опитування колег по роботі, вивчення звітів поперед­­ніх працівників громади з пропозиціями щодо її розвитку­(які підходи використовувалися, які з них були вдалими, і­навпаки);

2. 
   збір статистичних даних. За змістом це можуть бути:­демографічні дані про громаду (структура, вік населення­тощо); аналіз економічної структури (де працюють люди,­чи живуть близько від роботи, яку зарплатню отримують;­загальна картина промислового життя району); яке житло­переважає на території громади; хто є депутатом від райо­­ну в місцевій раді, яку він партію представляє; державні і­недержавні організації, які працюють у громаді (районі);
   
3. 
   збір інформації від місцевих жителів. Така робота­дає змогу з'ясувати, хто є лідером у місцевій громаді, яка­її історія; сучасне бачення громади її учасниками, меш­­канцями населеного пункту.
   

На основі зібраних даних складають профіль громади. Це може бути описовий документ, підготовлений за пев­ним шаблоном, паспорт або соціальна мапа (портрет) гро­мади, дані яких відображають її проблеми і ресурси.

3. Планування т^ ініціювання програм. Цей етап пе­редбачає визначення змісту втручання. Його ключовими елементами є:

• 
  створення ініціативного комітету з планування­програми втручання, обрання місцевого координатора чи­організатора;
  
• 
  вибір організаційної структури, здатної забезпечити­участь населення в реалізації програми. Це може бути дорад­­чий комітет, наглядова рада, робоча група, коаліція, провід­­на установа чи організація, неформальна мережа та ін.;
  
• 
  пошук, відбір і залучення людей для роботи в організа­­ційній структурі, що впроваджуватиме програми в громаді;
  

• 
  визначення мети і завдань програми, розподіл ролей­і обов'язків серед учасників її реалізації;
  
• 
  організація навчання людей.
  

На цьому етапі часто доводиться організовувати по­шук додаткових ресурсів (фандрейзинг) для здійснення програми. Складовими цієї діяльності можуть бути підго­товка проектних пропозицій до фондів-донорів або спон­сорів, збирання пожертв серед учасників громади. Ефек­тивними при цьому є такі форми роботи, як поширення інформаційних бюлетенів, ініціювання відповідних мате­ріалів у ЗМІ, організація круглих столів, семінарів, тре-нінгів, індивідуальних (телефонних, епістолярних) кон­тактів з юридичними і фізичними особами, здатними до­помогти в цій справі.

При плануванні і здійсненні програм роботи у громаді, організації її діяльності слід виходити з об'єктивних і суб'єктивних потреб учасників громади, очікувань агенції (соціальної служби, громадської організації тощо), врахо­вувати власну ідеологію та цінності, а також мотивацію людей до конкретної роботи.

4. Втілення запланованих програм (проектів). Це пере­вірка життєздатності ідей, спроба перетворити теорію на практику, спрямований на поєднання зусиль працівників у громаді та її членів чіткий розподіл обов'язків у реаліза­ції заходів для досягнення мети.

Впровадження змін (соціальної програми) у громаді пе­редбачає всебічне роз'яснення її мети, змісту, завдань (критеріїв надання послуг); за потреби — залучення до ре­алізації запланованих заходів місцевого населення, волон­терів; раціональне використання наявних і пошук нових ресурсів; оперативний аналіз ситуації з відповідним кори­гуванням поточних планів; оптимальну міжособистісну взаємодію (психологічний клімат), а також управління людьми (в т. ч. волонтерами) і ресурсами. Як і в кожній справі, необхідні при цьому належний контроль за діяль­ністю та її результатами.

Для привернення уваги до програми можна організува­ти публічний її старт із використанням відповідних симво­лічних дій, ритуалів тощо.

5. Аналіз (оцінювання нового стану громади) і поши­рення інформації про результати діяльності. Процедурно ця робота охоплює шляхи розвитку чи модифікації існую­чої програми, узагальнення і поширення результатів.

Поширення інформації про програму, як і залучення громадян до участі в її реалізації, повинно відбуватися на всіх етапах. Крім того, при завершенні програми може постати необхідність у використанні фандрейзингу, акти­візації зусиль певних робочих груп. Тому на практиці час­то етапи зміщуються або накладаються один на одного.

Розвиток громади, реалізація соціальних проектів у ній є тривалим процесом. Наприклад, реалізація в 14 гро­мадах США проекту стосовно формування здорового спосо­бу життя мала на меті зниження рівня споживання алко­голю серед сільської молоді. Проведене на першому етапі роботи дослідження засвідчило необхідність сфокусувати втручання на чинниках «попиту» (на зниженні потреб під­літків в алкогольних напоях, чого можна досягти завдяки навчанню й просвіті, розвитку навичок відмови від алкого­лю, участі у «безалкогольних» заходах), а також на чинни­ках «пропозиції» (обмеження доступності алкоголю для підлітків).

Проект ґрунтувався на використанні моделі прямої дії: у громадах було створено ініціативні групи (молодіжні групи, групи батьків та ін.), а також організовано профілактичні програми в школах, навчання батьків, кампанію у ЗМІ. Дії ініціативних груп у громадах мали на меті обмежити комер­ційну і соціальну доступність алкоголю для молоді до 21 ро­ку, якій законом заборонено вживати алкоголь.

Процес втілення проекту здійснювався в кілька етапів: навчання методів активізації громади; проведення опиту­вання (інтерв'ювання) для виявлення зацікавленості і мо­тивації членів громад щодо участі в проекті; створення груп із 5—12 осіб, які виступали ініціаторами змін у гро­маді; впровадження безалкогольної політики і практики, покликаних змінити норми в громадах, обмежити доступ до алкоголю підлітків і молоді. У процесі роботи фігурува­ли зрозумілі й дохідливі аргументи, частину з яких сфор­мулювали за результатами опитування фокус-груп, сформованих із учасників сільських громад. Групам у громаді довелося понад два роки працювати над тим, щоб учасни­ки громад підтримали ідею змін і нову місцеву політику профілактики.

Робота з групами і коаліціями в громаді

Одночасно з плануванням програм втручання відбува­ється робота з групами в громаді. Вона полягає у створенні ініціативних («кореневих») груп (комітетів), до яких вхо­дять люди, зацікавлені в якісно нових змінах, у розв'язан­ні проблем, що ускладнюють їх життя. Найчастіше ініціа­тивні групи формуються з формальних і неформальних лі­дерів громади. Вони вивчають фактори, які спричинили проблеми, налагоджують комунікації і відносини, беруть участь у вирішенні завдань. Етапами цієї роботи є:

• 
  встановлення контактів з людьми й аналіз їх потреб;
  
• 
  пошук шляхів подолання проблем і задоволення­потреб;
  
• 
  визначення конкретних завдань діяльності;
  
• 
  допомога у формуванні колективу, який виконува­­тиме ці завдання, розподіл завдань між учасниками та їх­виконання;
  
• 
  отримання зворотного зв'язку про досягнуті резуль­­тати.
  

Обираючи підходи до стратегії розв'язання існуючої у громаді проблеми, ініціативний комітет мусить враховува­ти ймовірні позитивні та негативні аспекти запропонова­них змін. Найкраще, якщо на зборах громади її члени з різних альтернатив голосуванням оберуть одну. На етапі запровадження змін, як стверджує американський дослід­ник Вільям Брюггеманн, доцільним буває розформування Ініціативної групи І створення нової, не так зацікавленої в реалізації відібраного проекту. Така група може об'єктив­но розглядати пропозицію, бачити в ній недоліки, неупе-реджено працювати над їх усуненням. Це означає, що, крім роботи з ініціативними групами, соціальні працівни­ки можуть мати справу з групами, відповідальними за ре­алізацію програми, або з коаліціями груп у громаді, тобто з неформальними об'єднаннями груп і громадських орга­нізацій для успішного досягнення спільних цілей. Такі ко­аліції можуть виконувати функції координації, взаємодо­помоги, представництва інтересів, обміну ресурсами тощо.

Коаліціям властива динамічна напруга, зумовлена як стосунками між організаціями, що її утворюють, так і кон­фліктами між коаліцією та об'єктом її впливу.

Процес формування коаліцій охоплює: створення іні­ціативного комітету із представників зацікавлених груп та організацій; вибір партнерів діяльності; зустрічі із заці­кавленими у створенні коаліції організаціями; визначен­ня мети, завдань і цілей; прогнозування ймовірних проб­лем і ризиків; проведення установчих зборів; розроблення плану дій.

Злагоджена робота коаліції залежить від того, наскіль­ки чіткими є правила її створення і функціонування (на­приклад, укладання угоди), уміння її учасників працювати в команді, уникати конфліктів або долати їх, прозорості в її діяльності, ефективності системи інформування всередині коаліції (випуск бюлетеня, електронний обмін даними то­що), авторитету лідера та ін.

У багатьох країнах діють фонди розвитку громад — створені представниками місцевої громади неприбуткові організації, метою яких є ефективне використання коштів, переданих для потреб громади окремими громадянами, корпораціями, організаціями. Свою діяльність вони спря­мовують на підтримку освітніх, соціальних, медичних та інших громадських програм, розвиток громадських ініціа­тив задля поліпшення якості життя в громаді. Виникнення цієї форми групової згуртованості в громаді спричинене відмовою у 80-ті роки XX ст. західноєвропейських країн від централізованої соціальне орієнтованої держави, вико­ристанням децентралізованих інструментів соціальної політики. Працівники в громаді, долучаючись до діяльності таких фондів, допомагають представникам вразливих груп у громаді обстоювати свої інтереси під час вирішення пи­тань, пов'язаних із фінансуванням соціальних програм-

Загалом робота в громаді має у своїй основі концепцію колективної дії, яка передбачає обмін на зібраннях інфор­мацією про проблеми, труднощі, інтереси; організування кампанії за впровадження відповідних послуг або дій, спря­мованих проти загроз буттю людей або на здійснення самодо­помоги у межах конкретної соціальної програми. Тому пра­цівники у громаді повинні володіти методами, технологіями створення груп, заохочувати їх активність і незалежність. Це вимагає уміння працювати в командах і групах із силь­ними або слабкими внутрігруповими зв'язками, з людьми з різними навичками та знаннями, схильними до різних ро­лей. Особливо цінними при цьому є розуміння групової ди­наміки, готовність допомагати іншим, взаємодіяти з ними у налагодженні ефективного функціонування групи.

Для роботи з групами працівники у громаді мають умі­ти організовувати збори, зустрічі, керувати їх роботою. Йдеться про визначення порядку денного, вибір примі­щення, інформування учасників, створення умов для обмі­ну думками, ведення протоколу, вироблення узгодженого рішення з підпорядкуванням всіх зусиль основній меті зустрічі, яка, безперечно, має відповідати корінним інте­ресам груп як структурних елементів громади. Маючи на меті результат, працівники у громаді залежно від ситуації можуть сприяти групам в організації цієї роботи або висту­пати у провідній ролі.

Не завжди засідання груп мають бути формалізовани­ми. Неформальні обговорення або семінари передбачають не нижчі, ніж формальні, можливості для обміну знання­ми, аналізу власного досвіду й отриманої інформації щодо різних аспектів громадського життя. Не суттєво, в якій формі і за якою процедурою відбуваються зібрання, голов­не, щоб учасники мали змогу для вільного, повноцінного обміну думками, набули впевненості щодо своєї здатності прислужитися розвитку громади.

Працівники у громаді можуть виступати у різних ро­лях в групі (фасилітатора, тренера, збирача інформації то­що). Важливо, щоб обрані ними ролі відповідали ситуації в конкретній групі, змінювалися відповідно до процесів у ній. Якою б не була роль соціального працівника, місія йо­го полягає в наснаженні людей до розвитку, до оптиміс­тичного бачення власного майбутнього, посильного його творення.
Залучення учасників громади до процесу прийняття рішень

Практична робота в громаді ґрунтується на праві гро­мадян брати безпосередню участь у виробленні рішень, які стосуються їхнього життя, у забезпеченні їх достовірною і вичерпною інформацією. Пасивність громадян у цій спра­ві свідчить про недостатню їх обізнаність з процесом ви­роблення рішень або про спотвореність, несправедливість цього процесу. Для збалансування, оптимізації його і до­сягнення необхідної справедливості здебільшого потрібне втручання особи чи групи осіб, які мають відповідні навич­ки роботи в громаді.

Включення (залучення) громадян до прийняття рі­шень може бути продиктоване їх внутрішньою потребою, непідробною зацікавленістю всім, що відбувається у гро­маді, сподіванням на поліпшення справ або бути ініційо­ване соціальними працівниками чи іншими сторонніми чинниками.

Залучення громадян — процес, який забезпечує безпосередню участь громадян у виробленні і прийнятті суспільне значущих рі­шень, що позначаються на їхньому житті.

Залучення членів громади відбувається на різних рів­нях, кожному з яких властиві відповідні форми і методи роботи. Серед цих рівнів виокремлюють:

1. 
   Надання інформації громадянам (інформаційні пові­­домлення, репортажі, звіти про дії ініціаторів програм,­органів влади; постійна програма або тематична серія пуб­­лікацій про проблеми і послуги для громадян; рекламні­матеріали, прес-релізи, прес-конференції; інформаційні'­бюлетені, брошури, плакати й інформаційні щити; «стінна­преса» і виставки друкованих матеріалів, інформаційний­потенціал читальних залів, місцевих архівів, довідково-ін­­формаційних'центрів, служб розповсюдження офіційних­інструкцій та інших матеріалів; інформаційні поштові від­­правлення, урочисті заходи, місцеве кабельне телебачення­і відеопродукція; служба паблік рілейшнз (англ. риЬИс ге-­Іайопв — зв'язки з громадськістю); власна сторінка в Інтер-­неті). На цьому рівні не є актуальними сприйняття інфор­­мації громадською думкою, «зворотний зв'язок» тощо.
   
2. 
   Інформаційний зв'язок з громадянами (визначення­контактних осіб; робота у гуртках; суботні сніданки, діло­­ві обіди з лідерами, активістами громадських угруповань;­обговорення питань в групах; залучення громадських організацій; робота з учасниками акцій протесту і непокори; листівки, газетні купони із спеціальними питаннями:! «га­рячі лінії»; скринька для пропозицій; години прийому громадян для надання консультацій; опитування грсРмад-ської думки; громадські слухання; дні «відкритих две­рей»; акції уповноважених за роботу зі скаргами грома­дян; громадські наради у вузькому колі; публічні дебати). Уся ця робота зводиться до інформування громадян про зміст дій з обов'язковим від стеженням їх реакції на іІДфор-мацію, тобто з налагодженням зворотного зв'язку.
   

3. 
   Діалог з громадою (налагодження формальних (Меха­­нізмів сталих консультацій і переговорів з представікика-­ми різних громадських груп, наприклад об'єднанням меш­­канців мікрорайону; наставницька допомога громадським­лідерам; спільне планування заходів; діяльність сл;^;Ужби­забезпечення участі громадян у самоврядуванні; органі­­зація відкритих заходів з прийняттям рішень; спільні­офіційні дискусії). Суть цього процесу полягає у вз:^;аємо-­обміні інформацією; апробації й коригуванні ідей,» пла­­нів, проектів; оптимізації важливого для добору уч^сни-­ків маневру організаційними, фінансовими, людськими­ресурсами тощо.
   
4. 
   Партнерство з громадою. Його основою є спільна від­­повідальність влади і громади за процес самоврядування,
   

5.Самоврядування. На цьому рівні є всі можлї^ивор^т1­для контролю громади за реалізацією програм, участі у здійсненні влади (громадяни самостійно вирішують свої справи, використовуючи владу як інструмент самовряду­­вання).

Ці методи і форми залучення більше стосуються І функ­ціонування територіальних громад, однак є прийня1^тними і для інших їх типів. За оптимальних умов залученй^{851 має} розвиватися від пасивної участі і звичайного інформування членів громади до самомобілізації, особливістю :^{яко1 є} ініціативний аналіз громадянами ситуації в громаЯтивна їх участь у її розвитку, незалежність їх від зовнішніх інституцій тощо. Наприклад, у 15-тисячному місті Ред-Вінг, що у центральній частині штату Міннесота (США), спроби залучити громадян до розроблення плану землеко­ристування завершилися їх участю в аналізі інших аспек­тів життя. Проект плану було розроблено спеціальним ви­конавчим комітетом із 15 осіб (мера, адміністратора місь­кої ради, представників влади округу, шкільного округу, місцевих підприємств, торговельної палати, туристичних компаній і медичних закладів). Реалізація проекту поча­лася з одноденної зустрічі з місцевими мешканцями. З ме­тою їх залучення до проекту було розіслано поштові пові­домлення лідерам громади, об'єднанням громадян, а та­кож опубліковано статті й оголошення про це у місцевих газетах. Протягом наступних місяців відбулося ще кілька дводенних семінарів з обговоренням актуальних для міста проблем транспорту, парків, планування центральної час­тини міста, районів. Загалом місто залучило до моделю­вання своєї перспективи понад тисячу громадян.

Українське законодавство також передбачає безпосе­редню участь громадян у житті територіальної громади, однак досвід такої роботи ще незначний, оскільки тради­ційно процес прийняття рішень відбувався «згори дони­зу», на основі директив центру. При ухваленні рішень міс­цеві органи влади не брали до уваги суспільний інтерес громади, що посилювало їх зневіру у можливість донести громадськості свою думку. Тому особливо важливим на су­часному етапі є розуміння необхідності залучення грома­дян до місцевого управління, вироблення форм і методів такої участі, її оптимізація. Певні перспективи щодо по­ліпшення ситуації можливі внаслідок впровадження в Ук­раїні адміністративно-територіальної реформи.