«Святитель Петро Могила. Дорогою Реформ»



Скачати 52.63 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір52.63 Kb.
«Святитель Петро Могила. Дорогою Реформ».
Рік 1642… 14-го вересня Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила під’їжджав з дитинства відомою йому дорогою до міста Ясси – столиці Молдавського князівства де він не був майже тридцять років! Свого часу матір Петра Могили семигородська княжна Маргарет перебралася до Речі Посполитої на українські землі, під опіку своїх родичів, князів. І оскільки молдавські господарі Могили були православними і давніми меценатами Львівського Успенського братства, то княгиня Маргарет віддала юного Петра навчатися саме до Львівської братської школи.

Братства створювалися тоді по всій Україні, щоб обстоювати православну віру, але часто вони не могли порозумітися між собою, діяли неорганізовано, нерідко всупереч одне одному. Особливо чітко це стало зрозуміло Петру Могилі за кордоном, де він здобував подальшу університетську освіту. Хоч після вороття в Україну на нього чекала зовсім не богословська кар’єра. Перше лицарське хрещення вогнем та мечем Могила здобув обороняючи і Європу і своє Молдавське князівство у бою з турками під Яссами. А пізніше була ще знаменита Хотинська битва, яка закінчилася перемогою польсько-козацького війська.



Шукаючи миру у своїй душі княжич Петро Могила, у 1622 році усамітнюється в одному із скитів Києво-Печерської Лаври, який знаходився на території сучасного села Михайлівка-Рубежівка, що під Києвом, яке у часи Могили належало його родині. Петро часто наїздить до Києво-Печерської Лаври, де спілкується з Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким. Поступово претендент на молдавський княжий престол усе більше переймається справами Української православної Церкви, що зазнала утисків після запровадження Берестейської унії у 1596 році. Могила розуміє, що в злагодженій дії православних братств і Церкви, у розвиткові церковної освіти лежить шлях до процвітання і віри і українського суспільства. У 1625 році Петро Могила приймає чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі. А у грудні 1627 його обирають архімандритом Києво-Печерської Лаври. У такому молодому віці, 30 років, обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Вочевидь, цьому посприяла підтримка Іова Борецького та впливових православних шляхетських сімей. Не менш важливим для вищих ієрархів Української православної Церкви у прийнятті цього рішення була ревність молодого ченця Петра у монастирському житті та знатність його походження. 1628 року польський король Сигизмунд ІІІ затвердив Могилу на цій посаді. Петро Могила відразу почав згуртовувати довкола себе освічених людей. Активно сприяв розвиткові друкарні. У 1629 році видав «Літургіаргіон». Українською він називався «Служебник». У ньому Могила широко послуговуючись грецькими джерелами, роз'яснював догматичні та обрядові особливості православної літургії. У тому ж 1629 році помісним собором Православної Церкви «Служебник» був проголошений обов’язковим для кожного священика в Україні, Білорусі, Молдові і Московії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка понад двісті років не втрачала свого значення. Архімандрит Могила підпорядкував лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь. За свої кошти побудував шпиталь для жебраків і щороку виряджав здібних молодих людей за кордон на навчання. А у 1631 році на території Києво-Печерської Лаври він відкрив першу школу. Проте шкільні реформи не йшли просто. Спочатку печерсько-лаврські іноки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему. Потім Київське братство та козацтво порушили питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу. І лаврську школу, об'єднану в 1632 з братською, було перетворено на Києво-Могилянський колегіум і проголошено правонаступником Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. У творі невідомого автора початку ХІХ століття «Історія Русів» з цього приводу написано:
«Гетьман Сагайдачний спорудив Братський Київський монастир на Подолі, під розпорядженням того ж наказного гетьмана Петра Жицького, яко в архітектурі тямущого. Надав тому монастиреві заможні села і поновив у ньому за допомогою митрополита Київський Петра Могили стародавню Київську Академію, засновану з часів останнього хрещення Русі, але від нашестя на Русь Татар приховану по різних монастирях і печерах».
Викладання у Могилянському колегіумі велося руською, латиною та польською мовами, і створювався він за зразком провідних шкіл того часу – єзуїтських колегіумів. Студенти, крім мов, вивчали богослов’я та світські науки. Усього в ньому навчалося понад сто учнів. Серед його випускників були представники духовної еліти України, Білорусі, Московії та інших слов’янських країв. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати такі школи, які б відповідали потребам часу і не поступалися європейським навчальним закладам, не лише в Києві, а й по всій Україні.
- Standul! Сine şi undesă meargă! (Стій! Хто і куди їдемо!)

- Його Високопреосвященство, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі! Екзарх Константинопольського патріарха! У справах Церкви Православної!

- Binecuvântează Eminenţă! (Благословіть, Ваше Високопреосвященство!)
У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. Козаки терміново скликали Велику козацьку Раду, яка вибрала делегацію на елекційний сейм Речі Посполитої і висунула вимоги стосовно привілеїв реєстрового козацтва й відновлення прав Православної Церкви.

Підтриманий козаками, Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Кописького та всього православного духовенства. Козацька делегація і архімандрит Києво-Печерський Петро Могила проголосували на елекційному сеймі за королевича Владислава, у обмін на його гарантії щодо православних. Король Владислав обіцянки дотримався і видав, всупереч позиції польських магнатів у сеймі, так звані «Статті про заспокоєння руського народу», де було узаконено існування на теренах України двох українських митрополій – православної і греко-католицької і дозволявся вільний перехід із однієї юрисдикції в іншу.

Козаки були не лише охороною Петра Могили, це та оружна сила, яка у важкі часи, не шкодуючи свого життя, завжди ставала на оборону Православної віри. Тоді на сеймі у Варшаві Петро Могила дякував Владиславу за «розумне і справедливе рішення», а за його спиною стояли вони – козаки. І саме вони разом із православним духовенством в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського, як людину престарілу й хворобливу. Тоді ж, у Варшаві, Митрополитом Київським, Галицьким і усієї Русі було затверджено молдавського княжича і Архімандрита Києво-Печерської Лаври Петра Могилу. А невдовзі було отримане благословення і патріарха Контантинопольського. Причому патріарх надавав новому митрополиту звання Екзарха Святого Константинопольського престолу.

Щоб втішити релігійні суперечки в самій Українській Православній Церкві, чітко викласти основи віри у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, який затвердив план дій із впорядкування богослужбової практики. Адже увесь православний люд і Церква мали дотримуватися єдиної чинопослідовності Таїнств та обрядів. Для цього, зокрема, було заплановано підготувати нове видання «Требника».

А зараз він везе до Ясс плід десятилітніх своїх з соратниками трудів – «Православне сповідання віри». І Помісний Собор представників Грецької, Української, Молдовської та Московської православних Церков затвердить цю працю, яка лягла в основу єдиного для всіх православних катехізису, невдовзі перекладеного різними мовами, у тому числі і латиною.

Помер Петро Могила, часи непересічної діяльності якого недарма називають «Могилянською добою», 1 січня 1647 року, коли йому виповнилося лише п’ятдесят. За кілька місяців до смерті побачив світ його «Требник», який впродовж століть слугував православному духовенству всієї України, а згодом – і Російської імперії. Похований митрополит Петро у Головному Соборному храмі Успенської Києво-Печерської Лаври.



У 1996 році, враховуючи визначний внесок у розвиток українського та світового православ’я Петра Могилу майже одночасно канонізували три найкрупніші Українські Православні Церкви. Згодом, він був канонізований усіма 15-ма взаємовизнаними помісними Православними Церквами.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка