Тема: Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена



Сторінка22/28
Дата конвертації29.04.2016
Розмір6.17 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28

Картка № 5

«І поки ткаля полотнищем розгортала перед римлянином свої творіння, поки брудна підлога в коморі й увесь мотлох довкола по­малу зникав під купою райських світів, Котта усвідомив, що на цих панорамних картинах найбільше важить не земля й не море, а небо — чисте, блакитне, трохи захмарене або затягнене грозови­ми хмарами, але повсюди ніби живе, заселене летючими птахами; небо, де кожна зграйка мала своє місце.

Навіть те, що жило на суходолі чи в морі, що там повзало, пла­вало, за чимось гналось чи від чогось утікало,— усе, здавалося, прагло краси й довершеності пташиного лету. А вгорі над табу­нами звірів численні фігури пташиного лету являли собою зна­ки звільнення від будь-якого тяжіння. Коли море було збурене, розбурхане, а береги покраяні розщелинами чи залиті водами сизигійських припливів, тоді рожеві чайки, буревісники й чорні кряки здіймалися над спіненими гребенями хвиль та рифами, так ніби разом із припливом їхнє прагнення до легкості тільки зро­стало <...>

Аж на останніх картинах, що Арахна розгортала перед Коттою, він завважив якийсь сумнів у величі лету, завважив, власне, па­діння; разючий, якийсь майже зловтішний контраст до райського самозабуття пташиних зграй. Це була картина порожньої далечіні, зіткана з ниток синіх, білих та сріблястих відтінків,— вид на море, що спокійно простиралося під сонцем: небо, поцятковане легень­кими літніми хмарками, мертва хвиля, а вгорі — поодинокі чайки. Але ніде ні берега, ні острова, ні судна.

Далеко-далеко, на самісінькому обрії, Котта розгледів двоє ши­роких і сірих, як у кондора, крил, безпорадно скинених над водою, наче руки потопельника; проте ні дзьоба, ні голови не видно було. Навколо крил із води білими списами здіймалися фонтани бризок, а з високості ще летіли, погойдуючись, загублені пір’їни й легенькі пушинки — опускалися на море повільніше, ніж важке тіло, що його доти несли ті крила. Там, удалині, у море впало щось велике й схоже на птаха, а у висхідному повітряному потоці нерухомо позависали чайки, і філігранно оздоблена легеньким бризом морська поверхня відкидала в небо сонячне світло».

Ікар. Ім’я того, що впав у хвилі й зник у тому яскравому сяйві, було одним із багатьох знаків, який спурхнув із пальців глухонімої ткалі і якого так і не зрозумів Котта».

(К. Рансмайр «Останній світ»)

Можливі відповіді

  • Використання античних міфів (міф про Ікара);

  • мистецькі студії про твори живопису (мутантна зміна жанрів).


Картка № 6

«“Око мудрого й набожного читача здатне узріти світло — нехай навіть слабеньке — світло Божественного Знання. Але і для таких читачів бібліотека нехай залишається заказаною. Саме із цих при­чин, як ви розумієте, у бібліотеку не можна допустити всіх і кож­ного. До того ж,— додав Абат, ніби розуміючи, наскільки неміцний останній аргумент,— книга така тендітна, так страждає від часу, так боїться гризунів, непогоди, невдатних рук! Якби всі ці сотні ро­ків кожен, хто хоче, мусолив наші кодекси, чимало їх не дожило б до нинішніх часів. Бібліотекар оберігає томи не тільки від людей, але й від природних сил, присвячуючи життя боротьбі зі згубним Забуттям, цим віковічним ворогом Істини”.

Отож ніхто, крім двох ченців, не входить на верхній поверх Храмини”.

Абат усміхнувся.

Ніхто не повинен. Ніхто не може. Ніхто, якщо й захоче, не зу­міє. Бібліотека захищається сама, вона непроникна, як істина, що в ній зберігається, підступна, як неправда, у ній заточена. Лабіринт духовний — це й справдешній лабіринт. Увійшовши, ви можете не вийти з бібліотеки. Я виклав вам наші правила й прошу вас дотри­муватися правил абатства”.

Але ви допускаєте, що Адельм упав у прірву з вікна бібліоте­ки. Як можу я розслідувати обставини його загибелі, якщо не огля­ну ймовірне місце злочину?”

Брате Вільгельме,— відповідав настоятель примирливим то­ном,— людина, яка змогла описати мого Гнідого, ніколи не бачачи його, й стосовно загибелі Адельма легко зможе судити про місце, куди доступ заборонений”.

Вільгельм відповів, уклонившись: “Ваше високопреподобіє і суворість свою наділяє мудрістю. Хай буде так, як ви вважаєте за потрібне”». (У. Еко «Ім’я троянди»)

Можливі відповіді

  • Світ — бібліотека, текст;

  • натяк на античні тексти, міф про Лабіринт;

  • Містить ознаки детективного жанру, є натяк на знаменитого Шерлока Холмса та його дедуктивний метод розслідування.


Картка № 7

«І от у полоні цього щиросердного одурманення, ніби переніс­шись за цьогосвітню межу, я мав видіння. Або сон. Не знаю, як краще це назвати.

Я йшов крученими сходами всередині якоїсь тісної кам’яної труби. Йшов начебто в крипту зі скарбами. Але коли нарешті від­крився вихід (десь дуже глибоко внизу), я опинився у величезному приміщенні, ще просторішому, ніж монастирська кухня, що займа­ла перший поверх Храмини. Так, це й справді була кухня, але осна­щена не тільки печами й різноманітним посудом, а й ковальськи­ми міхами та молотами. Начебто тут зійшлися для своєї справи ще й підмайстри Миколи1. Повітря аж пашіло від розжарених печей і розплавленого заліза; з вогнедишних каструль виривалися клуби пари, а на поверхні варива здувалися, булькали і голосно лопалися великі круглі міхури, сповняючи все навколо густим безупинним гулом. Кухарі метушилися, розмахуючи вертелами, а послушники підстрибували в повітря — хто вище,— намагаючись дістати курей та іншу дрібну живність, насаджену на розпечені штирі. І поруч, за два кроки, ковалі гатили молотами з такою силою, що саме по­вітря, здавалося, глухнуло, і хмари іскор випорскували з ковадел, зливаючись на льоту з іншими іскрами, що виривалися з двох на­топлених печей.

Я не розумів, де перебуваю: у пеклі чи, навпаки, у раю, облаштованому за уявленнями Сальватора2, у раю, залитому м’ясними соками й бентежному від смажених ковбасок. Але не було часу за­думуватися, де я, бо орава якихось курдупелів, якихось карликів із величезними, як цебри, головами, з’явившись незрозуміло звідки, накотилася на мене, потягнула за собою в трапезну й насильно уві­пхнула в двері.

Усе було прибрано до балу. Величезні килими й гобелени висіли на стінах, але малюнки були не такі, які зазвичай навівають по­божні думки або прославляють доблесних царів,— найдужче вони нагадували маргінальні ілюстрації Адельма; причому з-поміж усіх його малюнків були обрані якраз нестрашні й потішні: зайці, що танцюють навколо куканського дерева; риби, що пливуть упоперек ріки й вистрибують з води прямо на сковорідку; хороводи мавп, пе­реодягнених єпископами-кухарями; животасті потвори, що в’ють­ся в клубах пари навколо казанів.

На чолі столу був Абат, убраний, як на свято, у розшиті пурпу­ром шати. Він здіймав свою вилу3, як скіпетр. Поруч із ним Хорхе, тримаючи величезний кубок, цмулив вино, а келар, в одязі Бернарда Ґі4, набожно читав із книги, виготовленої у формі скорпіона, життя святих і уривки з Євангелій». (У. Еко. «Ім’я троянди»)

Можливі відповіді

  • Використання образу потвори-карлика. Натяк на героя Е. Гоф- мана «Крихітка Цахес...»;

  • бал нагадує роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита»;

  • ірреальність.




  1. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

  • Визначте ознаки постмодернізму у творах письменників другої половини XX ст.

Очікувані відповіді

  • Широке використання відомих текстів, образів, пряме й прихо­ване цитування.

  • Фрагментарність оповіді.

  • Деканонізація цінностей попередніх епох.

  • Ірреалістичність.

  • Іронія, пародіювання.




  1. Домашнє завдання

Скласти усний твір-роздум: «Чи готовий я стати читачем елі­тарної літератури? »

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про Сербію ХХ-ХХІ ст.


  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

  • Мене зацікавило твердження...

  • Найбільше мені сподобалася робота групи (учня)...


11 клас

ТЕМА: Життєвий і творчий шлях сербського письменника Милорада Павича.

Утілення в оповіданні «Дамас­кин» ознак постмодернізму
МЕТА: ознайомити учнів із життям і творчістю письменни­ка, розкрити особливості його постмодерністського твору; розвивати навички роботи з електронною книгою; уміння аналізувати твори постмодернізму, «розшифрувати» їх; розширювати кругозір учнів; виховувати повагу до літератури, естетичний смак. Обладнання: портрет письменника, тексти творів, ілюстрації до них.
ХІД УРОКУ

  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель.

«Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступ­ної історії», — пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури XXI століття. Її представля­ють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів, від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них по­сідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич. Про нього і йтиме мова на уроці.


  1. Оголошення теми й мети уроку

  2. Актуалізація опорних знань

  1. Евристична бесіда

  • Які чинники сприяли виникненню постмодернізму, як його об­ґрунтовують філософи й самі письменники?

  • Які основні ознаки постмодернізму?

  • Назвіть найяскравіших представників постмодернізму та їхні твори.




  1. Заслуховування усних творів учнів; коментар учителя




  1. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

  1. Повідомлення учня про Сербію XX—XXI ст.

  2. Лекція вчителя

Майбутній письменник Милорад Павич народився у Белграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіогра­фічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо під­креслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів.

Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімна­зії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особли­во захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій буди­нок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайня­ми, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Твори Павича дуже нагадують твори україн­ського письменника й кінорежисера О. Довженка: у них таке ж від­чуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни».

Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одно­го разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич. — Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю ку­медну француженку, яку ми називали «тітка Дроль».

1949 року М. Павич вступив до Белградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факуль­тету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писа­ти, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не пер­шим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще 1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народно­го епосу. Сам Милорад Павич ще з ди­тинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX ст., був відомим письменником. Милорад хотів продо­вжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зроби­ти це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим опові­дачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письмен­ник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красу­нею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця XVIII — початку XIX ст.».

Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літе­ратурою привели до появи оригінальної поезії і прози Милора­да Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Акаде­мії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон тайме» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменни­ка сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «од­нією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид).

Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Вну­трішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константи­нополі», «Російський хорт», «Скляний равлик».


  1. Складання учнями опорної схеми-конспекту за лекцією вчителя




  1. Читання уривка з роману М. Павича «Хазарський словник»

«Та в будь-якому випадку читати таку товсту книгу означає дов­го бути самому. Довго бути без того, чия присутність вам необхідна, бо читання в чотири руки ще не ввійшло в ужиток. Тому автор по­чуває докори сумління і намагається загладити свою вину. Тій пре­красній особі зі швидкими очима й лінивим волоссям, яка, читаючи цей словник і пробігаючи крізь свій страх, мов крізь кімнату, від­чуває себе самотньою, — тій особі автор радить зробити таке. Нехай надвечір першої середи місяця вона вийде зі словником під рукою до крамниці солодощів на головній площі свого містечка. Там на неї чекатиме молодий чоловік, який, зовсім як і вона, відчув себе самот­нім, згайнувавши час на читання тієї самої книги. їм слід сісти одне біля одного за кавою і порівняти чоловічий та жіночий примірники своєї книги. Вони відрізняються. Порівнявши між собою короткі, на­писані курсивом речення з останньої сторінки цього словника в жі­ночому і чоловічому примірниках, вони отримають книгу, складену в єдине ціле, як закінчену партію в доміно, і тоді вона стане їм не по­трібного. Тоді нехай вони добре вилають лексикографа, але хай роб­лять це якомога швидше, в ім’я того, що приходить потім, бо те, що приходить потім, — то тільки їхня справа, і вона найважливіша від будь-якого читання. Я бачу, як на вуличній скриньці для пошти вони розкладають вечерю і, обійнявшись, їдять у сідлах своїх велосипедів.

Утім, нехай читача всі ці інструкції не цікавлять. Він може зі спокійною совістю знехтувати будь-якими рекомендаціями і чи­тати так, як їсть, — користуючись правим оком, як виделкою, лі­вим — як ножем, а кістки кидаючи за спину...

Крім того, словник зовсім не обов’язково читати повністю, мож­на прочитати лише половину чи будь-як частину й тим задовольни­тися, що, до речі, зазвичай і відбувається зі словниками. Чим біль­ше шукатимеш — тим більше здобудеш...»

(М. Павич «Хазарський словник»)


  1. Обговорення прочитаного

  • Чи зацікавив вас зміст книги? Якщо так, то чим саме?

  • Що здалося вам незвичним у формі, у змісті твору?

  • Які ознаки постмодернізму ви помітили в романі «Хазарський словник»?




  1. Слово вчителя

  • Особливе місце у творчості Павича посідає оповідання «Да­маскин».

Автор активно використовує факти візантійської та поствізантійської культури (будівництво храмів по всіх християнських землях на зразок візантійських). Письменник дає можливість ви­бору шляхів читання твору на двох його «перехрестях» (у тому чис­лі на комп’ютері). Це своєрідна гра з текстом і з читачем, «відмова від монопольного права автора на істину».

Детальніше особливості твору розглянемо на наступному уроці.

  1. Закріплення знань, умінь і навичок

  1. Складання психологічного портрета письменника за його автобіографією

АВТОБІОГРАФІЯ

Я письменник уже двісті років. Далекого 1766 року якийсь Па­вич видав у Будиму збірку віршів і відтоді вважається в колі пись­менницької родини.

Народився я 1929-го на березі однієї з чотирьох райських річок о 8.30 ранку під знаком Терезів (що передують Скорпіону), за горо­скопом ацтеків — Змія.

Перший раз мене бомбардували, коли мені минав 12-й. Удруге — коли минав 15-й. Між тими двома бомбардуваннями я вперше зако­хався та під німецькою окупацією вимушено вивчив німецьку мову. У той час я потай вивчив і англійську від одного пана, який палив запашний тютюн. Тоді ж я вперше забув французьку (потім я забу­вав її ще двічі). Нарешті в одній собачій буді, де опинився, рятуючись від англо-американського бомбардування, один колишній царський офіцер почав давати мені уроки російської мови за книжками поезій Фета й Тютчева: інших він не мав. Сьогодні вважаю, що навчання мов було для мене своєрідним перетворенням у різних чарівних звірів.

Я любив двох Йованів — Йована Дамаскина та Йована Злато­уста (Хризостома).

Набагато більше кохань я пережив у своїх книжках, аніж у сво­єму житті. За винятком того, що триває й досі. Ніч у моїх снах со­лодко притулялася мені до обох щік.

До 1984 року я був найменш читаним письменником у моїй кра­їні, а від того року й надалі — найбільш читаним.

Я написав роман у вигляді словника, другий — у вигляді крос­ворда, третій у вигляді клепсидри і четвертий — як довідник для во­рожіння картами таро. Я намагався якнайменше зашкодити людям цими романами. <...> День у день я все менше письменник своїх книг, а все більше письменник майбутніх, які, можливо, ніколи не напишу.

Як не дивно, мої книжки дотепер перекладалися 66 різними мо­вами. Коротше кажучи, я не маю біографії. Маю лише бібліографію. Критики у Франції та Іспанії зазначили, що я перший письменник ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити безневинність, а не провину.

Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Пе­ремоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість уби­ли мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх ав­тором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменни­ком найупослідженішого народу на світі — сербського народу.

  1. століття для мене почалося 24 березня 1999 ро­ку, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний...

Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.


  1. Творче завдання

Уявіть, що ви на презентації нової книжки М. Павича. Як би ви представили його аудиторії? Складіть невеликий усний виступ.


  1. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати оповідання «Дамаскин», уміти його аналізувати.

  1. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення: Мене зацікавило...

  • Мені здалася слушною думка про те...

11 клас

ТЕМА: Оповідання Милорада Павича «Дамаскин». «Вірту­альний історизм» як

характерна ознака творчості письменника
МЕТА: допомогти учням усвідомити ідейно-художні, естетичні особливості твору письменника; розвивати навички аналізу постмодерністських творів, уміння вислов­лювати свою думку й аргументувати її; виховувати повагу до культурних надбань народів світу, естетич­ний смак, прагнення до духовного саморозвитку.
ОБЛАДНАННЯ: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, таблиці.

Тип уроку: формування вмінь і навичок.
ХІД УРОКУ

  1. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель

  • Чого ти хочеш?

  • Книжку.

Такий діалог ведуть герої одного з творів К. Рансмайра. Як хо­четься, щоб такі слова звучали якнайчастіше з уст молоді, школя­рів. Адже гарна книга — це і розрада, і порада, а стосовно творів по­стмодернізму — ще й інтелектуальна розминка, тест на ерудицію, загальну літературну освіту й свідоме ставлення до життя, його різноманітних виявів. Про художній твір постмодернізму та його естетичну вартість і говоритимемо на уроці.


  1. Оголошення теми й мети уроку

  2. Актуалізація опорних знань

  1. Бесіда

  • Що ви знаєте про автора оповідання «Дамаскин» М. Павича?

  • Яке враження у вас склалося від твору?

  • У чому особливості читання твору й гри письменника з чита­чем?




  1. Стислий переказ сюжету оповідання

Варіанти переказу

До сербської Остени приходять 800 будівничих, і всі на ім’я Йован. Вони видатні майстри, які будують храми в давньогрець­кому стилі.

Дочка пана Николича фон Рудки, попечителя сербських шкіл і судді, Атилія забажала, щоб до її весілля вибудували палац, де вона житиме, та церкву, де вінчатиметься. Покликали найкращих будівничих — Йована Лествичника та Йована Дамаскина.

Атилія розповіла Дамаскину про свої сни-мрії. Ніби в неї наро­дилася дитина, і вона її любить та ростить. А в того сина — осо­блива прикмета: шрам у вигляді заплющеного ока. У Дамаскина виявився такий самий шрам.

Читачі потрапляють на перше «перехрестя» й читають або про палац, або про третій храм, які будуються одночасно. Йован, будівничий церкви, показує креслення трьох церков — зеленої (цей посаджений ним самшит ростиме разом із храмом і набувати­ме однакового вигляду з ним), жовтої (з каменю) та бузкової (це храм на небі, храм душі).

Якось панові повідомили, що церкву перестали будувати, бо пе­рестав рости самшит. Коли Николич запитав, чому не росте самшит, йому відповіли: «Десь ви согрішили, пане Николич. Щось ви забор­гували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли покаєтеся й спо­кутуєте, борг повернете». А пан справді заборгував будівельникам.

Палац теж стоїть недобудований. На Дамаскина хтось напав і поранив, тому він зник. Атилія хоче його розшукати, йде в палац.

Читач знову опиняється на «перехресті» й може читати або про їдальню, або про спочивальню.

Атилія розуміє, що Дамаскин зашифрував їй послання в назвах меблів, у малюнках на стелі. Вона починає розгадувати, користу­ючись компасом і циркулем, здогадується, у які місця її кличуть, і їде туди. Усе вказує на один монастир. Атилію з почтом добре там приймають. Дочка пише батькові листа із враженнями про поїзд­ку, місцевість, гостинність ченців. На зворотній дорозі до дівчини в карету підсідає молодий чоловік, схожий на її нареченого Алек- сандра, і дає книгу, у якій описано точно такими словами, як вона писала, подорож до монастиря. Але книга називається «Життєпис генерал-майора і кавалера Симеона, сина Стефана Пищевича в ро­ках 1744-1784». Атилія дивується. Між нею та молодиком відбу­вається любовна сцена. Атилії здається, що це Александр, вона не помічає відрубаного вказівного пальця в юнака (а саме таке пора­нення дістав Дамаскин).

Повернувшись додому, Атилія розраховується з боргами бать­ка й вибачається перед будівничими; по знаках у спочивальні зно­ву здогадується, що Дамаскин її кличе. Вираховує маршрут і їде. Кінцевий пункт — монастир, який, виявляється, належить їй са­мій. У подарунок вона дістає ще дві обручки й... відрубаний палець у скриньці.


  1. Формування вмінь і навичок

  1. Визначення в оповіданні М. Павича «Дамаскин» ознак постмодернізму (заповнення таблиці)





Ознаки постмодернізму

Приклади

1

Гра письменника з текстом і читачем

Можливість читати розділи від «пере­хресть» у будь-якому порядку
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка