Тема №2 поняття адвокатури, її завдання, організаційні форми, види І принципи адвокатської діяльності



Скачати 454.53 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір454.53 Kb.
1   2   3

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗАКОНОДАВЧЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИКА, ЩО СКЛАЛАСЬ В УКРАЇНІ

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статутів адвокатських об’єднань.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Він може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності (ст. 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Стаття 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначає, що адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Державна реєстрація адвокатського об’єднання здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Адвокатське об’єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об’єднання, зміну складу його учасників адвокатське об’єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об’єднання. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання. Адвокатське об’єднання може залучати до виконання укладених об’єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об’єднання зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Адвокати та адвокатські об’єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації. Спілки та асоціації адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах і об’єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України. Згідно Положення про порядок реєстрації адвокатських об»днань, затвердженного Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №302, для реєстрації адвокатського об’єднання до Мінюсту подаються: 1) заява, підписана уповноваженим представником об’єднання; 2) статут адвокатського об’єднання; 3) установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об’єднання; 4) дані про кількісний склад адвокатського об’єднання, наявність у його членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю; 5) документ про внесення плати за реєстрацію. Заява про реєстрацію адвокатського об’єднання розглядається у місячний термін від дня надходження всіх необхідних документів. У разі реєстрації адвокатського об’єднання йому видається свідоцтво про реєстрацію. Зареєстрованому адвокатському об’єднанню присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об’єднань.

Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.



  1. ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙ ПРАКТИЦІ

Стаття 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає такі види адвокатської діяльності:

1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.


  1. ЗУПИНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА ЗАНЯТТЯ АДВОКАТСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі:

  • подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності;

  • набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення злочину, крім випадку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 32 вказаного Закону;

  • накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;

  • визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним.

Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі:

  • повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку;

  • порушення адвокатом вимог щодо несумісності;

  • систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.

Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється:

  • з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, – з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката;

  • з підстав, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої цієї статті, – з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;

  • з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, – з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення.

Копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, передбаченого пунктом 3 цієї частини, у триденний строк з дня його прийняття надсилається адвокату та відповідній раді адвокатів регіону. Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження такого рішення не зупиняє його дії.

Право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється у разі:



  • зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, – з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю;

  • зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, – з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону підтвердження про погашення або зняття в установленому законом порядку судимості;

  • зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, – з дня закінчення строку, на який згідно з рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю;

  • зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, – з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідного рішення суду.

У разі зупинення права на заняття адвокатською діяльністю з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, таке право також поновлюється з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду або з дня прийняття відповідного рішення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв’язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з’їздом адвокатів України.




  1. ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТОМ ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ АДВОКАТА ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ

У сучасній науковій літературі порушується питання щодо скасування вимог закону про обов’язковість для адвоката громадянства України.

Останнім часом значно збільшився рух людських мас, капіталів, товарів та послуг за межі національних кордонів. Активізація транскордонної діяльності і нові завдання, які постають у зв’язку з цим перед адвокатурою, обговорювались Радою IBA – Міжнародної асоціації адвокатів (найбільш репрезентативної міжнародної адвокатської організації, що об’єднує 164 адвокатські асоціації та юридичні товариства з усього світу), у Відні 6 червня 1998 р. У результаті було прийнято документи, в яких дано рекомендації стосовно загальних принципів діяльності іноземних адвокатів та її регулювання. Так, Рада IBA визнала, що адвокатська практика в кожній країні під впливом правової системи, історичних факторів і рівня економічного розвитку може відрізнятися. Водночас є принципи, які загальні для діяльності всіх адвокатів і не суперечать розбіжностям між ними. Рада IBA рекомендувала регулювати практику іноземних адвокатів, враховуючи це, шляхом повного й обмеженого ліцензування. При цьому під повним ліцензуванням розуміється надання іноземним адвокатам права надавати всі види юридичних послуг шляхом складання іспиту або іншим способом; під обмеженим ліцензуванням – надання іноземним адвокатам права надавати юридичні послуги за правом їх власних країн без складання іспиту чи вступу до місцевої організації адвокатів. При цьому Рада IBA вказала, що іноземний адвокат може допускатися до практики в тому випадку, якщо він допущений до адвокатської практики у країні своєї юрисдикції, задовольняє мінімальні розумні вимоги до практики, має добру репутацію, дотримується кодексу етики і всіх інших правил, що застосовуються до адвокатів у країні іноземної юрисдикції. Рада IBA визнала, що місцева влада може заборонити іноземним адвокатам виступати в судах чи інших органах або вимагати від них інформувати громадськість про свій статус, якщо це необхідно для захисту суспільства

В. п. 4 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат іноземної держави може здійснювати адвокатську діяльність в Україні з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Адвокат іноземної держави, який має намір здійснювати адвокатську діяльність на території України, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем свого проживання чи перебування в Україні із заявою про його включення до Єдиного реєстру адвокатів України. До заяви додаються документи, що підтверджують право такого адвоката на заняття адвокатською діяльністю у відповідній іноземній державі. Перелік таких документів затверджується Радою адвокатів України.

Кваліфікаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури розглядає заяву та подані адвокатом документи протягом десяти днів з дня їх надходження та за відсутності підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, приймає рішення про включення такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України, про що протягом трьох днів письмово повідомляє адвоката іноземної держави та відповідну раду адвокатів регіону. Рада адвокатів регіону забезпечує внесення відомостей про такого адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України.

Підставами для відмови у включенні адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України є:

1) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про виключення такого адвоката з Єдиного реєстру адвокатів України – протягом двох років з дня прийняття такого рішення;

2) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю як адвоката України – протягом двох років з дня прийняття такого рішення;

3) неподання документів, передбачених частиною другою статті 59 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або їх невідповідність установленим вимогам.

Рішення про відмову у включенні адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України протягом трьох днів з дня його прийняття надсилається адвокату та може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його отримання до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

При здійсненні адвокатом іноземної держави адвокатської діяльності на території України на нього поширюються професійні права і обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності та організаційні форми адвокатської діяльності, визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».



Відповідальність адвоката іноземної держави.

У разі вчинення адвокатом іноземної держави, включеним до Єдиного реєстру адвокатів України, дисциплінарного проступку він несе дисциплінарну відповідальність у порядку, передбаченому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для адвокатів України. Але слід зауважити, що до адвоката іноземної держави, який включений до Єдиного реєстру адвокатів України, можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення виключно у вигляді попередження або виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Про накладення на адвоката іноземної держави дисциплінарного стягнення кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури повідомляє відповідний орган державної влади або орган адвокатського самоврядування іноземної держави, в якій адвокат отримав статус адвоката або набув право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокат іноземної держави може звертатися до органів адвокатського самоврядування за захистом своїх професійних прав та обов’язків, брати участь у навчально–методичних заходах, що проводяться кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, радами адвокатів регіонів, Радою адвокатів України та Національною асоціацією адвокатів України.




  1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Існування iнституту адвокатури є гарантiєю забезпечення конституцiйних прав та свобод громадян, але ж і сама дiяльнiсть адвокатiв потребує логiчно виваженої та практично налагодженої системи правових гарантiй. Необхiдно створити цiлiсну, злагоджену систему гарантiй адвокатської дiяльностi, яка давала б можливiсть адвокатурі у повному обсязi, спираючись на закон, здiйснювати її почесний обов’язок по захисту прав громадян.

З позицiй демократизацiї суспiльства, розбудови правової держави в Українi очевидним є той факт, що без подальшого реформування адвокатури, поглиблення її самостiйностi, незалежностi, розширення прав та обов’язкiв адвокатiв, створення необхiдних умов для забезпечення доступностi та високого професiйного рiвня юридичної допомоги кожній юридичній чи фізичній особі неможливе належне функцiонування всiєї правової системи, здiйснення в повному обсязi конституцiйних гарантiй прав громадян.

Соцiальна суть правових гарантій адвокатської діяльності полягає в юридичному забезпеченнi прав i обов’язкiв адвокатiв, це цiлiсна система юридико-соцiальних заходiв рiзної функцiональної спрямованостi, що має здатнiсть запровадження у практику соцiальних вiдносин нормативних установлень законодавця. Вивчення сутi гарантiй, таким чином, не може бути вичерпано аналiзом реалiзацiї окремих забезпечувальних iнструментiв, що використовуються в тих чи iнших окремих ситуацiях правозастосування. Гарантування прав i обов’язкiв адвокатiв за своєю юридико-соцiальною суттю є якiсно своєрiдним процесом регулювання суспiльних вiдносин i цей процес регулювання не можна звести до реалiзацiї тих чи iнших правових iнститутiв.

Щоб визначитись iз поняттям правових гарантiй адвокатської дiяльностi, треба виділити предмет i характернi ознаки цих гарантiй. Як нам уявляється, те чи iнше правове явище може бути названим як гарантiя лише в тому разi, якщо йому присутнiй цiлий ряд ознак:

– полiтична значимiсть. Процесуальнi гарантiї дiяльностi адвоката являють собою не лише юридичне, але й полiтичне явище; вони служать показником рiвня законностi й дотримання прав людини, свого роду iндикатором, за яким можна визначати рiвень демократiї в країнi;

– загальний (а не локальний) характер. Питання про iснування гарантiй повинно вирiшуватись безвiдносно до конкретних обставин конкретної справи, незалежно вiд того, були чи не були допущенi якiсь порушення прав адвокатiв, були чи не були пущенi в хiд засоби, покликанi забезпечити правовий статус адвоката;

– вираженiсть у правi. Гарантiя повинна бути закрiпленою в однiй нормi або в рядi норм національного законодавства;

– спрямованiсть на досягнення одного з наступних завдань: а) забезпечення здiйснення якогось iнтересу; б) захист iнтересу вiд посягань на нього; в) сприяння лiквiдацiї посягань та їх негативних наслiдкiв;

– наявнiсть чiтко визначеного предмета i ясно вираженої спрямованостi впливу. Iнакше кажучи, нема «просто» гарантiй, можуть бути лише гарантiї певного iнтересу. Маючи певний предмет впливу, гарантiї не повиннi пiдмiнювати одна одну.

Розкрити предмет правових гарантiй дiяльностi адвоката – означає з’ясувати, що пiдлягає захисту з допомогою названих гарантiй. Предмет подiбних гарантiй, таким чином, визначає наперед у значнiй мiрi сам змiст цих гарантiй. Усе це свiдчить про важливiсть поставленого питання.



Предмет правових гарантiй адвокатської дiяльностi складають: рiзноманiтнi за своєю суттю процесуальнi права і обов’язки адвокатiв, що визначаються законом; обов’язки державних органів, юридичних та фізичних осіб щодо адвокатської діяльності. Висновок про те, що процесуальнi права адвокатiв входять до предмету розглядуваних гарантiй, заснований на законi. З цього випливає, що забезпечення прав адвокатiв (що складають предмет розглядуваних гарантiй) включає забезпечення можливостi їх фактичного використання.

Однак, як свiдчить практика, можливiсть використання адвокатами своїх прав забезпечується в повнiй мiрi ще далеко не в усiх випадках. Допускаються й брутальнi порушення цих прав. Для усунення цього важливо (у числi iнших заходiв), використовуючи апеляційну та касацiйну практику, посилити увагу слiдчих, прокурорiв, суду до того, що закон покладає на них обов’язок забезпечувати можливiсть здiйснення адвокатами кожного їхнього процесуального права, а також безперешкодне виконання ними своїх обов’язкiв.

Забезпечення фактичної можливостi використання процесуального права аж нiяк не означає, що належить сприяти в досягненнi будь-якої мети, тим бiльше, якщо, в порушення закону, для цього застосовуються незаконнi засоби.

Захисту iнтересiв правосуддя, а також iнтересiв громадян вiд можливого зловживання адвокатами своїми правами служить, наприклад:

а) характер багатьох процесуальних прав адвокатiв (наприклад, адвокат має право заявити клопотання, вiдвід, але вирiшувати, чи треба їх задовольнити, будуть вiдповiдно слiдчий, прокурор, суд);

б) покладення на адвоката обов’язку вказувати мотиви реалiзацiї певних прав (адвокат повинен мотивувати заявленi клопотання та вiдвід);

в) визначення законом строку користування вiдповiдним правом (наприклад, на оскарження вироку, рішення, постанови суду, що не набрали чинностi);

г) виключнiсть повноваження слiдчого, прокурора, суду виносити (в межах компетенцiї) постанови, ухвали, рішення, вирок. Це може використовуватись для регулювання дiяльностi адвокатiв таким чином, щоб вона не перешкоджала вирiшенню завдань судочинства й не обмежувала права та iнтереси iнших осiб, що беруть участь у процесi.

Як бачимо, iснує достатньо засобiв запобiгання зловживанню адвокатами своїми правами. Чи так добре стоїть справа iз забезпеченням прав i обов’язкiв самих адвокатiв? Чи є вони захищеними в тiй же мiрi, що й права та iнтереси iнших осiб? Одне можна сказати певно: для захисту правосуддя вiд зловживань адвокатами своїми правами можуть допускатись лише такi заходи, якi не пiдривають реального значення цих прав. Важливим є також чiтке визначення законом як процесуальних прав i обов’язкiв адвокатiв, так i обов’язкiв осiб, особливо посадових, дiяльнiсть яких тiсно переплiтається з адвокатською дiяльнiстю, так само як i можливо бiльш повне й конкретне визначення законом пiдстав, за наявностi яких адвокату може бути вiдмовлено (чи, навпаки, не може бути вiдмовлено) у здiйсненнi його прав.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка