Тексти лекцій



Сторінка2/5
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5

Опис навчальної дисципліни





Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів – 3

Галузь знань

0303 – «Журналістика та інформація»

(шифр і назва)



Нормативна



Напрям підготовки

6.030301 – «Журналістика»

(шифр і назва)



Модулів – 1

Спеціальність (професійне

спрямування):



6.030301 «Журналістика»


Рік підготовки:

Змістових модулів – 2

3-й

3-й

Індивідуальне

науково-дослідне завдання ___________

(назва)


Семестр

Загальна кількість годин -108

6-й

6-й

Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання: 6

аудиторних – 3

самостійної роботи студента – 3


Освітньо-кваліфікаційний рівень:

бакалавр


16 год.

6 год.

Практичні, семінарські

32 год.

6 год.

Лабораторні

0 год.

0 год.

Самостійна робота

40 год.

76 год.

Індивідуальні завдання:

20 год.


Вид контролю: екзамен

Організація навчального процесу здійснюється за кредитно-модульною системою відповідно до вимог Болонського процесу. Обсяг навчального навантаження студентів описаний у кредитах ЕСТS – залікових кредитах, які зараховуються студентам при успішному засвоєнні ними відповідного модуля (залікового кредиту). Дисципліна складається з 2 змістових модулів, що вивчаються протягом одного семестру.

Видами навчальної діяльності згідно з навчальним планом є:

а) лекції;

б) практичні заняття;

в) самостійна робота студентів (СРС).

Застосовуються такі засоби визначення рівня підготовки студентів: тести, розв’язування творчих завдань, проведення індивідуального та фронтального усного опитування, реферування літератури, спеціальних текстів, актуальних публікацій з періодичних видань.

Форми поточного контролю:


  • усні та письмові відповіді на практичних заняттях;

  • самостійні роботи;

  • контрольні роботи;

  • тести;

  • виконання індивідуальних завдань;

  • реферування студентами літератури;

  • написання студентами оглядів, коментарів та статей на міжнародну тематику.

Модульний контроль: контрольна робота (за перший модуль), підсумковий контрольний тест (за другий модуль).

Оцінка успішності студента з дисципліни є рейтинговою і виставляється за багатобальною (100 балів) шкалою як середня арифметична оцінка засвоєння відповідних змістових модулів і має визначення за системою ЕСТS та традиційною шкалою, прийнятою в Україні.

Розподіл балів з дисципліни «Міжнародна журналістика»

Підсумкова оцінка розраховується за накопичувальною системою за роботу протягом модуля.

Поточний контроль:

Присутність на практичному занятті – 1 бал;

Присутність на лекційному занятті – 1 бал;

усна відповідь на практичному занятті –5 балів;

письмова робота (поточний контроль) на практичному занятті – 3 бали;

творча індивідуальна робота (за перший модуль) – 10 балів;

контрольна робота (за перший модуль) – 10 балів;

міні-доповіді на практичному занятті – 1 бал;

творча індивідуальна робота (за другий модуль) – 10 балів

контрольний тест (за другий модуль) – 10 балів.

матеріал, надрукований і що вийшов в ефіри ЗМК – 3 бали.

За перший модуль студент може набрати максимально 100 балів. За другий модуль студент може максимально набрати 100 балів. Максимальна залікова кількість балів 100 – мінімальна 60 (підсумковий бал вираховується як середньозважена оцінка за перший і другий модуль)



Оцінювання знань студентів під час поточного контролю відбувається на підставі таких критеріїв:

  • правильність відповідей (правильне, чітке, достатньо глибоке викладення теоретичних понять);

  • ступінь усвідомлення програмного матеріалу і самостійність міркувань;

  • новизна навчальної інформації; рівень використання наукових (теоретичних) знань;

  • вміння використовувати засвоєний теоретичний матеріал при виконанні творчих практичних завдань. Відповіді студентів оцінюються і з точки зору логічності, чіткості, виразності викладу.



Інтервальна шкала оцінок встановлює взаємозв’язки між рейтинговими показниками і шкалами оцінок


Оцінка ЕСТS

Визначення

Оцінка в балах

Традиційна оцінка (залікова книжка)

А

ВІДМІННО – відмінне виконання з незначною кількістю помилок

90-100

5

(відмінно)



В

ДУЖЕ ДОБРЕ – вище від середнього рівня з кількома помилками

85-89

4

(добре)


С

ДОБРЕ – в основному правильна робота з певною кількістю помилок

75-84

Д

ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків

70-74

3 (задовіль-но)

Е

ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальним критеріям

60-69

FX

НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як досягти мінімального критерію (з можливістю повторного складання)

35-59

2 (незадо-вільно)

F

НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота з обов’язковим повторним курсом

<1-34


Зміст курсу

Змістові модулі

Змістовий модуль 1

Лексичні засоби стилістики
Тема 1. Вступ. Поняття стиль, стилістика. Предмет і завдання вивчення стилістики. Загальнонародна мова й літературна мова. Норми сучасної української літературної мови. Роль ЗМК в поширенні норм української літературної мови. Функціональні стилі української мови. Офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний стилі.

Тема 2. Лексикографія української мови. Розгляд загальної характеристики словникового складу української мови. Визначення особливостей стилістичного розшарування лексики. Аналіз емоційно-експресивних різновидів мовлення. Визначення відмінностей урочистих, піднесено-схвильованих, іронічних, зневажливих, презирливих слів та їх використання. Робота з різними видами словників (тлумачний, енциклопедичний, лінгвістичний, двомовний, іншомовної лексики, орфографічний), з’ясування особливостей їх використання в практиці

Стилістичне використання багатозначності й омонімії. Багатозначність й омонімія (зіставна характеристика). Шляхи виникнення омонімів у мові. Повна та часткова омонімія. Омоніми в офіційно-діловому й науковому стилях. Стилістичні можливості омонімів різних типів.

Використання синонімії, антонімії, паронімії в різних стилях мови. Пароніми як лексичне й стилістичне явище. Синоніми в мові та мовленні. Типи синонімів. Синоніми ідеографічні та стилістичні. Синоніми загальномовні та контекстуальні. Евфемізми, перифрази та інші стилістичні фігури, що будуються на основі синонімії. Антонімія як лексичне явище. Антонімія та багатозначність. Антоніми загальномовні та контекстуальні. Стилістичні функції антонімів у текстах різного плану. Антитеза, епітет-оксиморон, антонімічна іронія.

Тема 3. Лексика іншомовного походження зі стилістичного погляду. Групи лексики сучасної української мови за походженням. Інтернаціоналізми, запозичення, власне іншомовні слова, екзотизми, варваризми та їх стилістичні можливості. Старослов’янізми в сучасній українській мові. Критерії використання лексики іншомовного походження.

Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Застаріла лексика. Неологізми загальномовні й авторські. Причини появи, способи творення та стилістичні можливості. Оказіоналізми в ЗМІ зі стилістичного погляду. Можливості матеріальних архаїзмів (історизмів) та стилістичних архаїзмів у текстах різного плану. Застаріла лексика в ЗМІ.



Термінолексика в різних стилях мови. Термінологія як компонент української лексики. Характеристика термінів та вимоги до них. Роль термінів у науковому та інших стилях мови. Межі поширення термінів у газетних матеріалах. Канцеляризми. Мовні штампи.

Тема 4. Мовні й стилістичні функції професіоналізмів, жаргонізмів та арготизмів. Фразеологія. Професіоналізми, їх типи, способи творення, можливості використання. Жаргонізми й арготизми (зіставна характеристика), можливості вживання в окремих функціональних стилях.

Розмовна, просторічна, діалектна лексика в різних стилях. Розмовна лексика за складом та характером. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики. Діалектизми в номінативній та стилістичній функції. Межі використання розмовних, просторічних та діалектних елементів у літературній мові, зокрема в ЗМІ.

Фразеологія та її стилістичні можливості в сучасній українській мові. Використання фразеології в різних стилях мовлення. Контамінація фразеологізмів. Відтворення фразеологічних одиниць у перекладах із однієї мови на іншу.

Фразеологічні одиниці в засобах масової інформації. Номінативні функції фразеологізмів. Експресивно-емоційна роль фразеологічних зворотів на сторінках газет, у радіо– й телепередачах.

Стилістичне використання засобів словотвору. Афіксація з лексичного та стилістичного погляду. Словоскладання й основоскладання в художніх і нехудожніх текстах. Виражальні та емоційно-експресивні властивості.

Змістовий модуль 2

Морфологічні та синтаксичні засоби стилістики

Тема 5. Морфологічні засоби стилістики. Категорія роду та числа. Власні й загальні іменники. Ступені порівняння. Стягнені й нестягнені форми. Стилістичні аспекти дієслівних категорій. Інші стилістичні засоби морфології.

Тема 6. Просте та складне речення в стилістичному плані. Порядок слів з погляду стилістики. Способи вираження підмета й присудка. Типи простих речень. Односкладні й двоскладні речення. Активні, пасивні та безособові конструкції.

Стилістичні можливості складного речення (нехудожні тексти). Особливості будови складного речення в науковому стилі. Типи складних речень, що переважають у наукових текстах. Складне речення в публіцистиці. Складне речення в красному письменстві. Типи складних речень, що переважають у художній літературі та наближених до неї жанрах публіцистики. Вплив фольклорних текстів на синтаксис художніх та публіцистичних творів.



Тема 7. Однорідні члени речення. Стилістичні аспекти однорідності в нехудожніх текстах. Принципи побудови ряду, сполучники, прийменники та узагальнюючі слова в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях. Використання однорідного ряду як стилістичного засобу в художньому стилі та в розмовному мовленні. Логічна різноплановість складників однорідного ряду як стилістичний засіб. Способи вираження узагальнення в художніх та нехудожніх текстах.

Відокремлення та його стилістичні можливості. Загальний огляд відокремлених членів речення. Відокремлена прикладка в різних стилях. Відокремлена прикладка як засіб уточнення в офіційно-діловому й науковому мовленні. Прикладки в красному письменстві, публіцистиці, фольклорі. Відокремлена прикладка при звертанні.

Тема 8. Стилістичні аспекти звертання. Власне звертання й риторичне звертання. Семантична й стилістична характеристика звертань. Звертання в різних стилях мови.

Вставні і вставлені конструкції. Функції вставних слів у нехудожніх і художніх текстах. Зіставна характеристика вставних слів та вставлених конструкцій. Вставні конструкції в різних стилях мови.

ТЕМИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

(денне відділення)
Змістовий модуль 1

Лексичні засоби стилістики
Тема 1-2. Вступ. Поняття стиль, стилістика

1. Предмет і завдання вивчення стилістики.

2. Загальнонародна мова й літературна мова.

3. Норми сучасної української літературної мови. Роль ЗМК в поширенні норм української літературної мови.

4. Функціональні стилі української мови. Розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній стилі.

Тема 3. Лексикографія української мови

1. Понятт «лексикографія», «лексикон».

2. Типологія словників.

3. Сучасна українська лексикографія.


Тема 4. Лексикологія. Лексика сучасної української мови з погляду походження. Лексика іншомовного походження зі стилістичного погляду. Активна та пасивна лексика

1. Поняття «лексика» та «лексикологія».

2. Запозичення, власне іншомовні слова, інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми та їхні стилістичні можливості.

3. Старослов’янізми в сучасній українській мові.


Змістовий модуль 2

Лексичні та синтаксичні засоби стилістики
Тема 5. Лексикологія. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові. Стилістичні функції неологізмів, архаїзмів та історизмів

1. Активна і пасивна лексика. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Неологізми загальномовні й авторські.

2. Причини появи, способи творення та стилістичні можливості неологізмів. Оказіоналізми в ЗМІ зі стилістичного погляду.

3. Застаріла лексика. Можливості історизмів та архаїзмів у текстах різного плану. Застаріла лексика в ЗМІ.


Тема 6-7. Лексикологія. Склад української лексики зі стилістичного погляду
1. Стилістичне розшарування української лексики.

2. Стилістично нейтральна лексика.

3. Стилістично маркована лексика:

а) специфічнопобутова лексика;

б) виробничо-професійна лексика;

в) науково-термінологічна лексика;

г) офіційно-ділова лексика.

4. Стилістично маркована книжна та розмовна лексика.


Тема 8. Синтаксичні засоби стилістики

1. Стилістичні можливості синтаксису.

2. Порядок слів у стилістичному плані.

3. Специфіка використання односкладних речень.

4. Складне речення у різних стилях.

5. Стилістична роль компонентів ускладнення речення.



ТЕМИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

(заочне відділення)

Змістовий модуль 1

Лексичні засоби стилістики

Тема 1-2. Вступ. Поняття стиль, стилістика. Лексикографія української мови
1. Предмет і завдання вивчення стилістики.

2. Загальнонародна мова й літературна мова.

3. Норми сучасної української літературної мови. Роль ЗМК в поширенні норм української літературної мови.

4. Функціональні стилі української мови. Розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній стилі.

5. Понятт «лексикографія», «лексикон».

6. Типологія словників.

7. Сучасна українська лексикографія.

Тема 3-4. Лексикологія. Лексика сучасної української мови з погляду походження. Лексика іншомовного походження зі стилістичного погляду. Активна і пасивна лексика в сучасній українській мові. Стилістичні функції неологізмів, архаїзмів та історизмів
1. Поняття «лексика» та «лексикологія».

2. Запозичення, власне іншомовні слова, інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми та їхні стилістичні можливості.

3. Старослов’янізми в сучасній українській мові.

4. Активна і пасивна лексика. Номінативні та стилістичні функції неологізмів. Неологізми загальномовні й авторські.

5. Причини появи, способи творення та стилістичні можливості неологізмів. Оказіоналізми в ЗМІ зі стилістичного погляду.

6. Застаріла лексика. Можливості історизмів та архаїзмів у текстах різного плану. Застаріла лексика в ЗМІ.


Змістовий модуль 2

Лексичні та синтаксичні засоби стилістики
Тема 6-7. Лексикологія. Склад української лексики зі стилістичного погляду
1. Стилістичне розшарування української лексики.

2. Стилістично нейтральна лексика.

3. Стилістично маркована лексика:

а) специфічнопобутова лексика;

б) виробничо-професійна лексика;

в) науково-термінологічна лексика;

г) офіційно-ділова лексика.

4. Стилістично маркована книжна та розмовна лексика.



Тема 8. Синтаксичні засоби стилістики
1. Стилістичні можливості синтаксису.

2. Порядок слів у стилістичному плані.

3. Специфіка використання односкладних речень.

4. Складне речення у різних стилях.

5. Стилістична роль компонентів ускладнення речення.

ЛЕКЦІЯ 1-2

Тема: Вступ. Поняття стиль, стилістика

1. Предмет і завдання вивчення стилістики.

2. Загальнонародна мова й літературна мова.

3. Норми сучасної української літературної мови. Роль ЗМК в поширенні норм української літературної мови.

4. Функціональні стилі української мови. Розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній стилі.
1. Предмет і завдання вивчення стилістики.

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення. Напр. Говорити – нейтральне слово, ректи – застаріле й урочисте, мовити – урочисте, балакати – розмовне, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе тощо. Тобто предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення, адже мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Стилістика – основа розвитку національної мовної культури, вершина опанування мови. До цієї вершини йдеш усе життя, навчаючись уникати таких явищ, як:


  • зайві слова у контексті (плеоназм);

  • невдалі, недоречні або неточні слова;

  • надмірне калькування (суржик) або ультра пуризм (надмірна чистота, ігнорування запозичень);

  • явища інтерференції (перенесення наголошування слова, вимови окремих звуків, словозміни з однієї мови в іншу);

  • бідність синоніміки, мовні штампи;

  • неправильне утворення слів або граматичних форм слова (наприклад, форми часу дієслова, ступенів порівняння прикметників і прислівників тощо);

  • неправильна форма фразеологізму або ігнорування образних засобів мовлення (наприклад, через незнання);

  • вживання віддієслівних іменників замість дієслів;

  • неправильне узгодження слів або неправильна форма керування;

  • неправильне вживання службових слів;

  • недоцільний порядок слів;

  • неправильне розташування елементів складної синтаксичної конструкції;

  • громіздкі конструкції з нечітко вираженими відношеннями між їх частинами;

  • паралельне синтаксичне сполучення логічно (або й експресивно) нерівноцінних частин висловлювання;

  • нечітке вираження змісту тексту.

На відміну від теоретичної стилістики практична стилістика має прикладний характер. Вона покликана втілювати в життя рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати мистецтва письма й культури мовлення.

Практична стилістика – прикладна дисципліна, в якій розрізняють стилістику мови і стилістику мовлення. Це означає, що стосовно стилістики мови і стилістики мовлення поняття стилістичної норми диференціюються на два підвиди:

1) стилістичні мовні норми – це кодифіковані сукупності мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю.

2) стилістичні мовленнєві норми – це мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації у множинності конкретних текстів для одержання стилістичних ефектів відповідно до загального стильового значення і мовленнєвої системності стилю.

Найважливішою категорією практичної стилістики є функціональний стиль – різновид мовлення з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфолого-синтаксичними, орфоепічно-акцентуаційними засобами, використовуваний для здійснення однієї з функцій мови – спілкування, повідомлення та впливу.

NB: Поряд із функціональними стилями, враховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також: урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний. Слово "стиль" багатозначне. Походить воно від латинського stilus – паличка для письма, тобто письмового знаряддя, яке використовувалося за часів античного Риму й середньовіччя.

Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, за основу його класифікації часто беруться різні засади, тому різною буває кількість функціональних стилів. Згідно з найпоширенішою класифікацією виокремлюється п’ять стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Останнім часом говорять про окремий різновид – інформаційний (Ю.Арешенков), а також рекламний підстиль. Крім того, відбувається реактуалізація конфесійного стилю. Реабілітація української церкви стимулювала відродження конфесійного стилю в природному українському середовищі. Українська церква, а разом і служба в ній українською мовою з 1686 р. були заборонені. Богослужіння відбувалося лише церковнослов’янською (по суті російською), цією ж мовою складалися проповіді, переклади: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), 40-і  рр. ХІХ ст. – переклади Біблії М.Шашкевича, 60-і рр. ХІХ ст. П.Морачевський – переклади Євангелія, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький та ін. У 30-40 х  рр. українська мова лунала в церкві на Західній Україні (Андрей Шептицький). Українська діаспора.

Суспільні функції мови часто переплітаються, тому й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має в собі елементи іншого. Крім того, у будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби (стилістично нейтральні, інваріантні), хоч кожному з них властиві специфічні елементи (стилістично марковані) з однаковим стилістичними забарвленням, з єдиними нормами слововживання.
2. Загальнонародна мова й літературна мова.

Для стилістики важливо розмежовувати поняття загальнонародна (загальнонаціональна) мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною: освічених, неосвічених, дипломатів і жебраків, жителів сіл і великих міст. Загальнонародна мова охоплює територіальні діалекти, фольклорні елементи, просторіччя, мову окремих груп людей, об’єднаних віковими, фаховими та якимись іншими спільними рисами – жаргони, мову злодіїв, жебраків – арго (= таємну мову) тощо. Наприклад, учительське вікно і двері – жаргонізми, студентське хвіст, шпора, молодь – крутий, круто упакований (добре зодягнений). Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації.

Поняття літературна мова нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми.
3. Норми сучасної української літературної мови. Роль ЗМК в поширенні норм української літературної мови.

Норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Традиція культури мови, основним змістом якої є прагнення знайти найкращу форму для висловлення думок, зароджується одночасно з появи літератури цією мовою. Проблема нормативності – одна з найчільніших проблем у дослідженні літературної мови, стилістики та культури мовлення. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації, стилістики.

Літературна мова існує в двох формах: усній і писемній. В усному різновиді літературної мови допускається вживання слів розмовного характеру типу читалка, курилка, шоферувати, вчителювати. В писемній – читальний зал, місце (кімната) для куріння, працювати шофером, учителем.

Мовна норма рухлива, змінна. Так, у ХІХ ст. на позначення людей, які пишуть оригінальні твори, у мові з’являється значна кількість синонімів: писака (без зневажливого відтінку), писатель, письменець, письмовець, літерат. У к. ХІХ – поч.ХХ ст. все частіше почало вживатися слово письменник синоніми – літерат, літератор. П.Куліш вживав спочатку „писатель”, а пізніше вже „письменник” і „письмак” (із негативною оцінкою”), В.Мова – „писарь”, І.Нечуй-Левицький – спочатку „писальник”, пізніше „письменник”, М.Старицький – „письменець”, Олена Пчілка – „письмовиць”. Змінюється наголошування: бажа′ний – зараз бажа′ний і ба′жаний. Отже, мовна норма носить історичний характер.

Нові форми передавання інформації, запровадження різноманітних комунікативних тактик, аудіовізуальних засобів зацікавлення слухачів, глядачів, читачів ставлять нові вимоги до підготовки журналістів, до виховання їхньої мовної культури. У загальноприйнятому розумінні культура мови – це дотримання норм вимови, слововживання, граматичних і стилістичних норм, що властиві літературній мові як соціально важливому різновиду національної мови.

Володіння літературною мовою означає також дотримування кодифікованих норм, вироблення практичного, переважно автоматичного досвіду у використанні словника, фразеологічних скарбів, лексико-семантичних варіантів, синонімічних синтаксичних конструкцій, щоб якнайповніше і найточніше вербально оформити, “ословити” думку, досягнути порозуміння й бажаного впливу на учасників комунікації. Автоматизм у користуванні мовними засобами аж ніяк не означає бездумного, формального ставлення до слова. Він має забезпечувати швидкість, легкість знаходження потрібного вислову в індивідуальній мовній пам’яті й активізацію його в практиці спілкування. Досконала культура мови передбачає вміння будувати усно-розмовні комунікати.

Неабияка роль ЗМІ у формуванні мовних стандартів, витворенні й поширенні мовних стереотипів. ЗМІ розширюють можливості утвердження в масовій свідомості зразків літературної мови. Тому так важливо, щоб вона звучала в ефірі в усій повноті свого стилістичного багатства, тобто глибина і всеохопність інформації має поєднуватися з досконалою формою. Як тут не згадати вислів Лесі Українки: “трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна”.

Сучасні комунікаційні технології, що їх пропонують нам ЗМІ (інтерв’ю, круглі столи, прямий ефір, розмова в студії на різні теми суспільного життя з виразною настановою на особистісне, суб’єктивне самовираження), стимулюють пошук нових риторичних, стилістичних засобів, нових форм масового впливу на слухачів, глядачів. Важко переоцінити значення цих форм для забезпечення цілісності, повнокровності організму національної культури.

Отож оцінювати культуру мови журналіста маємо всебічно: звертати увагу на дотримання ним загальноприйнятих норм вимови, слововживання, побудови правильних граматичних конструкцій, а також на використання всіх стилістичних можливостей української літературної мови, на володіння риторичними прийомами й тактиками.

Якщо поглянути на зміст культуромовних рекомендацій, порад із культури мови, то всі вони наголошують на володінні літературним стандартом у його лексичному, граматичному вираженні. Поряд із загальнолітературним стандартом існують професійні субстандарти, що характеризуються своїми актуалізованими формами вираження. Їх називають ще соціолектами. Незаперечним є факт існування журналістського соціолекту. Соціолект не лише заступає розмовну спонтанну мову, а й широко вживається у сфері публічного спілкування, як форма виголошення промов. Останні не виявляють ознак конкретного функціонального стилю, тому що межі функціонально-стильового розмежування стираються. Взаємодія двох форм – усних і писемних стилів літературної мови – спричиняється до пошуків нових жанрів, і те, що було характерне колись тільки для мови художньої літератури, тепер продукується в мові ЗМІ.
4. Функціональні стилі української мови. Розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній стилі.

Кожний стиль має:



  • сферу поширення та вживання (коло мовців);

  • функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування);

  • систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень);

  • характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

  • підстилі, тобто різновиди.

Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і некодифіковану. Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.

Обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.


Основні ознаки розмовного стилю:

а) безпосередня участь у спілкуванні;

б) усна форма спілкування;

в) невимушеність спілкування;

г) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

д) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

е) емоційна реакція.

Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється на розмовно-побутовий та розмовно-офіційний.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.

Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: а) об’єктивність змісту, б) повнота інформації у стислій формі, в) логічність і послідовність, г) обґрунтованість, д) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційності: віддієслівних іменників (розподіл, відрахування, використання), безособових дієслів (взято, прийнято), у розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова (затвердити, зобов’язати), назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач) та ін.

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв’язку з, відповідно до, згідно з та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значені. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).

7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при однорідному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

а) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах;

б) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах;

в) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки:

– між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

– між підприємствами, організаціями та установами;

– між державою та приватними особами;

– між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.



Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов’язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.

Н.Д. Бабич стверджує, що науковий стиль «“самовизначається” широким вживанням термінів відповідної галузі знань, спосіб введення яких і навіть їх кількість залежить від підстилю – спеціальна наукова чи науково-популярна література».

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення – повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

– ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень;

– логічна послідовність і доказовість викладу;

– об’єктивний аналіз;

– точність і лаконічність висловлювань;

– аргументація і переконливість тверджень;

– детальні висновки.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

– використанням наукової термінології;

– наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків;

– залученням цитат і посилань на першоджерела;

– відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики;

– чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації);

– окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти.

Форма реалізації наукового стилю – монолог. Науковий стиль має такі підстилі:


  • власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;

  • науково-популярний, мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах тощо;

  • науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.

Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

Сфера його використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

1. Інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні, злободенні, суспільно-політичні проблеми.

2. Активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

3. Пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій і втілення їх у життя.

Основні ознаки:

– доступність мови і формулювань;

– поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

– висловлювання точних найменувань, дат, подій, учасників, положень і фактів з емоційно-експресивною образністю.

– наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

1. Поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів.

2. Лексика насичена суспільно-політичними, соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність…)

3. Наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполучень, перифрази.

4. Уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів.

5. Короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.

Публіцистичний стиль за жанром, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на підстилі:



  1. художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси);

  2. есе (короткі нариси вишуканої форми);

  3. науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії).

В окрему групу виділяється інформаційний стиль – стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, радіо, телебачення, статті, репортажі, інтерв’ю.)

Художній стиль реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати у собі всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію.

Ознаки художнього стилю:

– образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ);

– естетика мовлення (можливість викликати у читачів почуття прекрасного);

– експресія, як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, іронічне, жартівливе мовлення);

– зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори…)

– суб’єктивне розуміння.

Основні мовні засоби художнього стилю:

1) лексика найрізноманітніша, емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми…);

2) уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів;

3) запровадження авторських новотворів;

4) широке використання різноманітних типів речень.

За родами і жанрами художній стиль поділяється на підстилі:

– епічні (прозові: казка, роман, байка, повість…)

– ліричні ( поезія, поема, балада, пісня, епіграма)

– драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама)

– комбіновані (ода, художня публіцистика, усмішка)

Епістолярний стиль – стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю:

– наявність певної композиції;

– початок, що містить шанобливе звертання;

– головна частина, у якій розкривається зміст листа;

– кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.



Конфесійний стиль. Сфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах.

Основні засоби:

а) суто церковна термінологія та слова-символи;

б) непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;

в) значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

г) наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів.

Конфесійний стиль має такі підстилі: публіцистичний; науковий; художній.



ЛЕКЦІЯ 3

1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка