Завершення і оцінювання групової соціальної роботи
Визначення оптимального терміну групової соціальної роботи є складним завданням, оскільки різні учасники групи рідко одночасно досягають поставлених цілей і виходять на однаковий рівень розв'язання своїх проблем. Інколи вони навмисне прагнуть затягнути групову роботу, зволікають зі змінами у своєму житті, щоб продовжити собі відчуття затишку, до якого почали звикати під час групових занять.
Як правило, завершення гру пової роботи (термінація) пов'язане з рівнем розвитку групи; типом завершення (прощання учасників, відокремлення учасника від групи); психічними процесами, які переживають учасники; психічними процесами ведучого (фасилітатора) групи.
І дітей, і дорослих на цьому етапі проймають двоякі почуття. З одного боку, їх сповнюють приємні емоції у зв'язку з близькою перспективою «жити самостійно». Водночас вони відчувають певний дискомфорт, піддаються сумним переживанням, оскільки вже не матимуть змоги взаємодіяти з людьми, до яких звикли, з якими зблизилися, знайшли багато спільного. Неминуче прощання пробуджує спогади про минулі втрати, період життєвої ізоляції, якоюсь мірою відроджує почуття безпорадності. Наприклад, діти, котрі пережили насилля в родині, рідко ведуть мову про те, що їм важко розлучитися з групою. Однак стверджують про відчуття близької втрати, поки-нутості. Такі переживання можуть спричинити їх агресивну поведінку, відмову від виконання завдань, занурення в себе, регрес, намагання принизити значення групи та її ведучого.
У кожному разі фасилітатор повинен допомогти учасникам групи усвідомити, що його робота завершується. У цій справі можуть бути ефективними такі техніки:
-
допомога учасникам групи побачити зв'язок між негативними почуттями, які викликає у них близьке завершення групової роботи, та їх минулими проблемами (особистими втратами, соціальною ізоляцією);
-
акцентування на позитивних емоціях, пов'язаних іззавершенням програми, підготовка її учасників до припинення зустрічей;
-
спогади про роботу групи, аналіз особистих успіхів їїучасників;
-
рекомендації учасникам групи, їх родинам щодо подальшої роботи над особистісним розвитком.
Добре продумані, психологічно грамотно вибудувані останні зустрічі здатні підсилити досягнутий протягом усієї роботи групи позитивний ефект, вселити клієнтам почуття соціального оптимізму, впевненості в собі. Неувага до їх важливості здатна зруйнувати все, чого вдалося досягти протягом усієї попередньої роботи.
Для того щоб якомога менше виникало проблем у зв'язку із завершенням групової роботи, фасилітатори ще на етапі формування груп, особливо з невизначеним терміном роботи, обговорюють процедуру прощання і відокремлення учасників групи.
При завершенні групової роботи обговорюють як позитивні результати і способи їх перенесення в реальне життя, так і неподолані проблеми, над якими учасник групи має працювати в майбутньому. Часто для цього використовують техніку «моделювання майбутнього» (індивідуальні і групові фантазії на тему «Чим тепер заповниш час, який відводив на відвідування групи?», «Що відбуватиметься в групі без тебе?», «Хто займе твоє місце?»), а також окреслення для кожного учасника «зони найближчого розвитку» і завдань для самостійної роботи над своїми проблемами.
У групах, робота яких заздалегідь обмежена у часі, тер-мінація відбувається після спільного обговорення її учасниками і фасилітатором. При цьому слід мати на увазі, що для роботи учасників групи над своїми почуттями, які виникають у зв'язку із завершенням групової роботи, потрібен час і цей процес не варто необдумано формувати. Обговорення почуттів, пов'язаних із прощанням, повинно бути зорієнтоване на виявлення й опанування неадаптивних форм реагування (гнів, знецінювання, заперечення, порушення групових правил і норм тощо). За таких обставин наголошують, що рішення про завершення функціонування групи приймають самі учасники. У ролі адаптивної «противаги» використовують спільні спогади значущих подій у групі.
Пом'якшити процес прощання може «прощальна зустріч» (вечірка, програму і меню якої продумують учасники групи), підтримання контактів після припинення функціонування групи.
На етапі оцінювання визначають відповідність досягнутих результатів поставленим цілям. З цією метою часто відновлюють у пам'яті умови контракту, а відтак фасилітатори й учасники групи висловлюють свою думку, чи відповідають їм досягнуті результати. Нерідко у такі хвилини звучать слова вдячності.
Іноді від соціального працівника очікують формального звіту про проведену групову роботу і фахової оцінки її наслідків. Як і в інших різновидах соціальної роботи, тут теж важлива саморефлексія (самоаналіз) соціального працівника, яка дає змогу проаналізувати власний позитивний і негативний досвід.
Оцінювання групової роботи є складним процесом, ад-зке п результати часто віддаленні в часі і про них можна зробити висновок лише після того, як учасники групи почнуть (чи не почнуть) використовувати у своєму житті здобуті під час роботи в групі навички і знання. Тому на етапі оцінювання соціальної групової роботи необхідно зважати неггакД аспркти: оцінювання організації роботи, презентацій і методів роботи з групою, поведінки групи та її учасників; результатів.
Багатьом соціальним працівникам перед тим, як починати групову роботу чи очолити групу, доводиться пережити вагання. Адже у процесі групової роботи буває складно передбачити можливий характер взаємовідносин, спрогно-зувати поведінку учасників групи. Глибокими бувають переживання, що інформація про обговорювані в групі проблеми може вийти за її межі, через що неможливо буде гарантувати кожному учаснику групи безпечні умови для висловлювання. Попри ці застороги групова робота в останні десятиліття набуває все більшої популярності.
Запитання. Завдання
-
Охарактеризуйте найважливіші етапи підготовки до роботи групи.
-
Визначте важливість правил групової роботи для належної організації зустрічей. У який спосіб, на Вашу думку, повинен реагувативедучий групи на порушення правил?
-
Якою, на Вашу думку, може бути роль фасилітатора (ведучого)групи?
-
Складіть план проведення тренінгу профілактики тютюнопалін-ня для старшокласників. ->
-
Які техніки і засоби доцільно використовувати під час проведення групової роботи?
-
Від яких чинників залежить зворотний зв'язок під час груповоїроботи?
-
Чому у груповій соціальній роботі особливу увагу приділяютьтермінації групи?
-
Що дає для учасників групи і фасилітатора оцінювання результатів групової соціальної роботи?
-
Соціальна працівниця, завершуючи групову роботу з дітьми, якіпережили сексуальне насилля, використала такі завдання:
1) «З того часу, як я у групі» (діти заповнюють анкети, які давали змогу дізнатися про зміни, що сталися у почуттях та поведінці за час участі у груповій роботі); 2) «Моя група» (на аркуші паперу учасники групи перелічували почуття, що можуть виникнути у зв'язку із завершенням групової роботи; відтак ведучий провів дискусію, в якій учасники оцінювали свій досвід участі в групі, обговорювали, що було найкориснішим, що б вони зробили інакше, якби самі планували роботу в групі); 3) «Прощання» (діти отримали бланки прощальних листів кожному учаснику групи та її ведучому і заповнили їх: ведучий також написав листа кожній дитині, в якому він відзначав успіхи та досягнення у процесі групової роботи. Ці листи роздали адресатам і кожен зачитав отримані листи вголос). Як Ви оцінюєте такий спосіб термінації стосунків? Що б Ви зробили у такій ситуації?
Теми рефератів
-
Умови ефективної організації групової роботи.
-
Планування групової соціальної роботи.
-
Мета і зміст групової роботи.
-
Засоби і техніки проведення групової соціальної роботи.
-
Перспективи розвитку групової соціальної роботи в Україні.
3.3. Проведення тренінгів у соціальній роботі
Сучасна соціальна робота спирається на ідею активізації клієнтів, використання внутрішніх ресурсів людини для її саморозвитку й самовдосконалення. Важливу роль у цьому відіграє навчання новим навичкам, зокрема навичкам спілкування та управління власними емоціями. Воно передбачає застосування активних методів, побудованих на власному досвіді дорослих людей, які вже мають сформований спосіб опанування нових знань і умінь. Саме на таких формах роботи ґрунтуються тренінги.
Сутність і призначення тренінгової роботи
Тренінгові заняття у груповій соціальній роботі мають на меті передусім формування і розвиток практичних навичок їх учасників. Водночас вони позитивно впливають на закріплення і збагачення здобутих знань, пробуджують інтерес до пізнавальної діяльності. Організація тренінгової роботи ґрунтується на партиципаторному (лат. рагіісіаііо — участь, причетність) впливі на її учасників, тобто на методиці співучасті.
Тренінг (англ. Ігаіпіп§) — вид групової роботи, яка грунтується на використанні активних методів формування нових навичок, самопізнання і саморозвитку.
За такої організації роботи уся група включена у процес занять, учасники яких мають змогу поділитися або обмінятися знаннями, обміркувати проблеми, разом шукати оптимальне рішення. У зв'язку з цим одне з найважливіших завдань фасилітатора полягає у створенні мікроклімату, який заохочував би учасників групових занять до вільного висловлювання думок, пошуку відповідей на проблеми, що їх хвилюють.
Найхарактернішими ознаками тренінгової роботи є:
-
реалістичність (використовуваний під час тренінго-вих занять матеріал має бути правдивим, а приклади і умови завдань — взятими з реального життя);
-
персоніфікація (необхідно, щоб приклади були взяті|з життя конкретних людей, завдяки чому учасники за-дять зможуть глибше та повніше зрозуміти проблему);
-
зворотний зв'язок (протягом тренінгу його учасники повинні мати змогу висловлювати свої думки, почуттяа приводу почутого і побаченого);
-
корекція розуміння учасниками матеріалу (використовуючи зворотний зв'язок, тренер має вносити зміни уМатеріал, над яким працюють учасники занять);
-
відсутність соціального тиску (на тренінгових заняттях не повинні бути присутніми значущі особи — вчителі, батьки, оскільки це може створити труднощі у саморозкритті, щирості учасників);
-
конфіденційність (інформація, яка використовується у процесі роботи, не підлягає розголошенню; адміністрація закладу, в якому відбувається тренінг, може отриматидише узагальнену, оброблену статистичне інформацію);
— рівні умови для всіх учасників тренінгу.Організатор занять повинен дбати про формування у
нленів групи почуття довіри одне до одного і до тренерів, інтерес до нових ідей і нової інформації. Сприяють цьому ЦР тільки відповідна манера спілкування, а й просторова організація приміщення для тренінгу, за якої всі його учасники, у т. ч. тренери, розміщуються по колу.
Ефективність тренінгової роботи забезпечується дотриманням таких вимог.
1. Тренер (фасилітатор) організовує заняття, учасники якого самостійно здобувають знання, опановують навички. Тому курс має бути зручним, а його матеріали — доступними для використання.
-
Належна мотивація учасників групової роботи, усвідомлення потрібності і корисності знань, навичок, над здобуттям яких їм доведеться працювати. Проблеми, які розглядаються на заняттях, мають відповідати їх нагальнимпотребам.
-
Тренінг має бути цікавим, спиратися на емоції учасників. Тому в кінці заняття доречними будуть запитання:«Що ви відчували під час заняття?», «Чого ви навчилисясьогодні?»
-
Навчання повинно використовувати інтерактивніметоди, передбачати можливість дискутування. Учасників занять слід заохочувати до обміну досвідом, обговорення особистих і професійних проблем. Сприяти в цьому можуть запитання, групові дискусії, тематика рольової гри.Наприклад, можна обрати для обговорення складний випадок із практики соціального працівника.
-
Аналіз під час тренінгової роботи конкретних ситуацій. Це дає змогу перейти від практичних ситуацій до теоретичних узагальнень.
-
Формулюючи тему для обговорення, дискусії, даючизавдання індивідуальної чи групової роботи, необхідно переконатися, що учасники тренінгу правильно зрозуміли їх.
-
Теоретичний (лекційний) виклад матеріалу не повинен тривати більше 15—20 хв., містити більше чотирьохнових тез, які потрібно буде пояснити і обговорити. Він може містити елементи дискусії, запитання, додаткові приклади і пояснення.
-
Ілюстративні, роздаткові матеріали, технічні засобинавчання повинні бути підібрані заздалегідь з урахуванням змісту тренінгової роботи.
-
Не можна пропонувати слухачам робити те, чого тренер не може зробити сам.
10. Включення Уу тренінгову роботу елементів самооцінки, що дає змогу учасникам самостійно оцінювати результати своїх нових знань і навичок.
Під час планування тренінгових занять необхідно враховувати їх тривалість, оскільки одні тренінги передбачають кілька годин, інші — весь день або кілька днів. Це зобов'язує до збалансовування періодів спілкування і відпочинку. Тривалість занять залежить від мети, завдань, групової роботи, Індивідуальних і вікових особливостей її учасників, кількості й інтенсивності вправ і завдань.
Внутрішнє життя тренінгової групи має свою динаміку, яка охоплює такі етапи:
— орієнтовний. Учасники тренінгових занять знайомляться між собою, ознайомлюються з правилами майбутньої роботи, виконують вправи, які активізують реакцію, :: увагу, мислення;
,! — реконструктивно-формуючий. Спершу тренер (фасилітатор), запропонувавши учасникам занять розповісти, що , рони знають про дану тему, з'ясовує рівень поінформованос-• ті, обізнаності групи. Відтак він наголошує на її важливості, ;. ( розкриває необхідну для продуктивної роботи інформацію, 1 ' враховуючи при цьому вік, освітній і культурний рівень учасників, ініціює колективне обговорення цієї інформації, '' що дає підстави для висновків про глибину її засвоєння; , ; — закріплюючий. З ініціативи тренера учасники вико-'";, нують вправи, метою яких є набуття практичних навичок, , обговорюють можливість використання на практиці здобу-'., тих знань. Наприклад, на тренінгових заняттях із профілактики вживання наркотиків дітьми доцільно змоделю-вати й обговорити різні ризиковані ситуації, спричинені вживанням психоактивних речовин. Завдяки зворотному зв'язку, що виникає у процесі цієї роботи, тренер отримує необхідну для підведення підсумків тренінгу інформацію. На всіх етапах тренінгу важливо тримати у полі зору емоційний настрій групи, цілеспрямованими процедурами коригувати його, пам'ятати, що у процесі комунікації між учасниками занять можуть виникати певні бар'єри (фільтри) довіри-недовіри, особистісних ставлень, попереднього досвіду роботи тощо.
Навчання під час тренінгу, як правило, побудоване на заздалегідь підібраних вправах. Тренер (тренерська команда) повинні усвідомити мету заняття, форми, методи роботи, а також засоби, необхідні для її досягнення, раціонально розподілити час для колективних, індивідуальних вправ, осмислення і закріплення результату. Кожен конкретний випадок потребує адекватних йому методик, технологічних прийомів та інструментів. Наприклад, маючи на меті допомогти дорослим людям з проблемами психічного здоров'я поновити втрачені навички, запобігти втраті існуючих, соціальні працівники клубного будинку намагалися через тренінги навичок навчити клієнтів раціонально Вести свій бюджет, відвідувати людні місця, магазини, театри. У процесі групової роботи, заснованої на теорії навчання, клієнтів навчали навичок поведінки у громадському транспорті, щоб дістатися до потрібного місця. Одним із центральних аспектів занять було відпрацювання здатності оптимально поводитися у різноманітних соціальних ситуаціях (прийнятна мова, адекватне використання невербальних комунікативних засобів тощо). Проводилися й інші заняття для поновлення навичок побутової діяльності (наприклад, дрібний ремонт), працевлаштування, подолання інших проблем.
Часто тренінги є лише певним етапом роботи з клієнтами, що дає змогу детально вивчити і зрозуміти особливості кожної людини, передбачити і скоригувати її поведінку в різних ситуаціях.
Методи і стилі навчання
Тренінг у соціальній роботі найраціональніше будувати на взаємоактивному навчанні, дискусіях, «мозкових штурмах», рольових іграх, розв'язанні ситуативних задач і аналізі випадків, обумовивши з учасниками правила їхнього проведення. При цьому тренер виконує роль координатора.
Дискусії доцільні тоді, коли всі учасники мають певні знання й досвід щодо проблеми, яка обговорюється. Слід заохочувати слухачів навідними запитаннями. Тренерові необхідно вміти слухати інших і «керувати» аудиторією. Неприпустимо відступати від заданої теми або перетворювати дискусію на стихійну, бурхливу сварку.
Методика «мозкового штурму» передбачає збір від учасників тренінгів нових ідей на задану тему та визначення пріоритетності висловлених пропозицій.
Рольова гра як один із методів взаємоактивного навчання дає змогу відтворювати життєві ситуації, зрозуміти психологію дитини, наприклад, з ВІЛ-інфекцією, сформувати в слухачів правильне ставлення до них. При розподілі ролей і ситуацій тренер пояснює слухачам їхні завдання, допомагає їм порадами, просить виконавців ролей пацієнтів «увійти в образ», забути на хвилину про свої вік, професію, знання, погляди, принципи. Під час рольової гри тренер може ставити запитання і глядачам, і учасникам рольової гри, а відтак підводить підсумки, акцентуючи на ключових моментах.
Для розв'язання ситуативних задач і аналізу випадків доцільно ділити учасників тренінгу на малі групи, однак можлива й індивідуальна робота. Обговорення конкретних ситуацій дає змогу учасникам на запропонованій моделі удосконалювати навички й уміння, які можна використовувати в подальшій практиці.
Метою ставлення запитань є активізація учасників, пошук нового рішення, напрям дискусії, перевірка розуміння сказаного і засвоєння матеріалу, контроль інформо-ваності слухачів. Питання можна ставити як усій групі, •гак і окремим учасникам.
Концентрації уваги слухачів, зниженню їхньої стомлюваності сприяють зміни видів роботи, перехід від одного Щйпу заняття до іншого, форми взаємоактивного навчан-ЇВЯІ розминки, заохочення слухачів, жарти й гумор. іііі Кожній людині, особливо дорослій, яка має досвід навчальної діяльності, властивий певний стиль (індивідуаль-Ш манера, спосіб, особливості) засвоєння і використання вих знань. Він може бути зумовлений різноманітними давнішніми впливами (батьки, вчителі, вихователі, колеги), самовихованням, а також особливостями психічного стану людини, наприклад певними психічними розлада-Ірйй* За спостереженнями сучасного британського дослідни-] Ще Пітера Хонея, кожна людина за стилем своєї навчальної Діяльності може бути ідентифікована як активіст, мисли-••$йяь, теоретик, прагматик. Кожному з цих стилів власти-$йй певний спосіб сприйняття і використання нової інфор-;ІІації, що значною мірою обумовлює поведінку людей під |Яас тренінгових занять.
•. Активісти. Вони завжди готові одержувати нові знання і досвід, насолоджуються кожною миттю того, що відбувається, залюбки осягають свіжу інформацію, використовують її на практиці. Вони об'єктивні, не вражені необ-і^рунтованим скептицизмом, що дає їм змогу з ентузіазмом (^Приймати все нове. Проблеми вони долають методом ' ^мозкового штурму». Здійснивши заплановану роботу, відразу шукають нову. Чудово справляються з труднощами, які містять у собі новизну, дратуються через нудні, часто повторювані завдання. Товариські, люблять перебувати серед людей, але при цьому схильні концентрувати увагу на собі. Активісти є душею колективу, їх здебільшого можна побачити в центрі всіх подій.
! Мислителі. Такі люди схильні відступити на крок^а-! зад, щоб зважити, обміркувати здобуті знання і досвід, ! оцінити їх із різних позицій, шукаючи в них прихований | зміст. Вони аналізують, збирають інформацію, ретельно Обмірковують висновки. Аналіз інформації, знань і досвіду має для них велике значення. На це вони відводять багато часу, нерідко спізнюючись через це з висновками.
Під час занять і дискусій вони займають місця у задніх ; рядах, з непідробним інтересом спостерігають за діями лю-( дей. Перед тим як висловитися, уважно вислуховують інших. Свою точку зору висловлюють, належно з'ясувавши й осмисливши предмет і напрям дискусії.
Теоретики. Вони адаптовують й інтегровують результати своїх спостережень, пізнавальної діяльності в складні, але логічні теорії. Проблеми розглядають в логічній послідовності, поетапно охоплюючи всі їх аспекти. Культура їх пізнавальної діяльності є бездоганною. Охоче висувають ґрунтовні гіпотези, принципи, теорії, моделі. Аналіз і синтез — їх улюблені інтелектуальні заняття, їхні підходи до різноманітних проблем є системними, виваженими. Усе, що не відповідає цим критеріям, негайно відхиляють. Водночас вони схильні до вагань, не терплять суб'єктивних суджень, прямолінійного мислення, легковажності у пізнавально-інтелектуальній сфері.
Прагматики, їх передусім цікавить те, наскільки ідеї, теорії і методи працюють на практиці. «Завжди є кращий спосіб», «Якщо ідея працює на практиці — значить, вона заслуговує на увагу». Особливо налаштовані вони на пошук нових ідей, за першої нагоди намагаються втілити їх у життя. Охоче погоджуються на навчання, оскільки впевнені, що набуті знання обов'язково прислужаться їм.
У реальному житті рідко можна зустріти людей, які однозначно відповідають усім критеріям якогось одного стилю навчання. Як правило, навчальній діяльності людини властиві якості різних стилів, хоч нерідко якийсь із них домінує.
Соціальний працівник (тренер) повинен дбати про всебічне методичне забезпечення своїх занять, враховувати, що учасникам тренінгу властиві різні стилі навчання, тобто вони сприймають і використовують знання у різний спосіб. При цьому він не повинен переносити власні уподобання (власний навчальний стиль) на стиль викладання. Навіть якщо навчальна група є більш-менш однорідною, в ній все'одно можуть бути люди, котрим не підходитиме прийнятний для більшості метод навчання (мислителям — рольові ігри, практикам — теоретико-фі-лософські диспути тощо).
Під час тренінгу необхідно дбати про урізноманітнення, чергування методів і технік: знайомство (коло) — малі групи — групова робота — «мозковий штурм» — міні-лек-ція — керована дискусія — робота в парах — рольова (ділова) гра — групова робота — рухові вправи тощо. Це допоможе утримати на високому рівні увагу і працездатність групи, врахувати різні стилі навчання.
Особливості соціально-психологічних тренінгів
Соціально-психологічний тренінг (СПТ) як різновид тренінгової роботи відкрив і обґрунтував у 70-ті роки !ЗвХ ст- німецький вчений Манфред Форверг (1933—1989), 1 використавши для цього елементи рольових ігор і драми. Головна його особливість полягає в активізації психологічних. чинників міжособистісної взаємодії, що відчутно стимулює підвищення якості й ефективності групової роботи. соціальній роботі його використовують для надання клієнтам «нань, розвитку навичок, необхідних для соціальної адаптації чи реінтеграції.
Соціально-психологічний тренінг — різновид психологічного тренінгу, орієнтований на використання активних методів групової роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні.
Зміст соціально-психологічних тренінгів залежить від завдань роботи конкретної групи клієнтів. Наприклад, завданнями соціальне-психологічного тренінгу для корекції агресивної поведінки підлітків можуть бути:
-
аналіз та усвідомлення підлітками агресивних тенденцій у власній поведінці;
-
особистісна переоцінка агресивних дій і обговоренняможливих варіантів конструктивної поведінки в подібнихситуаціях;
-
підвищення соціально-психологічної компетентності, розвиток здатності позитивно взаємодіяти з людьми;
-
формування активної соціальної позиції, розвитокздатності здійснювати значущі зміни в своєму житті;
5)підвищення загального рівня емоційної культурипідлітків, оволодіння вміннями і навичками конструктивної міжособистісної взаємодії.
Структура тренінгових занять залежить від завдань і особливостей тієї групи осіб, для яких вони призначені. Так, соціально-психологічні тренінги учнів випускних класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,, що мали на меті розвиток їх здатності жити за межами інтернату, складаються з таких етапів:
—інформаційно-мотиваційна зустріч із старшокласниками і відповідальними працівниками (ознайомлення зпрограмою, заохочення, формування групи);
—попереднє з'ясування потреб у набутті знань і навичок, визначення рівня компетентності (анкетування);
—первинне індивідуальне інформаційно-мотиваційнеконсультування (надання інформації про форми роботи; ––------ з'ясування психологічного стану, зокрема можливих переживань щодо участі у тренінгах, соціальних проблем, пов'язаних з тематикою тренінгів, а також побажань щодо тренінгів);
-
проведення тренінгових занять на тему: «Розвитокнавичок спілкування», «Профілактика вживання алкоголюта наркотиків», «Розвиток навичок незалежного життя»;
-
повторне індивідуальне короткострокове консультування (обговорення проблем, які виникають під час тренінгів, і власних здобутків);
-
оцінювання впливу програми на підвищення рівнякомпетентності старшокласників (фокус-група, опитування старшокласників і працівників школи-інтернату);
-
індивідуальний соціальний супровід.
На перших порах процес тренінгових занять можуть ускладнювати неконструктивні поведінкові прояви клієнтів: насторожене ставлення, демонстративна поведінка (підвищений тембр голосу, сміх, сарказм, грубість, недоречні жести, поза); замкнутість, емоційна неврівноваженість; вживання сленгових висловлювань, нецензурної лексики; нерозуміння багатьох понять; несприйняття мови фахівця (тренера); труднощі у висловлюванні думок, формулюванні очікувань від тренінгу; наявність лідерів-руйнівників; асоціальні вчинки (прояви насилля, скутість, тривожність, закритість, поверховість інтересів, пасивність, небажання співпрацювати), незручні приміщення (холодно, тісно).
Як свідчать наукові дослідження, практичний досвід, ефективність соціально-психологічних тренінгів залежить від дотримання таких умов:
-
наявність угоди з учасниками про співпрацю;
-
проведення тренінгів у прийнятному для такої роботи приміщенні;
-
партнерський стиль спілкування тренера та учасників занять;
-
наявність контакту і довіри між учасниками групи;
-
орієнтування учасників занять на завдання тренінгу;
-
врахування досвіду, вікових і психологічних особливостей учасників тренінгу;
-
стимулювання на заняттях мотивації клієнтів доучасті у тренінгах завдяки обговоренню можливості використання знань у конкретних життєвих ситуаціях; заохочення активності різноманітними призами;
-
вдумливий підбір домашніх завдань, покликанихсприяти закріпленню повідомленого на заняттях матеріалу;
— використання практичних занять, які б тренували набуті навички у реальній життєвій ситуації;
-
системне ведення фахових спостережень (нотаток);
-
відстеження процесу засвоєння знань за допомогоюАктивізації зворотного зв'язку і кінцевого оцінювання.
Після завершення програми соціально-психологічних їренінгів доцільно забезпечити їх учасників корисною для повсякденного життя інформацією, яка б допомагала актуалізувати здобуті знання і навички у різноманітних "зкиттєвих ситуаціях, стимулювала їх саморозвиток і самовдосконалення.
І
|