«сучасні досягнення внутрішньої медицини», «сучасні досягнення в хірургії»



Сторінка14/42
Дата конвертації11.04.2016
Розмір6.25 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

ГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІРУСУ ГЕПАТИТУ С У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Грего А.В., Ветох І. В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., асист. Захлєбаєва В. В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Проблема вірусного гепатиту С для України набуває, на жаль, все більшої і більшої актуальності. За неофіційними даними, близько 3 % населення інфіковані цим вірусом, однак дійсна захворюваність невідома. Прогнозується, що в найближчі 15-20 років захворюваність зросте у 3-4 рази і перевищить захворюваність на СНІД. Переважне враження осіб молодого віку, високий рівень хронізації з можливим переходом у цироз печінки і гепатоцелюлярну карциному визначають актуальність цього захворювання. Його перебіг залежить від генетичних особливостей збудника.

Мета роботи – вивчення розповсюдження генотипів вірусу гепатиту С (НСV) та їх зв'язок з епідеміологічними даними.

Методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) обстежено 150 осіб, у яких ВГС виявлений вперше у 2007 році. Позитивний результат ПЛР був у 38 (25,3 %) пацієнтів з рівнем віремії в межах 102 – 104/мл. У 16 (42,1 %) осіб виявлено генотип 1в, у 19 (50 %) – 3а, у 3 (7,9 %) – поєднання генотипів 1в і 3а. У пацієнтів, що вживали ін’єкційним шляхом наркотичні речовини, переважно визначався генотип 1в; у осіб з гемотрансфузіями в минулому або частим відвідуванням стоматологічного кабінету – 3а.

Отже, у Сумській області переважає інфікування хворих генотипом НСV 3а. Серед осіб, що вживають наркотичні препарати внутрішньовенно, циркулює генотипу НСV 1в.
ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТА КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ПАРАЗИТАРНИХ ІНВАЗІЙ У ХВОРИХ ІЗ УРАЖЕННЯМ ПЕЧІНКИ

Гвоздецька О.В., Канавець Н.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Троцька І.О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Гепатити, спричинені інфекційними чинниками, залишаються однією з найбільш актуальних проблем охорони здоров’я, оскільки, незважаючи на застосування сучасних методів лікування, у 25-30 % пацієнтів спостерігається затяжний і хронічний перебіг хвороби, особливо у випадках асоціації вірусної або бактеріальної інфекції з паразитарною інвазією.

Метою роботи було визначення особливостей діагностики та клінічного перебігу паразитарних інвазій у пацієнтів інфекційних стаціонарів з захворюваннями гепатобіліарної системи в Сумській області.

Паразитологічними методами (методами нативного мазка по Като, нативного мазка з розчином Люголю, флотаційними методами збагачення Фюллеборна та з аміачною селітрою, методом формалін-ефірного збагачення) обстежено 1220 пацієнтів інфекційного стаціонару з ураженнями печінки у 2006 році та 1090 – у 2007. Аналіз нашого матеріалу свідчить про високу ураженість зазначеного контингенту паразитарними патогенами, які були виявлені в 136 осіб у 2006 році та в 132 – у 2007 або відповідно в 11,4 % та 12,1 % випадків. При цьому питома вага інвазованих осіб по області серед всього обстеженого населення склала в 2006р. – 1,6 %, у 2007 р. – 1,8 %.

Було встановлено, що показники виявлення гельмінтозів та кишкових паразитозів у хворих з ураженнями гепатобіліарної системи в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів помітно відрізняються. Так, за даними 2007 року, виявляємість паразитозів у стаціонарах м. Суми у 41,5(!) разів перевищує виявляємість у Кролевецькій ЦРЛ, у 26 разів – у Краснопільській ЦРЛ, у 10 разів – у Недригайлівській ЦРЛ.

Гельмінти та паразити спричиняють порушення функції травного тракту, розвиток алергічних реакцій, інтоксикацію, відіграють роль імуносупресорів. Саме тому паразитарна інвазія сприяє більш тяжкому перебігу інфекційного захворювання, що підтверджено результатами нашого дослідження. Так, питома вага осіб з тяжким та ускладненим перебігом захворювання склала 17 % серед пацієнтів, у яких мала місце асоціація паразита з іншими інфекційними агентами, проти 9 % - серед неінвазованих.

Таким чином, паразитарні інвазії відіграють значну роль в епідеміології та клінічному перебігу інфекційних захворювань печінки на території Сумської області. Тому завданням медичних установ є розширення алгоритму діагностичних досліджень з метою виявлення асоційованих інвазій, які сприяють ускладненню діагностики та клінічного перебігу захворювань гепатобіліарної системи.
ЛІКУВАННЯ ОПІСТОРХОЗУ

Панченко К.А., Кириленко Є.О., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Клименко Н.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Опісторхоз – біогельмінтоз, природно-вогнищевий паразитоз, для якого характерні ураження печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, що обумовлене особливостями локалізації статеводозрілих гельмінтів в організмі кінцевого хазяїна.

Сумська область несприятлива в плані захворюваності на опісторхоз. Так, у 2006 році в області було виявлено 826 хворих на опісторхоз, в тому числі 46 дітей. Збільшилась кількість хворих у Велико-Писарівському, Буринському, Кролевецькому районах та у м. Шостка.

Було опрацьовано 156 історій хвороб хворих на опісторхоз, які знаходились на лікуванні в Сумській обласній інфекційній клінічній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2002-2007 рр. Серед них 104 (66,7 %) жінки, 52 (33,3 %) чоловіки. Кількість хворих з 2003 по 2007 рік щорічно збільшувалась: у 2002 р. - на 16,7 %, у 2003 р. - на 10,3 %, у 2004 р. - на 11,5 %, у 2005 р. - на 16,0 %, у 2006 р. - на 18,6 %, у 2007 р. - на 27,0 %.

62 (39,7 %) хворих при госпіталізації не пред’являли скарг (виявлені при профобстеженні), проте після проведення УЗД у 20 з них виявлені ознаки холециститу, у 34 – дискінезії жовчовивідних шляхів. Із загальної кількості пацієнтів холецистит був у 50,5 %. Лікування всіх хворих проводилося згідно стандартів. Антигельмінтик (більтрицид) призначався після проведення попередньої підготовки. При наявності запального процесу в жовчовивідних шляхах хворим спочатку призначали антибактеріальну терапію. Пацієнтам, що мали мікст-інвазію (лямбліоз і опісторхоз одночасно), спочатку проводилося лікування лямбліозу, а потім опісторхозу (таких було 9 випадків).

Отже, хронічний опісторхоз супроводжується патологією з боку гепатобіліарної системи навіть при відсутності скарг, тому проведення комплексного обстеження і лікування в умовах інфекційного стаціонару доцільніше, ніж призначення антигельмінтних препаратів в амбулаторних умовах, яке практикують у деяких районах області.


ІМУНОФЕРМЕНТНИЙ АНАЛІЗ У ДІАГНОСТИЦІ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Перевознюк Є.П., Шаповалова І.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Сніцарь А. О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Метод імуноферментного аналізу (ІФА) широко використовується в сучасній діагностиці багатьох інфекційних хвороб, особливо при імуногістологічних дослідженнях, а також для виявлення циркулюючих антигенів, антитіл та імунних комплексів. Він, включаючи в себе використання комерційних реагентів АГ або АТ, дозволяє підтвердити попередній діагноз. Найбільш поширеного використання в практиці набув твердофазний ІФА, який використовують для виявлення в сироватці специфічних антитіл з різних класах імуноглобулінів.

Даний метод використовується при діагностиці паразитарних хвороб у пацієнтів, що знаходились на лікуванні в Сумській обласній клінічній лікарні ім. З.Й. Красовицького або звернулися в обласний гепатоцентр. За 2007 рік амбулаторно ІФА було призначено 620 хворим з підозрою на опісторхоз, токсокароз, лямбліоз, трихінельоз, аскаридоз. Підтвердження діагнозу було отримано у 59 (20,9 %) хворих з 282 на токсокароз; у 17 (10,5 %) з 162 - на лямбліоз; у 7 (8,3 %) з 84 - на опісторхоз; у 3 (10,3 %) з 29 - на аскаридоз. 100 % негативний результат було одержано при дослідженні матеріалу від 40 пацієнтів з трихінельозом та 23 з ехінококозом.

За 2006 – 2007 роки метод використовувався в 16 (29,6 %) випадках з 54 стаціонарних хворих для підтвердження діагнозу опісторхоз. АТ були знайдені у10 (62,5 %) випадках, у 6 (37,5 %) хворих методом ІФА АТ знайдені не були і діагноз був виставлений після знаходження яєць опісторхісів при повторному копрологічному обстеженні. Дослідження продовжуються.


ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ А У ОСІБ СТАРШЕ 40 РОКІВ

Пономаренко О.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асист. Кулеш Л.П.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

В наш час вірусний гепатит А (ВГА) продовжує залишатись одним з найрозповсюдженіших серед захворювань цієї групи. Його загальна частка в сумарній захворюваності вірусними гепатитами коливається в досить широких межах: від 10 – 30 % у розвинених країнах до 70 – 80 % - у тих що розвиваються. Достатньо вивчені клініко-епідеміологічні особливості ВГА. Проте, в останні роки ВГА все частіше привертає до себе увагу клініцистів. Зміни ряду соціально-економічних і епідеміологічних умов вплинули на перебіг захворювання і обумовили появу деяких особливостей цієї хвороби на сучасному етапі.

Метою даної роботи є вивчення особливостей епідеміології та клінічного перебігу ВГА у осіб старше 40 років.

Ретроспективно був проведений аналіз 15 історій хвороб пацієнтів, що знаходились на лікуванні в 2006-2007 роках у СОКІЛ. Жінок було 9 (60 %), чоловіків - 6 (40 %) осіб, з них у віці 40-45 років - 4 (26,7 %), 46-50 років – 5 (33,3 %), 51 - 60 років – 4 (26,7 %), старше 60 – 2 (13,3 %) пацієнти. Шляхи передачі: контактно-побутовий (з осередків) – 4 (26,7 %) хворих, аліментарний та водний – 7 (46,7 %), не встановлено – 4 (26,7 %). Частіше переджовтяничний період перебігав за грипоподібним варіантом у 12 (80 %) випадках, за артралгічним - у 1 (6,7 %), змішаним - у 3 (20 %). Спостерігалися жовтянична у 13 (86,7 %) осіб, безжовтянична - у 1 (6,7 %), субклінічна - в 1 (6,7 %) форма захворювання. Рівень загального білірубіну зріс у середньому до 107,57 мкмоль/л, АсАТ до 1175,3 Од/л, АлАТ до 1488,7 Од/л. Діагноз підтверджений серологічно: анти HAV IgM позитивний у 14 (93,3 %) хворих, середній КП 7,88. За даними ультразвукового дослідження, гепатомегалія спостерігалась у 14 (93,3 %) осіб, спленомегалія - у 8 (53,3 %). У середньому в стаціонарі проведено 23,8 днів, серед яких 10-13 днів – 3 (20 %) особи, 15-29 – 1 (6,7 %), 20-25 – 3 (20 %), 25-30 – 3 (20 %), більше 30 – 5 (33,3 %).

Таким чином, перебіг захворювання у осіб старше 40 років мало чим відрізняється від звичайного, проте тривалість перебування в стаціонарі збільшилась ймовірно за рахунок супутньої хронічної патології шлунково-кишкового тракту.
ЕФЕРЕНТНІ МЕТОДИ ДЕТОКСИКАЦІЇ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ГОСТРІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ

Новікова О.М., Ретюнська Є.В., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Вірусні гепатити (ВГ) – одна з найбільш серйозних проблем охорони здоров’я в усьому світі, в тому числі й в Україні. Парентеральні гепатити з гемоконтактним шляхом передачі, крім субклінічних форм, відрізняються тяжким перебігом у вигляді маніфестних форм, а також високим ступенем ризику виникнення хронічних форм, цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми.

Обстежено 44 хворих на гострий ВГ, які знаходилися на лікуванні в СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького у 2007 році. З них 18 хворим проведено сеанси ПФ (основна група), 26 одержали традиційну терапію (контрольна група).

В основній групі чоловіків було 10 (55,5 %) у віці від 24 до 46 років, жінок 8 (44,5 %), їх вік від 55 до 78 років. У контрольній групі чоловіків було 14, жінок 12, середній вік чоловіків склав 31,5 років, у жінок 24,3. Діагноз ВГ в обох групах був верифікований знаходженням маркерів вірусних гепатитів методом ІФА та ПЛР. ВГА діагностовано у 26 хворих, ВГВ - у 10, ВГС - у 5, ВГВ+ВГС - у 2.

Летальних випадків у досліджуваній і контрольній групах не було, в усіх хворих захворювання мало тяжкий перебіг. Традиційна терапія була малоефективною, що дало підставу для призначення ПФ.

Кожний пацієнт отримав 3-4 сеанси ПФ, операції проводилися на рефрижераторній центрифузі “ПФ-6”. У середньому за сеанс об’єм видаленої плазми склав 600-700 мл, об’єм плазмозамінників 500 мл, всі хворі переносили процедуру добре, без ускладнень. Уже після 1-2 сеансів відмічено значне покращення загального стану хворих, зменшення проявів інтоксикації, інтенсивності жовтяниці, зниження рівня загального білірубіну. Термін перебування хворих, що отримували ПФ, у стаціонарі був значно коротший, ніж у хворих контрольної групи.

Отже, вказаний методологічний підхід до лікування ВГ, на наш погляд, виправданий. З огляду на особливу складність ведення хворих з ВГ, даний метод є, можливо, єдиною терапією, здатною купувати поєднану патологію вірусно-токсичного ураження печінки.
ВИКОРИСТАННЯ ОЗОНОВАНИХ РОЗЧИНІВ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В і С

Степанченко І.В., Каліман А.П., студ. 6-го курсу

Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Об'єктом дослідження було 106 хворих, які знаходились на лікуванні в СОІКЛ з жовтня 2005 року по вересень 2007 року, з них хворих на хронічний вірусний гепатит В 56 та 50 - на хронічний вірусний гепатит С. Основну групу склали 54 хворих, які отримували озонований фізіологічний розчин натрію хлориду з концентрацією озону від 1,5 мг/л до 6 мг/л двічі на тиждень по 200 мл внутрішньовенно. Групу порівняння склали 52 пацієнти, які отримували загальноприйняту терапію. Клініко-лабораторні дані ВГ отримані з історій хвороб і особисто. Всього було проаналізовано 106 історій хвороб пацієнтів.

Хворим проводилося визначення загального та прямого білірубіну, активності АлАТ, АсАТ, ЛФ, ГГТ, кількості лейкоцитів, лейкоцитарної формули, кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, середньої концентрації гемоглобіну в еритроциті, середнього вмісту гемоглобіну, середнього об'єму еритроцитів, лейкоцитарного індексу інтоксикації, гематологічного показника інтоксикації, індексу зсуву лейкоцитів крові, лімфоцитарного індексу, визначення маркерів вірусних гепатитів, ІФА та ПЛР, УЗД ОЧП.

У пацієнтів, які отримували озоновані фізіологічні розчини, швидше відбувалося поліпшення загального самопочуття, зменшення розмірів печінки та нормалізація біохімічних і загальноклінічних лабораторних показників крові, скорочувалася тривалість перебування хворого в стаціонарі.

Таким чином, можна рекомендувати введення озонованого фізіологічного розчину натрію хлориду з концентрацією озону від 1,5мг/л до 6мг/л двічі на тиждень по 200 мл внутрішньовенно у комплекснє лікування хронічних вірусних гепатитів В та С.
КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЛЕПТОСПІРОЗУ

Захарченко Н.О., Приходько І.О., студ. 6-го курсу

Наукові керівники – д. м. н., професор Чемич М.Д.; асист. Троцька І.О.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Лептоспіроз – поширена зоонозна інфекційна хвороба, а для Сумської області ще й ендемічна. В Україні він реєструється практично в усіх областях, відзначається тенденція до подальшого зростання захворюваності

Мета роботи – вивчити та поглибити уявлення про клінічні та епідеміологічні особливості перебігу лептоспірозу.

Проаналізовано захворюваність на лептоспіроз в сучасних умовах в Україні та в Сумській області за останні 12 років. Частково обстежено та проаналізовано медичні карти 93 хворих на лептоспіроз. Застосовані загальноприйняті методи клінічного і лабораторного обстеження хворих та епідеміологічного аналізу. Досліджено сироватки крові від хворих.

Частіше хворіли чоловіки (73 особи), жінки складали ¼ від загальної кількості хворих. Максимальна кількість захворювань припадає на вік 31-40 років (24 пацієнти) та 41-50 років (34). Серед госпіталізованих хворих більшість мали середньотяжкий перебіг (60 осіб). Більшість пацієнтів (92 %) були госпіталізовані у стаціонар на 8-й день хвороби і пізніше, що пов’язано з помилковим первинним діагнозом.

У всіх пацієнтів спостерігався гострий початок з підвищенням температури до високих цифр. Температура в 80 % хворих була вище 39 0С. Із зростанням тяжкості хвороби збільшувалася частота жовтяничної форми (від 49 % при середній тяжкості до 90 % - при тяжкому перебігу) та інтенсивність жовтяниці – середня концентрація білірубіну відповідно при різних ступенях тяжкості (60,9±7,5) і (201,4±25,2) мкмоль/л. При середньотяжкому перебігу частота ниркового синдрому склала 48,3 %, при тяжкому збільшилась до 100 %. Рівень креатиніну в сироватці крові коливався від 100 до 240 мкмоль/л, сечовини – від (8,5±0,4) до (22,8±0,88) мкмоль/л. Менінгеальний синдром відзначено в 2,2-8,9 % пацієнтів з різною тяжкістю хвороби. Інтегральні показники інтоксикації корелювали з тяжкістю хвороби і дорівнювали відповідно: ЛІІ – (2,4±0,3) і (8,5±0,4) (Р<0,001); ГПІ – (4,9±0,6) і (20,2±0,7) (Р<0,001).

У перші 5 днів від початку захворювання протилептоспірозні антитіла виявлені лише в 5,5 % випадків, з 6-го по 14-й день – у 68,5 % хворих і після 15-го дня – у 26,0 %. У половини хворих перші результати були негативними. Титри антитіл коливалися від 320 до 1840.

Таким чином, у структурі хворих на лептоспіроз переважають пацієнти працездатного віку (89,2 %) чоловічої статі (78,5 %). Основною причиною тяжкого перебігу лептоспірозу є пізня госпіталізація хворих (r = 0,57). При лептоспірозі переважають середній та тяжкий ступінь тяжкості хвороби, гепато-ренальний, ренальний і геморагічний синдроми. Інтегральні показники інтоксикації (ЛІІ та ГПІ) корелюють з ступенем тяжкості хвороби і можуть бути об’єктивним критерієм тяжкості перебігу. З метою удосконалення діагностики лептоспірозу запропоновано використовувати шкалу діагностичної цінності клінічної симптоматики.



ДИНАМІКА ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ СЕРЕД РІЗНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Піддубна А.І., студ. 6-го курсу

Наукковий керівник - д.м.н., проф. Каплін М.М.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Завдання дослідження полягало в отрманні даних, що дозволили оцінити широту розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення Сумської області за 7 років (2001 – 9 міс. 2007 р.р.). Долсідження проводилось серед –споживачів ін‘єкціних наркотиків; осіб, у яких було виявлено хвороби, що передаються статевим шляхом; осіб, що мали численні незахищені сексуальні контакти; засуджених; донорів крові; вагітних та дітей.

Висновки:

В сумскій області зафіксована тенденція до підвищення рівня інфікованості ВІЛ серед СІН, засуджених, вагітних, донорів крові; що співпадає з загальноукраїнською динамікою. В групах осіб, що мали незахищені сексуальні контакти, та осіб, що мали венеричні захворювання дана тенденція не прослідковується.

Аналіз захворюваності на ВІЛ-інфекцію серед дітей дозволив встановити тенденцію до збульшення показника на 100 тис. дитячого населення.

Серед ВІЛ-інфікованих всіх досліджуваних домінувала вікова група 18 – 29 років, що склала 64, 56%. В групі ін‘єкційних наркоманів за роки дослідження було виявлено 7 осіб (1,83%) віком до 18 років, вагітних 2 особи (2,06%), в‘язнів 1 особа (0,65%), чого не спостерігається в інших групах.

За статтю серед ВІЛ-інфікованих СІН переважають чоловіки (89,03%). Така ж ситуація спостерігається й серед осіб, що були позбавлені волі (91,61%), донорів крові (90,48%). Серед інших груп ризику інфікованість не залежить від статі.

Чоловіки склали 73,02% всих інфікованих Сумського регіону.

Встановлено, що СНІ є групою найвищого ризику інфікування ВІЛ й визначають характер епідемії в Сумській області (відсоток в загальному інфікуванні 51,41%).

Практичні рекомендації:

Остаточно визначитись стосовно держаних програм, щодо заміни високоризикованого способу ведення наркотиків- ін‘єкціного – на пероральний.

Виходячи з патогензу СНІДу, слід мати на увазі, що у інфікованих є серонегативний період, тому недостатньо обмежуватись однократним тестом крові, а проводити серію досліджень.


ВПЛИВ РАДІАЦІЇ НА КЛІТИНИ РЕТИКУЛОЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Захлєбаєва В.В.

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

За дії іонізуючого випромінювання у дозах 0,1 Гр, 0,2 Гр, та 0,3 Гр у клітинах макрофагальної системи печінки відбувалися дистрофічні зміни різної глибини та ступеня.

При опроміненні у дозах 0,1 - 0,2 Гр в ендотеліоцитах синусоїдних капілярів виникали компенсаторно-адаптаційні трансформації у межах фізіологічної компенсації, що структурно підтверджується помірним набряком мітохондрій, розширенням цистерн ендоплазматичного ретикулуму, гіпертрофією пластинчастого цитоплазматичного комплекса Гольджі. Дані зміни свідчать про реакцію органел стресорного плану. При цьому в клітинах зберігається достатньо висока кількість рибосом, полісом та гранул глікогену.

При зростанні дози опромінення до 0,3 Гр розвиваються дистрофічні зміни. Цитоплазма ендотеліоцитів електронно–прозора, у цитоплазмі відростків ендотеліоцитів різко зменшується кількість мікропіноцитозних пухирців, що свідчить про зниження активності трансцелюлярного транспорту поживних речовин, води та електролітів через стінку капіляра.

Зростаюче опромінення від 0,1 до 0,2 Гр викликає суттєву активацію метаболічних процесів у зірчастих макрофагоцитах, ультраструктури яких добре розвинені, в мітохондріях збільшується число крист, на мембранах ендоплазматичного ретикулуму зростає кількість рибосом. Збільшення внутрішньоклітинної активності підтверджується гіпертрофією пластинчатого цитоплазматичного комплекса Гольджі.

Опромінення у дозі 0,3 Гр призводить до розвитку дистрофічних внутрішньоклітинних процесів з елементами деструкції. Набряк мітохондрій змінюється частковою деструкцією крист, появою вогнищ лізису зовнішньої мембрани. Розширення цистерн ендоплазматичної сітки супроводжується втратою рибосом та вогнищевою деструкцією мембран.

Проведене мікроскопічне дослідження ендотеліоцитів синусоїдних капілярів та зірчастих макрофагоцитів виявило, що променеве навантаження викликає різні зміни цитоплазматичних органел, спектр яких коливається від збільшення метаболічної активності до її зниження, що супроводжується дистрофічними та частково деструктивними порушеннями.
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІМУНІТЕТУ У ДОНОРІВ ЗА 25 РОКІВ

Любчак В.В., лікар-трансфузіолог

Науковий керівник - д.м.н., професор Каплін М.М.

Сумський обласний донорський центр;

СумДУ, кафедра інфекційних хвороб

Питання імунітету і сьогодні хвилює людство і відкрито з багатьох аспектів. Але достовірно відомо, що від нього залежить не тільки стан здоров’я, захворюваність, а і працездатність, настрій, соціальна поведінка людини.

Особливу роль імунітет має для донора крові, плазми або клітин. Те, що у донорів рівень імунітету вище, ніж у звичайних людей, це вже аксіома. Доказано і те, що від стану рівню імунітету залежить і якість компонентів і препаратів донорської крові.

Нами проведена експертна оцінка відгуку донорів на імунізацію стафілококовим анатоксином за 25 років. Всього проаналізовано 2865 карток донорів і ми одержали результати, що стан імунної системи донорів прямо пропорційно залежить від соціального стану, стресів, матеріального рівня і віку донорів.



Кількість донорів у % з титрами 8-12 МЄ в 1 мл


40











































30











































20











































10






























































1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка