ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2013 року м. Київ Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
заступника Голови Верховного Суду України –
секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів :
Глоса Л.Ф.,
Гошовської Т.В.,
Гриціва М.І.,
Заголдного В.В.,
Канигіної Г.В.,
Кліменко М.Р.,
Ковтюк Є.І.,
Короткевича М.Є.,
Кузьменко О.Т.,
Пивовара В.Ф., Пошви Б.М.,
Таран Т.С.,
Школярова В.Ф., за участю
начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку
та Верховним Судом України Курапова М.В, –
розглянувшиувідкритомусудовомузасіданнізаявузасудженогоОСОБА _1пропереглядухваликолегіїсуддівСудовоїпалатиукримінальнихсправахВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 11 жовтня 2012 рокущодонього,
установила:
вирокомЛисичанськогоміськогосудуЛуганськоїобластівід 21 жовтня 2011 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1рокународження, громадянинаУкраїни, такого, щозгіднозістаттею 89 Кримінального кодексуУкраїни (далі – КК) не має судимості, засудженозачастиноюдругою статті15 ічастиноюпершою статті115ККдопозбавленняволінастроксімроків.
ОСОБА_1визнановинуватимутому, що він 17 квітня 2010 рокуприблизноо 21-йгодині, перебуваючиустаніалкогольногосп’яніння, уАДРЕСА_1 кухонним ножем, яким різав продукти, під час сварки зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 завдав їй одного удару в грудну клітку,спричинивши проникаючуколото-різануранулівоїполовинигрудноїклітки, яказа ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння належитьдотяжкихтілеснихушкоджень.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_1 як замах на вбивство, вказавши, щозлочиннебулозакінченозпричин, якінезалежаливідйого волі, оскількипотерпілубулогоспіталізованодолікарні, деїйсвоєчаснонаданокваліфікованумедичнудопомогу.
АпеляційнийсудЛуганськоїобластіухвалою від 27 січня 2012 рокувирокщодоОСОБА_1 залишив беззміни.
КолегіясуддівСудовоїпалатиукримінальнихсправахВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправухвалою від 11 жовтня 2012 рокусудовірішеннящодо ОСОБА_1 залишила беззміни.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України засуджений ОСОБА_1 просить переглянутиухвалуколегіїсуддівСудовоїпалатиукримінальнихсправахВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 11 жовтня 2012 року,перекваліфікуватийогодіїзчастинидругої статті 15 ічастинипершої статті 115 начастинупершу статті 121 ККтапризначитийомузацимзакономпокаранняіззастосуваннямположеньстатті 69 КК (узв’язкузізменшеннямобсягуобвинуваченнятанаявністюкількохобставин, щопом’якшуютьпокарання). Він стверджує, що суд неправильно розцінив фактичні обставини інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння і помилково витлумачив матеріальний закон щодо можливості скоєння замаху на вбивство з непрямим умислом. На його думку, таке рішення касаційного суду відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, в яких подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше – як умисне тяжке тілесне ушкодження.
На підтвердження того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, посилається на правові висновки ухваликолегіїсуддівСудовоїпалатиукримінальнихсправахВерховногоСудуУкраїнивід 8 лютого 2005 рокущодоБ., якоювирокХмельницькогоміськогосудувід2 березня2004 рокутаухвалуапеляційногосудуХмельницькоїобластівід 20 квітня 2004 рокузмінено, перекваліфікованодіїзасудженогозчастинидругої статті 15 ічастинипершої статті 115 начастинупершу статті 121 КК, а також ухваликолегіїсуддівСудовоїпалатиукримінальнихсправахВерховногоСудуУкраїнивід 19 серпня 2009 рокущодоП., якоювирокапеляційногосудуПолтавськоїобластівід 11 травня 2010 рокузмінено іперекваліфікованойогодіїзчастинидругої статті 15 іпункту 13 частинидругоїстатті 115 ККначастинупершустатті 121 КК.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який вважає, що заяву слід задовольнити частково, скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ОСОБА_1 та направити справу на новий касаційний розгляд, перевірила матеріали справи і викладені в заяві доводи, обговорила висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України і дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд України виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.
Судова палата вважає, що інкриміновані ОСОБА_1 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про які йдеться у наданих для порівняння судових рішеннях як за об’єктивною стороною – посягання на здоров’я особи, завдання їй одиничного удару предметом, що придатний заподіяти значної шкоди здоров’ю, локалізація ушкодження в життєво важливій ділянці тіла, так і за психічним ставленням винних до вчинюваної дії та її наслідків.
Відповідно до частини першої статті 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з частиною другою статті 24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з’ясування змісту і спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»).
У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що ОСОБА_1 перебував із потерпілою у фактичних шлюбних стосунках, між ними не було неприязні, конфлікт виник спонтанно, на побутовому ґрунті, кухонний ніж опинився в його руках випадково, удар був одиничний і завданий неприцільно, поранення не зачепило внутрішніх органів. Одразу ж після завдання цього удару ОСОБА_1 вжив усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілої шкідливих наслідків: викликав швидку медичну допомогу, допоміг медикам доставити потерпілу до лікарні, забезпечив оплату необхідних медикаментів. Після цього ОСОБА_1 з’явився із зізнанням та покаявся у вчиненому.
Касаційний суд, оцінюючи сукупність зазначених фактичних обставин, погодився не лише з кримінально-правовою оцінкою їх як замаху на умисне вбивство, але й з висновками судів нижчих ланок про те, що ОСОБА_1, можливо, інебажав, алесвідомодопускав, що такі дії можуть призвести досмертіпотерпілої, тобто про те, що замах на умисне вбивство можна вчинити з непрямим умислом. Водночас така позиція суду касаційної інстанції суперечить точному змісту статей 15 та 115 КК.
За схожих обставин подібні суспільно небезпечні діяння отримали іншу кримінально-правову оцінку касаційного суду.
У судових рішеннях, що надані для порівняння,упершій справі засудженийБ. завдавпотерпіломуодногоударуножемулівуполовинугрудноїклітки, заподіявшийомутяжкітілесніушкодження, авдругій справі засудженийП. завдавпотерпіломуударубитоюпоголові, такожзаподіявшийомутяжкітілесніушкодження.В обох випадках судкасаційноїінстанціїперекваліфікувавдіяннякожногоіззасудженихіззамахунавбивствоначастинупершустатті 121 КК – умиснетяжкетілеснеушкодження, оскількиупершій справі суд, виклавшиознакинепрямогоумислу, помилкововизнавпідсудноговинуватимувчиненнізамахунавбивство, аудругійсправіненавівдоказівтого, щопідсуднийбажавнастаннядляпотерпілогонаслідківсамеувидісмерті.
Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваних рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
У зв’язку з цим рішення касаційного суду стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд, оскільки Верховний Суд України процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, встановивши помилковість висновків суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України та статтями 40020, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
постановила:
заяву засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. Головуючий А.І. Редька