Тема духовний світ людини як проблема його формування



Скачати 130.12 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір130.12 Kb.
Тема 5. ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ ЯК ПРОБЛЕМА ЙОГО ФОРМУВАННЯ

  1. Духовний світ індивіда та його структура.

  2. Морально-етичний та ціннісний аспекти духовного світу людини.

  3. Особливості формування індивідуальної духовності та моральності людини у різні вікові періоди її життя.



1. Духовний світ індивіда та його структура

Людина на рівні особистості формується у суспільному середовищі. В процесі включення людини в різні періоди її життя у сукупність реально існуючих суспільних зв’язків і відносин, спілкування з іншими людьми, під впливом наявних духовних цінностей, системи освіти і виховання, засобів масової інформації та інших соціальних чинників формується суб’єктивний світ людини. Завдяки сімейному і шкільному вихованню у індивіда ще в дитячі роки формуються уявлення про правила поведінки, сутність добра і зла, справедливості і несправедливості, про традиції, звичаї, ідеали, тобто про моральні цінності, які поступово, в процесі життєдіяльності людини, стають її внутрішнім надбанням.

Але в суспільстві об’єктивне не існує без суб’єктивного, матеріальне без духовного. Людина сама створює середовище свого існування, сама ж його змінює, якщо воно не відповідає її потребам, індивід не безсилий перед обставинами, в яких проходить його життєдіяльність; він може бути їх рабом, але може бути і господарем: це залежить не тільки від соціальних умов, а й від його власної життєвої позиції.

Єдність об’єктивного і суб’єктивного в житті суспільства і окремої людини є відправним пунктом при аналізі процесу формування духовного світу особистості, що являє собою єдність розуму і почуттів, свідомості і самосвідомості, різноманітних сфер духовної діяльності людини. Суб’єктивний світ людини формується під виливом об’єктивного, але цей вплив сприймається нею крізь призму знань, почуттів і соціального досвіду, здобутого раніше.

Духовний світ особистості формується в процесі різноманітних видів її діяльності. Саме в діяльності відбувається перехід об’єктивного в його суб’єктивну форму, в образ; водночас у діяльності здійснюється перехід у її об’єктивні результати. Механізм взаємопереходу проявляється в інтеріоризації – перетворенні зовнішніх (матеріальних) дій у внутрішні (розумові) і екстеоризації – перетворенні внутрішньої діяльності в зовнішню.

В цілому можна виділити три найважливіші сфери індивідуальної свідомості. Остання є сплавом розуму і почуттів, практичним втіленням перших двох сфер. Завдяки своїй здатності поєднувати гранично загальне та індивідуальне в суспільному житті, людська свідомість є одним з найбільш найскладніших глибинних процесів, що відбуваються у суспільстві. За самою своєю природою ця свідомість широко масова, всезагальна; разом з тим вона є глибоко особистісною, індивідуальною.

Центральне місце у духовному світі людини посідає моральна свідомість, яку прийнято розглядати у двох аспектах: гносеологічному і соціологічному. При цьому гносеологічний аспект містить у собі чуттєво-емпіричний і теоретичний рівні. Чуттєво-емпіричний рівень означає, що уявлення людини про моральні феномени формуються, як правило, на основі її власного емпіричного досвіду. На цьому рівні формуються переважно моральні почутій, які можна назвати першою сходинкою морального світу людини.

Моральні почуття є психічною реакцією людини на вчинок, здійснений як нею самою, так і іншими людьми. Як наслідок цієї реакції, у неї виникає певне ставлення до цього вчинку, що може проявитися або у вигляді внутрішніх переживань (почуття сорому, розкаяння, докори совісті і т.п.), або переживань, направлених назовні (жалість, співчуття, ненависть, байдужість, злоба і т.п.). На теоретичному рівні становлення моральної свідомості відбувається під впливом ідей, теорій, вірувань, які формуються у індивіда під впливом суспільної свідомості. На цьому рівні формуються моральні основи світогляду людини,

У соціологічному аспекті індивідуальна моральна свідомість функціонує на рівні буденної і теоретичної. На буденному рівні вона відображає реальні життєві процеси і відносини, які лежать ніби на поверхні суспільного життя, не проникаючи в його глибинні процеси. Формування теоретичної моральної свідомості людини здійснюється під впливом морального досвіду суспільства, який відображений у суспільній свідомості, в цінностях культури, в системі суспільного виховання та інших об’єктивних і суб’єктивних факторах. На цьому рівні людина не тільки засвоює моральні цінності, відчуваючи вплив різних напрямів і форм суспільного виховання, але й сама у багатьох випадках с творцем моралі.

Реалізація особистістю моральних вимог суспільства передбачає також єдність знань і переконань, розуму і почуттів. Процес включення у світ реальних моральних взаємовідносин пов’язаний для кожного із здобуттям знань про мораль, про загальну духовну та моральну культуру. Єдність моральних знань і переконань утворює такий феномен моральної свідомості як переконання. Стійкі моральні переконання впливають на характер життєдіяльності особи, наповнюють життя людини глибоким змістом, і, навпаки, якщо людина не має стійких переконань, вона, як правило, не займає в житті певних моральних позицій, легко піддається впливу з боку інших людей. Реалізація моральних переконань і намірів людини в кінцевому рахунку визначається її рівнем волі, яка проявляється у здатності діяти у відповідності з поставленою метою.

Значне місце в моральній свідомості особи посідає моральна інтуїція як особливий вид освоєння людиною процесів і явищ соціальної дійсності. Моральна інтуїція виробляється в процесі накопичення людиною морального досвіду, який допомагає їй в подальшому виборі окремих вчинків і напрямів поведінки в цілому. Отже, моральна свідомість індивіда включає в себе моральні почуття, моральні знання і переконання, моральну волю, інтуїцію та інші компоненти духовності людини, які взаємно доповнюють, збагачують один одного в процесі моральної діяльності суб’єкта.

Вищим рівнем індивідуальної моральної свідомості є самосвідомість. Здатність до самосвідомості і самопізнання – виключне надбання людини, яка усвідомлює себе на рівні суб’єкта свідомості, спілкування і практичної дії. Найважливішою особливістю самосвідомості є здатність останньої орієнтувати людину на осмислення її дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого ставлення до різних подій і соціальних процесів. Якщо свідомість є знання про щось інше, то самосвідомість – це знання людини про саму себе, це своєрідне “духовне світло, яке знаходить і себе, й інших’’ (Гегель).

Роль самосвідомості у житті людини важко переоцінити. Моральне життя тільки тоді виступає як цілісний і соціально цінний процес, коли воно регулюється самосвідомістю. Без високорозвинутої свідомості і самосвідомості моральне життя людини неможливе, воно втрачає свою багатомірність. Саме самосвідомість дозволяє людині вийти за межі тієї сукупності моральних вимог, які, як правило, використовуються при регуляції її поведінки, і допомагає утверджувати високу моральну культуру і взаємну відповідальність людей один перед одним.

Важливим компонентом морального світу особи є також моральна діяльність, в якій виділяють внутрішню (цілеспрямовану) і зовнішню (цілереалізовану). Внутрішня моральна діяльність проявляється на рівні моральної свідомості і самосвідомості (у засвоєнні моральних знань, їх осмисленні і переживанні, формуванні моральних переконань, у визначенні засобів для досягнення поставлених цілей). Зовнішня моральна діяльність проявляється у двох видах. По-перше, вона є діяльністю, що свідомо підпорядкована якійсь моральній меті і в цьому плані виступає, насамперед, як морально-виховна діяльність; по-друге, моральна діяльність є моментом або стороною інших видів діяльності: виробничої, політичної, управлінської, науково-пізнавальної, художньо-естетичної та ін.

Як споживання і відтворення моральних цінностей, моральна діяльність органічно поєднана з усією суспільно-історичною практикою. Разом з тим на мораль розповсюджуються загальні закономірності духовної діяльності. Оскільки суб’єктом і об’єктом моральної діяльності є людина, конкретний індивід, моральна діяльність за певних соціальних умов може виділятися і функціонувати як відносно самостійна діяльність.

2. Морально-етичний та ціннісний аспекти духовного світу людини

Оскільки моральність людини формується у процесі її соціалізації, в системі суспільних відносин і різних видів її предметно-практичної діяльності, то якісна сторона цієї моральності значною мірою буде залежати від тієї конкретної ситуації соціального мікросередовища і сукупності відносин даного індивіда до інших людей, серед яких він формується як особистість, від того “ансамбля” соціальних зв’язків, завдяки якому він стає особою з відповідним рівнем моральності.

Особистість і виникає саме тоді, коли індивід розпочинає самостійно, як суб’єкт, здійснювати ту чи іншу діяльність, за нормами і еталонами, які задаються їй із зовні – тією культурою, в лоні якої вона залучається до людського життя. Поки ж людська діяльність виступає по відношенню до індивіда як щось зовнішнє, від нього безпосередньо не залежне і він виступає по відношенню до неї лише об’єктом, а не її суб’єктом, він ще не стає людською індивідуальністю. Справжньою людською індивідуальністю-особистістю людина стає в процесі своєї власної діяльності, у просторі реальної взаємодії з іншими людьми.

Відносини, в яких знаходяться дані індивіди (скажімо мати і дитина) – це предметно-тілесні відносини, в яких спочатку проявляються активні дії з боку дорослого (матері) і пасивні з боку новонародженого (дитини). Але через певний час ці дії стають взаємно активними, справді людськими, і в цій активності, в процесі спілкування дитини з дорослими закладаються основи її соціалізації, а значить і моральності.

Найістотніша складність спрямованого впливу на особистість якраз у тому, що людина не тільки формується через діяльність і взаємовідносини з іншими людьми. Індивід у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності безпосередньо виявляється і розкривається як для самого себе, так і для інших. Більше того, особистість як неповторна унікальність формується не однією тільки діяльністю і навіть ієрархією діяльностей, до яких вона залучена, а всією життєвою фактичністю обставин, що пов’язують її з навколишньою дійсністю — цілим світом.

Великий вплив на формування особистості має соціальний досвід, який засвоюється двома шляхами: по-перше, через безпосередній досвід кожної людини, коли вона сама, стикаючись з оточуючими її предметами і явищами, пізнає їх; по-друге, шляхом засвоєння досвіду, набутого іншими людьми, що відображається в різноманітних пам’ятках матеріальної і духовної культури, в моральних цінностях і т.п. Тільки залучаючи дитину до досягнень людської культури, ми формуємо духовно розвинуту особу.

Отже, йдеться про формування індивідуальної моральності людини під дією як соціального, так і індивідуального. В системі суспільних відносин провідну роль у цьому плані відіграє мораль. Слід зазначити, що поступово долається регулятивна концепція моралі і на зміну їй приходить духовно-практична концепція. В окремих працях як українських, так і авторів ближнього зарубіжжя домінуючою є точка зору про тісний зв’язок моралі з суспільною практикою, різними видами людської діяльності, про активний вплив моралі на духовний світ людини і суспільні процеси.

Мораль здійснює також активний вплив на всі види суспільних відносин – економічні, політичні, правові, міжнаціональні, сімейно-побутові та ін., виступаючи при цьому як надзвичайно тонкий феномен. Фактично мораль всепроникаюча: немає жодної сфери суспільного житія, де б не відчувався її вплив. Пронизуючи всі сфери суспільних відносин, мораль при цьому не розсіюється в них, не щезає. Водночас вона не створює, не формує ідеальних відносин, а впливає на вже існуючі, упорядковує їх, вводить в потрібне русло.

Говорячи про вплив зовнішніх соціальних факторів на моральність людини, не слід забувати й про іншу сторону цього процесу – про самоформування і саморозвиток індивіда через свідоме вироблення культурної особистості – про феноменологію духовного розвитку. Хоч би якою складною здавалася така трансформація, однак це лише свідчить про те, то людину формує: цілий світ свідомого історичного житія, досвід якого може стати безпосереднім предметом пізнання і самопізнання індивіда.

Людину не можна створити, “виліпити” як річ, як продукт, як пасивний результат впливу із зовні, а потрібно допомогти їй включитися в діяльність, викликати її власну активність і через механізм цієї власної, спільної з іншими людьми діяльності, людина сформується як особистість, індивідуальність з тим чи іншим рівнем духовності.

3. Особливості формування індивідуальної духовності та моральності людини у різні вікові періоди її життя

Основу духовного світу особи становить її свідомість, компонентом якої є моральна свідомість. В ній можна виділити гри фази:



  • доморальну свідомість;

  • конвенціональну буденну мораль, якою людина користується в підлітковому і юнацькому віці, а дехто протягом усього життя;

  • період автономної моралі.

Для останнього періоду характерна здатність до раціонального обґрунтування своїх переконань та ідеалів, зайнятої позиції в конфліктних ситуаціях. До появи самосвідомості і мови (приблизно до 3-х років) важко ще говорити про мораль дитини у суб’єктивному плані. Це поки що мораль у зовнішньому, об’єктивному, суспільному значенні цього слова. Моральні дії дитини до 3-річного віку носять мимовільний характер. У період після трьох і до 6-7 років зростає роль внутрішніх, психологічних умов у моральному розвитку дитини. Вплив дорослих (покарання, заохочення, схвалення, несхвалення) починає спиратися на бажання дитини бути доброю, на її моральні якості.

Основним зовнішнім регулятором моральної свідомості дитини є моральна воля батьків, (наказ, прохання, побажання і т.п.). Голос моралі для дитини – це, перш за все, голос батьків. Внутрішній же голос, голос совісті у дитини знаходиться ще в нерівній боротьбі з утилітарно-гедоністичним бажанням (бажання добитися певної практичної користі для себе і прагнення до задоволення своїх потреб). А тому саме в сім’ї закладаються основи як соціалізації людини, так і її моральності. Найважливішими вимогами щодо сімейного виховання є виховання у дітей потреби у праці (фізичній і розумовій), правильна постановка морально-естетичного і статевого виховання, врахування психологічних і вікових особливостей дітей, особистий приклад батьків і т.н.

Відомий канадський вчений Л. Кольберг запропонував схему поетапного розвитку моральної свідомості особи. Основна ідея Л. Кольберга полягає в тому, що моральне виховання, особливо в сім’ї, стимулює розвиток власних моральних суджень і здібностей людини, допомагає їй у подальшому використовувати ці судження для контролю над власною поведінкою. Надмірна соціалізація індивіда, на його думку, неминуче веде до втрати ним своєї унікальності.

Це слід враховувати і в роботі з дітьми шкільного віку. Мотивація поведінки молодших школярів має стійкий характер, моральні настанови є для них чимось зовнішнім, формальним. Вони орієнтуються поки що не на усвідомлені принципи поведінки, а на зовнішній авторитет. У дітей молодшого віку ще немає власних критеріїв моральних оцінок, вони тільки починають вироблятися. Слід зазначити, що в період раннього дитинства моральний світ людини формується переважно на чуттєво-емоційному рівні і має конкретно-чуттєвий характер, з елементами фантазії й уяви.

У період середнього і старшого шкільного віку здійснюється активний процес засвоєння підлітками моральних знань і формування у них найважливіших елементів моральної свідомості. Відбувається усвідомлення необхідності виконання найпростіших обов’язків, формуються такі компоненти моральної свідомості, як совість, честь, гідність та ін. У порівнянні з дитиною молодшого віку, підліток приділяє більше уваги своєму власному Я , а його взаємовідносини з старшими і своїми ровесниками починають будуватися за типом взаємовідносин дорослих. Ця ломка старої структури взаємин і становлення нової часто породжує психологічну напруженість і навіть конфліктні ситуації у взаєминах підлітка з дорослими.

Важливими внутрішньо-психологічними механізмами становлення особистості у юнацькому віці є формування світогляду на теоретичному рівні і стійкої, цілісної самосвідомості. Світогляд і самосвідомість – найважливіші центри людської свідомості, які забезпечують єдність окремих психічних функцій людини. Вони дозволяють людині постійно пов’язувати, систематизувати, об’єднувати все те, що вона знає про оточуючий світ і про саму себе. Поступовий перехід від виховання до самовиховання, усвідомлення людиною мети і змісту життя позитивно відображається на духовності індивіда.

Професійна діяльність значно змінює і моральний світ людини. Свідомість дорослої людини зумовлена, насамперед, її трудовою діяльністю. Усвідомлення людиною нової соціальної ролі, її взаємовідносини з іншими людьми формують і якісно нові духовні потреби та інтереси індивіда, його суб’єктивне ставлення до оточуючої соціальної дійсності, зумовлюють, в кінцевому рахунку, його моральне світосприймання, індивідуальну моральність.

Початок професійної діяльності молодої людини супроводжується, як правило, формуванням ще однієї соціальної ролі, без якої життя фізично здорового індивіда вважається неповним, а то й неповноцінним з точки зору соціального оточення. Йдеться про роль сім’янина (спочатку чоловіка чи дружини, а потім батька чи матері своїх дітей). Виникають нові обов’язки, а разом з ними дещо змінюються духовні інтереси і ціннісні орієнтації особи, її взаємовідносини і характер спілкування з іншими людьми. Усе це адекватно відображається й на індивідуальній моральності людини, приводить до значних змін у її свідомості і самосвідомості.



Отже, перехід від найпростіших форм моральної рефлексії (аналіз “Я”, бажань, прагнень і обмежень) до більш високих (аналіз “Я” серед інших групових нормативів), що характерний для періоду соціального і духовного становлення особистості, а відтак її подальшої стабілізації в зрілий період життя, є водночас процесом ціннісного відношення людини до світу, яке є динамічним і містить у собі певні зміни у зв’язку із змінами, що відбуваються у суспільстві і в життєвій позиції самої людини.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка