Теоретичні основи практики соціальної роботи

_»

На відміну від індивідуальної роботи, основою якої є вплив консультанта на клієнта, групова робота використо­вує можливості групи як цілісної спільноти щодо залучен­ня особистості до певної системи цінностей, оволодіння певними видами діяльності, зміни свого життя. Групі в со­ціальній роботі властиві такі самі процеси, явища, тенден­ції, що і будь-якій соціальній групі. Йдеться про те, що кожна група у своїй життєдіяльності долає етапи станов­лення, розвитку, модифікації або розпаду. Усі ці етапи, їх особливості, знання про які необхідні у соціальній роботі,

Групову динаміку характеризують цілі і завдання, норми (правила), структура групи, групові ролі і пробле­ма лідерства, групова згуртованість, напруження в групі, формування підгруп, актуалізація попереднього емоцій­ного досвіду тощо.

За спостереженнями американських дослідників, біль­шість груп долає у своєму розвитку типологічне однакові фази (етапи, цикли): формування, штормування, норму­вання, виконання, жалкування (табл. 3.1). За іншою версі­єю, такими фазами є підготовка до приєднання, влада та контроль, близькість, диференціація, поділ.

Запропонована Брайсом Такменом двовимірна (дво-факторна) модель зосереджується на взаємодії, описує динаміку групового процесу з урахуванням умов форму­вання групи; наявності ділової (розв'язання групового зав­дання) і особистісної (розвиток групової структури) сфер групової активності; місця групи в гіпотетичній послідов­ності (на відповідній стадії) розвитку. Згідно з цією модел­лю, в кожній із зазначених сфер передбачається подолан­ня групою таких стадій міжособистісної активності:

• 
  стадія перевірки і залежності, особливість якої полягає­в орієнтуванні щодо характеру дій кожного учасника і пошу­­ку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки в групі;
  
• 
  стадія внутрішнього конфлікту, яку характеризу­­ють порушення взаємодії, відсутність єдності між учасни­­ками групи;
  
• 
  стадія розвитку групової згуртованості, яка досяга­­ється шляхом поступової гармонізації відносин, усунення­міжособистісних конфліктів;
  

Знання фаз групового розвитку дає змогу враховувати йо­го особливості, бачити наслідки. Добре обізнані з цією проб­лематикою соціальні працівники беруть на себе відповідаль­ність за розвиток групової динаміки, обговорення критичних моментів, реалізацію узгодженої програми діяльності.

За іншим підходом, запропонованим сучасним амери­канським дослідником Вільямом Шутцем, виокремлюють лише три стадії групового розвитку:

1) «всередину — назовні»: стадія залежності від фахів-­ця-ведучого, коли учасники групи очікують інструкцій, у­групі панує невизначеність; щоб залишитися в групі, клі­­єнт намагається поводитися якнайліпше, але його участь у­групових процесах поверхова;

2) «вгору — вниз»: стадія конфлікту, коли у групі­виникають змагальність, розчарування, фрустрація, спря­­мований проти працівника чи інших членів групи гнів;­водночас клієнти дізнаються про можливість вираження­гніву без негативних наслідків;

3) «далеко — близько»: стадія появи близькості, коли­члени групи демонструють довіру один до одного, готов­­ність саморозкритися, поділитися переживаннями; вира­­ження негативних почуттів відбувається у побудованій на­взаєморозумінні ситуації.

Життєдіяльність (єдність, згуртованість, мобільність) групи залежить від того, наскільки вдало в ній розв'язані проблеми групових ролей і лідерства. Часто їх розгляда­ють крізь призму влади, якої набувають учасники групи завдяки статусу, знанням і навичкам, контролю над ре­сурсами, особистим якостям, а також домінуючій ідеоло­гії (підставою для розподілу влади можуть бути етнічна належність, вік, стать, відсутність чи наявність функціо­нального обмеження, належність до певного соціально-економічного класу тощо). Як правило, учасники групи намагаються здобути зручні для себе ролі, а їх зміни да­ють змогу набути нового досвіду, поглибити саморозумін-ня, випробувати щось нове.

Чимало учасників групи обирають конформну поведін­ку, приймаючи позиції інших осіб, піддаючись впливу групових норм. За таких умов соціальним працівникам слід акцентувати на призвичаєнні клієнтів до висловлювання від першої особи («Я думаю...», «Я відчуваю—», «На мою думку—>>, «Як на мене—»).

Практика соціальної роботи доводить, що питання вла­ди і повноважень у групі найкраще обговорювати, послуго­вуючись термінами відмінності і подібності між різними індивідами, прагнучи встановити партнерство рівних. При цьому соціальним працівникам часто доводиться переби­рати на себе роль не тільки лідера, а й учасника групи, що змушує їх обмежувати реалізацію своїх статусних повно­важень.

Унаслідок вибору учасниками групи різних стилів по­ведінки (конформності, неконформності) і розв'язання йроблеми лідерства у ній можуть сформуватися різні від­носини, а також окреслитися певні функціональні або дис-функціональні ролі («ініціатора», «спостерігача», «блаз­ня», «цапа-відбувайла» та ін.), виникнути альянси тощо. Проте з розвитком групових норм та ідентифікації клієнта з групою можна змінити баланс ролей, розвинути довіру учасників групи один до одного. Для цього соціальним працівникам необхідно виявляти гнучкість.

Загалом кожній групі у соціальній роботі, незалежно від умов і методології діяльності, мети і складу, властиві такі характеристики:

• 
  наявність в учасників групи певної мети, не завжди­добре й чітко узгодженої, і певної спільної ситуації;
  

• 
  змінюваність структури групи;
  

• 
  здійснення інтеракцій і комунікацій (вербальної,­невербально!) між усіма чи кількома учасниками групи;
  
• 
  груповий тиск, вплив на поведінку учасника групи з­боку інших;
  
• 
  вплив на життя групи і поведінку її учасників фак­­торів близькості та інтимності;
  
• 
  вплив на групове життя контексту (агенції, громади,­соціополітичні умови), в якому відбувається групова ді­­яльність. *
  

Усі процеси всередині групової динаміки (розвиток міжособистісних відносин, формування групових норм і цінностей, форм співпраці і взаємної відповідальності) опосередковуються змістом спільної діяльності в групі, а міжособистісні відносини в групі впливають на ефектив­ність групової діяльності.

У груповій соціальній роботі для фахівця передусім важливо правильно організувати, спрямувати групові про­цеси, підпорядкувати їх основній меті групи, завдяки чо­му вдається максимально розкрити, використати для бла­га учасників її терапевтичні ефекти.

Одним із провідних терапевтичних ефектів є групова згуртованість — утворення зв'язків у групі, які забезпечу­ють перетворення її на цілісний психологічний організм, що живе за своїми нормами, правилами відповідно до цілей і цінностей. Група стає згуртованою, коли всі її учасники відчувають і цінують належність до неї, виявляють лояль­ність, солідарність. За таких умов клієнт, який бере участь у груповій соціальній роботі, почувається безпечно, ком­фортно, отримує задоволення від контактів з іншими учас­никами і соціальним працівником, перебирає на себе ризик у певній діяльності, не остерігаючись осуду чи покарання.

Згуртованість е складним феноменом для вивчення. Групи відрізняються одна від одної кількістю наявної у них «групності» — почуття солідарності, почуття «ми». За належної сформованості цього феномену учасники висо­ко цінують групу, захищають її від внутрішніх і зовнішніх небезпек. У таких групах високий рівень відвідуваності, активності та взаємної підтримки, її учасники сильніше за­хищають групові стандарти, ніж ті, в яких не сформоване почуття згуртованості.

Не менш відчутними терапевтичними чинниками є ін­сайт (миттєве цілісне розуміння проблеми) і навчання на міжособистісних взаємодіях. Дослідження свідчать, що в процесі групової роботи клієнти діють так само, як і в жит­ті, оскільки мають уже сформовані певні патерни поведін­ки (нав'язливої жінки, нестриманого чоловіка тощо). Пра­цюючи в групі, клієнт має змогу глибше пізнати себе, ос­мислити свої поведінку, фантазії, очікування, прагнення, думки, внести у них необхідні корективи.

Актуалізація у процесі групової соціальної роботи ефекту позитивного настрою вселяє клієнтові надію на по­зитивні наслідки своїх і групових зусиль. Важливою при дьому є віра тренера (терапевта, ведучого) в себе, в ефек­тивність групи, з якою він працює. Ця віра передається і її учасникам.

У процесі групової соціальної роботи необхідно постій­но дбати про забезпечення інформацією учасників групи (навчальне інструктування). Адже непоінформованість по­роджує невизначеність, відштовхує людей, вселяє їм три­вогу, а доцільні, психологічно вмотивовані пояснення і уточнення діють терапевтичне. Корисним є не тільки зміст поради, а й сам процес надання її, оскільки вона несе пев­не раціональне, конструктивне навантаження і є прикла­дом особистої зацікавленості соціального працівника у на­лагодженні справ клієнтів. Найефективнішими вважають не пряму пораду, а детально розроблену інструкцію, набір альтернативних рекомендацій щодо того, як досягти мети. Прямі поради діють ефективно, якщо їх висловлюють учас­ники групи. Ця форма групової соціальної роботи отримала назву скеровування, інструктування.

На перших заняттях працівник, як правило, дає вка­зівки нерішучим, розгубленим клієнтам. Пояснення ситу­ації допомагає їм впоратися з дискомфортним станом, пі­знати, осмислити сутність своїх проблем, отримати уяв­лення про те, що їх очікує під час групової роботи. Пізніше цю роботу можуть здійснювати як працівники, так і клієн­ти. З часом група поступово доходить до розуміння, що очі­куваного результату можна досягти ціною значних зусиль, налаштовується на відповідну працю.

Значний терапевтичний ефект має орієнтація на альт­руїзм — моральний принцип, який полягає у безкорисли­вому піклуванні про благо інших людей. Відчутною є його ефективність з деморалізованими людьми, які вважають, що вони нічим не можуть прислужитися іншим. Однак звернення до них з проханням про допомогу допомагає їм іншими очима глянути на себе^ свої можливості, власну цінність. Альтруїзм підсилює чутливість клієнта до інших людей, послаблює його надмірну зосередженість на собі.

Позитивні процеси стимулює також коригуюча рекапі­туляція (відтворення ознак) первинної сімейної групи, зав­дяки якій вдається вплинути на досвід, отриманий у роди­ні. Цей феномен ґрунтується на тому, що група багато чим нагадує сім'ю, в якій є авторитетні (батьківська) фігури, якій властиві глибокі особистісні переживання, сильні емоції, близькі комунікативні відстані, а інколи — воро­жість, суперництво. Наслідком такої орієнтації є те, що рано чи пізно учасники групи починають взаємодіяти один з одним і з керівником у манері, яка нагадує їх взаємини з батьками або братами і сестрами.

Групова соціальна робота позитивно впливає і нарозви-ток навичок соціалізації (базових соціальних умінь через безпосереднє навчання або в процесі зворотного зв'язку), міжособистісне научіння (усвідомлення учасниками гру­пи власної поведінки, своїх сил, обмежень, які зумовлю­ють небажану реакцію з боку оточуючих).

Поширеними у груповій соціальній роботі є такі тера­певтичні чинники:

а) універсалізація — узагальнення проблем, потреб,­почуттів, мотивів; завдяки їй люди починають розуміти,­що інші відчувають подібне і мають такі самі проблеми; це­нейтралізує відчуття унікальності проблеми, відчуженості­і самотності, підвищує самооцінку;

б) зворотний зв'язок — отримання від інших людей­об'єктивної інформації про себе, свою проблему і шляхи її­розв'язання. При цьому різні думки відкривають простір­для вибору оцінок і рішень, а однозначні — посилюють пе­­реконання;

в) саморозкриття і катарсис (очищення) — вивільнен­­ня певних емоцій і почуттів, внаслідок чого настає відчут­­тя полегшення. Ці фактори сприяють подоланню почуттів­гніву, тривоги, депресії, провини, сорому. Першим етапом­цього процесу є відверта розповідь, упродовж якої клієнт і­група досліджують отримані відомості і намагаються пере­­осмислити їхнє значення. Разом із формами когнітивного­научіння катарсис сприяє набуттю нових навичок міжосо-­бистісної взаємодії;

г) заміщувальне навчання — можливість учасника гру­­пи обирати доступні для нього моделі для навчання. На­­приклад, він може не виконувати всю роботу, а спостеріга­­ти, як цю роботу здійснюють інші, або наслідувати їх. Цей­терапевтичний чинник сучасний американський теоретик і­практик психотерапевтичної групової роботи Ірвінг Ялом­назвав «імітаційною поведінкою». За його словами, навіть­якщо наслідувана поведінка є нетривалою, вона допомагає­вивільнити клієнта, робить його розкутим, спонукає експе­­риментувати з новими моделями поведінки.

У роботі з певними групами клієнтів фахівці зосере­джуються переважно на екзистенційних факторах, кон­центруючи їх увагу на найсуттєвіших життєвих проблемах. Ними залежно від ситуації можуть бути проблеми відповідальності у всіх її іпостасях, ізольованості, нестій­кості буття, визнання смертності людини. Розмірковуючи над ними, обмінюючись поглядами, учасники групи ба­чать свої проблеми на тлі глибинної сутності життя, при­значення людини, що допомагає їм знаходити внутрішні сили для осмислення свого становища, налагодження (нас­кільки це можливо) свого життя.

Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної робо­ти є основою для подальших змін клієнтів, а тому відпові­дальний за групову роботу соціальний працівник має на­магатися максимально їх заохочувати і активізувати.

Завдяки цим ефектам групи можуть бути корисною ареною'для розв'язання проблем клієнтів, надання їм емо­ційної підтримки, розвитку впевненості в собі. Водночас вони можуть нагнітати фрустрацію, напруження. Тому не­обхідно достеменно знати позитивний і негативний потен­ціал кожної конкретної групи, особливості його прояву на кожній стадії групової динаміки, активізувати терапев­тичні чинники групи, нейтралізувати негативні аспекти її функціонування.

Запитання. Завдання

1. 
   За якими ознаками класифікують групи у соціальній роботі?
   
2. 
   Уявіть, що до Вас звернулися підліток і його батьки. Вам вдалося­з'ясувати, що в цій родині постійні конфлікти, батьки підозрюють сина у­вживанні наркотиків. До якої групи (груп) Ви порадили б включити їх?
   
3. 
   У чому полягає суть групової динаміки?
   
4. 
   Охарактеризуйте основні етапи розвитку групи.
   
5. 
   Завдяки яким чинникам можна запобігти появі дисфункціо-­нальних ролей і проявам дискримінації у групі?
   
6. 
   Опишіть групову динаміку відомої Вам групи (навчального кла­­су, університетської групи, колективу соціальної служби тощо).
   
7. 
   Які терапевтичні ефекти групи відіграють найважливішу роль­на різних етапах групового процесу?.
   

1. 
   Організовані та неформальні групи в соціальній роботі: пере­­ваги й недоліки роботи з ними.
   
2. 
   Розвиток групи у процесі здійснення групової соціальної роботи.
   
3. 
   Міжособистісна взаємодія і проблеми лідерства у процесі здійс­­нення групової соціальної роботи.
   
4. 
   Терапевтичні фактори групової соціальної роботи.
   

3.2. Організація групової соціальної роботи

Кожен випадок групової соціальної роботи є унікальним і має власний невідтворюваний досвід. Водночас усі вони розгортаються за певними закономірностями, охоплюють певні неминучі етапи, яким властивий спільний зміст ді­яльності. Традиційно структурними елементами (фазами) групової соціальної роботи є планування, переговори і уз­годження діяльності, проведення зустрічей групи, завер­шення роботи та її оцінювання. Кожна зустріч учасників групи може бути побудована за заздалегідь складеним сценарієм або зосереджуватися на певній проблемі, вине­сеній на порядок денний членом групи. Суттєвим елемен­том групової роботи є зворотний зв'язок, який дає змогу відстежувати процеси, що відбуваються в групі, і коригу­вати її діяльність.

Планування і підготовка групової соціальної роботи

Групова соціальна робота не відбувається спонтанно, хаотично. Вона є планованою діяльністю як для соціально­го працівника, соціальної служби в цілому, так і для клі­єнтів, оскільки потребує матеріальних, інтелектуальних, часових ресурсів, розробленої технології роботи.

Починається групова соціальна робота з планування. На цьому етапі важливо окреслити контекст, у якому вона відбуватиметься, для чого з'ясовують такі питання:

• 
  потреби і можливі форми участі різних зацікавле­­них сторін, кожна з яких має власний досвід, очікування,­переконання, надії та острахи, які у своїй сукупності є­масштабнішою сутністю, ніж просто сума частин;
  
• 
  цінності і припущення, на основі яких прийнято рі­­шення щодо запропонованих методів втручання;
  

працівники повинні з'ясувати такі організаційні моменти:

1. 
   Склад учасників групи; категорії осіб, які можуть­поповнити групу; умови прийому нових учасників.
   
2. 
   Приміщення для групових занять:
   

• 
  особи, що супроводжуватимуть до місця занять учас­­ників групи, які не можуть самотужки дістатися туди;
  
• 
  умови отримання, догляду приміщення, розмір­орендної плати і джерело її надходження;
  
• 
  наявність кімнати для занять осіб із задовільними­параметрами;
  
• 
  доступність приміщення для потенційних клієнтів­(поверх, ліфт, східці);
  

• 
  наявність побутових зручностей (туалет тощо).
  

На цьому етапі також визначають мету і завдання гру­пи, оскільки ефективною є тільки та група, яка має чіткі й зрозумілі для всіх цілі, що вселяє довіру до її діяльності. Не менш важливим є узгодження програми і методології діяльності з усіма зацікавленими сторонами. Наприклад, групова робота з розумове відсталими особами може бути спрямована на усвідомлення ними себе як особистостей, пізнання своїх негативних і позитивних якостей, рис ха­рактеру; на об'єктивне розуміння стосунків у родині, від­носин у колективі; на визнання необхідності аналізувати і змінювати звички, а також за змогою працювати і заробля­ти на життя. З цією метою клієнти, які вміють писати, ведуть щоденники, де занотовують свої схвальні і не­схвальні вчинки, пишуть листівки — привітання зі свята­ми рідним і знайомим тощо. Під час групових занять їх вчать відмовляти іншим у певних діях, якщо їх згода може комусь зашкодити; вони розповідають про події свого жит­тя, обговорюють їх, діляться своїми проблемами і вислов­люють співчуття іншим з приводу їх проблем.

За таким принципом соціальні служби допомоги особам із інтелектуальною недостатністю організовують курси гру­пової соціальної роботи, що мають назви «Самообслугову­вання», «Приготування їжі», «Поведінка у складних ситуа­ціях». Наприклад, групові заняття з молоддю щодо запббі-гання всім видам насильства (фізичного, психологічного, сексуального) покликані навчити випускників спеціаль­них шкіл-інтернатів розпізнавати ситуації, що призводять до насильства, адекватно реагувати на них, використову­вати альтернативні до насильницьких моделі поведінки. Основну частину вправ спрямовано на відпрацювання учасниками занять поведінки, яка дає змогу запобігти на­сильству як ними, так і щодо них, у колі близьких людей і соціальному середовищі загалом.

На підготовчому етапі важливо запропонувати адек­ватну потребам клієнтів послугу, відібрати учасників групової соціальної роботи, а також ведучого групи. Ідеаль­ним є склад групи з 5—7 осіб, оскільки це дає змогу швид­ко її консолідувати. Чим ширшим є склад групи, тим біль­ше уваги потрібно приділяти організаційній роботі, щоб кожен її учасник включився в загальногруповий процес і не виникало фракцій всередині них. Водночас вирішують, буде група гомогенною (однорідною) за ознакою, яка спо­нукала індивідів об'єднатися у групи в пошуку підтримки, чи гетерогенною (неоднорідною). Попри те що гетерогенна група може створити плідні умови для стимулювання осо-бистісних змін, на підготовчому етапі варто подбати, щоб у групі не було осіб, які б помітно відрізнялися від більшос­ті учасників (наприклад, одного інваліда серед людей без інвалідності, одного чоловіка серед жінок тощо). Це допо­може запобігти навішуванню «ярликів» і появі «чужих се­ред своїх».

Для досягнення позивних результатів і підвищення ефективності роботи в групі її учасникам (клієнтам) мають бути властиві:

• 
  вмотивованість (прагнення змінитися, готовність до­роботи і добровільний вступ до групи, а не під тиском рід­­них чи фахівців);
  
• 
  очікування, віра в те, що групова робота відповідає­потребам і є кращою, дієвішою, ніж індивідуальна;
  
• 
  здатність до вербалізації та концептуалізації почут­­тів, думок тощо, оскільки групова робота переважно поля­­гає у спілкуванні, під час якого клієнт має включитися в­груповий процес і самовивчення.
  

Досвідчені фахівці ще на підготовчому етапі з'ясову­ють позиції щодо розподілу влади під час проведення гру­пових занять, а також вірогідність появи тиску в групі. [' Протягом першого зібрання вони ініціюють колективне обговорення актуальних потреб і завдань групи, найдо­цільніших видів діяльності, які повинні забезпечити задово­лення цих потреб і вирішення завдань. Така розмова § неминуче виведе на прогнозування й попередній аналіз , етапів розвитку групи, різноманітних позитивних і нега-« тивних аспектів внутрігрупової взаємодії. На цьому етапі Я¹ з'ясовують і те, як фахівець і учасники групи оцінювати-Ц' муть перебіг і результати внутрігрупових процесів, групової роботи, а також зміни, що відбуватимуться з кожним із них; чи вестимуть вони нотатки (щоденники), коли і за зь. яких умов відбуватимуться консультації з клієнтами, які =і: мають специфічні потреби тощо.