«сучасні досягнення внутрішньої медицини», «сучасні досягнення в хірургії»



Сторінка2/42
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНИХ АНЕМІЙ ЯК ПРОЯВУ ПОЗАШЛУНКОВИХ ЕФЕКТІВ ІНФІКУВАННЯ HELICOBACTER PYLORI

Жаркова А.В., магістрант

Науковий керівник – д. м. н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Останнім часом у науковій медичній літературі значна увага приділяється позашлунковим ефектам інфікування Helicobacter pylori. Серед них одне з важливих місць посідає залізодефіцитна анемія.

Мета дослідження: вивчення особливостей перебігу залізодефіцитних анемій (ЗДА) на фоні захворювань шлунково-кишкового тракту, асоційованих з інфікуванням Helicobacter pylori (H.pylori) .

Матеріали і методи: Було обстежено 102 пацієнта із захворюваннями ШКТ, асоційованими з H. pylori, серед них жінок - 63, чоловіків — 39, середній вік обстежуваних – (35,2± 7,5) років. Діагноз верифікували на підставі комплексу даних клінічних та інструментальних методів дослідження (ЕФГДС із забором біопсійного материалу з подальшим вивченням біоптата). Контрольну групу склали 20 практично здорових пацієнтів, не інфікованих H. pylori. У всіх обстежуваних одночасно із загальноприйнятими при даній патології методами дослідження визначали основні показники обміну заліза.

Результати: В результаті проведеного дослідження у осіб, інфікованих H. pylori, основні показники обміну заліза та червоної крові достовірно нижчі (p<0,05) за аналогічні показники здорових осіб, не інфікованих H. pylori, що може свідчити про участь інфекції H. pylori у метаболізмі заліза.

Висновки: Таким чином, контамінація слизової оболонки шлунку H.pylori імовірно є чинником ЗДА неясної етіології, і успішна ерадикаційна терапія вірогідно може призводити до нівелювання симптомів ЗДА, рефрактерних до монотерапії препаратами заліза.


СТАН КОМПЛЕКСУ ІНТИМА-МЕДІА СОННИХ АРТЕРІЙ ТА ФУНКЦІЇ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ТА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ (ЗА ДАНИМИ УЗД)

Наумко Ю.С., магістрант

Науковий керівник - д.м.н., проф. Орловський В.Ф.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Артеріальна гіпертензія (АГ) є вагомим фактором прогресування серцево-судинних ускладнень при цукровому діабеті (ЦД). Вплив АГ будь-якого ґенезу при ЦД на стан судин та міокарда призводить до появи чи поглиблення в них структурних та функціональних змін. Дослідження цих змін стало метою цієї роботи. Обстежено 88 пацієнтів із ЦД, яких було розподілено на 4 групи: 1 група – 21 пацієнт із ЦД 1 типу без АГ із середнім анамнезом ЦД 7±1,5 роки. 2 група – 19 пацієнтів із ЦД 1 типу та вторинною АГ, середній анамнез ЦД 15,3±2,1 роки, середній анамнез АГ 5,4±2,5 роки. 3 група - 25 пацієнтів із ЦД 2 типу та вторинною АГ, середній анамнез ЦД 11,2±2,1 роки, середній анамнез АГ 4,6±2,1 роки. 4 група - 23 пацієнти із ЦД 2 типу та гіпертонічною хворобою, середній анамнез ЦД 8,5±1,8 років, середній анамнез АГ 14,8±2,4 роки. За статевим та віковим складом групи були репрезентативні. Пацієнтам було проведено сонографію сонних артерій та ехо-кардіоскопію за допомогою апарату Toshiba “Aplio”.

Товщина комплексу інтима-медіа у загальній сонній артерії в середньому склала 0,57±0,05 мм, 0,8±0,05 мм, 0,9±0,09 мм та 1,25±0,03 мм в 1 - 4 групах відповідно, а порушення його диференціювання на шари візуалізувалося у зазначених групах у 0 %, 21,1 %, 60 % та 100 % пацієнтів. Діастолічну дисфункцію лівого шлуночка (ДД ЛШ) у 1 - 4 групах було діагностовано у 14,3 %, 73,7 %, 80 % та 95,7 % випадків відповідно, причому у 14,3%, 42,1%, 28% та 21,8% пацієнтів цих груп зазначена дисфункція була безсимптомною. ДД ЛШ з порушенням релаксації було виявлено у 3(14,3%), 11 (57,9 %), 13 (52 %) та 8 (34,8 %) пацієнтів 1 - 4 груп відповідно. Псевдонормальний тип ДД ЛШ зафіксовано у 2 – 4 групах у 3 (15,8 %), 7 (28 %) та 12 (52,2 %) випадках відповідно. Рестриктивний тип ДД ЛШ було діагностовано лише в 4 групі у 2 (8,7 %) випадках.

Після обробки отриманих даних було виявлено, що розвиток ДД ЛШ у хворих на АГ та ЦД асоціюється з ремоделюванням екстракраніальних відділів сонних артерій (збільшення товщини комплексу інтима-медіа, порушення його структури) і корелює більшою мірою з тривалістю анамнезу АГ, ніж анамнезу ЦД. Тривалість анамнезу ЦД 1 та 2 типів прямо корелює з кількістю випадків безсимптомної ДД ЛШ (переважно з порушенням його релаксації), а наявність та ступінь АГ пов’язані з розвитком більш тяжкої кардіоміопатії з більшою долею псевдонормального типу ДД ЛШ (при вторинному ґенезі АГ) та появою випадків рестриктивного типу його дисфункції (у пацієнтів із ЦД 2 типу на тлі гіпертонічної хвороби).


ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА

Дудченко І.О., магістрант

Науковий керівник – д.м.н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішіьої медицини

За даними ВООЗ у загальній популяції надмірна вага тіла відмічається у 60% населення: у 30% - ожиріння та у 30% зайва маса тіла. У хворих на бронхіальну астму ці показники складають відповідно 37% та 46%. Але існує недостатня кількість досліджень направлених на вивчення асоціації даних патологій, що обумовлює актуальність проблеми.

Зважаючи на високу частоту асоціації бронхіальної астми і ожиріння та його обтяжливий вплив на перебіг БА метою нашої роботи було обґрунтування необхідності вивчення якості життя у хворих на бронхіальну астму із різною масою тіла.

Відомо, що жоден з традиційних клініко-функціональних показників не надає повних даних про суб’єктивну оцінку клінічного стану в динаміці лікування та диспансерного спостереження. За даними літератури важливим для вирішення цієї проблеми є визначення того універсального критерію, на який міг би покластися лікуючий лікар в своїй повсякденній практиці ( не уникаючи в той же час спеціальних методів діагностики). Один з таких критеріїв, що орієнтований тільки на пацієнта, є якість його життя (ЯЖ). На сьогоднішній день існує багато опитувальників (близько 800) для оцінки якості життя як загального так і спеціального призначення. Для дослідження хворих на БА запропоновано 20 спеціальних опитувальників. З них найбільш відомі: Attitudes Asthma Questionnaire, Asthma Quality of Life Questionnaire, короткий опитувальник AQ-20 та ін. Для визначення якості життя при ожирінні використовуються загальні опитувальники, найбільш відомий з яких MOS 36-Item Shot-Form Health Survey.

Проблему поєднання бронхіальної астми та ожиріння було розглянуто такими вченими як: Robert J. Hancox, Frank D. Gilliland, Scott T. Weiss, David A. Beuther, I. Romieu, Raphaëlle Varraso, D. Canoy та ін . Дослідження показують взаємозв’язок бронхіальної астми та ожиріння, особливо у жінок. У людей, що страждають на ожиріння, виникає системне запалення, гіперреактивність бронхів, жирова тканина є джерелом прозапальних цитокінів та ін. Ці всі фактори є підґрунтям для розвитку бронхіальної астми.

Таким чином оцінка якості життя у хворих на БА є сучасною та актуальною проблемою. Результати дослідження повинні надати нові можливості в лікуванні хворих на БА зважаючи не тільки на ефективність контролю за перебігом БА, а і на якість життя цих пацієнтів, на корекцію їх маси тіла. Будуть розроблені рекомендацій для практичних лікарів щодо лікування хворих на БА з зайвою вагою тіла та ожирінням.



ТРИВАЛІСТЬ БОЛЬВОГО СИНДРОМУ, ТЕРМІНИ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА І ЇХ МОЖЛИВИЙ ВПЛИВ НА КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Сокол О.В., магістрант

Науковий керівник – доц. Лаба В.В.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

За основу своєчасного надання невідкладної допомоги хворому на гострий коронарний синдром (ГКС) береться поява в клінічній картині захворювання затяжного інтенсивного болю, наявність прогностично небезпечних порушень серцевого ритму і провідності та ін. Крім названого, виходячи з патогенезу Q-інфаркта міокарда, що пов’язаний з коронарним тромбозом, а також тези відкритого терапевтичного вікна, асоційованого з ефективністю тромболітичної терапії в перші 6 годин (не пізніше 12 годин) від початку болю, саме останній і є визначальним в подальших діагностично-лікувальних заходах.

Метою роботи було вивчення своєчасності звертання хворих за медичною допомогою і, відповідно, термінів госпіталізації при гострому інфаркті міокарда (ГІМ) в спеціалізоване відділення міського проти інфарктного центру.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження 414 стаціонарних хворих, що перебували на лікуванні протягом 2005 року в протиінфарктному центрі м. Суми.

Результати дослідження. В проведеному нами дослідженні, в перші 6 годин госпіталізовано 181 хворий (43,7%), з 7 до 12 годин – 54 хворих (13%), це свідчить, що потенційно ефективними можливі терапевтичні заходи у 46,9% хворих, при умові проведення комплексної, в тому числі, патогенетичної спеціалізованої допомоги. З 13 по 24 годину госпіталізовано 55 хворих (13,2%). Вкрай пізніми є терміни госпіталізації з 2-ої до 7-ої доби (від 3,3% до 5,3%) хворих. Реєструвалися випадки госпіталізації на 2-ому тижні захворювання – 8 (1,9%) хворих і навіть після 2-ох тижнів – 10 (2,4%) хворих. Серед померлих зареєстровані подібні тенденції, так в найбільш оптимальні терміни госпіталізовано всього 47% хворих. Найбільше померло хворих в першу добу (78%), що в певній мірі і відповідає літературним даним і пояснюється фатальними ускладненнями гострого періоду і віком хворих, так 45% померло у віці 70-79 р. і 23,4% - у віці 60-69 р. Велике значення мали фонові стани і супутня патологія, що посилювали високу потенційну летальність хворих.

Висновки: 1. В перші 12 годин госпіталізовано 46,9% хворих, що може бути підставою до тромболітичної терапії з урахуванням показань і протипоказань. Фактично тромболізис отримало 1,7% хворих, що є недостатнім, а це є основою лікування і профілактики ускладнень при ГІМ.

2. Зберігається недостатня інформативність хворих щодо дій при больовому синдромі.

ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ

Горяєва С.Ю., лікар-інтерн; Приступа Л.Н., д.м.н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

У хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) відмічається вища частота артеріальної гіпертензії (АГ) (від 6,8 до 76,3 %), ніж в загальній популяції. Наявність супутньої АГ має негативний вплив на перебіг ХОЗЛ. При виборі адекватної антигіпертензивної фармакотерапії слід віддавати перевагу препаратам, які не тільки ефективно знижують артеріальний тиск (АТ), а і не мають негативного впливу на бронхіальну обструкцію. Таким вимогам відповідають блокатори кальцієвих каналів.

Метою дослідження було вивчення добового профілю АТ у хворих на ХОЗЛ у поєднанні із АГ та ефективності амлодилу.

Матеріали і методи. Обстежено 42 хворих на ХОЗЛ і АГ ІІ ступеню, які були поділені на дві групи: І склали 20 хворих, які отримували базисне лікування ХОЗЛ і для корекції АТ отримували еналаприлу малеат у дозі 10-20 мг на добу; ІІ групу – 22 хворих, яким було призначено амлодил у дозі 5-10 мг на добу. План обстеження включав електрокардіографію, дослідження функції зовнішнього дихання та толерантності до фізичного навантаження.

Результати дослідження. За даними клінічного дослідження у пацієнтів ІІ групи цифри АТ нормалізувались на 10-12-й день, у пацієнтів І групи на 16-18-й день. Поряд із цим у хворих ІІ групи відмічалось більш швидке зменшення кашлю, задишки та підвищення толерантності до фізичного навантаження. У 3 хворих І групи задишка та кашель залишались на попередньому рівні, що можна розцінити як побічну дію препарату (здатність підвищувати реактивність дихальних шляхів, викликати кашель), чого не спостерігалось у хворих ІІ групи.

Таким чином, застосування амлодилу в комплексі із застосуванням базисного лікування ХОЗЛ сприяє більш ранньому зниженню АТ, задишки та підвищенню толерантності до фізичного навантаження у порівнянні із еналаприлом.


ВПЛИВ ІНГАЛЯЦІЙНИХ КОРТИКОСТЕРОЇДІВ НА ВМІСТ ЛЕПТИНУ ТА ІНТЕРЛЕЙКІНУ-6 У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ ПОЄДНАНУ З ВІСЦЕРАЛЬНИМ ОЖИРІННЯМ

Фадєєва Г.А., асистент

Науковий керівник - д. м..н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

При довготривалій патогенетичній терапії бронхіальної астми (БА) перевага надається інгаляційним глюкокортикостероїдам (іГКС), які мають високий протизапальний потенціал. Проте у певної кількості хворих зберігається обструкція та запалення дихальних шляхів, незважаючи на лікування високими дозами гормонів.

Мета: визначити вміст прозапального інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) та лептину у крові хворих на БА з різною масою тіла.

Матеріали та методи. Обстежено 48 хворих на БА з III-IVступенем тяжкості. І групу склали 22 пацієнти з БА та нормальною масою тіла, ІІ групу - 26 хворих на БА з ожирінням. 23 практично здорові особи (ПЗО) склали контрольну групу. Діагноз БА формулювали за матеріалами Наказу МОЗ України №128 від 19.03.2007р. “Протокол надання медичної допомоги хворим на бронхіальну астму”. Визначали індекс маси тіла (ІМТ), показники якого оцінювали згідно рекомендацій ВООЗ. За допомогою ІФА-наборів досліджували рівні сироваткового лептину (LEPTIN ELISA KIT-DRG) та ІЛ-6 («Укрмедсервіс») до та після лікування іГКС протягом 3 місяців. Дані оброблені статистично.

Результати досліджень. Середній показник ІМТ у пацієнтів І та ІІ групи склав (24,2+/-1,5) та (32,7+/-1,41) кг/м2, відповідно. До лікування встановлено збільшення рівнів лептину втричі у хворих І групи та у 8 разів у хворих ІІ групи у порівнянні з таким у ПЗО. Середній показник рівня ІL-6 в крові хворих І та ІІ груп у 2 та 5 разів перевищував показник ПЗО (106+/-7,21 та 247+/-17,22пг/мл, відповідно).

Після лікування іГКС показники вмісту лептину та ІЛ-6 наблизилися до значень ПЗО лише у хворих І групи. У хворих ІІ групи вміст ІЛ-6 та лептину дещо знизився, але перевищував норму, що вказує на збереження запального процесу як у бронхах, так і в організмі в цілому.

Для досягнення повного контролю над перебігом БА, обтяженої вісцеральним ожирінням, лікування хворих необхідно доповнити протизапальними засобами з іншим патогенетичним механізмом дії та рекомендаціями щодо зниження маси тіла хворих.
РЕЗУЛЬТАТИ ЕНДОСКОПІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЇ ЗОНИ У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ, ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧАЕС

Федосєєва Н.К., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Кириченко Н.М.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

У ліквідаторів аварії на ЧАЕС сформований загальний дезадаптаційний синдром. Довготривалий моніторинг показав значне підвищення захворювань шлунково-кишкового тракту у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, зокрема пептичної виразки (ПВ) (до 33%), хронічних гастритів (ХГ) з атрофією слизової оболонки (СО) (до 36 %), що перевищує показник у популяції (до 20 %).

Мета роботи: співставити результати ендоскопічного дослідження хворих на ПВ ДПК ліквідаторів аварії на ЧАЕС з такими, що не зазнали дії іонізуючого опромінення.

Матеріали і методи: діагноз ПВ верифікували ендоскопічно, рентгенологічно та морфологічно. Ендоскопічну характеристику проводили згідно з Сіднейською системою.

Досліджувані пацієнти були розподілені на групи: І групу склали 36 хворих на ПВ ДПК ліквідаторів аварії на ЧАЄС з дозами зовнішнього опромінення ≤ 25 сГр; ІІ групу – 42 пацієнта, що не зазнали впливу іонізуючого опромінення. Хворі були репрезентативні за статтю, віком, тривалістю захворювання.

Результати: гіперемія та набряк СО ДПК та антрального відділу шлунка спостерігались у 100 % хворих обох груп. Деформацію цибулини ДПК виявлено також з однаковою частотою у хворих І і ІІ груп. Суттєвої відмінності у прояві слизових накладень серед обстежених груп хворих не зареєстровано. Ерозивні ураження спостерігались частіше у пацієнтів І групи ((72,2±7,57) %) ніж у хворих ІІ групи ((45,2±7,72) %, (р<0,05)). Крововиливи у СО антрального відділу у хворих І групи на 14,8 % виявлено частіше. Зміни з боку фундального відділу шлунка: гіперемія СО у хворих І групи спостерігалась на 19,7 % частіше у порівнянні із хворими ІІ групи та була більше вираженою (р<0,05). Внутрішньослизові крововиливи зустрічались рідше на 23,4 % і на 21,8 %, ніж в антральному відділі шлунка у хворих І і ІІ групи, відповідно. Ерозії СО фундального відділу шлунка зареєстровано частіше у хворих І групи, але статистично достовірною ця різниця не була. Загострення ПВ ДПК у переважній більшості випадків при ендоскопічному обстеженні супроводжувалось виявленням поодиноких виразок до 5 мм з локалізацією переважно на передній стінці цибулини ДПК у обох досліджуваних груп хворих.

Висновки: особливістю ендоскопічної картини гастродуоденальної зони у ліквідаторів аварії на ЧАЄС є підвищена частота ерозивних уражень СО антрального відділу шлунка та ДПК.
ВПЛИВ ІМУНОФАНУ НА ЧАСТОТУ РЕЦИДИВІВ У ХВОРИХ З УСКЛАДНЕНИМ ПЕРЕБІГОМ ДУОДЕНАЛЬНОЇ ВИРАЗКИ

Вавенко В.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист., к.м.н. Орловський О.В.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Метою дослідження було вивчення частоти рецедивів у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК), ускладнену шлунково-кишковою кровотечею (ШКК), після застосування різних схем лікування.

Матеріал і методи дослідження. Протягом двох років спостерігались 55 хворих на ПВ ДПК хелікобактерної етіології, ускладнену ШКК, які залежно від схеми лікування були розділені на дві групи. І група – це 28 хворих, які отримали семиденну антихелікобактерну терапію (АХТ) препаратом орністат, який містить: рабепразол 20 мг, кларитроміцин 500 мг та орнідазол 500 мг. ІІ група – це 27 хворих, які окрім вказаної АХТ отримували імуномодулятор імунофан 1мл 0,005 % (50 мкг) розчину внутрішньомязево 1 раз через дві доби 8-10 ін’єкцій. Після АХТ протягом трьох тижнів проводилась антисекреторна терапія препаратом „Ультоп” по 20 мг на ніч. Успішність ерадикації оцінювалась через місяць після закінчення АХТ морфологічним та уреазним методами. Клінічне та ендоскопічне обстеження хворих проводилось через 6, 12 та 24 місяці після лікування.

Результати досліджень. Ерадикація Helicobacter pylori (Нр) була досягнута у 18 хворих І групи (64,3±9,22 %) та у 24 хворих (88,9±6,16 %, р2-1 < 0,05) ІІ групи. У подальше спостереження були включені лише хворі обох груп, у яких була досягнута ерадикація. Протягом перших 6 місяців у жодного із пацієнтів не спостерігалось клінічних симптомів загострення або ШКК. Через 12 місяців серед 18 пацієнтів І групи клінічна симптоматика загострення спостерігалась у 8 хворих (44,4±12,1 %). При обстеженні у 2 пацієнтів виявлені виразки з рецидивами ШКК (11,1±7,62 %), у інших - антральний гастрит та дуоденіт різного ступеню вираженості. Серед хворих ІІ групи клініка загострення спостерігалась у 5 осіб (20,8±8,87 %), при цьому ендоскопічно виявлялись лише різного ступеню активності антральний гастрит та дуоденіт. Рецидиву ШКК серед хворих цієї групи не спостерігалось. На кінець другого року спостережень обстежено 16 пацієнтів І групи та 20 пацієнтів ІІ групи. Клінічні прояви загострення виявлені ще у 5 хворих І групи (всього 13 або – 81,3±10,1 %), в тому числі ще у 3 спостерігалась ШКК (всього 5 випадків або 31,3±12,0 %). Серед пацієнтів ІІ групи загострення виявлено у 10 осіб (50,0±11,5 %), у тому числі у одного пацієнта була ШКК (5,0±5,0 %).

Висновок. Залучення до лікування хворих на ПВ ДПК, ускладнену ШКК, імунофана достовірно підвищує частоту ерадикації Нр та зменшує частоту рецидивів захворювання та ШКК протягом двох років спостереження.
ЗАСТОСУВАННЯ БЛОКАТОРУ РЕЦЕПТОРІВ АНГІОТЕНЗИН-ІІ МІКАРДИСУ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ

Хоппестад Н.В., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист., к.м.н. Псарьова В.Г.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини

Багаточисельні рандомізовані дослідження показали, що активне атигіпертинзивне лікування суттєво зменшує ризик інфаркту міокарда, інсульту, інших серцево-судинних ускладнень, при чому, ступінь зниження ризику корелює зі ступенем зниження артеріального тиску (АТ). Такі захворювання як діабетична хвороба нирок, хронічна хвороба нирок, артеріальна гіпертензія (АГ) формують головну причину смертності нефрологічних пацієнтів – кардіоваскулярну. Тому, одним із ключових моментів у лікуванні і профілактиці патологій нирок є адекватна антигіпертензивна терапія, при цьому препаратами першого ряду вважаються блокатори РААС з наявною доказовою базою у відношенні нефро- і кардіопротективних ефектів, наявних плейотропних ефектів і шляхів виведення препарату. Особливу увагу привертає телмісартан (мікардис) високо селективний блокатор АТ1 рецепторів, який безпечний у застосуванні навіть при порушенні ниркової функції, так як ниркова екскреція його < 2%.

Мета роботи: вивчення антигіпертензивних властивостей та ренопротекторних ефектів мікардису у хворих на артеріальну гіпертензію з цукровим діабетом і діабетичною нефропатією.

Матеріали і методи. Мікардис призначався у дозі 80 мг на добу в доповнення до базисної терапії 18 хворим, що перебували на стаціонарному лікуванні у денному стаціонарі 5-ої міської лікарні м. Суми і в яких задокументована АГ з цукровим діабетом і діабетичною нефропатією.

Результати дослідження. В групі хворих, де в доповнення до базисної терапії призначався мікардис в дозі 80 мг на добу через 8 тижнів спостерігалось стійке зниження АТ практично до цільового рівня, поновлення нормоальбумінурії у 38% хворих. Тенденції до зниження швидкості клубочкової фільтрації не відмічалось.

Висновки.

Мікардис забезпечує стійке зниження АТ протягом доби у пацієнтів з цукровим діабетом.

Під впливом мікардису відбувається зниження величини мікроальбумінурії у пацієнтів з гіпертензією і діабетичною нефропатією.

Мікардис добре переноситься, не порушує клубочкової фільтрації.
PATHOGENETIC MECHANISM OF REALIZATION OF HARMFUL INFLUENCE OF VISCERAL OBESITY DURING BRONCHIAL ASTHMA

Dytko Vlada - student, Prystupa Ludmyla – D.M.

Ukraine, Sumy State University

The goal of the research was the comparative study of the level of inflammation markers during the isolated cases of bronchial asthma (BA) and when accompanied by visceral obesity (VO).

Materials and methods of investigation. The diagnostics of VO was conducted according to the recommendations of WHO. The investigation of inflammation markers was conducted for 71 patients with BA, among which: Group 1 included 35 BA patients with normal body weight, and Group2 had 36 VO patients. The Control Group consisted of 22 practically healthy people. The level of interleikins (IL) IL-6, IL-8 and the tumor necrosis factors- (TNF-) in blood serum was determined using immunofermented tverdofaznym method, the antigenic composition of the membrane of mononuclears in peripheral blood was determined using indirect immunoflorescent method, the level of 1-inhibitor proteinase (1-IP) and 2-macroglobullin (2-MG) was determined using spectrofotometric method. The achieved results were analyzed using the methods of variance statistics. The correctness of the difference in the average measurements was evaluated using Student’s t-criterion.

Results of investigation. Group 1 patients had 3x and Group 2 patients 8x the level of FNP-, and IL-6 level was elevated by 2,5 and 5,6, respectively. The level of IL-6 in blood serum was abnormal for both patient groups compared to the Controls, while its level for VO patients was evidently higher compared to Group 1 patients (p<0,05).

Group 2 patients had levels of CD3, CD4, CD8 and CD16 evidently lower compared to Group 1 patients (p<0,05). The levels of adhesive molecules (CD11b, CD54), expression of receptor to IgE (CD23), activation markers of lymphocytes (receptors to IL-2, HLA-DR) were evidently higher for patients of both groups compared to the Control, and higher for Group 2 patients compared to Group 1. It was observed that 1-IP and 2-MG were elevated by 2x and 2,6x respectively compared to healthy individuals.

Results of investigation convey that the presence of VO in BA patients leads to: hyperproduction of proinflammation cytokines (IL-6, IL-8, TNF-); increase of T-lymphopenia, deficiency of cytotoxic cells, increased expression of activation markers, adhesive molecules, receptors to IgE, HLA-DR; increased level of 1-IP and 2-MG proteins.

These changes, along with known negative impacts of obesity on the process of BA (bronchial hyperactivity, increased frequency of hastroesophageal reflux, aggravation of pulmonary deficiency), represent one more pathogenetic mechanism – the exacerbation of inflammatory process.
СТАН АЛЕРГОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Приступа Л.Н., Гуйва Т.О*.,Савенко І.І**., Купина О.В*., Лоза Є.О*., Гончарова Т.С*., Чередніченко Н.А.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини,

Сумська обласна клінічна лікарня*,

Управління охорони здоров'я**

Вивчено стан алергологічної допомоги населенню Сумської області у 2007 році. Так, в структурі алергічних захворювань основне місце займає бронхіальна астма (47,1%), кількість хворих на яку становить 3609. Поширеність її є нижчою (359,2 на 100 тисяч населення) у порівнянні із загальнодержавними показниками (504,2). Показник захворюваності на БА зріс до 20,4, але залишається нижчим від загальнодержавного показника (26). Це свідчить про недостатню діагностику та недовиявлення цієї патології. Смертність від БА зменшилась у порівнянні із такою у 2006 році (0,69) та становить 0,5 проти 0,9 по Україні.

Хворих на алергічний риніт зареєстровано 1805 осіб. Показник поширеності його нижчий за державний - 179,6 проти 287,6, що свідчить про низьке його виявлення. 4,1 % хворих отримали специфічну імунотерапію.

Хворих на атопічний та контактний дерматит зареєстровано 449 і 6802 відповідно. Рівень виявлення атопічного дерматиту недостатній, про що свідчать показники його розповсюдженості та захворюваності: 2007 рік – 45,7/11,9, 2006 рік – 47,4/13,6 у порівнянні із загальнодержавними – 70,1/34,1.

Активно проводиться реабілітація хворих на алергопатологію в реабілітаційних центрах України. Кількість оздоровлених хворих зросла у 2007 році до 100 проти 89 у 2006 році (медична ефективність 97 %). В умовах стаціонару оздоровлено 19,8 % хворих на БА, які знаходяться на диспансерному обліку. Регулярно проводяться заняття для хворих на бронхіальну астму в астма-школі.

Специфічна діагностика проведена у 489 хворих. З метою покращання діагностики алергічних хвороб було здійснено 26 планових виїздів у райони, зокрема 6 виїздів з метою алерготестування на промислових підприємствах.

Зважаючи на певні успіхи в наданні алергологічної допомоги населенню області, потрібно надалі покращувати виявлення хворих на БА, алергічний риніт, атопічний дерматит із обов'язковим застосуванням специфічної діагностики та більш широко використовувати специфічну імунотерапію.
СТАН ПУЛЬМОНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гуйва Т.О*., Приступа Л.Н., Савенко І.І.**, Купина О.В.*, Лоза Є.О.*, Гончаровако Т.С.*, Чередніченко Н.А.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини,

Сумська обласна клінічна лікарня*,

Управління охорони здоров'я**

Метою роботи була оцінка стану пульмонологічної допомоги населенню Сумської області.

Матеріал та методи дослідження. Задля адекватної оцінки роботи пульмонологічної служби використано показники стаціонарної допомоги та консультативної за два поточні роки й для порівняння - загальнодержавні показники.

Результати дослідження. Розповсюдженість хвороб органів дихання по Сумській області за даними 2007 року становить 24673,2 на 100 тисяч дорослого населення, з них: хронічний бронхіт - 3278,4 проти 3470,3 – по Україні, бронхіальна астма – 359,2 проти 504,2 по Україні. Захворюваність на хвороби органів дихання становить 12605,8 (по Україні – 18292,5). Захворюваність на хронічний бронхіт становить 228,2, (236,6 у 2006) проти 245,9 по Україні; на бронхіальну астму - зросла до 20,4 у порівнянні із 2006 роком (18,4) і є нижчою, ніж по Україні (26). Показник захворюваності на пневмонії зріс до 358,5 (у 2006 році – 320,8), але нижчий від державного (384,3).

Показник первинного виходу на інвалідність від хвороб органів дихання вірогідно не змінився і зберігався на рівні 2006 року та є нижчим у порівнянні з державним показником (1,0 проти 1,7). Смертність населення області від хвороб органів дихання знизилась з 89,8 до 85,9, хоча значно перевищує державний показник (52,9 на 100 тисяч населення). Зокрема показник смертності від пневмонії зріс з 3,07 до 6,07, але залишається при цьому удвічі нижчим за такий загальнодержавний показник. Смертність від брохіальної астми та від хронічного бронхіту також знизилась.

Показник забезпеченості лікарями-пульмонологами становить 0,11 проти 0,15 по Україні, а забеспеченість пульмонологічними ліжками – 0,91 проти 1,08 по Укараїні.

З метою покращання роботи пульмонологічної служби виконано 26 планових виїздів, проведено 2 обласних конференції за участю провідних фахівців Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського, видано 2 інформаційних листи. Протягом 2007 року впроваджено 6 нових методик лікування. На базі пульмонологічного відділення СОКЛ проводяться наукові дослідження, які підсумовані у 16 наукових працях, з них: 4 журнальних статті, 10 тез та 2 студентські наукові роботи.

Одним із шляхів поліпшення пульмонологічної допомоги населенню є підвищення забеспеченості лікарями-пульмонологами та пульмонологічними ліжками, а також збільшення кількості впроваджень нових методик лікування.


СТАТЕВО-ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ГОСТРИМ ІНФАРКТОМ МІОКАРДА

У МІСЬКІЙ ПОПУЛЯЦІЇ

Лаба В.В., доц.; Лаба О.В., лікар*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини , Білопільська ЦРЛ*

Захворюваність ішемічною хворобою серця (ІХС) і, зокрема, гострим інфарктом міокарда (ГІМ) має певні статево-вікові закономірності, що пояснюється загальновідомою концепцією модифікованих і немодифікованих факторів ризику атеросклерозу.

Метою роботи було вивчення статево-вікових особливостей у розвитку ГІМ серед населення м Суми.

Матеріали і методи. Проведено суцільне ретроспективне клініко-лабораторно-інструментальне обстеження 414 хворих ГІМ, що перебували на лікуванні у 1-ій міській лікарні протягом 2005 року. Виписано зі стаціонару 350 хворих, померло – 64.

Результати дослідження. Згідно отриманих даних чоловіків хворіло 250 (63,9%), жінок – 164 (36,1%). Поодинокі випадки захворювання серед чоловіків реєструвались вже у віковому періоді 20-29 р., у той же час як серед жінок це відбувалося на 10-20 років пізніше. Найбільший пік захворюваності серед чоловіків припадав на вікову групу 50-59 р. – 68 випадків (27,2%) і на 60-69 р. – 62 випадки (24,8%). Серед жіночої статі найбільша захворюваність мала місце у віковому періоді 70-79 р. – 55 випадків (33,5%), значно випередивши цей показник серед чоловіків. Отримана тенденція також добре відома і пояснюється виснаженням позитивного вазопротекторного ефекту естрогенів на ліпідний обмін, які стримують ріст захворюваності ІХС серед жінок до наступлення менопаузи. Саме цей факт пояснює отримані співвідношення де ризик захворюваності ІХС, ГІМ і мозковим інсультом у жінок приблизно у 8-10 раз менше ніж у чоловіків того ж віку. Ці тенденції підтвердились і серед померлих. Поодинокі смертельні випадки серед чоловіків вперше зареєстровані у 40-49 р., серед жінок на 10 років пізніше. Пік госпітальної летальності був майже однаковим для обох статей у віковому періоді 70-79 р., що склало 30% питомої ваги від усіх померлих. У зв’язку із зменшенням загальної тривалості життя чоловіків, летальність у віці 80 р. і старше переважала серед жінок. В цілому серед всіх померлих, чоловіки склали 53%, жінки – 47%.

Висновок. 1. Отримані дані стосовно захворюваності і летальності при ГІМ у міській популяції співпадають з певними медико-біологічними закономірностями, які описані в літературі.

2. Чоловіча стать потребує ранніх жорстких заходів первинної і вторинної профілактики атеросклерозу і його ускладнень для покращання результатів кінцевих точок – зменшення смертності і продовження тривалості життя.
НАДАННЯ ІМУНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОРОСЛОМУ НАСЕЛЕННЮ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Кондратюк М.І., Бутко Н.Д.

Сумська обласна клінічна лікарня

Розвиток імунологічної служби в Україні закладений листом МОЗ України від 21.07.1989 року № 3.18.79 та наказом МОЗ України від 02.06.95 року № 98 щодо розвитку, впровадження клінічної імунології в практику охорони здоров‘я; наказом МОЗ України від 19.11.2002 року №422 «Про подальший розвиток клінічної імунології в Україні». В Сумській області роботу регламентує наказ УОЗ від 29.01.2003 року №105 «Про подальший розвиток клінічної імунології в області».

В теперішній час у складі Сумської обласної клінічної лікарні функціонує Сумський обласний центр клінічної імунології, який надає консультативно-поліклінічну допомогу населенню, а також стаціонарну допомогу імунологічним хворим на 10 ліжках, що знаходяться в складі гастроентерологічного відділення КЗ СОКЛ. Посади клінічних імунологів поліклінічної мережі відповідно до вимог наказу передбачені із розрахунку 0,02 посади на 10 тис. населення.

Аналізуючи показники доступності надання імунологічної допомоги населенню області в розрізі районів намітилась загальна тенденція до зростання доступності в наданні імунологічної допомоги населенню області, який у 2007 році склав 1,84/1000 населення. Відмічається низький відсоток сільського населення (19,32 %), що отримали спеціалізовану допомогу, а також низька кількість сільських хворих, що проліковані на імунологічних ліжках (18,6 %), недостатнє використання пропускної здатності – 76,1 %, та низький рівень ліжко-днів при плановому 3400 фактичний показник склав 2587. Слід зазначити, що забезпеченість ліжками на 10 тисяч дорослого населення по області складає 0,09; в той час як по Україні 0,02.

Серед нозологій, які найчастіше зустрічаються можна відмітити набуті імунодефіцити інфекційні (вірусні, бактеріальні), метаболічні, а також імунодефіцити із залученням автоімунних механізмів. За патогенетичним типом переважають імунодефіцити з ураженням клітинної ланки імунної системи та фагоцитозу. За віковим розподілом хворих переважає молодий та середній вік. За статевим розподілом жінки склали 68 %, чоловіки – 32 %. За перебігом переважають хронічні та рецидивуючі форми. Всі ці показники відповідають державним показникам.

Виходячи із вищесказаного надання імунологічної допомоги населенню Сумської області вимагає покращення. В останні роки збільшується кількість хворих на імунопатологію, особливо, серед людей молодого та середнього віку. Тому рання діагностика імунодефіцитів, що є окремою патологією або створюють підгрунтя для розвитку автоімунних, лімфопроліферативних, алергічних, онкологічних захворювань та сучасні підходи до діагностики і лікування хворих – основні завдання у подальшій діяльності служби клінічної та лабораторної імунології. Служба клінічної імунології систематично проводить конференції, семінари та курси інформаційного стажування для практикуючих лікарів з питань клініко-лабораторних особливостей різних видів імунопатологій для того, щоб вони могли якомога швидше виявляти хворих і скеровувати їх на консультацію та обстеження до клінічних імунологів, а також надавати допомогу щодо первинної та вторинної імунопрофілактики.


СТУПІНЧАСТА ТЕРАПІЯ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ

Бутко В.А.

Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького

Негоспітальна пневмонія (НП) - має безумовні показання до призначення антибактеріальної терапії, яка є основною в лікуванні захворювання. Ії необхідно починати одразу після встановлення діагнозу, особливо у тих пацієнтів із НП, які потребують госпіталізації. Абсолютно неприйнятним є зволікання з терміновим призначенням антибіотиків хворим із тяжким перебігом захворювання через відсутність результатів бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження мокротиння, оскільки затримка введення першої дози антибіотика зумовлює значне підвищення ризику смерті таких пацієнтів.

Метою дослідження було вивчення ефективності й переносимості левофлоксацина при послідовному внутрішньовенному й пероральному застосуванні в лікуванні хворих НП середньотяжкого перебігу. У дослідженні брали участь 9 хворих (8 чоловіків і 1 жінка), середній вік склав 38,7 років. Ефективність і переносимість левофлоксацина оцінювалася на 4-й день лікування та на 5-й день після завершення терапії. У всіх пацієнтів лікування починалося із внутрішньовенного введення левофлоксацина, що тривало в середньому 3 доби. Наступним етапом лікування було пероральне застосування препарату в дозі 500 мг кожні 24 години протягом 6,8 доби в середньому. За результатами клініко-рентгенологічного моніторингу така схема виявилася ефективної в усіх хворих. Побічних ефектів не відмічалося.

Таким чином одним із перспективних способів антибіотикотерапії НП є застосування ступінчастого підходу до лікування. Ця тактика передбачає двоетапність призначення антибіотиків для лікування госпіталізованих хворих: перехід з парентерального введення на пероральне приймання у можливо найбільш короткі терміни з урахуванням клінічного стану пацієнта.

Перевагами ступінчастої терапії є зменшення тривалості парентерального введення антибіотика, що сприяє суттєвому зниженню вартості лікування, а також скороченню тривалості госпіталізації за умови збереження його високої клінічної ефективності. Це дозволяє завершити реабілітацію пацієнтів у більш сприятливих умовах та уникнути ризику приєднання нозокоміальної інфекції.
ВПЛИВ АТМОСФЕРНИХ ПАРАМЕТРІВ НА ЧАСТОТУ НАПАДІВ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

Даниленко О.О., студ. 6-го курсу ; Калініченко О.О.* , Кравченко З.Ф.**

Науковий керівник - д.м.н. Приступа Л.Н.

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини ; Станція швидкої медичної допомоги*;

Сумський обласний центр з гідрометеорології**

Кліматичні і погодні умови відіграють в життєдіяльності людини суттєву роль. Ці чинники навколишнього середовища тісно поєднані з біологічними ритмами людини. Широкий діапазон пристосувальних можливостей здорової людини забезпечують збереження її життєдіяльності і працездатності. Наявність хронічного захворювання знижує адаптацію організму до різких змін метеофакторів.

Мета роботи: виявлення впливу на добову періодичність частоти нападів бронхіальної астми (БА) температури повітря, відносної вологості, атмосферного тиску і коливань їх амплітуди за попередні 24, 48, 72 години в умовах м. Суми.

Матеріали і методи: були використані матеріали Сумської швидкої медичної допомоги і Сумського гідробюро. Проаналізовано 121 карти викликів до хворих з нападом БА за квітень 2007 р. За той же час були зібрані дані, що характеризують метеорологічні фактори через кожні 3 години: температура в градусах , відносна вологість у відсотках, атмосферний тиск ГПК (гектопаскаль). Визначали амплітуду кожного фактора за 24, 48, 72 години і аналізували їх взаємозв`язок з добовою частотою викликів. Отримані дані оброблені методами статистики і кореляційного аналізу за допомогою програми Excel for Windows xp.

Результати: був встановлений сильний позитивний кореляційний зв`язок між частотою нападів БА і перепадом відносної вологості за 48 годин (r = 0,70) і середньої сили за 24 години (r = 0,53 ). Обидва показники були статистично достовірні (p< 0,05). Зв`язок частоти нападів з перепадами вологості за 72 години виявився слабким (r = 0,27, p >0,05). Позитивний кореляційний зв`язок середньої сили встановлений між перепадами температури повітря (r = 0,49, p <0,05) і атмосферного тиску (r = 0,52, p<0,01) за попередні 24 години і нападами БА. Між іншими параметрами (перепади тиску і температури за 48 і 72 години) і частотою нападів БА вірогідного кореляційного зв`язку не встановлено.

Висновок: встановлено позитивний кореляційний зв’язок між частотою приступів БА та перепадами відносної вологості та атмосферного тиску, що потрібно враховувати в роботі станцій швидкої допомоги та лікуванні хворих на БА.


ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ІМУНОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ХВОРИХ

З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ В ПОХИЛОМУ ВІЦІ

Деміхова Н.В., асист., к.м.н.; Пилипенко В.Г.*, Старків О.І.*, Руденко Т.М.*, Кравець А.Ф.*,

Собчишин Н.П.*, Греченкова В.А.*, Заєць Г.В.*, Міхно Т.О.*, Кидик Ю.П.*

СумДУ, кафедра внутрішньої медицини , обласний клінічний госпіталь ІВВ*

На сучасному етапі проблема стану імунологічної реактивності у хворих ішемічною хворобою серця (ІХС) є досить актуальною, широко обговорюється та потребує подальшого вивчення. Особливого значення вона набуває у пацієнтів похилого віку, у яких, з одного боку, знижується рівень захисних сил організму, а з другого, перебіг ІХС часто супроводжується розвитком хронічної серцевої недостатності (ХСН). Результати останніх досліджень свідчать про дисбаланс імунної відповіді, що характеризується високою активністю гуморального імунітету та дефіцитом Т-клітинної ланки.

Мета: оцінити стан імунологічного статусу у хворих похилого віку з ІХС, перебіг якої ускладнений або ні розвитком ХСН.

Методи. Обстежено 52 хворих на ІХС у віці від 68 до 84 років. Тривалість захворювання на ІХС склала у середньому 14,8 років. Стабільну стенокардію напруги ІІ функціонального класу (ФК) за Канадською класифікацією діагностовано у 38, ІІІ ФК - у 14 хворих. У 23 пацієнтів спостерігали перебіг ІХС без проявів ХСН, 29 хворих мали клінічні ознаки ХСН, при чому І стадію ХСН за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця діагностовано у 13 осіб, ІІ – у 16. Контрольну групу склали 20 здорових осіб, схожих за віком і статтю з групою спостереження. Дослідження включало загальноклінічні методи, електрокардіографію в динаміці, визначення показників імунологічного статусу.

Результати. Встановлено, що для хворих з ІХС та супутньою ХСН характерним є підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові та зниження індексу завершеності фагоцитозу порівняно з групою хворих з ІХС без ХСН. Рівень цих показників залежав від стадії ХСН. Вказані зміни можуть свідчити про виснаження функціонального резерву фагоцитуючих клітин при поступовому розвитку ХСН, що може негативно впливати на прогноз захворювання та бути причиною подальшого прогресування ХСН. Аналізуючи вміст імуноглобулінів (Ig) класів А, М, G, слід зазначити той факт, що концентрація Ig G та Ig М у групі 13 хворих з ІІ стадією ХСН суттєво перевищувала рівень їхньої концентрації у сироватці крові тих 23 хворих, що не мали ознак ІХС. Рівень Ig А достовірно не відрізнявся і відповідав віковим нормативам.

Висновки: таким чином, при вивченні імунологічного статусу хворих похилого віку з ІХС відмічено підвищення вмісту циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові, зниження індексу завершеності фагоцитозу, збільшення концентрації Ig G та Ig М, що можна вважати свідченням прогресування ХСН у обстежених пацієнтів.


ДИСКРИМИНАНТНАЯ МОДЕЛЬ ГИПЕРТЕНЗИВНОЙ НЕФРОПАТИИ

Кулинич Р.Л.

Научный руководитель – акад. АМН Украины, член-корр. НАН Украины и РАМН, д.мед.н., профессор Коркушко О.В.

Запорожский государственный медицинский університет,

кафедра фармакологии и медицинской рецептуры

Целью исследования явилось изучение клинико-диагностической информативности показателей, характеризующих функциональное состояние почек, в качестве критериев оценки стадии нефропатии при гипертонической болезни (ГБ).



Обследовано 42 пациента обоего пола в возрасте от 28 лет до 71 года, I-II стадии ГБ с уровнем АГ I-III степени, различного кардиоваскулярного риска, без систематической противогипертензивной терапии, у которых в результате комплексного клинико-анамнестического и инструментально-лабораторного обследования отсутствовали данные, свидетельствующие о наличии хронических заболеваний почек. Уровень экскреции альбумина (УЭА) и бета-2-микроглобулина (УЭМГ) с мочой исследовали, используя наборы фирмы ORGenTec GmbH, (Германия) согласно прилагаемой инструкции с использованием планшетного полуавтоматического анализатора «DigiScan» (Asys Hitech, Австрия). Исследование функционального почечного резерва (ФПР), клинического маркера внутриклубочковой гипертензии, проводили оценивая процент прироста скорости клубочковой фильтрации (СКФ) после стимуляции в сравнении с базальной величиной СКФ по клиренсу эндогенного креатинина после проведения пероральной нагрузки белком. СКФ рассчитывали также согласно формуле Cocroft-Gault.

При установлении стадии нефропатии использовали следующую разработанную бальную систему оценки: 0 баллов (УЭА менее 30 мг/мл. или УЭМГ <400 мкг/мл или ФПР ≥10% или СКФ в диапазоне 90-120 мл/мин.); 1 балл (УЭА 30-300 мг/мл или МГУ 400- 600 мкг/мл или ФПР в диапазоне 5-10% или СКФ >120 мл/мин.. или в пределах 60-89 мл/мин..); 2 балла (УЭА>300 мг/мл.или УЭМГ>600 мкг/мл или ФПР<5% или СКФ<60 мл/мин.). Указанные критерии либо являются либо общепринятыми (наличие микроальбуминурии, нарушение в СКФ (снижение/гиперфильтрация), патологические изменения в резервной фильтрационной способности почек в ответ на проведение пробы при оценке ФПР), либо рассчитанные нами референтные значения для верхней границы МГУ для нормы, которое отвечает 99 персентилю значений выборки практически здоровых лиц и составляет округленно 400 мкг/л (402 мкг/л). Далее, согласно бальной оценки выраженности нефропатии, установление стадии проводится путем подсчета суммарного количества баллов: пациенты, у которых не были выявлены отклонения в изучаемых показателях (сумма баллов 0); 2 группа – пациенты с суммой баллов 1-3 включительно (начальная нефропатия) и 3 группа, больные с бальным показателем больше 3 (стадия явной нефропатии). Для оценки, насколько точно выбранные нами факторы дают возможность прогнозировать выраженность нефропатии, а также для составления дифференциального алгоритма мы использовали множественный линейный дискриминантный анализ, при проведении которого для отбора наиболее информативных признаков нами была использована процедура пошагового включения переменных. В результате были отобраны наиболее значимые показатели, имеющие достоверно значимые дискриминантные свойства в отношении определения стадии гипертензивной нефропатии (значение Wilks’ λ=0,151 при F 17,41, p<0,0001, что указывает на адекватную дискриминацию и корректность предложенной классификации). Результаты проведенного дискриминантного анализа позволили получить следующую систему классификационных уравнений: N0= 0,18×СКФ+0,29×ФПР+0,17×АУ+8,1×МГУ–17,31; N1=0,31×СКФ–0,71×ФПР+0,42×АУ+18,64×МГУ–25,33; N2=0,35×СКФ–1,28×ФПР+0,64×АУ+41,32×МГУ–31,27, где N0 – отсутствие нарушения функционального состояния почек; N1 и N2 – начальная и явная стадии гипертензивной нефропатии, соответственно. Степень поражения почек как органа-мишени при ГБ будет соответствовать той стадии, для которого классифицированное значение уравнения будет максимальное, в сравнении с 2 другими. Необходимо отметить, что предложенный метод имеет высокую чувствительность (85,39%), что позволяет достаточно точно диагностировать и определять стадию гипертензивной нефропатии. Следовательно, именно данные показатели следует в первую очередь определять и анализировать в клинической практике с целью прогнозирования нарушения функционального состояния почек и диагностики гипертензивной нефропатии, а предложенный способ может быть рекомендован для оценки стадии нефропатии при ГБ. Значение полученных результатов представляет особый интерес, указывая, что уже при длительности заболевания до 5 лет ил 1 тепени АГ начальные признаки нарушения функционального состояния почек имеется у 29,13% и 18,34% пациентов, соответственно. Представленные результаты указывают на возможность использования показателей уровня экскреции альбумина и бета-2-микроглобулина с мочой, рассчитанной СКФ и почечный резерв фильтрации в качестве ранних субклинических маркеров нефропатии при ГБ,. а разработанная система бальной оценки стадии гипертензивной нефропатии позволяет оценить степень вовлеченности почек, как органа-мишени, в патологический процесс при ГБ, что также может позволить оценить риск развития сердечно-сосудистых заболеваний в контексте кардиоваскулярного континуума.
ПОКАЗНИКІ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ У ПОЄДНАННІ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-ГО ТИПУ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАННЯ КАНДЕСАРТАНОМ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка