Тамара Мельник (посібник для студентів-філологів) Севастополь



Сторінка5/9
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Л. Костенко


Дієслова акцентують увагу на дії, тому текст з великим використанням дієслів стає динамічним і, як наслідок, експресивним. Інтонація такого тексту характеризується напругою, великою чіткістю, особливим ритмічним малюнком.

Надзвичайний ефект   створюються в результаті використання у великій кількості дієслівних форм-дієприкметників та дієприслівників. Вони характерні для книжної мови, тому можуть створювати враження ускладненості, певної науковості тексту. Вони можуть використовуватись і як засіб тексту офіційно-ділового характеру при стилізації або як прийом створення комічного. В той же час дієприкметники, наближуючись до прикметників, надають тексту статичності, а дієприслівники можуть вносити в текст динаміку й, зображаючи разом з дієсловами дії, дозволяють зробити текст більш лаконічним. Таким чином, дієприкметники принижують, а дієприслівники підвищують експресивність тексту. Розглянемо приклади:



  1. "Зрідка в лісі трісне суха галузка, зашерехтить чиясь хода і зразу затихне."

В. Стефаник

  1. Я тебе знаю не вивчену  

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

В. Бичко

  1. Коли вже слово, втративши свободу,

Стає рабом без імені й лиця.

І, нанизавшись на перо слівця,

Кружля покірно, примхам на догоду?!
Б. Олійник

  1. Вітряки намотували на свої крила бабине літо і час

М. Стельмах

(метафоричне "намотували" – вітряки;

  бабине літо і час має двосторонній

зв'язок)
Кількість інших частин мови у художньому тексті, як правило, менш значуща.
Стилістичні можливості використання займенників та прислівників

Займенники посідають особливе місце в системі частин мови. З одного боку, вони виконують в тексті допоміжні функції, тому їх використання визначається конкретними правилами. З іншого боку, там де є правила, можливе і їх порушення, яке призводить до експресії. Основний закон використання більшості займенників пов'язаний з особливостями їх семантики: вони не називають предмети та ознаки, а тільки вказують на них, тому в тексті займенники звично замінюють слова, що вже зустрічались, означають, що автор ще раз називає те, що вже відомо читачеві. Але така не визначеність семантики призводить до того, що письменник може конкретизувати її на свій розсуд, наповнюючи будь-яким потрібним йому змістом.

Найбільші можливості для авторського, особливо виразного, використання мають особисті, присвійні на неозначені займенники. Можна виділити два основних способи зміни семантики займенників, які передбачають таке положення займенників у тексті, коли вони називають те, що ще не було визначено за допомогою інших частин мови. При цьому в одному випадку семантика займенника конкретизується, т.б. читач за попереднім розвитком повіствування повинен зрозуміти, що він означає. Таке використання в деяких випадках можливе для займенників 3 особи. Слово "він" може означати, що мовець не хоче, або не може назвати предмет мовлення, але всім зрозуміло, що це своєрідний евфемізм Ліна Костенко у вірші "Пастораль ХХ сторіччя" досягає надзвичайної експресії саме використанням займенника "він".
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала отих матерів рідня.

А одна розродилась, і стала ушосте-мати.

І він був живий. Він умер наступного дня.
З такою ж метою можуть використовуватись в художньому тексті й неозначені займенники. Крім того, визначаються й інші способи наповнення семантики займенників як вказаних, так й інших розрядів. У кожному випадку ці слова роблять текст незвичайно виразним і допомагають поглибити його зміст. Розглянемо експресивні можливості деяких займенників і прислівників:


  1. Не забувайте, звідки ви і хто ви,

Чиїх очей лежить на вас печать.

У світі слів немає випадкових,

Хоча вони й століттями мовчать.

О. Довгий

  1. "Я дуже радий, панно Анелю, що ви…, що я вас хотів давно бачити, я давно хотів поговорити з вами на самоті."

М. Коцюбинський

  1. "Хто ця жінка, чим стривожена, звідки вона і чому не знає шляху до повітового міста?"

М. Шиян

  1. В напруженні усе моє життя.

В напруженні і мисль моя, і слово.

П. Тичина
Експресивне використання деяких граматичних форм

Граматичні форми слів, незважаючи на їх чітку упорядкованість в системі мови, можуть іноді використовуватись так, що це порушує усталену традицію, і тим самим сприяє підвищенню виразності тексту. Можливості такого їх використання досить різноманітні.

Підвищенню експресивності тексту мають форми, використані в переносному значенні точно так, як це роблять слова, які виступають не в прямих значеннях. Правда, далеко не всі форми мають такі можливості, й письменник не може за своїм бажанням змінити значення форми, його творчі знахідки не можуть виходити за межі усталених в мові вимог.

Досить часто можна зустріти в текстах використання форми однини іменника замість множини. Такі приклади іноді розглядаються як синекдоха, хоча це не зовсім логічно, оскільки ми маємо справу із зміною значення не слова, а тільки форми.

Надзвичайні можливості для взаємозаміни форм мають парадигми дієслів, це в основному форми часу і способу. Дійсно, форми будь-якого часу, а також і форми будь-якого способу можуть використовуватись у найрізноманітніших значеннях   замість основних форм, з різними модальними відтінками і т.ін. Можуть набувати переносних значень і форми особи і числа дієслів. Форми будь-якої особи можуть набувати узагальненого значення, форма 1-ої особи множини використовується замість форми однини (наприклад, "ми лікарі") тощо. Досить часто в художніх текстах зустрічається використання форми 2-ої особи однини теперішнього та майбутнього часу дієслів зі значенням узагальнення. Розглянемо подібний прийом на прикладі уривка з оповідання М. Крищака "Соколине полювання": "Я не можу собі уявити, які враження у світі можуть порівнюватись з тим, що відчуваєш на соколиному полюванні. В ньому так багато хвилюючого, таємного, важкого і прекрасного, що цих вражень не забудеш ніколи у житті."

Письменник дає нам зрозуміти, що описує не лише своє відношення до полювання, що те ж враження переживає будь-яка людина в такій ситуації,   а це значить, що предмет зображення дійсно заслуговує уваги й інтересу. Форма 2-ої особи, яка звично зустрічається в діалозі; називаючи дії співрозмовника, притягує, викликаючи асоціації з розмовою, бесідою, і підсвідомо текст перебудовується в нашій уяві: "ти відчуваєш ці враження," т.б. "я, читач, переживаю ці враження"   таким чином, читач ніби стає учасником того, що відбувається, у нього з'являються ті почуття, які називає автор.

Можливості для взаємообміну мають лише ті форми, які являються продуктом словозмінних категорій. Так, в іменника категорія числа виражається в утворенні паралельних форм однини та множини, які можуть ставати синонімічними, а категорія роду є постійною, несловозмінною, і відповідно, не дає можливості утворення форм, які могли б замінити одна одну. Прикметник не має такої форми зовсім, так як його словозмінні категорії роду, числа й відмінка не самостійні, а форми ступенів порівняння є досить ізольованими і своєрідними, щоб виступати в якості синонімів.

Підвищенню виразності тексту служать зміни будь-якої граматичної ознаки слова, які можуть привести до утворення нехарактерних для нього форм. Наприклад, неперехідне дієслово в тексті може ставати перехідним, власний іменник – загальним, та внаслідок цього здібне до утворення форм множини, невластивих для нього в мовній системі і т.ін. Досить часто в художніх текстах іменники змінюють свій лексико-граматичний розряд, абстрактні та речовинні іменники конкретизуються й утворюють форму множини.

Іноді, експресія тексту створюється на основі кількісного принципа, коли використовуються певні форми в порівняльно великій кількості в той час, коли в мовленні вони є досить незначними. Наприклад, надзвичайний ефект можуть створити велика кількість прикметників у формах ступенів порівняння. Виразним може бути й використання низки інфінітивів. Іноді своєрідність тексту заключається у широкому використанні граматично близьких слів, наприклад, дієслів одного виду, безособових дієслів, присвійних прикметників тощо.

У творах багатьох письменників можна знайти досить яскраві приклади виражального використання граматичних засобів та їх взаємодію:

1. Взаємодія трьох іменників при співвідношенні назв чоловічої і жіночої статі з відповідними родами і зневажальним вживанням середнього роду:

Юрій. Не головиха, діду, а голова.

Дід. Не знаю, як там виходить по граматиці, а по-моєму, якщо воно баба, чи то так, якщо вона жінка, то таки головиха.

В. Левада
2. Одноразові заміни в числі та особі:

"Майка засоромлено уткнулася головою в коліна матері. "Ми ще маленькі, ще підростемо,"   відповіла мати за доньку."

М. Коцюба

"Щось ми, товариш Гонтар, з курсу почали збиватись"   сказав Знаменський. Я. Баш

3. Взаємодія форми ступеня порівняння та числа:



"Очі були сіріші серед снігів, була в них сиза летючість, і душа моя полетіла за ним й скрізь них, в світи далекі, ще не знані."

П. Загребельний

Стилістично забарвлені форми слів

Ми розглянули деякі граматичні форми, які самі по собі є стилістично нейтральними і тільки в контексті, завдяки переносному значенню або особливостям використання, стають виразними. Та існують й такі форми, які вже в мові мають функціональне чи експресивне забарвлення.

В першу чергу ми маємо справу із стилістично забарвленими формами тоді, коли в парадигмі будь-якої частини мови є різні можливості для вираження одного граматичного значення, т.б. можливі варіанти однієї й тієї ж форми, один із яких є нейтральним, а інші   маркованими. Найчастіше такі форми являються формами зі зниженим розмовним забарвленням, рідше відрізняються книжним характером, але в будь-якому випадку в тексті вони виступають як експресивні.

Багата стилістично забарвленими формами парадигма іменника. У прикметників можливе забарвлення форми відмінків та ступенів порівняння, бо вони мають синтетичні та аналітичні варіанти. У дієслів більш наочно можна побачити різницю між нейтральними синтетичними та книжними аналітичними формами наказового способу. Інші категорії решти частин мови мають варіанти значно рідше.

У мові існують також стилістично забарвлені форми, що не мають нейтральних синонімів, в основному вони є наслідком зміни граматичної структури, іноді їх існування пояснюється іншими причинами. Крім того, можна говорити й про забарвлення варіантів не форм, а слів. Це перш за все паралельні варіанти іменників, співвідносні видові пари дієслів. В цілому граматичні варіанти у мові розповсюджені мало.

Стилістично забарвлені варіанти та слів виконують у художніх текстах ті ж функції, що й стилістично забарвлені слова. Так як таких форм значно менш, ніж слів, то варто розглядати обмежені у використанні діалектизми, жаргонізми, професіоналізми з точки зору стилістичного забарвлення їх форм.

Розглянемо деякі випадки використання стилістично забарвлених форм слова:


  1. Ліс зустрів мене як друга

Кленів лапами густими,

Сосни гомоном одвічним,

Срібним шемранням осик.

М. Рильський

  1. Іграй, гармоніка!

Іграй, красіво!

( може, Моніку

Зробить щасливой?)

В. Недоступ

  1. Любий рибалко, обмине свої сіті наразі,

Сядь на травку і задумайся врешті над тим,

Що не для того цей день на землі починався,

Щоб упіймати у ньому побільше рибин.

І. Лучук

  1. Уже кутя вбирається в меди,

Киплять у казані солодкі груші.

Скриплять ворота. Слово коляди. А. Малишко


  1. "В повітрі жіночі щоки, ніби температура. Вони м'які, ніби фіранки. Вони лежать на ліжках, ніби у ваннах. Стигнуть тіла хворих, ніби помідори." Ю. Тарнавський




  1. Минувши поле золоте,

До річки пісня долітає,

Де квітка-незабудь росте,

Ожина соку набирає. . Бичко
Слова, утворені морфолого-синтаксичним способом, як засіб створення експресивності тексту

У художньому тексті слова можуть використовуватись таким чином, що змінюють основне граматичне значення   приналежність до будь-якої частини мови, підвищують виразність слів та зрух в їх лексичних значеннях. Морфолого-синтаксичний спосіб утворення займає особливе положення в системі способів словотвору, тому що результат його дії може бути помітним лише в тексті. Якщо він використовується одноразово, логічно говорити не про створення нової лексичної одиниці, а про граматично своєрідне використанні слова.

Найчастіше зустрічаються випадки контекстуальної субстантивації, й це відповідає становищу, яке ми спостерігаємо в мові: найактивніше відбувається поповнення класу іменників, які з'являються для називання нових понять, предметів і т.ін. В художніх текстах письменник найчастіше має потребу в найменуваннях подібних йому понять, існуючі назви яких його з якихось причин не задовольняють.

Субстантивовані слова можуть набувати узагальненого значення, а можуть й конкретизувати свою семантику у тексті. Крім того, вони дозволяють автору досягати бажаної лаконічності, що надзвичайно важливо у віршованому тексті, тому їх використання ширше розповсюджене в поезії. Субстантивуватись можуть практично всі частини мови. Найчастіше це відбувається з прикметниками та дієприкметниками. Дуже виразними стають використані в значені іменників прислівники та дієслова, тому що вони набагато віддалені граматично від іменників, ніж імена, й таке їх використання завжди виглядають досить незвично і передбачають досить суттєві зміни в лексичному та граматичному значенні.

Часто в художніх текстах можна зустріти приклади ад'єктивації дієприкметників, хоча вони можуть і не відрізнятись особливою виразністю, так як прикметник та дієприкметник й по смислу, й граматично дуже близькі.

Інші випадки контекстуального використання морфолого-синтаксичного способу зустрічається нечасто. Утворення які стали хоча б відносно регулярними в мові, звично експресивності не мають.

Розглянемо приклади:


  1. На берег море винесло монетку,

Стара монетка, тридцять другий рік.

Бпак молодий, засмаглий і веселий

У море кинув, певно,   щоб вернутись.

Л. Костенко

  1. Є обеліски, плити і колони,

І урочисті квіти роковин.

І хто ми є? Усі усім мільйони.

І хтось комусь однісінький   один.

Л. Костенко

  1. Свій своєму лиха не мисле: як побачить на одному, то в болото тисне.

Прислів'я

  1. "Це "добре" прозвучало тепер м'яко"

І. Вільде
Вправи та завдання на закріплення:

І. Визначте морфологічні засоби експресії:



  1. Вже співають на базарі,

Й перехожі на бульварі:

Підмітайло   Траляляйло,

Листоноша   Тралялоша

І крамарка   Тралялярка

І учитель   Тралялитель,

І редактор   Траляляктор,

І бабуся   Тралялюся

Й поліцейський   Тралялейський.

Перекл. І. Малкович


  1. А журавлі летять і струнять,

Пливуть понад селом

С. Бен



  1. Я тебе знаю не вивчену  

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників в насмикану

В. Бичко


  1. "Кинув у самі пекла, де валували чорні дими з позасвіття".

П. Загребельний
5. "Били, а все-таки вчили: учили, щоб бити, били, щоб учити".

П. Мирний


ІІ. Ввизначте багатокомпонентні мовленнєві образи:

  1.   Пане меценасе, я не хочу до меценаса Головастика!

"  Вспокойся, дитинко! Ніколи я тебе не віддам на поталу головастикам." Я. Галан


  1. " А ти, Вікторе? Як входив до твоїх Європ і Америк? Якою травою? Крізь які двері? Коли я подумаю про тих, хто входив в чужу байдужість, щоб розчинитися в ній, то навіть ворогам своїм не зичу лютішої кари".

В. Коротич


  1. "Інколи, щоб здатися чи то вищою в очах оточуючих, чи то кращою, ніж є несправді, людина натягує на себе маску і йде з нею крізь життя, як Сідалковський, з посмішкою на устах. Навіть найменший на зріст й найскромніший за характером Адам Баронецький, він же Кухлик, як його прозвали у "Фіндіпоші", і той зробив у своєму прізвищі маленьке скорочення, відшліфувавши в прізвищі "Баранецький" другу літеру "а", позбивавшись її зайвини чи надмірності. Колектив негайно відплатив йому за це тим, що замість ліквідованої палички у літері "а" додав до його ім'я цілу букву "м", і тепер Адама Баронецького часто прозивали "Мадам Боронецький"

А. Чорногуз





  1. Прибіг якось до райради Тягнирядно Сава:

Хочу прізвище змінити. Ось моя заява.

Бо це в мене несучане,

Щоб воно пропало.

Я нове собі придумав: Тягниодіяло.



П. Глазовий


  1. Цього разу компаньйоном Твердохліба виявився Фантюрист.

П. Глазовий


  1. "Мій генерал сказав: "Гвардії перошкряб.

Знов сидиш і шкрябаєш." Ю. Яновський
4. Синтаксичні виражальні засоби
Майстерність митця заключається у тому, щоб не лише вправно, але й творчо використати можливості мови. Вдале використання речення уважному читачеві може дати естетичну насолоду, допомогти розкрити замисел автора, представити в деталях об'єкт зображення. Зупинимося на невеликому вірші Т.Г. Шевченка "Мені однаково, чи буду…". У цій перлині лірики головний пафос   тривога про поступове пригасання національної самосвідомості українців. Зміст останніх рядків (останнього речення) ніби замаскований. Один із дійових чинників художньої краси   у поступовій градації смислу. Поет, варіюючи тему особистої байдужості до своєї можливої майбутньої слави, так вибудовує текст, що кожний наступний момент у розвитку думки хоч певною мірою повторює попередній, містить у собі принципово нову ситуацію, яка ставить заявлений першим рядком твору смисл "мені однаково" на щораз нову емоційну висоту. У вісімнадцяти рядках (6 реченнях) поетичного тексту все "працює" на те, щоб підкреслити важливість останнього, шостого речення:
Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.
Автор може використати звичні синтаксичні конструкції в перетвореному вигляді, створюючи свого роду неологізми. Вони не заважають розумінню тексту, а навпаки, полегшують його сприймання, допомагаючи зрозуміти настрій письменника, його емоції, і несуть додатковий смисл. В таких випадках ми затрудняємося при "розборі" речення, його структура не вкладається в рамки традиційних уявлень про побудову синтаксичної одиниці. Часто такі конструкції зустрічаються в поезії, де порушення законів побудови речення може бути незначним або досить суттєвим. Необхідно завжди намагатись зрозуміти причини такого вільного звертання з граматичним ладом мови та пояснити смисл відступу від правил:
Здихайте, пси   нема пощади вам,

Нема пощади!

Жахайтесь пси,   пощади вам нема,

Нема пощади!

Тремтіть же, пси,   нема пощади вам,

Нема пощади!

Г. Тютюнник
Про типове й нетипове в побудові складних речень говорити важче. Тут вибір об'єднання простих речень в складне або їх ізольованого використання довільний. Прості речення підкреслюють ізольованість суб'єктів та дій, а складні підсилюють і визначають їх єдність. Суттєво змінюється інтонація при поєднанні простих речень у складне. Звично текст, що складається з простих чи коротких речень, більш експресивний. Він допомагає передати відчуття незв'язності явищ, настрій напруженості, схвильованості, яке може бути викликане найрізноманітнішими причинами.

Складні, великі речення роблять інтонацію плавною, спокійною, уповільненою, хоча вони можуть створювати і напругу, якщо обрані особливі, виразні способи об'єднання простих речень в складне,   але це значно рідше явище.

Як правило, текст, побудований з простих речень, справляє враження книжності, ускладненості. Незвичайно вражаюче воно, якщо використовуються складнопідрядні конструкції:
Як ударили в підбори трактористи з ланковими,

Як війнули ті дівчата спідничинами новими,

Як лягли на плечі хлопцям молоді дівочі руки,  

Вся земля затупотіла від Полтави до Прилуки.

Л. Первомайський
Складносурядні речення, напроти, тяжіють до розмовної мови:
Зеленіють жита, і любов одцвіта,

І волошки у полі синіють.

Од дихання мого тихий мак обліта,

Ніби ім'я печальне Марія…

В. Сосюра
Найбільші можливості для створення виразності мають безсполучникові речення, особливо якщо між їх частинами існують чіткі логічні відношення, які звично виражаються за допомогою сполучників, підрядних або деяких сурядних. Відсутність сполучника, який би визначив чітко тип цих відношень, з однієї сторони, посилює інтонацію, тому що нею компенсується, а з іншого   залишає простір для уяви читача, який ніби стає співавтором тексту, домислюючи чітке граматичне оформлення речення, яке могло б бути:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну.

Поглянуть іще раз на синій Дніпро,  

Там жити чи вмерти, мені все одно.

Леся Українка


  1. Експресивними є такі складні речення, в яких граматична єдність ґрунтується на логічній єдності його компонентів, а іноді й прямо вступає в протиріччя з логічною несумісністю явищ. Завжди синтаксичні об'єднання є досить сильними і цікавими засобами, за допомогою яких автор намагається пояснити зв'язки між об'єктами опису з їх діалектичним почуттям та великою складністю. Тому при лінгвістичному аналізі необхідно намагатись пояснити авторський вибір складних чи простих речень та способів зв'язку між ними.

Синтаксис художнього тексту, на відміну від інших рівнів, по суті завжди є виразним. Якщо в науковому чи офіційно-діловому тексті переважають стандартні синтаксичні моделі, то в художньому їх мало. Вся структура тексту заслуговує на увагу, бо вона підпорядкована вираженню додаткового смислу (не сформульованого прямо лексично), експресивній передачі емоцій автора або героїв.

Розглянемо цікаві синтаксичні конструкції:


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка