Тема зовнішньоекономічні зв’язки і Зовнішньоекономічна діяльність



Скачати 277.91 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір277.91 Kb.

Тема 1. зовнішньоекономічні зв’язки і Зовнішньоекономічна діяльність.


Зовнішньоекономічні зв’язки (ЗЕЗ) – це комплексна система різних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб’єктів в усіх галузях економіки (с\гос., транспорт, науково-технічне співробітництво).

ЗЕЗ – категорія історична: продукт цивілізації виникає з появою держави та розвивається разом з нею та

економічна категорія: система економічних відносин, які виникають при русі різних ресурсів в результаті економічної діяльності держави та формують її фінансову систему.

Існує класифікаційна система, яка поділяє зовнішньоекономічні зв’язки (ЗЕЗ) на:

  • види

  • форми

Види ЗЕЗ – сукупність зв’язків, які характеризуються певною ознакою.

Види:

  1. по напрямку потоку:

    • експортні

    • імпортні операції

  1. по структурній ознаці:

  • зовнішньоторговельні

  • фінансові

  • виробничі

  • інвестиційні операції

Форми ЗЕЗ – прояв сутності конкретного зв’язку.

Форми:

  • торгівля

  • лізинг

  • бартер

  • факторинг тощо.

Всі види та форми взаємопов’язані.
Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначається як “діяльність суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами”.
В квітні 1991 р. – прийнятий Закон України “Про ЗЕД”.

Закон складається з 7 основних розділів:

  1. загальні положення (даються основні визначення, які стосуються ЗЕД)

  2. регулювання ЗЕД (показано роль держави в регулюванні ЗЕД, визначено основні органи державного регулювання та місцевого управління, основні принципи митного регулювання, страхування зовнішньоекономічних операцій, державні замовлення, облік, звітність)

  3. спеціальні правові режими ЗЕД

  4. економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями

  5. захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної та господарської діяльності України

  6. відповідальність

  7. порядок розгляду спорів у ЗЕД.

Крім цього закону, існують також законодавчі акти, на яких будуються та які регулюють стосунки України з іншими державами (преференційний режим, вільна торгівля тощо).


Предметом вивчення ЗЕД є сучасне світове господарство (світова економіка), міжнародні економічні відносини, а також конкретні форми, методи і засоби сучасного міжнародного бізнесу.

Об’єктом вивчення ЗЕД є міжнародні комерційні операції в усій сукупності їх видів, що спрямовані на отримання прибутку, а також операції, які забезпечують міжнародний товарообіг.

Основними напрямами ЗЕД є:

  • зовнішня торгівля;

  • економічне співробітництво;

  • науково-технічне співробітництво.

ЗЕЗ характеризує макроекономічний рівень (між державами), ЗЕД відноситься до рівня фірм і підприємств, тобто до мікроекономічного рівня.
Можна визначити наступні основні практичні функції управління ЗЕД на рівні підприємства:

  1. планування: передбачає складання коротко-, середньо- та довгострокових планів розвитку ЗЕД, а також розробку бізнес-планів;

  2. організація: формування організаційних підрозділів підприємства для виконання зовнішньоекономічних операцій;

  3. координація: узгодження завдань і функцій ЗЕД з іншими підрозділами підприємств;

  4. облік: враховувати результати і оцінювати ефективність ЗЕД;




Тема 2 Система реалізації зовнішньоекономічної діяльності.


ЗЕД реалізується шляхом проведення міжнародних комерційних операцій (МКО), тобто певних технічних прийомів з підготовки і проведення торгівельного співробітництва.

У зовнішньоекономічні діяльності виділяють наступні основні види міжнародних комерційних операцій:



  • операції з обміну продукцією у матеріально-речовинній формі комерційний (експорт і імпорт);

  • операції з торгівлі науково-технічними знаннями і досвідом;

  • операції з торгівлі технічними послугами (інжинірингові); Операції з торгівлі технічними послугами в міжнародній практиці прийнято називати інжиніринговими. Інжиніринг полягає у наданні одній стороні, що зветься консультантом, іншій стороні, тобто замовнику, інженерно-технічних послуг, наприклад проектування, будівництво і уведення в експлуатацію, розробка нових технологічних процесів на підприємстві замовника, удосконалення вже існуючих технологічних процесів.

Контракт має включати ряд специфічних зобов’язань і умов:

    • терміни і графіки виконання робіт

    • кількість персоналу інжинірингової фірми

    • ступінь відповідальності сторін за порушення зобов’язань

    • умови переуступки частки контрактних послуг іншій фірмі на умовах субпідряду

    • оплата навчання персоналу.

Іноді надання інжинірингових послуг на практиці співпадає з продажем ноу-хау. Реінжиніринг – це інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем організації та управління господарюючого суб’єкту в цілях підвищення його конкурентноздатності і фінансової стабільності.
2 види реінжинірингу:

  1. кризовий реінжиніринг – спрямований на вирішення кризових проблем господарюючого суб’єкту

  2. реінжиніринг розвитку – застосовується тоді, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації і управління вже досягла оптимального рівня по отриманню прибутку.


Фірми, які займаються реінжинірингом, поділяються на групи:

  1. закордонні фірми-консультанти – надають аудиторські послуги та послуги по управлінню інформаційними потоками.

  2. консалтингові фірми – побудова оптимальних моделей за допомогою закордонних програм і впровадження систем документообігу.

  3. проектні фірми – розробляють проект ідеального підприємства або видають проект оптимального бізнесу. Не можуть самостійно його впроваджувати.

  4. фірми, що займаються практичним впровадженням реінжинірингу. Головне завдання: найскоріше впровадження результатів проектів, реорганізація систем управління господарюючого суб’єкту з метою усунення кризової ситуації.




  • міжнародний туризм

  • міжнародні орендні операції.

    • короткострокова (рейтинг);

    • середньострокова (хайринг);

    • довгострокова (лізинг).


Міжнародна торговельна угода – це договір між двома або декількома сторонами (комерційними підприємствами), які знаходяться в різних країнах, з поставки встановленої кількості товарних одиниць і (або) надання послуг за узгодженими умовами. Договір не вважається міжнародним, якщо він укладений між сторонами різної державної приналежності, комерційні підприємства яких знаходяться на території однієї держави. Міжнародна торгівельна угода характеризує також те, що її виконання супроводжується платежем в іноземній валюті.
МКО та МТУ можна розглядати як систему реалізації ЗЕД.

Тема 3. Характеристика зовнішньоторговельних операцій (ЗТО)


Операції з експорту та імпорту, як правило, є першими зовнішньоторговельними операціями для фірм, які почали свою діяльність на зовнішньому ринку.

Під експортом у міжнародній комерційній практиці розуміють:

  • вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених і добутих в країні;

  • вивіз товарів, раніше ввезених, переробка яких відбувалась під митним контролем.

Реекспорт – це вивіз за кордон раніше увезеного товару, який не був підданий в країні експортера ніякій обробці. Предметом реекспорту частіше за все виступають товари, які реалізовуються на міжнародних аукціонах і товарних біржах. До реекспортного товару застосовується режим «митний склад», який означає зберігання реекспортного товару під митним контролем, без стягнення встановлених платежів і без застосування заходів нетарифного регулювання.

Під імпортом у міжнародній комерційній практиці розуміють:



    1. ввіз в країну товарів іноземного походження безпосередньо з країни–виробника або країни посередника;

    2. ввезення товарів для переробки під митним контролем;

    3. ввіз товарів з вільних зон і приписаних складів.


Реімпорт – це ввіз з-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, які не були піддані там переробці.
Класифікація ЗТО за формами торгівлі наступна:
А. Товарообмінні і компенсаційні угоди на безвалютній основі передбачають сплату поставок у товарній формі, коли продаж одного товару одночасно пов’язаний з купівлею іншого товару і розрахунки в іноземній валюті не здійснюються.

1. Угоди з одночасною поставкою:



  1. бартерні угоди;

  2. прямі компенсаційні угоди.

2. Угоди з отриманим терміном виконання:

  1. базові угоди;

  2. угоди про товарообмін на основі листів-зобов’язань;

  3. протоколи про товарообмін.


Б. Компенсаційні угоди на комерційній основі являють собою угоди, в яких поставка і відповідна зустрічна поставка товарів здійснюється на протязі встановленого терміну на основі одного контракту купівлі–продажу або контракту купівлі–продажу і доданих до нього угод про зустрічні або авансові закупівлі:

1. Короткострокові компенсаційні угоди:



  1. угода з частковою компенсацією;

  2. угода з повною компенсацією;

  3. трьостороння компенсаційна угода;

  4. короткострокові пов’язані угоди.

2. Зустрічні закупівлі:

  1. паралельна угода;

  2. джентльменська угода;

  3. угода з передачею фінансових зобов’язань.


В. Компенсаційні угоди на основі угод з виробничого співробітництва передбачають, що постачальникам промислового обсладнання будуть платити зустрічними поставками товарів, які виробляються за допомогою обладнання, яке було закуплено.

1. Великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди із зворотньою закупівлею товарів:



  1. угоди, в яких зобов’язання по компенсаційним закупівлям вище вартості обладнання, яке поставляється;

  2. угоди, в яких зобов’язання з компенсаційних закупівель рівні або нижче вартості обладнання, яке поставляється.


Г. Операції з давальницькою сировиною (толінг).

Сутність цих операцій полягає у тому, що одна країна, яка володіє ресурсними можливостями, але не має достатніх виробничих потужностей для їх переробки, відправляє частину своїх ресурсів для їх переробки в іншу країну і розраховується за це частиною виробничого продукту.

Сировина, яка передається на переробку, а потім повертається знову у вигляді готового продукту, називається давальницькою сировиною.
Толінг:


    • зовнішній

    • внутрішній (сировина закуповується всередині країни)


Оцінка толінгових схем має 2 точки зору:


      1. негативна

За цією точкою зору толінг – це агресивний механізм, який не є корисним для структури економіки країни, може привести до стагнації економічної системи, дозволяє отримати іноземному толеру великий прибуток без будь-яких капіталовкладень.

Мотив: уникнення тарифних обмежень у ЗЕД.

Толер не зацікавлений у НТП підприємства та збільшенні статутного фонду підприємства. Його ціль: максимальний прибуток при мінімізації витрат.

Толінг виступає як підприємницька діяльність іноземного інвестора. В цій моделі підприємницький сектор країни може бути витіснений з ринків продуктів, ресурсів і фінансів.



      1. позитивна

Переваги використання толінгових схем:

  • підвищення зайнятості населення, завантаження потужностей, збільшення доходів

  • інтеграція у країну переробки

  • виграш у конкуренції з іншими країнами

  • поліпшення ПБ країни переробки

  • приплив іноземного капіталу для створення робочих місць

  • вимушене доведення толером якості продукції до світових стандартів.



В Україні толінг поширений в експортно-орієнтованих галузях:

    • металургія

    • хімічна промисловість

    • енергетика

    • нафтопереробка

    • легка промисловість.

Таке поширення толінгу пов’язано з тіньовими інтересами українських підприємств.

Існує Закон “Про операції з давальницькою сировиною”, але він дуже суперечливий.



Державі необхідно регулювати толінгові схеми, щоб це не стало негативним явищем для розвитку підприємницького сектора.
Необхідні заходи щодо регулювання толінгових схем:

  1. встановити зобов’язання здійснювати капітальні вкладення у підприємство переробки

  2. обмежити всі види толінгу в Україні для дотаційних державних підприємств та підприємств, які мають державну частку в майні

  3. внутрішній толінг в Україні для підприємств акціонерної форми власності слід відрегулювати так, щоб такі угоди мали прозорий характер і не були ланками тіньових схем.


Д. Викуп застарілої (яка була у використанні) продукції – це ефективний комерційний інструмент ведення зустрічних операцій, коли експортер пропонує імпортеру нову продукцію, а імпортер ставить обов’язковою вимогою викупити у нього застарілу продукцію.
Класифікація ЗТО за методами торгівлі наступна.

А. Прямий метод торгівлі.

Б. Непрямий метод продажів передбачає здійснення комерційної діяльності через посередників:

1. Комісійні операції.

2. Агентські операції.

3. Брокерські операції.

В. Угоди змагального характеру. Операції за цими угодами здійснюються через наступні основні структури.

1. Товарна біржа.

2. Аукціони.

3. Міжнародні торги (тендери).
Класифікація ЗТО за степенем готовності товару:
В залежності від того, як буде задекларований товар (залежно від ступеня його готовності) під час проходження митного кордону, до нього будуть застосовані різні митні тарифи.

1. Готова продукція.

2. Розрізнене обладнання.

3. Комплексне обладнання.
Класифікація ЗТО за видами товарів та послуг:
А. ЗТО за видами товарів.

1. Сировина та основні матеріали.

2. Продовольчі товари.

3. Споживчі товари.
Б. Класифікація ЗТО за видами послуг.
У відповідності з положеннями Світової організації торгівлі (СОТ) усі послуги поділяються на 12 секторів:

  1. Послуги для бізнесу.

  2. Будівельні послуги.

  3. Послуги пошти (поштові, кур’єрські, телекомунікаційні).

  4. Дистриб’юторські послуги (послуги торгових агентів, роздрібна та оптова торгівля, франчайзинг).

  5. Транспортні послуги.

  6. Фінансові послуги.

  7. Освітні послуги.

  8. Послуги з охорони здоров’я.

  9. Туристичні послуги.

  10. Рекреаційні послуги.

  11. Послуги з охорони навколишнього середовища.

  12. Послуги, що не класифіковані в іншому місці.


Тема 4. Регулювальна роль держави при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності України


Національне законодавство, що регулює ЗЕД України, поділяється на два види.

А. Законодавчі акти стратегічного характеру:

  • Закони, що регламентують ЗЕД України (Закон України “Про ЗЕД”);

  • Концепції розвитку ЗЕД України (Концепція розвитку експортного потенціалу України, ЗЕД України, зовнішньоекономічної політики України);

  • Програми довгострокового розвитку ЗЕД України з країнами світу.

Основні положення стратегічних документів діють протягом п’яти і більше років.

Б. Нормативні документи тактичного поточного характеру:

  • Постанови Верховної Ради, що обмежені у часі (“Про порядок регулювання (здійснення) бартерних операцій”, 1993 р., “Про експортне мито на вивіз великої рогатої худоби”, 2000 р.);

  • Укази Президента;

  • Накази Міністерства Економіки;

  • Декрети Кабінету Міністрів України;

Державне регулювання ЗЕД в Україні здійснюють наступні органи законодавчої та виконавчої влади.

1. Верховна Рада.

2. Президент України, який відповідно здійснює такі функції:

3. Кабінет Міністрів.

4. Національний Банк України.

5. Міністерство Економіки.

6. Державна митна служба.

7. Антимонопольний комітет (АМК).

8. Місцеві органи влади (Ради народних депутатів, Представництва Секретаріату Президента на місцях, Регіональні митні служби, Регіональні відділення АМК).

Недержавне регулювання ЗЕД України відрізняється від державного тим, що здійснює опосередкований вплив на регламентацію ЗЕД України. Основні форми недержавного регулювання ЗЕД України наступні:

  1. Міжнародні організації (наприклад, ООН).

  2. Міжнародні господарські організації (наприклад, ОПЕК).

  3. Міжнародні господарські (акціонерні) товариства.

  4. Міжнародні біржі:

    • валютні;

    • товарні;

    • фондові.

  1. Міжнародні аукціони.

  2. Міжнародні торги (тендери).

  3. Міжнародні (господарські, зовнішньоекономічні, зовнішньоторговельні) контракти.

В Україні застосовується три режими регулювання ЗЕД.

Œ Національний режим регулювання ЗЕД – передбачає, що до іноземних суб’єктів при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої держави застосовується відповідне національне законодавство у повному обсязі.

 Режим найбільшого сприяння – передбачає, що для окремих іноземних суб’єктів встановлюють пільги при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої країни.

Ž Спеціальний режим регулювання ЗЕД – застосовується у вільних (спеціальних) економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку нашої країни.

4.справедливий (недискримінаційний) – цей режим не відсилає до діючого зводу актів і не передбачає конкретних актів. Посилання на цей режим означає можливість виникнення в конкретній ситуації несправедливості. Він являє собою механізм розгляду конкретних питань у ЗЕД і ефективно застосовується як засіб переговорного процесу між країнами.

Вперше його було застосовано у 1841 р. в Гаванській хартії як норму МП.

Тема 5. Методи державного регулювання ЗЕД. Митно-тарифне і нетарифне регулювання ЗЕД.


Адміністративні заходи регулювання ЗЕД.

До зовнішньоторговельної політики відносяться 2 методи:

    • митно-тарифне регулювання (застосування імпортних та експортних тарифів)

Головною метою митно-тарифного регулювання є :

      • регулювання зовнішньої торгівлі

      • захист внутрішнього ринку

      • стимулювання експорту.

    • нетарифне регулювання (застосування квотування, ліцензування).


Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначені Митним Кодексом України (1991 р.)
Система митних органів України:

  1. Державний митний комітет України

  2. регіональні митні управління

  3. митниці

  4. митні пости


Основні функції митних органів:

    • приймають участь у розробці митної політики та її реалізації

    • забезпечують дотримання законодавства

    • захищають економічні інтереси України

    • стягують мита, податки та інші платежі

    • здійснюють митну статистику зовнішньої торгівлі та спеціальну статистику

    • ведуть товарну номенклатуру ЗЕД

    • здійснюють контроль за вивозом стратегічних та інших важливих для України матеріалів

    • здійснюють валютний контроль в межах компетенції

    • забезпечують виконання міжнародних зобов’язань, що стосуються митної справи

    • ведуть боротьбу з порушниками митної справи і законодавства.

Митно-тарифна політика в Україні в основному здійснюється відповідно до Закону України “Про єдиний митний тариф”, сферою дії такого Закону є єдина митна територія України.


Стаття 75 Митного Кодексу вводить в дію Закон “Про єдиний митний тариф” (ЄМТ), введений в дію 1992 р. Це основний закон, що визначає основні принципи і норми митно-тарифної політики України.

Основна мета закону: встановлення порядку формування та застосування ЄМТ України при ввезенні на митну територію та вивезенні за її межі товарів, послуг тощо з метою обкладання митом.
ЄМТ:

  • це систематизований перелік ставок мита, якими обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на її територію та вивозяться за її межі

  • базується на міжнародних нормах і принципах та розвивається в напрямку максимальної відповідності до загально прийнятих правил в світі.


На сьогодні ставки митного тарифу України затверджені Законом України від квітня 2001 р. “Про митний тариф України”.

Мито – це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через кордон України та стягуються митницями.
Основні функції мита:

  • фіскальна – наповнення частини державного бюджету

  • протекціоністська – захист національного виробника

  • балансуюча або компенсаційна – запобігання небажаному експорту або імпорту товарів, ціни на які на внутрішніх ринках відрізняються від світових

  • статистика


Класифікація мита:

1. за обєктом обкладання:



  • ввізне (імпортне)

  • вивізне (експортне)

Вивізне експортне мито використовується в Україні для обмеження експорту (деякі види олійних культур, жива худоба та шкіряна сировина).

2. за характером:



  • сезонне:

    • ввізне

    • вивізне

Сезонне мито – використовується в основному в літній період (с/г продукція). Термін таких мит не перевищує 45 днів.

  • особливі види:

  • Спеціальне

Спеціальне мито застосовується:

  • як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари ввозяться на територію України у кількості і за таких умов, що заподіюють значну шкоду1 національному товаровиробнику

  • як запобіжний захід щодо учасників ЗЕД, які порушують національні інтереси у цій сфері

  • як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угрупувань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів ЗЕД.

  • Антидемпінгове

Антидемпінгове мито застосовується в Україні:

  • в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику

  • у разі вивезення товарів за ціною, істотно нижчою за ціни експортерів.

Ставку антидемпінгового мита зазвичай визначають одним з наступних засобів:



  • як різницю в ціні, за якою товар реально продається на ринку країни-експортера і на ринку країни-імпортера. Якщо товар виробляється тільки на експорт і не продається на ринку країни-експортера, то ціна на нього на внутрішньому ринку країни-імпортера порівнюється з його ціною на внутрішньому ринку будь-якої третьої країни;

  • як різницю в ціні, за якою товар повинен був би продаватися на ринку країни-експортера, і ціни, за якою він реально продається на ринку країни-імпортера. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортера встановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат, прибутку з продажу на внутрішньому ринку і вартості упаковки і транспортування товару до країни-імпортера.

Антидемпінгове мито, як і звичайне мито, призводить до підвищення внутрішніх цін і витрат у добробуті країни. Водночас, якщо введення антидемпінгового мита змусить фірму, що здійснює демпінг, ще більш знизити експортну ціну, то країна-імпортер може одержати виграш, як у випадку з оптимальним тарифом.


  • Компенсаційне

Компенсаційне мито накладається на товари, які є обєктом субсидованого експорту або імпорту.
3. за способом стягування (методом нарахування):

  • адвалорне – стягується у % до митної вартості товару

  • специфічне – у грошовому виразі за одиницю товару

  • комбіноване.

В залежності від того, яка країна походження товару береться до уваги, митні тарифи можуть бути:



  1. простими, коли незалежно від країни походження для кожного товару встановлюється єдина ставка мита;

  2. складними, коли залежно від країни походження імпортованого товару встановлюється дві або більше ставок мита.


Основний орган, який займається цими процесами: Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.

Важливі закони щодо встановлення мита:

  1. “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22.12.1998

  2. “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” 1998 р.

  3. “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” 1998 р.

Умовно ці 3 закони складають Антидемпінговий кодекс України. Вони регламентують правила та механізми виявлення демпінгу, нелегітимних субсидій, процедуру запровадження санкцій та відповідають вимогам СОТ.
Митно-тарифна Рада України.

Головні завдання МТР:

    • розробляє пропозиції і засоби реалізації митно-тарифної політики України

    • розробляє проекти актів законодавства України та міжнародних угод України

    • підготовка пропозицій про встановлення, скасування та зміну ставок

    • підготовка правил визначення митної вартості товарів та країн їх походження

    • підготовка висновків та рекомендацій офіційним делегаціям України для проведення ними міжнародних переговорів і консультацій з митно-тарифного регулювання

    • розгляд та розробка пропозицій з надання пільг та преференцій.

Поряд із митно-тарифними методами регулювання зовнішньоекономічних операцій широко застосовуються й нетарифні, передусім – кількісні обмеження – квотування та ліцензування.


Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу.
1991 р. – в Україні запроваджено Закон “Про підприємництво”, згідно з яким було ліцензовано лише 12 видів підприємницької діяльності.

Початком створення дійсно системи ліцензування є Закон “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” (2000 р.)
Цей закон вперше вніс суттєві зміни до чинного порядку ліцензування:

  1. визначені основні принципи ліцензування і критерії діяльності державної системи ліцензування

  2. сфери дії закону значно поширились від видів підприємництва до видів господарської діяльності

  3. встановлені чіткі, прозорі механізми отримання, перереєстрації і акумулювання ліцензій

  4. встановлено єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню

  5. видача ліцензій щодо обмежених ресурсів видається на конкурсній основі

  6. зміна змісту ліцензійних умов

  7. ліцензія – це єдиний документ дозволу у господарській діяльності

  8. введено новий інститут – Експортно-апеляційна Рада

  9. визначена необхідність введення єдиного ліцензійного реєстру.


Закон визначив основні принципи створення нової державної системи ліцензування в Україні. Організаційну структуру системи ліцензування в Україні утворюють:

  • Ліцензійна палата України – це основний орган, що формує систему ліцензування

  • Державна акредитаційна комісія з ліцензування – це постійно діючий міжвідомчий орган. Займається розробкою і забезпеченням виконання вимог по акредитації органів.

  • Експортно-апеляційна Рада – її рішення носять рекомендаційний характер.

  • Центральні ліцензійні комісії з окремих видів діяльності.

  • Кримська республіканська ліцензійна комісія і місцеві комісії з ліцензування.


Функції Ліцензійної палати України:

    1. розробляє стратегію та проводить державну політику розвитку ліцензування в Україні.

    2. взаємодіє з міжнародними організаціями з питань ліцензування.

    3. встановлює правові та економічні основи функціонування системи.

    4. веде єдиний державний реєстр ліцензій.

    5. веде реєстр акредитованих ліцензійних комісій.

    6. контролює діяльність органів ліцензування та виконання ліцензійних умов.

    7. організує інформаційне забезпечення діяльності в системі.

    8. несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку ліцензування.

Ліцензії бувають:



  1. разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;

  2. генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

  3. глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

  4. автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів ЗЕД, складених згідно стандартної форми.


Квотування (контингентування) – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.
Квоти поділяються:

  1. За напрямком їх дії:

  • експортні – вводяться у відповідності з міжнародними стабілізаційними угодами, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

  • імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

  1. За обсягом дії:

  • глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

  • індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.

Окрім кількісних обмежень також для регулювання зовнішньоекономічних операцій можуть застосовуватися наступні нетарифні методи.
Добровільне” обмеження експорту (voluntary export restraint) – це кількісне обмеження експорту, що базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі добровільно обмежити або не збільшити обсяг експорту товару, що прийнятий в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

 Заборона окремих видів експорту та імпорту (ембарго).



Спеціальні імпортні процедури.

Державні закупки.

Система внутрішніх податків і зборів.
Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до кількох сотень. Але основними з них є:


  • адміністративні формальності – національні правила проведення імпортних операцій, які обмежують імпорт (обов’язкове використання міжнародних торгів при закупівлі обладнання, отримання імпортних ліцензій при виконанні ряду вимог і т. ін.);

  • технічні бар’єри – приховані методи торговельної політики, які виникають тому, що національні технічні, адміністративні та інші норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо;

  • встановлення мінімальних імпортних цін – передбачає суворе дотримання експортером рівня цін, установлених країною-імпортером;

  • імпортні податки – прикордонний податок, яким обкладаються товари при перетині митних кордонів конкретної країни. До них відносяться: митні збори, пов’язані з оформленням митних документів, або зі здійсненням митного контролю; сплата зборів за перевірку якості імпортованого товару; торговельні збори; статистичні збори; збори за здійснення фітосанітарного контролю; сезонні та екологічні збори;

  • імпортний депозит – форма задатку, який імпортер повинен внести в свій банк в національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару;

  • валютні обмеження – регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями;

Демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах.

Демпінг може здійснюватись як за рахунок ресурсів окремих фірм, що прагнуть опанувати зовнішній ринок своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. В комерційній практиці демпінг може набувати однієї з наступних форм:



  • спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;

  • навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін. На практиці це може означати експорт товару за цінами нижче цін свого внутрішнього ринку або навіть нижче витрат виробництва;

  • постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;

  • зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;

  • взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.

В основі демпінгу лежить ринкова ситуація, за якої еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне становище на внутрішньому ринку, продавати свої товари за більш високими цінами, ніж на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу також є:

  • ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

  • сегментованість ринку, тобто спроможність виробника відокремити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить за більш низькими цінами. Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торговельні бар’єри.

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках СОТ, так і національними антидемпінговими законами багатьох країн, що дозволяють застосовувати антидемпінгове мито у разі відкриття факту демпінгу.

Тема 6. Валютне регулювання


Валютне регулювання – це діяльність державних органів з управління обігом валюти, контролю за валютними операціями, впливу на валютний курс національної валюти, обмеження використання іноземної валюти.

Валютне регулювання передбачає:



  1. регулювання курсу національної валюти;

Валютний курс – це ціна грошової одиниці валюти, виражена у грошових одиницях іншої країни. Валютний коридор: встановлення максимального та мінімального значення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют, в межах яких може змінюватися поточний обмінний курс на ринку.

  1. організація розрахунків в іноземній валюті;

  2. відкриття рахунку в іноземній валюті;

Розрахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам чи нерезидентам, відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою.

4. купівля іноземної валюти;

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

5. розрахунки по експортно-імпортних операціях;

При експортних контрактах прибуток резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 90 календарних днів від дати митного оформлення продукції.

По імпортних контрактах отримання продукції не повинне перевищувати 90 календарних днів від моменту здійснення авансового платежу.



  1. здійснення резидентами іноземних інвестицій;

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись лише за рахунок власних коштів.

Прибуток, отриманий резидентами за кордоном у будь-якій формі, підлягає обов’язковому декларуванню.



  1. операції купівлі–продажу іноземної валюти готівкою;

Для обслуговування фізичних осіб – резидентів і нерезидентів відкриваються обмінні пункти.

  1. порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

  2. правила переказу іноземної валюти.

Валютне регулювання здійснюється на трьох рівнях.

а) міжнародний;

б) регіональний;

в) національний.

Валютне регулювання України спрямоване на підтримку стабільної української валюти, нейтралізацію різних коливань валютних курсів.

Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання виступають валютні інтервенції, здійснювані НБУ.
Основним об’єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці.
Інструменти валютного регулювання.

Економічні інструменти, які використовують ринкові закони розвитку міжнародних зв’язків:

1. Девальвація національної валюти.

2. Ревальвація національної валюти.

3. Валютна інтервенція.

4. Корекція облікових ставок Національного банку.

Адміністративні інструменти – як правило, це законодавчо закріплені та обов’язкові для виконання норми і нормативи:

1. Валютні обмеження:


  1. обмеження в сфері здійснення поточних операцій;

  2. обмеження в сфері фінансових операцій;

2. Встановлення режимів конвертованості валют:

  1. режим повної конвертованості;

  2. режим часткової конвертованості.

Система валютного регулювання і контролю в Україні містить ряд механізмів, які впливають на функціонування внутрішньої економіки країни, на розвиток ЗЕД її суб’єктів.




1



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка