Теоретичні основи практики соціальної роботи

1.1. Значення теорій

для практики соціальної роботи

Методологія соціальної роботи ґрунтується на науко­вих знаннях, результатах досліджень та аналізі практич­ної діяльності соціальних працівників, її теоретичне об­ґрунтування постійно змінюється, розвивається відповід­но до потреб клієнтів і суспільства.

Розвиток теорій і моделей соціальної роботи зумовле­ний досягненнями споріднених наук (психології, соціоло­гії, філософії та ін.), осмисленням емпіричного досвіду, створенням нових методик роботи. Теорії сприяють пі­знанню загальних властивостей явищ, пояснюють події, збагачують ідеями, знаннями закономірностей, завдяки чому розвивається безпосередня практика.

Соціальна робота як парадигмальна теорія і практика

Соціальна робота відбувається в складному, змінному середовищі, там, де реалізовується взаємодія людей з їх­нім оточенням. Вона покликана допомагати людям якомо­га повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя, запобігати виникненню соціальних дисфункцій (порушень, розладів). У ній немає готових рецептів, як поводитися в кожному конкретному випадку, як спілкувати­ся з клієнтом, які техніки втручання застосовувати. Соці­альній роботі властивий творчий характер, синтез різних ідей і підходів. Оскільки вона є частиною суспільства, сус­пільним інститутом, її зміст і методи роботи змінюються відповідно до суспільних трансформацій, розвитку індиві­дуальних і групових потреб, а також можливостей органі­зацій, які її здійснюють.

Водночас соціальна робота вибудовує свою методоло­гію на здобутих у процесі досліджень доказових знаннях, аналізі реальної практики з урахуванням специфіки її контексту. Важливими для неї є теоретичні пояснення природи соціальних проблем і контексту їх розв'язання, ,,,» прийнятності застосування конкретних технік втручан­ня, обґрунтування практичних дій соціальних працівни­ків. Отже, практичне здійснення соціальної роботи відбу­вається у єдності з її теоретичним аналізом, прогнозуван­ням, моделюванням тощо.

Теорія соціальної роботи — сукупність сформованих у процесі пізнавальної, практичної діяльності уявлень, концепцій, понять, які відображають закони, закономірності, принципи, тенденції розвитку соціальної роботи, обґрунтовують моделі практики і тех­ніки втручання.

З огляду на загальні ознаки теорії як системи понять, уявлень про дійсність і особливості соціальної роботи як науки, прикладної діяльності вчені по-різному обґрунто­вують і розкривають зміст поняття «теорія соціальної ро­боти».

Зосередившись на конкретних і повторюваних соціаль­них процесах у практиці соціальної роботи, російський на­уковець Євдокія Холостова, а також деякі українські дос­лідники тлумачать теорію соціальної роботи як науку про закономірності і принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, а також їх динаміку під цілеспрямованим впливом організацій­них, психолого-педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод у суспільстві. Од­нак це тлумачення не враховує знань, що допомагають зро­зуміти контекст соціальної роботи, використання на прак­тиці теорій різних дисциплін. Орієнтація на прикладний характер соціальної роботи простежується у виданні «Со­ціальна робота: Короткий енциклопедичний словник», в якому стверджується, що теорія соціальної роботи — це: 1) логічне узагальнення досвіду суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому зануренні в суть досліджуваного явища і розкриває його закономірності; 2) комплекс поглядів та ідей, які допомагають витлумачувати і пояс­нювати факти; 3) найрозвинутіша форма наукового знан­ня, яке цілісно відображає найважливіші зв'язки у певній галузі дійсності.

Певною мірою упускаючи з поля зору сутнісні ознаки теорії як абстрактних пізнавальних образів дійсності, зо­середжуючись переважно на потребах практики, сучасний британський фахівець Малком Пейн тлумачить теорію як «твердження стосовно того, чим є соціальна робота. Вона також визначає, що повинен робити соціальний працівник у різних ситуаціях». У кожній теорії, яка стосується прак­тики соціальної роботи, автор розглядає перспективу (зна­чення теорії для розвитку соціальної роботи), теоретичну базу (концепції та ідеї, на які спирається застосування теорії в соціальній роботі), модель практики (стратегії і техніки втручання, які пропонує конкретна теорія).

Теоретична традиція наукового осмислення соціальної роботи формувалася одночасно з вивченням сутності тако­го феномену, як соціальна роль, і сенсу благодійності як явища суспільного життя, а також у зв'язку зі спробами зіставити наукове пізнання соціальної допомоги з різнома­нітними психологічними і соціологічними доктринами. Автори ранніх теоретичних праць з питань соціальної ро­боти (друга половина XIX — початок XX ст.) розглядали вплив суб'єкта соціальної допомоги на здатність особис­тості поліпшити свої соціально-побутові і фінансові спра­ви. Теоретичне обґрунтування соціальної роботи стосува­лося справедливості конкретних форм допомоги, пошуку оптимальних варіантів діяльності соціальних служб, мето­дів вивчення умов життя людей і їх соціального розвитку.

У 20—60-ті роки XX ст. у соціальній роботі домінували психологічні моделі, які пропонували різноманітні техні­ки впливу на особистість клієнта, розвиток мотивації до змін. У середині століття завдяки досягненням соціології теорія соціальної роботи збагатилася її соціально-рефор­містськими і соціально-організаційними підходами. Поси­лення уваги до соціальних аспектів суспільного розвитку зумовило інтеграцію різних підходів і утворення на цій ос­нові комплексних моделей. А зосередження уваги на соці­ально-організаційних факторах визначило ранг найважли­віших проблем. Теоретико-методологічне обґрунтування соціальної роботи, її правових аспектів сприяло створенню правової основи технології соціального захисту, актуалізу­вало значущість загальнополітичної підтримки соціальної політики тощо. Водночас у теорії соціальної роботи все по­мітнішу роль починають відігравати системні уявлення про людину і суспільство. При цьому наголошувалося на необ­хідності реформ, спрямованих на забезпечення гармонійно­го, цілісного розвитку людини, спільноти, суспільства.

Для теорії соціальної роботи найважливіше з'ясувати, що є основою соціальних проблем — суспільні відносини, суспільство загалом, соціальне середовище чи людина, в якій зосереджені детерміновані природою основні причи­ни її особистих труднощів. Якщо вважати першопричи­ною соціальної дисгармонії суспільство, його устрій, то соціальна робота має спрямовуватись передусім на його ре­формування або радикальну зміну, зосереджуватись на соціальних чинниках, які вивчає соціологія. Погляд, згідно з яким першоосновою соціальних проблем є людина, наво­дить на висновок, що для досягнення гармонії необхідно насамперед змінити особу, а не соціальне середовище. Це відкриває простір для соціально-психологічного і соціаль­но-педагогічного напрямів соціальної роботи, створення закладів, які б займалися питаннями виховання, соціалі­зації, корекції та реабілітації.

Процес соціальної роботи є складним, потребує різно­планових знань. До того ж сучасна соціальна робота поєд­нує різноманітні наукові школи, моделі практики, засно­вані на теоретичних поглядах різних шкіл. Це дає підста­ви охарактеризувати її як парадигмальну (засновану на різних наукових і науково-практичних парадигмах і під­ходах) теорію і практику.

Теоретичне обґрунтування соціальної роботи постійно змінюється. Його розвиток на сучасному етапі зумовлений поширенням філософи постмодернізму (яка виходить із рівноправності різних уподобань, стилів мислення, плюра­лізму стандартів, унікальності кожного людського життя, неповторності життєвих подій, множинності істин). Суттє­во позначилися на цьому процесі новітні ідеологічні та полі­тичні концепції, особливо неолібералізм (політична доктри­на, яка розглядає свободу вибору як найвищу цінність), а та­кож соціальні і суспільно-політичні рухи, які обстоюють права дискримінованих груп. Тому в сучасній соціальній ро­боті співіснують індивідуалізовані і суспільні теоретичні під­ходи й моделі практики, які часом конкурують між собою у виробленні стратегій розв'язання соціальних проблем.

Попри існування численних теоретичних обґрунтувань практичної соціальної роботи, її сутнісно-функціональна характеристика може реалізуватися лише в дії, спрямованій на гармонізацію відносин між окремими індивідами, індивідом і групою, індивідом і соціумом, суспільних від­носин загалом, а також на забезпечення соціального добро­буту населення країни, формування почуття особистої від­повідальності за колективне благополуччя, стійкий розви­ток соціальної системи.

Класифікація теорій і моделей соціальної роботи

Соціальна робота є синтезом наукових концепцій і на­прямів практичної діяльності, міждисциплінарною нау­кою. У зв'язку з цим існують різні класифікації її теорій і теоретичні моделі, які мають у своїй основі певні ознаки:

1. Призначення теорій. За цим критерієм виокремлю­ють такі рівні теорій соціальної роботи (табл. 1.1):

• 
  теорії, що пояснюють цілі соціальної роботи;
  

• 
  теорії, що пояснюють засоби практичної соціальної роботи;
  

• 
  теорії, що пояснюють світ клієнта.
  

2.Розробники (автори) теорій. Зважаючи на це, розріз­няють:

• 
  теорії, якими займаються вчені, їх стараннями обґрунтовано «великі теорії», які забезпечують концепту­альні підходи у поясненні соціальних явищ (наприклад, теорія систем, що пояснює взаємозв'язки між частинами цілого), і «теорії середнього рівня», що зосереджені на окре­мих аспектах суспільства (наприклад, теорія стигматизації, яка пояснює причини і наслідки негативного, упереджено­го ставлення до представників певних груп у суспільстві), а також теорії, засновані на практичних методах досяг­нення цілей (наприклад, орієнтована на завдання модель, яка пропонує чітку послідовність дій соціального праців­ника і клієнта у спільному розв'язанні проблем);
  
• 
  сформульовані фахівцями соціальної роботи теорії (концепції), тобто «ситуативні теорії», спрямовані на ­поглиблене вивчення ситуації, можливих наслідків влас­­них дій. їх виникнення зумовлене незалежністю соціаль­­них працівників під час аналізу подій від усталених теорій ­і методик, налаштованістю у кожному випадку добирати ­прийнятні засоби відповідно до цілей діяльності, експери­­ментувати на шляху до результату.
  

• 
  теорія індивідуальної соціальної роботи, спрямова­­на на допомогу окремому індивіду чи сім'ї;
  
• 
  теорія групової соціальної роботи, що передбачає до­­помогу клієнтові через залучення його до роботи групи, ко­­ригування завдяки цьому його поведінки й становища;
  
• 
  общинна теорія (теорія роботи в громаді), спрямова­­на на активізацію учасників громади у розв'язанні колек­­тивних проблем;
  

Проте теорії індивідуальної, групової, общинної (у гро­маді) соціальної роботи реалізуються скоріше як відповід­ні форми і методи діяльності соціальних працівників у розв'язанні соціальних проблем клієнтів, а не як теоретич­ні концепції. А теорія соціального адміністрування є то­тожною одній із функцій соціальної роботи.

4. Спорідненість теорій соціальної роботи із соціально-гуманітарними науками. Цю групу репрезентують:

—психологічно орієнтовані теорії, зосереджені на психо­­логічних, емоційних, а не на соціальних (структурних) чин­­никах виникнення у клієнта складних життєвих ситуацій;

• 
  соціологічне орієнтовані теорії, які зосереджують­ основну увагу на навколишньому (фізичному і соціально­­му) середовищі клієнта;
  
• 
  комплексно орієнтовані теорії, які однаково врахо­­вують психологічні і соціальні чинники виникнення у клі­­єнтів складних життєвих проблем.
  

Крім того, такий поділ теорій значною мірою умовний. Адже багато теорій, взятих за основу моделей соціальної роботи, є спільним надбанням соціальної психології, соціо-

логії, філософії, літературознавства, суспільно-політичної думки або сформувалися на основі багаторічної практики соціальної роботи. А комплексні теорії за рубежем назива­ють біопсихосоціальними, оскільки вони враховують впливи біологічних, психологічних, соціальних факторів на думки, почуття, поведінку людей.

Попри умовність поділу класифікація, наведена у табли­ці, видається найраціональнішою, бо вона є універсальною і дає змогу обґрунтовувати цілі діяльності, обирати засоби (техніки) втручання, а також пояснювати стан клієнта і прогнозувати його поведінку.

Психологічні моделі соціальної роботи. До цієї групи належать теоретичні моделі, які вибудовуються на ідеї до­помоги клієнтові шляхом оптимізації його зусиль щодо використання особистісних і соціальних ресурсів для впливу на несприятливу ситуацію його життя.

Психодинамічна модель соціальної роботи є однією з найпоширеніших. Вона заснована на ідеї і техніках психо­аналізу — обґрунтованої австрійським психологом, психіат­ром Зігмундом Фройдом теорії, яка відводить важливу роль у поведінці особистості несвідомому (інстинктам, потягам), його гармонізації зі свідомістю. Психоаналіз суттєво розши­рив уявлення про сутність допомоги у соціальній роботі, сфокусував її на внутрішньому житті індивіда, розглядаю­чи дії та поведінку людини як наслідок процесу її мислення, а не особливостей міжособистісних чи соціальних відносин.

Психодинамічна модель пропонує ефективні техніки діаг­ностування соціального відхилення, прогнозування пер­спектив поліпшення внутрішнього стану особистості.

Соціальним працівникам доводиться відстежувати ефективність технік і методів, які пропонують теоретичні моделі, і за потреби змінювати план допомоги клієнтові. Проте не варто назавжди відмовлятися від використання певної теоретичної моделі. Адже, попри відсутність єдино правильної теорії, кожна з них має свої переваги та обме­ження, передбачає відповідний набір інструментів, технік втручання, знання яких і володіння якими дають змогу фа­хівцеві знаходити оптимальні рішення у найскладніших ситуаціях.

Взаємозв'язок теорії і практики соціальної роботи

Постаючи як певна гіпотеза, ідея і трансформуючись завдяки різноманітним дослідженням у цілісну систему знань, теорія отримує підтвердження або спростування в реальній соціальній практиці.

Здійснюється вона з метою сприяння оптимальній со­ціальній адаптації людей, сімей і груп населення у формах догляду, соціально-психологічного консультування, пред­ставництва і захисту їх інтересів, адміністрування, плану­вання тощо. Для цього соціальні працівники мають воло­діти необхідними методами, навичками роботи, заснова­ними на різноманітних знаннях і теоріях.

Згідно із дослідженнями, чимало соціальних праців­ників недооцінюють роль теорій у практичній діяльності. Свій скептицизм вони пояснюють наявністю конкурен­тних теорій, положення яких часто є взаємовиключними. Декого з них не задовольняє надто загальний характер теорій, що ускладнює використання їх при виборі стратегії і тактики дій стосовно конкретного клієнта. Проблематич­ним для них є і те, що теорії переважно наголошують на те­рапевтичних аспектах роботи, реформаторських заходах, дистанціюючись від правових і процедурних аспектів робо­ти, контрольних функцій соціальних працівників. А саме цим доводиться займатися більшості соціальних працівни­ків. Та й деякі вчені переконані, що первинною основою в соціальній роботі є практика, а наукове знання — вторин­не. На їх погляд, віддалене від практики знання лише пе­решкоджає соціальним працівникам надавати ефективну соціальну допомогу. Тому рух знання має відбуватися не від теорії до практики, а від практики до теорії.

Однак теорія не є протиставленням практиці, оскільки вона виростає з неї, задля неї розвивається, спрямовує її і збагачує, черпаючи в її надрах енергію свого розвитку.

Значущість теорії для практики соціальної роботи обу­мовлена такими чинниками:

а) теорія є важливим інструментом нагромадження,­систематизації знань, поглиблення розуміння дійсності.­Без теоретичного обґрунтування неможливі класифікація,­аналіз, з'ясування загальних особливостей, фактів, подій,­процесів, що відбуваються у соціальній роботі;

б) теорія збагачує практичну діяльність професійним­способом мислення, новими ідеями, пізнанням закономір­­ностей. Тому пізнання соціальної роботи не завершується­у навчальному закладі, а є безперервним процесом, що зо­­бов'язує соціальних працівників постійно аналізувати ре­­альну практику. Знання узагальненого досвіду, теоретич­­них концепцій сприяє пошуку оптимальних рішень у­складних ситуаціях професійного вибору, передбаченню­наслідків можливих дій. Адже мислення і дії людини зале­­жать не тільки від системи значущих для неї цінностей,­особистісних рис характеру, а й від ідей, які опанували­нею, її уявлень про дійсність;

в) теорія сприяє формулюванню питань, які перебува­ють поза межами загальновизнаних знань, уявлень. Деякі теорії стимулюють науковий пошук, суспільні дебати сто­совно соціальної роботи. Вони цінні для фахівців під час аналізу практичних проблем.

Оскільки теорії і практика соціальної роботи перебува­ють у постійному розвитку, соціальні працівники є не прос­то користувачами раніше сформованих теорій і практичної мудрості, а й творцями нових теорій. Часто вони синтезують фрагменти різних знань у нову систему, надають їй відпо­відної цілісності і втілюють у конкретну практику.

Кожен із соціальних працівників має право вибору стратегії втручання, що ґрунтується на певній теоретич­ній моделі (нерідко його обумовлюють місія і філософія соціальної служби). Цей вибір залежить від цілей втру­чання і потреб клієнта; відомостей про ефективність зас­тосування методики у подібних ситуаціях; можливостей клієнта, працівника і соціальної служби; наявності ресур­сів та ін.

Орієнтація на конкретні теорії значною мірою обумов­лює напрями діяльності і функції соціальних працівни­ків. Адже від вибору теорії залежить зміст і структура со­ціальної роботи. Так, реабілітаційні програми для людей, залежних від психоактивних речовин, формуються відпо­відно до теоретичних моделей, яких дотримуються фахів­ці, що здійснюють цю реабілітацію. Прихильники одних теорій віддають перевагу груповим заняттям, що мають на меті пошук клієнтами сенсу власного життя, інших — методам трудотерапії, що передбачає реабілітацію через залучення до трудового процесу і конструювання терапев­тичного середовища, або — активній роботі з сім'ями та зміні стосунків у них як передумові налагодження продук­тивних взаємин із середовищем. Наприклад, працівник, який допомагає клієнтові, що перебуває в стані депресії, може вибудовувати свою роботу, спираючись на різні теоре­тичні концепції. Якщо він вважатиме, що депресію спри­чинює досвід втрат у ранньому дитинстві, то ключовим методом його роботи буде соціально-психологічне консуль­тування (каунселінг). Будучи переконаним, що депресія зумовлена відчуттям безпорадності і безправності, він шу­катиме причин того, чому людина сприймає себе невлад­ною над власним життям і як вона може це здолати, які додаткові навички їй потрібні. У будь-якому разі фахівце­ві слід визначитися, якої теоретичної моделі він дотримується, які цінності сповідує, на яких концепціях вибудо­вує свою програму дій.

Усі теорії соціальної роботи є соціальне сконструйова­ними, адже на них впливає культура суспільства. На­приклад, пояснення вчинку людини соціальним праців­ником, який належить до християнського суспільства, відрізнятиметься від пояснення фахівцем, який репре­зентує мусульманський світ. Уявлення про поведінку лю­дини позначаються і на оцінюванні стану клієнта, очіку­ваннях від діяльності соціальних працівників, прийнят­ності для різних груп клієнтів методів і технік роботи. Тому соціальні працівники мають завжди пам'ятати про небезпеку виникнення упереджень щодо клієнтів, поро­джених релігійними переконаннями, етнічною належ­ністю, майновим станом, статтю, сексуальною орієнтаці­єю тощо, і повинні брати до уваги соціальний контекст, в якому відбуватиметься їх діяльність.