Тексти лекцій



Сторінка4/5
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5
Тема: Лексикологія. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові. Стилістичні функції неологізмів, архаїзмів та історизмів.
1. Активна і пасивна лексика. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Неологізми загальномовні й авторські.

2. Причини появи, способи творення та стилістичні можливості неологізмів. Оказіоналізми в ЗМІ зі стилістичного погляду.

3. Застаріла лексика. Можливості історизмів та архаїзмів у текстах різного плану. Застаріла лексика в ЗМІ.
1. Активна і пасивна лексика. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Неологізми загальномовні й авторські.

Матеріал взято з ресурсу: http://l-ponomar.com/neologizmy-v-suchasnij-ukrayinskij-movi-okazionalizmy/#ixzz3d3OoUaKc

У лексичному складі мови відбуваються постійні, безперервні зміни. Ці зміни викликаються безперервними змінами, що відбуваються в навколишньому світі, в суспільно-політичному й економічному житті людей, з розвитком матеріальної і духовної культури, науки, техніки тощо.

Зміни у лексичному складі мови зводяться до двох основних процесів: 1) до появи нових слів; 2) до втрати застарілих слів.



Нові слова з’являються постійно, протягом усіх етапів розвитку мови, весь час поповнюючи словникову скарбницю мови новими лексичними засобами, які виявляються необхідними для повсякденного спілкування в умовах постійних змін, що супроводжують розвиток людського суспільства, його матеріальної і духовної культури. Що ж стосується втрати застарілих слів, то вона спостерігається відчутно рідше і відбувається повільніше.

До активної лексики сучасної української літературної мови належать усі слова, які повсякденно вживаються в різних її формах і стилях. До пасивної лексики належать всі слова, що вживаються в мові рідко, які не є звичайними, повсякденними у спілкуванні людей, у висловлюванні ними думок з якоїсь ділянки життя і діяльності колективу. В складі пасивної лексики перебувають всі застарілі слова, що вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові (Допоможуть мені ваші хлопи, чернь ваша – Корн.), або нові слова, які недавно виникли і не стали загальновживаними в ній чи активно використовуваними в окремих сферах діяльності суспільства (фугаска – фугасна бомба, станкіст – кулеметник станкового кулемета). Отже, з погляду активності й повсякденності вживання всю лексику сучасної української літературної мови можна розподілити на три групи: а) слова звичайні, сучасні, б) застарілі слова і в) нові слова, або неологізми.



Неологізми (від грец. neos – молодий, новий, logos – слово) – це нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються у мові. Неологізм – це слово, а також його окреме значення, вислів, які з’явилися в мові на певному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми., пор. оказіоналізм). Неологізм – категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, вони майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку.

Вчені розрізняють такі різновиди неологізмів: загальномовні та індивідуальні (інша назва – авторські чи індивідуально-авторські). Загальномовні неологізми в свою чергу поділяються ще на два види – лексичні та семантичні. Види неологізмів:

1) загальномовні неологізми називають нове поняття, виконують номінативну функцію, і, в свою чергу, поділяються на:

а) лексичні неологізми – нові слова, утворені за наявними в мові моделями (закордоння, пропрезидентський, пострадянський) або запозичені з інших мов (райтер,);

б) семантичні неологізми – нові значення вживаних раніше в мові слів: наші (члени фракції “Наша Україна”), зелені (захисники природи), зелені (долари).

2) індивідуальні (авторські) – оказіоналізми – дають іншу, емоційно-експресивну назву поняттю. Як правило, ці неологізми «зберігають» за собою авторство й завдяки своїй образності не переходять до розряду загальномовних.

Напр., неологізми П. Тичини: прометейно, сонцебризно, дощоросно, павутинитися, акордитись, блискотінь; Б. Олійника: владоможець (“Новітні владоможці України Жирують – аж вгинається земля…”), потойсвіт (“І не згледівсь, як зопалу вибрався у потойсвіт…”).

Пор.: «Сьогодні від влади бізнес чекає одного – створіть нарешті програму розвитку промисловості. Якщо вона не з’явиться, то рано чи пізно не буде держави Україна. Залишиться лишень награбастальний механізм, котрий рано чи пізно вийде з ладу» [«День», – №155-156. – 2 вересня 2011]; «Втім, повернуся до історії. Саме в період ющенкізма проблема Голодомору (ціною вдалих і не дуже вдалих зусиль) була виведена на державний і міжнародний рівень» [«День», – №79. – 12 травня 2011].


2. Причини появи, способи творення та стилістичні можливості неологізмів. Оказіоналізми в ЗМІ зі стилістичного погляду.

Причинами появи неологізмів є:

1) потреба називати нові предмети, явища, поняття. Наприклад: айфон, айпод, смартфон, таймшит, серфінг, кіднепінг, лістинг;

2) потреба замінити назви точнішими, зрозумілішими, які б більше відповідали нормам сучасної української мови (лексичні неологізми). Наприклад: екземпляр – примірник, процент – відсоток, покликання – виноска;

3) набуття словами, що вже існують у мові, нових значень (семантичні неологізми). Наприклад: акцептувати (прийняти рахунок, вексель до платежу) – акцептувати (перен. схвалювати); амброзія (у давньогрецькій міфології “їжа богів”, що давала їм безсмертя) – амброзія (перен. надзвичайно смачна страва); планшет (з фр. Planchette, букв. – дощечка; це чотирикутна дошка, на яку наклеєно креслярський папір; застосовують при картографуванні; а також ще три вузьких значення) – планшет (перен., підвид сучасних комп’ютерів);

4) бажання дати предметові чи явищу свіжу образну назву, яка більше відповідає світосприйманню автора (індивідуальні чи авторські неологізми). Наприклад: бистроплин, яблуневоцвітно, зашовковитися – у П. Тичини; бджолиність, сніговерть, знедуховніти – в О. Гончара.

Необхідно наголосити на такому: неологізми – це історична категорія. Це означає, що вони сприймаються як нові слова доти, поки названі ними поняття не стануть загальновживаними.

Наприклад, ще наприкінці XX – початку XXI ст., до неологізмів у сучасній українській мові належали такі слова: брифінг, бутик, електорат, менталітет, мас-медіа, сканер, тендер, таймер та ін. На сьогодні, тобто вже в другому десятилітті XXI ст., ці слова набули статусу загальномовних.

Натомість авторські неологізми (оказіоналізми), як правило, не функціонують поза межами твору й тому не втрачають відтінку новизни, зберігають своє експресивне забарвлення. Наприклад: “Народе із трипільських запорогів, Древніших за святий Єрусалим, – Та скільки ж можна на чужих пророків Молитися, не вірячи своїм?” (Б. Олійник).

Крім того, варто додати, що неологізмами можуть бути також абревіатури. Абревіатури – досить нове явище в лексичному розвитку мов. Позитивна риса їх використання – значний обсяг інформації передається за допомогою меншої кількості знаків. Негативна риса – надуживання абревіатур призводить до штучності, незрозумілості мовлення. Газетні ж тексти насичені, як правило, абревіатурами. Напр.: ЄС – Європейський союз, ОДА – обласна державна адміністрація, ГПУ – Генеральна прокуратура України. Також до неологізмів в сучасній українській мові належать оказіоналізми. Оказіоналізми – слова, що утворюються за наявними у мові моделями, але не використовуються в загальновживаному словнику. Оказіоналізми мають індивідуальний характер, вживаються лише в умовах певного контексту, який дає змогу розкрити їхнє значення. Напр.: віровикрадач, скандалотворець, Зевсоюпітер, комплексант, фрейдомарксизм.

Отже, виникнення неологізмів викликане потребою давати назви новим предметам і поняттям у житті, особливо це стосується науково-технічної термінологічної лексики (інтерферон, генотип, генофонд). Ще одна причина появи неологізмів – потреба замінити наявну назву точнішою.

Неологізми поділяються на загальномовні (виконують номінативну функцію і є нейтральними) та індивідуальними (які дають назву поняттю, що вже має словесне позначення у мові). Доля останніх залежить від авторського вміння їх створити. Появою неологізмів особливо характерні періоди докорінних змін у житті суспільства (комп’ютер, дисплей).

Неологізми належать до пасивної лексики, вони сприймаються як нові, поки незвичними є позначувані ними поняття. Потім ці слова стають загальновживаними, або зникають із ужитку. Загальномовні неологізми вживаються насамперед в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях. У художньому стилі вони використовуються для відтворення колориту певного періоду в історії суспільства, а також можуть надавати текстові піднесеності чи гумористичного ефекту. Авторські неологізми характеризують творчу матерію автора.

Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові, в науковому стилі та публіцистиці:

а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;

б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми – добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;

в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.

Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок, наприклад:

домінувати – переважати

ексклюзивний – виключний

екстраординарність – особливість

ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий

компенсувати – відшкодувати, оплачувати

координувати – погоджувати

лаконічний – стислий, короткий, небагатослівний

лімітувати – обмежувати

пролонгація – продовження (подовження)

репродукувати – відтворювати

спонсор – доброчинець (ще – попечитель, меценат) тощо.

У публіцистичному стилі неологізми виконують одразу декілька функцій:

– підкреслюють новизну понять, які позначають;

– посилюють експресію вислову (кучмагейт «П». – 2000. – 30 листопада);

– є засобом передавання позитивної чи негативної оцінки автора;

– використовують як засіб нетрафаретного, образного відтворення подій ("ПАРЄбудова". Чи допоможе Україні політичний євроремонт «ВЗ». – 2004. – 29 січня);

– називають поняття, на позначення якого немає іншого слова у мові, вводячи нову назву в обіг;

– замінюють уже наявну назву більш точною та зрозумілою;

– є засобом створення комічного ефекту (А хто ще повірить в український буржуазний кучманізм…? «П». – 2001, – 18 січня)
3. Застаріла лексика. Можливості історизмів та архаїзмів у текстах різного плану. Застаріла лексика в ЗМІ.

Словниковий склад мови поволі, але постійно втрачає окремі слова, які поступово виходять з активного вжитку або й зовсім забуваються. Процес цей дуже складний, причини, що викликали усунення слова з активної лексики чи и зовсім з словникового складу мови, можуть бути різні.



Застарілі слова за ступенем їх вживання і зрозумілості неоднорідні. Одні з них зовсім випали з словника сучасної мови, і їх значення незрозуміле для осіб, які не мають спеціальної підготовки, напр.: буй – «нерозумний» (Остр, єванг.), вазнь – «щастя», «удача» (Зб. Святослава 1073 р.), галити – «радіти», гатати – «угадати», «передбачити», говядо – «худоба», гудьба – «музика», гудець – «музикант», зело – «дуже», потяти – «вбити», тать – «злодій» та под. Інші ж застарілі слова зрідка вживаються і в сучасній літературній мові, й значення їх здебільшого ще зрозуміле. Напр.: кутя, гетьман, рать, гонець, корчма, свита, уста, паливода, ярижник і ін.

Деякі слова застаріли і вийшли з ужитку в мові тому, що зникли, ті предмети й поняття, які називалися цими словами; а деякі вийшли з складу активної лексики тому, що були витіснені іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються історизмами, а другі – архаїзмами (від грецького archaios – старовинний, давній). До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, намітка, кирея, запаска, плахта, очіпок), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, піст, спас), забутих знарядь праці (соха, ступа), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони, верства), монет (гривеник, шеляг), назви колишніх професій (гутник, саночник), представників не існуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, шляхтич, хлоп, поміщик, челядь, кріпак), установ (земство, сенат, зборня), адміністративних посад (губернатор, соцький, урядник, гетьман, хорунжий, обозний, земський начальник, волосний старшина) і под. Слова, випадання яких з словника сучасної мови зв’язане з тим, що самі речі й поняття, які ними позначалися, застаріли і вийшли з ужитку, деякі вчені називають матеріальними архаїзмами. Історизми, або матеріальні архаїзми, використовуються лише в творах, написаних на історичні теми.

Власне архаїзми – слова, які називають предмети і явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент «чорнило», марець «березень». Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні.

Функціональне використання пасивної лексики у мові ЗМІ:

– експресивна роль (зневажливо чи патетично, яскраво позитивно чи різко негативно тощо);

– ознайомча роль (як засіб ознайомлення читача із певними явищами, які до того були йому невідомими, або приховувалися від нього з якихось причин);

– наукова роль (наукові терміни з політичних, економічних, психологічних, лінгвістичних та інших наук).

Отже, ступінь застарілості слова залежить від тривалості його використання: Чим довгіше вживалося слово, тим менше торкається його процес старіння. Причиною зникнення лексем – зникнення з життя певних понять (історизми – зникнення реалії запричинить зникнення слів; архаїзми – це слова, які замінилися іншими (перст – палець, десниця – права рука, шуйця – ліва рука тощо). Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Вони вживаються тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам. Як правило, вони виконують номінативну функцію в історичних працях (науковий стиль), а також в художньо-белетристичних творах, де по-справжньому відтворюють характеристику людей, суспільства, політичного устрою, цілої епохи... Інколи можуть виконувати стилістичну функцію урочистості при зображенні героїчних подій чи вчинків людей.

Пасивна лексика у публіцистичних текстах виділяється серед іншої лексики певним контрастом звучання та значення. Однією із головних ролей такої лексики у цьому стилі є експресивна роль. Найчастіше експресивно забарвлена пасивна лексика зустрічається у таких піджанрах публіцистики, як власне публіцистика (стиль засобів масової інформації) та художній публіцистиці (памфлети, нариси, есе, та ін.). Історизми використовуються у текстах для відтворення історичного колориту певної епохи, у творах на історичну тематику, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів.

Архаїзми у номінативній функції не вживаються, а виступають як стилістичний засіб у художньо-белетристичному та публіцистичному стилях. Як правило, це старослов’янські чи староукраїнські елементи. Зрідка вони використовуються в науковому стилі. Окремі – в офіційно-діловому. У невідповідному контексті, архаїзми набувають гумористичного звучання.



ЛЕКЦІЯ 6-7

Тема: Лексикологія. Склад української лексики зі стилістичного погляду
1. Стилістичне розшарування української лексики.

2. Стилістично нейтральна лексика.

3. Стилістично маркована лексика:

а) специфічнопобутова лексика;

б) виробничо-професійна лексика;

в) науково-термінологічна лексика;

г) офіційно-ділова лексика.

4. Стилістично маркована книжна та розмовна лексика.


1. Стилістичне розшарування української лексики.

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. В залежності від поширення і вживання в різних жанрах літературної мови сучасну українську лексику можна поділити на кілька основних груп, або стилістичних категорій, відмінних одна від одної своїм складом, хоч справді чіткої межі між цими групами не існує, і те ж саме слово дуже часто може знаходити собі місце не в одній, а в кількох стилістичних категоріях.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована («позначена», «забарвлена»). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну.

Книжна лексика використовується насамперед в літературно-писемному і в урочистому усному мовленні, зокрема в науковій і публіцистичній мові, в офіційно-ділових документах і в мові художньої літератури.

Розмовна лексика використовується в невимушеній розмові звичайно на побутові теми, у зв’язку з чим цей шар лексики називають і розмовно-побутовою лексикою.

До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети, явища, абстрактні поняття (увага, краса), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий), дії (розробляти, продавати) тощо.

Стилістична диференціація лексики випливає із диференціації функціонально-мовних стилів, що, в свою чергу, зумовлюються різними сферами її застосування. Серед функціонально-мовних стилів розрізняються: а) розмовно-побутовий; б) художній; в) публіцистичний; г) науковий; д) офіційно-діловий.

Кожний із функціонально-мовних стилів характеризується певним складом лексики (наприклад, акт, протокол, довідка та ін. слова офіційно-ділового стилю; аналіз, синтез та ін. – наукового тощо). Щоправда, стилістичної диференціації зазнає не весь словниковий склад певної мови, а лише окрема його частина. У кожній мові є слова, позбавлені і чіткої закріпленості за відповідним функціонально-мовним стилем. Таку лексику називають нейтральною, або міжстильовою.



2. Стилістично нейтральна лексика.

Найбільшу групу становлять слова зі стилістичного погляду нейтральні. Вони становлять основу словникового запасу української мови і переважають у тексті будь-якого стилю. Такі слова належать до загальновживаної лексики, якою користується кожний, хто володіє українською мовою. Стилістично нейтральними є, наприклад, такі слова, як батько, сан, рука, волосся, хата, вітер, дерево, залізний, зелений, три, він, цей, думати, бігти, там, далеко, радісно і под. Сфера їх вживання не обмежена усною чи письмовою формою або якимсь одним різновидом літературної мови, вони використовуються в усіх стилях її, бо такі слова всім зрозумілі й означають поняття, звичайні для кожної людини.

До стилістично нейтральної загальновживаної лексики належать назви оточуючих речей, тварин, рослин, явищ природи і суспільного життя, людської діяльності і культури, найрізноманітніших прикмет і якостей, почувань і стану людини тощо, тобто слова, зв’язані з повсякденним життям усіх членів мовного колективу. Загальновживані слова здебільшого належать до стійкого лексичного фонду мови.

Категорія загальновживаних слів не є замкненою і застиглою: вона весь час поповнюється новими словами у зв’язку з розвитком матеріальної і духовної культури найширших мас населення.


3. Стилістично маркована лексика.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького стилістичного призначення, характерною для одного стилю або для кількох. До стилістично маркованої лексики можна віднести специфічнопобутову, виробничо-професійну, науково-термінологічну, офіційно-ділову та інші.

а) специфічнопобутова лексика

Близька своїм характером до загальновживаної лексика специфічнопобутова, зв’язана з явищами побуту різних соціальних груп населення. Вона обіймає слова, що називають предмети одягу, їжі, господарства, житла, розваг та ін., а також їх деталі (плахта, кісник, бриль, коцюба, рогач, ослін, диван, трюмо, пальто, бандура, весілля і под.).

Серед побутової лексики також можна виділити загальновживані слова, тобто такі, які означають назви предметів і явищ, поширених у побуті всіх груп населення, що користуються українською мовою (постіль, шапка, сніданок). Але, крім них, у мові є багато й таких специфічнопобутових слів, які активно вживаються лише представниками окремих суспільних груп, а не всіма членами мовного колективу; наприклад, слова запаска, очіпок, покутя, макогін були поширені тільки в селянській лексиці, а пальто, одеколон, варення, буфет раніше активно вживалися тільки в мові міського населення тощо.

б) виробничо-професійна лексика

Велику стилістичну групу становить професійно-виробнича лексика, до якої належать слова, що вживаються для назв різних знарядь, матеріалів, явищ і процесів виробництва, як напр.: домна, вагранка, руда, верстат, прядка, цівка, веретено, терпуг, долото, бетон, бетонування, газифікація, електрозварювання, електродоїння і ін. У кожній виробничій галузі створюється своя, специфічна для неї лексика, зв’язана з діяльністю людей, що працюють у певній галузі. Так, у працівників сільського господарства поширені виробничі терміни – оранка, боронування, сівба, косовиця, молотьба, плуг, сівалка, віялка, молотарка, жниварка, хімічні добрива; у електриків – напруга, струм, електрострум, рубильник, високовольтна дуга; у металургів – вагранка, мартен, шлак, горновий, чавун, бесемерування, вальцювання; у гірників – терикон, врубмашина, вуглекомбайн, кріплення, кріпильник, рудничний двір, шахтарська лампочка; у педагогів – педрада, розклад, табель, 12 балів, додаткові заняття, класний керівник і ін.

Виробничо-професіна лексика поділяється на групи залежно від галузей виробництва, які вона обслуговує: медична, педагогічна, металургійна, харчова тощо. їх стільки, скільки є галузей виробництва. Звичайно ж, усі галузі мають певну кількість спільних слів, наприклад: назви підрозділів (сектор, відділ, управління, департамент), назви посад (директор, керівник, бухгалтер, юрист) тощо.

Професіоналізми (лат. «заняття, фах») – це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Професіоналізми – це слова або вислови, що виступають як неофіційні, розмовні синоніми до термінів. Вони не мають чітко регламентованого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Наприклад: з мови моряків – кок (кухар), камбуз (кухня); з мови водіїв – бублик (руль), пиляє (їде) тощо. Лексика різних професійних груп характеризується низкою специфічних рис. Це в основному назви знарядь виробництва та їхніх частин, назви трудових процесів, різних гатунків сировини, спеціальні професійні вислови тощо. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад: джинса (прихована реклама), вікно (велика перерва між парами, уроками), боке (художній ефектт у фотографії), свічка (вертикально вдарений м’яч), ляп (груба помилка) тощо. З-поміж професіоналізмів можна виділити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певної професії. Тут вони виконують важливу номінативно-комунікативну функцію, бо точно називають кожну деталь виробу чи технологічного процесу і в такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній формі професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців, наприклад, у буклетах, інструкціях, порадах. У мові ЗМІ професіоналізми вживати не варто: оскільки вони не широковживані, не широковідомі, їх використання ускладнює сприйняття змісту.

в) науково-термінологічна лексика

Окрему групу складає наукова та науково-технічна лексика. Поширена вона перш за все в науковій літературі та в мові осіб, зв’язаних з тією чи іншою галуззю наукової і виробничо-технічної діяльності. Вживання її, порівнюючи до розглянутих лексико-стилістичних груп, більш обмежене, проте з поширенням наукових знань і розвитком техніки наукова й науково-технічна лексика виходить за межі вузького вжитку обмеженого кола її носіїв і переходить у значній своїй частині до категорії загальновживаних слів. Якщо, наприклад, такі слова, як мотор, прес, апарат, раніше належали до спеціальної науково-технічної лексики, то тепер вони міцно ввійшли до загальновживаного виробничого словника і стали в ньому звичайними словами.

В категорії наукової та науково-технічної лексики виділяються слова, поширені в усіх або багатьох галузях науки й техніки, і слова, властиві лише окремим науковим або технічним галузям. Перші становлять загальнонаукову або загальну науково-технічну лексику, а другі є словами-термінами. До загальнонаукової лексики належать, наприклад, такі слова, як дослідження, аналіз, синтез, аналогія, аргумент, категорія, класифікація, позитивний, раціональний, пропорціональний; до загальної науково-технічної — агрегат, конструкція, реконструкція тощо.

Терміном називається спеціальне слово, яке вживається для точного означення певного поняття з якої-небудь галузі знання. Термінологічна лексика поділяється на ряд окремих груп відповідно до існуючих галузей науки, техніки, виробництва, мистецтва і т. д. В сучасній українській мові можна виділити такі групи термінологічної лексики:

а) математична термінологія: множення, ділення, чисельник, знаменник, синус, косинус, тангенс, куб, квадрат, трикутник;

б) фізична термінологія: атом, молекула, речовина, калорія, ом, вольт, кулон, квант, енергія, електрон;

в) лінгвістична термінологія: фонетика, синтаксис, суфікс, префікс, інфікс, іменник, прислівник, відмінок, керування, прилягання, паратаксис, гіпотаксис, парадигма, гаплологія, метатеза;

г) літературознавча термінологія: тема, фабула, сюжет, драма, лірика, поема, персонаж, строфа, ямб, хорей;

д) філософська термінологія: ідеологія, об’єкт, суб’єкт, ідеалізм, матеріалізм, діалектика, базис, надбудова;

е) політична термінологія: партія, нація, демократія, акт, пакт, нота, конгрес, віза, консул, посол, конвенція;

е) політико-економічна термінологія: товар, ринок, рента, прибуток, вартість, виробничі відносини, продуктивні сили;

ж) фінансова термінологія: банк, вексель, баланс, сальдо, дебет, кредит, дотація;

з) біологічна термінологія: плазма, клітина, тичинка, рецептор;

и) технічна термінологія: мартен, блюмінг, шатун, вал, шків, шестірня, бункер, хедер, бульдозер, екскаватор, ескалатор;

і) музична термінологія: октава, терція, соло, дует, квінтет, адажіо, скерцо, тенор, бас;

ї) військова термінологія: взвод, штаб, батальйон, ескадрилья, десант, лейтенант;
й) морська термінологія: каюта, камбуз, крейсер, лінкор, рубка, шкіпер;

к) медична термінологія: хірургія, гінекологія, стрептоцид, пеніцилін, сульфідин, ін’єкція, ампутація;

л) шахова термінологія: шах, гарде, гамбіт, мат і ін.

Перелічити всі термінологічні групи слів дуже важко, бо кожна галузь знань і діяльності людей має свою термінологію. Є вона у мисливців, садівників, тваринників, рибалок, харчовиків, скульпторів; існує спортивна термінологія тощо. Кожна ширша термінологічна група в свою чергу може розпадатись на вужчі, спеціальні. Так, у технічній термінології легко виділити спеціальні слова-терміни, що властиві металургії (мартен, блюмінг), електротехніці (струм, кіловат-година), гірничій справі (лава, бремсберг), залізничному транспорту (роз’їзд, світлофор) і т. д.

Термінологічна лексика повинна забезпечувати точність у передачі певних наукових, науково-технічних, виробничих і інших спеціальних понять, а тому будь-яка образність або двозначність термінів зовсім неприпустима.

Наукова лексика поділяється на загальнонаукову (вживається в різних галузях наук: метод, синтез, аналіз, аргумент, концепція) та вузькоспеціальну (вживається в окремій конкретній науці: бісектриса, діагональ, конус). Серед наукової лексики виділяють також терміни.



Термін – це слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене і спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Воно ніколи не буває емоційно-забарвленим.

Ознаки терміна: 1) системність (належить до якоїсь терміносистеми та отримує своє значення саме в ній); 2) відсутність експресії; 3) стилістична нейтральність; 4) тенденція до моносемантичності; 5) наявність дефініцій (термін не тлумачать, а визначають).



Термінологія – це сукупність термінів певної галузі або мови, або розділ лексикології, вивчає терміни різних галузей знань.

Терміносистема – це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового знання, що обслуговує певну наукову концепцію або теорію.

Термінолексика – "каркасний словник" мови будь-якої спеціальності. Знання економічної термінології-умова високої професійності економістів різних профілів. Будь-яка термінологічна система є дуже мобільною з погляду реагування на ті чи інші соціально-економічні та політичні зміни. З 90-х років в українській економічній термінології, за спостереженням Н. Жданової, діють такі активні процеси:

1) концептуально змінюються поняття у пізнавальному процесі: замість сфери "Планове народне господарство" провідною в українській економічній термінології стала сфера "Ринкова економіка";

2) відбулася системна перебудова економічної термінології: замість термінів народне господарство, соціалістичне виробництво, госпрозрахунок, капіталістична експлуатація ядро терміносистеми стали займати терміни ринкові відносини, акція, купівля-продаж, прибуток, ризик, попит, інфляція, безробіття. Слова менеджер, бізнес-план, маркетинг перестали в словниках іншомовних слів трактувати як атрибути капіталістичних країн;

3) різко зросла частотність вживання у мовленні таких економічних термінів, як ціна, клієнт, акціонер, акціонерне товариство, приватизація, торги та ін.;

4) значна кількість економічних термінів перейшла з активного словникового складу до пасивного (п’ятирічка, госпрозрахунок, колгосп, соціалістичне змагання тощо) і, навпаки, з пасивного – до активного (фермер, біржа, акція, земельний наділ, банкрутство, банкрут);

5) значно розширився спектр лексико-граматичної сполучуваності багатьох економічних термінів з термінами інших галузей та загальновживаними словами, напр.: температура ринку, коливання цін, вексельний курс, банківська таємниця, цінова буря, фінансова криза, протест векселя, стомленість ринку, формат переговорів та ін.;

6) з’явилася велика кількість нових економічних термінів, переважно запозичених з англійської мови: маркетинг, лізинг, спот, спред, демпінг; українська мова не встигає їх засвоювати.

Отже, терміни – це одиниця історично сформованої системи, що позначає поняття і його місце в системі інших понять та служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації (мова фахівців). Сукупністю є термінологія (галузей). Зараз у розвинених мовах близько 90 відсотків нової лексики становлять науково-технічні терміни, проте історія мови не знає випадку цілковитої заміни термінології якоїсь галузі науки за короткий час. Термін не тільки називає, а й логічно, вичерпно, точно позначає поняття.

За структурою терміни поділяються на однослівні, терміни-словосполучення (важкі метали), питомі й запозичені (займенник, морфема). Більшість термінів – іменники. Термін повинен бути однозначним. Багатозначні одиниці уживаються в межах різних терміносистем (морфологія – лінгвістика або біологія).

Небажаним явищем є синонімія термінів (терміни-дублети). Є тенденція терміни іншомовного походження вживати в офіційно-діловому стилі та суто наукових працях (академічні видання). Проте у науково-популярних, науково-навчальних та публіцистичних текстах – питомі.

Від термінів треба відрізняти номенклатурні назви. В основі терміна лежить загальне поняття, у номенклатурній назви – одиничне. Це своєрідні етикетки явищ, понять: серійні марки машин, приладів, найменування підприємств, географічні назви (напр., хвойні породи – це номенклатурна назва).

У публіцистичному стилі терміни вживаються не тільки для називання понять, але й розкриття їх змісту. У художньо-белетристичному стилі терміни також вживаються у номінативній функції.



г) офіційно-ділова лексика

Зі стилістичного погляду в літературній мові виділяється й ділова лексика, що обіймає слова, вживані в канцелярській мові, в різних ділових паперах (довідках, протоколах, інструкціях, звітах), у державних і урядових актах та постановах: заява, довідка, відношення, кошторис, повістка, вироку свідок, розписка, платник, квартплата, страхування, рухоме й нерухоме майно, поручитель, доручення, наказ, указ і т.п.

Слова, які належать до ділової лексики, також характеризуються точністю, їм зовсім невластива двозначність та емоційне забарвлення. Офіційно-ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодав­чому адміністративно-канцелярському. Вона по суті також є термінологічною, бо однозначна, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, мав чітко визначену сферу використання, а часто – позицію й місце в тексті.

Офіційно-діловий стиль передбачає наявність усталених мовних зворотів, певну стандартизацію початків і закінчень документів. Вибрані мовні прийоми витісняють деякі форми висловлювання, думки і набувають характеру універсальних засобів. Це т.зв. кліше – усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією, що сприймаються як звичайний, обов’язковий компонент.

В  офіційно-діловому  стилі  дуже поширені  канцеляризми  –   слова,  словосполучення, граматичні форми і конструкції, властиві, переважно,  офіційно-діловому стилю. У документах вони забезпечують «казенний»  характер,   позбавляють   документ емоційності,   надають   безособового  характеру, наприклад: доводжу до вашого відома (замість повідомляю),  необхідно вжити термінових заходів (замість треба), такий стан речей  є неприпустимим (замість це неприпустимо), в результаті ретельного  розслідування (замість розслідуючи),  мали місце (замість було). Для канцелярського  стилю  характерним є  віддієслівні   іменники з  суфіксами  -ення,   -аннязасвідчення,  використання,  забезпечення,   закріплення.

Дуже   часто   віддієслівні   іменники   вживаються   у   сполученні   з  відіменними прийменниками у справі, у відношенні, в плані, в силу, за  рахунок, згідно з, в результаті, з метою, по лінії. Наприклад: Цей закон  відіграє  велику  роль  у  справі   зміцнення  зв’язків    між  обласними  центрами;  З метою забезпечення  шкіл навчальними посібниками  створено фонд «Випускник».

Зловживання   канцеляризмами   та   іншими   словесними  штампами  призводить до багатослів’я. Намагаючись надати висловлюванню велику  значимість,  дуже часто простим думкам надають складну словесну форму,  в результаті  чого зміст речення втрачає свою чіткість,  зрозумілість.     Канцеляризми властиві для офіційно-ділового стилю, однак у інших  стилях (зокрема, й у публіцистичному) вони тягнуть за собою появу такого небажаного явища, як мовні  штампи,  «слова-паразити»,  тавтологія,  плеоназм  тощо.

Наша мова надзвичайно багата засобами вираження. Однак не слід  забувати і того, що в ній є дуже багато слів і зворотів, які втратили від  частого вживання свою свіжість, яскравість, роблять нашу мову бідною,  сухою. Такі слова і вирази прийнято називати мовними штампами. Отже,  мовні штампи – це вислови, які механічно відтворюються і в результаті  багаторазового   повторення   втратили   свою  образність   і   стилістичну  виразність   (боротьба по винищенню…, експеримент   по  застосуванню…) .

Найбільш часто штампи трапляються у мові тих, хто за родом своєї  діяльності   повинен   постійно   користуватись   монологічною   мовою  (кореспонденти,  лектори,  вчителі тощо). Головною причиною породження  штампів є відсутність в авторській мові  тих засобів,  які  допомогли б швидко,  зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизування  кількох абстрактних слів,  розташованих поряд:  питання підвищення;   забезпечення виконання; здійснення завдання; виконання зобов’язання.  У   таких   випадках   найкраще   один   із   іменників   (перший)   замінити  інфінітивом:  забезпечити  виконання;   виконати  зобов’язання.  Слово  питання  слід уникати, зважаючи на широкий діапазон його значення  (предмет   думки,   завдання,   навіть   проблема).   Не   рекомендується  користуватись  цим  словом,  розмірковуючи про  прості,   буденні  речі,  наприклад,  питання   придбання   комп’ютерів   розглядатиметься  пізніше; питання про озеленення міста не розглядалося. Іноді в основу  таких словосполучень вводяться слова робота, боротьба, експеримент,   дослідження та ін., за якими йде не властивий загальнонародній мові  прийменник по. Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також  штампує мову: робота по впровадженню…, боротьба по винищенню…,   експеримент по застосуванню…, дослідження по ліквідації…, які треба  змінювати  словосполукою  з  прийменником  з  або  зовсім  змінювати  (впроваджувати,   винищувати,   експеримент   із   застосуванням,   дослідження з ліквідації) .
4. Стилістично маркована книжна та розмовна лексика.

За сферою вживання лексика мови поділяється на дві великі групи: а) розмовну, б) книжну. Книжна лексика використовується насамперед в літературно-писемному і в урочистому усному мовленні, зокрема в науковій і публіцистичній мові, в офіційно-ділових документах і в мові художньої літератури. Розмовна лексика використовується в невимушеній розмові звичайно на побутові теми, у зв’язку з чим цей шар лексики називають і розмовно-побутовою лексикою.

До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент, екзальтація тощо. До книжної лексики належать деякі старослов’янізми: благоговійний, благовісник, благоговіння. За функціональною ознакою книжна лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову, газетно-публіцистичну.

Розглянемо детальніше газетно-публіцистичну лексику. До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі групи слів:

1) суспільно-політична лексика – демократія, багатопартійність, свобода слова, толерантність тощо;

2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність — звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою "висок.".

Розмовна лексика – це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови – невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання.

Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають йому експресивно-емоційну оцінку – позитивну чи негативну. До слів із позитивною оцінкою належать, наприклад, матуся, сестричка, дітлахи, ніженьки, будиночок. Негативна оцінка пов’язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга, гаврик, йолоп, математичка, телепень.

Отже, до розмовних належать слова з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями (базіка, вайло, чимчикувати) та розмовні варіанти лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники.

Розмовна лексика має типові словотвірні ознаки: суфікси -ій,  уга, -юка, -ака в назвах осіб (мамій, тюхтій, хапуга, злюка, писака, читака), префікс попо– (попобігати, попозаглядати). Вона об’єднує слова, що входять до загальномовного словника, не порушуючи літературної норми: бос, велик, відик, завучка, нулівка, телик.

Розмовну лексику використовують у художніх творах як засіб відтворення особливостей живого мовлення та характеристики героїв. Розмовно-побутова лексика – слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: дурниці, гуляка, зальоти, лахміття, лупцювати, репетувати. Це літературні слова, але в офіційному мовленні не допускаються.

Серед розмовно-побутової лексики розрізняють кілька розрядів:

1) просторічна лексика, що становить найбільший розряд розмовної лексики, який активно-поповнює літературну мову стилістично й емоційно-оціночно спеціалізованими словами (наприклад, башковитий, головастий – здібний, молокосос – хлопчина, дочурка – дочка, цмокнути – поцілувати та ін.). Просторічна лексика вживається в емоційних мовних ситуаціях, при дружніх і фамільярних відносинах. Використання просторічної лексики в розмові з незнайомими людьми є порушенням не тільки літературних, а й культурних норм (бідолаха, телепень, ляпнути). До просторічної лексики належать слова грубі або слова не прийняті до літературній мові. Просторіччя – це слова, що не обмежені територією або професією, родом діяльності, вони є відхиленням від лексичної, граматичної та орфоепічної норми літературної мови. Просторіччя – це мовні факти, що не відповідають нормам літературної слововживання, але не обмежені у своєму функціонуванні ні територіальними, ані соціальними рамками. Просторічна лексика – слова, які вживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів: пузо, звиняйте, замандюритися, лісапед, самописка. Просторіччя знаходяться на межі літературної мови.

2) вульгаризми й жаргонізми, що знаходяться за межами літературної норми й іноді використовуються в художній літературі для підкреслення грубості, різко негативної оцінки (жерти, шамати, морда, тріпло та ін., фраєр, клевий, рос. клёвый, шкет, малина та ін.). На периферії лексико-семантичної системи також знаходиться лайлива та вульгарна лексика, напр.: пика, морда, дурило, хам, хамло, балда, дилда тощо. Жаргонізми та арготизми також відносяться до вульгарної лексики. Жаргонізми (від фр. jargon), або сленгові слова – слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністю інтересів (професією – напр., жаргон шоферів; перебуванням у певному середовищі, напр., служба в армії, сезонні роботи (солдатський жаргон); однаковим захопленням, напр., спортом, філателією, рибальством (жаргон рибалок)). Наприклад, у студентському мовленні можна почути такі жаргонізми, як плавати «слабо знати матеріал», автомат «залік за результатом роботи в семестрі», стипуха «стипендія». Останнім часом великого поширення набув молодіжний жаргон: чувак «хлопець», предки «батьки», дурка «психіатрична лікарня», сорян «вибач». Жаргон дуже швидко змінюється. Наприклад, жаргон, який активно вживався у 50-х – 60-х роках незрозумілий сучасній молоді. Жаргонізми шкодять мові та мовленню людей, забруднюють, вульгаризують, стандартизують усе мовлення.



Арготизми (від фр. argot) – спеціальні слова і вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікацій (щоб сторонні не розуміли, про що йдеться). У мовленні сучасних злочинців вживаються такі слова, як гранд-готель «велика тюрма», жорж «шахрай», гризун «жебрак», антрацит «кокаїн», балерина «відмичка» тощо. Політична система СРСР з її ГУЛАГом спричинила те, що табірна лексика широко входила в мову загалом.

Отже, арго – умовна говірка певної соціально групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Якщо жаргон – суспільна забава, мовна гра, підпорядкована бажанню посилити експресію, то арго є засобом спілкування злодіїв, рекетирів, діячів мафіозного світу та інших антисоціальних елементів, що хочуть приховати свої наміри від решти членів суспільства. Це своєрідний мовний код. Були злодії міжнародного класу, що володіли іноземними мовами, тому в арго багато іншомовних слів. До створення арго доклали зусиль і бурсаки, внісши в цю «мову» чимало коренів грецьких слів: кимарити «спати», крисо «м’ясо», тирин «сир», мікрий «малий», крим «гріх», ставрошини «молитви».

Тепер арго в повному обсязі не існують. Спілкуються антисоціальні елементи загальнонародною мовою, пересипаною старими арготизмами та арготизмами новоствореними для відбиття реалій сучасного життя. Жаргонізми й арготизми перебувають поза літературною мовою. Вживаються для всебічної характеристики персонажів.

3) діалектизми і провінціалізми, що використовуються у художній літературі для надання місцевого колориту (пор. південно-західні діалектні слова: файний, ґазда, вуйко, маржина та ін.; крумплі «картопля», вивірка «білка», когут «півень», маржина і товар «худоба»);

4) професіоналізми, які становлять собою слова-терміни, що вживаються людьми, об’єднаними певною виробничою професією (наприклад, у мовленні юристів: алібі – доказ непричетності до злочину через перебування звинуваченого в іншому місці та ін., у мовленні банківських і бухгалтерських працівників: авізо – повідомлення про зміни в стані взаємних розрахунків, дебет – ліва сторона бухгалтерського рахунку, на якій відображають господарські операції, кредит – права сторона бухгалтерського рахунку та ін.).

Отже, розмовна лексика недоречна в текстах офіційно-ділового та наукового стилів.

Просторічна та розмовна лексика вживається в літературній мові здебільшого з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки предметів і явищ. Як правило, до слів розмовного характеру можна дібрати нейтральні відповідники чи описові звороти, що складаються зі стилістично нейтральних слів: втюритися, запасти закохатися; достобіса багато; ботан сумлінний учень або студент.

Розмовна лексика може надавати мовленню іронічного, жартівливого, фамільярного відтінку, а просторічна, наприклад, із порушенням орфографічних і орфоепічних норм (тепера, тута, кухвайка, просю) перебуває на межі норм літературної мови, може використовуватися для створення сатирично-саркастичного звучання, що активно використовується авторами в літературних творах і на сторінках газет.

Фамільярна лексика має безцеремонний характер (братела, старий, дурепа), сприймається як груба, лайлива, вульгарна. Проте вона може використовуватися в художніх творах як елемент характеристики внутрішнього світу героя.

Сленг (з англійської – «неформальна мова») – напівнормативні слова або вирази, що вживаються тією чи іншою соціальною або професійною групою і є частиною її субкультури. Яскравим прикладом є молодіжний сленг. Майже всі слова й вирази мають загальномовні, нормативні відповідники, наприклад: прикольно цікаво, добре; провтикав пропустив, не сконцентрував увагу; прикинь уяви собі; впарити повідомити неправдиву інформацію; погонялово прізвисько.

Навіть етимологія слова «сленг» досі не з’ясована. Однією з перших є гіпотеза, що це слово прийшло із циганської мови, у якій воно, власне, означало «мова». Однак інші мовознавці пов’язують його значення з англійськими словами «пута», «кайдани», з якого пізніше розвинулося значення «мова арештантів».

Сленг підкреслює емоційно-експресивну функцію мовлення. Останнім часом він використовується не лише в розмовному мовленні, а й у текстах художнього стилю та засобах масової інформації для збільшення неофіційного, фамільярного елемента, іронічного або комічного забарвлення, надання мовної колоритності, стилізації під розмовне мовлення: «А фішка в тому, що всі ті екстремальні прикраси призначені винятково для загоєних протоколів». («Україна молода».)

Уживання сленгових слів стає настільки поширеним явищем, що уявити собі молодіжну субкультуру, особливо міську, без сленгу неможливо.

Говорячи про активну та пасивну лексику, слід також згадати про такі явища, як табу та евфемізми.

Табу – полінезійське слово, яке стосується етнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через заборони, вірування, з цензурних етичних міркувань. У сучасних мовах до табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобу тощо.

Евфемізми (гр. euphemismos від eu «добре» і phemi «говорю») – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замість умер в українській мові вживають упокоївся, відійшов у вічність; в російській мові – скончался, преставился, отправился к праотцам, отдал Богу душу, приказал долго жить.

Лексична система, як і мова вцілому, постійно змінюється: одні слова зникають із мови, інші – з’являються. Змінюються і значення слів. Ці зміни зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами. Позамовні (позалінгвальні причини) – це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших значень, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Мова у своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини – зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів.


ЛЕКЦІЯ 8

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка