Теоретичні основи практики соціальної роботи



Сторінка21/27
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   27

Ключові характеристики роботи в громаді

Робота в громаді існує в безлічі варіацій і практик, які залежать від культури, в якій її використовують, іс­торичного, суспільного та економічного контексту. Во­на відрізняється від інших рівнів, методів соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не одна людина чи мала група, а мешканці територіальної громади або члени громади за інтересами. Використання у її процесі прийомів, засобів, тактик залежить від потреб чи проб­лем клієнтів (громад). Найчастіше застосовуються в ор­ганізації соціальної роботи в громаді такі методологічні підходи:



  • концептуальний аналіз (збір даних, з'ясування мас­­штабу проблеми або кількості проблем і їх суті, оцінюван­­ня нагальності кожної з них, уточнення цілей, вибір аль­­тернатив);

  • сприяння взаємодії (створення структур для плану­­вання в громаді й ухвалення рішень, висування лідерів,­формування групової згуртованості, мобілізація енергії та­посилення зв'язків, обговорення умов та обмін думками­між сторонами, залученими в діяльність щодо розв'язання­проблеми).

Соціальний працівник, який відповідає за організацію процесів у громаді, покликаний забезпечити:

  • налагодження і підтримку контактів з індивідами,­групами, організаціями;

  • розвиток профілю громади, оцінювання її ресурсів і­потреб;

  • розроблення стратегічного аналізу, планування ці­­лей, завдань і пріоритетів;

  • продуктивну роботу із внутрігруповими і міжгрупо-­вими конфліктами, а також конфліктами між громадами­й організаціями;

  • співробітництво й переговори з іншими агенціями та­професіоналами;

  • ефективне втручання у розроблення й реалізацію по­­літики, налагодження контактів із місцевими органами­влади;

  • усний і письмовий зв'язок з індивідами, групами й­організаціями;

  • роботу з конкретними людьми, в т. ч. консультування;

  • управління ресурсами, в т. ч. кадровими і фінансо­­вими;

  • підтримку груп та організацій в отриманні ресурсів,­наприклад грантів;

  • контроль та оцінювання процесу розвитку громад,­ефективності використання їх ресурсів;

  • відрахування з груп та (або) забезпечення ефектив­­ного припинення діяльності груп;

  • розвиток надомних, денних послуг і служб тимчасо­­вого догляду, щоб уможливити проживання людей у влас­­них домівках, якщо це доречно і можливо;

  • координацію послуг за місцем проживання;

  • раціональне використання коштів, призначених на­оплату послуг у громаді.

При цьому важливо, щоб соціальні працівники досте­менно знали, чому і як люди об'єднуються у соціальні ор­ганізації, були зацікавлені пізнати і зрозуміли процеси, що відбуваються у діадах, групах, організаціях, громадах. Не менш необхідні їм і знання природи, сутності влади в громадах, логіки соціальних змін та інновацій, здатність допомагати людям змінювати власний статус, формувати, розвивати і посилювати свої зв'язки.

Для реалізації цих завдань недостатньо особистої пере­конаності в їх значущості, наполегливих і послідовних старань. Без належної фахової підготовки, особливо без психологічних знань, соціальним працівникам важко буде пізнати і зрозуміти мотивацію своїх клієнтів, обрати й ви­користовувати оптимальні форми і методи роботи щодо по­силення їх віри у можливість необхідних для поліпшення їх соціального самопочуття змін.

Робота в громаді, як правило, спирається на місцеві ініціативи, що дає змогу максимально задіяти свій внут­рішній потенціал, зовнішні зв'язки у розв'язанні проблем своїх членів. Серед ініціатив виокремлюють такі групи:


  1. «Сусідська модель» («місцеве життя»). Йдеться про­повсякденну спонтанну активність, наприклад підтримку­мешканцями невеликої географічної зони деяких своїх су­­сідських інтересів. Такою може бути ініціатива мешканців­мікрорайону, які через свою обмежену мобільність мають­спільну потребу в спеціальній доріжці для інвалідних ві­­зочків до громадської будівлі. Деякі місцеві ініціативи­спрямовані на стимулювання контактів між людьми, від­яких залежить підтримання здорового мікросоціального­клімату.

  2. «Дії всередині громади». Такі ініціативи також за­­роджуються спонтанно, але мають більш організований­характер. До цієї категорії може належати ініціатива щодо обладнання дитячого майданчика або створення ради мікрорайону. У більшості країн вони знаходять підтримку держави. Внутрішня активність громади вигідна і для сус-і вільства, оскільки вона зводить до мінімуму необхідність його втручання.

. І- 3. «Розвиток громади». Сутність цієї моделі полягає у співробітництві ентузіастів і професіоналів щодо активіза­ції різних аспектів місцевого життя. Як правило, такі програми (проведення фестивалю мистецтв, створення клубу) потребують зовнішньої підтримки.

4. «Місцева/громадська політика». Вона охоплює ком­плекс програм, спрямованих на залучення членів громади до діяльності задля досягнення певних цілей. Наприклад, сусіди можуть об'єднати свої зусилля для охорони влас­ності, профілактики правопорушень. До цієї категорії ініціатив належать ініціативи щодо допомоги й підтримки інвалідів, самотніх людей похилого віку, створення нефор­мальної системи індивідуального догляду за людьми, які потребують тривалого догляду.

Розвиток роботи в громаді охоплює такі фази:


  1. організація груп і служб у громаді;

  2. розвиток професіоналізму та компетентності у чле­­нів громади;

  3. боротьба за зміни, зокрема за зміни в соціальній по­­літиці.

Ця робота здійснюється на таких рівнях:

  • базова робота, тобто робота за місцем проживання з­окремими людьми, сім'ями та групами, а також самостій­­на діяльність місцевих мешканців;

  • робота місцевих агенцій, тобто діяльність, очолюва­­на органами влади та (або) організована іншими структу­­рами;

  • регіональна і національна робота з планування громад.

На практиці розмежувати рівні роботи у громаді не­можливо, оскільки вона потребує міждисциплінарних під­ходів. Тому соціальні працівники, які працюють у громаді на різних рівнях, використовують не тільки знання і на­вички із соціальної роботи, а й знання в галузі управління, менеджменту.

Традиції громади завжди були сильними в Україні. Впродовж століть громади мали власні суспільні цінності та системи взаємодопомоги. Одержавлення соціального за­безпечення в радянські часи призвело до зникнення місце­вих ініціатив, на яких ґрунтувалася робота в громаді; вико­рінення благодійності та волонтерства тощо. Звичайно, й тоді спостерігалася певна діяльність у громадах. Однак ор­ганізована участь громадян за демократії є добровільною при ініціативі, що йде знизу нагору, а не чимось запропоно­ваним чи нав'язаним згори. Громадяни самі вирішують, де, коли і як часто брати участь у житті своєї громади.

Поштовхом до розвитку роботи в громаді у сучасній Україні є кілька чинників:

— погіршення матеріального і психологічного станови­­ща соціальне вразливих груп населення, отже, — необхід­­ність в нових соціальних послугах та програмах;



  • неспроможність державних, передусім стаціонар­­них/інтернатних, закладів соціального захисту задоволь­­нити потреби людей, зокрема потребу бути інтегрованим у­соціальне середовище;

  • становлення соціальної роботи як професії, поява­фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги­організації роботи за місцем проживання чи в громадах за­інтересами;

  • здійснення цілеспрямованої державної політики­щодо розвитку місцевого самоврядування і залучення гро­­мадськості до ухвалення рішень, які стосуються життя­громади, ухвалення законодавства щодо принципів місце­­вого самоврядування, діяльності органів самоорганізації­населення, благодійної діяльності тощо.

Нині відбувається доволі активне впровадження еле­ментів роботи в громаді, створення відповідних служб, ре­алізація проектів із місцевого розвитку тощо.

Методи і моделі роботи в громаді

Робота в громаді, маючи ті самі складові, що й індиві­дуальна соціальна робота (визначення проблеми, скла­дання плану втручання, втручання та його оцінювання) ґрунтується, однак, на інших методах і підходах. Якщо, наприклад, при виявленні проблеми насилля над дітьми соціальні працівники, які займаються індивідуальними справами, старатимуться розв'язати проблему конкретної дитини чи групи дітей, то соціальні працівники, які пра­цюють у громаді, сприятимуть створенню нових спеціалі­зованих служб, вдаватимуться до роз'яснювальної роботи через засоби масової інформації тощо.

Методи і форми роботи в громаді охоплюють загальні для соціальної роботи і специфічні для цього напряму види діяльності: надання соціальних послуг за місцем про­живання, вивчення проблем громади, підготовку експер­тних висновків, звернення за субсидіями для громади, вза­ємодію із засобами масової інформації, переговори, угоди, конференції, страйки, бойкоти, публічні (громадські) слу­хання, акції громадянської непокори, представництво ін­тересів громади, вжиття заходів через законодавчі або ви­конавчі органи.

З огляду на суб'єкт ініціативи, рішень і дій виокремлю­ють недирективні і директивні методи роботи в громаді. Ви­користання недирективних методів означає, що ініціатора­ми рішень і дій є члени громади, які самостійно визначають свої проблеми, стратегію і тактику дій, впроваджують їх, спираючись на взаємодопомогу. За таких обставин соціаль­ний працівник у громаді є лише активним помічником, а не керівником її. Директивні методи передбачають ухвалення офіційними особами чи лідером громади рішень про доціль­ність певних дій, формування на їх підставі відповідних пла­нів. Діяльність членів громади зводиться до участі у функ­ціонуванні ініціативного комітету чи активної групи.

Практична діяльність соціальних працівників у грома­ді здійснюється за такими моделями (базові їх характерис­тики подано у табл. 4.1), що їх виділив та описав у 70-ті ро­ки XX ст. американський науковець Джек Ротман.


  1. Місцевий розвиток, або розвиток населеного пункту­(Ьосаіііу Веуеіортепі;). Суть його полягає у спрямуванні­зусиль людей на поліпшення умов життя в громаді, підви­­щення їх здатності до участі в цьому житті. Він охоплює­демократичні процедури, добровільну співпрацю, самодо­­помогу, розвиток місцевих лідерів, навчальні програми.­За цієї моделі соціальні працівники діють як посередники­у процесі змін, організатори невеликих груп, орієнтованих­на розв'язання конкретних завдань.

  2. Соціальне планування (Зосіаі Р1ашііп£). Зосереджу­­ється воно на технічному процесі розв'язання проблемну­таких сферах, як дотримання законодавства, забезпечення­житлом, проблеми психічного здоров'я. Основою його є­програмний розвиток, раціональний, ретельно спланований­і контрольований процес змін, спрямований на забезпечен­­ня послугами членів громади. Наприклад, у більшості аме­­риканських міст діють спеціальні комітети із соціального­планування, результатами діяльності яких можуть бути­плани економічного розвитку, землекористування і земле­­устрою, розвитку транспортних систем або плани розвитку­під зон чи мікрорайонів. Важливою частиною такого планування є визначення системи надання соціальних послуг, зокрема для людей із проблемами психічного здоров'я, функціональними обмеженнями. Добре продумані плани дають змогу громаді послідовно реалізовувати на практиці спільне бачення свого життя. Загалом соціальне плануван­ня полягає в тому, що громади отримують змогу самостійно визначати зміст своєї діяльності і перспективи розвитку.

За такої моделі соціальні працівники у громаді діють зде­більшого як експерти, агенти змін, збираючи й аналізуючи дані, взаємодіючи з різними установами та органами влади.

3. Соціальна дія (Зосіаі Асіїоп). Метою її є сприяння, допомога вразливим групам населення в їх об'єднанні, са­моорганізації для висування своїх вимог ширшій громаді. Спрямована вона на перерозподіл влади, ресурсів, зміну порядку ухвалення рішень у громаді, а також політики формальних структур. Соціальним працівникам відво­диться роль організаторів груп людей, які зазнають дис­кримінації. Це передбачає мобілізацію мас (створення і скеровування масових організації, рухів), а також вплив на політичний процес.



Таблиця 4.1 Моделі практичної діяльності соціального працівника в громаді


^\- Модель

Модель

Модель

Модель

^\^

місцевого

соціального

соціальної дії

Параметри^х^

розвитку

планування




1

2

3

4

Цілі діяльності

Підвищення інтегрованості і можливостей

Розв'язання проблем з огляду

Зміна відносин з владою, доступ до




громади, роз­виток самодо­помоги (цілі,

на значні труднощі гро­мади (цілі,

ресурсів, Інсти-туційні зміни (цілі, орієнто-




орієнтовані на процес)

орієнтовані на завдання)

вані на процес або завдання)

Припущен­ня щодо

У громаді спостерігаєть-

Громада відчуває

У громаді є пригноблені

структури і проблем громади

ся аномія, відсутність зв'язків,

соціальні проблеми, пов'язані

групи, спостерігаються соціальна




нездатність до демократи­чного при-

3 ПСИХІЧНИМ

і фізичним здоров'ям,



несправед­ливість, нерівність,




йняття

житлом,

депривація




рішень;

ВІДПОЧИНКОМ







громада

тощо







є статичною








Продовження таблиці 4.1


1

2

3

4

Ключова стратегія дій

Залучення широкого кола людей до пізнання, осмислення і розв'язання власних проблем

Збирання інформації про проблеми, прийняття рішень стосовно перспективно­го розвитку

Кристалізація проблем, мобілізація людей на дії проти опонентів і їх цілей

Тактики і техніки змін

Досягнення консенсусу; комунікація між групами в громаді; групові дискусії

Досягнення консенсусу або розв'язання конфлікту

Конфронтація , безпосередні дії, переговори

Засоби змін

Спрямування орієнтованих на завдання малих груп

Спрямування формальних організацій і тлумачення даних

Спрямування масових організацій і політичного процесу

Ставлення до влад­них структур

Співпраця з представ­никами владних структур у розв'язанні проблеми

Владні структури є роботодав­цями і спонсорами

Владні структури сприймаються як пригноб­лювачі, яких потрібно примушувати щось зробити або усунути

Межі діяльності

Уся територіальна громада

Уся громада або її частина

Частина громади

Припущен­ня щодо інтересів груп у громаді

Спільні інтереси або інтереси, відмінності в яких можна узгодити

Інтереси узгоджуються або суперечать одні одним

Конфліктні інтереси, які неможливо легко узгодити, нестача ресурсів

Бенефі-ціарії

Мешканці

Отримувачі послуг

Жертви пригноблення

Роль бене-фіціаріїв

Учасники активного процесу розв'язання проблеми

Споживачі послуг

Виборці, масові організації

Закінчення таблиці 4.1


1

2

3

4

Застосу-

Розвиток

З'ясування

Досягнення

вання

можливостей

у членів

бенефіціаріями

наснаження

і компетент-

громади їхніх

(особами,

(імпаур-

ності громади,

потреб

які отримують

менту)

ухвалення

у послугах,

певні засоби)




поінформова-

інформування

реальної влади,




них рішень;

їх про

прав і засобів




розвиток

зроблений

впливу




у членів

вибір

на рішення




громади




громади;




відчуття




розвиток




особистісного




у членів гро-




зростання




мади відчуття










особистісного










зростання

У кожній конкретній ситуації соціальні працівники са­мостійно вирішують, яку модель їм застосовувати. У гомо­генній громаді або за наявності між її групами бажання об­мінюватися інформацією, діями доцільно дотримуватися моделі місцевого розвитку. Модель соціального плануван­ня придатніша для подолання тих проблем у громаді, які однаково сприймають і оцінюють всі її учасники; доцільна вона за наявності сформованої на підставі об'єктивної ін­формації програми дій, спрямованих на поліпшення ситу­ації. Якщо між групами в громаді виникає ворожість і їх інтереси неможливо узгодити в процесі звичайних диску­сій і переговорів, найефективнішою може бути модель со­ціальної дії. Перед тим як зробити висновок про прийнят­ність чи неприйнятність певної моделі втручання, соціаль­ним працівникам слід системно проаналізувати ситуацію в громаді, уникаючи при цьому ідеологічних упереджень чи методологічних уподобань.

Реалізація конкретних заходів залежить від обраної громадою і соціальними працівниками моделі роботи і так­тики дій. Сукупно вони характеризують відносини між ти­ми, хто прагне діяти задля змін у громаді (одна система), і тими, на кого спрямовані дії (інша система).

Залежно від реальної ситуації в конкретній громаді со­ціальні працівники можуть обрати такі тактики, як спів­праця, проведення кампаній, боротьба, тобто тактики, орі­єнтовані на консенсус, змагання або конфлікт.

Співпраця передбачає робочі відносини, за яких обидві системи визнають неминучість змін і домовляються, у який спосіб і завдяки яким чинникам вони мають відбути­ся, її реалізація спирається на використання таких мето­дів діяльності, як впровадження змін і розвиток потенціа­лу (участь у процесі змін, наснаження).

Тактику кампанії використовують за необхідності пе­реконати систему, на яку спрямовані дії, у доцільності змін. Важливою умовою є збереження можливості для комуніка­цій між обома системами. Основними методами діяльності є навчання, переконання, лобіювання, інформування і фор­мування громадської думки через ЗМІ. Від ефективності проведеної кампанії залежить вибір подальшої тактики — побудованої на засадах співпраці чи змагання.

До тактики протистояння вдаються за неможливості використати тактики співпраці або змагання, що свідчить про незгоду або конфлікт між системами. До її арсеналу на­лежать проведення переговорів, організація масових акцій (законних, наприклад демонстрацій, і незаконних, наприк­лад акцій громадянської непокори), показові судові процеси.

Часто спрямовані на досягнення змін зусилля спира­ються спочатку на одну тактику, а потім, залежно від від­носин між суб'єктами змін, — на іншу. Наприклад, відно­сини співпраці можуть перетворитися на конфліктні, якщо у процесі впровадження змін виникнуть нові проблеми. Відносини між системами залежать і від якості комуніка­цій, особливо якщо обидві сторони не впевнені у намірах одна одної, навіть досягнувши з певних питань компромі­су. Отже, відносини між системами мають властивість бу­ти нестабільними й змінними. Попри те, незалежно від різновиду тактики і особливостей відносин, суб'єкти взає­модії, які прагнуть змін у громаді, повинні підтримувати комунікацію з системою, на яку спрямовані зміни.

Запланованих змін у громаді найчастіше досягають завдяки використанню різнопланових підходів, заснова­них на аналізі динаміки процесів у громаді. Важливо, щоб соціальні працівники були гнучкими у виборі методів, мо­делей і тактик, оскільки інформація про ситуацію в ній постійно оновлюється і сама громада весь час розвиваєть­ся, змінюючи оцінку свого стану і своїх проблем.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   27


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка