Тамара Мельник (посібник для студентів-філологів) Севастополь



Сторінка6/9
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Речення – текст





  1. Коли твій син іде до школи,

Як у святковий рідний дім,

Коли ти засіваєш поле

В гурті з сусідами однім,

Коли стоїш ти, як хазяїн,

Біля верстата і тобі

З недавно ще глухих окраїн

Співають далі голубі,

Коли вершиш ти подвиг праці,

Які й не снилися колись,

Коли прекрасні барви націй

В незгасну райдугу влились,

Коли сестра твоя й дружина

Ідуть, як друзі бойові.

М. Рильський
Текст-мініатюра:
Як не крути, на одне виходить,

Слід катюгам давно зазубрить:

Можна прострелити мозок, що думку народить,

думки ж не вбить.

В. Симоненко
3. Паралельний зв'язок охоплює складні синтаксичні цілі:
Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.

Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи   все дихало молодою парубочою красою.

І. Нечуй-Левицький
4. Паралельний зв'язок охоплює різні за змістом та синтаксичним оформленням елементи висловлювання:
Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартівливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому кілька слів.

І. Нечуй-Левицький
Стилістичні фігури

Як і тропи, стилістичні фігури традиційно використовуються в художніх текстах в якості засобу створення експресії з давніх часів. Досвід майстрів відбирав та рекомендував для використання ті конструкції та прийоми, що мають найбільші можливості для підвищення виразності мови. В основі цих конструкцій лежать об'єктивні фактори, спроможні впливати на емоції читача.

Базуються стилістичні фігури та свідомому порушенні синтаксичних моделей. Різниця лише в тому, що вони не придумуються кожного разу письменником, а використовуються як готові прийоми. В той же час, оскільки синтаксис дуже багата та різноманітна система, існують більші можливості для творчого використання цих прийомів, і в цьому відношенні можливості фігур набагато ширші, ніж у тропів.

Всі фігури умовно можна поділити на дві групи: експресивність першої створюється за рахунок особливостей розташування слів, а другої   за рахунок порушення відомих правил побудови тексту.



Найрозповсюдженішим зразком першої групи є інверсія   порушення прямого порядку слів. Метою інверсії часто служить логічне виділення слова, яке стоїть не на потрібному йому місці. В залежності від того, який із членів речення підпорядковується інверсії, створюються додаткові експресивні ефекти. Цей прийом може служити і засобом стилізації   під розмовний стиль, фольклор тощо. Особливо помітною виступає зміна в реченні місця члена, позиція якого є досить чітко закріпленою: це використання присудка перед підметом, означення після означуваного слова, прямого додатка перед присудком. Інверсія служить письменникові хорошим засобом для постановки смислових та емоційних акцентів у тексті:


  1. Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні широкії крила

Леся Українка


  1. Усмішка тільки й зосталась у нього, якою була: гарна, сором'язлива, дівоча якась.

О. Гончар
Створенню чіткого ритму та установленню логічних зв'язків між частинами тексту служить синтаксичний паралелізм. Він може бути повним, якщо два (або більше) речення, які розташовані по порядку, побудовані однаково   від спільності конструкцій та порядку слів й до однакових способів вираження членів. Подібність речень може бути й частковою, головну роль грає порядок розташування головних членів речення і хоча б порівняно однакові розміри речень. Звично паралельно стоять прості речення (самостійні або у межах складного), але так можуть будуватися й окремі частини речень:
Ой у лузі червона калина

Похилилася.

Чого ж наша славна Україна

Зажурилася.

А ми ж тую червону калину

Підіймемо.

А ми ж нашу славну Україну

Гей,гей та й розвеселимо.

(фольклор)
При розповсюдженні однорідних членів або однотипних речень може бути використаний прийом градації, т.б. така побудова тексту, коли слова розташовані по принципу поступового підсилення (або   рідше послаблення) позначуваної ними ознаки. Часто градація базується на використанні синонімів, які можуть належати до будь-якої частини мови. Вона завжди дуже виразна, тому що при її використанні предмет, ознака, дія, отримують замість однієї потрібної назви декілька і при цьому поступово наростає значущість цієї назви для вираження смислу тексту:
аж ось і сам,

високий, сердитий,

виступає; обок його

цариця небога,

мов опеньок засушений,

тонка, довгонога,

та ще на лихо, сердешне,

хита головою.
Дуже різноманітною і складною за структурою фігурою є період, який, як правило, використовується у віршах, має чітку ритмічну побудову. Це така конструкція, яка логічно та інтонаційно ділиться на дві нерівні частини; перша являє собою перелік граматичних явищ, в результаті якого інтонація поступово підвищується, інша йде після паузи, супроводжується пониженням інтонації і знаходиться в певних відношеннях з першою (часових, причинно-наслідкових, протилежних тощо). Перша частина може являти собою низку однорідних підрядних речень, низку однорідних членів, інший ланцюжок близьких синтаксичних конструкцій. Частини, як правило, побудовані з використанням синтаксичного паралелізму. Період надзвичайно експресивний сам по собі, незалежно від лексичного наповнення, тому автори звертаються до нього рідше, коли є необхідність у вираженні незвичайних емоцій:



  1. Нас шестеро.

Ім'я нам шістка.

Здолали істерни

І чистки.

Лиш шість.

А за вікном

Рогатий біль?…

Рогата біль?…

Рогата більшість

С. Либонь

  1. Я   зайва клавіша

У дизгармонії.

А може, Клава?

Ні, може, Моніка?

В природі   манія:

Я знову зайвий...

А може, Моніка?

А може, Моно?

А може ' мо?

А може ' но?

В. Недоступ
З розташуванням слів в тексті відповідним чином пов'язані повтори різного роду. Повторюватись у тексті можуть слова, словосполучення і навіть речення. Пов'язані з повтором стилістичні фігури поділяються в залежності від того, де саме повторюються елементи, на декілька типів. З віршованою мовою більше пов'язана анафора (єдинопочаток), епіфора (єдиний кінець рядків та кільцевий повтор рядка на початку та на кінці строфи). І в прозі, і в поезії застосовується композиційний стик   початок речення має ті ж слова, що і кінець попереднього. Повтори підкреслюють смисл слів, допомагають ритмічній організації тексту. Часто анафора починає частину синтаксичного паралелізму чи періоду. Повтори одного й того ж слова в тексті завжди викликають зацікавленість і не випадково, тому навіть якщо воно не може бути віднесеним до зазначених фігур у зв'язку з незакріпленим місцем, воно повинне відзначатись і коментуватись під час лінгвістичного аналізу.

Якщо ж повторювані слова є сполучниками, що з'єднують однорідні члени або частини речення, ми маємо справу з фігурою, яка називається багатосполучниковістю. Сполучники підкреслюють значення кожного члена, в той же час об'єднуючи їх в єдине ціле. Зворотнім явищем можна вважати бесполучниковість, т.б. зв'язок багатьох однорідних членів без допомоги сполучників,   це фігура досить рідкісна. Розглянемо деякі приклади повторів:



  1.   Це наш,   говорить дід.

  Це наш,   хлопчак за дідом вслід,   анафора

  Це наш,   дівча ступа охоче…



А. Малишко


  1. Успішна твоя єдина,

Мука твоя   єдина,   епіфора

Очі твої   одні.

В. Симоненко


  1. І любих згадували всі  

І рідні села і міста,   багатосполучниковість

І босі ноги у росі,

І юної смачні уста

О. Ірванець


  1. наше диво осяває

боголюблячі серця

писанковий і безкраїй

світ ячить з яйця   райця   безсполучниковість

вічний світ чудотворенний

все цвіте крізь кров тече

в нім пасхальний наш соборний

хрест зорить мов той ковчег

Світова світлить провісна

також бризка через край

сяє писанка мов пісня

особорюючи прісно

український

рай

О. Софієнко
Інша група стилістичних фігур пов'язана із зміною звичних для мови конструкцій.

Найрозповсюдженіша серед них   еліпс. Це свого роду неповне речення, яке допомагає письменнику зробити текст лаконічним і динамічним, передати стрімкий рух думок. Цікаво, що в одних випадках, як правило в прозі, еліптичні речення надають тексту розмовний характер, а в інших майже не знижують загальне книжне враження від нього   в першу чергу це стосується поезії.


Найчастіше в еліптичних побудовах пропускається присудок ("Зошити   на стіл!").

Також з неповнотою, але смисловою, а не граматичною, пов'язане замовчування, яке графічно звично передається за допомогою багатокрапки. Воно передає стан внутрішнього хвилювання мовця та викликану ним незакінченість думки. Про те, що не повністю сказано в тексті, читач може здогадуватись, т.б. й ця фігура являє собою можливість творчого сприйняття тексту.


Надзвичайно напружений стан або дуже зацікавлене відношення до предмета мови може проявитися у вигляді парцеляції   спеціального розподілу цілого граматично й по смислу речення на низку простих. При цьому не лише створюється експресивність, але й підкреслюється семантика кожної виділеної частини:
Тосту.

Бо так хоче Бог.

Я мушу.

Бути за двох.

І. Павлюк

Свого роду порушенням норми є риторичні питання та звертання, тому, що при використанні у розповідному тексті вони втрачають первісний смисл: питання поставлене не з метою отримати відповідь, а звертання, не адресоване співбесіднику. Ці фігури виразні, оскільки вони створюють враження діалогу, розмови автора з читачем (або героєм, або героя з читачем і т.ін.), порушуючи монологічність руху авторської мови. Вони створюють різноманітну інтонацію, змушують читача ніби відповідати авторові, погоджуючись з ним або заперечуючи, шукаючи відповідь на поставлене питання:




  • Два пришельці із космосу або, може, НАТО?

  • Курс на тополю іржаву. Тримайсь, стара хато!…

І. Драч
Наступна фігура   складна синтаксична побудова, що має безліч варіантів організації,   невласне-пряма мова. Вона займає проміжне положення між прямою та непрямою мовою та являє собою введення елементів мови героя в авторське повіствування. Такий прийом дозволяє сприймати текст відразу ніби в подвійному вигляді: ми бачимо події очима і письменника, і героя, причому їх погляди можуть в чомусь і не співпадати. Він дає нам можливість глибше зануритись у внутрішній світ персонажа, зрозуміти його почуття, відношення до оточення, причому іноді навіть в більшій мірі, ніж пряма мова: те, що письменник включає в невласне пряму мову, герой не промовляє, а тільки міг би промовити.

Ознаками цієї фігури є лексичні та граматичні елементи, характерні для розмовної мови загалом та для мови даного героя окремо. Але своєрідність та принадність невласне-прямої мови полягає у тому, що іноді її дуже важко відділити від основного тексту, її межі часто дуже розмиті та ледь вловимі:


Роздуми Рафаловича:

"Наш селянин   жебрак, слуга панський, жидівський, чий хочете. Що тут балакати про політику? Яку політику ви можете зробити з жебраками?"

І. Франко

Використання конструкцій з функціонально-стильовим забарвленням

Створюючи художній твір, письменник звертається до найрізноманітніших елементів, якими насичена мова, в тому числі й до одиниць усіх рівнів, що мають забарвлення будь-якого функціонального стилю В художній текст можуть включатися різного роду документи, фрагменти наукових праць, літературних творів, епістолярії тощо. Зазвичай письменник сам створює ці вкраплення, рідше цитує реально існуюче. Крім того, автору приходиться придумувати мову своїх героїв   людей різних професій, соціальної приналежності і т.ін. В обох випадках використовуються і синтаксичні конструкції, що мають функціонально-стильове забарвлення, під яким можна розуміти і діалектичну, професійну, фольклорну або яку-небудь ще обмеженість у використанні.

Ширше всього в художніх текстах використовують розмовні конструкції   в першу чергу для характеристики мови героїв. Майстерність письменника проявляється у тому, що ми сприймаємо репліки героїв як дійсно проголошені живими людьми, причому різними настільки, що за їх мовою можна багато дізнатись про їх звички, характери, культурний рівень і т.ін. Сама мова служить характеристикою героїв. Та безумовно, пряма мова в художньому тексті   це не зразок розмовно-побутового стилю, а тільки літературно оброблена його імітація. Простота та безпосередність цієї мови   вдавані, насправді вона продумана до подробиць. Вміло підібрана система розмовних конструкцій грає важливу роль у створенні ефекту безпосередності, непідготовленості мови. Вона в більшості характеризує ступінь вільного володіння героєм літературною мовою.

Розмовні стилістичні конструкції ми можемо зустріти і в авторській мові. Якщо їх небагато, вони експресивно виділяються на тлі загальнокнижного тексту. Якщо вони використовуються регулярно і в більшій кількості, ми можемо говорити про своєрідну стилізацію тексу під усне мовлення.

Саме явище стилізації авторської мови досить цікавє і зустрічається в літературі часто. Воно може представляти окремі фрагменти твору, а може проводитись послідовно на протязі усього тексту.

Поняття "Стилізація" за своїм змістом та обсягом доволі багатозначне, від побутового "наслідувати зовнішні, формальні риси чогось" і до наукового "переважання умовних орнаментальних форм над реалістичними."

У 19ст. стилізація утвердилася як явище літературне: стилізувати означало свідомо пристосовувати стиль своєї розповіді або до ідеального, або до функціонального взірця якогось стилю.

У 20ст. стилізація перетворюється в естетичний закон і узгоджується з певним напрямом у мистецтві. Основною проблемою стилізації є взаємини між мовою народною і літературною. На їх перетині з'являється стилізація діалектична, архаїчна, іншомовна, народнопісенна тощо:




  1. Вітер віє-повіває,

Казаночок закипає.

Ой хто в лузі   озовися!

Ой хто в полі   одкликнися!

Я. Щоголів


  1. "Грати ролю   се патріотизм. І кого тота зграя жалує?"

В. Стефаник


  1. Смирись, Микито! Скрізь ти кривди бачиш,

Які судити ти ще молодий.

За це тобі епітим'ю призначу  

Вночі поклонів сорок поклади.

І. Кочерга
Безумовно, виділення в синтаксисі елементів, характерних для інших стилів, завжди затруднюється тим, що художній текст не являє собою нейтральне тло, на якому могли б чітко виділятися чужорідні елементи.
5. Експресивність композиційно-структурних елементів тексту
Довгий час особливості композиції тексту не привертали увагу лінгвістів, а були сферою інтересів літературознавців. При цьому поза увагою дослідників залишалися досить суттєві моменти, які багато в чому визначають художні достоїнства твору, його своєрідність, а іноді і смисл. Під час аналізу композиції з літературознавчої точки зору, розглядаються, як правило, екстралінгвістичні способи вираження змісту. Та мовна структура тексту служить тій же меті, тому вона теж повинна бути предметом вивчення.

Спостереження над лінгвістичною композицією є досить цікавим. Можна говорити про композицію тексту як всього твору, так і невеликих частин, які теж мають мікрокомпозицію.

Художній текст   не являє собою набір речень, порядок яких визначений тільки реальною послідовністю подій, що описуються. Викладаючи зміст, письменник намагається знайти для його вираження ідеальну форму, т. б. по відношенню до композиції   розташувати мовні одиниці таким чином, щоб вони мали максимальну спроможність для вираження смислу та впливу на читача. Встановлено, що інтуїтивно художники приходять до такої побудови, яка визначається на людину. Поняття симетрії складне, воно проявляється в різних видах, але більш наочно в художніх текстах вона відчувається в побудовості. Ті самі або схожі слова, форми, синтаксичні конструкції, що повторюються у тексті, використовуються для створення своєрідної мовної симетрії. Повторення у тексті синонімів, антонімів, омонімів, слів, що мають однакове стилістичне забарвлення,   це явища, які й складають особливості композиції тексту. При аналізі синтаксису ми продовжуємо дослідження структури тексту.

З точки зору композиції тексту важливо, з яких речень він складається   із простих чи складних, що являє собою їх структура. Ці особливості визначають інтонаційний малюнок тексту, ступінь його експресивності й семантичної однорідності.

Синтаксичною одиницею більшою, ніж речення, є складне синтаксичне ціле (ССЦ). Під час аналізу цієї одиниці в центрі уваги знаходяться види зв'язку та смислові відношення між їх частинами. Це також елементи структури тексту, а саме ССЦ можна вважати мікротекстом. Найбільш типовими є паралельний та ланцюговий зв'язок між одиницями в складному цілому, ці ж принципи організації характерні й для текстів, що складаються з декількох ССЦ. При паралельній побудові виразність може виникати у зв'язку з тим, що встановлення відношень між окремими реченнями, не визначених прямо лексично й граматично,   справа читача, який змушений сприймати текст творчо, здогадуючись, чому автор описує об'єкти саме в такому порядку і які відношення між ними він хоче встановити. Виразність ланцюгового зв'язку може бути викликана тим, що, навпаки, відношення між явищами підкреслені, їх взаємозалежність акцентується, часто зустрічаються повтори, які самі по собі цікаві.

Для досягнення експресивності структури тексту часто використовуються стилістичні фігури, значна частина яких пов'язана з особливим розташуванням мовного матеріалу в реченні або в ССЦ. Іноді весь текст може являти собою одну стилістичну фігуру   в першу чергу період.

Особливий інтерес представляє композиція поетичного тексту. Крім різного роду стилістичних фігур, поети використовують такі прийоми, як повтор рядка. Можливості створення оригінальної, естетично впливової на читача композиції тексту в поезії невичерпні.

У прозі таких можливостей менше. Та принадність тексту теж має бути забезпечена цікавими елементами.

Продемонструємо це на прикладі:
Дівич-гора

Коло брідка є висока могила. Звуть її Дівич-гора. Жив тут пастух, і була в нього дочка-красуня. Таких уже не знайти. Де, бувало, пройде, мов сонце засяє, а промовить до вас, то аж серце зрадіє. Всі безмежно любили красуню та бажали їй щастя й долі.

Не судилася їй радість. Бо якось серед літа страшна вість-блискавиця гримнула людям: "Татари". Крик, лемент і розпач. Пастухова донька поспішила до батька в поле і потрапила в татарський аркан. Ой зрадів же поводир, як побачив красуню!

А коли захотів її обняти, та схопила ножа і пронизала груди поганцю. Остовпіло військо, на коліна впало і почало кричати:


  • Ал   ла   а  !

Збіглися люди озброєні, прибіг батько з мечем. Та застав лиш порубане доччине тіло. Поховали її в полі. Кожен кинув на могилку по грудці землиці.

Так віками, хто йшов у поле, кидав землі грудку, і виросла висока Дівич-гора.

(З кн. "Легенди та перекази")

Структура цього тексту досить цікава:



  1. Заголовок, 1-ше, 2-ге, а також два останніх речення повторюються (композиційна рамка);

  2. заголовок, 1-ше, 2-ге речення бідні, вони розкриваються у перспективі (перспективний зв'язок);

  3. останні два речення вбирають зміст і логіку попередніх, повторюють 1-ше і 2-ге, але на вищому рівні (ретроспективний зв'язок).

У тексті кілька текстових суб'єктів (могила, Дівич-гора, дівчина-красуня, люди, татари, батько-пастух, татарин-поводир), які разом з текстовими предикатами утворюють кілька мікросюжетних ліній, що переплітаються навколо головної   долі дівчини-красуні.

Розглянемо зв'язки на прикладі перших двох абзаців:

1-3 реч. ___________ ланцюговий;

4,5,6 реч. ___________ паралельний між собою стосовно 3-го;


2-ге і 6-е речення   дистантний (завдяки повтору "всі", текстового

суб'єкту 2-го класу);

7 реч. ___________ з 6-им реченням контактно;

з 3-ім реченням паралельно;

з 6-им реченням контрастним смисловим звязком;

з 8-им реченням перспективним зв'язком,

починає нову мікротему;

8 реч. ___________ з попереднім граматично ("бо"),

з наступним лише за змістом.

Ці два речення переривають основну сюжетну лінію, на мить об'єктом розповіді стає текстовий суб'єкт другого плану. У 10-му реченні знову привертається увага до основного текстового суб'єкта.

На прикладі цієї легенди показано використовується прийом дискретної побудови змісту шляхом пропуску окремих ланок (немає розповіді, як дівчину привели до татарського поводиря, як накинулись на неї, як порубали). Це надає розповіді динамізму. Увиразнює текст перспективний та ретроспективний звязки, що забезпечують плавність розгортання сюжету.

Таким чином, колектзиційно-структурні елементи можуть стати для автора прекрасним інструментарієм для створення принадного художнього тексту.
Вправи на закріплення

І. Визначте елементи поетичного синтаксису та інтонаційні фігури.



  1. Лігло костьми людей муштрованих чимало.



  1. Не прийнялися три ясени,

Тополя висохла,

Повсихали три явори,

Калина зів'яла.


  1. Орлом сизокрилим літає, ширяє,

Аж небо блакитне широкими б'є.


  1. За що кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?




  1. Свята брама одчинилась. Козака впустили, і знов брама зачинилась, навік зачинилась.




  1. І вам слава, сині гори, кригою окуті!

І вам, лицарі великі, Богом не забуті.


  1. Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, мов в раю.


  1. В піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.


  1. Ой річенько, голубонько!

Як хвилечки твої  

Пробігли дні щасливії і

Радості мої!

До тебе, рідна річечко,

Ще вернеться весна.

А молодість… не вернеться  

Не вернеться вона.
ІІ. Визначте елементи експресії та мету їх використання:


  1.   Кузня є? Агов!

  Немає.

  Де куєш?

  У лісі, в гаї.

  По ковадлу молоточком?

  Я кую лиш … голосочком.


  1.   Івашку, у вас є корова?

  Є.

  То розкажи, як вона виглядає.

  А наша корова тепер не виглядає, тато на зиму всі дірки забив дошками.


  1. Куди ж тепер… Там він. Там він, цей князь.

Сюди іде… він кинувся за мною.

О, краще смерть, ніж стрінутися з ним!…

Куди ж сховатись?…
ІІІ. Визначте комплексні образи:


  1. "Кулі ніжно співають, і в серце, і в сон назавжди".

  2. "Ще не можна… Ще… І ще… Ольга нарешті звикла до нього".

  3. "Як всяка безконечність, вона тяглася невідомо скільки. В цій безконечності Ольга чула іноді шепотіння отця Діодора, яке йшло до неї в темряві невідомо звідки".

IV. Дайте структурну характеристику уривкам:




  1. Січ уже вирувала по-весняному: посеред майдану виник базар, на якому торгували козаки хлібом, горілкою, медом, брагою, порохом, шротом. На березі уже почали будувати нові й смолити старі човни, по шляху на Кизи-Кермен улаштували перегони на конях, об'їздили лошачків. У кузні чувся веселий передзвін молотків. (П. Панч)

  2. Ти згадав давні материні розповіді про те, як у роки колективізації вона пасла людську череду,   і чомусь спершу не зміг уявити її молоденькою чередничкою із полотняною торбинкою через плече. Не міг уявити, як, босонога, біжить завертати неслухняних корів, як у гурті своїх товаришок п'є, полуднуючи, молоко з пляшки. Не міг уявити, як збирає польові квіти, сплітає вінок і в тому барвистому вінку ввечері йде до села за чередою, що ратицями збиває хмари рожевої куряви.

І тому, що не міг уявити її в такому віці, почувався так, наче в чомусь завинив перед матір'ю, наче зумисне подумки скривдив її.

(Є. Гуцало)



Розділ II. Лінгвістичний аналіз художніх текстів

Контекстуальний аналіз поезії В.Свідзинського “Чаклун”
Сюжет вірша «Чаклун» побудовано на конфлікті двох дійових осіб: чаклуна та вітру, які виявляють себе в тексті як суб'єкти мовлення. Крім того, у вірші звучить і голос автора (чи, точніше, оповідача). Отже, у творі представлено три носії свідомості, кожний з яких виступає як суб'єкт мовлення. Враховуючи цю обставину, розділимо текст на окремі фрагменти-мікротексти, які позначимо римськими цифрами.

  1. ЧАКЛУН

(1) І Наболіли деревам за довгий день,

Наболыли галони од буйного шуму:


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка