Тема Методологія та методи наукового дослідження



Скачати 307.08 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір307.08 Kb.
#2887
Тема 2. Методологія та методи наукового дослідження

План

  1. Поняття про метод і методологію наукового дослідження.

  2. Типологія методів наукового дослідження.

Короткий зміст теми

Метод – це спосіб, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система методів і принципів, що регулюють практичну і пізнавальну діяльність людей (суб'єктів).

Поняття “методологія” має 2 основних смислових значення:

- методологія – це система певних способів і прийомів, що застосовується в тій чи іншій сфері діяльності – в науці, політиці, мистецтві і т.д.;


  • вчення про цю систему.

Методологія – це філософське вчення про систему методів наукового пізнання і перетворення реальної дійсності, а також вчення про застосування принципів, категорій, законів науки до процесу пізнання і практики в інтересах набуття нових знань. Розрізняють 3 рівні методології:

- категоріальний рівень. Його методологічна функція полягає в дослідженні загальних принципів пізнання, найбільш загальних формі й законів руху мислення на шляху до об'єктивної істини;

- методологія наукового пізнання є наукою про загальні шляхи та засоби (методи) пізнання, які склалися у процесі їх історичного розвитку і які існують у практиці наукового дослідження;

- теорія методів конкретних наук. Методи цього рівня розробляються, удосконалюються, вивчаються в окремих, спеціальних науках.

Загальні методи пізнання ділять на 3 групи:

- методи емпіричного дослідження: спостереження, вимірювання, експеримент тощо;

- методи теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи;

- методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях: абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання.



Питання для самоконтролю

  1. Визначте сутність методології наукового дослідження.

  2. Як можна класифікувати методи наукового дослідження?

  3. Наведіть приклади використання методів дослідження різних типів при дослідженні конкретної проблеми.

Тема 3. Метод спостереження

План

1. Значення та особливості наукового спостереження; його переваги та недоліки.

2. Класифікація спостережень.

3. Методика та етапи організації спостереження у дослідженнях.



Короткий зміст теми

Спостереження – це цілеспрямоване, систематичне, активне вивчення предметів і явищ реальної дійсності, що знаходяться в природному стані і в умовах наукового експерименту.

Спостереження в основному будується на органах чуття – відчутті, сприйманні, уяві. Але це не означає, що із процесу спостереження виключається мислення людини, її знання і досвід, що сприйняття об'єкта людиною не залежить від цих факторів.

Для того, щоб бути ефективним методом пізнання, спостереження повинно відповідати таким вимогам: вестись для вирішення чітко визначеного завдання;

вестись згідно плану; бути цілеспрямованим; вимагати активності спостерігача; проводитись систематично.



Переваги методу спостереження:

  • безпосередність самого спостереження;

  • лише спостереження дає можливість аналізувати поведінку груп;

  • результати спостереження є незалежними від готовності осіб, які спостерігаються;

  • багатомірність охоплення;

  • широта поля спостереження;

  • можливість використання технічних засобів.

Негативні сторони:

  • на результатах спостереження відбивається настрій спостерігача;

  • кваліфікація спостерігача;

  • тенденція очікування у спостерігача;

  • комплексність ситуації;

  • одноразовість;

  • часті помилки в оцінках того чи іншого явища, провали в пам’яті;

  • ореол престижу. Полягає в тому, що якщо в об’єкта спостерігаються позитивні якості, потім йому приписується таке, чого насправді немає;

  • ефекти поблажливості;

  • помилки усереднення, боязнь робити крайні судження;

  • вимагає великих затрат часу, а також людських, матеріальних і фінансових ресурсів.

Класифікація видів спостереження:

За наявністю системи контролю при проведенні – контрольоване, неконтрольоване.

За становищем спостерігача відносно спостережуваних – включене, невключене.

За ступенем формалізованості – структуроване, неструктуроване.

За умовами організації – польове, лабораторне.

За ступенем інформованості спостережуваних про спостереження – відкрите, інкогніто.



Основними етапами наукового спостереження визначають:

  1. Визначення мети спостереження.

  2. Вибір об'єкта дослідження.

  3. Уточнення предмету дослідження.

  4. Планування ситуації спостереження.

  5. Підбір способів спостереження, які найменше впливають на об’єкт і найкраще забезпечують збір необхідної інформації.

  6. Визначення загальної тривалості спостереження і кількості спостережень.

  7. Вибір способів фіксації досліджуваного матеріалу.

  8. Прогнозування можливих помилок спостережень і пошук можливостей їх попередження.

  9. Здійснення попереднього, пілотажного спостереження, необхідного для уточнення дій попередніх етапів.

  10. Корекція програми дослідження.

  11. Етап проведення спостереження.

  12. Обробка та інтерпретація одержаних результатів.

Значні вимоги висуваються до запису спостережень або щодо способів фіксації даних. Основні вимоги такі:

1. Запис повинен бути фактологічним, тобто записувати слід самі явища, які недопустимо замінювати узагальненою оцінкою або характеристикою

2. Обов’язковість запису всієї ситуації, а не її фрагмента, тобто запис повинен включати опис фону, на якому відбуваються події.

3. Запис має бути повним у тому розумінні, що повинен відображати всі події, які стосуються даної гіпотези, в тому числі і такі, що їй суперечать.



За формою запис може бути найрізноманітнішим: протоколювання, запис на стандартизованих бланках, щоденниковий запис, запис на магнітофонній плівці, кіно-, фото-, відеозапис, запис графічний і т.д.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте значення та особливості наукового спостереження.

2. Визначте переваги та недоліки наукового спостереження як методу.

3. За якими критеріями можна здійснити класифікацію спостережень?

4. Розкрийте сутність методики організації спостереження.

5. Назвіть основні етапи організації спостереження.



Практичне завдання

Розробіть план організації спостереження за певним соціальним об'єктом.


Тема 4. Експеримент у дослідженнях соціальної дійсності

План

1. Поняття експериментального методу в соціальних дослідженнях.

2. Види експерименту.

3. Етапи проведення експерименту.



Короткий зміст теми

Експеримент – метод емпіричного дослідження, що ґрунтується на активному і ціленаправленому втручанні суб’єкта в процес наукового пізнання явищ і предметів реальної дійсності шляхом створення керованих і контрольованих умов, що дозволяють виділити певні властивості, зв’язки в об'єкті, що вивчається, і багаторазово їх відтворити.

Експеримент є найбільш складним і водночас ефективним методом емпіричного пізнання.

Експеримент як метод наукового дослідження має такі особливості:


  • більш активне, ніж при спостереженні, відношення до об'єкта аж до його зміни і перетворення;

  • багаторазова відтворюваність об’єкта, що вивчається, за бажанням дослідника;

  • можливість віднайдення таких властивостей і зв'язків, які не спостерігаються в природних умовах;

  • можливість розгляду явища ніби в “чистому вигляді” шляхом ізоляції його від обтяжуючих обставин;

  • можливість контролю за “поведінкою” об'єкта дослідження і перевірки його результатів;

  • дані експерименту завжди так чи інакше “теоретично навантажені” – від постановки до інтерпретації його результатів.

Види експерименту:

За способом формування умов - природні та лабораторні. Природний експеримент передбачає проведення дослідів у звичних для досліджуваного об'єкта умовах існування. Лабораторний проводять у лабораторних умовах із застосуванням приладів, спеціальних моделюючих пристроїв, інших штучних умов.

За метою дослідження – перетворюючі, констатуючі, контролюючі, пошукові. Перетворюючий (або формуючий) експеримент включає активну зміну структури і функцій об'єкта дослідження відповідно до висунутої гіпотези. Констатуючий застосовується для перевірки певних припущень. Контролюючий зводиться до контролю за результатами зовнішнього впливу на об'єкт дослідження з урахуванням його стану, характеру впливу і ефекту, що очікується. Пошуковий експеримент проводиться в тому випадку, коли важко розділити фактори, що впливають на досліджуване явище внаслідок відсутності достатніх попередніх (апріорних) даних.
За структурою досліджуваних обєктів і явищ - складні і прості. Простий експеримент застосовується для вивчення нескладних за структурою об'єктів, що мають невелику кількість взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, кожний з яких виконує найпростішу функцію. Складний експеримент вивчає явища чи об'єкти із складною структурою і великою кількістю взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, кожний з яких виконує складні функції.

За типом моделей – мисленнєві і матеріальні. Головна відмінність мисленнєвого експерименту від матеріального полягає в тому, що мисленнєвий експеримент виступає як специфічна форма теоретичної діяльності суб’єкта.

Структурний аналіз експериментального методу свідчить, що він включає в себе щонайменше 3 послідовні етапи:

1) підготовчий. У самому загальному вигляді включає в себе детальну розробку методологічного і методичного розділів програми експерименту, а також робочий план його організації і проведення;

2) реалізаційний. Це, по суті, основний етап, в ході якого здійснюється предметно-практична експериментальна діяльність, тобто проводиться сам експеримент, що включає випробовування, спостереження, контроль, виміри змінних, управління експериментом і т.д.;

3) заключний. Включає процедури аналізу, обробки і узагальнення результатів експерименту, які пов’язані із перетворенням соціально-експериментального факту дійсності в дійсний і підтверджений науковий факт.

З позиції аналізу поетапності процесу дослідження експеримент – це метод реалізації певної логіки доведення гіпотез, який включає теоретичне обґрунтування правильності припущень, вибір адекватних дослідницьких процедур, правильне здійснення плану, ретельний збір емпіричних даних, що повинен підкріплюватись коректно виконаними статистичними процедурами, констатацією висновків.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття експериментального методу в наукових дослідженнях.

2. Назвіть види експериментів та дайте їм характеристику.

3. Проаналізуйте методику організації експерименту.

4. У чому складність, на Вашу думку, організації експерименту як методу наукового дослідження?
Тема 5. Методи опитування

План


  1. Інтерв’ю як різновид опитувальних методів.

  2. Етапи організації опитування: підготовчий, комунікативний, аналітичний.

  3. Загальна характеристика методу анкетування.

  4. Основні вимоги до формулювання запитань в анкеті.

  5. Правила роботи з анкетою.

Короткий зміст теми

Опитування – це метод збору первинної вербальної інформації, заснований на безпосередній (інтерв’ю) або опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом).

Інтервю – метод одержання інформації в процесі усного безпосереднього спілкування. Процедура інтерв’ю має чітко визначену мету, передбачає попереднє планування дій щодо збирання інформації та змісту одержаних даних.

За формою спілкування інтервю розрізняють вільне, стандартизоване і напівстандартизоване.



Стандартизоване інтервю передбачає проведення опитування за чітко розробленою схемою, що є однаковою для всіх респондентів. При цьому не передбачається змін у формулюванні чи порядку запитань, появи нових запитань. Забезпечується можливість точної обробки результатів і виявлення основних тенденцій у позиціях опитуваних, підвищується надійність даних опитування. Такий вид інтерв’ю потрібен для опитування великої кількості осіб, використання для обробки інформації засобів статистики.

Напівстандартизоване інтерв’ю базується на двох видах запитань. Одні з них – обов'язкові, основні, повинні ставитися кожному кореспондентові, інші – “підпитання”, уточнюючі – ставляться у бесіді чи вилучаються з неї в залежності від відповідей на основні запитання.

Вільне (нестандартизоване) інтерв’ю – це бесіда, під час якої дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість, послідовність, структуру питань з метою підвищення ефективності самої процедури. Характерними є мобільність тактики побудови діалогу в межах визначеної теми, максимальна орієнтація на індивідуальні особливості респондентів, порівняно значно витримані природні умови опитування.

Етапи організації інтерв’ю

  1. Підготовчий: визначення об’єкта і предмета опитування дослідницьких завдань, вибір певного виду інтерв’ю; складання плану інтерв'ю, формулювання сукупності питань для респондентів, розробка інструкцій, підготовка технічних засобів реєстрації та обробки даних; пілотажне інтер’ювання; корекція програми опитування; складання підсумкового варіанту сукупності питань, способів аналізу зібраної інформації.

  2. Комунікативний етап усного опитування. Процес спілкування з респондентом частіше всього має таку структуру:

І – фаза адаптації: встановлення контакту, інформування про мету опитування і умови його проведення, формування установки на співробітництво; відповіді інтерв’юера на запитання опитуваного.

ІІ – основна фаза інтерв’ю: безпосередній комунікативний зв'язок, здійснюваний за спланованою програмою.

ІІІ – фаза завершення бесіди: зняття напруги, подяка респондентові за участь у роботі.

3. Аналітичний етап – проводиться обробка та інтерпретація зібраної інформації, її аналіз, а також співставлення результатів усного опитування з даними, одержаними за допомогою інших методів соціального дослідження.



Анкетування – це процедура опитування у письмовій формі з допомогою попередньо підготовлених бланків. Анкета – це певним чином структурно організований набір запитань, кожне з яких логічно пов’язане з центральним завданням дослідження. Композиція анкети характеризується такою послідовністю смислових розділів: 1) вступна частина; 2) основна частина; 3) демографічна частина (“паспортичка”).

Вступна частина анкети – це звернення до опитуваного, у якому вказується, яка організація або науковий заклад проводить анкетування, пояснюється мета дослідження, підкреслюється важливість участі даного респондента і т.д.

Основна частина включає власне питання. Головна мета початкової третини запитань – зацікавити опитуваного, схилити його до співробітництва і сприяти поступовому і повному включенню респондента у процес роботи над анкетою. Друга третина основної частини містить найбільш складні питання, що найчастіше спрямовані на виявлення установок, оцінок та ін. Заключна частина основного тексту включає найбільш інтимні та контрольні запитання, метою яких є поглиблення і уточнення одержаної у попередніх питаннях інформації.

У демографічній частині анкети (“паспортичці”) містяться питання, що стосуються об’єктивного статусу особи (стать, вік, сімейне становище, професія, освіта та ін.).



Основними вимогами до змістовних запитань анкети є валідність (обґрунтованість), лаконічність та однозначність.

Правила роботи з анкетою:

  1. Анкета повинна “влежатися”.

  2. Дослідник з підготовленою анкетою повинен опитати декілька чоловік, щоб побачити, як “працюють запитання”.

  3. Анкета повинна пройти неформальну експертизу.

Питання для самоконтролю

  1. Проаналізуйте інтерв’ю як різновид опитувальних методів.

2. Визначте етапи організації опитування.

  1. Дайте загальну характеристику методу анкетування.

  2. Визначте основні вимоги до формулювання запитань в анкеті.

  3. Як слід працювати з анкетою з метою збору необхідної для дослідження інформації?

Практичне завдання

Розробіть анкету (план інтерв’ю) для конкретного дослідження.


Тема 6. Методи соціометрії. Рейтингові методи

План

  1. Загальна характеристика соціометричного методу.

  2. Методика застосування соціометричних методів при вивченні соціальних стосунків.

  3. Поняття рейтингового методу. Його переваги та недоліки.

  4. Види методів рейтингу та методики їх застосування.

  5. Метод самооцінки як окремий вид рейтингу.

Короткий зміст теми

Метод соціометрії (від. лат. “суспільство” і грец. “вимірюю”) застосовується в основному для діагностики міжособистісних стосунків у контактних групах, які існують не менше 6 місяців. Розроблена у 30-х роках ХХ ст. Дж. Морено методика дозволяє зробити “моментальний знімок” групових відносин, виміряти ступінь згуртованості групи, оцінити кількісно взаємини членів колективу, їхню авторитетність. Соціометрична процедура використовується для вивчення комунікативних властивостей, організаторських та інших соціальних здібностей членів групи, виявлення формальних та неформальних лідерів, вивчення ступеню впливу рівня згуртованості та ефективності групової діяльності.

Процедура соціометричного опитування має низку переваг: вона проста, потребує мало часу, викликає зацікавленість; легко піддається статистичній обробці; доступна для учнів будь-якого віку, дає підстави і можливість змінювати взаємини в колективі.



Основні поняття діагностичної процедури соціометрії

Вибір – це одиниця виміру і аналізу в соціометрії, яка виражається в показниках симпатії чи антипатії. В залежності від запитання соціометричний вибір може бути позитивним (або прямим), негативним (або протилежним) і нульовим (відсутність вибору).

Соціометричний критерій – так називається конкретна ситуація вибору, котра формулюється у формі письмового чи усного питання до всіх учасників діагностичної процедури.

Соціометричний тест – комплекс питань, що адресуються респондентам в залежності від завдань дослідження (тест соціометричного вибору).

Соціоматриця – таблиця, в яку заносяться зроблені членами колективу вибори.

Соціограма – це графічне зображення ставлення респондентів один до одного за відповідями на соціометричний тест. Типи соціограм: довільна – показує комбінацію міжособистісних стосунків у формі найбільш вдалого для сприйняття розміщення членів групи; концентрична – представляє зображення міжособистісних стосунків на фоні концентричних кіл; локограмного виду – в якій досліджувані позначаються так, як вони реально розміщуються в приміщенні.

Соціометричні індекси виражають кількісні характеристики стосунків у групі. Розрізняють індекси персональні та групові. Основними персональними соціальними індексами є: індекс соціометричного статусу (для того, кого вибирають), індекс емоційного статусу (для того, хто вибирає) та індекс адекватності оцінки своєї позиції в групі. Основними груповими соціометричними індексами є: індекс емоційної експансивності групи і взаємовиборів (згуртування колективу).

Приступаючи до соціометрії, дослідник повинен:

1. Ознайомитися з колективом і вибрати ситуацію, в якій опитування було б природним.

2. Виходячи з ситуації, встановлюються критерії взаємного вибору, які повинні зачіпати інтереси тих, кого опитують (розподіл учнів на групи для виконання лабораторної роботи).

3. Після соціометрії повинно йти практичне втілення мети опитування, що проголошувалась.

У сучасній практиці вивчення соціальних відношень чітко визначеної групи застосовують аутосоціометричний метод, що передбачає суб’єктивне визначення самим респондентом взаємних стосунків усіх членів групи і ставлення групи до нього.



Рейтинг (від. анг. – оцінка, порядок, класифікація) – термін, що означає суб'єктивну оцінку певного явища за заданою шкалою.

У процесі дослідження багатосторонньої соціальної дійсності оцінювання явища однією особою є малоефективним, тому до такої процедури часто залучають компетентних осіб – вчителів, батьків тощо.

Метод рейтингу має ряд переваг: на відміну від спостереження, він більш економний; широкі можливості його застосування.

Помилки, що допускаються у рейтингу:


  • “помилка великодушності” (схильність давати дещо завищену оцінку знайомим людям, більше відзначати їх позитивні якості, ніж хиби);

  • “помилки центральної тенденції” (судді дають крайні оцінки при шкалюванні – “дуже здібний організатор”, “зовсім неуважний” і т.д.);

  • існує також тенденція оцінювати інших на підставі власних якостей (помилки асиміляції або помилки контрасту).

Види методів рейтингу:

а) найпростіший рейтинг – п’ятибальна шкала оцінювання;

б) метод полярних профілів – варіант рейтингового методу. Застосовується для вивчення уявлень, думок, установок людей тепер і в майбутньому, вивчення оцінок людьми рис, якостей, умінь інших осіб;

в) методика парного порівняння полягає в тому, що компетентний представник порівнює групу за якимось одним параметром: один член групи порівнюється з кожним за цією ознакою. Перевагою його є відносна простота, можливість швидко зібрати матеріал, який легко піддається статистичній обробці. Матриця парного порівняння дає уявлення про групу осіб лише за однією ознакою. У соціально-педагогічних дослідженнях метод парного порівняння застосовується тоді, коли потрібно одержати дані достатнього ступеня об’єктивності, що забезпечується великою кількістю порівнянь;

г) до рейтингу дуже близький метод незалежних характеристик;

д) метод експертних оцінок, найчастіше називається рейтингом (класичний рейтинговий метод). Це прийоми одержання діагностично-прогностичної інформації на основі виявленої і спеціально обробленої думки спеціалістів, які входять у репрезентативні групи експертів.



Самооцінка вважається випадком рейтингового методу, оскільки по суті – це метод оцінки особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших, що, в свою чергу, є важливим регулятором її поведінки в цілому.

Від самооцінки великою мірою залежать взаємовідносини людини з навколишнім оточенням, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів та невдач. Традиційно визначають три типи самооцінки: адекватну, занижену і завищену.



Занижена самооцінка, як правило, гальмує соціальну активність людини, її ініціативність, готовність до здорової конкуренції. Реальні успіхи і позитивне ставлення оточуючих сприймається як явище тимчасове, випадкове.

Завищення самооцінки призводить до того, що людина з перебільшеною самовпевненістю приступає до роботи, не аналізуючи реальності поставлених завдань і умов їх виконання.

В обох випадках виникає внутрішня невпевненість у собі, підвищена вразливість та конфліктність, тривожність тощо. Самооцінка знаходить об'єктивне своє вираження в тому, як людина оцінює можливості і результати діяльності інших.



Питання для самоконтролю

  1. Дайте загальну характеристику соціометричного методу.

  2. Опишіть методику застосування соціометричних методів при вивченні соціальних стосунків.

  3. Розкрийте поняття рейтингового методу. Назвіть його переваги та недоліки.

  4. Назвіть види методів рейтингу та визначте особливості їх застосування в соціальному дослідженні.

  5. Проаналізуйте метод самооцінки як окремий вид рейтингу.

Практичні завдання

Розробіть соціометричний тест для дослідження конкретної групи. Організуйте дослідження з використанням розробленого соціометричного тесту. Результати дослідження оформіть у вигляді соціоматриці та соціодіаграми.


Тема 7. Методи аналізу документів та продуктів діяльності

План

  1. Особливості роботи над архівними документами.

  2. Методи аналізу змісту документів:

а) якісно-кількісний аналіз документів;

б) поняття та методика контент-аналізу.



  1. Проективні методи вивчення продуктів діяльності людини.

Короткий зміст теми

Документом називається спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи збереження інформації. У дане поняття не включені такі серйозні джерела інформації, як предмети матеріальної культури та побуту, тобто продукти діяльності самої людини. Розрізнення понять документів та предметів матеріальної культури підтверджує ще той факт, що методи аналізу тих та інших суттєво відрізняються.

На думку фахівців, аналіз документів як спеціальний метод за популярністю поступається тільки методам опитування, а в окремих напрямах досліджень саме аналіз документальних джерел є домінуючим. Часто він є основою для формулювання гіпотез, які потім перевіряють методами опитування, спостереження або експерименту. Не буде повним вивчення міжгрупових і міжособистісних стосунків, процесу соціалізації особистості без аналізу біографій, листів, мемуарів, щоденників, посадових інструкцій та інших документальних джерел.



За формою фіксації інформації документи поділяються на: письмові документи; архіви емпіричних даних у машинопрочитуваних формах (т.з. бази даних на перфокартах, перфострічках, дискетах тощо); іконографічна документація (кіно-, відео-, фото-, картини); фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Залежно від авторства розрізняють офіційні документи і документи особистого походження.

Офіційними вважають документи, створені юридичними або офіційними (посадовими) особами, оформлені або засвідчені належним чином. Документи особистого походження створені окремими особами і їх не вважають офіційними.



Письмові документи – найбільш об’ємний вид документації. Джерелом такого типу документів є державні центральні архіви, архіви організацій підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи.

У дослідженнях нерідко використовують архівні матеріали і застосовують специфічні методи для їх відбору та вивчення. Серед них такі: фронтальний відбір та вивчення джерел; вибірковий відбір та вивчення документів; науковий аналіз джерела; перехресне вивчення документів; порівняльно-історичний метод.

Джерела можуть відображати явища минулого безпосередньо чи опосередковано (стаття, книга, огляд, акт обстеження тощо). Найбільш достовірні та цінні матеріали першого типу, хоча важливими є джерела, що створюються в результаті вивчення первинних, якщо застосувати правильний підхід до їх аналізу і оцінки.

Можна рекомендувати таку класифікацію архівних історичних джерел:



  • нормативні матеріали (інструкції, рішення, постанови, закони відповідних органів);

  • першоджерела установ, закладів (класні журнали, щоденники, протоколи зборів тощо);

  • вторинні документи закладів (опис, аналіз та узагальнення першоджерел та ін.);

  • особисті документи (анкети, листи, записні книжки тощо);

  • мемуари;

  • статистичні матеріали.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні) та формалізовані.

Неформалізований метод – це тлумачення документа через з’ясування основних думок та ідей конкретного тексту, оцінку його змісту згідно з політичними, моральними або естетичними критеріями. Він передбачає зовнішній та внутрішній аналіз документа. Зовнішній аналіз – це встановлення обставин створення документа в історичному і соціальному планах. Внутрішній аналіз – безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах. Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб’єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів.

Формалізований метод – пошук таких ознак документа, які б відображали істотні сторони його змісту. Під формалізованим методом найчастіше розуміють контент-аналіз – точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами. Практика соціологічних досліджень свідчить, що найдоцільніше застосовувати контент-аналіз у разі необхідності високого ступеня точності, за наявності масивного і несистематизованого матеріалу.

Проективні методи спрямовані на вивчення продукту людської діяльності. Вони дозволяють виявити ті особливості внутрішнього життя, які людина не може або не хоче виразити безпосередньо. З проективних методів можна назвати асоціативні техніки, конструктивні техніки, експресивні техніки, рольовий метод.

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність поняття “документ”.

2. За якими критеріями можна класифікувати документи?

3. У чому сутність традиційного аналізу документів? Які питання повинен з'ясувати дослідник у процесі здійснення традиційного аналізу документів?

4. У чому сутність поняття та методики контент-аналізу?

Практичне завдання

Здійсніть аналіз документів за традиційним методом чи контент-аналізом (за вибором).


Тема 8. Методи теоретичного узагальнення емпіричної інформації

План

1. Загальнологічні методи наукового дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний метод.

2. Теоретичні методи наукового дослідження: формалізація, ідеалізація, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод, сходження від абстрактного до конкретного.

3. Історичний і логічний методи наукового дослідження.


Короткий зміст теми

Абстрагування – це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох досліджуваних сторін.

Аналіз – метод пізнання, який дозволяє розкладати предмети дослідження на складові частини. Синтез – дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в одне ціле.

Індукція – умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Дедукція – такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.

Екстраполяція – розповсюдження яких-небудь закономірностей або тенденцій досліджуваного об’єкта, які спостерігаються на певному часовому інтервалі, на інший часовий інтервал.

Формалізація – метод, за допомогою якого ми відволікаємося від конкретного змісту розглядуваних явищ і об’єднуємо їх на основі подібності форми.

При побудові теоретичних знань про складні об’єкти, що історично розвиваються, застосовуються особливі способи дослідження. Такими специфічними способами наукового дослідження є історичний і логічний методи пізнання. Застосування історичного методу дозволяє отримати уявлення про емпіричну історію об’єкта. При логічному дослідженні об’єкта відсторонюються від усіх історичних випадковостей, окремих фактів, зигзагів, викликаних тими чи іншими подіями. Із історії виділяється найголовніше, визначне, істотне.



Питання для самоконтролю

  1. Охарактеризуйте загальнологічні методи наукового дослідження.

  2. Проаналізуйте теоретичні методи наукового дослідження

  3. У чому спільність та відмінність історичного та логічного методів наукового дослідження?

  4. Як можна використовувати загальнологічні та теоретичні методи при дослідженні історичних явищ? Наведіть приклади.


Тема 9. Методи обробки даних і аналізу результатів наукового дослідження

План

  1. Методи зведення й обробки результатів наукових досліджень.

  2. Табличні та графічні методи зведення результатів дослідження.

  3. Статистичні методи обробки результатів дослідження.

Короткий зміст теми

Щоб кількісні показники результатів дослідження дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування. Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (напр. за ступенем їх важливості чи значимості або у послідовності зростання чи навпаки – зменшення). Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників (показників групування) на групи із однотипних або близьких за значенням елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.

Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об'єкта у стислому викладі, компактно, систематизовано і наочно. Наведені в таблиці дані зручно порівнювати і аналізувати. Кожна таблиця складається з двох частин: текстової і цифрової. До текстової частини таблиці відносять заголовок таблиці і необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці. Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв’язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці.

Графічний метод обробки дослідних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними факторами (величинами). Графічні залежності можуть мати вигляд графіків і діаграм. Вони дають можливість стисло і наочно подати результати досліджень, у конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані і зв’язок між ними. Побудова графіка включає три етапи: вибір шкали і побудову координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення; відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці; з'єднання дослідних точок плавною лінією так, щоб вона, по можливості, проходила якнайближче до них. Різні викривлення на графіку можна пояснити похибками вимірювань у процесі дослідження.

Засобами статистичної обробки результатів дослідження називаються математичні прийоми, формули, засоби кількісних розрахунків, з допомогою яких одержувані показники можна узагальнювати, привести в систему, виявляючи приховані в них закономірності. Усі засоби математико-статистичного аналізу умовно діляться на первинні і вторинні. Первинними називаються засоби, з допомогою яких можна отримати показники, безпосередньо результати. Вторинними називаються засоби статистичної обробки, з допомогою яких на базі первинних даних виявляють приховані в них статистичні закономірності.

До первинних засобів відносять визначення вибіркової середньої величини, вибіркової дисперсії, вибіркової моди і вибіркової медіани. В число вторинних засобів включають кореляційний аналіз, регресійний аналіз, засоби порівняння первинних статистик у двох або декількох вибірках.



Вибіркове середнє значення як статистичний показник являє собою середню оцінку якості, що вивчається.

Дисперсія як статистична величина характеризує, наскільки власні значення відхиляються від середньої величини у даній вибірці.

Медіаною називають значення ознаки, що вивчається, яка ділить вибірку, упорядковану за величиною ознаки, навпіл.

Модою називається кількісне значення досліджуваної ознаки, яка найчастіше зустрічається у вибірці.

За допомогою вторинних засобів статистичної обробки експериментальних даних безпосередньо перевіряються, доводяться або спростовуються гіпотези, пов'язані з експериментом. Ці засоби, як правило, складніші, ніж засоби первинної статистичної обробки і вимагають від дослідника гарної підготовки в сфері елементарної математики і статистики.

Для порівняння вибіркових середніх величин, що належать до двох сукупностей даних, і для вирішення питання про те, чи відрізняються середні значення статистично вірогідно одне від одного, нерідко використовують t-критерій Стюдента. На практиці цей критерій застосовують тоді, коли необхідно встановити, вдався чи не вдався експеримент, виявив або не виявив він вплив на рівень розвитку тієї психологічної якості, для зміни якої він був застосований.

Якщо виникає необхідність порівняння не абсолютних значень, а частотних (процентних), використовується методика, яка називається “хі- квадрат критерій”.



Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність методів зведення результатів наукових досліджень?

2. Як використовуються табличні та графічні методи зведення результатів наукового дослідження?

3.Проаналізуйте статистичні методи обробки результатів наукового дослідження.


Тема 10. Форми узагальнень наукових досліджень

План

1. Учнівська науково-дослідницька робота: загальна характеристика.

2. Наукова публікація: поняття, функції, основні види.

3. Наукова стаття. Наукова доповідь.

4. Реферат.

Короткий зміст теми

Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт, дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть підготувати до друку навчальний чи методичний посібник.

Учнівська науково-дослідна робота – це самостійне навчально-наукове дослідження учня, яке допомагає учневі систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань; оволодіти первинними навичками проведення сучасних досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна виявити здатність учня самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження.

Найчастіше дотримуються такої послідовності у виконанні дослідження:

1) вибір теми; визначення мети і завдань, об’єкта і предмету дослідження. Вибір теми зумовлений науковою проблемою – тим конкретним питанням, яке виникає тоді, коли наявних знань недостатньо для вирішення якоїсь задачі і невідомий спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання.

Формулювання проблеми спричинює вибір певного обєкта дослідження. Об’єкт дослідження – це те, на що спрямований процес пізнання.

Визначається також предмет дослідження – це найбільш значущі з практичної та теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню.

Мета дослідження – це комплекс результатів, які необхідно одержати в процесі дослідження. Чітке уявлення мети сприяє цілеспрямованій діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал.

Завдання дослідження повинні відповідати проблемі, предмету і гіпотезі дослідження. Найчастіше їх 4-5.

2) вибір методів дослідження, як інструментів здобуття фактичного матеріалу;

3) складання попереднього плану;

4) пошук і накопичення необхідної наукової інформації з теми (бажано якнайповніше виявлення масиву джерел і наукової літератури); складання бібліографії й робочої картотеки літератури;

5) вивчення, аналіз, систематизація і обробка матеріалів;

6) висунення наукової гіпотези й теоретичних передумов дослідження; уточнення плану;

7) написання перших фрагментів, а потім – чорнового варіанту основної частини роботи;

8) написання вступу і висновків;

9) складання списку джерел і літератури; оформлення додатків;

10) редагування та оформлення роботи;

11) подання чорнового варіанту роботи науковому керівникові;

12) усунення зауважень та доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій наукового керівника;

13) чистове оформлення роботи;

14) підготовка до захисту і захист наукового дослідження

Наукова публікація – це видання результатів теоретичних і (або) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Публікації виконують кілька функцій: оприлюднюють результати наукової роботи; сприяють встановленню пріоритету автора; свідчать про особистий внесок дослідника у розробку наукової проблеми; забезпечують первинною науковою інформацією суспільство, сповіщають наукове товариство про появу нового наукового знання; передають індивідуальний результат у загальне надбання. До наукових видань належать: монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей, матеріали наукової конференції, збірник наукових праць.

Наукова стаття – один із видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження. Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи: вступ; основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; формулювання мети статті; виклад змісту власного дослідження; висновки.

Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання). Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті.

Реферат – короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Обсяг реферата визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500-2500 знаків до 20-24 сторінок.

Реферат розпочинається з викладу сутності проблеми.

У вступі обґрунтовуються актуальність проблеми, її особливості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяльності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених минулого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визначаються сутність, основний зміст проблеми, основні чинники, що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається.

У розділі ІІ дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переважно останніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати їх при першому згадуванні в тексті.



Питання для самоконтролю

  1. Визначте вимоги до наукової публікації.

  2. Якою є структура наукової статті?

  3. Якою має бути наукова доповідь?

  4. Назвіть основні складові наукового реферату.

  5. Яка основні функція учнівської науково-дослідницької роботи?


Скачати 307.08 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал