Теоретичні основи практики соціальної роботи



Сторінка19/27
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.72 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   27

Навчальні тренінги

для працівників соціальної служби

Незмінним елементом системи навчання і розвитку персоналу будь-якої організації, особливо якщо вона впро­ваджує інноваційні проекти, є тренінги, учасники яких .опановують нову інформацію, розвивають навички вико­ристання її на практиці.

Зміст тренінгів у соціальній службі залежить від її по-|греб і можливостей. В одних службах вони можуть бути спрямовані на поліпшення організаційної культури, мік­роклімату в колективі, інших — на набуття потрібних для впровадження інноваційної програми знань або на роз­в'язання конфліктних ситуацій із клієнтами. Іноді прак­тикують тренінги з участю клієнтів, у процесі яких вони .утримують необхідні їм послуги, а соціальні працівники збагачують свої знання, розвивають навички, здобувають новий досвід, вирішують, за необхідності, певні питання внутріколективного життя.

-,* Керівник колективу соціальної служби, плануючи нав­чальні тренінги, повинен враховувати індивідуальні якос­ті працівників, особливості надання соціальних поапуг. ІЩаприклад, з метою розвитку в них навичок інтерв'юван-8Вя він може спланувати цілеспрямовану рольову гру, учас-"яяки якої розігруватимуть задану ситуацію (робота в парі ^асоціальний працівник — клієнт», до якої можна задіяти Двох учасників тренінгу або пару «слухач — тренер»; ін­доли продуктивною може бути роль «спостерігача»). До­цільно при цьому зробити відеозапис гри, що сприяє ґрун­товнішому аналізу навичок її учасників і їх розвитку в |Вфоцесі тренінгу. Продуктивним також є аналіз конкретних випадків реальної підтримки (стенограми інтерв'ю, відео- чи аудіозапису інтерв'ю, «мозкового штурму»).

Мету, завдання, структуру та інші особливості цієї ро­боти певною мірою ілюструють семінари, тренінги, органі­зовані для співробітників однієї зі служб підтримки сімей. Попри те що учасники цього заняття мали фахову освіту і попередній досвід, додаткове спеціальне навчання було не­обхідне їм для успішної реалізації нового для їх професій­ної культури проекту. Упродовж першого року діяльності служби працівники пройшли двоетапний «Тренінг для со­ціальних працівників підтримки сім'ї» (на 1-му і на 7-му місяці реалізації проекту), дводенний тренінг «Мережа міжвідомчої співпраці із захисту дитини» (на 11-му місці проекту), дводенний тренінг «Індивідуальне планування опіки над дитиною» (на 11-му місяці проекту).

На першому етапі організатори тренінгу мали на меті:



  • надати соціальним працівникам базові навички оці­­нювання сім'ї, яка перебуває у кризовому стані;

  • розкрити цінності і принципи соціальної роботи з­сім'єю;

  • ознайомити працівників з методикою оцінювання­сім'ї, якою керуються державні соціальні служби провід­­них європейських країн;

  • витлумачити поняття «сім'я в кризі» і з'ясувати­найхарактерніші ознаки такої сім'ї;

  • ознайомити соціальних працівників із концепцією­партнерської роботи із сім'єю;

  • ознайомити працівників із концепцією «доказової­соціальної роботи»;

  • розкрити необхідність системи супервізії, раціо­­нального ведення фахових нотаток;

  • створити психологічно безпечне навчальне середо­­вище, в якому могли б випробовувати свої навички.

На другому етапі мета тренінгу зводилась до таких по­ложень:

  • розвиток навичок оцінювання ситуацій на основі на­­явного досвіду і реальних фактів;

  • розвиток здатності учасників самостійно планувати­свою діяльність, ефективно використовувати супервізію;

  • розкриття особливостей групової роботи як засобу­підтримки сім'ї;

  • формування впевненості в собі під час міжвідомчих­зустрічей;

  • розкриття методів залучення дітей і сімей до участі­у міжвідомчих зустрічах;




  • розвиток методів роботи з дітьми, які живуть поза­сім'єю (відновлення контактів, возз'єднання сімей);

  • формування і реалізація стратегії роботи із захисту­дитини;

— вироблення і використання системи оцінювання ' іяроекту.

Отже, тренінгові заняття мали поступальний харакр, їх метою було розвинути теоретичні знання, практичні навички, а також допомогти глибше усвідомити місію, принципи та інноваційні форми роботи експериментальної соціальної служби.

Тренінги для співробітників соціальної служби сприя-тоть підвищенню якості обслуговування клієнтів, згурту­ванню трудового колективу, вдосконаленню навичок гру-яової роботи.
Запитання. Завдання


  1. Чим відрізняється тренінг від навчання в університеті?

  2. У чому полягають сутнісні особливості соціально-психологічно­­го тренінгу?

  3. Які чинники необхідно враховувати при плануванні часу і прос­­торової організації тренінгу?

  4. Як впливають індивідуальні стилі навчання на планування й ор­­ганізацію тренінгової роботи?

. 5. Розробіть правила, якими варто послуговуватися учасникам Групи соціально-психологічного тренінгу.

5 6. Чим обумовлена вимога конфіденційності у тренінговій роботі? 7. Складіть програму триденного тренінгу із визначенням теми, форми занять для працівників соціальної служби, яка займається створенням у сільській місцевості будинку компактного проживання (на 15 осіб) для людей похилого віку.

Теми рефератів



  1. Організаційно-методичні основи проведення тренінгу.

  2. Ключові принципи тренінгової роботи.

  3. Проведення тренінгів із дітьми.

  4. Проведення тренінгів із дорослими людьми.

3.4. Самокерована групова робота

Об'єднання людей у групи здатне змінити долі людей і навколишній світ. Групи можуть пом'якшити відторгнен­ня від інших, морально підтримати, забезпечити інформа­цією і навіть сприяти економічній незалежності. Вони та­кож можуть змінити ситуацію шляхом боротьби з чинни­ками, що призводять до бідності та дискримінації. Тому люди прагнуть об'єднуватися із собі подібними, щоб нав­чатися і гуртом долати проблеми.

Особливості груп самодопомоги

Одним із напрямів сучасної групової соціальної роботи є організація груп само- і взаємодопомоги шляхом об'єднання людей з однаковим досвідом, життєвою ситуацією, пробле­мами задля співпраці у подоланні особистих криз, поліпшен­ні свого буття. Переслідуючи у груповій взаємодії власні ін­тереси, вони часто своїми зусиллями стимулюють інших учасників групи до саморозвитку, поліпшення життєвих обставин. У цьому процесі вони обмінюються інформацією, досвідом, роздумами, допомагають одне одному. Функції і завдання соціального працівника при цьому полягають у допомозі клієнтам об'єднатися в групу, розпочати свою ро­боту. Як тільки хтось із учасників групи отримує визнання її лідера, перебирає під свою опіку організацію групової ро­боти, а група починає самостійно функціонувати як органі­зована система самодопомоги, фахівець тактовно дистанці-юється від неї, залишаючи за собою право і обов'язок спос­терігати за її справами, вносити необхідні корективи.



Групи самодопомоги (взаємодопомоги) групи, учасники яких, поділяючи певні особисті інтереси, маючи подібний досвід, об'єдну­ються для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади завдяки обміну інформацією, взаємопідтримці, іноді — представництву.

Участь у роботі груп самодопомоги позитивно впливає на ставлення людини до життя, бачення себе серед інших людей і в світі загалом. Перші групи самодопомоги були засновані і набули поширення в 50-ті роки XX ст. Виник­нення їх спричинене неефективністю діяльності соціаль­них служб, недостатніми можливостями у наданні ними повноцінної фахової допомоги клієнтам. Стимулювали цей процес і намагання громадськості послабити монополь-ЯИЙ контроль фахівців соціальної роботи над клієнтами ійяужб, особливо тих, що належали до системи психіатрич-рого обслуговування, атакож розширити використання ре-

і ^урсів особистості для самодопомоги і надання допомоги Дівшим у межах своєї громади. Історія розвитку і діяльності

і таких груп свідчить, що ідея самодопомоги адаптовується

ідо різних культурних контекстів.

• і Об'єднання людей у групи само-, взаємодопомоги може бути довільним (на основі спільних для всіх учасників проблем), тематичним (на основі специфічного аспекту проблеми), за ініціативою (на основі прагнення ініціаторів

; спільними діями досягти бажаних змін у громаді чи ото-

:ченні). Люди створюють або вступають у такі групи, щоб

підтримати одне одного, поділитися досвідом у подоланні труднощів, полегшити способи пізнання і задоволення власних потреб, навчитися отримувати і надавати допомо­гу, мати середовище для неформального спілкування. Ді­яльність таких груп може полягати і в організації дозвіл­ля, розваг їх учасників.

Для груп самодопомоги характерні такі ознаки:



  • гнучка структура, що зумовлює її мобільність у на­­данні допомоги;

  • участь людей з подібними життєвим досвідом, ситу­­ацією, проблемою, які хочуть і намагаються змінити своє­життя;

  • почуття причетності; готовність допомагати іншим,­взяти на себе частину їхніх турбот;

  • демократичність у прийнятті рішень з будь-яких пи­­тань внутрігрупового життя;

  • спрямованість індивідуальної і колективної діяль­­ності на задоволення інтересів і потреб учасників групи;­право і можливість кожного вийти з її складу, якщо вона­перестає відповідати цим критеріям;

  • недопустимість і неможливість використання ліде­­рами (керівниками) системи заохочень і санкцій як засобів­силового тиску;

  • зумовленість діяльності необхідністю протистояти­ізольованості, дискримінації, іншим проявам негативного­ставлення громади до певної групи людей;

  • різний рівень вияву потреби (участь у групі осіб, які­прагнуть змін у своєму житті, й осіб, які вже активно пра­­цюють над досягненням цієї мети);

  • віра в групові цінності, колективний ентузіазм,­впевненість у можливості досягти бажаних змін;

  • обмін інформацією про досвід і зміни, взаємодопо­­мога;

  • використання діяльності як конструктивного фак­­тора, неминучої умови досягнення запланованих цілей.

За тривалістю діяльності групи взаємо- і самодопомоги можуть бути короткочасними (закриті групи, які протягом одного-двох місяців інтенсивно працюють над розв'язанням конкретних проблем: зміною стереотипів поведінки, подо­ланням негативних емоцій тощо) і довготривалими (відкри­ті групи, учасників яких об'єднують довготривалі, постійні інтереси; нерідко вони є результатом трансформації зініці-йованих соціальними працівниками й успішних у своїй ді­яльності короткотривалих груп).

Сучасний британський фахівець Аллан Браун вирізняє такі групи самодопомоги, що діють у соціальній сфері:



  • групи у сфері фізичного здоров'я (мають на меті за­­доволення потреб людей, які мають проблеми, пов'язані зі­здоров'ям, чи доглядають за хворими родичами; до таких­груп належать групи жінок, хворих на рак молочної зало­­зи, групи людей, які живуть з ВІЛ, тощо);

  • групи підтримки емоційного і психічного здоров'я,­зорієнтовані на відновлення душевних сил; є елементом­допоміжної психотерапії (прикладом можуть слугувати­групи людей, хворих на шизофренію, або групи для дівчат-­підлітків і жінок, які зазнали сексуального насильства);

  • групи для батьків, котрі мають «проблемних» дітей­(слугують підтримкою для сімей, де виховуються діти з фі­­зичною інвалідністю, діти з труднощами в навчанні або де-­лінквентною поведінкою);

  • групи зміни поведінки (є активним засобом впливу­на людей із різними формами залежності, наприклад гру­­пи анонімних алкоголіків чи наркоманів);

  • групи життєвих змін (призначені для людей, яким­необхідне пристосування до певних змін у житті, наприк­­лад групи безробітних або людей похилого віку, які пере­­несли важку втрату);

  • освітні групи (їх діяльність спрямована на організа­­цію дозвілля, просвітництво, профілактику, прикладом­можуть слугувати молодіжні дискусійні клуби тощо);

  • групи самодопомоги у соціальних службах (діють­при денних центрах або стаціонарних закладах і мають на­меті задоволення потреб своїх членів, представництво їх­­ніх інтересів тощо).

За організаційним статусом групи самодопомоги пере­важно неформальні і не пов'язані з державними соціальними службами. Вони створюються з ініціативи учасни­ків, керуються ними і функціонують задля них. їх діяль-рість асоціюється із сучасним рухом користувачів соціаль­них послуг, який виступає за активну участь клієнтів у крнтролі за якістю соціального обслуговування. Крім того, немало людей внутрішньо здатні приймати допомогу тіль­ки у формі самодопомоги. Керуючись такими мотивами, вони об'єднуються у відповідні групи.

Однією із своєрідних форм груп самодопомоги є клубні будинки — групи самодопомоги людей з проблемами пси­хічного здоров'я, людей із надмірною вагою, які зазнали насилля, втратили близьких родичів та ін. У багатьох кра­їнах такі групи об'єднують людей майже за всіма соціаль­ними і медичними проблемами.

Іноді організація групи самодопомоги є лише першим кроком, і згодом її діяльність набуває значно ширших мас­штабів. Йдеться про те, що члени такої групи, займаючись розв'язанням своїх питань, починають бачити їх у широко­му соціальному контексті. На цій підставі вони вступають у взаємодію з органами влади, добиваючись прийняття за­гальнодержавних рішень, ухвалення законів, завдяки яким можна було б подолати проблеми певних категорій людей у межах усього суспільства.

Отже, групи взаємо- і самодопомоги є активною формою роботи людей щодо самостійного розв'язання власних проб­лем. Подальший їх розвиток деякі вчені пов'язують із зане­падом традиційної ролі сім'ї, трудового колективу, релігій­них і громадських організацій як підтримуючих систем.



Організація самокерованої групової соціальної роботи

Найсуттєвішою ознакою самокерованої групової соці­альної роботи є зацікавленість, ініціатива її учасників, здатність кожного з них до конструктивної взаємодії, вміння задовольняти власні інтереси, не обмеж-уючи мож­ливостей інших у реалізації їх потреб. Передумовами цьо­го є здорові стосунки між її учасниками, довіра і відкри­тість у спілкуванні, підтримка і взаємовиручка у групі і поза її межами. Свої заняття такі групи проводять там, де зручно їх учасникам (у клубах, школах, церквах, громад­ських центрах, приватних помешканнях, парках тощо). Оскільки вони часто не мають змоги своїм коштом винай-мати приміщення, їм допомагають у цьому соціальні служби, медичні заклади, які працюють над розв'язан­ням проблем, що спонукали людей об'єднатися у групу. Ніхто не може нав'язати час, частоту, тривалість зібрань, форми взаємодії у процесі їх роботи — все це належить до компетенції учасників сам скерованої групової роботи. Попри те вони можуть звернутися по консультацію, допо­могу досвідчених у таких справах фахівців соціальної ро­боти і закономірно розраховувати на адекватне їх сприян­ня цьому.

Традиційно розвиток груп самодопомоги охоплює такі стадії, як заснування (початок), неформальна організація, формування лідерства (керівництва), початок формальної організації, призначення оплачуваного штату і професій­них працівників. Однак це не означає, що для всіх груп во­ни є обов'язковими.

На етапі заснування групи важливо з'ясувати, яким має бути членство у ній (відкритим чи закритим). Рішення про відкритість групи пов'язане з необхідністю вироблен­ня чітких правил прийому до її складу нових учасників, а також виходу з неї.

Вступ до самокерованої групи є важливим кроком у житті людини, особливо якщо вона не звикла бути в ко­лективах, не має досвіду взаємодії в них. Перед тим необ­хідно переконатися, чи буде обрана група безпечним, ком­фортним середовищем для неї, чи можна буде у ній вільно висловлюватися, чи не існуватиме упередженого, дискри­мінаційного ставлення.

Група самодопомоги може бути організована як профе­сіоналом (лікарем, психологом, психотерапевтом, соціаль­ним працівником, підготовленим до такої роботи право­охоронцем), так і людьми з подібними проблемами. На перших порах професіонал може допомагати учасникам в організації внутрігрупових процесів, скеровувати їх, доки група не почне оптимально функціонувати за рахунок власних організаційних ресурсів.

Участь соціального працівника в роботі груп само- і взаємодопомоги залежить від етапу розвитку і функціону­вання, на якому вона перебуває:


  1. створення групи (соціальний працівник долучається­до формування групи, розв'язання організаційних пи­­тань);

  2. початок роботи групи (соціальний працівник допо­­магає учасникам у налагодженні стосунків, розробленні­групових норм, визначенні цілей і завдань групи, плану­­ванні її дій);

3) діяльність групи (соціальний працівник бере участь у подоланні складних ситуацій, які виникають у процесі її роботи, реалізації плану дій).

Соціальний працівник має знати про існування груп само- і взаємодопомоги в громаді, в місті, регіоні, країні, стимулювати обмін досвідом між ними, направляти нових осіб для участі в їх роботі, за необхідності і самому співпра­цювати з ними. Особливо важливою є його роль у встанов-ле,нні перших контактів учасників групи, прогнозуванні ймовірних конфліктів і їх профілактиці, послабленні внутрігрупової напруги, консультуванні учасників з проб­лем, які їх турбують. Іноді йому доводиться рекомендува­ти комусь із них покинути групу. Та найголовнішим його завданням є сприяння самодостатньому самокерованому її функціонуванню. Цією своєю місією він стимулює зміну фокусу діяльності групи від концентрації її учасників на власних проблемах до особистої відповідальності за зміни у своєму житті, формування впевненості у своїх силах, опанування навичок розв'язання власних і колективних проблем без допомоги фахівця. Саме в цьому полягає суть і прогресивність цієї форми соціальної роботи.

Суттєвою перевагою самокерованої групової роботи є її сприяння саморозвитку особистості, набуттю нею соціаль­ного досвіду, відновленню здатності мобілізувати фізичні і душевні сили, впливати на моральне прийняття себе інши­ми, можливо, навіть на поліпшення свого економічного становища. У цій справі продуктивно спрацьовує викорис­тання соціальним працівником у процесі створення груп ефекту наснаження, яке вселяє учасникам нові відчуття у повсякденному житті, у стосунках з іншими.

Іноді для більш ефективної роботи довготривалих груп самодопомоги, кількість учасників яких перевищує дванадцять осіб, доводиться ініціювати створення коор­динаційного органу в складі координатора групи, його заступника, секретаря (скарбника), а також представни­ків професійної консультативної ради, кожен з яких ма­тиме певні обов'язки.



Координатор збирає збори групи, представляє її інтере­си, забезпечує розроблення правил роботи, статуту, плану дій, визначає їх мету, залучає до співпраці волонтерів тощо. Він повинен добре володіти мистецтвом спілкування і про­дуктивної співпраці з іншими людьми. На зустрічах, зборах йому необхідно весь час пам'ятати, що має справу з людьми, які, перебуваючи у стані стресу, отримують мінімальну до­помогу або взагалі позбавлені її, а дехто навіть утратив віру в те, що його проблеми можуть когось хвилювати і що хтось здатний йому допомогти. Тому координатор має бути гото­вим і здатним наснажувати всіх учасників групи.

Заступник координатора здійснює всю організаційну і представницьку роботу за відсутності координатора або виконує конкретні доручення й тому має володіти анало­гічними навичками і якостями.

Секретар (скарбник) формує і зберігає документацію, яка стосується роботи в групі, збирає кошти для спільних потреб і систематично (наприклад, щоквартально) допові­дає групі про витрати і потреби.

Відповідальний за зв'язок з громадськістю організовує циркулювання інформації у групі, повідомляє її учасни­кам про всі зміни, зустрічі тощо, розміщує оголошення та інформацію в ЗМІ, розповсюджує брошури, буклети, лис­тки, методичні посібники.

Відповідальний за поповнення фондів, ресурсів нала­годжує контакти з громадськістю, підприємцями, фонда­ми, здатними і готовими фінансове забезпечити повсяк­денні витрати групи. Нерідко він організовує цілеспрямо­вані акції (лотереї, продаж кондитерських виробів тощо) для отримання необхідних засобів.

Такий розподіл повноважень не є обов'язковим для кожної групи, а залежить від конкретної внутрігрупової ситуації, її взаємодії із зовнішнім середовищем, а тому, як правило, поєднує в собі загальні (універсальні) й особливі (властиві конкретній групі) аспекти.

При групі самодопомоги може діяти консультативна рада з фахівців соціальної роботи, які мали б бути близь­кими у поглядах на основні питання її функціонування. Це помітно підвищує довіру учасників до ініціатив і справ групи, додає їй привабливості в очах людей, які цікавлять­ся її діяльністю. Користь від цього мають клієнти (взаємо­дія з консультативною радою допомагає їм раціонально ор­ганізувати свою співдїяльність) і фахівці соціальної робо­ти, отримуючи цінний для осмислення і вдосконалення своєї роботи емпіричний матеріал.

Група може вести реєстраційний журнал, фіксуючи в ньому відвідувачів, телефонні дзвінки, письмову корес­понденцію, пропозиції учасників тощо. Зафіксована в ньо­му інформація прислужиться як основа для бази даних, без якої неможлива систематизація відомостей про історію створення групи, її учасників, справи.

Після кількох зібрань групи може спостерігатися зниження кількості її учасників. Інколи причина цього полягає в усвідомленні ними того факту, що їхні надії не ви­правдовуються або очікування суттєво відрізняються від очі­кувань лідера та інших членів групи. Завчасне обговорення очікувань від групи може зменшити відсоток «відсіву».

Зі зміцненням групи виникає потреба і бажання поді­литись своїми знаннями щодо організації взаємодопомоги і взаємопідтримки, розширюються міжгрупові зв'язки, що є передумовою створення місцевих, регіональних і на­ціональних товариств. З часом група взаємопідтримки, нагромадивши певний досвід роботи, розширивши свої ря­ди, може трансформуватися в нове організаційне утворен­ня — громадське об'єднання, професійну соціальну служ­бу тощо.

Такий шлях подолала одна із соціальних служб в Украї­­ні, яка допомагає людям із розумовою відсталістю. Виникла­вона як група взаємодопомоги батьків, котрі виховували ді­­тей, визнаних психолого-педагогічними комісіями нездат­­ними до навчання. Було відібрано 15 дітей одного віку зі­схожими діагнозами й організовано для них розвиткові­програми: фізичну реабілітацію, творчі групові заняття (му­­зичні, малювання, рукоділля, ляльковий театр), заняття­психолога з метою корекції поведінки, групову роботу для­матерів. Згодом група почала пошук нових учасників, по­­ширюючи інформацію про себе у районних психоневроло­­гічних диспансерах, засобах масової інформації. Розшири­­лася і її діяльність шляхом проведення для батьків лекцій­юристів, інших фахівців; збільшення кількості занять; ор­­ганізації акцій зі збору одягу для дітей, яких батьки відда­­ли до спецінтернатів, науково-практичних конференцій з­метою привернути увагу до проблем дітей із розумовою­відсталістю та їхніх батьків. Ознайомилися батьки із робо­­тою соціальних служб для розумово відсталих дітей зару­­біжних країн, налагодили співпрацю з викладачами і сту­­дентами вищого навчального закладу, який готує фахівців­соціальної роботи.

Через кілька років на осно'ві групи взаємодопомоги-бу­ло створено міську благодійну організацію, діяльність якої ґрунтувалася на співпраці з районними органами державної влади та інтенсивному пошуку ресурсів з ме­тою впровадження комплексної програми догляду за ро­зумово відсталими. Ця організація об'єднала довкола себе сотні родин, регулярно надаючи реабілітаційні послуги більше ніж 120 дітям і дорослим з інтелектуальною недо­статністю. Проте далеко не завжди групи самодопомоги перерос­тають у такі великі громадські утворення. Часто вони об­межують свою діяльність інтересами і проблемами своїх учасників.

Запорукою успішного функціонування групи само- і взаємодопомоги є вміння її учасників використовувати на­явні ресурси та відшуковувати нові. Такими ресурсами мо­жуть бути асоціації фахівців, громадські організації і доб­рочинні фонди, церква, виробники фармацевтичної про­дукції, представники місцевого бізнесу, міліція, політики і філантропи та ін.

Групи самодопомоги, залучаючи ресурси громади, во­лонтерів та інших громадян, сприяють розділу відпові­дальності між державними організаціями та формальни­ми й неформальними утвореннями громадян, розвиткові громадянського суспільства.


1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   27


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка