Групові процеси і явища
_»
На відміну від індивідуальної роботи, основою якої є вплив консультанта на клієнта, групова робота використовує можливості групи як цілісної спільноти щодо залучення особистості до певної системи цінностей, оволодіння певними видами діяльності, зміни свого життя. Групі в соціальній роботі властиві такі самі процеси, явища, тенденції, що і будь-якій соціальній групі. Йдеться про те, що кожна група у своїй життєдіяльності долає етапи становлення, розвитку, модифікації або розпаду. Усі ці етапи, їх особливості, знання про які необхідні у соціальній роботі,
позначають поняттям «групова динаміка».
Групова динаміка — зміни структури групи, розподілу влади в ній, позицій, ролей, групових норм, моделей поведінки, спілкування, міжособистісних стосунків, зумовлені впливом її учасників і зовнішніми умовами.
Групову динаміку характеризують цілі і завдання, норми (правила), структура групи, групові ролі і проблема лідерства, групова згуртованість, напруження в групі, формування підгруп, актуалізація попереднього емоційного досвіду тощо.
За спостереженнями американських дослідників, більшість груп долає у своєму розвитку типологічне однакові фази (етапи, цикли): формування, штормування, нормування, виконання, жалкування (табл. 3.1). За іншою версією, такими фазами є підготовка до приєднання, влада та контроль, близькість, диференціація, поділ.
Запропонована Брайсом Такменом двовимірна (дво-факторна) модель зосереджується на взаємодії, описує динаміку групового процесу з урахуванням умов формування групи; наявності ділової (розв'язання групового завдання) і особистісної (розвиток групової структури) сфер групової активності; місця групи в гіпотетичній послідовності (на відповідній стадії) розвитку. Згідно з цією моделлю, в кожній із зазначених сфер передбачається подолання групою таких стадій міжособистісної активності:
-
стадія перевірки і залежності, особливість якої полягаєв орієнтуванні щодо характеру дій кожного учасника і пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки в групі;
-
стадія внутрішнього конфлікту, яку характеризують порушення взаємодії, відсутність єдності між учасниками групи;
-
стадія розвитку групової згуртованості, яка досягається шляхом поступової гармонізації відносин, усуненняміжособистісних конфліктів;
— стадія функціонально-рольової співвіднесеності,пов'язана з утворенням рольової структури групи.
Знання фаз групового розвитку дає змогу враховувати його особливості, бачити наслідки. Добре обізнані з цією проблематикою соціальні працівники беруть на себе відповідальність за розвиток групової динаміки, обговорення критичних моментів, реалізацію узгодженої програми діяльності.
Кожна група має власну тривалість існування, зумовлену різними обставинами. Деякі групи не витримують етапу штормування, інші — не затримуються на етапі виконання і починають шукати собі нові завдання або зазнають стагнації, перетворюються на групу, яка повільно вмирає. Тому іноді краще припинити роботу групи на «високій ноті», ніж спостерігати, як вона скочується у безвихідь. Наприклад, група самодопомоги жінок, які зазнали насильства, може швидко прийняти рішення про реорганізацію або зайнятися підприємництвом, не зупиняючись лише на обговоренні своїх емоційних проблем.
Таблиця 3.1 Етапи групового розвитку і їх особливості
Етап
|
Розвиток орієнтації групи на завдання
|
Розвиток структури групи
|
Формування
|
— визначення завдання; — невдоволення умовами; — інтелектуалізація; — недоречні проблеми; — спроби визначити ситуацію; — взаємний обмін інформацією; — підозра (мало роботи)
|
— значна тривога; — перевірка відносин; — залежність від лідера; — вагання щодо участі; — сумніви щодо можливості бути прийнятим групою
|
Штормування
|
— опір цінності завдання; — емоційне реагування на вимоги завдання; — ворожнеча там, де потрібен високий рівень особистої відданості
|
— двоїсте ставлення до лідера; — захист, змагання, ревнощі; — виникнення конфліктів
|
Нормування
|
— висловлення думок; — вміння висловлювати почуття; — формування планів
|
— розвиток зв'язків групи; — виникнення норм; — вирішення питання про авторитет; — самоідентифікація індивідів з групою
|
Виконання
|
— сильна орієнтація на мету; — проникливість і розуміння
|
— зрозумілі, але гнучкі ролі; — прагматизм у підтримці завдання; — задоволення -> від досягнень
|
Жалкування
|
— пошук додаткової роботи, подальших завдань; — оцінка ефективності групи
|
— бажання зустрітися знову; — невизнання того, що групова робота може закінчитися; — учасники можуть виявляти додаткову енергію або ентузіазм щодо групи
|
Однак чимало фахівців не поділяють такого підходу до групового розвитку, доводячи, що ранні фази можуть повторюватися кілька разів, особливо якщо до групи приєднуються нові учасники. Наприклад, британський фахівець Аллан Браун, загалом не заперечуючи цієї моделі, стверджує, що в розвитку багатьох груп простежуються періодичні, або циркулярні, тенденції. На його думку, найважливішою і властивою всім групам є стадія, на якій всі учасники відчувають, що група стає «їхньою», що вони є її « власниками ».
За іншим підходом, запропонованим сучасним американським дослідником Вільямом Шутцем, виокремлюють лише три стадії групового розвитку:
1) «всередину — назовні»: стадія залежності від фахів-ця-ведучого, коли учасники групи очікують інструкцій, угрупі панує невизначеність; щоб залишитися в групі, клієнт намагається поводитися якнайліпше, але його участь угрупових процесах поверхова;
2) «вгору — вниз»: стадія конфлікту, коли у групівиникають змагальність, розчарування, фрустрація, спрямований проти працівника чи інших членів групи гнів;водночас клієнти дізнаються про можливість вираженнягніву без негативних наслідків;
3) «далеко — близько»: стадія появи близькості, количлени групи демонструють довіру один до одного, готовність саморозкритися, поділитися переживаннями; вираження негативних почуттів відбувається у побудованій навзаєморозумінні ситуації.
Життєдіяльність (єдність, згуртованість, мобільність) групи залежить від того, наскільки вдало в ній розв'язані проблеми групових ролей і лідерства. Часто їх розглядають крізь призму влади, якої набувають учасники групи завдяки статусу, знанням і навичкам, контролю над ресурсами, особистим якостям, а також домінуючій ідеології (підставою для розподілу влади можуть бути етнічна належність, вік, стать, відсутність чи наявність функціонального обмеження, належність до певного соціально-економічного класу тощо). Як правило, учасники групи намагаються здобути зручні для себе ролі, а їх зміни дають змогу набути нового досвіду, поглибити саморозумін-ня, випробувати щось нове.
Чимало учасників групи обирають конформну поведінку, приймаючи позиції інших осіб, піддаючись впливу групових норм. За таких умов соціальним працівникам слід акцентувати на призвичаєнні клієнтів до висловлювання від першої особи («Я думаю...», «Я відчуваю—», «На мою думку—>>, «Як на мене—»).
Практика соціальної роботи доводить, що питання влади і повноважень у групі найкраще обговорювати, послуговуючись термінами відмінності і подібності між різними індивідами, прагнучи встановити партнерство рівних. При цьому соціальним працівникам часто доводиться перебирати на себе роль не тільки лідера, а й учасника групи, що змушує їх обмежувати реалізацію своїх статусних повноважень.
Унаслідок вибору учасниками групи різних стилів поведінки (конформності, неконформності) і розв'язання йроблеми лідерства у ній можуть сформуватися різні відносини, а також окреслитися певні функціональні або дис-функціональні ролі («ініціатора», «спостерігача», «блазня», «цапа-відбувайла» та ін.), виникнути альянси тощо. Проте з розвитком групових норм та ідентифікації клієнта з групою можна змінити баланс ролей, розвинути довіру учасників групи один до одного. Для цього соціальним працівникам необхідно виявляти гнучкість.
Загалом кожній групі у соціальній роботі, незалежно від умов і методології діяльності, мети і складу, властиві такі характеристики:
-
змінюваність структури групи;
-
здійснення інтеракцій і комунікацій (вербальної,невербально!) між усіма чи кількома учасниками групи;
-
груповий тиск, вплив на поведінку учасника групи збоку інших;
-
вплив на життя групи і поведінку її учасників факторів близькості та інтимності;
-
вплив на групове життя контексту (агенції, громади,соціополітичні умови), в якому відбувається групова діяльність. *
Вплив групи на індивідів необхідно використовувати вдумливо і коректно. За неправильних, нетактовних дій цей потенціал може бути джерелом болю, моральних дилем. Відповідальне використання його сприяє наділенню людей реальними повноваженнями, а також необхідним особистіс-ним змінам. Для запобігання ризику зловживань владою всередині групи, надмірному контролюванню одними учасниками інших (це інколи трапляється в групах самодопомоги) необхідно встановити базові правила поведінки й узгодити способи реакції на будь-які можливі порушення.
Усі процеси всередині групової динаміки (розвиток міжособистісних відносин, формування групових норм і цінностей, форм співпраці і взаємної відповідальності) опосередковуються змістом спільної діяльності в групі, а міжособистісні відносини в групі впливають на ефективність групової діяльності.
Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної роботи
У груповій соціальній роботі для фахівця передусім важливо правильно організувати, спрямувати групові процеси, підпорядкувати їх основній меті групи, завдяки чому вдається максимально розкрити, використати для блага учасників її терапевтичні ефекти.
Одним із провідних терапевтичних ефектів є групова згуртованість — утворення зв'язків у групі, які забезпечують перетворення її на цілісний психологічний організм, що живе за своїми нормами, правилами відповідно до цілей і цінностей. Група стає згуртованою, коли всі її учасники відчувають і цінують належність до неї, виявляють лояльність, солідарність. За таких умов клієнт, який бере участь у груповій соціальній роботі, почувається безпечно, комфортно, отримує задоволення від контактів з іншими учасниками і соціальним працівником, перебирає на себе ризик у певній діяльності, не остерігаючись осуду чи покарання.
Згуртованість е складним феноменом для вивчення. Групи відрізняються одна від одної кількістю наявної у них «групності» — почуття солідарності, почуття «ми». За належної сформованості цього феномену учасники високо цінують групу, захищають її від внутрішніх і зовнішніх небезпек. У таких групах високий рівень відвідуваності, активності та взаємної підтримки, її учасники сильніше захищають групові стандарти, ніж ті, в яких не сформоване почуття згуртованості.
Не менш відчутними терапевтичними чинниками є інсайт (миттєве цілісне розуміння проблеми) і навчання на міжособистісних взаємодіях. Дослідження свідчать, що в процесі групової роботи клієнти діють так само, як і в житті, оскільки мають уже сформовані певні патерни поведінки (нав'язливої жінки, нестриманого чоловіка тощо). Працюючи в групі, клієнт має змогу глибше пізнати себе, осмислити свої поведінку, фантазії, очікування, прагнення, думки, внести у них необхідні корективи.
Актуалізація у процесі групової соціальної роботи ефекту позитивного настрою вселяє клієнтові надію на позитивні наслідки своїх і групових зусиль. Важливою при дьому є віра тренера (терапевта, ведучого) в себе, в ефективність групи, з якою він працює. Ця віра передається і її учасникам.
У процесі групової соціальної роботи необхідно постійно дбати про забезпечення інформацією учасників групи (навчальне інструктування). Адже непоінформованість породжує невизначеність, відштовхує людей, вселяє їм тривогу, а доцільні, психологічно вмотивовані пояснення і уточнення діють терапевтичне. Корисним є не тільки зміст поради, а й сам процес надання її, оскільки вона несе певне раціональне, конструктивне навантаження і є прикладом особистої зацікавленості соціального працівника у налагодженні справ клієнтів. Найефективнішими вважають не пряму пораду, а детально розроблену інструкцію, набір альтернативних рекомендацій щодо того, як досягти мети. Прямі поради діють ефективно, якщо їх висловлюють учасники групи. Ця форма групової соціальної роботи отримала назву скеровування, інструктування.
На перших заняттях працівник, як правило, дає вказівки нерішучим, розгубленим клієнтам. Пояснення ситуації допомагає їм впоратися з дискомфортним станом, пізнати, осмислити сутність своїх проблем, отримати уявлення про те, що їх очікує під час групової роботи. Пізніше цю роботу можуть здійснювати як працівники, так і клієнти. З часом група поступово доходить до розуміння, що очікуваного результату можна досягти ціною значних зусиль, налаштовується на відповідну працю.
Значний терапевтичний ефект має орієнтація на альтруїзм — моральний принцип, який полягає у безкорисливому піклуванні про благо інших людей. Відчутною є його ефективність з деморалізованими людьми, які вважають, що вони нічим не можуть прислужитися іншим. Однак звернення до них з проханням про допомогу допомагає їм іншими очима глянути на себе^ свої можливості, власну цінність. Альтруїзм підсилює чутливість клієнта до інших людей, послаблює його надмірну зосередженість на собі.
Позитивні процеси стимулює також коригуюча рекапітуляція (відтворення ознак) первинної сімейної групи, завдяки якій вдається вплинути на досвід, отриманий у родині. Цей феномен ґрунтується на тому, що група багато чим нагадує сім'ю, в якій є авторитетні (батьківська) фігури, якій властиві глибокі особистісні переживання, сильні емоції, близькі комунікативні відстані, а інколи — ворожість, суперництво. Наслідком такої орієнтації є те, що рано чи пізно учасники групи починають взаємодіяти один з одним і з керівником у манері, яка нагадує їх взаємини з батьками або братами і сестрами.
Групова соціальна робота позитивно впливає і нарозви-ток навичок соціалізації (базових соціальних умінь через безпосереднє навчання або в процесі зворотного зв'язку), міжособистісне научіння (усвідомлення учасниками групи власної поведінки, своїх сил, обмежень, які зумовлюють небажану реакцію з боку оточуючих).
Поширеними у груповій соціальній роботі є такі терапевтичні чинники:
а) універсалізація — узагальнення проблем, потреб,почуттів, мотивів; завдяки їй люди починають розуміти,що інші відчувають подібне і мають такі самі проблеми; ценейтралізує відчуття унікальності проблеми, відчуженостіі самотності, підвищує самооцінку;
б) зворотний зв'язок — отримання від інших людейоб'єктивної інформації про себе, свою проблему і шляхи їїрозв'язання. При цьому різні думки відкривають простірдля вибору оцінок і рішень, а однозначні — посилюють переконання;
в) саморозкриття і катарсис (очищення) — вивільнення певних емоцій і почуттів, внаслідок чого настає відчуття полегшення. Ці фактори сприяють подоланню почуттівгніву, тривоги, депресії, провини, сорому. Першим етапомцього процесу є відверта розповідь, упродовж якої клієнт ігрупа досліджують отримані відомості і намагаються переосмислити їхнє значення. Разом із формами когнітивногонаучіння катарсис сприяє набуттю нових навичок міжосо-бистісної взаємодії;
г) заміщувальне навчання — можливість учасника групи обирати доступні для нього моделі для навчання. Наприклад, він може не виконувати всю роботу, а спостерігати, як цю роботу здійснюють інші, або наслідувати їх. Цейтерапевтичний чинник сучасний американський теоретик іпрактик психотерапевтичної групової роботи Ірвінг Яломназвав «імітаційною поведінкою». За його словами, навітьякщо наслідувана поведінка є нетривалою, вона допомагаєвивільнити клієнта, робить його розкутим, спонукає експериментувати з новими моделями поведінки.
У роботі з певними групами клієнтів фахівці зосереджуються переважно на екзистенційних факторах, концентруючи їх увагу на найсуттєвіших життєвих проблемах. Ними залежно від ситуації можуть бути проблеми відповідальності у всіх її іпостасях, ізольованості, нестійкості буття, визнання смертності людини. Розмірковуючи над ними, обмінюючись поглядами, учасники групи бачать свої проблеми на тлі глибинної сутності життя, призначення людини, що допомагає їм знаходити внутрішні сили для осмислення свого становища, налагодження (наскільки це можливо) свого життя.
Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної роботи є основою для подальших змін клієнтів, а тому відповідальний за групову роботу соціальний працівник має намагатися максимально їх заохочувати і активізувати.
Завдяки цим ефектам групи можуть бути корисною ареною'для розв'язання проблем клієнтів, надання їм емоційної підтримки, розвитку впевненості в собі. Водночас вони можуть нагнітати фрустрацію, напруження. Тому необхідно достеменно знати позитивний і негативний потенціал кожної конкретної групи, особливості його прояву на кожній стадії групової динаміки, активізувати терапевтичні чинники групи, нейтралізувати негативні аспекти її функціонування.
Запитання. Завдання
-
За якими ознаками класифікують групи у соціальній роботі?
-
Уявіть, що до Вас звернулися підліток і його батьки. Вам вдалосяз'ясувати, що в цій родині постійні конфлікти, батьки підозрюють сина увживанні наркотиків. До якої групи (груп) Ви порадили б включити їх?
-
У чому полягає суть групової динаміки?
-
Охарактеризуйте основні етапи розвитку групи.
-
Завдяки яким чинникам можна запобігти появі дисфункціо-нальних ролей і проявам дискримінації у групі?
-
Опишіть групову динаміку відомої Вам групи (навчального класу, університетської групи, колективу соціальної служби тощо).
-
Які терапевтичні ефекти групи відіграють найважливішу рольна різних етапах групового процесу?.
Теми рефератів
-
Організовані та неформальні групи в соціальній роботі: переваги й недоліки роботи з ними.
-
Розвиток групи у процесі здійснення групової соціальної роботи.
-
Міжособистісна взаємодія і проблеми лідерства у процесі здійснення групової соціальної роботи.
-
Терапевтичні фактори групової соціальної роботи.
3.2. Організація групової соціальної роботи
Кожен випадок групової соціальної роботи є унікальним і має власний невідтворюваний досвід. Водночас усі вони розгортаються за певними закономірностями, охоплюють певні неминучі етапи, яким властивий спільний зміст діяльності. Традиційно структурними елементами (фазами) групової соціальної роботи є планування, переговори і узгодження діяльності, проведення зустрічей групи, завершення роботи та її оцінювання. Кожна зустріч учасників групи може бути побудована за заздалегідь складеним сценарієм або зосереджуватися на певній проблемі, винесеній на порядок денний членом групи. Суттєвим елементом групової роботи є зворотний зв'язок, який дає змогу відстежувати процеси, що відбуваються в групі, і коригувати її діяльність.
Планування і підготовка групової соціальної роботи
Групова соціальна робота не відбувається спонтанно, хаотично. Вона є планованою діяльністю як для соціального працівника, соціальної служби в цілому, так і для клієнтів, оскільки потребує матеріальних, інтелектуальних, часових ресурсів, розробленої технології роботи.
Починається групова соціальна робота з планування. На цьому етапі важливо окреслити контекст, у якому вона відбуватиметься, для чого з'ясовують такі питання:
-
потреби і можливі форми участі різних зацікавлених сторін, кожна з яких має власний досвід, очікування,переконання, надії та острахи, які у своїй сукупності ємасштабнішою сутністю, ніж просто сума частин;
-
цінності і припущення, на основі яких прийнято рішення щодо запропонованих методів втручання;
— наявні ресурси і ймовірна підтримка групи.Готуючись до проведення групової роботи, соціальні
працівники повинні з'ясувати такі організаційні моменти:
-
Склад учасників групи; категорії осіб, які можутьпоповнити групу; умови прийому нових учасників.
-
Приміщення для групових занять:
—зручність його місцезнаходження і можливість дістатися до нього учасникам групи;
-
особи, що супроводжуватимуть до місця занять учасників групи, які не можуть самотужки дістатися туди;
-
умови отримання, догляду приміщення, розмірорендної плати і джерело її надходження;
-
наявність кімнати для занять осіб із задовільнимипараметрами;
-
доступність приміщення для потенційних клієнтів(поверх, ліфт, східці);
-
наявність побутових зручностей (туалет тощо).
3. Розпорядок роботи (наприклад, група збирається щочетверга о 12 год.; заняття тривають до однієї години).
На цьому етапі також визначають мету і завдання групи, оскільки ефективною є тільки та група, яка має чіткі й зрозумілі для всіх цілі, що вселяє довіру до її діяльності. Не менш важливим є узгодження програми і методології діяльності з усіма зацікавленими сторонами. Наприклад, групова робота з розумове відсталими особами може бути спрямована на усвідомлення ними себе як особистостей, пізнання своїх негативних і позитивних якостей, рис характеру; на об'єктивне розуміння стосунків у родині, відносин у колективі; на визнання необхідності аналізувати і змінювати звички, а також за змогою працювати і заробляти на життя. З цією метою клієнти, які вміють писати, ведуть щоденники, де занотовують свої схвальні і несхвальні вчинки, пишуть листівки — привітання зі святами рідним і знайомим тощо. Під час групових занять їх вчать відмовляти іншим у певних діях, якщо їх згода може комусь зашкодити; вони розповідають про події свого життя, обговорюють їх, діляться своїми проблемами і висловлюють співчуття іншим з приводу їх проблем.
За таким принципом соціальні служби допомоги особам із інтелектуальною недостатністю організовують курси групової соціальної роботи, що мають назви «Самообслуговування», «Приготування їжі», «Поведінка у складних ситуаціях». Наприклад, групові заняття з молоддю щодо запббі-гання всім видам насильства (фізичного, психологічного, сексуального) покликані навчити випускників спеціальних шкіл-інтернатів розпізнавати ситуації, що призводять до насильства, адекватно реагувати на них, використовувати альтернативні до насильницьких моделі поведінки. Основну частину вправ спрямовано на відпрацювання учасниками занять поведінки, яка дає змогу запобігти насильству як ними, так і щодо них, у колі близьких людей і соціальному середовищі загалом.
На підготовчому етапі важливо запропонувати адекватну потребам клієнтів послугу, відібрати учасників групової соціальної роботи, а також ведучого групи. Ідеальним є склад групи з 5—7 осіб, оскільки це дає змогу швидко її консолідувати. Чим ширшим є склад групи, тим більше уваги потрібно приділяти організаційній роботі, щоб кожен її учасник включився в загальногруповий процес і не виникало фракцій всередині них. Водночас вирішують, буде група гомогенною (однорідною) за ознакою, яка спонукала індивідів об'єднатися у групи в пошуку підтримки, чи гетерогенною (неоднорідною). Попри те що гетерогенна група може створити плідні умови для стимулювання осо-бистісних змін, на підготовчому етапі варто подбати, щоб у групі не було осіб, які б помітно відрізнялися від більшості учасників (наприклад, одного інваліда серед людей без інвалідності, одного чоловіка серед жінок тощо). Це допоможе запобігти навішуванню «ярликів» і появі «чужих серед своїх».
Для досягнення позивних результатів і підвищення ефективності роботи в групі її учасникам (клієнтам) мають бути властиві:
-
вмотивованість (прагнення змінитися, готовність дороботи і добровільний вступ до групи, а не під тиском рідних чи фахівців);
-
очікування, віра в те, що групова робота відповідаєпотребам і є кращою, дієвішою, ніж індивідуальна;
-
здатність до вербалізації та концептуалізації почуттів, думок тощо, оскільки групова робота переважно полягає у спілкуванні, під час якого клієнт має включитися вгруповий процес і самовивчення.
Актуальним питанням є підбір фахівців для роботи з групою. Це стосується оптимальної кількості фахівців, їх спеціалізації, досвіду, особистих якостей відповідно до функцій, які їм доведеться виконувати у групі. Якщо з групою працюватимуть кілька фахівців, важливо, щоб між ними були психологічна сумісність, конструктивні ділові і щирі міжособистісні стосунки. Особливо ретельним має бути розподіл функцій працівників, від чого значною мірою залежить груповий процес і ролі учасників групи. За одних моделей організації групового процесу працівники є беззаперечними лідерами від початку до кінця, за інших — починають діяти в центральній ролі, поступово передаючи відповідальність і контроль учасникам групи. Нерідко вони діють як координатори чи консультанти, роблячи акцент на самореалізацію і самоуправління у групі.
Досвідчені фахівці ще на підготовчому етапі з'ясовують позиції щодо розподілу влади під час проведення групових занять, а також вірогідність появи тиску в групі. [' Протягом першого зібрання вони ініціюють колективне обговорення актуальних потреб і завдань групи, найдоцільніших видів діяльності, які повинні забезпечити задоволення цих потреб і вирішення завдань. Така розмова § неминуче виведе на прогнозування й попередній аналіз , етапів розвитку групи, різноманітних позитивних і нега-« тивних аспектів внутрігрупової взаємодії. На цьому етапі Я1 з'ясовують і те, як фахівець і учасники групи оцінювати-Ц' муть перебіг і результати внутрігрупових процесів, групової роботи, а також зміни, що відбуватимуться з кожним із них; чи вестимуть вони нотатки (щоденники), коли і за зь. яких умов відбуватимуться консультації з клієнтами, які =і: мають специфічні потреби тощо.
|