Запитання. Завдання
-
У чому полягає відмінність роботи в громаді від інших методівсоціальної роботи?
-
Спробуйте визначити, до скількох громад Ви належите.
-
За якими ознаками спільність людей вважають громадою?
-
У чому полягають відмінності між організацією і громадою?
-
Проаналізуйте структуру і ресурси відомої Вам громади (населеного пункту, навчального закладу тощо).
-
Які методологічні підходи використовують для роботи в громаді?
-
У чому полягає відмінність між директивними і недирективни-ми методами роботи в громаді?
-
Яка модель роботи в громаді є найбільш неоднозначною?
-
З яких міркувань повинен виходити соціальний працівник привиборі стратегії роботи в громаді?
-
У чому полягає відмінність між різними тактиками роботи вгромаді?
-
Якби Вам як працівникові у громаді довелося вибирати стратегію діяльності, з яких міркувань Ви б виходили?
Теми рефератів
-
Історичне і сучасне розуміння громади.
-
Ресурси громади і соціальний капітал.
-
Робота в громаді: український контекст.
-
Соціальні працівники у громаді: моделі роботи.
4.2. Робота з розвитку громади
Громада є динамічним утворенням, що виникає і розвивається за певних умов, основою яких є взаємовідносини, взаємодія, соціальні зв'язки. Пройшовши процес перетворення сукупності громадян на спільноту, громада примножує зусилля кожного члена, має сформоване відчуття «нашого» і відповідальність за спільну справу. Часто для започаткування цього руху потрібен каталізатор, тобто агент змін, родь якого може відігравати соціальний працівник, котрий може зініціювати зміни в громаді та знайти охочих підтримати його, залучити інших до процесу самоорганізації і самоврядування, сприяти виникненню кооперації та довіри членів громади один до одного.
Особливості розвитку громади
Розвиток громади є логічним і послідовним процесом запровадження позитивних змін у ній. Від інших методів розв'язання проблем вразливих груп у громаді він відрізняється зосередженістю їх на активній участі в усіх громадських справах.
Розвиток громади — впровадження позитивних змін у громаді за рахунок активної участі у внутрігромадських справах Ті членів.
Включення людей у внутрігромадські процеси є непростою справою, а за відсутності у них почуття належності до громади — справою неможливою. Тому соціальним працівникам, крім знання конкретної ситуації у громаді (проблем, ресурсів), ініціювання впровадження конкретних соціальних програм, організації роботи груп і коаліцій, доводиться докладати чимало зусиль для прищеплення її учасникам почуття причетності до неї.
Ця проблема особливо актуальна в сучасному українському суспільстві, якому властиві недостатнє відчуття людьми своєї належності до громади, а також недостатній розвиток соціального капіталу — недержавних і некомер-ційних суб'єктів соціального життя, їх цінностей, норм, видів діяльності і мережі взаємозв'язків. Перешкоджає справі й усталена традиція, за якої планування і здійснення соціальних програм вважається завданням органів влади, а не місцевих громад.
Процес розвитку громади не може бути успішним без належного планування її справ, максимального залучення в усі процеси її учасників, постійного інформування про досягнуті результати. Іноді доводиться залучати до цього процесу волонтерів, спеціалістів із різних галузей знань і діяльності, представників органів влади або інших громад.
На посилення ролі громадськості в управлінні відповідною територією (власною громадою) спрямовані численні проекти міжнародних організацій. В Україні най-масштабнішими серед них є проект Світового банку «Голос громадськості», програми ПРООН з відродження Чорнобильської території, проект «Толока» фонду «Каунтер-парт», проекти, підтримані Інститутом сталих спільнот (США).
Розвитку громад сприяють впроваджувані Українським фондом соціальних інвестицій (УФСІ), Світовим банком за сприяння Міністерства праці та соціальної політики України ініціативи щодо з'ясування потреб громад (особливо соціальне вразливих груп), заохочення, підтримки їх діяльності, спрямованої на розв'язання власних проблем. Упроваджуваний при цьому механізм соціальної роботи ґрунтується на принципах конкурентоспроможності, що створює реальні передумови для отримання соціальних послуг найвищої якості за найнижчу ціну. Стимулюванням ініціатив населення щодо управління територією, на якій воно живе, зайняте Агентство регіонального розвитку «Донбас». Його зусилля спрямовані на з'ясування проблем, інтересів, потреб населення, пошуку лідерів, встановлення діалогу з місцевими органами влади, реєстрацію громадських ініціатив, сприяння у їх реалізації.
Розвиток громади може також бути зорієнтованим на обстоювання інтересів соціально вразливої групи в ній. Саме на таких засадах вибудовувалася розпочата у 2000 р. реалізація проекту «Громадські ініціативи у подоланні домашнього насильства та торгівлі людьми» за сприяння міжнародної організації Вінрок Інтернешнл. Учасники реалізації проекту мали на меті активізувати дії місцевої громади щодо запобігання домашньому насильству, торгівлі жінками; щодо захисту потерпілих і притягнення до відповідальності винних. Цій меті підпорядковані семінари-тренінги, інформаційні кампанії, круглі столи; підготовка і розповсюдження спрямованих на подолання домашнього насильства і торгівлі жінками інформаційних матеріалів; організація зустрічей для обміну досвідом з іноземними колегами представників правоохоронних органів і громадських організацій, різноманітні форми співпраці з правоохоронними органами й органами державної влади.
Особливого творчого підходу, здатності моделювати процес і вміння реалізовувати задумане потребує розвиток громади за інтересами. Наприклад, робота з організації віртуальної громади передбачає не тільки створення технічної бази (веб-сторінки з можливостями для інтерактивного спілкування), а й встановлення відповідних правил, ритуалів, меж, спільного контексту спілкування. Як стверджують фахівці і свідчить практика, зібрання людей в режимі он-лайн (інтерактивне спілкування з використанням апаратних і програмних можливостей Інтернет) утворює громаду тільки за умови, що його учасники вірять у можливості такої громади. Організаторам віртуальної громади доводиться залучати людей до участі в ній, вести базу даних учасників, статистичний аналіз відвідувань, зміст спілкування і залишених відгуків. Нерідко вони переймаються забезпеченням доступу людей із соціально вразливих груп до Інтернету. Та головним їх завданням є формування і розвиток почуття причетності громади за допомогою комп'ютерного спілкування, адже Інтернет тільки полегшує комунікацію, але сам по собі не організовує людей. Тому організація віртуальної громади є сферою докладання людських зусиль.
Отже, сутність розвитку громади полягає у розбудові мережі підтримуючих взаємовідносин її членів, осмисленні ними ідей та інтересів, спрямованих на поліпшення якості життя, а також необхідності власного, згуртованого впливу на здійснення змін. Люди, об'єднані ситуацією чи цінностями, проблемами, корінням, становлять громаду тільки тоді, коли вони прагнуть загального добробуту і задоволення інтересів, спільних для всіх. Тобто розвиток громади полягає як у згуртуванні людей, так і в усвідомленні ними потреби у колективних діях на користь своєї громади.
Процес розвитку громади
Робота в громаді є постійним інноваційним процесом: пошук нових ідей, способів розв'язання проблем. До її етапів належать встановлення контактів із членами громади, вивчення її профілю, планування та ініціювання програм, реалізація програм, аналіз і поширення результатів діяльності.
-
Встановлення контактів із членами громади. Ця робота полягає як у налагодженні нових, так і в поновленні колишніх контактів, її результати багато в чому залежать відособистісних якостей соціального працівника і його комунікативних умінь. Передусім він повинен бути носієм ціннихдля учасників і конструктивних пропозицій, уміти чітко,доступно і яскраво представити їх, аргументувати їх доцільність і реалістичність. Маючи на першому плані раціональний аспект спілкування, соціальний працівник не повиненбути байдужим до невербальних засобів комунікації,пам'ятаючи про ефект першого враження (запам'ятовується надовго). Інформуючи і переконуючи, він повинен будедати змогу висловитися всім бажаючим учасникам зустрічі,поводячись так, щоб вони були'переконані в увазі до їх слів.Вслуховуючись і фіксуючи пропозиції, він має шукати вцих висловлюваннях раціональні елементи, не приймаючивсе на віру, пам'ятаючи, що учасники розмови можуть керуватися різними інтересами. Добре, якщо на цьому етапівдається зав'язати особисті стосунки з членами громади,особливо з авторитетними і впливовими в ній.
-
Вивчення профілю громади, тобто сукупності головних типових ознак. На цьому етапі здійснюється збір інформації про потреби місцевої громади, її ділового потенціалу, формуються основи для аналізу можливих альтернативних дій. Для цього може бути використано як «тверду» (якісні, кількісні дані офіційної статистики), так і «м'яку» (суб'єктивну, засновану на особистих враженнях, міркуваннях) інформацію.
Найчастіше соціальні працівники використовують такі методи збору інформації:
1) аналіз наявної у соціальній службі інформації.Йдеться про вивчення нагромаджених документів (статистики), опитування колег по роботі, вивчення звітів попередніх працівників громади з пропозиціями щодо її розвитку(які підходи використовувалися, які з них були вдалими, інавпаки);
-
збір статистичних даних. За змістом це можуть бути:демографічні дані про громаду (структура, вік населеннятощо); аналіз економічної структури (де працюють люди,чи живуть близько від роботи, яку зарплатню отримують;загальна картина промислового життя району); яке житлопереважає на території громади; хто є депутатом від району в місцевій раді, яку він партію представляє; державні інедержавні організації, які працюють у громаді (районі);
-
збір інформації від місцевих жителів. Така роботадає змогу з'ясувати, хто є лідером у місцевій громаді, якаїї історія; сучасне бачення громади її учасниками, мешканцями населеного пункту.
Поширене і опитування (інтерв'ювання) учасників громади, а також використання з цією метою інших методів дослідження.
На основі зібраних даних складають профіль громади. Це може бути описовий документ, підготовлений за певним шаблоном, паспорт або соціальна мапа (портрет) громади, дані яких відображають її проблеми і ресурси.
3. Планування т^ ініціювання програм. Цей етап передбачає визначення змісту втручання. Його ключовими елементами є:
-
створення ініціативного комітету з плануванняпрограми втручання, обрання місцевого координатора чиорганізатора;
-
вибір організаційної структури, здатної забезпечитиучасть населення в реалізації програми. Це може бути дорадчий комітет, наглядова рада, робоча група, коаліція, провідна установа чи організація, неформальна мережа та ін.;
-
пошук, відбір і залучення людей для роботи в організаційній структурі, що впроваджуватиме програми в громаді;
-
визначення мети і завдань програми, розподіл ролейі обов'язків серед учасників її реалізації;
-
організація навчання людей.
У процесі планування діяльності з розвитку громади необхідно обговорити, узгодити і сформулювати проблему, усвідомити її дотичність до кожного, обґрунтувати можливі шляхи її розв'язання. Наприклад, важко організувати групу для боротьби за підвищення заробітної плати, якщо одні люди вбачають проблему в експлуатації працівників роботодавцями, а інші переконані, що працівники могли б отримувати більше, якби були освіченішими. Адже за однією логікою розв'язання проблеми полягає у поліпшенні роботи навчальних закладів, за іншою — у створенні виробничих кооперативів, співвласниками яких були б працівники.
На цьому етапі часто доводиться організовувати пошук додаткових ресурсів (фандрейзинг) для здійснення програми. Складовими цієї діяльності можуть бути підготовка проектних пропозицій до фондів-донорів або спонсорів, збирання пожертв серед учасників громади. Ефективними при цьому є такі форми роботи, як поширення інформаційних бюлетенів, ініціювання відповідних матеріалів у ЗМІ, організація круглих столів, семінарів, тре-нінгів, індивідуальних (телефонних, епістолярних) контактів з юридичними і фізичними особами, здатними допомогти в цій справі.
При плануванні і здійсненні програм роботи у громаді, організації її діяльності слід виходити з об'єктивних і суб'єктивних потреб учасників громади, очікувань агенції (соціальної служби, громадської організації тощо), враховувати власну ідеологію та цінності, а також мотивацію людей до конкретної роботи.
4. Втілення запланованих програм (проектів). Це перевірка життєздатності ідей, спроба перетворити теорію на практику, спрямований на поєднання зусиль працівників у громаді та її членів чіткий розподіл обов'язків у реалізації заходів для досягнення мети.
Впровадження змін (соціальної програми) у громаді передбачає всебічне роз'яснення її мети, змісту, завдань (критеріїв надання послуг); за потреби — залучення до реалізації запланованих заходів місцевого населення, волонтерів; раціональне використання наявних і пошук нових ресурсів; оперативний аналіз ситуації з відповідним коригуванням поточних планів; оптимальну міжособистісну взаємодію (психологічний клімат), а також управління людьми (в т. ч. волонтерами) і ресурсами. Як і в кожній справі, необхідні при цьому належний контроль за діяльністю та її результатами.
Для привернення уваги до програми можна організувати публічний її старт із використанням відповідних символічних дій, ритуалів тощо.
5. Аналіз (оцінювання нового стану громади) і поширення інформації про результати діяльності. Процедурно ця робота охоплює шляхи розвитку чи модифікації існуючої програми, узагальнення і поширення результатів.
Поширення інформації про програму, як і залучення громадян до участі в її реалізації, повинно відбуватися на всіх етапах. Крім того, при завершенні програми може постати необхідність у використанні фандрейзингу, активізації зусиль певних робочих груп. Тому на практиці часто етапи зміщуються або накладаються один на одного.
Розвиток громади, реалізація соціальних проектів у ній є тривалим процесом. Наприклад, реалізація в 14 громадах США проекту стосовно формування здорового способу життя мала на меті зниження рівня споживання алкоголю серед сільської молоді. Проведене на першому етапі роботи дослідження засвідчило необхідність сфокусувати втручання на чинниках «попиту» (на зниженні потреб підлітків в алкогольних напоях, чого можна досягти завдяки навчанню й просвіті, розвитку навичок відмови від алкоголю, участі у «безалкогольних» заходах), а також на чинниках «пропозиції» (обмеження доступності алкоголю для підлітків).
Проект ґрунтувався на використанні моделі прямої дії: у громадах було створено ініціативні групи (молодіжні групи, групи батьків та ін.), а також організовано профілактичні програми в школах, навчання батьків, кампанію у ЗМІ. Дії ініціативних груп у громадах мали на меті обмежити комерційну і соціальну доступність алкоголю для молоді до 21 року, якій законом заборонено вживати алкоголь.
Процес втілення проекту здійснювався в кілька етапів: навчання методів активізації громади; проведення опитування (інтерв'ювання) для виявлення зацікавленості і мотивації членів громад щодо участі в проекті; створення груп із 5—12 осіб, які виступали ініціаторами змін у громаді; впровадження безалкогольної політики і практики, покликаних змінити норми в громадах, обмежити доступ до алкоголю підлітків і молоді. У процесі роботи фігурували зрозумілі й дохідливі аргументи, частину з яких сформулювали за результатами опитування фокус-груп, сформованих із учасників сільських громад. Групам у громаді довелося понад два роки працювати над тим, щоб учасники громад підтримали ідею змін і нову місцеву політику профілактики.
Робота з групами і коаліціями в громаді
Одночасно з плануванням програм втручання відбувається робота з групами в громаді. Вона полягає у створенні ініціативних («кореневих») груп (комітетів), до яких входять люди, зацікавлені в якісно нових змінах, у розв'язанні проблем, що ускладнюють їх життя. Найчастіше ініціативні групи формуються з формальних і неформальних лідерів громади. Вони вивчають фактори, які спричинили проблеми, налагоджують комунікації і відносини, беруть участь у вирішенні завдань. Етапами цієї роботи є:
-
встановлення контактів з людьми й аналіз їх потреб;
-
пошук шляхів подолання проблем і задоволенняпотреб;
-
визначення конкретних завдань діяльності;
-
допомога у формуванні колективу, який виконуватиме ці завдання, розподіл завдань між учасниками та їхвиконання;
-
отримання зворотного зв'язку про досягнуті результати.
Працівники у громаді мають тісно взаємодіяти з ініціативною групою, яка перебирає на себе роль команди із впровадження змін. При цьому важливо, щоб учасники команди охоче взаємодіяли з фахівцями соціальної роботи і між собою. Часто ефективним у цій справі може бути традиційний «розігрів» —знайомство учасників ініціативних груп, а також учасників і працівників громади, що є складовою групової роботи, психологічного тренінгу. Потім визначають мету діяльності групи, описують принципи і процес розвитку громади, дбають про отримання зворотного зв'язку від учасників групи, досягнення домовленості щодо їхньої активної участі у змінах.
Обираючи підходи до стратегії розв'язання існуючої у громаді проблеми, ініціативний комітет мусить враховувати ймовірні позитивні та негативні аспекти запропонованих змін. Найкраще, якщо на зборах громади її члени з різних альтернатив голосуванням оберуть одну. На етапі запровадження змін, як стверджує американський дослідник Вільям Брюггеманн, доцільним буває розформування Ініціативної групи І створення нової, не так зацікавленої в реалізації відібраного проекту. Така група може об'єктивно розглядати пропозицію, бачити в ній недоліки, неупе-реджено працювати над їх усуненням. Це означає, що, крім роботи з ініціативними групами, соціальні працівники можуть мати справу з групами, відповідальними за реалізацію програми, або з коаліціями груп у громаді, тобто з неформальними об'єднаннями груп і громадських організацій для успішного досягнення спільних цілей. Такі коаліції можуть виконувати функції координації, взаємодопомоги, представництва інтересів, обміну ресурсами тощо.
Коаліція (лат. соаІШо — союз) — добровільне формальне або неформальне об'єднання організацій, створене на певний період і спрямоване на досягнення спільної мети на основі спільних інтересів та ресурсів шляхом прийняття певних правил і методів управління за збереження кожною організацією своєї автономності.
Коаліціям властива динамічна напруга, зумовлена як стосунками між організаціями, що її утворюють, так і конфліктами між коаліцією та об'єктом її впливу.
Процес формування коаліцій охоплює: створення ініціативного комітету із представників зацікавлених груп та організацій; вибір партнерів діяльності; зустрічі із зацікавленими у створенні коаліції організаціями; визначення мети, завдань і цілей; прогнозування ймовірних проблем і ризиків; проведення установчих зборів; розроблення плану дій.
Злагоджена робота коаліції залежить від того, наскільки чіткими є правила її створення і функціонування (наприклад, укладання угоди), уміння її учасників працювати в команді, уникати конфліктів або долати їх, прозорості в її діяльності, ефективності системи інформування всередині коаліції (випуск бюлетеня, електронний обмін даними тощо), авторитету лідера та ін.
У багатьох країнах діють фонди розвитку громад — створені представниками місцевої громади неприбуткові організації, метою яких є ефективне використання коштів, переданих для потреб громади окремими громадянами, корпораціями, організаціями. Свою діяльність вони спрямовують на підтримку освітніх, соціальних, медичних та інших громадських програм, розвиток громадських ініціатив задля поліпшення якості життя в громаді. Виникнення цієї форми групової згуртованості в громаді спричинене відмовою у 80-ті роки XX ст. західноєвропейських країн від централізованої соціальне орієнтованої держави, використанням децентралізованих інструментів соціальної політики. Працівники в громаді, долучаючись до діяльності таких фондів, допомагають представникам вразливих груп у громаді обстоювати свої інтереси під час вирішення питань, пов'язаних із фінансуванням соціальних програм-
Загалом робота в громаді має у своїй основі концепцію колективної дії, яка передбачає обмін на зібраннях інформацією про проблеми, труднощі, інтереси; організування кампанії за впровадження відповідних послуг або дій, спрямованих проти загроз буттю людей або на здійснення самодопомоги у межах конкретної соціальної програми. Тому працівники у громаді повинні володіти методами, технологіями створення груп, заохочувати їх активність і незалежність. Це вимагає уміння працювати в командах і групах із сильними або слабкими внутрігруповими зв'язками, з людьми з різними навичками та знаннями, схильними до різних ролей. Особливо цінними при цьому є розуміння групової динаміки, готовність допомагати іншим, взаємодіяти з ними у налагодженні ефективного функціонування групи.
Для роботи з групами працівники у громаді мають уміти організовувати збори, зустрічі, керувати їх роботою. Йдеться про визначення порядку денного, вибір приміщення, інформування учасників, створення умов для обміну думками, ведення протоколу, вироблення узгодженого рішення з підпорядкуванням всіх зусиль основній меті зустрічі, яка, безперечно, має відповідати корінним інтересам груп як структурних елементів громади. Маючи на меті результат, працівники у громаді залежно від ситуації можуть сприяти групам в організації цієї роботи або виступати у провідній ролі.
Не завжди засідання груп мають бути формалізованими. Неформальні обговорення або семінари передбачають не нижчі, ніж формальні, можливості для обміну знаннями, аналізу власного досвіду й отриманої інформації щодо різних аспектів громадського життя. Не суттєво, в якій формі і за якою процедурою відбуваються зібрання, головне, щоб учасники мали змогу для вільного, повноцінного обміну думками, набули впевненості щодо своєї здатності прислужитися розвитку громади.
Працівники у громаді можуть виступати у різних ролях в групі (фасилітатора, тренера, збирача інформації тощо). Важливо, щоб обрані ними ролі відповідали ситуації в конкретній групі, змінювалися відповідно до процесів у ній. Якою б не була роль соціального працівника, місія його полягає в наснаженні людей до розвитку, до оптимістичного бачення власного майбутнього, посильного його творення.
Залучення учасників громади до процесу прийняття рішень
Практична робота в громаді ґрунтується на праві громадян брати безпосередню участь у виробленні рішень, які стосуються їхнього життя, у забезпеченні їх достовірною і вичерпною інформацією. Пасивність громадян у цій справі свідчить про недостатню їх обізнаність з процесом вироблення рішень або про спотвореність, несправедливість цього процесу. Для збалансування, оптимізації його і досягнення необхідної справедливості здебільшого потрібне втручання особи чи групи осіб, які мають відповідні навички роботи в громаді.
Включення (залучення) громадян до прийняття рішень може бути продиктоване їх внутрішньою потребою, непідробною зацікавленістю всім, що відбувається у громаді, сподіванням на поліпшення справ або бути ініційоване соціальними працівниками чи іншими сторонніми чинниками.
Залучення громадян — процес, який забезпечує безпосередню участь громадян у виробленні і прийнятті суспільне значущих рішень, що позначаються на їхньому житті.
Залучення членів громади відбувається на різних рівнях, кожному з яких властиві відповідні форми і методи роботи. Серед цих рівнів виокремлюють:
-
Надання інформації громадянам (інформаційні повідомлення, репортажі, звіти про дії ініціаторів програм,органів влади; постійна програма або тематична серія публікацій про проблеми і послуги для громадян; рекламніматеріали, прес-релізи, прес-конференції; інформаційні'бюлетені, брошури, плакати й інформаційні щити; «стіннапреса» і виставки друкованих матеріалів, інформаційнийпотенціал читальних залів, місцевих архівів, довідково-інформаційних'центрів, служб розповсюдження офіційнихінструкцій та інших матеріалів; інформаційні поштові відправлення, урочисті заходи, місцеве кабельне телебаченняі відеопродукція; служба паблік рілейшнз (англ. риЬИс ге-Іайопв — зв'язки з громадськістю); власна сторінка в Інтер-неті). На цьому рівні не є актуальними сприйняття інформації громадською думкою, «зворотний зв'язок» тощо.
-
Інформаційний зв'язок з громадянами (визначенняконтактних осіб; робота у гуртках; суботні сніданки, ділові обіди з лідерами, активістами громадських угруповань;обговорення питань в групах; залучення громадських організацій; робота з учасниками акцій протесту і непокори; листівки, газетні купони із спеціальними питаннями:! «гарячі лінії»; скринька для пропозицій; години прийому громадян для надання консультацій; опитування грсРмад-ської думки; громадські слухання; дні «відкритих дверей»; акції уповноважених за роботу зі скаргами громадян; громадські наради у вузькому колі; публічні дебати). Уся ця робота зводиться до інформування громадян про зміст дій з обов'язковим від стеженням їх реакції на іІДфор-мацію, тобто з налагодженням зворотного зв'язку.
-
Діалог з громадою (налагодження формальних (Механізмів сталих консультацій і переговорів з представікика-ми різних громадських груп, наприклад об'єднанням мешканців мікрорайону; наставницька допомога громадськимлідерам; спільне планування заходів; діяльність сл;;Ужбизабезпечення участі громадян у самоврядуванні; організація відкритих заходів з прийняттям рішень; спільніофіційні дискусії). Суть цього процесу полягає у вз:;аємо-обміні інформацією; апробації й коригуванні ідей,» планів, проектів; оптимізації важливого для добору уч^сни-ків маневру організаційними, фінансовими, людськимиресурсами тощо.
-
Партнерство з громадою. Його основою є спільна відповідальність влади і громади за процес самоврядування,
спільне розроблення конкретних рекомендацій і їх втілєння при формуванні й реалізації місцевої політики; розвинена співпраця з органами самоорганізації населенні (Д°радчими, наглядовими, профільними, змішаними комісіями, комітетами і радами, а також комісіями, комітетами і радами з контрольними повноваженнями, з нормативно-правових питань), консультаційні послуги експертів; Діяльність спеціальних робочих груп або комісій, орп'ашза-ція референдумів.
5.Самоврядування. На цьому рівні є всі можлїиворт1для контролю громади за реалізацією програм, участі у здійсненні влади (громадяни самостійно вирішують свої справи, використовуючи владу як інструмент самоврядування).
Ці методи і форми залучення більше стосуються І функціонування територіальних громад, однак є прийня1тними і для інших їх типів. За оптимальних умов залученй851 має розвиватися від пасивної участі і звичайного інформування членів громади до самомобілізації, особливістю :яко1 є ініціативний аналіз громадянами ситуації в громаЯтивна їх участь у її розвитку, незалежність їх від зовнішніх інституцій тощо. Наприклад, у 15-тисячному місті Ред-Вінг, що у центральній частині штату Міннесота (США), спроби залучити громадян до розроблення плану землекористування завершилися їх участю в аналізі інших аспектів життя. Проект плану було розроблено спеціальним виконавчим комітетом із 15 осіб (мера, адміністратора міської ради, представників влади округу, шкільного округу, місцевих підприємств, торговельної палати, туристичних компаній і медичних закладів). Реалізація проекту почалася з одноденної зустрічі з місцевими мешканцями. З метою їх залучення до проекту було розіслано поштові повідомлення лідерам громади, об'єднанням громадян, а також опубліковано статті й оголошення про це у місцевих газетах. Протягом наступних місяців відбулося ще кілька дводенних семінарів з обговоренням актуальних для міста проблем транспорту, парків, планування центральної частини міста, районів. Загалом місто залучило до моделювання своєї перспективи понад тисячу громадян.
Українське законодавство також передбачає безпосередню участь громадян у житті територіальної громади, однак досвід такої роботи ще незначний, оскільки традиційно процес прийняття рішень відбувався «згори донизу», на основі директив центру. При ухваленні рішень місцеві органи влади не брали до уваги суспільний інтерес громади, що посилювало їх зневіру у можливість донести громадськості свою думку. Тому особливо важливим на сучасному етапі є розуміння необхідності залучення громадян до місцевого управління, вироблення форм і методів такої участі, її оптимізація. Певні перспективи щодо поліпшення ситуації можливі внаслідок впровадження в Україні адміністративно-територіальної реформи.
|