Первинне оцінювання і складання плану догляду
Ведення випадку починається з офіційного звернення клієнта до соціальної служби, фіксування його проблеми, після чого настає етап первинного оцінювання його становища. Першим кроком у цій справі мають бути встановлення фахівцем соціальної роботи контакту і довірливих стосунків із клієнтом, вияв щирої зацікавленості ним і його проблемами. Процедура первинного оцінювання становища клієнта передбачає:
1) збір загальних даних про клієнта: прізвище, ім'я, по батькові; вік; стать; сімейний стан; національність; рідна мова; інші мови, якими він володіє; релігійність, конфесійна належність; домашня адреса, з ким мешкає; освіта; професія, зайнятість (повний/неповний робочий тиждень), безробітний, студент; інвалідність, група (за соматичним/психічним захворюванням, з дитинства, за віком); дата звернення до соціальної служби, медичної установи;
2) з'ясування основної проблеми клієнта: формулювання основної причини, яка спонукала його звернутися подопомогу (вплив соціальних, юридичних, внутрішніх чинників); привід для звернення клієнта (події, які вплинулина це рішення) та його очікування від служби, до якої звернувся. Інформацію бажано занотувати з урахуванням особливостей мови клієнта. Якщо інформація отримана не відклієнта, необхідно зазначити її джерело;
-
опис клієнта: стислий опис фахівцем соціальноїслужби його зовнішності, поведінки, безоцінних вражень;
-
збір відомостей про життя: реєстрація інформаціїпро побутові умови, домогосподарство; стиль життя,рівень соціальної стабільності; професійну, фінансову, соціальну сімейну ситуацію; інтереси, захоплення, вподобання; причетність значущих для клієнта людей до йогопроблеми, залученість до її розв'язання; правова ситуація;фізичний стан.
Дослідження проблем клієнта потребує цілісної інформації про нього, його потреби та оточення. Важливо при цьому намагатися побачити людину та її життя загалом, а не лише окрему проблему, маючи на увазі загальнолюдську ієрархію потреб. Особливу цінність для соціальної служби матиме інформація про незадоволені потреби клієнта.
У процесі з'ясування й уточнення ситуації соціальному працівникові доводиться знаходити відповіді на такі орієнтовні запитання:
-
Якою є загальна ситуація клієнта?
-
Що турбує клієнта в цій ситуації?
-
Які елементи ситуації клієнта не враховані ним?
-
Чи можна чіткіше окреслити ситуацію?
-
Яких сфер, осіб, крім клієнта, стосується ситуація?
-
Яких сфер соціальної роботи стосується ситуація?
-
Загальні особливості проблеми клієнта.
-
Загальні особистісні особливості клієнта і середовища, в якому він перебуває.
-
Особливості поведінки клієнта.
-
Яке відхилення у своєму житті клієнт усвідомлюєяк проблему?
-
Особливості проблеми, яка турбує клієнта.
-
Яке значення має проблема для клієнта та іншихлюдей, яких стосується?
-
Передумови та історія виникнення проблеми клієнта.
-
Зусилля і ресурси, необхідні для розв'язання проблеми клієнта.
15. Характеристика ресурсів клієнта для розв'язання його проблеми.
У перших розмовах з клієнтом може з'ясуватися немало інших особливостей його ситуації, без урахування яких неможливо буде діагностувати його проблему, обрати оптимальні способи її розв'язання. Для цього фахівці, послуговуючись різноманітними запитаннями, намагаються достеменно встановити обставини і чинники, які спричинили проблему клієнта. Часом проблема актуалізується внаслідок збігу несприятливих обставин, хоча вона завжди є результатом закономірного перебігу подій та проявом індивідуальних особливостей клієнта.
На етапі первинного збору інформації, як правило, використовують інтерв'ю (опитування) клієнта, його родичів, сусідів, колег (за згодою клієнта), працівників інших агенцій чи закладів, які мали з ним справу; спостереження за особливостями поведінки клієнта, умовами проживання, стосунками в родині тощо; аналіз документів (історія хвороби, постанови суду, попередні нотатки соціальних працівників тощо); різноманітні тестові методики психодіагностики.
Найдоступнішим, а тому найпоширенішим методом збору первинної інформації про клієнта, дослідження його ситуації є інтерв'ю (англ, іпієгуіє\у — зустріч, побачення) — вербальна соціально-психологічна взаємодія між дослідником (інтерв'юером) і респондентом з метою одержання актуальної для дослідження інформації. Воно може бути вільним (відбуватися за загальною програмою без чіткої деталізації запитань), формалізованим (регламентованим, детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юеру) або напівформалізованим (поєднує в собі особливості вільного і формалізованого інтерв'ю).
Загальною перевагою інтерв'ю є безпосередня взаємодія соціального працівника з клієнтом, що дає змогу не лише фіксувати висловлювану ним інформацію, а й від-стежувати його реакцію на певні запитання, невербальні засоби вираження змісту, а отже, об'єктивніше оцінити стан і специфіку його проблем.
Під час проведення інтерв'ю важливо дотримуватися таких вимог:
1) інтерв'ю має бути оптимальним за тривалістю (незважаючи на залежність тривалості інтерв'ювання від загальної ситуації та особливостей клієнта, воно повинно бути не надто коротким, але й не довшим години);
2) розпочинати інтерв'ю необхідно з бачення ситуаціїклієнтом; для цього клієнт повинен мати змогу для висловлення своїх проблем, оцінок, роздумів;
-
емпатійне ставлення до клієнта (співпереживання),адже завжди можна сконцентруватися на його позитивнихрисах; клієнт має почуватися невимушене, не повинен боятися зізнатися у своїх проблемах соціальному працівнику;
-
усміхненість, привітна, толерантна і зацікавленаманера спілкування інтерв'юера, що допомагає клієнтовірозкритися під час інтерв'ю;
-
уникнення закритих (наприклад,, таких, що передбачають відповіді «так» або «ні») запитань, а також запитань,які підказують, нав'язують клієнтові відповіді на них;
-
недопустимість оцінних (звинувачувальних, засу-джувальних) суджень, недоцільність невиправданого заглиблення у внутрішній світ клієнта;
-
мовчання теж має зміст; соціальний працівник повинен уміти слухати клієнта і в паузах між його словами.
Загальною вимогою є творче ставлення соціального працівника до розмови, варіювання запитань і реакцій на відповіді, створення атмосфери відкритості і довірливості.
У багатьох соціальних службах сформульовані критерії надання допомоги, яким мають відповідати потенційні отримувачі, з'ясовуються за результатами їх первинного обстеження. З цією метою, крім традиційного інтерв'ю, використовують і спеціальні опитувальники, реєстраційні форми, листки первинного обстеження, картки комплексного обстеження тощо. Інколи спершу проводять первинне обстеження, визначаючи, чи відповідає проблема клієнта можливостям соціальної служби. З'ясувавши відповідність клієнта критеріям соціальної служби щодо обслуговування клієнтів, соціальні працівники починають комплексне обстеження, під час якого вони спільно з клієнтами виявляють проблеми і планують заходи щодо їх подолання. Результати такого обстеження фіксують в анкеті клієнта.
На підставі вивчення значущості для клієнта проблеми, яка привела його в соціальну службу, формулюють мету (цілі) втручання — узгоджений результат взаємодії соціального працівника і клієнта. Вона може бути дискретною, тобто фрагментарною (стосуватися конкретних часткових проблем: отримання ресурсів, прийняття рішення, зміни оточення) або системною, безперервною (опанування навичок, оздоровлення конфліктної ситуації в сім'ї, представництво інтересів, відстоювання прав). При формулюванні її враховують, що людина є частиною певної масштабної системи, функціонування якої впливає на 'її буття.
Одночасно із визначенням мети окреслюють завдання втручання — обсяг майбутньої роботи і способи її здійснення. Як і мета, завдання втручання повинні бути зрозумілими і конкретними, реалістичними і вимірюваними, мають відповідати потребам, бажанням, очікуванням клієнта, а також ціннісним настановам і можливостям соціальної служби і конкретного фахівця.
Іноді під час визначення мети і завдань втручання клієнти недостатньо усвідомлюють свою проблему, а тому не виявляють належної мотивації (бажання і волі) до змін, готовності до необхідної особистої праці. У зв'язку з цим фахівцям доводиться вдаватися до методів переконання, стимулювання прагнення, емоційного надихання, щоб включити та задіяти волю клієнта, аби він став співтворцем мети і завдань втручання, активно і зацікавлено співпрацював на всіх етапах його реалізації.
З урахуванням проблем, потреб, переваг та обмежень клієнта складають план втручання (інші назви — план догляду, програма реабілітації, індивідуальний план роботи, план-угода співпраці з сім'єю тощо), беручи за основу основну його проблему. При складанні його враховують статус, фінансове становище, місце проживання, особливості набуття просоціальної поведінки, фізичний і психічний стан, практичні навички самостійного життя, зайнятість, можливості щодо організації дозвілля тощо.
Про загальні особливості плану втручання можна зробити висновок на підставі наведеного далі документа, складеного соціальним працівником благодійного товариства допомоги особам з інтелектуальною недостатністю у співпраці з центром соціальних служб для молоді (ЦССМ). Клієнткою в цьому разі є не людина з розумовою відсталістю (хлопець 15 років), а його мати. Деталі реального плану змінено, а сам він є певною мірою зразковим, оскільки містить варіанти можливих рішень.
План втручання
І. Первинне оцінювання Загальні дані
Прізвище, ім'я, по батькові:
Вік: 47 років. Стать: жіноча.
Сімейний стан: заміжня, має сина і дочку.
Національність: українка. Рідна мова: українська.
Релігійність (конфесійна приналежність): православна.
Домашня адреса, з ким мешкає: м. Київ ..., мешкає з сином із розумовою відсталістю віком 15 р., чоловіком 51 р. та донькою віком 17р.
Освіта: вища. Професія: інженер-економіст. Зайнятість: домогосподарка.
Стан здоров'я: хронічні шлункові захворювання, порушення ендокринної системи.
Дата звернення: 21.04.2005р.
-
Основна проблема клієнта (зі слів матері): брак навичок спілкування і самообслуговування, розвиток цих навичоку сина 15 років з проблемами інтелектуального розвитку,майбутнє хлопця.
-
Опис (особиста ідентифікація)
2.1. Зовнішність: впевнена у собі, вдягнена акуратно, мінімум косметики, віддана дитині-інвалідові та родині. Дитина — хлопець 15 років, приємної зовнішності, охайно вдягнений, високого зросту, під час зустрічі помітно хвилюється,тримається біля матері.
2.2. Поведінка: мати — спокійна, уважна, швидкосхоплює думку співрозмовника; дитина виявляє хвилювання, відповідає на прості запитання тільки на проханняматері.
2.3. Враження: впевнена в собі людина, цілеспрямована.її турбують майбутнє хлопця, проблеми родини та взаєминихлопця із сестрою, прояви агресії в нього під час загостренняхвороб у батьків, адже тоді вони не можуть приділяти йомудостатньо уваги.
3. Відомості про життя:
-
Житлові умови: трикімнатна квартира на 10-му поверсі (фактор ризику для дитини).
-
Професійна та фінансова ситуація: родина живе за рахунок соціальних виплат і допомоги (батько і мати — пенсіонери, мають статус ліквідаторів Чорнобильської аварії).
3.1. Сімейна, соціальна ситуація та підтримка: ситуація в родині стабільна; загалом гарні стосунки між членами сім'ї. Однак старша сестра соромиться брата-інваліда, хоча любить його, батьків і піклується про всіх. Батьки часто хворіють, під час загострення хвороби не можуть приділяти синові достатньої уваги. Через це він буває знервований, трапляються випадки агресії. Крім того, соціальний стан сім'ї нестабільний, адже фінансову допомогу виплачують нерегулярно.
-
Інтереси, захоплення, уподобання: робота за спеціальністю, читання, вишивання, класична музика, балет,спорт. Син любить малювати, дивитися мультфільми.
-
Причетність значущих для клієнта людей до проблеми: життя матері цілком присвячене сину-інваліду, стильжиття батька і доньки теж значною мірою залежить від проблем хлопця.
-
Правова ситуація: фінансові інтереси родини ущемлені, сина позбавлено права на навчання.
4. Спільне формулювання проблеми: невизначеність майбутнього для 15-річного сина з розумовою відсталістю, нерозвиненість навичок спілкування і самообслуговування, матеріальні проблеми, соціальна ізоляція родини, проблеми у взаємовідносинах сина і доньки.
II. Планування втручання
-
Мета: створення мережі підтримки для родини в громаді, в тому числі передумов для майбутнього максимальнонезалежного проживання хлопця в громаді (на противагу інтернату).
-
Завдання:
1) проаналізувати і використати ресурси громади длязабезпечення найнагальніших фізіологічних потреб хлопця та родини: дотримання норм харчування, фізичного навантаження, придбання ліжка за його зростом, забезпечення одягом, навчання навичок самообслуговування,участь у груповій роботі для усвідомлення здорового способу життя та опанування необхідними стереотипами поведінки;
-
створити передумови для планування майбутнього проживання розумове відсталого хлопця вдома: запланувати вирішення майнових питань у разі смерті батьків, опікунство,майбутнє працевлаштування;
-
забезпечити можливість спілкування з ровесниками;
-
запланувати заходи для попередження проявів агресіїу хлопця через брак уваги під час загострення хвороби убатьків;
-
сприяти владнанню стосунків із сестрою;
-
здійснити заходи для сприяння усвідомленню хлопцем себе як особистості, виробленню критичного ставленнядо власних вчинків, позитивної оцінки досягнень сторонніхлюдей.
-
3. План-графік роботи*
Конкретні потреби
|
Завдання для втручання
|
Термін
|
Відповідальний
|
Фізіологічні потреби
|
1
|
2
|
3
|
4
|
Приведення харчування у відповідність до норм (не вистачає коштів)
|
1. Знайти посильну роботу для батька або матері (інвалідів Чорнобиля) 2. Звернутися до депутата райради по регулярну допомогу
3. Звернутися до відділу соцзахисту по талон на безкоштовне харчування
|
3 м (місяць)
1 м 1 м
|
К
(клієнтка) СП (соціальний працівник)
СП
|
Забезпечення регулярного фізичного навантаження
|
1. Переглянути режим — запровадити обов'язкову ранкову зарядку 2. Забезпечити професійний контроль над заняттями фізкультурою (запис до спортивної секції реабілітаційного центру)
|
1 м
2 м
|
К СП
|
Придбання ліжка відповідно до зросту дитини-інваліда
|
Забезпечити кошти для придбання ліжка: а) від Фонду соціального захисту інвалідів; б) гуманітарна допомога однієї з меблевих фабрик; в) спонсорство
|
3 м
|
СП
|
Забезпечення одягом прийнятної якості
|
Стати на облік у районному територіальному центрі для забезпечення одягом з банку одягу
|
1 м
|
К
|
Вироблення навичок самообслуговування
|
Забезпечити участь дитини у регулярних групових заняттях з розумове відсталими під керівництвом соціального працівника за програмою «Випускник» районного ЦССМ (курси «Приготування їжі», « Самообслуговування » )
|
3 м
|
СП
|
Регулярні заняття з сексуального виховання
|
Забезпечити участь дитини у регулярних групових заняттях з розумове відсталими з метою сексуального виховання у Центрі соціальної реабілітації
|
6 м
|
СП
|
*Прийняті скорочення: м — місяць, СП — соціальний працівник, К — клієнтка Продовження плану-графіка
1
|
1 2
|
1 з
|
1 4
|
|
Потреби довготривалої безпеки
|
|
|
Забезпечен ня житлом у разі емер ті батьків
|
Отримання консультацій юриста Центру по роботі з інвалідами щодо складання та легалізації заповіту, виконання рекомендацій
|
6 м
|
К
|
Планування опікунства
|
Забезпечити консультування старшої сестри дитини -інваліда психологом та адвокатом профільної громадської організації для вироблення позитивного ставлення до виконання обов'язків опікуна в майбутньому. Попередньо поінформуватипро обов'язки та права опікуна
|
бм
|
СП
|
Планування зайнятості в дорослому віці
|
1. Провести співбесіду з працівником відділу по роботі з інвалідами Центру зайнятості для виявлення схильностей і здібностей хлопця, а також вивчення перспектив отримання роботи 2. Отримати консультацію психолога Центру зайнятості для вироблення рекомендацій щодо індивідуальної підготовки до роботи, регулярно працювати над виконанням рекомендацій 3. Стати на облік у недержавних кадрових агенціях для інвалідів
|
6 м 6 м
6м
|
к к к
|
|
Потреби в належності та любові
|
|
|
Спілкування з ровес
никами
|
1. Залучити хлопця до програми виходів у місто (екскурсій) районного ЦССМ 2. Звернутися до місцевого осередку
|
2 м
|
к,
СП
|
громадської організації «Віра і світло» для організації регулярних контактів з ровесниками та волонтерами
|
|
|
Попередження випадків агресії 'у зв'язку з дефіцитом уваги під час загострення хвороб у батьків)
|
1. Забезпечити дитину -інваліда консультаціями психолога задля усвідомлення ним необхідності спокійно реагувати на хвороби батьків і дефіцит уваги у разі їх загострення 2. Намагатися забезпечити тимчасовий догляд (1 — 2 години на день) під час загострення хвороб батьків шляхом відновлення соціальних контактів родини (далекі родичі, друзі, сусіди, колишні колеги) 3. Забезпечити індивідуальний догляд (1 — 2 години 2—3 рази на тиждень) під час хвороби батьків волонтерами ЦССМ
|
3 м 6 м
Зм
|
СП
л
к
СП
|
Індивідуальна соціальна робота Закінчення плану-графіка
1
|
2
|
3
|
4
|
Налаго-
|
1. Забезпечити консультування
|
3-
|
СП
|
дження
|
старшої сестри дитини -інваліда
|
4м
|
|
спілку-
|
психологом профільної громадської
|
|
|
вання
|
організації або Центру по роботі
|
|
|
з сестрою
|
з жінками задля вироблення
|
|
|
|
позитивного ставлення до брата
|
|
|
|
2. Забезпечити сестру
|
6 м
|
СП
|
|
безкоштовною путівкою
|
|
|
|
до наметового табору волонтерів
|
|
|
|
ЦССМ
|
|
|
|
3. Залучити сестру та її друзів
|
6 м
|
СП
|
|
до регулярної волонтерської
|
|
|
|
діяльності в ЦССМ
|
|
|
|
або громадській організації
|
|
|
Потреби самоповаги
|
Усвідом-
|
Забезпечити дитині участь
|
6 м
|
СП
|
лення
|
у регулярних групових
|
|
|
себе як
|
заняттях з розумово відсталими
|
|
|
особис-
|
під керівництвом фахівця
|
|
|
тості
|
при районному ЦССМ
|
|
|
|
або громадській організації
|
|
|
|
з метою розвитку особистості
|
|
|
Вироб-
|
Розпочати ведення щоденника,
|
1 м
|
к
|
лення
|
в якому мати або хлопець
|
|
|
крити-
|
із матір'ю щоденно
|
|
|
чного
|
занотовуватимуть його добрі
|
|
|
став-
|
та несхвальні вчинки
|
|
|
лення
|
|
|
|
до влас-
|
|
|
|
них
|
|
|
|
вчинків
|
|
|
|
Вияви
|
Забезпечити участь у творчих
|
6 м
|
СП, К
|
поваги
|
конкурсах дітей -інвалідів,
|
|
|
з боку
|
організованих ЦССМ
|
|
|
оточую-
|
та громадськими «організаціями
|
|
|
чих
|
|
|
| -
Моніторинг: щоденникові записи, регулярні (раз на дватижні) зустрічі соціального працівника з клієнткою.
-
Кінцеве оцінювання: оскільки соціальний працівникне має конкретного терміну роботи з родиною, передбачається повторне оцінювання через три місяці — для складанняподальших планів щодо продовження чи припинення втручання.
Наступним кроком після складання плану втручання є підписання контракту (угоди, договору) між клієнтом і соціальним працівником як представником установи про послуги, які будуть надані. Контракт символізує домовленість, згоду обох сторін на співпрацю. Наприклад, у Центрі соціальної адаптації жінок, які не мають певного місця проживання, укладають угоду про тимчасове перебування підопічної, в якій фіксують зобов'язання і права обох сторін.
В угоді визначають не тільки мету і завдання втручання, а й ролі соціального працівника і клієнта (хто, що, як буде робити), їхні права і обов'язки, відповідальність за невиконання обов'язків, часові межі (тривалість дії контракту, дати зустрічей і перегляду поточного оцінювання), методи проміжного і кінцевого оцінювання (які ознаки вважатимуться свідченням прогресу). Обов'язково слід зафіксувати в контракті дотримання конфіденційності в роботі, можливість внесення у нього змін у разі зміни ситуації.
Як свідчить досвід, якість (точність, конкретність, детальне визначення всіх його складових) контракту є важливою умовою ефективності втручання у соціальній роботі, а її забезпечення залежить від глибини аналізу проблеми клієнта, чіткого визначення мети і завдань його взаємодії із соціальним працівником.
Реалізація плану втручання і оцінювання його результатів
Основною фазою у процесі соціальної роботи є реаліза-• ція плану (здійснення) втручання — переведення плану в практичні дії із застосуванням різноманітних стратегій і теоретичних моделей діяльності. Під час реалізації план може зазнавати перегляду, поточного оцінювання досягнутих результатів. Наприклад, на етапі здійснення плану втручання (супроводу) у Центрі соціальної адаптації ж£ нок, які не мають певного місця проживання, фахівець організовує потрібні для клієнтки зустрічі і консультації зі спеціалістами державних, недержавних організацій. Відвідавши їх, клієнтка інформує фахівця про результати. Клієнтка відвідує необхідні консультації щотижня. На початку перебування в закладі консультації можуть бути частішими і тривалішими. Діяльність фахівця на цьому етапі здебільшого пов'язана з представленням інтересів клієнтки в різноманітних організаціях і державних установах. Здійснення втручання, розгортаючись відповідно до його плану і потреб клієнта, часто пов'язане з пошуком потрібних ресурсів для їх задоволення. Значущість його ілюструє індивідуальна робота представників благодійної організації з вихованцями дитячих будинків, організована з урахуванням потреб кожної дитини. Здійснюється вона у кілька етапів.
-
Комплексне оцінювання потреб дитини представниками дитячого будинку (директор, вихователь групи, психолог, лікар) та благодійної організації ^(соціальний працівник, лікар). При оцінюванні враховують потребу в одязі; додатковому харчуванні; медичній допомозі (лікуванняспецифічної хвороби, операція); навчанні і розвитку конкретних здібностей; соціальному і юридичному супроводі(багато дітей не мають статусу сироти, хоча насправді є такими, а тому не можуть бути всиновленими, користуватися відповідними допомогами і пільгами).
-
Пошук працівниками благодійної організації спонсорів. Ними можуть бути громадяни, зареєстровані в Україні юридичні особи, представники інших країн.
-
Надання підтримки та відстеження змін (за наявності спонсора з ним складають письмову чи усну угоду протермін та умови надання допомоги. Бюджет для кожноїдитини формують на один-два місяці, порядок використання коштів визначає і контролює команда професіоналів. Соціальний і юридичний супровід здійснюють працівники благодійної організації, які спільно з працівникамидитячого будинку відстежують зміни, що відбуваються здитиною внаслідок комплексної допомоги).
Така програма передбачає не тільки надання спонсорської допомоги, а й залучення соціальними працівниками волонтерів, охочих працювати за моделлю «Старший брат /старша сестра», тобто займатися індивідуальною роботою з вихованцями інтернатних закладів, спрямованою передусім на реалізацію індивідуальних потреб конкретної дитини у спілкуванні зі старшим товаришем. Ця робота має на меті сприяння розвитку пізнавальної активності, комунікативних навичок дитини, навичок поведінки у громадських місцях, ознайомлення з роботою різних закладів, підтримку творчих нахилів дитини. Основними її формами є прогулянка, читання і обговорення літератури; відвідання театру, музею, кінотеатру, кафе, магазину, пошти; ігрова діяльність, заняття з рукоділля, бесіда (наприклад, правила етикету за столом; як вибрати подарунок; правила особистої гігієни; як звернутися на вулиці по інформацію; як організувати святкування свого дня народження).
Інколи здійснення втручання спрямоване на формування соціальних і трудових навичок за відповідними навчальними програмами. За таким принципом працюють, наприклад, Центри трудової реабілітації розумово відсталих інвалідів, завданням яких є підготовка клієнтів до максимально самостійного життя, забезпечення їх зайнятістю та використання трудової реабілітації як основного елементу адаптації у громаді. Такий центр може складатися з двох підрозділів: 1) центру трудової реабілітації, де інваліди займаються обробкою дерева, ліпленням із глини, лозоплетінням, ремонтом взуття, виготовленням гобеленів, швейних виробів, виробів із пластмаси тощо; 2) відділення соціальної адаптації, де недавніх випускників допоміжної школи-інтернату готують до роботи в майстернях і допомагають їм опанувати необхідні навички самостійного життя. Програмою передбачено заняття з прикладної гігієни, опанування кулінарних навичок, позитивних стереотипів поведінки, побутової лічби, групової роботи, поведінки у місті.
Дбаючи про створення умов для забезпечення зайнятості розумово відсталих інвалідів, Центр організовує і здійснює передпрофесійне та професійне навчання, яке має на меті орієнтацію інвалідів на працю, вироблення в них стереотипів поведінки працюючої людини, набуття найпростіших трудових навичок для виконання неквалі-фікованої роботи, відновлення здобутих у допоміжній школі-інтернаті трудових навичок та умінь. Для цього всебічно оцінюють потреби інваліда та родини, складають індивідуальні плани втручання для кожного клієнта, активізують ресурси для реалізації плану.
На цій фазі роботи залежно від ситуації контроль більшою або меншою мірою належить соціальному працівнику. Проте важливо не робити все за клієнта, пам'ятати, що соціальна робота покликана «допомогти людям допомогти собі». Потрібно дбати, щоб клієнт мав якнайбільше контролю над ситуацією, був мотивованим до змін. Для цього використовують різноманітні форми залучення клієнтів до життя соціальної служби, індивідуальної соціальної роботи.
Так, однією з вимог перебування у терапевтичній спільноті, в якій здійснюють соціальну реабілітацію людей із залежністю від психоактивних речовин, є ведення щоденника. Для новачків спільноти це є проблематичним завданням, оскільки вони не знають, що і як занотовувати в ньому, не завжди бачать сенс у таких нотатках. У зв'язку з цим соціальні працівники розробили для них шаблон ведення щоденника з рубриками, які потрібно заповнювати щодня («я зрозумів...», «мене здивувало...», «я відчув...», «думаю...», «сьогодні мене дратувало...», «мені дуже сподобалося...») і наприкінці тижня («вдячний за те, що сьогодні...», «вдячний зате, що вчора—», «вдячний за те, що тиждень тому...», «вдячний людям, які...»). З часом у клієнтів зникає потреба у такому шаблоні. Щоденникові записи, як правило, обговорюють із соціальним працівником. Часто вони дають поштовх для глибокого аналізу поведінки, взаємин клієнта. Ведення щоденників стає для клієнтів насущною потребою, а не просто обов'язковою складовою ведення випадку. Багато з них зберігають щоденники й перечитують їх у складних ситуаціях, навчаючись у такий спосіб на власному досвіді.
На етапі реалізації плану догляду соціальним працівникам часто доводиться працювати в команді з іншими фахівцями (медиками, психологами, юристами, фахівцями з реабілітації тощо). Перевагами мультидисциплінарного (багатопрофільного) підходу при наданні послуг є його комплексність, оскільки кожен фахівець досконало знає свою справу, а всі разом вони забезпечують усебічну допомогу клієнту. Наприклад, ідеальним варіантом соціальної роботи з розумове відсталим клієнтом є надання послуг соціальними працівниками у співпраці із соціальним педагогом, клінічним психологом, психологом з розвитку, реа-білітологами (фізичної реабілітації, мовної, трудової, терапії зайнятістю, арттерапії тощо) та іншими фахівцями. Склад команди залежить від типу і завдань соціальної служби.
Члени команди (об'єднані спільною метою спеціалісти) узгоджують на регулярних зустрічах порядок взаємодії і план втручання. Вони *гакож зустрічаються з клієнтами або членами їх сімей для обговорення всіх етапів управління випадком, переліку послуг та умов їх надання, укладання контракту. Це дає змогу максимально точно оцінити проблему та ситуацію клієнта, спрощує пошук згоди між фахівцями і клієнтом. Координує командну роботу соціальний працівник, забезпечуючи обмін інформацією між її учасниками щодо мети, завдань, прийнятих рішень, що дає змогу кожному чітко діяти у межах єдиної схеми.
Ведення випадку логічно може підвести соціального працівника до необхідності допомогти клієнтові у налагодженні стосунків із сім'єю чи родині клієнта в налагодженні її внутрішнього життя. Наприклад, робота із сім'ями тих людей, які мають психічні розлади, передбачає: підтримку членів сім'ї, зміцнення її ресурсів, розширення можливостей у догляді за хворим родичем; полегшення проблем сім'ї, що доглядає хворого родича; послаблення або модифікацію внутрісімейних стресових чинників, які можуть спровокувати рецидив хвороби. Формами і методами такої роботи є допомога членам сім'ї у прийнятті хвороби одного з їх родичів, подоланні ймовірних негативних почуттів; допомога сім'ям у налагодженні стосунків з хворим родичем; залучення членів сім'ї до лікувального процесу; кризове втручання в екстремальних ситуаціях тощо.
Трапляється, що розв'язання проблем клієнта перебуває за межами професійної компетенції соціального працівника. В такому разі він перебирає на себе роль брокера соціальних послуг — організатора контактів клієнтів, які потребують допомоги і не володіють інформацією, не знають, де її шукати, із соціальними службами. Такою є роль соціального працівника територіального центру, який направляє пенсіонера до управління соціального захисту населення з метою оформлення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг або до дільничного лікаря в поліклініці. В аналогічній ролі перебуває соціальний працівник служби підтримки сім'ї центру соціальних служб для молоді, допомагаючи клієнтам отримати належну їм за законом грошову допомогу від органів соціального захисту населення.
Часто соціальному працівникові доводиться допомагати клієнтові усвідомити необхідність залучення до цього процесу іншого фахівця. За таких умов соціальний працівник і клієнт мусять разом з'ясувати, куди краще звернутися. А це потребує всебічної поінформованості представника соціальної служби стосовно наявних і доступних для клієнта служб, процедур звернення до них, а також щрдо особливостей послуг.
Соціальним працівникам може стати у нагоді карта соціальних мереж — перелік організацій, які діють на території району, міста, із зазначенням конкретних осіб, до яких можна звернутися по допомогу чи залучити їх до роботи з клієнтом. Елементами такої мережі можуть бути, наприклад, районний відділ внутрішніх справ; притулок для тимчасового перебування дітей; телефон знайомої сім'ї, яка погодилася б доглянути дитину у вихідні дні; список волонтерів, готових допомогти.
Щоб полегшити процедуру звернення клієнта до компетентних у його проблемі соціальних служб, фахівець, який перебрав на себе роль брокера соціальних послуг, повинен:
-
Надати клієнтові назву, адресу, телефон установи,пояснити, як туди дістатися (краще забезпечити планом-картою), домовитися про візит клієнта. Доцільно при цьому зазначити ім'я, посаду спеціаліста, імена інших людей,до яких можна звернутися, а також пояснити, чого можнавід них очікувати.
-
Разом із клієнтом письмово зафіксувати його проблему, потреби і засоби для їх задоволення, якщо він нездатний зробити це самостійно. Після цього бажано здійснити з ним поведінкову підготовку — репетицію (того, щоі як варто зробити). За певних обставин доцільним можебути забезпечення супроводу клієнта у його відвідинах досоціальних служб. Як правило, супроводжувати їх можутьродичі, друзі, сусіди, а також соціальні працівники. Убудь-якому разі фахівець повинен знати про результативідвідин клієнтом соціальної служби, яка може розв'язатийого проблему.
-
Уникати нереалістичних, необґрунтованих обіцянокі запевнень, а також змісту і методів роботи інших професіоналів. Фахівець повинен діяти у межах власної професійної компетенції, допомагаючи клієнтові потрапити докомпетентного у його проблемі спеціаліста та досягти успіху у взаємодії з ним.
Загалом результат старань соціального працівника на цьому етапі залежить від глибини його зацікавленості долею клієнта, вміння переконувати, а також від знання карти соціальних мереж.
Важливим елементом управління роботи з випадком є моніторинг (регулярний збір інформації), який забезпечує оцінювання поточного стану справ і коригування процесу роботи. Його елементами можуть бути регулярні (щомісячні, щоквартальні) звіти, контрольні візити до клієнтів, матеріали щомісячних супервізійних зустрічей. Найважливішим елементом моніторингу у професійній соціальній роботі є нотатки соціальних працівників у щоденнику.
Кожна соціальна служба має власну систему звітності і моніторингу, та інколи їй доводиться готувати додаткові звіти на вимогу спонсорів соціальної служби або контролюючих органів. Проте жодна формалізована система звітності не може охопити всі ситуації, що виникають у процесі соціальної роботи.
Останньою фазою реалізації плану втручання є кінцеве оцінювання процесу допомоги. Починають його із загального аналізу того, наскільки досягнута мета втручання. Набір оцінювальних процедур пов'язаний з пошуком відповідей на питання про те, якою була проблема клієнта, яких заходів було вжито, які ресурси використано для її подолання і якого результату вдалося досягти.
У деяких соціальних службах, які здійснюють тривалий догляд, а їх фахівці не мають конкретного терміну роботи з клієнтом, кінцеве оцінювання через якийсь час замінюють повторним оцінюванням для прийняття рішення щодо продовження або припинення втручання.
Соціальна робота, будучи багатовимірним і складним видом діяльності, важко піддається формалізації і стандартизації, а визначення її ефективності є непростою і неоднозначною справою. У багатьох соціальних службах для оцінювання якості втручання використовують безпосереднє спілкування,із соціальними працівниками і клієнтом; обговорення планів і процедур підтримки; вивчення звітів про індивідуальну роботу, інших документів (особових справ клієнта), робочих щоденників (листків контактів), анкет оцінювання служби її клієнтами; контрольних візитів до підопічних.
Нерідко під час такої роботи клієнтові пропонують власноруч заповните анкету, що, наприклад, може містити такі запитання:
1. Чому Вас (Вашу сім'ю) включили до програми підтримки сім'ї?
2. Як змінилася ситуація у Вашому житті (Вашій сім'ї)' відтоді, як Ви були залучені до програми підтримки? Наведіть, будь ласка, приклади змін.
-
Які стосунки склалися між Вами і соціальним працівником? Чи могли Ви довіряти їй (йому)? Якщо так, точому? Якщо ні, то чому?
-
Як і в чому програма підтримки допомогла Вам (Ва»шій родині)? Наведіть форми допомоги, які були для Васнайкориснішими. Якщо таких не було, поясніть причини.
-
Як би Ви оцінили послуги, які Вам надавали соціальні працівники? Поясніть, чому Ви оцінюєте їх саме так.
-
Що Ви відчуваєте, завершуючи свою участь у програмі підтримки?
На основі відповідей на запитання анкети можна оцінити якість наданих послуг і ефект процесу соціальної підтримки клієнта (рівень розуміння того, що з ним відбувається, характер його стосунків із соціальним працівником, самооцінку клієнта перед завершенням підтримки).
За успішного втручання і досягнення передбаченої на його початку мети переходять до планування підтримуючих стратегій, які передбачають підготовку умов для завершення стосунків, з'ясування ресурсів, завдяки яким клієнт обходитиметься без допомоги соціального працівника.
Традиційно розв'язання проблем клієнта означає закінчення стосунків з ним. На цьому етапі особливо важливо проаналізувати, як людина реагує на це, адже нерідко зв'язок із соціальним працівником може бути єдиною ЇЇ життєвою опорою. На переживання, спричинені завершенням стосунків із соціальним працівником, впливає індивідуальна здатність клієнта переносити життєві втрати. У будь-якому разі заплановане завершення стосунків повинно бути поступовим з метою ослаблення ймовірних негативних емоцій клієнта. Головне, щоб клієнт не почував себе покинутим. Часто соціальному працівнику доводиться періодично зустрічатися з колишнім клієнтом, щоб уникнути проблем перехідного періоду. Раціональною стратегією на цьому етапі є залучення клієнта до участі у різноманітних групах підтримки, самодопомоги, які діють при громадських, релігійних організаціях, та ін.
Поділіться з Вашими друзьями: |