Тема: Дослідження фізіологічних резервів організму. Адаптація до фізичних навантажень



Сторінка3/5
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.85 Mb.
1   2   3   4   5

Система тривалої адаптації Ганса Сельє.

Фізіологія адаптаційних процесів вивчає феномен адаптації як сукупність фізіологічних функцій в їх взаємозв’язку з навколишнім середовищем, а також різних взаємовідношень окремих органів та систем у процесі адаптації. Адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, які забезпечують пристосування будови та функцій організму або його органів до змін навколишнього середовища.

У ході еволюції в організмі сформувалися механізми, які забезпечують пристосування до різних умов життя та стабілізацію активності органів та систем у певних функціональних діапазонах. Багато факторів могли би викликати зсуви у внутрішньому середовищі, але організм у нормі може протидіяти несприятливим впливам і зберігати стабільність. Така регулюєма сталість внутрішнього середовища організму була названа Уолтером Кенноном гомеостазісом (від грець. гомео - подібний, однаковий і стазіс - стан). Вона характеризує динамічну постійність у підтриманні різноманітних констант організму: температури тіла, складу крові, кров’яного тиску, обмінних процесів. Основним механізмом підтримання сталості показників діяльності різних систем організму є саморегуляція функцій. Надійність фізіологічних функцій є якістю, яка гарантує збереження фізіологічних процесів при різних порушуючих функцію впливах.

Слово адаптація походить від лат. adaptatiо - пристосування. Фізіологічна адаптація - це процес досягнення: 1) сталого рівня активності функціональних систем, органів і тканин, а також 2) механізмів управління, які забезпечують можливість довготривалої активної життєдіяльності тварини, людини та трудової активності людини у змінених умовах існування (у тому числі і соціальних); 3) сприяє відтворенню здорового потомства. Сутність адаптації зводиться до перебудов функцій організму у нових умовах середовища, які забезпечують збереження, розвиток і нормальну життєдіяльність організму. Розрізняють генотипову адаптацію, в результаті якої на основі спадкової мінливості, мутацій і природнього відбору сформувались сучасні види тварин і рослин. Цей вид адаптації став основою еволюції, її досягнення закріплені генетично і передаються по спадковості. Комплекс видових спадкових ознак стає вихідним пунктом слідуючого етапу адаптації, а саме адаптації, яка була набута в ході індивідуального розвитку організму. Ця адаптація формується в процесі взаємодії індивідиума з оточуючим середовищем і нерідко забезпечується глибокими структурними змінами організму - фенотипова адаптація, яка характеризує індивідуальні риси організму.

У розвитку адаптації організму до зміни факторів навколишнього середовища розрізняють такі два типи адаптації: 1) формування толерантності організму (термінова адаптація за толерантним типом), яка здійснюється при активації симпато-адреналової системи, та 2) формування резистентності організму (термінова адаптація резистивного типу), яка направлена на збереження стабільних параметрів гомеостазу і супроводжується активацією гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи.

При всій різноманітності фенотипової адаптації, розвиток її у вищих тварин характеризується певними спільними рисами. В розвитку більшості адаптаційних реакцій прослідковуються 2 етапи: початковий етап фізіологічної (термінової), але недосконалої адаптації, наступний етап досконалої морфологічної (тривалої) адаптації.

Тривалий етап адаптації виникає поступово в результаті довготривалої чи багаторазової дії на організм факторів середовища. Тривала адаптація розвивається на основі багаторазової реалізації термінової адаптації і характеризується тим, що в результаті поступового кількісного накопичення якихось змін організм набуває нову якість - із неадаптованого перетворюється в адаптований, що дає можливість організму існувати в нових умовах, які раніше були несумісні з життям - інтенсивна фізична праця, висотна гіпоксія, розвиток стійкості до холоду, тепла, великих доз ядів (алкоголь, тютюн, наркотики) та інших факторів. При другому - виникає розрив з діючим на організм подразненням. Істотну роль в процесі обох видів відіграють рецептори, чутливість яких в залежності від характеру подразника може як і підвищуватися, так і понижуватися. При довготривалій дії подразника або повільному його наростанню майже всі рецептри припиняють генерувати імпульси - відбувається звикання до подразника. Зниження чутливості рецепторів в умовах патології призводить до самих згубних наслідків, позбавляючи організм можливості не використовувати захисні реакції. Явищем схожим до адаптації рецепторів служить акомодація тканин до дій подразника.

Емоціям відводиться найважливіша роль в механізмах адаптації організму. Емоції являються невід’ємним елементом психічної діяльності організму. Здатність емоційно реагувати на ті чи інші події характеризує здоровий стан організму. Про велику біологічну роль емоцій говорив ще Ч.Дарвін. Вони розвилися в процесі еволюції в якості однієї із пристосувальної реакцій організму до навколишнього середовища, необхідної для підготовки його до певних дій. Емоції визначають всебічну інтеграцію систем організму в передбаченні тої чи іншої діяльності, забезпечують швидкість усієї інтеграції. Емоції являють собою як би (так би мовити) компенсаторні механізми, заповнюють дефіцит інформації, потрібної для досягнення тої чи іншої потреби. Якраз лише в умовах невизначеності життєвої ситуації, її неясності і проявляються емоції.

Процес адаптації у всій його складності В.П.Казначеєв розглядав у різних критеріях:

1) в термодинамічних критеріях адаптація - процес підтримання оптимального рівня нерівноваги біологічної системи в адекватних і неадекватних умовах середовища, забезпечуючого максимальний ефект зовнішньої роботи, спрямований на збереження і продовження життя даної системи;

2) в кібернетичних критеріях адаптація - процес самозбереження функціонального рівня саморегулюючої системи в адекватних і неадекватних умовах середовища. При цьому має місце вибір функціональної стратегії, що забезпечує оптимальне виконання головної кінцевої мети;

3) в біологічних критеріях адаптація процес збереження і розвитку біологічних властивостей виду, забезпечуючий прогресивну еволюцію біологічних систем в адекватних і неадекватних умовах середовища;

4) в фізіологічних критеріях адаптація процес підтримання функціонального стану гомеостазу, забезпечуючого збереження організму, розвиток і працездатність та максимальну тривалість життя в змінених умовах середовища.

Описання механізмів адаптації вперше здійснив канадський вчений Ганс Сельє (1907), професор і директор інституту медицини та експериментальної хірургії університету в Монреалі (Канада). Виявилося, що синдром можна викликати введенням очищених гормонів (адреналін, інсулін), фізичними факторами (холод, жар), травмою, крововиливом, біллю або напруженою м’язовою роботою. Будь-який з цих агентів здатний викликати цілісну неспецифічну реакцію, яку Сельє назвав “загальним синдромом адаптації”, а термін “шкідливий агент” був замінений на термін “стрес”. Звичайно його визначають як “надмірне напруження”. Часто слова “страждання” (distress) і “напруження” (strain) вживаються в асоціації зі словом “стрес”. Під стражданням розуміють сильні приступи болю або горя, а також виснаження.

Г.Сельє писав: “Стрес є неспецифічною фізіологічною відповіддю організму на будь-яку вимогу, яка пред’являється до нього”. Він цілком недвозначно розглядав стрес як відповідь організму на вимоги оточуючого середовища. В концепції Сельє про стрес є три основних положення: 1) фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора, а також від тварини, в якої вона виникає.

Синдром відповідної реакції являє собою універсальну модель захисних реакцій, направлених на захист людини (або тварини) і на збереження цілосності організму. Тобто джерело стресу має значення, а неспецифічна захисна реакція, в основному, однакова для всіх тварин.

2) Сельє вважає, що ця захисна реакція при тривалій або повторній дії стресу проходить через 3 певних стадії: І- реакція тривоги - в організмі з’являються зміни, які характерні для початкової дії стресового фактора, і в цей же час рівень резистентності організму знижується. Якщо стресовий фактор достатньо сильний, то резистентність може зменшитися до нуля і тоді наступає смерть; ІІ стадія - резистентності - організм починає адаптуватися до довготривалої дії стресового фактора . Замість ознак, що характерні для тривоги, з’являються ознаки, які характерні для адаптації людини або тварини до даної ситуації. Резистентність організму збільшується вище норми; ІІІ стадія, кінцева - стадія виснаження в повному розумінні цього слова. При довготривалій дії одного і того ж стресового фактора, навіть того, до якого організм пристосувався, енергія, що необхідна для адаптації, може вичерпатися і виникає колапс. Знову з’являються синдроми, характерні для реакції тривоги і людина або тварина може загинути.

3) Третє положення концепції Сельє полягає в тому, що захисна реакція, якщо вона буде сильною і довготриволою, може перейти в хворобу, тобто хворобу адаптації. Хвороба буде тою ціною, яку організм заплатив за боротьбу з факторами, які викликали стрес. Це виникне в тому випадку, якщо захисні реакції будуть продовжуватися дуже довго і вичерпаються ресурси фізіологічних механізмів, або у випадку, якщо ця реакція виявляється надмірно сильною.

Підвищення або зниження температури оточуючого середовища, голод або спрага, крововтрата або фізичне виснаження, інфекція або травма, емоційне напруження або зневоднення - все це викликає ряд змін в організмі, які об’єднуються в поняття “стресова реакція”. Організм в цих випадках немовби не цікавиться деталями, тобто тим, що представляють собою кожен із перерахованих стресорів, а реагує вцілому на пошкоджуючий фактор.

Стресова реакція особливо вигідна для організму тим, що вона стереотипна: організм має можливіть одразу приступити до захисту, використати для цього одну закріплену реакцію у відповідь на всю різноманітність надмірних подразників або стресорів. Реакція адаптації або стресу, мабуть, самий сильний пильний “сторож” організму, бо вона завжи автоматично включається і без участі свідомості. Штучне порушення системи адаптації веде до самих важких наслідків. Так, якщо видалити у тварини наднирники, без яких не може бути здійснена стресова реакція, то зберегти її життя можна лише в ідеальних умовах догляду і харчування з постійним введенням гормонів наднирників. Але як тільки виникає стресова ситуація, доза цих гормонів має бути різко збільшена, інакше тварина загине через недостатність системи захисту.

І все таки організм нерідко дорого платить за свою здатність захищатися шляхом пристосування. Велика група хвороб, тобто хвороб адаптації, виникають саме в умовах стресу. Чому?

Розглянемо класичний приклад зустрічі кішки із собакою, проаналізований з фізіологічної точки зору, ще Уолтером Кенноном - творцем вчення про гомеостаз. Доповнимо цей приклад описанням стрес-реакції у дусі Г.Сельє, але включимо сюди деякі доповнюючі деталі, які були вияснені багаточисельними дослідниками стресу після Сельє. Введемо в описання цієї картини ще один важливий елемент, підвищення гіпоталамічного порогу чутливості, якого не побачив Сельє.

Отже, собака і кішка помітили один одного. Органи чуття вже на відстані дають сигнал в ЦНС про те, що супротивник близько. Можливо буде боротьба і тому до неї потрібно приготуватися. Ситуація миттєво оцінюється корою головного мозку, але саме забарвлення оцінки емоціональне. Якраз емоція являється одним із найсильніших факторів. Регуляція емоцій в значній мірі зосереджена в гіпоталамусі. Коли кішка приймає свою характерну позу з вигнутою спиною, це означає, що інформація, яка надійшла від кори головного мозку, привела в збудження емоції страху і агресії в гіпоталамусі. Це фаза підготовки до боротьби. Сама емоційна поза приводить тіло в стан готовності до негайного руху. Одночасно гіпоталамус посилає імпульси до вегетативної нервової системи, тому її відділу, який “керує” функцією внутрішніх органів. Такий сигнал в долі секунди надходить в наднирники і вони викидають адреналін. В цьому легко переконатися зі сторони: адреналін визиває скорочення м’язів волосяних мішочків - шерсть стає дибки. Викид адреналіну в кров сприяє розширенню судин серця, мозку, легенів і навпаки звуженню судин шкіри і внутрішніх органів, особливо травлення, внаслідок чого відбувається перерозподіл об’єму крові вигідний для боротьби. Підсилюється діяльність серця, підвищується АТ. Вся ця діяльність потребує забезпечення енергією, і адреналін мобілізує обидва джерела енергії із жирових депо- жирні кислоти та з печінки глюкозу. Цим посилюється живлення м’язів і мозку. Все це разом взяте - звуження судин шкіри, здиблення шерсті, що зменшує тепловіддачу, підвищення рівня жирних кислот і глюкози в крові, легке тремтіння - сприяє підвищенню температури тіла, що створює сприятливі умови для протікання хімічних реакцій. Це нагадує розминку спортсмена перед стартом і проходить в лічені секунди.

Адреналін різко збільшує здатність серця засвоювати кисень. У людини ця захисна міра може стати вкрай небезпечною. Так, надто інтенсивне поглинання кисню з крові серцем при негативних емоціях, може створити тимчасове кисневе голодування, що інколи приводить до недостатності в роботі серця і подальшому до інфаркту міокарда. Однак при нормальному перебігу стресової реакції адреналін, швидко руйнуючись, встигає дати стимул подальшому розвитку антистресового захисту.

У гіпоталамусі до цього часу проходять зміни в концентрації нейромедіаторів, втрата яких під час стресу збільшується - активація центрів, що стимулюють виділення в кров із гіпофіза кортикотропіну, соматотропіну і лактотропіну (пролактину). Ці гормони володіють вираженою здатністю мобілізовувати жирні кислоти із жирових депо. Це необхідно, так як тривале використання з цією метою адреналіну неможливе- занадто сильну вегетативну бурю викликає цей гормон. А якщо стресова ситуація не короткочасна, то необхідний перехід на більш солідну енергобазу, що і забезпечується введеням в дію гормонів передньої долі гіпофіза. З жирових депо ці гормони беруть жирні кислоти, котрі забезпечують серцю в 6 раз більше енергії, ніж глюкоза.

Кортиколіберин гіпоталамуса викликає секрецію кортикотропіну гіпофіза, який підсилює виділення наднирниками кортизолу (глюкокортикоїду) як обов’язкового компоненту стресової реакції. Кортизол володіє багатьма властивостями адреналіну, але спектр його дії значно більший. В процесі боротьби все, що перешкоджає їй, повинно бути загальмовано. Тому кортизол в цей гострий момент не тільки служить джерелом забезпечення енергією, не тільки пригнічує реакції клітинного імунітету, а й володіє ще властивістю пригнічувати запалення, тим самим зменшувати величину пошкодження при травмі (кортизол зараз широко використовується при різноманітних важких запальних процесах).

Т.Т. подібно мікробам здійснює імунізацію проти власних тканин. В цьому випадку носій імунітету - антитіла, проникаючи в тканини, можуть викликати їх пошкодження. Це загрожує тварині хворобами або навіть загибеллю через деякий час після завершення боротьби від аутоімунних захворювань, які розвиваються за тими же законами, за якими несцмісність тканин стає перешкодою при пересадці чужих органів від людини до людини

Але якщо пошкодження клітин все ж таки велике, то частина білків із пошкодженої тканини, потрапляючи в загальний кровотік, досягає імунної системи, і діючи на ній подібно до “чужих” білків, тобто подібно до дії мікробів, викликає імунізацію проти власних тканин. В цьому випадку носій імунітету - антитіла, проникаючи в тканини, можуть викликати їх пошкодження. Це створює загрозу для тварини хворобами або навіть загибеллю через деякий час після закінчення боротьби від аутоімунного захворювання, що розвивається за тими ж законам, за якими несумісність тканин стає перешкодою при пересадці “чужих” органів від людини людині. Тому та обставина, що кортизол, забезпечуючи організм енергією за рахунок лімфоцитів, приводить в процесі стресу до зниження імунітету, послаблює імунізацію проти власних тканин.

Відбувається ніби друге перетворення сигналу - спочатку нервового у гормональний (викид адреналіну у відповідь на активацію гіпоталамусу), а потім суто гормональної відповіді - у тривалу ендокринну захисну реакцію. Зокрема, кортизол (особливо у поєднанні з гормоном росту) перешкоджає засвоєнню глюкози в м’язовій тканині. Це дуже важливо: м’язи чудово “з’їдають” жирні кислоти, а для нервових клітин потрібна глюкоза - головне їх паливо. Більш того, кортизол ще одним шляхом впливає на перерозподіл “палива”, а саме активує процеси перетворення білка в глюкозу. Це дуже важливо, так як у процесі боротьби їжа ззовні не поступає, а запаси резервного цукру - глікогену в організмі дуже обмежені. І саме при виділенні великої кількості кортизолу внаслідок дуже сильного емоційного стресу у людини може розвинутися навіть тимчасовий цукровий діабет через неспроможність швидко засвоювати знов утворений цукор. Нерідко при певних передумовах довготривалий стрес може привести до розвитку стійкого цукрового діабету. Тут же необхідно відмітити важливу обставину. Білки являються структурними і функціональними елементами клітин. Тому перетворення клітинних білків у цукор є дуже невигідним для організму. Отже, якщо приходиться складні білки з їх багаточисельними властивостями спалювати як просте паливо, то набагато краще брати їх з тих тканин, які швидко поновлюються і які, головне, не несуть певних структурних функцій, так що тимчасове зменшення маси цієї тканини стане не надтонебезпечним. Такою тканиною є лімфоцити, розосереджені в лімфатичних залозах, і накінець, тимусі - головному органі клітинного імунітету. Відомо, що після сильного і тривалого хвилювання легко захворіти вірусними захворюваннями. Здавалось би, що спільного між хвилюванням і схильністю до інфекцій? Виявляється, що цей взаємозв’язок викликаний використанням лімфоцитів для забезпечення енергетичних потреб організму під час стресу. Однак в розпал стресу всі ці можливі наслідки не беруться до уваги. Навпаки, забезпечення енергією - головне. Тканинам мусить бути швидко доставлене додаткове харчування і гіпоталамус посилає імпульси до судинно-рухового центру. Ще більше звужується просвіт судин внутрішніх органів, посилюється робота серця, підвищується АТ і в результаті прискорюється потік крові. Ось чому довготривалі емоції особливо шкідливі для гіпертоніків, далеко не байдужі вони і для здорових людей, оскільки сприяють розвитку гіпертонічної хвороби.

Одночасно адреналін, гормон росту, жирні кислоти, холестерин, кортизол і т.д. - всі ті фактори, які послідовно втягувалися в забезпечення стресової реакції, підвищують згортання крові і тим самим допомагають уникнути великих крововтрат, які виникають при можливому пораненні. Однак той же механізм може стати причиною утворення тромбу в судинах і інфаркту міокарда у людини.

В процесі боротьби все, що заважає їй, повинно бти загальмовано, тому гідрокортизон в цей гострий момент не тільки пригнічує реакції клітинного іммунітету, але й має властивість пригнічувати запалення, тим самим зменшуючи величину пошкодження при травмі. Але якщо пошкодження тканин все ж велике то частина білків з травмованої тканини, попадає в загальний кровотік і досягає імунної системи і діючи на неї подібно чужим білкам.

Надлишок жирних кислот в період відновлення служить для синтезу холестерину. Ця обставина має дуже важливе значення, так як в післястресовий період потрібний “ремонт” пошкоджених тканин за рахунок поділу клітин і холестерин необхідний для побудови клітинних мембран. Всі ці зміни відбуваються при кожному емоційному стресі. Наприклад, у студентів під час екзаменаційної сесії також підвищується вміст холестерину в крові - один з головних факторів розвитку атеросклерозу. Але життя заставляє складати іспит не тільки в стінах вузу. Так, часті або тривалі хвилювання, створюючи ситуацію захисту, формують типічне захворювання старшого віку - атеросклероз.

Але всі негативні наслідки стресу - це майбутнє, а зараз у фазу безпосереднього відновлення, все, про що говорилось вище, корисно. АДГ, поступаючи в кров і затримуючи виділення води нирками, допомагає відновленню втраченої крові. Посилюється раніше загальмована функція щитовидної залози, гормони, якої необхідні для відновлення пошкоджених тканин, згасає виділення кортизолу, що сприяє відновленню синтезу білка. Так послідовно етап за етапом, кортизол, забезпечуючи організм енергією за рахунок лімфоцитів в процесі стресу, призводить до зниження імунітету, ослаблює імунізацію проти власних тканин. Кортизол і кортикотропін, а також пролактин володіють здатністю гальмувати активність “статевого центру” гіпоталамуса. Це біологічно доцільно поки боротьба не завершена, її результати невідомі, а поранена тварина не повинна давати потомство, так, у жінок тривалі негативні емоції нерідко призводять до припинення менструального циклу, а у чоловіків знижується сексуальна потенція. Стрес, усуваючи все зайве, пригнічує і апетит. Гіпоталамічний центр апетиту під час емоційного збудження гальмується, як і діяльність травної системи. Аж ось боротьба з її великими затратами енергії закінчена. Починається фаза відновлення. Гіпоталамус через центр терморегуляції посилює тепловіддачу. Розширюються шкірні судини, зростає потовиділення. Це охороняє організм від перегрівання, можливого внаслідок інтенсивного згорання жирних кислот і глюкози під час боротьби. Регулюється через гіпоталамус механізм захисту, а потім відновлюється, якщо пошкодження сумісне з життям.

При стресі наступає довготривале підвищення концентрації кортизолу і гормонів, які б повинні були б подавити кортикотропну функцію гіпофізу. Підвищується поріг, тобто падає чутливість гіпоталамусу до кортизолу.

Коли кішка і собака помітили одна одну, сигнали, які розцінюють цю подію із ЦНС ринули в лімбічну систему і гіпоталамус. Але люба діяльність в ЦНС пов’язана із затратою медіаторів. Зниження концентрації медіаторів в ЦНС і веде до збільшення порогу збудливості гіпоталамуса. Якщо таке зниження занадто виражене, що може відбутися при тривалому стресі, то виникає психічна депресія. Відомо, що після надмірного емоційного збудження на якийсь період може прийти апатія. Це ознака виснаження нейромедіаторів, попередження, що необхідний спокій для відновлення.

Система негайної адаптаційної відповіді організму на дію стресового фактора за Орбелі-Кенноном.

Ідея інтегрованої неспецифічної адаптивної відповіді організму на небезпеку отримала блискучий розвиток на сторінках робіт У.Кеннона, в яких автор обгрунтував роль автономної нервової системи і, особливо, її симпатичного відділу та катехоламінів, а значить, і мозкової речовини наднирників, у мобілізації організму при емоціях. За Кенноном, основу швидкої адаптації в небезпечних ситуаціях складає екстренна секреція адреналіну. Відбувається генералізована активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи і вивільнення мозковою речовиною наднирників катехоламінів під дією симпатичного нервового сигналу. Це сприяє підвищенню потужності функціонування організму в екстремальних умовах.



Біологічний зміст активної адаптації, яка спряжена з розвитком специфічних і неспецифічних реакцій, полягає в становленні та підтриманні гомеостазу, який дозволяє існувати в зміненому зовнішньому середовищі (нагадаємо, що гомеостазом називають динамічну сталість складу внутрішнього середовища та показників діяльності різних систем організму, що забезпечується певними регуляторними механізмами). Як тільки зовнішнє середовище змінюється, або змінюються якісь істотні його компоненти, організм вимушений змінювати і деякі константи своїх функцій. Гомеостаз у певній мірі перебудовується на новий рівень, більш адекватний для конкретних умов, що і служить основою адаптації.

Можна уявити собі адаптацію як довгий ланцюг реакцій різних систем, із яких одні повинні видозмінювати свою діяльність, а інші регулювати ці видозміни. Так як основою основ життя є обмін речовин - метаболізм, нерозривно зв’язаний з енергетичними процесами, адаптація повинна реалізовуватися через стаціонарне пристосування зміни метаболізму та підтримання такого рівня, який відповідає і найбільш адекватний новим зміненим умовам. Метаболізм може і повинен адаптуватися до змінених умов існування, але процес цей відносно інертний. Стійкій, направленій зміні метаболізму передують зміни в системах організму, які мають посередницьке, «службове» значення. До них належать кровообіг та дихання. Ці функції першими включаються в реакції, що викликаються дією стресових факторів. Слід виділити рухову систему, яка, з одного боку, базується на метаболізмі, з іншого - керує метаболізмом в інтересах адаптації. Зміни рухової активності служать істотною ланкою адаптації.

Особлива роль в адаптивному процесі належить нервовій системі, залозам внутрішньої секреції з їх гормонами. Зміна діяльності цих систем є першою реакцією на будь-яке сильне подразнення. Саме ці зміни запобігають стаціонарним зсувам метаболічного гомеостазу. Таким чином, на початкових стадіях дія на організм змінених умов викликає інтенсифікацію діяльності всіх систем органів. Цей механізм забезпечує на перших етапах існування організму в нових умовах, але він енергетично невигідний, неекономний і лише створює умови для іншого, більш стійкого та надійного тканинного механізму тривалої адаптації. Він зводиться до раціональної для даних умов перебудови службових систем, які, функціонуючи в нових умовах, поступово повертаються до нормального вихідного рівня діяльності.

При сильних зовнішніх впливах на організм (раптова атака ворога, наприклад) збудження охоплює симпатичну нервову систему. Так як симпатична система є універсальною та інервує широке коло органів організму, під впливом її імпульсів та медіаторів - хімічних речовин, що виділяються симпатичними нервовими закінченнями, відбувається перебудова організму, яка направлена на забезпечення реакції втечі або нападання на ворога (за Кенноном fight or flight). Зміни в організмі за даних умов доцільні: підвищується вміст глюкози в крові (необхідний енергетичний матеріал для посиленої роботи м’язів); підвищується кров’яний тиск, при цьому відбувається перерозподіл крові, більша її маса надходить у м’язи, судини ж шкіри, внутрішніх органів звужуються. Додатковий об’єм крові викидується в циркуляторне річище із селезінки. Серце працює посилено з більшою частотою, цьому допомагає покращення кровопостачання міокарда. Зростає частота дихання, розширюється просвіт бронхіол. Зовнішній вигляд такої тварини, готової до бою, характерний: розширені зіниці, шерсть піднята.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка