Тамара Мельник (посібник для студентів-філологів) Севастополь



Сторінка4/9
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Семантика слова і контекст


Існує думка, що значення слова завжди контекстуальне, т.б. будь-яке слово в тексті має унікальне, особливе значення, що викликане його використанням.

Семантичну структуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний смисл, який закріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, що являють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слово викликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення та асоціативні зв’язки найчастіше можуть змінюватися.

Ядро, як правило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділила слово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкі можливості та вибір. Безумовно, утворення нового, авторського значення на основі метафори, метонімії чи синекдохи – явище надзвичайно розповсюджене, але при цьому письменник звертається зі словом на основі готових моделей, якими і є названі тропи. Вони можуть розглядатися осібно. Ми хочемо звернути увагу на інші способи використання семантики слова.

Іноді у художньому тексті слова набувають особливого значення, яке не пов’язане з простим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всього твору або навіть всієї творчості автора. Іноді специфічне значення слова спостерігається у творчості художників, які належать до одного літературного напряму. Воно може вирости до символа, з ним можуть бути пов’язані надзвичайні, характерні тільки для цього часу, людини чи групи людей асоціації. Дослідники, наприклад, звертались до семантики слова “воли” у Панаса Мирного та Степана Руданського.

Часто значення слова дійсно є контекстуальним, т.б. виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більш не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним. Як вдається письменнику внести щось нове в семантику слова? Одним із найцікавіших способів є відродження внутрішньої форми слова. Робиться це або прямо, за допомогою пояснення походження слова, або побічно, шляхом наведення в тексті споріднених слів, котрі ніби нагадують читачеві про етимологічні зв’язки. Іноді походження слова в дійсності є не таким, яким уявляє його письменник в тексті, але це не робить використання його менш виразним.

Так Леся Українка у драматичній поемі “Бояриня” використовує слова бояриня, боярин. Вдамося до етимології кореня boj зі шведського boj, boja – то ланцюг, від якого пішло слово bojar – боярин. Той, хто був колись хазяїном ланцюга, можний цього світу. Зрозуміти ж драматурга, її задум можна лише через контекстно-лексикографічний прийом. Семантику слова бояриня слід розуміти у зв’язку з усіма видами текстової інформації:

бояриня


сановита дама, дружина боярина, члена Московської думи


безправна

бездіяльна

чужа


Одним із показників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичні сполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність (можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звично не помічає порушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хоча іноді залишається прямим і в той же час змінюється.

Панас Мирний у романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” використовує словосполучення спинкове панство. Прикметник (епітет) використано за аналогією до означень спинкова щетина, спинкове сало, які широко побутували в народі: і щетина, і сало із спини кабана вважалися найкращими. Отже, і панство найкраще... з чітким асоціативним зв’язком із загальнолюдською жирною худобою, з Шевченківськими рядками:



Оцей годований кабан?


Оце ледащо! Щирий пан...
Контекстуальне значення слова може аналізуватись в різний спосіб, але без урахування національно-культурного мовного компонента опрацювання буде неповним і недостатні.

Розгляд контекстуальної семантики має здійснюватися і з позицій поетики як такої, і відповідно до завдань і цілей лінгвістичного аналізу. При цьому він не може проводитись поза суцільними тектами. Розгляд потребує не ізольованої характеристики кожної мовної одиниці, а суцільного розгляду засобів і прийомів з тим, щоб можна було побачити контекстуальну семантику як системне явище. Слід осмислювати етнологічні чинники, взаємозалежність змістових категорій і традиційних форм, встановлювати співвідношення між світоглядною позицією автора і народним світосприйманням.

У всіх випадках створення контекстуального значення проявляється майстерне володіння письменника словом, уважне, вдумливе ставлення до мови, вміння віртуозно володіти матеріалом, створюючи нове на базі відомого.

3. Морфологічні емотиви

Морфологічний рівень мови надає письменникам значно менше можливостей для створення експресії, ніж лексика та синтаксис, що пов'язане з невеликою різноманітністю морфологічних способів вираження подібного змісту. Але й цей рівень може бути цікаво й творчо використаний майстром слова. Оскільки не можна виділити особливого словотворчого рівня мови, зупинимося на прийомах, пов'язаних з морфемною структурою слова.


Словотвір і склад слова
Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі, не дивлячись на уже використання в тексті. Такі слова називають авторськими неологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:

1) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми; 2) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури. В будь-якому випадку авторські утворення надзвичайно експресивні, тому що вони легко звертають на себе увагу читача й викликають у нього емоції здивування і задоволення від вдалої знахідки, змушують більш уважно вдивлятися в текст й краще розуміти його смисл   і безпосереднє значення названого й відношення до нього письменника. Присутність або відсутність оказіоналізмів, вибір моделей для їх створення визначаються особливостями стилю автора, літературними традиціями часу створення тексту та іншими факторами.

Часто неологізми з'являються в поетичних творах, де не розкривається не їх значення, ні причини, що спонукали автора до їх створення. Аналіз оказіоналізмів   справа надзвичайно складна. Адже не завжди можна встановити причини, що змусили автора до їх утворення, а також визначити морфемний склад і модель, за якою вони створені. Адже розуміння процесу створення слова допомагають нам з'ясувати семантичну і стилістичну інформацію.


  1. В давній золотій печалі

Лебедіють небеса.

Д. Павличко


  1. Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

В. Сосюра


  1. Весна! Весна! Яка блакить!

Який кругом прозор!

Садками ходить бруньккоцвіт,

А в небі злотозор.

П. Тичина
Творення авторських неологізмів   це не єдиний спосіб експресивного використання словотворчих елементів. Цікавий ефект може виникнути при використанні у невеликому контексті декількох слів з однаковими морфемами. Зіткнення споріднених слів посилює значення того, що виражається в загальній частині. Так само декілька слів з однаковими префіксами або суфіксами мимохіть звертають читача на афікси, тим самим підкреслюється його значення чи стилістичне забарвлення.

Морфема відрізняється від слова тим, що не може бути використана ізольовано, являючись самостійною частиною речення. В художніх текстах ми зустрічаємо приклади використання службової морфеми в якості слова з особливим значенням або просто виділенням від слова морфеми, що набуває самостійного наголосу, який посилює її значення, хоча й не виділяє ще в самостійне слово.

Словотвір дає письменнику великі можливості для творчого використання його ресурсів. Часто в текстах можна зустріти слова, що утворені лексико-семантичним або морфолого-синтаксичним способом. З лексико-семантичним способом ми зустрічаємося, коли говоримо про слова в індивідуально авторському чи контекстуальному значенні. Але ці "нові" слова часто не можуть бути відтворені без контексту, тому питання про появи таким чином нової лексичної одиниці є досить суперечливим. Морфолого-синтаксичний спосіб   це отримання словом нового граматичного значення, яке також існує лише в контексті, якщо це продукт творчості письменника. Розглянемо деякі приклади:

1. "Щученята, щупаченята, щупачки, щупелята   це таке собі   дріб'язок". О. Вишня

(порушення норми в результаті творення, слова різних типів)


2. "Княжий замок очив навколо своїми бійницями" В. Харчук

(індивідуально-авторський неологізм, слово висите метафорично)


3. "Захеканий, я зупинився посеред біло-рожево-блакитного дня"

М. Стельмах

(оказіоналізм і словотворення)


4. "Слово "творчість" редактор викреслював навіть у статтях, де йшлося про Толстого або Шолохова. Натомість вписував слово "доробок", яке чомусь причарувало його: чи то своїм лаконізмом, чи то звучанням, нагадуючи щось камене-дробаркове, бульдозеряче-екскаваторне, грюкітливо-брязкітливе". П. Загребельний

(комплексний образ: суб'єктивне сприйняття слова "творчість", а потім і синоніма до нього "доробок" заключається низкою індивідуально-авторських неологізмів)


5. "Ого! Оце біжу зараз до Шептунівського   навантажуюсь плітками, тоді до Брехенчука   навантажуюсь чутками, а тоді до самого Шушукала…".   "В нього ж що?".   "В нього? Цссс. В нього секретна організація…. В нього найновіша організація   ВОША".   "Що-о-о?".   "Кажу   ВОША".   "Що ж воно означає?".   ВОША   це Всеукраїнське об'єднання шептунів-активістів." В.Чечвянський

(синонімічні власні назви   авторські неологізми, побудовані на етимологізації внутрішньої форми слів, абревіатура виступає ще й омонімом).


Співвідношення частин мови в тексті

Співвідношення частин мови в тексті визначається багатьма факторами. Воно залежить в першу чергу від приналежності до одного з типів мови   розповіді, опису, роздуму, а також від загальної стилістичної орієнтації твору (чи його частини). Безумовно, воно пов'язане з змістом тексту. В ньому відтворюються особливості індивідуального стилю митця. Автор може використовувати в якості особливого засобу виразності будь-яку частину мови дуже широко. В залежності від того, яка частина мови ним обирається, текст набуває відповідних експресивних та смислових відтінків. Тому питання співвідношення частин мови в тексті є надзвичайно цікавим при аналізі тексту.

Найбільш нейтральною одиницею в стилістичному відношенні є іменник, так як він називає предмет зображення й служить ніби основою для побудови тексту. Як правило, іменники складають біля 40% усіх слів. В той же час велика кількість іменників може створювати певні ефекти, наприклад, деталізувати виклад з різною метою. Розглянемо емоційно-експресивні якості іменників в поезіях М. Братана:

1. Назви явищ природи: дощ, сніг, злива, повінь, блискавка, сонце, місяць, небо, зорі, вітер, ніч, день, ранок, весна, зима, осінь, літо, грім, листопад тощо.



Дощ уночі підкрався до вікна,

Постукав раз і два, постукав тричі.

І серце дивне спокою не зна:

Це хто ж мене, це хто в негоду кличе?
2. Назви рослин і тварин: слон, равлик, акація, яблуня, айстра, м'ята, барвінок, ковила, троянда, чайка, голуби, береза, ялинки, тополя, явір, любисток, їжачок...

В зоопарку вийшов слон  

І побрів на стадіон.

Буде грати, як охота,  

Захищатиме ворота.
3. Назви людей за їх родинними стосунками: чоловік, жінка, мати, батько, син, донька…

"… Синочку мій… Та звідки ж виглядати?"

"… Не плачте, мамо, я до вас прийду,

Ще ви свого обнімите солдата,

І вкупі ми збідуємо біду."
4. Назви різних органів тіла: голова, чоло, губи, плечі, обличчя, очі, серце… :

Невже меженний час її настав

І голубінь очей не заясниться?

"Хлоп'яточка, прошу вас, зупиніться,"  

Затрепетали спалені вуста.
5. Назви приміщень та їх частини: вікно, поріг, хата, будинок, двері:

Вікон привітних у місті без ліку,

Чом же зваблює, кличе одно?

Тільки твоє серед тисячі вікон,

Тільки твоє таємниче вікно.

6. Назви засобів пересування: автомобіль, автобус, поїзд:



От і поїзд підійшов, заполонює тиша.

Сумовитий вокзал, де прощалися ми.

Пам'ятай і люби, як любилось давніше

Наше літо візьми в холодини зими.

7. Назви основних почуттів людини, її психічного стану: радість, печаль, біль, страх, журба, кохання, марення, сум, любов, сон, туга, біда, неспокій, розпач, бентега.



Радість недопита, не вернути літа,

Та не час поклони бить журбі.

Квіточка тендітна, квіточка блакитна,

Я сьогодні кланяюсь тобі.
8. Слова, зв'язані з загальновідомими поняттями культури і мистецтва: музика, книга, кіно, папір…

Забуте ожило, немов кіно німе,

Крізь сон мені прийшло у барвах і у звуках.


  1. Назви ряду абстрактних понять: життя, каяття, воля, свобода, уява, доля…

І яка у кого доля,

У поході не зважай.

Стане житом серед поля,

Хто поліг за рідний край.
10. Назви дій і станів, місця, часу, простору: ходити, їхати, бігти, тут, сьогодні, завтра, далеко, близько…

То ж сьогодні, як брат,

Наче друг незрадливий,

Наслуха листопад

Недоспівані співи.
Більш виразними є прикметники та дієслова. Прикметники допомагають зосередити увагу читача на ознаках предмета. Текст з великою кількістю прикметників звично носить книжний характер, відрізняється великою емоційністю, тому що прикметники часто називають ознаку не об'єктивно, а суб'єктивно, т.б. виражаючи ставлення до неї автора чи героя; серед них багато таких, які є епітетами. Велика кількість прикметників створює надзвичайний емоційний малюнок тексту   як правило, плавний, спокійний. Широке використання прикметників було характерне для літератури XVIII ст, коли в тексті іменники супроводжували розкішними рядами ознак, не скільки розкриваючих суть предмета, скільки створюючі відповідний ефект вишуканості стилю. У ХІХ та ХХ ст. письменники стають більш строгими до добору прикметників й їх надмір у текстах зменшується. Розглянемо приклади:


  1. В кострі був зложений сухенький очерет,

Як порох був уже палкенький,

Його й держали на підпал.

І. Котляревський


  1. Плач же, серце, плачте, очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри почули.

Т. Шевченко


  1. "Папір, на мою думку, загрубий."

Л. Українка


  1. "… Він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських ведмедів, яких їхав полювати."

І. Франко


  1. Він темними байраками пішов

Кріпацьким дітям викладать латину.

Д. Павличко


  1. В одному найславетніших соборів

Ворота царські вразили мене.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка