Тексти лекцій



Сторінка5/5
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5
Тема: Синтаксичні засоби стилістики
1. Стилістичні можливості синтаксису.

2. Порядок слів у стилістичному плані.

3. Специфіка використання односкладних речень.

4. Складне речення у різних стилях.

5. Стилістична роль компонентів ускладнення речення.
1. Стилістичні можливості синтаксису.

Стилістичні можливості синтаксису базуються на синонімії синтаксичних явищ. До стилістичних ресурсів простого речення належать: спосіб вираження членів речення, порядок слів, використання однорідних членів речення та засоби зв’язку між ними, різновиди простих речень. Один із важливих стилістичних засобів – синонімія вираження ресурсів.

Присудки ускладненої форми (чинити опір, покладати надії), властиві книжним стилям, науковому, офіційно-діловому, частково публіцистичному. Паралельні їм прості дієслівні присудки характерні для художнього та розмовного мовлення. Розмовний характер має дієслівний присудок, виражений інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом (стук, стук, стук – вигук замість дієслова). Дієслово бути у формі теперішнього часу використовують у книжному мовленні, у формулюваннях та визначеннях.
2. Порядок слів у стилістичному плані.

Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить порядку слів, адже він регулює функції слів, «розставляє» логічні акценти у фразі. Порядок слів дає змогу відрізнити суб’єкт від об’єкта, якщо називний і знахідний відмінки слів – їх назв виражаються однаковими звукоформами (Буття визначає свідомість. Добро рухає суспільство. Біль викликав гнів.); суб’єкт від предиката, якщо обидва вони виражені іменниками або інфінітивами (Жити — Вітчизні служити). Порядком слів досягається смислова та інтонаційна відокремлюваність (а отже, актуалізація) членів речення (Він, зачарований, не міг відвести погляду від озера). Від порядку розташування у реченні (фразі) залежать смислові зв’язки вставних слів і т. д. (порівн.: Він, напевно, знає.Він знає напевно.). Мають своє місце в реченнях дієприкметникові звороти – стоять перед або після означуваного слова, але означуване слово не вводиться всередину звороту (порівн.: Факти, наведені в акті, підтвердились. Факти підтвердились, наведені в акті. Наведені в акті факти підтвердились).

Українська мова належить до мов із вільним порядком слів, що дає можливість з одного речення зробити кілька варіантів, при перестановці компонентів. Проте вільність не виключає правил, що регулюють їх розташування. Порядок слів виконує синтаксичну і стилістичну функцію. Розрізняють прямий (звичайний) і зворотний порядок слів. При прямому порядку слів група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення перед означуваним словом (зелений ліс), неузгоджене означення після нього. Такий порядок слів характерний для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилю. Зворотний порядок слів (інверсія) застосовується у художньому та розмовному стилях. При цьому найбільша увага зосереджується на тому членові речення, який виноситься на кінець. Таким чином значно підвищується експресивність та емоційність тексту. Книжно-писемне мовлення характерне вживанням повних речень. Неповні речення частіше вживані в живому мовленні.

Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотній (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення: – підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід ‘ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва; – узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі; – неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова; доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну; – додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості; – обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

Місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині – того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є Ті надмірно високі темпи; Як відомо, перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкових відносин -процес непростий і болісний; Письменник – це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійного сонця (Б. Олійник).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.


3. Специфіка використання односкладних речень.

Для означено-особових речень характерне перенесення акценту з виконавця на дію. Вони вживані в розмовному мовленні, художніх текстах, іноді публіцистичних, навчальному та популярному різновидах наукового стилю.

Неозначено-особові речення (напр., Булатові наказали стежити за Шевченком. 3-я ос. мн.) поширені в розмовному та художньому стилях, рідко в публіцистичному.

Узагальнено-особові речення (дія стосується будь-якого моменту, напр., Згаяного часу не доженеш.), що містять узагальнені судження. Компонент розмовного мовлення та народної творчості.

Найрізноманітніші за функціями – інфінітивні речення. В офіційно-діловому та публіцистичному стилях вони мають відтінок наказовості, категоричності. У художньому стилі вони допомагають відбити психологічне напруження стану людини, сумнівів (напр., Бути чи не бути?).

Безособові речення наголошують на результаті дії (напр., Дощить. Йому спиться.). Офіційно-діловий та науковий стилі віддають перевагу конструкціям на но-, то-, які виражають наслідки подій і процесів. У науковому стилі безособові речення стають головними у складнопідрядних. Художній стиль використовує ці типи речень в описах природи чи стану людини.

Номінативні речення. В офіційно-діловому та науковому стилях вживаються на початку тексту, який далі розкриває зміст цього поняття. Ту ж роль (з відповідним добором мовних засобів) вони можуть відігравати в художньому та публіцистичному стилях. У середині тексту вони можуть служити засобом уповільнення розповіді, у кінці підсилюють виклад, ставлять емоційну крапку.
4. Складне речення у різних стилях.

Складним реченням надається перевага в книжному мовленні, оскільки вони найбільше відбивають його логічність та інтелектуальність. Науковий виклад потребує виявлення часових, умовних, допустових стосунків, причиново-наслідкових зв’язків, тому найдоцільнішими тут є складнопідрядні речення. У них зв’язок між окремими частинами тісніший ніж у складносурядних. Художньому стилю властиві підрядні обставинні речення часу і місця. Підрядні означальні широко вживаються в усіх стилях.

Офіційно-ділове мовлення менше ніж наукове вдається до складнопідрядних речень. Йому більше властиві прості, але досить поширені речення. Перша вимога до таких речень – ясність і точність формулювання. Для уникнення надмірного ускладнення у цих текстах запроваджують рубрикацію (пункти й підпункти).

Прагненням до об’єктивної узагальненості, абстрактності без зазначення суб’єкта дії, пояснюється широке використання в науковому та офіційно-діловому стилях пасивних конструкцій.

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле, що являє собою об’єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення. Вони характеризуються єдністю думки, теми, структурною завершеністю. До інтонаційно-синтаксичних одиниць належать абзац – пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого. Абзац дає можливість відтворювати думку в процесі її розвитку. У нехудожніх текстах поділ на абзаци стандартний й у художніх та публіцистичних різноманітний, що залежить від теми і форми викладу. До продуктивних фігур у всіх видах текстів належать анафора, епіфора, антитеза. Щоб зосередити увагу на певному положенні, в науковій прозі застосовують форму запитань і відповідей (Які існують типи? Їх п’ять:...).

Складносурядні речення. В нехудожніх стилях вони констатують певний стан речей і не містять зіставлення чи протиставлення. Особливістю складносурядних речень є ритмічність і плавність, тому вони надають художньо-белетристичним текстам легкості, витонченості.

Безсполучникові речення. Вони широко представлені в описах природи, місцевості, дорожніх нотатках, де йдеться про зовнішні риси зображуваного. У поетичних творах уживання безсполучникових речень надає відтінку розмовності і сприяє вияву експресії.

Серед сполучників який та що перевага надається другому. Сполучник та найширше вживаний у розмовному мовленні, хоча це не виключає його використання в інших стилях.


5. Стилістична роль компонентів ускладнення речення.

Однорідність як один із типів ускладнення речення надає мовленню виразності, підкреслює дії, ознаки, стани чи предмети. У нехудожніх стилях однорідність має переважно класифікаційний характер. Класифікація відбувається на одній підставі і має відповідати логічним вимогам. Не можна вживати як однорідні різнопланові слова, що позначають тематично не пов’язані поняття чи родові, видові поняття.

В офіційному і нейтральному мовленні перевага надається родовим (більше абстрактні), а в емоційно забарвлених текстах конкретнішим – видовим. Якщо в однорідному ряді є прийменники, то їх треба повторювати перед кожним членом ряду (в лісі, в школі,...). Порушення логічних вимог створює комічний ефект.

Художня мова об’єднує в однорідних рядах більш віддалені поняття. Піднесеність мовлення зростає, коли складники об’єднані попарну (я й ти, ми й ви). Кожен наступний член синонімічного ряду в художньому тексті посилює попередній.

У науковому та офіційно-діловому стилях однорідні ряди іменникові та прикметникові.

У публіцистичному стилі більше місце посідають дієслівні. Часто вживаються узагальнюючи слова.

Відокремлені компоненти речення в науковому та діловому стилях основним зображенням мають уточнення, додаткове повідомлення. У художньому та публіцистичному стилях вони є засобом оцінності чи образності. Найчастіше цю роль поступають дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладка.

Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового стилю найхарактернішими є вставні слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті...), передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...), зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень), пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо), дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть). Як правило, з такими самими функціями перелічені типи вставних слів уживаються й у публіцистиці. Художня література використовує весь набір слів, які у взаємодії з іншими засобами цього стилю сприяють вираженню припущень, сумнівів, упевненості, ствердження чи заперечення. Особливо широко вживаються вставні слова в розмовному мовленні, надаючи йому експресії.

Вставлені конструкції в науковому стилі та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому і публіцистичному стилях сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.

Звертання – це слово або словосполучення, що називає особу чи предмет, до яких звертається мовець. Основне призначення звертання полягає в тому, щоб спонукати слухача звернути увагу на слова співрозмовника. Звертання належить до слів, граматично не пов’язаних з реченням. Серед таких слів виділяється передусім стилістичною виразністю. Українська мова належить до тих слов’янських мов, які для граматичного оформлення звертання зберегли кличний відмінок із прадавніх часів, тоді як інші (російська, словацька тощо) втратили його.

У творах українських письменників, у перекладах чужих авторів, відтворених пером найкращих митців українського слова, кличний відмінок посідає належне місце. Уживання називного відмінка замість кличного при звертанні є порушенням граматичної норми української літературної мови. Коли звертання складається з двох слів, треба обидва їх ставити в кличний відмінок: пане президенте, Олександре Івановичу, Ларисо Павлівно тощо.

Залежно від значення та номінативних якостей виділяються власне звертання (переважають у діалогічному та полілогічному мовленні) й риторичні звертання (більше властиві монологічному мовленню).

Власне звертання розраховані на реакцію того, до кого спрямоване мовлення. Вони використовуються в офіційно-діловому стилі, в публіцистичних та художніх текстах, у листуванні, в розмовній мові. Можуть бути емоційно нейтральними, а можуть набувати яскравого емоційного забарвлення. Це залежить від того, до кого звертаються, в яких стосунках перебувають співрозмовники тощо.

Риторичні звертання не розраховані на відповідь, бо в ролі об’єкта таких звертань, крім назв людей, виступають назви всіх інших живих істот, імена історичних осіб, назви явищ природи, будь-яких абстрактних та– конкретних понять. Риторичні звертання є стилістичним засобом для емоційно напруженого зображення подій, для вироблення в читача чи слухача певного ставлення до зображуваного. Найчастіше – представлені в красному письменстві (особливо в поезії), в ораторському мовленні, в публіцистиці і т.д.

У творах красного письменства патетичного звучання набувають не лише риторичні, а й власне звертання де в ролі звертання виступає одне слово, але з огляду на ситуацію має то нейтральне, то урочисте забарвлення.


Інші синтаксичні одиниці

Усне або письмове мовлення іншої особи, що вводиться в текст авторською ремаркою зі збереженням лексичних, граматичних та інших особливостей зветься прямою мовою. Одним із видів прямої мови є цитування. Це дослівний уривок з іншого твору, наведений із дотриманням усіх особливостей та посиланням на джерело. Цитати характерні для наукового та офіційно-ділового стилів. Обов’язкова умова – автентичність першоджерелу. Малі цитати основно характерні для публіцистики. Особливі значення посідає пряма мова в художньому стилі, завдяки чому він досягає глибокої експресивності. Зокрема в драматичних творах, пряма мова є єдиним засобом самовираження персонажів. У недраматичних жанрах мові автора протиставляється мова персонажів, яка дає рух оповіді, характеризує героя і його добу.



Непряма мова – це форма чужої мови, що будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від автора за допомогою підрядних речень з певними скороченнями. Автор викидає тут деталі, нецікаві чи неважливі для читача, або ж коли відпадає потреба передати своєрідність мовлення персонажів.

Монолог – мовлення однієї особи, звернене до широкої аудиторії з метою впливу на нею. У художніх творах монолог репрезентує спрямоване на читача мовлення автора або стилізоване підусне мовлення, внутрішнє мовлення персонажа. У недраматичних творах монолог служить для характеристики персонажів та виявлення авторського ставлення до них.

Діалог – розмова між двома особами, яка крім функції спілкування розкриває характери персонажів.

Еліпс побудований на пропуску слова чи словосполучення та вживається для відтворення енергійності, схвильованості чи розгубленості; використовується в публіцистиці та в художній літературі.

Норми стилістичного синтаксису

Показник мовної майстерності – це вміння використовувати різноманітні синтаксичні конструкції.

Напр.: проректор по науковій роботі – проректор із наукової роботи

школа по підготовці продавців – школа для підготовки продавців

міське бюро по працевлаштуванню – міське бюро працевлаштування.

Конструкції з прийменниками вищого ступеня обов’язково вимагають прийменників від, ніж: книжка була цікавіша від попередньої, книжка була цікавіша, ніж попередня, за попередню.

Помилкою є вживання словосполучення, у яких порушуються закони сполучуваності слів: глухий тупик, захисний імунітет, пам’ятний сувенір, де прикметники вже зайві, бо семантика іменника вже передає бажане поняття.

Тавтологія у науковій літературі трактується по-різному. Одні мовознавці вважають, що це повторення одних і тих самих або близьких за змістом слів, виразів, мовних зворотів, інші – повторення однокореневих слів. Поширена у художній літературі, фольклорі, публіцистиці, інколи – у розмовному мовленні. Використовується для посилення емоційного впливу та підвищення виразності тексту, напр.: «Щось шепотом шепоче, щось шумить шумом, щось отак плаче понад селом» (М. Черемшина).

Без повної стилістичної мети тавтологія є наслідком неохайного ставлення до добору слів, виявляє низьку мовну культуру того, хто говорить.



Плеоназм – стилістичний зворот мови, який містить слова з однаковими чи близькими значеннями, але різні за звучанням. Служить засобом виразності та переконливості, напр.: «Ми збирали з сином жолуді дубові» (М. Рильський). Як багатослів’я плеоназм є дефектом мовлення.

Слово одержати вживається в сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, квитки, книжки, гроші; але не рекомендується використовувати: одержати високу оцінку, освіту, навички, перемогу; натомість: дістати високу оцінку, освіту, набути навичок, здобути перемогу.



Слід дотримуватися норм синтаксичного зв’язку при вживанні слів завідувач, командувач, поширювач з родовим відмінком – відділу, кафедри, бібліотеки; згідно з вимогами.

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА РУБІЖНИЙ КОНТРОЛЬ

  1. Предмет і завдання стилістики.

  2. Поняття та категорії практичної стилістики.

  3. Мовні норми.

  4. Функціональні стилі української мови.

  5. Лексикографія. Типи і види словників. Назвати найвідоміші словники сучасної української мови.

  6. Інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми.

  7. Старослов’янізми в сучасній українській мові.

  8. Стилістичне розшарування української лексики.

  9. Лексика іншомовного походження зі стилістичного погляду.

  10. Архаїзми та оказіоналізми в ЗМІ.

  11. Аналіз відмінностей архаїзмів та історизмів. Їх використання у різних функціональних стилях.

  12. Номінативні та стилістичні функції неологізмів.

  13. Терміни в різних стилях мови.

  14. Ділова і науково-термінологічна лексика.

  15. Професійно-виробнича і розмовна лексика.

  16. Канцеляризми. Мовні штампи.

  17. Розмовна та просторічна лексика.

  18. Професіоналізми, жаргонізми, арготизми, їх використання.

  19. Багатозначність. Відмінність різних видів переносного значення слів (мовна метафора, метонімія, синекдоха).

  20. Стилістичне використання багатозначності й омонімії.

  21. Омоніми. Шляхи виникнення омонімів у мові.

  22. Омоніми. Повна та часткова омонімія.

  23. Омоніми в офіційно-діловому й науковому стилях.

  24. Синоніми в мові та мовленні.

  25. Типи синонімів.

  26. Синонімія. Синоніми ідеографічні та стилістичні.

  27. Синоніми загальномовні та контекстуальні.

  28. Евфемізми, перифрази та інші стилістичні фігури, що будуються на основі синонімії.

  29. Антонімія як лексичне явище.

  30. Антоніми загальномовні та контекстуальні.

  31. Стилістичні функції антонімів у текстах різних стилів.

  32. Антитеза, епітет-оксиморон, антонімічна іронія.

  33. Фразеологія та її стилістичні можливості.

  34. Етимологія. Деетимологізація.

  35. Стилістичне використання засобів словотвору.

  36. Морфологічні засоби стилістики.

  37. Стилістичні особливості граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок). Визначення граматичного роду складноскорочених слів та невідмінюваних іменників іншомовного походження.

  38. Порядок слів у реченні з погляду стилістики.

  39. Просте та складне речення в стилістичному плані.

  40. Використання однорідного ряду як стилістичного засобу в художньому стилі та в розмовному мовленні.

  41. Стилістичні аспекти однорідності в нехудожніх текстах.

  42. Відокремлення та його стилістичні можливості. Прикладки в красному письменстві, публіцистиці, фольклорі.

  43. Стилістичні аспекти звертання.

  44. Вставні конструкції в різних стилях мови.

  45. Складне речення в публіцистиці.

  46. Складне речення в художньому стилі.


Навчально-методичні матеріали з дисципліни
Основна література


  1. Волкотруб Г. Практична стилістика української мови / Г. Волкотруб. – К., 2008.

  2. Волощак М. Неправильно-правильно : довідник з українського слововживання. За матеріалами засобів масової інформації / М. Волощак. – К., 2000.

  3. Головащук С. Словник-довідник з правопису української мови / С. Головащук. – К., 1989.

  4. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: стилістика та культура мови / С. Єрмоленко. – К., 1999.

  5. Єрмоленко С. Нові комунікативні технології і мовна культура журналіста / С. Єрмоленко. – Режим доступу : http://journ.lnu.edu.ua/movazmi/body/visnyk23/Statti_Yermolenko.htm

  6. Зубець Н.О. Українська лексикографія другої половини ХХ – початку ХХІ століття : навчальний посібник / Н. О. Зубець. – Запоріжжя : ЗНУ, 2008.

  7. Капелюшний А. Практична стилістика української мови / А. Капелюшний. – Львів, 2001.

  8. Капелюшний А. Стилістика. Редагування журналістських текстів / А. Капелюшний. – Львів : ПАІС, 2003.

  9. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування: Практичний словник-довідник журналіста / А. О. Капелюшний. – Львів : ПІАС, 2002.

  10. Коваль А. Практична стилістика української мови / А. Коваль. – К., 1987.

  11. Корж А. В. Українська мова професійного спрямування : навчальний посібник / Антоніна Василівна Корж. – 2-ге вид . – Київ : КНТ : ЦУЛ, 2012 . – 293 с.

  12. Особливості мови і стилю ЗМІ : посібник. – К., 1983.

  13. Пономарів О. Культура слова: мовностилістичні поради / О. Пономарів. – К., 2001.

  14. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови : підручник, 3-є вид., перероб. та доповн / О. Пономарів. – К., 2000.

  15. Різун В. Літературне редагування : підручник / В. Різун. – К. : Либідь, 1996.

  16. Сербенська О. Культура усного мовлення. Практикум / О. Сербенська. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.

  17. Українська мова. Енциклопедія / Ред. В. М. Русанівський , О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – К. : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2004.

  18. Українська мова. Практикум : навч. посібник / О.М. Пазяк та ін. – К., 2000.

  19. Український правопис. – К. : НАН України, Ін т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ін т української мови, 1993 (та перевидання 1995, 1997).

  20. Чередниченко І. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови / І. Чередниченко. – К., 2007.

  21. Яцимірська М. Культура фахової мови журналіста / М. Яцимірська. – Львів : ПАІС, 2004.


Допоміжна література


  1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Борис Антоненко-Давидович. – К., 1991.

  2. Булаховський Л. Питання походження української мови / Л. Булаховський // Булаховський Л. Твори : у 5 томах. – К., 1975–1981. – Т. 2.

  3. Вакуров В., Кохтев Н., Солганик Г. Стилистика газетних жанров. – М, 1978.

  4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – К. : Радянська школа, 1965. – 424 c.

  5. Зінкевич-Томанек Б. Короткий практичний словник абревіатур та скорочень української мови / Б. Зінкевич-Томанек, О. Григор’єв, М. Прихода. – Краків, 1997.

  6. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення / М. Зубков. – Харків, 2001.

  7. Капелюшний А. Типологія журналістських помилок / А. Капелюшний. – Львів, 2000.

  8. Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів : практичні заняття / А. Капелюшний. – Львів, 2003.

  9. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне «Я» / С. Караванський. – К. : Академія, 2001.

  10. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Короткий словник перифраз / М. П. Коломієць, Є. С. Регушевський. – К., 1985.

  11. Кочан І., Токарська А. Культура рідної мови : збірник вправ і завдань / І. Кочан, А. Токарська. – Львів : Світ, 1996.

  12. Кулик Б., Масюкевич О. Збірник вправ з стилістики / Б. Кулик, О. Масюкевич. – К., 1963.

  13. Німчук В. В. Про графіку та правопис як елемент етнічної культури / В. В. Німчук // Мовознавство. – 1981. – № 8.

  14. Новий російсько-український словник-довідник / Укл. Я. Єрмоленко, О. Сліпушко. – К., 1996.

  15. Орфографічний словник. – К. : Довіра, 1999.

  16. Ощипко І. Практична стилістика сучасної української літературної мови. – Львів, 1968.

  17. Панько Г., Кочан І., Мацюк Г. Українське термінознавство. – Львів, 1994.

  18. Пилинський М. Мовна норма і стиль / М. Пилинський. – К., 1976.

  19. Радзієвська Т. Текст як засіб комунікації / Т. Радзієвська. – К. : Ін-т української мови, 1995.

  20. Різун В. Нариси про текст : теоретичні питання комунікації тексту / В. Різун, А. Мамалига, А. Феллер. – К.: Київ. ун-т, 1998.

  21. Різун В. Основи масового спілкування як духовного єднання і порозуміння / В. Різун // Вісник Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. – 2001. – Вип.21. – С. 20–25.

  22. Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем / О. Сербенська, М. Волощак. – К., 2001.

  23. Скрипник А. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей / А. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. – К., 1986.

  24. Словник епітетів. – К. : Довіра, 1998.

  25. Словник іншомовних слів. – К., 2000.

  26. Словник труднощів української мови. – К., 1989.

  27. Словник української мови : В 11 т. – К., 1970-1980.

  28. Сметанина С. Медиатекст в системе культуры (динамические процессы в языке и стиле журналистики конца ХХ века) / С. Сметанина. – СПб : Изд-во Михайлова В., 2002.

  29. Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан. – К., 1990.

  30. Чак Є. Чи правильно ми говоримо? / Є. Чак. – К. : Освіта, 1997.

  31. Шевчук О.С. Стилістичні функції часток / О. С. Шевчук // Українська мова та література в школі. – 1976. – №5.



Інтернет-ресурси


  1. Відео-урок «Фонетика». – Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=OV-x1UmhOSI

  2. Віртуальна Русь. – Режим доступу: http://vesna.org.ua.

  3. Ділова українська мова. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1973042038349/dokumentoznavstvo/dilova_ukrayinska_mova

  4. Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка. – Режим доступу: http://journ.univ.kiev.ua

  5. Капелюшний А. Практична стилістика української мови. – Львів, 2001. – Режим доступу: http://shron.chtyvo.org.ua/Kapeliushnyi_ Anatolii/Praktychna_stylistyka_ukrainskoi_movy.pdf.

  6. Лабораторія комп’ютерної лінгвістики. – Режим доступу: http://linguist.univ.kiev.ua.

  7. Лінгвістичний портал з української мови. – Режим доступу: http://mova.info.

  8. Мовознавство. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/

  9. Підручник. Сучасна українська літературна мова (Шевчук С.) – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1584072040522/doku mentoznavstvo/suchasna_ukrayinska_literaturna_mova_-_shevchuk_sv

  10. Світ слова: фонетика. – Режим доступу: http://svitslova.com/ mova/fonetyka-grafyka.html

  11. Стилістика української мови. – Режим доступу: http://oldukrajinistika.upol.cz/Docs/Stylistyka.htm

  12. Супрун Л.В. Нормативність мовлення як складник мовної комунікації журналіста. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/ index.php?act=article&article=2373

  13. Українська мова. – Режим доступу: http://www.linguist.univ .kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/vlad.htm

  14. Українська мова: Енциклопедія. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/

  15. Українська мова: фонетика. – Режим доступу: http://ukrajinskamova.org.ua/fonetyka-zvuky-i-movni-orhany/

  16. Український лінгвістичний портал: «Словники України» on-line. – Режим доступу: http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/

  17. Уроки державної мови. – Режим доступу: http://mova. kreschatic.kiev.ua/index.html.

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка