Тема Діти дошкільного віку, їхні особливості Мета



Скачати 167.56 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір167.56 Kb.
Тема 2. Діти дошкільного віку, їхні особливості
Мета: cформувати в студентів знання про основні завдання дошкільної освіти в сучасному суспільстві; розкрити зміст та особливості періоду дошкільного дитинства, ознайомити з віковою періодизацією. Сформувати знання про роль вихователя дошкільного навчального закладу у формуванні особистості дитини. Розвивати аналітичне мислення. Виховувати професійну спрямованість, інтерес до майбутньої професії.
План


  1. Діти дошкільного віку, їхні особливості.

  2. Роль вихователя дошкільного навчального закладу у формуванні особистості дитини.

Запитання до самоконтролю

  1. Дайте визначення поняття дошкільне дитинство.

  2. Назвіть основні завдання дошкільної освіти в сучасному суспільстві згідно Базового компонента.

  3. Які періоди загального дитинства вирізняє сучасна психологія?

  4. Як поділяє дитинство педагогічна вікова періодизація?

  5. Які особливості характерні дітям від народження до 1 року?

  6. Чим цікавий період раннього дитинства?

  7. Які зміни відбуваються на третьому році життя дитини?

  8. Що таке «криза трирічного віку»? Яка поведінка характерна для цього етапу?

  9. Які особливі навики з’являються в період дошкільного дитинства?

  10. Чому важлива ігрова діяльність в період дошкільного дитинства?

  11. Чи можуть бути вимоги до дітей однаковими?

  12. Яку роль виконує вихователь дошкільного навчального закладу у формуванні особистості дитини?

  13. Чому поведінка близьких людей має найсильніший вплив на дитину?

  14. Яким повинен бути педагог, аби позитивно впливати на дитину?

Література
Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. – Київ «Академвидав», 2006. – С.27-37.

  1. Діти дошкільного віку, їхні особливості

Духовний, економічний, політичний, та культурний розвиток суспільства значною мірою залежить від освітнього рівня його громадян. Тому у сучасному світі істотно зростає роль формування творчого розвитку дітей, зокрема й дошкільного віку.

Базовий компонент дошкільної освіти підкреслює, що дошкільна освіта є самостійною системою, обов’язковою складовою освіти в Україні, яка гармонійно поєднує сімейне та суспільне виховання. Найпершим суспільним середовищем для дитини стає дошкільний навчальний заклад, метою якого є забезпечення гармонійного розвитку особистості дитини, її фізичного і психічного здоров’я, виховання ціннісного ставлення до природного й соціального довкілля, до самої себе, формування механізмів соціальної адаптації та творчого втілення в умовах життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих.

 Дошкільне дитинство — досить тривалий час розвитку дитини і неповторний за темпами. Завдання виховання на кожному етапі цього періоду мають свою специфіку. У немовлячому і ранньому дитинстві важливо формувати якості, які зумовлюють розвиток суто людських властивостей і здібностей (потреби у спілкуванні, прямоходінні, діях із предметами та ін.). Завдання виховання значно ускладнюється у дошкільному віці, коли формуються якості, що визначають подальший розвиток дитини.

Згідно Базового компонента основними завданнями дошкільної освіти в сучасному суспільстві є:

– визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості;

– збереження дитячої субкультури;

– створення сприятливих умов для формування особистісної зрілості дитини, її базових якостей;

– пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя;

– повага до дитини, врахування індивідуального особистого досвіду дошкільника;

– компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини;

– надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування у дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними;

– формування у дітей цілісної, реалістичної картини світу, основ світогляду.
Загальною метою виховання дітей дошкільного віку є всебічний розвиток дитини, формування базису її особистісної культури.

Цілеспрямований творчий розвиток особистості дитини починається у дошкільному віці. Тому дошкільному віку приділяється така велика увага.

ОТЖЕ:

Дошкільний вік є початковим етапом формування особистості.

Дошкільний вік — це базовий етап фізичного, психічного та соціального становлення особистості.

Від самого народження дитина розвивається як істота соціальна.

Джерелом і умовою цього розвитку є суспільне середовище. З допомогою людей, через людей вона весь час взаємодіє з навколишньою дійсністю.

Взаємодія дитини із середовищем, передусім із соціальним оточенням, мікро-середовищем, засвоєння культури людства відіграють важливу роль у її психічному розвитку, становленні її як особистості.

Розвиток дитини відбувається упродовж декількох періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним.

Кожен попередній створює умови для наступного, їх послідовність не може бути штучно “змінена” у часі. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризується багатьма змінами. Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості — дорослість.



Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:

— немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості);

раннє (переддошкільне) дитинство (від 1 року до 3 років);

— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);

— молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років);

— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);

— старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства і відображає практику їхнього навчання і виховання у дошкільних закладах, розглядає поділ дитинства на:

  • ранній вік (від народження до 2 років);

  • молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років);

  • середній дошкільний вік (від 4 до 5 років);

  • старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років).

Особливо важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі. Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання.

Кожний віковий період характеризується провідним видом діяльності, тобто такою діяльністю, яка забезпечує головні досягнення дитини в розвитку.



Які ж особливостi дітей дошкiльного вiку?

Розглянемо їх за віковими періодами.

1. Період розвитку дитини від народження до 1 року називають періодом  немовляти.

Упродовж першого року дитина поступово навчається тримати голівку, сидіти, повзати, вставати і робити перші кроки.

Вже на 3-му-4-му місяці вона демонструє хватальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предметів, взяти їх в руки. Спочатку ці дії погано скоординовані, але з часом вони починають співвідноситись з розміщенням, розмірами та формою різних предметів. 

Для дитини першого року життя особливо важливе спілкування з дорослими, яке спонукає її звертати увагу на предмети, оволодівати першими звуками і словами, забезпечує психологічний комфорт.

Провідний вид діяльності – безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим в стані комфорта.


Характерною є - маніпулятивна діяльність Відрізняється від "справжніх" дій тим, що предмет використовується не за призначенням.

Отже, на цьому етапі важливо забезпечити різноманітне емоційне спілкування з дитиною.







2. Період  раннього дитинства (від 1 до 3 років) 

У ранньому віці (1—3 роки) розвиваються мовлення, ходьба, з´являються перші уявлення про зв´язки в навколишньому світі.

Граючись із предметами, дитина вивчає їх властивості, вчиться їх використовувати.

У цей період першочерговим є розвиток предметно-маніпулятивної діяльності, через яку дитина пізнає світ, розвиває свідомість і самосвідомість.



Поступово маніпулятивна діяльність замінюється предметними діями.

Саме оволодіння предметною діяльністю найбільш суттєво впливає на психічний розвиток дитини в цього віці.

Дитина освоює:

  • призначення предмету;

  • способи дій з предметами;

  • техніку виконання дій.


На третьому році життя вже починають формуватись нові види діяльності, такі як гра, малювання, конструювання, ліплення та ін. (своїх зрілих форм вони досягають за межами раннього дитинства і вже тоді визначають психічний розвиток дитини.)

Досвід, накопичений в предметній діяльності, слугує основою розвитку мовлення дитини. Саме цей період є сензитивним для розвитку мови, тобто її засвоєння в цей час протікає найбільш ефективно, а втрачені можливості пізніше вкрай важко надолужити. 

Особливістю дитини 3-го року життя є так звана «криза трирічного віку».

Саме на 3 році життя дитина вчиться відділяти себе від дорослого, починає ставитись до себе як до самостійного “Я”, тобто в нього появляються початкові форми самосвідомості

Все це призводить до розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих (“Я сам”).

Цей період прийнято вважати критичним (“криза трьох років”), оскільки дорослі зіштовхуються з труднощами у взаємостосунках з дитиною, яка може стати вкрай впертою. 

Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Період важкий як для дорослого, так і для самої дитини. 

Негативізм – реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що вона цього зажадала, вона зв'язана своїм первинним рішенням.

Норовистість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.

Свавілля. Прагне все робити сама.

Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.

Симптом знецінення виявляється у тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.

3. Період дошкільного дитинства (від 3 до 6 (7) років) 

Цей період пов'язаний з домінуванням ігрової діяльності.

На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв'язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов'язку, відповідальності тощо).

На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання.

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку дитини. У неї вже появляється коло елементарних обов’язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, при яких спільні дії поступово заміщуються самостійним виконанням вказівок. 

Саме на цьому періоді вперше стає можливим досить систематичне навчання відповідно до певної програми, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський) .

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку. 

Основний вид діяльності - сюжетно-рольова гра , діти відкривають у своїй грі дії і взаємодії дорослих.
Гра є провідною діяльністю дошкільняти не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в його житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості.

В ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку - етапу молодшого шкільного віку.
Дошкільний вік – час активного пізнання навколишнього світу. Звівшись на ноги дитина починає робити для себе відкриття: ознайомлюється з предметами, які знаходяться вдома, в дитячому садку, на вулиці, тобто знайомиться з предметами навколишньої дійсності. Також дитина пристосовується до звуків, пізнає властивості і якості предметів. У дитини формується наочно-дійове і наочно-образне мислення.

Увагу дітей дошкільного віку привертає все яскраве, незвичайне, і тому в процесі виховання дітей дошкільного віку широко використовуються іграшки та ігрові прийоми, які збуджують активність дитячого мислення.



Емоційне сприймання навколишнього світу дітьми зобов’язує вихователя бути чуйним, уважним до почуттів дитини. Він повинен створити в дошкільному закладі таку обстановку, щоб дітям було завжди цікаво. Необхідно пам’ятати, що діти не можуть організовувати себе на виконання нецікавої роботи. Те, що їх дивувало сьогодні, завтра може стати байдужим. Щоразу потрібно використовувати такі прийоми, які б активізовували діяльність дітей.

Вимоги до дітей не можуть бути однаковими, тому що діти відрізняються один від одного своїми індивідуальними особливостями. Загальні вікові особливості розвитку по-різному реалізуються в кожної дитини. Тому вихователь повинен орієнтуватися на індивідуальний темп розвитку дитини, індивідуально-психологічні відмінності дітей.

Так дитину зі збудливим типом нервової системи необхідно підтримувати і спрямовувати на корисні справи; виключити з навколишнього оточення все, що збуджує, суворо дотримуватися режиму дня, розвивати і закріплювати процеси гальмування за допомогою організації спокійної діяльності, навчання самоконтролю.



Дитині із сильною, рухливою, врівноваженою нервовою системою потрібно допомогти стабілізувати її інтереси, пред´являти постійні вимоги до поведінки, контролювати, чи ретельно доводить вона до кінця розпочату справу.

У вихованні малорухливої дитини важливо розвивати інтерес до діяльності, заохочувати до роботи цікавим результатом, схвалювати вияви активності, ініціативи.

Особливої уваги потребує дитина зі слабкою нервовою системою, якій не можна пред´являти завищені вимоги, а тим більше осуджувати її за невдачі. Вміло використовувати заохочення.

Індивідуальний підхід саме і полягає в застосуванні вихователем різних форм, методів, прийомів, для того, щоб забезпечити навчання та розвиток кожної дитини. Вихователь повинен бути добре обізнаним із індивідуальними особливостями кожної дитини. І вимоги до дітей не повинні бути однаковими. Наприклад, одна дитина засвоює матеріал швидко, «на льоту». Іншій дитині потрібно часто повторювати, щоб закріпити матеріал. Одна дитина з радістю виконує завдання, а у іншої завдання викликає розгубленість, страх.

Вихователю потрібно знати, що характерною особливістю дитячої пам’яті є легке запам’ятовування дітьми того, що на них справило велике враження.

Вихователь повинен пам’ятати, що час зосередження уваги сильно коливається. Протяжність зосередження уваги дітей залежить від інтересу дітей. Тому вихователь повинен володіти різними прийомами активізації уваги дітей.



В.А.Сухомлинський:

«Потрібно перш за все розуміти рухи дитячого серця. Цьому неможна навчитися за допомогою будь-яких прийомів. Це робиться завдяки високої емоційно-моральної культури вихователя. Тепле слово вихователя, вміння вислухати, заспокоїти – все це допомагає не тільки налагодити діяльність дітей, але і створити приємну атмосферу в групі».

2. Роль вихователя дошкільного навчального закладу у формуванні особистості дитини


Дошкільний навчальний заклад є вихідною ланкою в системі безперервної освіти щодо становлення і розвитку особистості.

Вихователь ДНЗ як керівник і організатор життя і діяльності дітей дошкільного віку здійснює на їх розвиток безпосередній, активний вплив. Від його вмінь і тактовного керівництва, від його професійних здібностей, педагогічних умінь залежить доля дитячого колективу в цілому, і доля кожної дитини зокрема.


У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.

Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей.

Однак цей вплив не обмежується близькими людьми. Дитина дошкільного віку відвідуючи ДНЗ знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, переглядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка людей, яких поважають, про кого схвально говорять, авторитетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вона мимоволі починає наслідувати того, хто є для неї зразком.

Саме в цей період роль вихователя на формування особистості дитини має надзвичайно велике значення.

Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі «іншого». З певного моменту розвитку дитина втілює в собі «дві людини» (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих «двох людей» стимулює саморозвиток дитини.


Персоніфікований образ вихователя спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.
Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння.

Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. І при будь-яких мометах житя (чи це успіхи, чи невдачі) дитина звертається саме до вихователя.

Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають «малим інтимним колом спілкування» (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.
Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання.

Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно.


Вихователь повинен забезпечити виховання і навчання, орієнтуючись на «зону найближчого розвитку», випереджати розвиток дитини і сприяти йому.

Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка