Техногенний парк

На основі створеної природоохоронної законодавчої бази прийнятий Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” №1989-ІІІ [1]. Виходячи з того, що національна екологічна мережа України є частиною загальноєвропейської екологічної мережі, розробка повинна здійснюватись у відповідності з екологічними мережами сусідів. В Європі вже існують програми формування європейської екологічної мережі NECONET, NATURA 2000, PEEN, EMERALD [2]. Національна екологічна мережа (NECONET) визначається як мережа, що просторово та функціонально складається з ядер та екологічних коридорів, оточених буферною зоною. Мережа NECONET включає території природного розвитку, що обіймають деградовані землі, які можуть бути відновлені. Вони навіть можуть входити до складу ядра за умов спеціальних заходів господарювання для відновлення втрачених якостей та підвищення біорізноманіття. Аналогічні принципи задекларовані в українській програмі, в якій, як складові екологічної мережі, розглядаються деградовані землі.

Для відображення нової якості пропонуємо застосувати термін “техногенний парк”.

Для створення техногенного парку необхідно здійснити:

• 
  організацію екологічного моніторингу території;
  
• 
  нейтралізацію джерел мутагенного, токсичного, деградаційного та інших шкідливих впливів;
  
• 
  формування штучних ландшафтів в залежності від мети використання;
  
• 
  створення умов для відновлення біорізноманіття та штучних біогеоценозів;
  
• 
  зонування території за змістом використання;
  
• 
  створення системи наукових досліджень відновлювальних процесів;
  

Система екологічного моніторингу техногенних парків повинна відображати та контролювати хід відновлювальних процесів території. Формування ґрунтів, вторинні рослинні сукцесії, відновлення біорізноманіття являють собою динамічні процеси, відображення яких можливе тільки засобами моніторингу. Моніторингові бази даних набувають не тільки наукової цінності, а і слугують інформаційним матеріалом для прийняття практичних рішень, удосконалення режиму використання земель.

Якщо моніторингові дослідження дозволили виявити джерела мутагенного, токсичного, деградаційного або іншого шкідливого впливу, територія не може використовуватись як елемент екологічної мережі.

Мутагенний вплив (забруднення радіонуклідами, хімічними мутагенами) буде змінювати природний хід формування біорізноманіття, може впливати на хід еволюції, змінювати неконтрольованим чином генетичне біорізноманіття, постачати в популяції дефектний генетичний матеріал.

Токсичний вплив (важкі метали, сірководень, феноли, фтор тощо) не дозволить використовувати рекреаційний потенціал техногенного парку. Він буде постійно ініціювати загибель живих організмів, деформувати хід їх онтогенетичного розвитку. Життя та здоров’я людей, що мешкають тут та на сусідніх територіях, весь час буде під загрозою.

Деградаційний вплив можуть здійснювати водна ерозія, карстоутворення. Вони не дозволять сформуватися стабільним біогеоценозам, які регулярно будуть руйнуватися. В перманентно деградованому стані техногенні парки не зможуть діяти в системі відновлення біогеоценозів та підтримання біологічного різноманіття.

Техногенні ландшафти відрізняються від природних одноманітністю, що складає тяжке враження на людину. Вони формувалися за певних умов і з певною метою. Коли мета використання їх змінилася дуже різко, як наслідок, повинна змінитися їх форма. Прикладом застосування рекультивованих земель для рекреації населення може бути територія Олександрівського марганцевого кар’єра, запаси якого були вичерпані. Кар’єр, розташований поблизу м. Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області, було перетворено в рекреаційну зону, що включає лісопаркову ділянку (76 га), водойму з проточною водою, піщані пляжі, зоологічний парк, ділянку спокою для місцевих птахів та ссавців, тераси зі спортивними та дитячими майданчиками та іншими об’єктами культурного ландшафту.

Кар’єри надають великі можливості використання вертикального планування території. Штучні ландшафти можуть виглядати як унікальні для рівнинних територій. Великі можливості відкриваються із застосуванням методів фітодизайну. Тут може створюватись штучне видове біорізноманіття, здійснюватись інтродукція рідкісних та екзотичних рослин і тварин.

Спеціальні заходи необхідно здійснити для створення умов для відновлення біорізноманіття та ґрунтів. Схили з кутами стрімкості схилів більшими ніж 10 без рослинного покриву або з фрагментарним рослинним покривом будуть знаходитись під впливом водної ерозії. Водна ерозія не дасть змоги стабілізувати ґрунтовий та рослинний покрив.

Штучний характер техногенного парку дозволяє створити на території окремі ділянки самозаростання, агроекосистем (багаторічних трав, садів, ягідників), лісових екосистем, екзотичної рослинності, придатної для зростання в існуючих умовах (за досвідом ботанічних садів). Наведений підхід вже давно реалізується на рекультивованих землях гірничо-видобувних підприємств Західного Донбасу в Дніпропетровській області. Таким чином, буде створено техногенний парк, що матиме наукове та пізнавальне значення. Штучне біорізноманіття сприятиме виникненню інтересу у відвідувачів, результати досліджень дозволять більш точно здійснювати заходи відновлення порушених земель.

У відповідності до умов зростання може здійснюватись реінтродукція рідкісних, занесених в Червону книгу України рослин, що розповсюджені на сусідніх територіях або знаходяться тут на межі ареалу. Успішне функціонування техногенного парку забезпечується зонуванням території. У відповідності з метою використання тут необхідно реалізувати поліконцентричну планістичну модель просторового взаєморозташування функціональних зон [3]. Кругом заповідної створюється рекреаційна зона. (Рис. 1) Вона виконує функції буферної, через неї проходять екологічні коридори відносного спокою. Зона оснащується шляхами пересування, майданчиками для відпочинку, необхідними будівлями тощо.

Кругом перших двох зон створюється господарська зона, в якій розташовані адміністративні споруди, кемпінги, готелі. Територія забезпечується водо- та теплопостачанням, автомобільними шляхами тощо. Планування їх узгоджується з необхідністю виділення екологічних коридорів, які здійснюють зв’язок заповідної зони з елементами зовнішньої екологічної мережі.

В умовах реального зонування техногенного парку не завжди вдається витримати поліконцентричну модель. Інколи заповідні ядра треба виділити на периферії, або господарські об’єкти, що наслідуються від кар’єру, розташовані в рекреаційні зоні. Тут застосовується біоцентрична сітьова модель. З заповідних ядер та екологічних коридорів складається внутрішня екологічна мережа, яка допомагає підтримувати екологічну збалансованість території.

Зовнішні межі техногенного парку визначаються за існуючими штучними утвореннями шляхами, дамбами тощо.

У відповідності з метою техногенного парку, системою моніторингу, зонуванням території створюється система наукових досліджень.

Ґрунтознавчий блок вивчає структуру техногенного покрову морфологічними, фізичними, хімічними методами. Найбільша увага приділяється процесам відтворення ґрунтів на розкривних породах.

Геоботанічний блок присвячує свою діяльність вивченню та відображенню структури рослинного покрову, формування вторинних екосистем, розвитку штучних насаджень, стратегії рослинних видів, фітоіндикації, типізації рослинних умов.

Созологічні дослідження вивчають фауну і флору рідкісних видів та угруповань, склад і динаміку популяцій, засоби розмноження та стабілізації кількості в ценопопуляціях. Здійснюється аналіз віталітету рідкісних видів.

Зоологічні дослідження виявляють особливості біології, гніздування, розмноження тварин різних класифікаційних підрозділів в техногенних умовах.

Особливе значення надається геологічним, гідрогеологічним, геоморфологічним, технологічним дослідженням (Рис. 2).

Для утворення мережі необхідно до гідрографічної сітки, яка є деревною структурою, додати ландшафтні елементи: вододіли, долини річок, схили. Техногенні парки, розташовані в долинах річок, дозволяють їм інтегруватися в єдину територіальну систему відновлення територій.

1. 
   Землі гірничо-видобувних підприємств, що ліквідуються, є потенційними елементами екологічної мережі.
   
2. 
   Для адаптації цих об’єктів до нових вимог збереження біорізноманіття та відтворення деградованих земель необхідно перетворити їх на техногенні парки.
   
3. 
   Інтеграція техногенних парків в екологічну мережу регіону здійснюється за ландшафтно-гідрографічними принципами.