«сучасні досягнення внутрішньої медицини», «сучасні досягнення в хірургії»



Сторінка3/42
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42
Главацький О.М., аспірант

Науковий керівник – д.м.н, доцент Березін О.Є.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра внутрішніх хвороб-2

Метою дослідження було вивчення зміни показників варіабельності серцевого ритму (ВСР) у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) у поєднанні з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу в динаміці лікування кандесартаном. Для цього було досліджено 20 хворих (11 жінок та 9 чоловіків) на ГХ з I-III ступенем артеріальної гіпертензії (АГ) у поєднанні з ЦД 2-го типу в стані суб- та декомпенсації середнього віку 53,5±3,7 років, з середньою тривалістю АГ 7,9±1,88 років і ЦД 9,2±1,75 років, які склали основну групу. Контрольну групу склали 22 практично здорові особи, співставимих за статтю і віком з основною групою. Всім досліджуваним проводилось добове комбіноване моніторування артеріального тиску та електрокардіограми (ДКМАТ та ЕКГ) апаратом “Meditech Cardiotens” (Угорщина) з послідуючим аналізом добового профілю артеріального тиску та абсолютних значень середньодобових часових показників ВСР за допомогою програми “Medibase” та порівнянням цих показників між групами. Після цього хворим призначався кандесартан в дозі 8 мг на добу з послідуючою титрацією дози з метою отримання адекватного гіпотензивного ефекту на строк 3-и місяці. По закінченню терапії усім хворим повторно проводилось ДКМАТ та ЕКГ з визначенням вищезазначених показників і порівнянням їх з вихідними даними. У результаті дослідження було з’ясовано, що в основної групі достовірно нижчими в порівнянні зі здоровими оказалися VLF на 52,7%, LF на 41,8%,TP на 55,8%, SDNN на 42,5%, pNN50 на 42,1%, rMSSD на 65,9%, SDANN на 71,4% (p<0,05 в усіх випадках). Після проведеного лікування було з’ясовано, що на фоні адекватного гіпотензивного ефекту кандесартану в основної групі достовірно підвисилися слідуючи показники: TP на 26,3%, SDNN на 35,6% (p<0,05 в обох випадках). На підставі вищевказаних результатів можна зробити слідуючи висновки. У досліджуваних основної групи виявлені істотні порушення параметрів ВСР у порівнянні з контрольною групою, що характеризуються достовірним зниженням показників VLF, LF, TP, SDNN, pNN50, rMSSD, SDANN. Дані зміни свідчать про те, що у пацієнтів на ГХ у поєднанні з ЦД 2 типу спостерігається виражене зниження як симпатичних, так і парасимпатичних впливів на серцеву діяльність. Під впливом терапії кандесартаном достовірно зростають показники, які характеризують сумарний ефект вегетативної регуляції без суттєвої зміни балансу показників, які відповідають за симпатичні та парасимпатичні впливи, які склались у пацієнтів внаслідок супутньої патології. Механізм цих змін ВСР в процесі лікування кандесартаном до кінця не ясний, тому потрібно проводить подальше дослідження.


ОСОБЕННОСТИ ПАТОЛОГИИ ОРГАНОВ ДЫХАНИЯ У ВИЧ-ИНФИЦИРОВАННЫХ

Кравченко К.О., Белослудцев А.Д., студ. 5-го курса

Научный руководитель – доцент, к.м.н. Киреева Т. В.

Днепропетровская государственная медицинская академия,

кафедра факультетской терапии и эндокринологии

Количество больных, инфицированных вирусом иммунодефицита человека (ВИЧ) на Украине превышает полмиллиона. На сегодня в центре ВИЧ в г. Днепропетровске состоит на учете 200 тыс. ВИЧ-инфицированных. В 70% случаев легкие и дыхательные пути ВИЧ-инфицированных поражаются условно-патогенными микроорганизмами и опухолями.

Цель работы - изучить особенности течения пневмоний у ВИЧ-инфицированных, умерших в лечебных учреждениях города от острой дыхательной недостаточности.

Материалы и методы изучения: ретроспективный анализ историй болезни и амбулаторных карт ВИЧ-инфицированных, умерших за 2006 год в отделении реанимации 16 городской больницы, анализ клинико-лабораторных данных, анализ морфологических изменений легких.

Результат: в ходе изучения было обнаружено, что особенность клиники и течения пневмонии у ВИЧ-инфицированных заключается в преобладании синдрома острой дыхательной недостаточности со снижением сатурации крови кислородом меньше 90% на фоне неясно выраженной клинической симптоматики, двухсторонний, диссеминированный характер течения, что не характерно для пневмонии, вызванной обычной микрофлорой. При анализе историй болезни и патанатомических результатов выявлено несовпадение яркой рентгенкартины и скудных аускультативных признаков, обнаружены характерные морфологические изменения легких в виде интерстициальнго поражения легких (70 % случаев – изменения при пневмоцистной и цитомегаловирусной пневмонии). Отсутствие информации на первом этапе (при жизни больного) о наличии ВИЧ обусловливает неадекватность назначенной антибиотикотерапии.

Вывод: особенностями клинического течения пневмонии у ВИЧ-инфицированных являются: особо тяжелый, двухсторонний, интерстициальный характер течения, неэффективность традиционной антибиотикотерапии, сложность диагностики. При наличии таких клинических и рентгенологических признаков, настороженность врача должна быть направлена на поиск иммунодефицитного состояния и обязательного проведения обследования такого больного на наличие ВИЧ-инфекции.


ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ТУБЕРКУЛЬОЗУ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Канарський О.А., магістрант

Науковий керівник - д .м. н. , проф. Мельник В.П.

Медичний інститут УАНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити особливості клінічного перебігу туберкульозу у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ ).

Матеріали та методи дослідження. Для вивчення особливостей клінічного перебігу туберкульозу у хворих на ХОЗЛ проаналізовано 60 хворих з діагнозом вперше діагностований туберкульоз легень у поєднанні з ХОЗЛ.

Результати дослідження. Проаналізовані результати клінічного спостереження у 60 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень у поєднанні з ХОЗЛ, з яких клінічно 40 хворих мали в анамнезі кашель (звичайно являється першим симптомом; спочатку інколи, потім постійно; частіше турбує вдень; в деяких випадках може бути відсутній); 30 хворих - задишку ( 20% прогресуючу-посилюється поступово впродовж років; 30% персистуючу-турбує хворого щоденно; виникає чи погіршується при фізичному навантаженні, що спричиняє його погану переносимість; в подальшому виникає в спокої і значно обмежує життєдіяльність; посилюється під час респіраторних інфекцій; може визначатися хворим як необхідність додаткового зусилля при диханні, дихальний дискомфорт, стиснення грудної клітки, часте дихання), майже у всіх хворих було виділення харкотиння (слизове, його мало і воно важко виділяється після тривалого кашлю). Інтоксикаційний синдром (40 хворих) характеризується підвищенням (але не завжди) температури тіла до субфебрильних величин, пітливістю (особливо вночі), головним болем, зниженням працездатності.

Дуже важливу роль у клінічному перебігу туберкульозу у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень має місце етіологічний чинник захворювання та системні порушення в організмі.

Висновки.

Приєднання до туберкульозу легень ХОЗЛ значно ускладнює перебіг захворювання.

Основними клінічними симптомами перебігу туберкульозу у хворих на ХОЗЛ є : кашель, задишка, виділення харкотиння, інтоксикаційний синдром.

В Україні розповсюдженість цієї патології продовжує невпинно зростати. Ця ”подвійна” хвороба призводить до високої тимчасової та стійкої втрати працездатності, вона вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.
АТИПОВІ МІКОБАКТЕРІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ - МОЖЛИВІ ЕТІОПАТОГЕНИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

ЛЕГЕНЬ У ЛЮДЕЙ

Грицай Л. М., магістрант; Карнаухова М. М., лікар-бактеріолог

Науковий керівни - д.м.н., проф. Панасюк О. В.

Медичний інститут УАНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Вивчити частоту нетипових штамів мікобактерій туберкульозу (МБТ), що можуть бути етіопатогеном туберкульозу легень.

Матеріали та методи дослідження. Для вивчення нетипових штамів МБТ проаналізовані 100 культур МБТ на твердому живильному середовищі Левенштейна-Єнсена, отримані від 100 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень з бактеріовиділенням.

Результати дослідження. Проаналізовані результати бактеріологічного дослідження харкотиння у 100 хворих на туберкульоз легень, у яких бактеріоскопічно виявлені кислотостійкі бактерії. Послідуюче тестування дозволило виявити у 85% М. tuberculosis, у 5% - М. bovis, а у 10% хворих збудник туберкульозу був не ідентифікований. Таким чином, він міг відноситись до мало розповсюдженого штаму М. africanum, або атипових штамів.

Серед 100 хворих на туберкульоз легень з бактеріовиділенням, у 20 - туберкульоз був асоційований із СНІДом. Аналіз культурального дослідження у останніх 20 хворих показав, що серед них типові патогенні штами мали місце у 12 (60%) хворих, а у 8 (40%) - це були не ідентифіковані МБТ, вони не належали до М. tuberculosis і М. bovis, а відносились до інших типів, в тому числі можливо і до умовно-патогенних, адже відомо, що до 20% - етіопатогеном при ВІЛ/СНІД-асоційованому туберкульозі може бути М. avium. Місце і роль останнього в епідемічній ситуації по туберкульозу в регіонах з поширеним СНІД-асоційованим туберкульозом є дискусійним і потребує подальшого вивчення.

Висновки.

В умовах епідемії туберкульозу основним етіопатогеном є М. tuberculosis.

У хворих на СНІД-асоційованйй туберкульоз досить часто (до 40%) збудником є не М. tuberculosis


чи М. bovis, а інший тип, можливо і атипові штами МБТ.

Необхідно продовжити дослідження по ідентифікації збудника туберкульозу у хворих на


ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз для остаточного визначення ролі умовно-патогенних штамів
мікобактерій в виникненні туберкульозу.
ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

Мельник В.П., д.м.н., професор;Садомова Г.В., доцент

Медичний інститут УАНМ, кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології

Мета роботи. Підвищення ефективності діагностики та лікування туберкульозу легень в жінок репродуктивного віку шляхом встановлення особливостей його виявлення та лікування.

Матеріали та методи дослідження. Обстежені 204 жінки репродуктивного віку, хворі на вперше діагностований туберкульоз; методи дослідження: загально клінічні, рентгенологічні, мікробіологічні, статистичні, математичні.

Результати дослідження. Встановлений приріст захворюваності на туберкульоз серед жінок репродуктивного віку за останні 5 років на 43 %, що майже в 2 рази більше в порівнянні з жінками різного віку. Переважна більшість жінок, що помирають від туберкульозу є в репродуктивному віці (70 %), максимальний рівень смертності припадає на вік 35 – 44 роки. Туберкульоз у жінок виявляють переважно пасивним шляхом (при зверненні зі скаргами) методом флюорографії (81,8 %), методом мікроскопії туберкульоз виявляли рідко (1,5 %). У жінок у 14,5 разів частіше, ніж у чоловіків туберкульоз виявляли з приводу контакту з хворими на туберкульоз. Затримка постановки діагнозу у жінок відбувається у 37,7 % і переважно з медичних причин (встановлення діагнозу пневмонії). У жінок у віці 16 – 24 роки на 40 % частіше має місце фебрильна температура тіла, сухий кашель та схуднення, порівняно з жінками старшими за віком. Туберкульоз у жінок в цьому віці відрізняється від чоловіків атиповою нижньодольовою локалізацією, рідким бактеріовиділення та деструкцією в легенях. Жінки були більш дисципліновані і мали в 2,2 рази рідше перерване лікування, а в зв’язку з цим на 18 % вищу ефективність лікування.

Висновок. 1. Жінки в репродуктивному віці частіше хворіють на туберкульоз та помирають від нього в порівнянні з жінками в цілому.

2. Для жінок в репродуктивному віці, особливо в віці 16 – 24 роки, характерний атиповий перебіг туберкульозу, який в 37,7 % випадків приймається помилково за негоспітальну пневмонію.

3. При правильному психотерапевтичному підході ефективність лікування у жінок можна підвищити на 18 % без збільшення кількості чи дози антимікобактеріальних препаратів.
ЕТІОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Шакрах А.О., магістрант

Науковий керівник – д.м.н., проф. Мельник В.П.

Медичний інститут У АНМ,

кафедра інфекційних захворювань, фтизіатрії та пульмонології

В дослідження було включено 60 пацієнтів старше 18 років, госпіталізованих з приводу негоспітальної пневмонії (НП) II та III групи, на предмет лікування, на базу клініки кафедри інфекційних захворювань, фтизіатрії і пульмонології медичного інституту УАНМ.

Мета дослідження: вивчити основні етіологічні чинники НП та особливості її клінічного перебігу в сучасних умовах для своєчасної діагностики та ефективного лікування.

Матеріали та методи дослідження: діагноз НП встановлювали на основі результатів клінічного об'єктивного дослідження, даних рентгенографії (в 2 проекціях) та лабораторних досліджень з врахуванням критеріїв та рекомендацій наказу №128 МОЗ України від 19.03.2007р. Хворих на НП II групи було – 32 (53,3%), III - 28 (46, 7%). Результати дослідження: за даними позитивних результатів мікробіологічного дослідження, домінуючим патогеном, який виявився у II клінічній групі був S.aureus (34,4%) та Haemophilus influenzae (28,1%), рідше виявлялись S. pneumoniae (12,5%), M.catarrhalis (12,5%) та E.coli (12,5%), у 25,0% випадків етіопатоген не був виявлений. Монокультура була у 50,0% випадків, а 2 збудника мали місце у 25,0% випадків.

Основними збудниками при III групі виявлялись Haemophilus influenzae (53,6 %) та S. pneumoniae (21,5%), в 14,2% випадків збудником був S.aureus, 7,2 % - M.catarrhalis, та 3,5 % випадків E. Coli. Монокультура мала місце в 35,7% і 2 збудники – у 50% хворих, у 14,3% хворих етіопатоген не був ідентифікований.

Проаналізовано, що в віковій групі 18-30 років частіше збудником був S.pneumoniae (50%) і S. aureus (37,5%), а в більш старшому віці - H. influenzae (41,7% – 54,5%).

Рентгенологічна картина НП у кожній групі мала свої характерні ознаки: у хворих II клінічної групи частіше інфільтрація була в межах 1 сегмента (62,5%), 2 сегменти вражались у 31,2% хворих і розповсюджений процес мав місце лише у 2 хворих (6,3%). У хворих III клінічної групи враження в межах 1 сегменту були лише у 3 (10,7%) хворих, 2 сегментів – у 6 (21,4%) хворих і у 21 (67,8%) процес був розповсюджений. Абсцес легень при III клінічній групі був діагностований у 3 (10,7%) хворих.

Лише 37,5% хворих II групи мали «типову» нижньодольову локалізацію пневмонії, у 56,2% хворих процес був правобічним, у 35,7% - лівобічним і у 8,1% двобічним.

У хворих III групи переважала нижньодольова локалізація (64,3%), порівняно з верхньодольовою (35,7%), у 7 хворих (25,0%) пневмонія ускладнилася плевритом, а у 3 хворих (10,7%) - абсцесом.

Висновок: проведене дослідження підтверджує, що в більшості випадків у хворих з НП II (75,0%) та III групи (83,3%) може бути виявлений етіопатоген.

Основними етіологічними чинниками при НП II групи є S.aureus (34,4%) та H. influenzae (28,1%), а в III групі - H. influenzae (53,3%) та S.pneumoniae (28,1%). В віці 20-30 років основним збудником НП виявився S.pneumoniae (50,0%), а в більш старшому - H. influenzae (41,7% - 54,5%).

НП II групи має нерідко торпідний перебіг з локалізацією процесу в нетиповому місці (60,0%), а НП III групи перебігає більш гостро, а в 25,0% випадків ускладнюється палевритом та в 10,7% абсцесом легень.


ГЕНДЕРНЫЕ И ВОЗРАСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПОКАЗАТЕЛЕЙ КОМПЛЕКСА ИНТИМА-МЕДИА ОБЩЕЙ СОННОЙ АРТЕРИИ У ЗДОРОВЫХ ЛИЦ

Киселев С.М., Панасенко Т.А.

Научный руководитель - д.м.н., профессор Сыволап В.Д.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра внутренних болезней 1

Изучение возрастных особенностей развития интимо-медиальной гиперплазии является актуальным и недостаточно изученным аспектом современной кардиологии, а независимое влияние этого фактора на сердечно-сосудистую заболеваемость и смертность обуславливает целесообразность его изучения.

Цель исследования: изучить гендерные особенности комплекса интима-медиа общей сонной артерии (ОСА) в возрастном аспекте.

Обследовано 32 практически здоровых пациента: 20 -39 лет (12 человек), 40 - 59 лет (10 человек), 60 и более лет (10 человек). Всем пациентам проведено ультразвуковое дуплексное сканирование общей сонной артерии с помощью ультразвукового сканера SIEMENS Sonoline G50. Изучали следующие показатели: толщину интимо-медиального сегмента (ТИМ) общей сонной артерии (ОСА), максимальную систолическую скорость и соотношение систолической и диастолической скоростей в ОСА. Статистическая обработка проведена методами вариационной статистики с помощью Microsoft Excel. Данные представлены в виде М±m. Для определения достоверности различий использовали критерий t Стьюдента. Данные считали достоверными при р<0,05.

При проведении ультрасонографии ОСА по сравнению с 1-й возрастной группой выявлено существенное преобладание ТИМ в 3-й группе (на 47,9%, р<0,05), снижение максимальной систолической скорости во 2-й (на 24,7%, р<0,05) и 3-й (на 43,4%, р<0,01) группах, соотношения систолической и диастолической скоростей в ОСА в 3-й группе (на 45,8%, р<0,01); по сравнению со 2-й группой у пациентов 3-й группы отмечено статистически значимое снижение максимальной систолической скорости (на 24,7%, р<0,05) и соотношения систолической и диастолической скоростей в ОСА (на 33,6%, р<0,05). При анализе изучаемых показателей в зависимости от половой принадлежности выявлено достоверное преобладание ТИМ у мужчин во 2-й возрастной группе (на 12,6%, р<0,05), в 1-й и 3-й возрастных группах существенных различий показателей ультрасонографии между мужчинами и женщинами выявлено не было.

Результат исследования свидетельствует о том, что увеличение толщины интимо-медиального сегмента ОСА ассоциируется с увеличением возраста пациентов; наиболее выраженное увеличение ТИМ в возрастной группе 40-59 лет наблюдалось у мужчин; в возрастной группе 60 и более лет увеличение ТИМ наблюдалось независимо от пола.


СТРУКТУРНО-ГЕОМЕТРИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ СЕРЦЯ В ГОСТРОМУ ПЕРІОДІ Q-ІНФАРКТУ МІОКАРДА З ГОСТРОЮ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ У ХВОРИХ РІЗНИХ ВІКОВИХ

ГРУП

Бідзіля П.П., Попович О.В.

Науковий керівник – проф. Сиволап В.Д.

Запорізький державний медичний університет,

кафедра внутрішніх хвороб-1

Одним з головних чинників гострої серцевої недостатності (ГСН), як ускладнення Q-інфаркту міокарда (Q-ІМ), на сьогодні є розвиток систолічної та діастолічної дисфункції наряду з раннім ремоделюванням міокарда шлуночка (ЛШ). Існують роботи, що засвідчують більш тяжкий, ускладнений перебіг Q-ІМ у хворих молодшого віку, однак до кінця не встановлено основні ланки механізму виникнення цього явища.

Обстежено 87 хворих на Q-ІМ з ГСН ІІ-ІІІ класу згідно класифікації Killip. Першу вікову групу (45-59 років) склали 28 хворих: 5 жінок (18%) та 23 чоловіки (82%), середній вік становив 51,4±1,1 роки. До другої вікової групи (старші від 60 років) увійшли 59 хворих: 27 жінок (46%) та 32 чоловіки (54%), середній вік 69,9±0,7 роки. Двомірну еходоплеркардіографію проводили в гострому періоді інфаркту міокарда за загальноприйнятою методикою. Статистичну обробку матеріалу проводили за допомогою пакету програм Statistica (Version 6.0).

Встановлено, що в першій віковій групі хворих з ГСН, порівняно з пацієнтами другої групи, спостерігалась більш виражена дилатація ЛШ, яка виявлялась переважанням кінцево-діастолічного об’єму (КДО) (на 13%, р<0,05) та кінцево-систолічного об’єму (КСО) ЛШ (на 29%, р<0,05). З віком негативно корелюють КДО (r=-0,31, р<0,01) та КСО (r=-0,26, р<0,02) ЛШ. В першій групі відмічена нижча фракція викиду (ФВ) ЛШ (на 16%, р<0,05), систолічна дисфункція ЛШ мала місце у 16 хворих (57%), на відміну від старшої вікової групи (24 хворих (41%)). В другій віковій групі, порівняно з першою, були більшими значення товщини міжшлуночкової перетинки (ТМШП) (на 11%, р<0,01), товщини задньої стінки ЛШ (ТЗСЛШ) (на 7%, р<0,05) та відносної товщини ЛШ (ВТС ЛШ) (на 15%, р<0,001). З віком має місце прямий кореляційний зв’язок показники ТМШП (r=+0,32, р<0,01) та ВТС ЛШ (r=+0,40, р<0,001). У хворих з ГСН молодшої вікової групи частіше спостерігалась ексцентрична (68%), а у старшої – більш виражена концентрична гіпертрофія ЛШ (59%). Відзначаємо, що в структурі діастолічної дисфункції ЛШ (ДДЛШ), її тип пов’язаний з порушенням розслаблення міокарда, в молодшій віковій групі спостерігався у 50% хворих, в старшій групі – у 68%. Псевдонормальний тип ДДЛШ в першій групі мав місце в 14% випадків, в старшій групі – у 15% хворих. Рестриктивна ДДЛШ зареєстрована в молодшій (36%) і старшій (17%) вікових групах.

Таким чином, у хворих молодшої вікової групи, що мали ГСН, є більш виражена дилатація порожнини та зниження скоротливості ЛШ, переважає ексцентрична гіпертрофія та рестриктивна ДДЛШ. Більш несприятливі структурно-геометричні та функціональні зміни серця саме в молодшій віковій групі асоціюються з відсутністю вираженої гіпертрофії ЛШ.
ОСОБЕННОСТИ КЛИНИЧЕСКОГО ТЕЧЕНИЯ ИНФАРКТА МИОКАРДА

У БОЛЬНЫХ ЖЕЛЕЗОДЕФИЦИТНОЙ АНЕМИЕЙ

Назаренко Е.В., аспирант

Научный руководитель – проф. Сыволап В.В.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра пропедевтики внутренних болезней

Многочисленные исследования доказали, что наличие анемии значительно ухудшает прогноз у больных инфарктом миокарда (ИМ), ассоциируясь с более высоким риском смертности, развитием сердечной недостаточности и аритмии. Влияние анемии на течение ИМ объясняется повышенной чувствительностью ишемизированного миокарда даже к незначительному снижению уровня гемоглобина, что способствует прогрессированию ишемии и нарушению функции сердца.

Целью нашего исследования было изучение особенностей течения ИМ у больных железодефицитной анемией (ЖДА).

Под наблюдением находилось 50 больных острым Q ИМ (18 женщин и 32 мужчины в возрасте от 43 до 79 лет, средний возраст 63,7±1,34 лет). Диагноз ЖДА верифицировали при наличии характерной гематологической картины периферической крови и сниженного уровня сывороточного железа. Диагноз острого ИМ устанавливали согласно критериям ВОЗ. На 10-14 сутки всем пациентам была проведена доплерэхокардиография (ДЭКГ). 1-ю группу наблюдения составили 30 больных Q ИМ в сочетании с ЖДА, контролем служили 20 пациентов Q ИМ. По возрасту, полу, наличию сопутствующих заболеваний группы достоверно не отличались.

Во время госпитального этапа лечения течение ИМ осложнилось развитием аневризмы у 10 (33,3%) больных в 1-й группе и 8 (40%) – во 2-й; аутоиммунного перикардита у 7 (23,3%) и 3 (15%) пациентов соответственно. Нарушения ритма (частые суправентрикулярные экстрасистолы, желудочковая экстрасистолия высоких градаций, фибрилляция предсердий) отмечались у 16 (53,3%) больных в 1-й группе и у 9 (45%) – во 2-й. Ранняя постинфарктная стенокардия имела место у 15 (50%) больных в 1-й и 11 (55%) пациентов во 2-й группе. Острая сердечная недостаточность (ОСН) (ІІ-ІІІ класс по T. Killip и T.J. Kimball) наблюдалась у 12 (40%) и 2 (10%) больных в 1-й и 2-й группе соответственно, р < 0,05. Среди больных с Q ИМ на фоне ЖДА, по сравнению с пациентами без ЖДА, в 5 раз чаще встречалась застойная сердечная недостаточность (СН) ІІА стадии (р < 0,001) с более высоким функциональным классом (по NYHA) СН (2,76 ±0,08 и 2,4±0,13, р < 0,05).

Анализ данных ДЭКГ выявил достоверное (р<0,05) уменьшение фракции выброса (ФВ) на 12,1% на фоне увеличения сердечного индекса (СИ) на 14,1% у пациентов 1-й группы. Также у больных Q ИМ в сочетании с ЖДА преобладало нарушение дистолической функции миокарда по «псевдонормальному» типу: наблюдались более высокие значения скорости раннего диастолического наполнения (Vе) (0,62±0,04 и 0,49±0,03 м/с), соотношения Vе/Vа (1,12±0,13 и 0,76±0,06) на фоне снижения времени замедления потока Е (0,179±0,010 и 0,206±0,008с соответственно), р<0,05.

При проведении корреляционного анализа у больных Q ИМ с ЖДА выявлена прямая связь между уровнем сывороточного железа (СЖ) и ФВ, частотой развития ОСН и СИ (р<0,01) и обратная – СЖ с Vе, (р<0,05).

Таким образом, у пациентов с Q ИМ и ЖДА чаще развивается ОСН и застойная СН ІІА стадии. У больных наблюдается снижение сократительной функции и диастолическая дисфункция миокарда по «псевдонормальному» типу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка